Зміст
Введення. 2
1. Особливості виховного процесу та його зміст. 4
2. Системний підхід до виховання і його ідея. 9
3. Дитячий колектив як системоутворюючий чинник виховання. 13
Висновок. 17
Список літератури .. 19

Введення

Єдності поглядів у визначенні процесу виховання немає. Виявити його специфіку можна лише у зіставленні з процесами формування, становлення, соціалізації особистості.
Але і для цих процесів немає поки чітких визначень. Одні дослідники вважають, що поняття «формування» більш широке, ніж поняття «виховання», інше - що воно вже, бо формування - це внутрішня сторона виховання. Співвідношення понять «соціалізація особистості», «формування особистості» та «виховання» може бути представлене в такий спосіб: соціалізація є процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і присвоєння суспільних відносин, що триває все життя індивіда і має певні стадії: становлення і розвитку особистості. [1]
Процес виховання - це процес формування, розвитку особистості, що включає в себе як цілеспрямований вплив ззовні, так і самовиховання особистості.
Згідно з однією з поширених нині концепцій процес виховання представляється як взаємопов'язана ланцюг розвиваються виховних ситуацій, кожна з яких будується з урахуванням результатів попередньої. При такому розумінні процес виховання - це котра саморозвивається, одиниця якої - розвивається виховна ситуація.
Розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємодія з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є щось більше, ніж сукупність компонентів. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання - соціологічного, психологічного, технологічного, соціально-психологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.
Виявлено та охарактеризовано такі властивості виховного процесу, як статистично, багатовимірність, ієрархічність, самоврядність.
У процесі Виховання виділяються змістовна та процесуальна сторони. [2] Їх єдність стає очевидним тільки при досить високому ступені абстрагування, що дозволяє вийти за межі тих конкретних обставин, в яких здійснюється виховання.
Уявлення про виховної діяльності викладача навчального предмета, класного керівника, колективу - це ще аж ніяк не процес виховання в цілому. Необхідно педагогічне абстрагування, щоб побачити за ними щось цілісне.

1. Особливості виховного процесу та його зміст

У цілісному педагогічному процесі важливе місце займає процес виховання. Сутність, а також місце і роль цього процесу найлегше виявити, розглядаючи його в структурі більш загального процесу формування особистості (рис. 1).
У тій частині, де формування особистості має керований, контрольований характер, де люди керуються свідомими намірами, діють не стихійно, а за заздалегідь наміченим планом у відповідності з поставленими завданнями, і виявляється виховання.
Виховання - процес цілеспрямованого формування особистості. [3]
Це спеціально організоване, кероване і контрольоване взаємодія вихователів і вихованців, кінцевою своєю метою має формування особистості, потрібною і корисною суспільству.
У навчальних посібниках з педагогіки колишніх років була поширена формулювання, згідно з якою процес виховання - це організоване, цілеспрямоване керівництво вихованням школярів відповідно до цілей, поставленими суспільством.
Уразливість даного визначення ми легко виявляємо, зіставляючи значення понять «взаємодія» і «керівництво». Перше відображає складні відносини вихователів і виховуваних, відводячи останнім активну роль, а друге представляє їх як пасивний об'єкт педагогічного керівництва. У сучасному розумінні процес виховання - це саме ефективну взаємодію вихователів та вихованців, спрямоване на досягнення заданої мети.

Малюнок № 1
Виховний процес має ряд особливостей. Перш за все це процес цілеспрямований. Найбільшу ефективність забезпечує така його організація, при якій мета виховання перетворюється в ціль, близьку і зрозумілу вихованцю. Саме єдністю цілей, співпрацею при їх досягненні характеризується сучасний виховний процес. [4]
Процес виховання - процес багатофакторний, в ньому виявляються численні об'єктивні і суб'єктивні фактори, що обумовлюють своїм сукупною дією неймовірну складність даного процесу.
Встановлено, що відповідність суб'єктивних факторів, що виражають внутрішні потреби особистості, об'єктивним умовам, в яких особистість живе і формується, допомагає успішно вирішувати завдання виховання. Чим більше за своїм напрямком і змістом збігаються впливу організованої виховної діяльності та об'єктивних умов, тим успішніше здійснюється формування особистості.
Процес виховання - процес комплексний. Комплексність в даному контексті означає єдність цілей, завдань, змісту, форм і методів виховного процесу, підпорядковане ідеї цілісності формування особистості. Формування особистісних якостей відбувається не по черзі, а одночасно, в комплексі, тому і педагогічний вплив повинен мати комплексний характер. Це не виключає, що в якийсь момент доводиться приділяти більшу увагу тим якостям, які за рівнем сформований не відповідають розвитку інших якостей.
Комплексний характер виховного процесу вимагає дотримання цілого ряду важливих педагогічних вимог, ретельної організації взаємодії між вихователями і вихованцями. [5]
Виховному процесу притаманні значна варіативність і невизначеність результатів. В одних і тих же умовах останні можуть суттєво відрізнятися. Це зумовлено діями названих вище суб'єктивних факторів: великими індивідуальними відмінностями вихованців, їх соціальним досвідом, ставленням до виховання. Рівень професійної підготовленості вихователів, їх майстерність, уміння керувати процесом також мають вплив на його перебіг і результати.
Процес виховання має двосторонній характер. Його протягом незвичайно тим, що йде в двох напрямках: від вихователя до вихованця і від вихованця до вихователя.
Управління процесом будується головним чином на зворотних зв'язках, тобто на тій інформації, яка надходить від вихованців. Чим більше її у розпорядженні вихователя, тим доцільніше виховний вплив.
Під змістом виховання розуміють систему знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні відповідно до поставлених цілей і завдань. Розумове, фізичне, трудове і політехнічна, моральне, естетичне виховання, злиті у цілісному педагогічному процесі, і дають можливість досягти головної мети виховання - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
В останні роки погляди на зміст виховного процесу швидко і радикально змінювалися. Немає єдності і сьогодні: наше суспільство, а разом з ним і школа переживають важкий період осягнення об'єктивної істини. Взято курс на гуманізацію й демократизацію школи, який повинен привести до нової якості виховання.
В основі сучасної ідеології виховання лежать такі комроненти: [6]
Реалізм цілей виховання. Реальна мета сьогодні - різнобічний розвиток людини, що спирається на його здібності й дарування. Засіб досягнення цієї мети - освоєння людиною базових основ культури. Звідси центральне поняття змісту виховання - «базова культура» особистості. Це культура життєвого самовизначення: економічна культура і культура праці; політична, демократична і правова; моральна та екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин.
Спільна діяльність дітей і дорослих. Пошук спільно з дітьми моральних зразків, кращих зразків духовної культури, культури діяльності, вироблення на цій основі власних цінностей, норм і законів життя складають зміст роботи вихователя, забезпечуючи активну особисту позицію школяра у виховному процесі.
Самовизначення. Розвиваюче виховання передбачає формування цілісної особистості - людини з твердими переконаннями, демократичними поглядами і життєвою позицією. Найважливіший елемент змісту виховання - культура життєвого самовизначення людини. Життєве самовизначення - поняття більш широке, ніж тільки професійне і навіть громадянське. Культура життєвого самовизначення характеризує людину як суб'єкта власного життя і власного щастя. Саме в гармонії людини з самим собою повинно йти громадянське, професійне і моральне самовизначення.
Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи повинні стояти не програми, не заходи, не форми і методи, а сама дитина, підліток, юнак - вища мета, сенс нашої педагогічної турботи. Треба розвивати їх індивідуальні схильності та інтереси, своєрідність характерів, почуття власної гідності. Рух від найближчих інтересів вихованців до розвитку високих духовних потреб має стати правилом виховання.
Добровільність. Без власної доброї волі вихованців не можуть бути втілені сутнісні ідеї виховання: ні ідея розвитку, ні ідея співпраці. Виховний процес, якщо він організований як примусовий, веде до деградації моральності як дитину, так і вчителі. Дітей не можна зобов'язати «виховуватися». Вільна воля вихованця проявляється, якщо вихователі спираються на інтерес, романтику, відчуття товариського і громадянського обов'язку, прагнення до самодіяльності і творчості.
Колективістська спрямованість. У змісті виховної роботи належить подолати ставлення до колективу як до суто дисциплінарному засобу, здатному лише пригнічувати особистість, а не піднімати її духовні, моральні сили.
Спрямованість школи в життя - запорука оновлення змісту і способів виховання, що відкриває шлях: [7]
a. від нівелювання особистості до її різнобічного розвитку;
b. від заучування догм до пізнання й перетворення світу;
c. від авторитарності і відчуженості до гуманності і співробітництва.
Як практично повинно бути організовано зміст виховання для здійснення цих ідей? Сьогодні мало повідомити вихованцю: людина повинна отримати розумовий, моральне, естетичне і т. д. виховання. У нього неминуче виникають практичні питання - для чого це потрібно, що це дає? У зарубіжних виховних системах саме ця практична сторона виходить на перший план і слугує потужним стимулом вироблення позитивного ставлення до змісту виховання.
Добре організоване виховання повинно підготувати людину до трьох головних ролей у житті - громадянина, працівника, сім'янина. Спробуємо визначити конкретні якості особистості і зобов'язання людини по виділених напрямками.

2. Системний підхід до виховання і його ідея

Інакше виглядає система методів виховного впливу, методів тактичного плану. Вихідним для виявлення даної системи є ставлення дитини до навколишньої дійсності в його реальне прояві, становленні та розвитку. Педагог, впливаючи на ставлення, коригує, ініціює ставлення, надає формам його культурні контури.
Тому в педагогічному арсеналі три основні методи виховного впливу: метод переконання, метод вправи, метод оцінки. Зрозуміло, назви умовні, до них ставитися слід як до педагогічних термінів, що приховує особливий професійний сенс, і не можна тлумачити їх прямо, відповідно до їх лексичного значення.
Метод переконання виступає у вигляді наступного: [8]
a. судження педагога;
b. аргументація педагога;
c. думка, висловлена ​​педагогом, повідомлення про особисте ставлення і самопочутті;
d. повідомлення про загальноприйнятому в культурі;
e. розкриття внутрішнього прихованого сенсу того, що сталося, отношенческом сенсу;
f. діалог педагога з дітьми;
g. дискусія, спонтанно або спеціально організована педагогом;
h. обмін враженнями зі сприйняття художнього образу,
i. порада, рекомендація педагога з приводу життєвої колізії.
Метод вправи-це такого роду вплив, який забезпечує реальні практичні дії дитини, що втілюють його внутрішнє ставлення, яке ніби матеріалізує ставлення, роблячи його видимим для іншого.
У вчинку з'єднується внутрішнє і зовнішнє відношення, але, щоб зробити вчинок, дитина повинна володіти зовнішньою формою.
Метод вправи сприяє такому оснащенню поведінковими вміннями. Він реалізується в такий спосіб: [9]
a. прикладом педагога;
b. проханням що-небудь зробити, спрямованої на адресу дитини;
c. проханням що-небудь переробити, змінивши характер дії;
d. показом - інструкцією, вплетеній у контекст спільної діяльності;
e. спеціальним тренінгом, відпрацьовує поведінкові навички;
f. грою з етико-психологічними правилами;
g. традиційним оформленням деяких правил поведінки;
Метод педагогічної оцінки має два різновиди: відкритої педагогічної оцінки і прихованої педагогічної оцінки. До відкритої слід вдаватися рідко, лише у випадку, коли вихованець повністю віддає собі звіт в скоєному. Прихована педагогічна оцінка - найбільш ефективна, так як, розрахована на суб'єктивну самостійність, вона інтенсивно розвиває цю самостійність. [10]
Покарання організується аналогічно, в нього ті ж види, змінюється лише оціночний вектор. Перерахуємо аналогічні види: несхвалення, зауваження, позбавлення задоволень, догану, виключення з системи спілкування або з групи.
Методи виховного впливу розробляє така наукова дисципліна, як педагогічна технологія. Реалізація цих методів здійснює найтонше психологічне дотик до особистості, тому потребує особливого педагогічному мистецтві.
Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Ще недавно вона відображала прийняту в нашому суспільстві концепцію К. Маркса і Ф. Енгельса, згідно з якою «... тільки в колективі індивід отримує кошти, що дають йому можливість всебічного розвитку своїх задатків і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу - метою виховної роботи. Засобом і формою досягнення цієї мети також проголошувався колектив.
Утвердження провідної ролі колективу у формуванні особистості стало одним з головних відмінностей соціалістичної системи виховання від зарубіжних систем. Те, що вітчизняна школа першою у світі відмовилася від орієнтації на особистість, поставивши в центр виховної діяльності колектив, оголошувалося великою перевагою і великим кроком вперед у розвитку теорії та практики воспітанія.Коллектів став центром прикладання виховних зусиль, його формування - головним завданням вітчизняної школи. Нові цілі зажадали теоретичного осмислення, розробки великих і малих проблем. На їх рішення направили свої зусилля А.С. Макаренко, Н.К. Крупська, В.А. Сухомлинський, багато інших видатних педагоги. [11]
Широкомасштабна виховна діяльність дала незначні плоди, благородні задуми не здійснилися. За багато десятиліть колективістського виховання наша школа мало просунулася у формуванні людини нового типу. Про що це свідчить - про слабкість ідеї чи невміння втілити її в життя? Сьогодні, коли осмислено минуле, ясно, що спроби переробити індивідуальну природу людини виявилися прямолінійними і спрощеними.
Звідси - висновки: не можна доводити справу виховання до абсурду, культивуючи лише колективізм і обмежуючи при цьому розвиток індивідуальності.
Гармонія особистого й колективного в найбільшою мірою відповідає зрілим уявленням про виховання.

3. Дитячий колектив як системоутворюючий чинник виховання

Латинське слово «коллектівус» переводять по-різному - збіговисько, юрба, спільні збори, об'єднання, група. [12] Не дивно, що воно стало дуже нечітким. Ясно лише те, що колектив - це група людей. Але чи будь-яка група колектив? У сучасній літературі вживається два значення поняття «колектив».
Під колективом розуміється будь-яка організована група людей; друге: під колективом розуміється лише високоорганізована група В тому значенні, яке набуло поняття «колектив» у педагогічній літературі, колективом називається об'єднання вихованців, що відрізняється рядом важливих ознак. Розглянемо їх.
Загальна соціально значуща мета. Мета є у будь-якої групи: її мають і пасажири, які сіли в трамвай, і злочинці, що створили злодійську зграю. Вся справа в тому, яка це мета, на що вона спрямована Мета колективу обов'язково збігається з суспільними цілями, підтримується суспільством і державою, не суперечить пануючій ідеології, конституції і законам держави.
Загальна спільна діяльність для досягнення поставленої мети, загальна організація цієї діяльності. Люди об'єднуються в колективи для того, щоб спільними зусиллями швидше досягти певної мети. Для цього кожен член колективу зобов'язаний брати активну участь у спільній діяльності, повинна бути спільна організація діяльності. Учасників колективу відрізняє висока особиста відповідальність за результати спільної діяльності.
Відносини відповідальної залежності. Між членами колективу встановлюються специфічні відносини, що відображають не тільки єдність мети і діяльності, але і єдність пов'язаних з ними переживань і оцінних суджень.
Загальний виборний керівний орган. У колективі встановлюються демократичні відносини. Органи управління колективами формуються при прямому і відкритому обрання найбільш авторитетних членів колективу.
Окремі з цих характеристик можуть бути властиві й іншим видам групових об'єднань.
Але особливо чітко вони проявляються лише при колективній організації.
Крім названих ознак колектив відрізняється і іншими дуже важливими особливостями. Це характеристики, що відображають внутрішньоколективних атмосферу, психологічний клімат, стосунки між членами колективу Одна з таких характеристик - згуртованість, характеризує взаєморозуміння, захищеність, «відчуття ліктя», причетність до колективу. У добре організованих колективах проявляються взаємодопомога і взаємовідповідальність, доброзичливість і безкорисливість, здорова критика і самокритика, змагання.
Група формально співпрацюють людей може обходитися без цих якостей, колектив без них втрачає свої переваги
У колективі, що володіє всіма перерахованими ознаками, формується інша система відносин до праці, до людей, до своїх особистих і суспільних обов'язків. У дружному, згуртованому колективі система відносин визначається розумним поєднанням особистих і суспільних інтересів, умінням підкоряти особисте суспільному. Така система формує ясну і впевнену позицію кожного члена колективу, який знає свої обов'язки, долає суб'єктивні та об'єктивні перешкоди.
Найбільш стабільне ланка в офіційній структурі шкільного колективу - колектив класу, в рамках якого протікає основна діяльність школярів - вчення. Саме в класному колективі між школярами утворюється густа мережа міжособистісних зв'язків і стосунків. У силу цього він виконує роль того своєрідного фундаменту, на базі якого формуються різні шкільні колективи.
Проектуючи на шкільний клас виділені ознаки колективу, приходимо до висновку, що учнівський колектив - це група учнів, об'єднана загальною соціально значимою метою, діяльністю, організацією цієї діяльності, яка має спільні виборні органи та відрізняється згуртованістю, загальною відповідальністю, взаємною залежністю при безумовному рівність всіх членів в правах і обов'язках.
Учнівський колектив як система - це: [13]
1. органічна частина більш складного об'єднання - виховного колективу, що включає крім дитячої та колектив педагогів-вихователів;
2. відносно автономна система, якій властиві процеси саморегуляції, самоорганізації, самовря-
3. скоординоване єдність двох структур: офіційної, що складається під впливом дорослих, які його організаційну будову і діяльність, а також неофіційною, що складається в значній мірі в процесі міжособистісного спілкування;
4. суб'єкт діяльності з реалізації єдиних суспільно значущих цілей;
5. носій загального інтегративного властивості - його поля, що характеризує колектив як цілісне утворення, відмінне від суми складових його індивідів та що до нього мікрогруп, і який проявляється в громадській думці колективу, в його емоційних реакціях і ціннісних орієнтацій-ях, в нормах і традиціях, що визначають поведінку його членів;
6. суб'єкт виховання по відношенню до особистості кожного з вхідних в нього членів.
При цьому учнівський колектив розглядається як система динамічна, розвиток якої детерміновано змінами у внутрішньому світі вихованців, змінами в житті суспільства в цілому, в безпосередньо навколишнього колектив середовищі, в характері педагогічного керівництва діяльністю колективу. Рухає процес розвитку колективу, як скрізь і всюди, боротьба протиріч, що виникають між перспективами, досягнутими і планованими, між інтересами колективу і окремих членів, між потребами учнів та можливостями їх задоволення в колективі.

Висновок

Виховання належить до соціальних явищ і виступає в ролі одного з факторів життя та розвитку суспільства. З точки зору соціальної, виховання - це цілеспрямована підготовка молодого покоління до життя в даному і майбутньому суспільстві, що здійснюється через спеціально створювані державні та громадські структури, контрольована і коригується суспільством. Наприклад, створення мережі навчальних закладів становить один із проявів виховання як соціального явища.
Якщо поглянути на виховання з точки зору біологічної, то ми виявимо характеристику виховання, дещо відмінну від попередніх: в царстві тварин мати допомагає дитинчаті пристосуватися до життя і встигнути розвинути життєво важливі навички, виробляє вона це, підкоряючись найсильнішому закладеному природою інстинкту, реалізація якого забезпечує тривалість роду; в діях матері відсутня цілеспрямованість, що випливає з аналізу соціальної ситуації або ситуації життя.
Всім є спостерігати, як вправляє в хижацьких навичках кішка своїх дитинчат, хоча при сьогоднішньому стані кішок в будинках вона, ймовірно, сама не спіймала жодної мишки. Виховання у світі тварин - це тільки початок ваших майбутнього людського виховання, основу піраміди, яке вибудовувало людство протягом історії свого існування, все більше усвідомлюючи велику роль зусиль старших, направлених на адресу молодших, йдуть на життя, і все більш наділяючи ці спрямовані зусилля метою. Але і ці початки виявляються в людському існуванні, досить простежити за поведінкою молодих жінок по відношенню до малюків: усім їм властива в той чи іншій мірі турбота про маленьку дитину.
Виховання - елемент загальнолюдської культури і підлягає вивченню з позиції культурологічної. Тоді цей процес постає перед нами як цілеспрямована допомога дитині в її входженні в сучасну культуру, досягнення якої складалися протягом тривалих століть, а засвоєння її дитина повинна зробити за гранично короткі терміни. [14]
Останнє, а саме гранично короткі терміни входження дитини в контекст культури породили виховання як професійне явище - те, що організовується професіоналами-педагогами в спеціальних виховних установах, наділеними суспільством професійними повноваженнями і несучими професійну відповідальність перед суспільством.
Виховання - це цілеспрямована змістовна професійна діяльність педагога, яка сприяє максимальному розвитку особистості дитини, входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню його як суб'єкта та стратега власного життя, гідного Людини.

Список літератури

1. Новікова Л.І., Сидоркін А.М. Виховна система. / / Російська педагогічна енциклопедія, Т. 1. - М., 1993.
2. Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996.
3. Педагогіка / За ред. І. П. Пидкасистого. - М., 1996.