Імена героїв сучасного анекдоту свідчать про його основної функції. Вона полягає в пародіюванні офіційної культури. Анекдотичні персонажі виступають сміхові дублерами її провідних і найбільш прославлених представників, чи це історичні діячі, політичні лідери, кумири масової культури або ж герої популярних телесеріалів та мультфільмів. Однак серед цих персонажів є один, ім'я якого не асоціюється з яким-небудь певним прототипом. Це - відомий "".
Зазвичай вважають, що анекдотичний герой названий на честь засновника радянської держави Володимира Ілліча Ульянова-Леніна, добромисним розповідями про дитинство якого постійно пичкала читачів офіційна пропаганда. Підставою служить анекдот, де "Вовочкой" дійсно виявляється Володя Ульянов:
Сидить Вовочка на уроці. Раптом у клас входить директор і каже: "Вовочка, біжи швидше додому) У тебе вдома неприємності". Вовочка вистачає портфель і біжить додому. Перехожий на вулиці каже йому: "Вовочка, біжи
Висловлюю щиру вдячність усім, хто допоміг зібрати колекцію анекдотів про "Вовочку", і перш за все А.В. Вознесенському, В.Ф. Лур'є і Д.М. Медрішу. Я вдячний Є.В. Дущечкіной, М.С. Петровському і. Учасникам обговорення моєї доповіді на керованому С.М. Лойтер семінарі по дитячому. фольклору в Петрозаводську Про травня 1993 ва цінні поради та міркування, які допомогли мені в роботі над статтею.
"Швидше додому! У тебе вдома неприємності". Вовочка прибігає додому. Виходить мама і каже: "Вовочка, у нас неприємності. Твій брат Саша стріляв у царя, і його заарештували!"
Тим часом існує анекдот, де "Вовочка" так само несподівано ототожнюється з директором школи. Анекдоти виходять з уже сформованого образу "Вовочки", який якщо і відбувається від Леніна, то в суто міфологічному сенсі: як і всі радянські діти, він є його "онуком":
У піонерському таборі вожатий затіває гру з молодшим загоном: "Діти! Вгадайте, хто це: сіренький, ушастенькій, все поле обскакав?" Діти мовчать. "Ну про кого ми стільки пісеньок співаємо. Про кого стільки віршів розповідаємо?" Вовочка радісно кричить: "А я знаю, хто це! Це дідусь Ленін!"
Пояснити причини найменування анекдотичного героя "Вовочкой" можна, тільки розібравшись в тому, що представляють собою цей образ.
Анекдоти з "Вовочкой" з'явилися наприкінці 60-х років. Вони пародіювали одну зі стандартних формул батьківського звернення до дитини, в якій заборона будь-якого конкретного дії доповнюється відповідною вимогою більш загального характеру:
- Вовочка, не їж яблуко! І взагалі - піди з смітника! - Вовочка, не пий сиру воду! І взагалі - відійди від унітазу! - Вовочка, не гризи нігті! І взагалі - відійди від батькових ніг! - Вовочка, не чіпай дідуся за ніс! І взагалі - відійди від труни! . - Вовочка, не хиталася на татові! Він не для того повісився, а щоб тихо було!
У першій частині відтворюються заборони на вчинення звичайних дитячих проступків, коли дитина не дотримується правил особистої гігієни, чи доставляє занепокоєння своїм домашнім - словом, порушує порядок (як це відбувається в епізоді з "яблуком", де заборона нічим не мотивується: його просто не можна їсти) . Утворюється фоновий образ домашнього бешкетника з "пристойною" сім'ї, який спростовується другою частиною "батьківської" формули. Виявляються обставини його вчинків, що свідчать про дикість "Вовочки", який відрізняється крайньою непорядністю і повною відсутністю поваги до померлих родичів, нехтуючи тим самим основні закони і правила людського життя.
Ефектний вихід у світ маленького дикуна привернув увагу. Виникають анекдоти, що обіграють "Вовочкину" природність, його протистояння людській культурі. Одні з них продовжують орієнтуватися на батьківське звернення до дитини, хоча і вживають інші конструкції:
- Вовочка, любиш матусю? Іди на кухню: там ще шматочок залишився! Інші будуються вже як розповідь про "Вовочці";
Вовочка послав свої аналізи в поліклініку. Скоро прийшла відповідь: "Ваш кінь хвора сапом".
Треті ж роблять його героєм драматичної "сценки", яка стане характерною формою анекдотів про "Вовочку":
Вчитель запитує: "Діти, у кого які є домашні тварини?" Всі тягнуть руки: "Кішка!" "Собака!" "Їжачок!" Вчитель: "А у тебе, Вовочка?" - "Воші, клопи, таргани ..."
"Вовочкина" природність, підкреслена фантастичними, гротескними образами його вампіризму або приналежності до тваринного світу, в останньому сюжеті підноситься як побутова неохайність. Між тим це лише посилює реальну небезпеку "Вовочки" для суспільства. Його неохайність спрямована на шкоду оточуючим.
Варто міліціонер на посаді. Підходить до нього Вовочка і просить: "Дядьку, раскуси горіх!" Міліціонер розкушувати горіх. Через кілька хвилин Вовочка знову підходить до міліціонера: "Дядьку, раскуси горіх!" Міліціонер розкусив і каже: "Що ти по одному носиш? Неси все горіхи відразу!" Вовочка: ІА знаєте, дядько, як важко їх на смітнику шукати! "
У той же час "Вовочці" зовсім необов'язково лазити по смітниках, щоб поширювати навколо себе бруд і сморід. Досить і його власних природних відходів.
Діти вирішили грати "в машину", розподілили ролі: "Ти - кермо, ти - мотор, ти - кузов ..." А на Вовочку не вистачило деталей. Він плаче. Сжалились: "Добре, будеш вихлопною трубою. Біжи ззаду до смердить!"
Виріс "Вовочка" готовий скористатися своїми фізіологічними виділеннями, щоб зіпсувати життя навколишнім.
Діти готуються до новорічного маскараду. Вовочку запитали, що він одягне. Він відповів, "Я брюки одягну коричневі, сорочку коричневу, черевики коричневі і шапку коричневу - наряджуся гівном. Сяду в куточок, буду смердіти і вам свято псувати!"
Вчителька дала завдання: придумати собі назву до зобразити його. Леночка - рибка. Оленька - фея. А Вовочка сказав: "Я - гівно!" Вчителька почервоніла, сказала, що так говорити негарно, н веліла йти в кут. Вовочка: "А я н звідти смердіти буду!"
Відправляючи фізіологічні потреби, "Вовочка" задовольняє рушійну їм пристрасть до порушення правил пристойності і культурних заборон.
Закінчився навчальний день. Усі розійшлися. Залишився один Вовочка. Він говорить вчительці: "Марія Іванівна, давайте побалуємось!" - "Як це?" - "Ну, наприклад, Насрі в учительській н втечемо!"
Анекдот знайшов героя, спочатку запрограмованого на роль бешкетника. "Вовочка" починає затверджуватися в "дитячих" анекдотах: причому, по всій видимості, не стільки породжуючи нові, скільки притягаючи до себе старі сюжети. Ім'я "Вовочки" присвоюється здавна існував у них безіменному бешкетникові. На його честь перейменовуються менш щасливі попередники і конкуренти (начебто ще популярного серед ленінградських школярів 60-х років "Петьки-матюкальника"). У результаті навколо "Вовочки" утворюється великий цикл "дитячих" анекдотів, цілий "бешкетний" епос.
Основою цього епосу є настільки виразно заявлена в перших анекдотах про "Вовочці" його дикість, природність, яка втілилася насамперед в образі "брудного хлопчика". Характерно, що відмітна ознака для "Вовочки" вибирається у сфері матеріального, тілесного "низу", з відноситься до природних, фізіологічним відходів. Це - його виняткові здібності по частині відправлення фізіологічних потреб.
Зустрілися якось Штірліц, Василя Іванович, поручик Ржевський та Вовочка. Стали розповідати: Штірліц - про те, як у Гітлера з сейфу секретні документи вкрав; Чапаєв - як цілу дивізію білих порубав; Ржевський - як зі світськими дамами сношался. Тільки Вовочка не знає, чим похвалитися. Мовчав-мовчав, а потім питає: "Панове, а ви через паркан ссать вмієте?"
Повернемося до попереднього анекдоту. Заснований на грі між "дитячими" і "дорослими" смислами "Вовочкиного"
пропозиції вчительці, він дозволяє перейти до іншої теми анекдотів про "Вовочці". Вона присвячена все тому ж тілесному "низу": тільки вже не скатологіческой, а еротичної, коіталь-ної його боці. "Вовочка" стверджується в давно і добре розробленою сфері анекдотичної творчості, вивертає навиворіт фоновий образ "невинного дитяти". Можливо, правда, що уявлення про "Вовочкиной" дикості, його природної стихійності сприяло виникненню анекдотів про пробужде нии сексуальних потреб у нього вже в дитячому саду.
У дитячий сад привели новенького. Вовочка знайомиться з ним: "ТЕБ 'скільки років?" - "Цстилі". - "А до зенсінам тягне?" - "Ні". - "Знаціт, не цетилі, а попелиці!"
Сидять в дитячому саду на горщиках Вовочка і Міша. Міша розповідаючи "" Знаєш, Вовочка, а у нас нова нянечка - молоденька, ніжки стрункі губки пухкі, талія вузька, а груди ... "-" Слухай, Міш, може, досить? І так вже пісюк в горщик не влазить! "
Пішов Вовочка в кіно. Перед ним сидить закохана пара. Юнак обійняв дівчину і запитує: "Ти щось відчуваєш?" - "Так!" - "А що?" - "Що ти мене любиш!" Вранці в дитячому саду Вовочка притискає до себе маленьку Світлану: Іти щось відчуваєш? "-" Ні! "Він притискає її сильніше:" А тепер? "-" Відчуваю! "-" Що? "-" Писати хочу! "
У дитячому садку з темного куточка лунає голос маленької Оленки; "Бонно - бонно - бонно ..." У відповідь - блаженний голос маленького Під вочкі: "номально - номально ..."
Малолітній "Вовочка" відмінно знає, звідки беруться діти:
Вовочка, Лєна н Боря грають у пісочниці. Олена і каже: "А ви енае ті, що мене лелека приніс?" Боря: "Ну і що? А мене в капусті знайшли!" Вовочка слухав-слухав н каже: "Можна подумати, що в нашому будинку ніхто не трахкає!"
Поінформованість "Вовочки" на цей рахунок вражає його ро шкідників.
Щоб дитина нс заважав батькам займатися любов'ю, вони поставили Вовочку біля вікна і попросили розповідати про те, що він бачить на вулиці. "От машина проїхала". "Добре", - говорить мама. "Ось тітонька пройшла". "Добре", - говорить тато. "А у Іванових теж трахаються". Мама (злякано): "А ти звідки анаешь?!" - "Так у них Наташка теж у вікні стирчить!"
Хоча їм-то як раз дивуватися тут нічого. Атмосфера будинку, сімейного життя, в якій виростає "Вовочка", пронизана сексуальністю. Його батьки стурбовані насамперед Ерот-но-шлюбними проблемами: невдачами в домашньому секс і досягненнями на стороні, де особливо відрізняється "Вовочкина" мати, що добре відомо її синові.
Перед святом Восьмого березня у першому класі йде розмова про мам. "У тебе, Лена, хто мама?" - "Кравчиня. -" Діти! Леніна мама шиє нам одяг! А в тебе, Коля? "-" Доярка "-" Діти! Коліна мама напуває нас молоком, годує сиром! А у тебе, Вовочка? "-" А в мене мама повія ". -" Ти що говориш?! Ходімо до директора! "Відвела вчителька Вовочку до директора, а сама повернулася в клас. Через кілька хвилин Вовочка повертається." Ну, що тобі сказав директор? "-" "Мами всякі потрібні, мами всякі важливі", - і записав наш адресу ".
Природно, що мати не вважає гріхом ранню статеву зрілість свого сина.
Мама висовується у вікно: "Вовочка! Вовочка! Вовочка!" Голос з кущів: "Так тут ми!" - "А що робите?" - "Трахати!" - Дивіться - не паліть! "
Хоча інцестуозние наміри "Вовочки" присікаються:
Вовочка підходить до мами і каже: "Мама, а що таке" пизда? "" - "Це, синку, гараж". - "Мама, а що таке" хуй "?" - "Це, синку, машина". - "Мамо, а можна я свої" Жигулі "поставлю в твій гараж?" - "Ні, зараз тато прийде, свій" БЕЛАЗ "поставить!", -
це не заважає батькові розглядати його як рівноправного співробітника в справі задоволення своїх неабияких статевих потреб.
Вчителька приходить до Вовочці додому і каже батькові: "Ви знаєте, Вовочка виявляє хворобливий інтерес до протилежної статі. Було б краще, якби ви самі пояснили йому все. Хоча б на прикладі метеликів. Що буде, якщо йому те ж саме уЗ'яснят на вулиці ? 1 "Батько кличе Вовочку і каже йому:" Пам'ятаєш, що ми з тобою минулого тижня зробили з нашою хатньою робітницею? Так ось, у метеликів буває те ж саме! "
Сусідка вдається до батька Вовочки: "Вовочка в кущах козу вирячує!" - "Як?! Сьогодні четвер - моя черга!"
Обставини життя і домашнє виховання лише сприяють прискореному розвитку, гіпертрофії "Вовочкиной" сексуальності.
Маленький герой великого сексу приносить велике задоволення своїм однокласницям.
Пішла Машенька вчити уроки до Вовочки. Повертається тільки на слід> ющій день. Батьки в розпачі. А Машенька крутить трусики на пальці і каже: "Я не знаю, як це називається, але це - хобі на все життя!"
Втім, багато хто з них вже досить досвідчені в сексу альної життя.
Вовочка і Лєночка сидять на уроці арифметики. Леночка говорить: "Вовочка, я залетіла! Не знаю, що й робити". "Це нісенітниця, - відповідає Вовочка. - Я трипер підхопив. Ось теж не анаю, що робити". Тут вчителька помітила, що вони розмовляють, і запитує Вовочку: "Вовочка! Скільки буде шістьма шість?" - "Тридцять шість, Марія Іванівна. Мені б ваші турботи!"
А їх свобода в задоволенні своїх статевих потреб часом дивує навіть самого "Вовочку".
Вовочка запросив Танечку до себе додому. Купив торт, квіти, пляшку коньяку і сигарети. Виклав все на стіл н чекає. Проходить година. Вовочка думає: "Тетянко з хорошої сім'ї - пити не буде". Прибрав пляшку. Проходить ще година. "Тетянко з хорошої сім'ї - курити не буде". Прибрав сигарети. А тут дзвінок у двері. Входить Танечка. Вовочка запитує: "А чого ти в шкільному платті прийшла?" - "Так завтра ж до школи ..."
Однією 'лише вчительці доводиться приховувати "низинні" інтереси і помисли.
Вовочка на уроці задумливо клацає авторучкою: клац-клац ... Вчителька (роздратовано): "Вовочка, що ти там займаєшся?" - "Так от цікаво: входить і виходить, а не вагітніє!" - "Геть з класу! Прийдеш з батьками!" Після уроків директор застає вчительку за тим заняттям і чує: "Дійсно, не вагітніє ..." Він бере ручку і, покрутивши її в руках, вигукує: "Так там ті пружина!"
Вона виконує обов'язки хранительки і захисниці правил пристойності і порядку культурного життя і тому виставляється головним супротивником втіленої в "Вовочці" природної стихійності.
Основний сюжет еротичних анекдотів про це активному і нездоланному дикуні - його домагання вчительки "Марії Іванівни".
Вовочка пише вчительці: "Марь Іванна! Я Вас люблю!" Вчителька обурена; "Я не люблю маленьких дітей!" Вовочка: "А у нас їх не буде!"
Вчителька вдається до директора в сльозах: "Ах, цей дев'ятий" Б "просто нестерпний: Не учні - тварини! А один навіть погрожував мене згвалтувати! Підставляєте?!" Директор встає і йде в клас. Входить. Мовчки оглядає ряди дев'ятикласників і тицяє 'пальцем у Вовочку: "Цей сказав? Розумію: цього разу сказав - зробить!"
Вовочка посперечався в школі, що виебет училку. Він підходить до неї і каже: "Мої батьки поїхали, і я залишився один. Можна, я у вас переночую?" Вчителька погодилася. Приходять вони додому до вчительки. Лягають спати. Вовочка говорить: "А мене мама кладе спати у своє ліжко, а сама гола лягає спати і дозволяє помацати свій пупок". "Але, Вовочка, це ж не пупок!" - "Мовчи, дурна! Це і не пальчик!"
Вовочка намалював у класі на дошці голого чоловіка. Вчителька побачила і каже: "Хлопці! Всім вийти з класу! Всі думають: "От зараз Вовочці потрапить!" Вийшли з класу і чекають. Довго чекають. Нарешті Вовочка виходить з класу і говорить: "Ну, що я казав: у нашій справі головне - реклама!"
Відкриття, вірніше - викриття у "Марії Іванівні" такий же сексуально стурбованої жінки, що і всі інші героїні еротичних анекдотів, - головне досягнення "Вовочки", чиїм покликанням, судячи з усього, дійсно є "сексопатологія".
Вчителька запитує дітей, хто ким хоче стати. Марійка: "Я буду вчителькою". - "Молодець, Машенько! А ти, Петечка, ким хочеш: тать?" - "Льотчиком". - "Добре! А ти, Вовочка?" - "А я, Маріван - ia, буду сексопатологом". - "Ти хоч знаєш, Вовочка, що це таке?" - "Та це ж дуже просто. Вон - дивіться: за вікном три жінки сидять і їдять морозиво. Одна морозиво лиже, інша кусає, а третя смокче. Як Ви думаєте, яка з них замужем?" - "Так ти просто нахаба! Геть звідси і без батьків не повертайся!" - "Ну що ви! Заміжня та, яка з обручкою. А ось вам, Мариванна, треба терміново до сексопатолога!"
"Вовочкина" перемога над вчителькою - це комічне сором тих умовностей, кбторимі суспільство намагається стримати і врегулювати природне начало в людині.
Втілює його "Вовочка" відрізняється не тільки непорядністю і сексуальністю. "Вовочкина" боротьба з культурою зачіпає і основну сферу духовного життя: виклик про громадським пристойностям і умовностям поширюється н мову, мовну діяльність і словесне ^ творчість. Він подає ся як видатний лихослов, що знає "погані" слова сиз мальства.
Бабуся везе Вовочку в колясці. Він просить розповісти казку. Вабушка починає: "Сорока-злодійка кашку варила ... Цьому дала, цьому дала, цьому дала ..." Вовочка перебиває її питанням: "Бабуся, а що, сорока блядь була?"
Одним знанням мовних непристойностей справа, звичайно, не обмежується. Малолітній "Вовочка" постійно користується не цензурної лайкою, спілкуючись з оточуючими.
Тітка робить Вовочці "козу". Він їй: "У, блядісса!" Вона: "У тебе ще зубів немає, а вже матерішься1" Вовочка відкриває рот. "А це сто - хуй собацнй?"
Це знову-таки може йти з дому. У першу чергу - від батька:
Вовочкина вчителька, стурбована тим, що він багато лається, вирішила сходити до нього додому. Прийшла, дзвонить у двері. Ен відкриває імпозантний чоловік у розкішному халаті, на носі пенсне. Побачивши вчительку, він говорить всередину квартири: "Вольдемар, до вас дама!" - "А чи не пиздить?" - "Бля буду", - відповідає батько, поправляючи пенсне, - тоді як мати, навпаки, забороняє "Вовочці" вживати "погані" слова.
Вовочка - мамі: "Мамо! У мене жопа болить!" - "Вовочка] Що ти го віриш?! Такого слова немає!" Вовочка: "Дивно! Жопа є, а слова немає!"
Іноді джерелом "Вовочкиной" обізнаності з част) нецензурних слів і виразів виставляється і школа.
Вовочка першого вересня повертається зі школи, рваний і брудний, говорить: "Ех ви, батьки! Не знаєте, що піпіска - це хуй!"
Проте це відбувається вкрай рідко. Більш привабливі "є образ малолітнього сквернослова.
У дитячому саду відзначають День радянської міліції. Вихователька про сит дітей виступити на ранку. Вовочка: "Я розповім вірш
Тільки там слова погані зустрічаються. Що робити? "-" А ти замість них говори "ля-ля" ". Ось на ранку хто заспівав, хто станцював, а Вовочка вийшов і читає: "Ля-ля-ля, ля-ля-ля, радянська міліція!"
Анекдот цікавий тим, що відзначається розуміння "Вовочкой" непристойності певних висловів. Про це ж свідчить цілий ряд інших анекдотів.
Мати обіцяє Вовочці рубль, щоб він тільки не говорив "чорт забирай". Вовочка поклав гроші в кишеню і каже: "Мамо, а я ж знаю вираз, який десяти рублів коштує!"
Вовочка і Танечка їдуть в автобусі і лаються: "Дурень!" - "Сорока з російської народної казки!" - "Кретин!" - "Сорока на російської народної казки!" Чоловік питає: "Хлопчик, а чому вона говорить тобі образливі слова, а ти їй-" сорока з російської народної казки "?" - "А це та, яка" цьому дала, цьому дала, а цьому не дала ".
Використання евфемізму показує, що лихослов цілком може обходитися без нецензурної лайки. Потяг "Вовочки" до "брудних" словами і різного роду непристойностями, зрозуміло, зумовлено його зв'язком з матеріальною брудом і фізіологічним "низом", його природної дикістю. Однак її стихійним проявам предпочитается цілком свідоме порушення ним пристойності і порядку. Саме в цьому найчастіше і полягає сенс "Вовочкиного" лихослів'я. Характерна обстановка, у якій найчастіше лихословить "Вовочка". Це - шкільний урок, що є самим серйозним та офіційним заходом дитячого життя. Виклик громадським умовностям може послідувати на будь-якому уроці, хоча зазвичай це відбувається на уроці словесності. "Вовочка" відрізняється по ходу виконання найрізноманітніших завдань і вправ. Від елементарних - коли, наприклад, потрібно назвати слово, що починається певним звуком:
Вчителька просить назвати слова на букву "f>", потім - на "х". Вовочку не викликає. Боїться, що скаже вульгарність. Коли ж стали називати на "до", вчителька звернула увагу на тягне руку Вовочку і викликала його, Адже на "до" начебто немає матюків. Вовочка: "Карлик!" - "Молодець, Вовочка)" - "Але з яким хуєм!"
Приїхала комісія до школи. Вчитель - Вовочці: "Щоб при гостях матом не сварився!" Входить комісія в клас. Один дядько задає питання: "Хто з вас знає звіра на букву" е "?" Постає Марійка: "Єнот". - "А ще?" Мовчання. Вовочка тягне руку. Вчитель його не питає, але Вовочку запитують дядько: "Ну, піп-ч ^ н '. Вінччка Bi.i-dti i вовк! "; Або скласти речення з певними словами:
На уроці російської мови вчителька каже: "Діти! Сьогодні ми з вами навчимося застосовувати слова" напевно "н" тому що ". Леночка, який ти можеш навести приклад з цими словами?" Леночка встає і каже: "Мабуть, сьогодні буде дощ, тому що з ранку, були хмари". - "Молодець! Сідай! А тепер ти, Коля". Коля встає: "Напевно, еавтра буде багато грибів, тому що сьогодні пройде дощ". - "Молодець! Сідай! А тепер ти, Вовочка". - "Дідусь взяв газету і вийшов з кімнати". - "Послухай, Вовочка, а де ж тут" не знаю "і" тому що "?" - "Напевно, срать пішов, тому що читати не вміє" - до більш складних, де потрібно скласти розповідь чи написати твір на задану тему:
Вчителька: "Вовочка, розкажи про зиму". Вовочка: "У лісі темно. На галявинці лід. Вовки Ебут. Тільки незручно - ноги роз'їжджаються". - "Сідай! Два!" - "Звичайно, два. Де ж там третього-то бути?!";
Вовочка пише у творі на тему "Весна": "Сонце. Сніг починає танути. Вовки трахаються". Вчителька: "Вовочка! Це незручно!" - "Звичайно, незручно - ноги-то роз'їжджаються!", А за завданням згадати віршовану рядок з "класики":
Вчителька просить дітей згадати віршовану рядок із класики. Вовочка тягне руку. Його викликають. Він читає: "Я любив її жартома, грудей голі крутячи". - "Вовочка! Вийди на класу)" Вовочка виходить. Назустріч йому директор: "Що сталося?" - "Вчителька просила згадати рядок із класики. Я і прочитав" Я любив її жартома, грудей голі крутячи! "" - "А де ж тут класика?" - "Так вона ж не дала закінчити:" Те, як звір, вона завиє, то заплаче, як дитя "", йдуть, нарешті, вправи в поетичній творчості:
"Діти, я даю вам пропозицію, - каже вчителька, - а ви придумайте риму, щоб вийшло вірш:" Якщо б я мав коня ..."" Петя: "Якщо б я мав коня, я б годував його дні". - "Сідай, Петрику, п'ять!" Маша: "Якщо б я мав коня, н б поїв його дні". - "Машенька, це дуже схоже на Петино. Сідай, три! "Вовочка встає і каже:" Якщо б я мав коня, це був би номер. Якщо б кінь мав мене, я б, напевно, помер! "
Марія Іванівна просить придумати віршик зі словами "очерет" конвалії * "і йот душі". Леночка: "От пішли ми в очерет. І нарвав"-конвалії. Всі ми раді від душі ". Вовочка тягне руку. Ну що він cмoяte ^ придумати з такими словами? Марія Іванівна й викликала його. Вовочка:" Ми впали в кямиші. Посбалісь від душі. На хуя нам конвалії! "
Апофеозом же "Вовочкиного" мистецтва слова стає загадування загадок, по ходу якого він в черговий раз осоромлює "Марію Іванівну".
Вчителька не дозволяє Вовочці загадувати загадки. Боїться, що ска. жет вульгарність. Але він так тягнув руку, що вона його викликала. "Що за слово, де перша буква" х ", остання" і ", а між ними" у "?" Ніхто з дітей не знає. Вчителька почервоніла н хотіла його покарати. Але Вовочка встиг сказати: "Хемінгуей!"
Вчителька задає загадки дітям. І тут Вовочка вирішив поставити загадку вчительці. Вона погодилася. Вовочка говорить: "Марія Іванівна, назвіть слово з трьох літер!" Вчителька думає. "Ви нещодавно тримали його в руках", - підказує Вовочка. "Вийди вон1" - кричить вчителька. "Марья Іванівна, це крейда! Але хід ваших думок мені подобається!"
"Вовочкина" зауваження про "хід думок" запозичено з американських анекдотів про хлопчика "Хербі". Скористатися чужим матеріалом спонукає потреба в сюжетах, розвивають тему блазенства. "Вовочка" - не просто "матерщинник": на шкільних уроках він часто поводиться як блазень, займаючись звичним для того справою - "перекладом всякого високого ритуалу і обряду в матеріально-тілесний план" '. Цей блазень не стільки сам порушує пристойності, скільки провокує на це оточуючих - перш за все "Марію Іванівну", викриваючи їх фальш і лицемірство. З-під умовних і офіційних форм людської культури "Вовочка" витягує основу життя - її матеріально-тілесне початок:
Вчителька запитує дітей про художні таланти їхніх родичів. Хто співає, хто танцює. Вовочка: "А от мій дідусь вміє вовком вити!" Вчителька зацікавилася і попросила привести діда до школи. Вовочка привів. Вчителька: "Ви, діду, вмієте вовком вити?" Дід (злякано): "Та що ви? 1" Вовочка: "Що ти, діду?! Коли ти останній раз бабцю трахкав?" Дід: "У-у-у-у-у-у ..."^
Але ж, крім розглянутого тільки в самих своїх споконвічних формах пустощів і лише мимохідь зазначеного блазенства,
"Вовочка" представляється ще й простаком. Обігрування дитячої наївності дозволяє добитися не меншого комічного афекту, ніж в анекдотах про витівки малолітнього бешкетника. Звідси - популярність анекдотів про наївному "Вовочці", його простодушном нерозумінні "дорослого" мови, "дорослих" інтересів і явищ "дорослому" житті.
Вовочкину батьки лягли спати. Під дверима в їхню кімнату варто Вовочка і підслуховує. "Дорога, ти кого хочеш: хлопчика чи дівчинку?" - "Я б хотіла дівчинку". - "Добре, буде тобі дівчинка!" У кімнату влітає Вовочка: "А мені - шаблю, будьонівку і велосипед)";
Діти малюють сонце. Вовочка намалював його з ніжками. "Чому?" "А я вночі чув, як тато мамі говорив:" Сонечко, розсунь ніжки! "";
Мама смажить котлети. Вовочка підходить і запитує: "Мамо, а стюардеса - це котлета або риба?" - "З чого ти це взяв, Вовочка?" - "Та тато вчора по телефону розповідав, як вони всім екіпажем стюардесу смажили";
На урок англійської мови прийшов представник міськвно, літній чоловік, і сів поруч з Вовочкой на задній парті. "Діти, я зараз напишу пропозицію, а ви мені його переведете", - сказала вчителька. Написавши пропозицію, вона випадково впустила крейда н нагнулася, щоб підібрати його. Вовочка піднімає руку. "Відповідай, Вовочка!" - "З такою дупою тобі не в школі працювати!" - "Геть з класу!" У дверях Вовочка обертається й каже чоловікові: "А ти, козел старий, не знаєш - так і не підказуй!";
Вчителька запитує, який зростання було у Леніна. Діти відповідають: "Сто шістдесят сантиметрів". - "А у Сталіна?" - "Сто п'ятдесят сантиметрів". - "А у Брежнєва?" Ніхто не знає. Вона дає завдання дізнатися вдома н завтра відповісти. Назавтра знову ніхто не знає, крім Вовочки. "Зростання Брежнєва - шістдесят вісім сантиметрів". - "Чому так мало?!" - "Все правильно - я виміряв. Мама сказала, що він їй до попи".
У звичні для "Вовочки" сфери існування вторгається політика. "Вовочка"-Простак допомагає висміяти брехливі ідеологічні догми.
Вихователька в дитячому садку запитує: "Діти, в якій країні найкрасивіші іграшки?" Діти (хором): "У Радянському Союзі!" Вихователька "А в якій країні найошатніший дитячі одягу?" Діти (хором): "У З Радянському Союзі!" Вихователька: "А в якій країні найщасливіше дет ство?" Діти (хором): "У Радянському Союзі!" Раптом Вовочка заревів. Сприймали татсльніца: "Вовочка, чому ти плачеш?" Вовочка (крізь сльози): "Хоч; жити в Радянському Союзі!"
Це - лише невелика частина анекдотів про наївному "Вовочці". Тим часом з ними вже є сусідами анекдоти про "Вовочці"-дурні.
"Вовочка, скажи, скільки тривала Столітня війна?" - "Це ... не, не знаю!" - "Ну, добре. Скажи, скільки років десятирічному хлопчикові?" - "Десять". - "Так скільки ж тривала Столітня війна?" - "Десять років!"
Вони ще більше ускладнюють образ "Вовочки", контрастуючи з дотепністю і хитрістю, якими іноді відрізняється "Вовочка"-бешкетник і які демонстрував "Вовочка"-блазень.
Втім, дотепність і хитрість "Вовочки" мають дуже специфічний характер. Навіть у тих випадках, коли його виставляють розумніші за своїх благонамірених опонентів, "Вовочка" перемагає і висміює їх, не беручи нав'язуваної йому логіки, як, наприклад, у черговому поєдинку з "Марією Іванівною", для доказу дурості і нерозвиненості якої досить серйозно сприймати жартівливу загадку.
Вчителька: "Діти! Слухайте умови задачі, вирішувати будемо усно: летять чотири гусака - три білих і один сірий. Скільки мені років?" Всі мовчать. Вовочка піднімає руку. Чой, Вовочка, знову ти яку-небудь дурість скажеш! "-" Ні, Марія Іванна, я вирішив ". -" Ну, кажи! "-" Вам двадцять шість років ". -" Правильно! А як ти вирішив? "-" Мама мене полудурком називає, а мені тринадцять років ... "
Порушник громадського спокою, він і в сфері розумової діяльності уникає рутинних, "правильних" рішень, у зв'язку з чим "Вовочкина" винахідливість іноді відрізняється тією парадоксальністю, яку демонструє фольклорний дурень, вдаючись до абсурдних і вельми хитромудрим засобам досягнення реальної мети. Однак на відміну від останнього наш винахідливий блазень завжди домагається свого:
Вчителька дала завдання дітям принести в школу мовців птахів. Всі діти принесли папужок. А Вовочка - горобця і пугача. Вчителька: "Вовочка! Хіба це говорять птахи?" - "А як же! Дивіться! Воробей. Скільки коштує пляшка горілки?" - "Чирик!" Вовочка: "Філін, підтверди!" - "Угу!"; "*
Вчителька дала завдання дітям після літніх канікул принести в школу по співочої пташці. Усі принесли пташок, а Вовочка приніс змію. "Вовочка! Це ж змія!" - Сказала вчителька. "Ні! Раз співає - значить, пташка.
Дивіться ... "Він стукнув змію разів. Змії: КШ-ш-ш Утретє. Змія:" Ш-ша-ловьі співають ".
Міфологічна підгрунтя останнього сюжету, яку не вичерпує і ототожнення змії з птахом, звертає до витоків образу анекдотичного героя. Він продовжує боротьбу міфологічного трикстера ^ з космічним і соціальним порядком, збираючи навколо себе і зберігаючи його культурну спадщину (фольклорні маски "хитруна", "блазня" і "дурня", які поєднувалися у бешкетника-трикстере і поєднуються в його наступника "Вовочці") . Анекдоти про "Вовочці" пародіюють міфологію "героїчного дитинства" ^ свідченням чого - і "чудесний" народження "Вовочки":
Вовочка запитує батька: "Як я на світ з'явився?" - "Гралися на галявині коаел з кізкою - ось ти і з'явився", - відповів батько. Вовочка йде до мами: "Як я на сіє з'явився? Папа незрозуміло пояснив". - "А що він тобі сказав?" - "Гралися на галявині козел з кізкою, - сказав тато, - ось я і з'явився". - "Все було не так! Висіли в небі орел з орлиця. Висіли, парили - ось ти і з'явився. А тато був козлом - козлом і залишився!"; І його дивовижні здібності:
Вовочка прийшов а школу і намалював на парті муху. Вчителька била-била по ній, а потім до неї дійшло, що муха намальована. Викликала вона По-вочкіного батька і каже йому: "Вовочка намалював муху на парті. Я про неї трохи руку не зламала!" А батько каже: "Це ще що! Він вчора голу жінку намалював на паркані. Гак в мене весь член в скалка!"; І вже відзначене вище раннє досягнення їм статевої зрілості. Воно підкреслює "Вовочкину" винятковість, свої права на яку анекдотичний герой і демонструє порушенням всіляких культурних заборон (аж до інцесту). "Вовочка" може бути представлений і "не подає надій". Проте саме цей неохайний, зацькований і гнаний герой у кінцевому рахунку одержувати таку ж перемогу, що і його архаїчний прототип - "низький" герой чарівної казки, домагаючись розташування "чудовою" нареченої, вчительки "Марії Іванівни".
Анекдоти про "Вовочці" дуже рідко виходять за рамки "героїчного дитинства". Він настільки міцно пов'язаний з ним, що саме продовження "Вовочкиной" біографії вже викликає комічний ефект:
Син гоіірнт матері: "Я більше до школи не піду!" - "Це чому ж .-*" - "Та ну ... Петров знову буде з рогатки стріляти, Синіцин підручником по голові бити, Васильєв підніжки ставити ... Не піду!" - "Ні, Вовочка, ти повинен йти. По-перше, тобі вже сорок років, а по-друге, ти - ціректор школи!"
"Вовочка" є типовим для архаїчного епосу "героєм-малолітки", виконуючим в співтоваристві анекдотичних персонажів традиційну роль хлопчика для доручень, про що і свідчить "суперанекдот" 80-х років:
Дружина з коханцем лежить в ліжку. Дзвінок у двері. Вовочка біжить відкривати. На порозі стоять Василь Іванович з Петьком - обидва євреї.
"Василь Іванович" з "Петьком" пов'язані з культурними прототипами, тоді як прообразом "Вовочки" є дитя, дитина. Вірніше - вироблений суспільством зразок, культурний ідеал дитини. Цей культурний ідеал і пародіюється "Вовочкой" "*. Він відображає його сталість і мінливість, поєднуючи в собі міфологічну архаїку з актуальною сучасністю.
Звертаючись до сучасності, анекдотичний епос орієнтується на її культурні цінності. Це підтверджують і імена дійових осіб. Очевидно, що вибір їх не випадковий. Є певна різниця між іменами головних і другорядних героїв: друзі та однокласники "Вовочки" називаються іменами, які в 60 - 70-ті роки не користувалися популярністю, тоді як імена головного героя, його партнерки і вчительки, навпаки, належали до найпоширеніших, якщо врахувати приблизний вік "Марії Іванівни", ім'я якої ще художнику Нестерову здавалося "простим, але таким милим" ^. Тим часом "Вовочкину" партнерку воліють називати "Тетяною" - ім'ям, яке ні тоді, ні згодом не очолювало списку жіночих імен. Вибір "Тетяни" предопре деляется якщо не характерністю, то його культурної значуще ма - особливо для школи (пушкінська "Тетяна Ларіна"!) Виділяє це ім'я серед інших імен "Вовочкиной" партнерки. Анекдотичний именник орієнтується на культурних "святці": використовуються і обіграються імена високої культурної значущості.
Саме цим і пояснюється ім'я героя анекдотичного циклу. "Вовочка" - пестлива форма імені "Вова", яким у колі родини або друзів називали не тільки "Володимира", порівн. "Домашнє" ім'я одного з молодих героїв "Плодів освіти", Василя Леонідович Звездінцева - "Вово> Л Однак найчастіше" Вовою "стає" Володимир ". Мабуть, за посередництвом його уменьшительной форми" Володя "^, що відповідає порядку освіти скороченого імені подібного типу, що виникає в результаті подвоєння початкового стилю виробляє імені. Саме в такій послідовності вибудовується іменний ряд у повісті Володимира Одоєвського "Катя, або Історія вихованки": "він приховував свою ненависть до Володимира і називав його Володею або Вовою. Звертає увагу офранцуженность сверхсокращенного імені - "Вово", характерна і для вживання повного імені: його носій часто-густо фігурував як "Вольдемар", - вона вказує на середу, де тривалий час існувало ім'я "Володимир".
Образ київського князя Володимира виявився дуже актуальним для Петровської епохи і продовжував викликати інтерес у процесі формування російської національної культури. Це відбивається в літературі, яка, звертаючись до зображення хрестителя Русі: від трагікомедії Феофана Прокоповича "Володимир" (1705) до епічної поеми Хераскова "Володимир відроджений" (1785), - тим самим популяризувала вельми рідкісне до того часу ім'я "Володимир" (" Володимир "). Особливе, закріплене за Рюриковичами в Стародавній Русі "княже" ім'я відроджується в цьому шарі російського суспільства XVIII століття.
Однак і тут на початку XIX століття це ім'я зустрічалося ще досить рідко. Інакше воно навряд чи довелося б до смаку романтичній літературі, скористалися ім'ям великого російського людини для позначення шляхетного героя вітчизняного походження. Ім'я стало до того типовим, що без "Володимира" не обходився жоден "порядна" роман ". Літературної моді на" Владимиров "багато сприяв пушкінський образ Володимира Ленського, який і після того, як вона пройшла, привертав увагу російського освіченого суспільства до імені "Володимир".
Зростаюча популярність імені супроводжується розширенням його семантичного потенціалу. Воно викликало різні й часом досить несподівані асоціації. Можна тільки здогадуватися, чому у Пушкіна, наприклад, з ім'ям "Володимир" асоціювалася "фатальна доля нещасливого нареченого чи коханого, і асоціація ця збереглася на всьому протязі його творчості" ^. Проте вирішальну роль у поступовому поширенні імені "Володимир", яке до кінця XIX століття навіть у провінційних містах увійшло до десятки найбільш частих російських чоловічих імен ", зіграли не так його значення і тільки збільшують сенс, скільки суто прагматичні обставини.
У свідомості кожного з послідовно засвоює це ім'я соціальних верств воно насамперед мало високим культурним статусом. Ім'я "Володимир" сприймалося як "шляхетне", будь то "великокнязівський", "дворянське" або ж "міське" ім'я. Особливо тривалими і міцними були його зв'язки з дворянської культурою, що і визначило в основному "дворянську" забарвлення, "дворянські" асоціації імені "Володимир". Це виявлялося, не лише коли воно стало виходити за межі дворянського суспільства: пор. образ одного з персонажів тургеневского оповідання "Льгов" - вільновідпущеника з дворових людей, що як би виконує роль "благородного" героя "Володимира" ^. Значно пізніше, вже після аварії дворянської Росії, представляющийся сином повітового предводителя дворянства Остап Бендер, не замислюючись, називає себе "Вольдемаром".
Ще чіткіше "дворянська" забарвлення мала відчуватися в таких скороченнях імені "Володимири, як" Вова "і тим більше" Вовочка ", утворених за моделями, якими на рід ніколи не користувався. Про їх походження предреволю ционной Росії нагадала популярна комедія Євстигнія Мі Сидоровичу "Вова пристосувався" (1915), незабаром екранізована і з великим успіхом пройшла по кінотеатрах країни (всле / за якою послідували "Вова на війні" і "Вова у відпустці") Зображувалися сміховинні спроби молодого барона Володимира Михайловича 111тріка пристосуватися до казарменому побуті, настільки відмінному від домашніх умов, в яких жила ця доходжалий "Вовочка", як іменує його не тільки мати-баронеса і сестра Софі, але і сам автор '"*, який видобуває комічний ефект із зіставлення" домашнього "імені героя з навколишнім його обстановкою.
Все це необхідно враховувати при поясненні причин стрімкого висунення імені "Володимир" на перше місце в російській чоловічому именник, яке відбувається в 20-і роки нашого століття. Звичайна посилання ча зв'язок цього явища з шануванням Леніна, як видається, не розкриває його закономірності. Очевидно, що соціальний переворот різко прискорив процес емансипації та поширенні імені "Володимир" у народній масі. Він призначив і результати цього процесу: характерне ім'я колишніх володарів зробилося найбільш ходовим серед тих, "хто був нічим", а став "всім" - з "бруду" потрапив "в князі". Впливало, звичайно, і ім'я вождя світового пролетаріату, але повною мірою його вплив виявився, мабуть, дещо пізніше, коли культ нового святого Володимира сприяв закріпленню та зміцненню першості імені "Володимир" у радянських "святцях". Цей культ надавав поширеність імені високий сенс, перетворюючи його в символічне явище культури.
З протиставлення йому "домашньої" і тому більш природною, більш природної форми "Вовочка" і народжується герой "дитячих" анекдотів, в образі якого з самого початку була підкреслена його анти-культурність, його доходить до дикості природність. "Вовочка" відштовхується від усього культурного змісту, укладеного в імені "Володимир". У тому числі - і від Леніна. Проте культурний герой, який освятив собою ім'я "Володимир", є лише одним із прототипів "Вовочки". Ототожнення з Леніним представляє міфологічну по суті характеристику "Вовочки": через співвіднесення з ізоморфним, подібним йому об'єктом ^, очолює ряд культурних "Владимиров". Воно вказує на клас явищ, з якими пов'язаний і який безпосередньо пародіює "Вовочка", тоді як його ототожнення з директором школи характеризує "Вовочку" як пародійний образ чоловіка взагалі, з колишнього "Івана" раптом перетворився у "Володимира". "Вовочка" поширюється і затверджується в "дитячих" анекдотах в міру того, як стрімко падала популярність імені "Володимир": "У відомі часи, - писав О. Павло Фло-Ренський, - втрачається чуття монументальної форми даного імені, як непосильно величної цього часу; суспільство не потребує або вважає себе не потребують первинною силах відомого імені. І тоді, разом з измельчанием самого життя, первинною імена, особливо імена духовно зобов'язують, стають суспільству далекими і незрозумілими, замінюючись приниженими своїми переробками, а то й зовсім забуваючи " ^.
Однак було б невірно розглядати феномен "Вовочки" лише крізь призму сучасності. Цікаво, як заданий в перших анекдотах про "Вовочку" образ "пристойною" сім'ї, до якої він належить, підхоплює що виявилася ще до революції тенденцію комічного вистави "маминого синка" з дворян під ім'ям "Вовочки". А цим же дворянським недорослем далеко не вичерпується коло культур-
них образів, з якими анекдотичного героя пов'язує його ім'я (вірніше - ті основи, від яких воно утворено). Залишається тільки гадати про те, як сприймалися похідні від "Володимира" імена "Володя" і "Вова" в народному середовищі, де здавна побутували омонімічние їм імена, що позначали собою шкідливих міфологічних персонажів: "вовою" - у російських говорах Карелії, наприклад, називається є уві сні потопельник 'тоді як частіше відома в скороченому вигляді приказка "Начебто Володі, який живе на болоті" під "Володею" розуміє лісовика. У будь-якому випадку зберігалася можливість зближення похідних від "Володимира" імен з шкідливими міфологічними персонажами і осмислення їх у відповідному дусі.
Тим часом у лешем Володьці відбивається язичницький бог Волос / Велес, з іншого іпостассю якого - велетнем Волотів вже плутали самого князя Володимира в народному середовищі. Якщо зіставити Вовочку з реконструйованим Вяч.Вс. Івановим і В.М. Топоровим чином Волоса / Велеса, то виявляється, що анекдотичний цикл насичений "Волосовський" мотивами. Вони виявляються як в окремих анекдотах, начебто сюжету про співаючої про солов'їв змії, так і в цілих серіях анекдотів, де зображуються, наприклад, відносини між Вовочкой і Марією Іванівною або ж словесні змагання на шкільному уроці, що включають в себе і розгадування загадок. Цілком можливо, що "Волосовський" мотиви пов'язані з Вовочкой тому, що сам цей герой сходить до міфологічного Волосині / Велесу, представляючи собою єп? знижений і трансформований образ, про що і свідчить "волосоцентріч-ність" імені "Вовочка".
Відомо, що має основне значення для створення антиподів культури, до яких відноситься і наш комічний дикун, "полемічна чи негативна орієнтація може призводити до породження язичницьких текстів" ^. Архаїчний субстрат "Вовочки" вимагає спеціального дослідження, яке і визначить роль глибинних пластів культури в появі головного героя сучасного "химерного" епосу. Проте вже й так зрозуміло: в вивертанні навиворіт обрагцово-показу-ного дитини задіяні основні механізми культурної творчості, завдяки яким виникає і розвивається анекдотичний герой.
Список літератури
Бахтін М. Творчість Франсуа Рабле і народна культури середньовіччя і Ренесансу. М., 1965. С. 25.
Radin P. The trickster. London, 1956; Мелетинський EM Походження героїчного епосу. М., 1963. С. 32 і сл., А також його наступні роботи, де так чи інакше порушується проблема міфологічного трикстера. яка в короткому, але змістовному вигляді викладена ним у статті "Культурний герой" (див.: Міфи народів світу. М "1982. Т 2.С.26-28).
Неклюдов С.Ю. "Героїчний дитинство" в епосах Сходу і Заходу / / Історико-філологічні дослідження: Збірник статей пам'яті академіка Н.І. Конрада. М.. 1974. С. 129-140.
"Вовочка" - уособлена пародія. "Анекдотний повість" <головним героєм "Вовочкой" називається "Це я - Вовочка!" (Див. анекдотний капусник: Анекдоти про Вовочку (Тамбовські губернс кі відомості. № 46 (А). Тамбов, 1993. С. 2-5).
Нестеров М.В. Давні дні: Спогади. Нариси Письма. Уфа. 1986. С. 75.
Толстой Л.Н. Собр. соч.: а 22 т. М "1982. Т.П. С. 114. 120, 168 і 175. Цікаво, як у імені "Василь" в побуті з'являються скорочені форми, більш доречні для похідних від імені "Володимир". СР: "А поки Доде - шостий рік, ніхто, крім матері і батька, не знає, як його звуть насправді: Данило чи, Дмитро чи або просто Василь (бувають і такі зменшувальні у ніжних батьків)" - Аверченко А. Т. Криві Кути: Розповіді. М., 1989 С. 77. Тим часом "Додей" часто називали саме "Володимира" (див, напр.: Лєсков М. С. Собр. Соч.: У II т. М.. 1957. Т. 5. С. 215 і 227).
Чернишов В.І. Росіяни зменшувально-пестливі лич ні імена / / Російська мова в школі. 1947. № 4. С. 23. * Одоєвський В.Ф. Повісті та оповідання. М., 1959. С. 132. ^ "Варя закохана, - іронізував в 1842 р. Некрасов, рецензування ю чи роман Загоскіна" Кузьма Петрович Мнрошев,,, - н закохана, як слід всякої героїні порядного роману, в Володимира "(Некрасов М. О. Полі. Зібр. Тв. н листів: в 15 т. Л., 1989. Т. II. Кн.1. С. 48. Курсив Некрасова).
Альтман М. Про власні імена в творах Пушкіна / / Вчені записки Горьковського державного університету Горький, 1964. Серія нсторіко-філологічна. Вип.72. TI С. 393 "Див: Бондалетов В. Л. Російська ономастика. М., 1983. С. 123.
Тургенєв І.С. Повна. зібр. соч. і листів: У 30 т. М 1979. Т.З. С. 76-77.
Ільф І.. Петров Є. Дванадцять стільців. Золоте теля. Іркутськ, 1968. С. 88.
Лотман Ю.М.. Успенський Б.А. Міф - ім'я - культура / / Праці з знаковим системам. Тарту, 1973. Т.6. С. 285 (Вчені записки Тартуського державного університету. Вип. 308).
Флоренський П.А. Імена / / Соціологічні дослідження. 1990. № І. С. 115.
Черепанова О.А. Міфологічна лексика російської Півночі. Л, 1983. С. 122-123.
Успенський Б.А. Філологічні розвідки у сфері слов'янських старожитностей. (Релікти язичництва у східнослов'янському культі Миколи Мірлікійського). М., 1982. С. 87-88.
Іванов В.В., Топоров В.Н. Дослідження в області слов'янських старожитностей. М., 1974. С. 31 і їв.; Топоров В.Н. Ще Рае про Велесі-Волосі в контексті "основного" міфу / / Балто-слов'янські етно-мовні відносини в історичному і ареальному плані; Тези доповідей другої балто-слов'янської конференції. М., 1983. С. 50 - 56, та інші роботи цих авторів, а також зазначену в приміт. 18 книгу Б. А. Успенського.
Лотман Ю.М.. Успенський Б.А. Роль дуальних моделей у динаміці російської культури (до кінця XVIII століття) / / Вчені записки Тартуського державного університету. Тарту, 1977. Вип. 414. С. 15.
А. Бєлоусов. "Вовочка"