Витривалість характеристика та методика е розвитку види спорту

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Витривалість: характеристика та методика її розвитку, види спорту.

Зміст.
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 4
1. Витривалість, як фізична якість ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 5
1.1. Спеціальна витривалість ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ......... 5
1.2. Загальна витривалість ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...... 6
1.3. Інші види витривалості ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...... 7
2. Методи розвитку витривалості ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 9
2.1. Рівномірний безперервний метод ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ..... 9
2.2. Змінний безперервний метод ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...... 10
2.3. Змагальний метод ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 11
3. Методика розвитку витривалості ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 12
3.1. Методика розвитку загальної (аеробної) витривалості ... ... ... .... ... .13
3.2. Методика розвитку витривалості до швидкісної роботи ... ... ... .... 13
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 15
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 17

Введення.
Витривалість - найважливіше фізична якість, що виявляється в професійній, спортивної діяльності та в повсякденному житті людей. Вона відображає загальний рівень працездатності людини.
Будучи багатофункціональним властивістю людського організму, витривалість інтегрує в собі велику кількість процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного і до цілісного організму. Однак, як показують результати сучасних наукових досліджень, в переважній більшості випадків провідна роль у проявах витривалості належить чинникам енергетичного обміну і вегетативним систем його забезпечення - серцево-судинної і дихальної, а також центральної нервової системи.
Витривалість - це здатність людини до тривалого виконання якого-небудь роботи без помітного зниження працездатності. А рівень витривалості зазвичай визначається часом, протягом якого людина може виконувати задана фізична вправа. Чим тривалішою від час роботи, тим більше витривалість. Це якість необхідно при тривалому бігу, ходьбі на лижах та при виконанні більш короткочасних вправ швидкісного і силового характеру.
Зважаючи на те, яке величезне значення має витривалість для здоров'я, фізичного розвитку, трудової діяльності і успішної військової служби, актуальність даної теми поза всяких сумнівів.

1. Витривалість, як фізична якість.
У теорії і методиці фізичної культури витривалість визначають, як здатність підтримувати задану, необхідну для забезпечення професійної діяльності, потужність навантаження і протистояти стомленню, що виникає в процесі виконання роботи. Тому витривалість проявляється у двох основних формах:
1) У тривалості роботи на заданому рівні потужності до появи перших ознак вираженого стомлення.
2) У швидкості зниження працездатності при настанні стомлення.
Приступаючи до тренування, важливо усвідомити завдання, послідовно вирішуючи які, можна розвивати і підтримувати свою професійну працездатність. Ці завдання полягають у цілеспрямованому впливі засобами фізичної підготовки на всю сукупність факторів, що забезпечують необхідний рівень розвитку працездатності і мають специфічні особливості в кожному виді професійної діяльності. Вирішуються вони в процесі спеціальної та загально-фізичної підготовки. Тому розрізняють спеціальну і загальну витривалість.
1.1. Спеціальна витривалість.
Спеціальна витривалість - це здатність до тривалого перенесення навантажень, характерних для конкретного виду професійної діяльності. Спеціальна витривалість - складне, багатокомпонентне рухова якість. Змінюючи параметри виконуваних вправ, можна вибірково підбирати навантаження для розвитку та вдосконалення окремих її компонентів. Для кожної професії або груп схожих професій можуть бути свої поєднання цих компонентів.
Виділяють кілька видів прояву спеціальної витривалості: до складно-координованої, силовий, швидкісно-силової та глікометіческой анаеробної роботі; статичну витривалість, пов'язану з тривалим перебуванням у вимушеній позі в умовах малої рухливості або обмеженого простору; витривалість до тривалого виконання роботи помірної і малої потужності; до тривалої роботи перемінної потужності, а також до роботи в умовах гіпоксії (нестачі кисню); сенсорну витривалість - здатність швидко і точно реагувати на зовнішній вплив середовища без зниження ефективності професійних дій в умовах фізичного перевантаження або втоми сенсорних систем організму. Сенсорна витривалість залежить від стійкості та надійності функціонування аналізаторів: рухового, вестибулярного, тактильного, зорового, слухового.
1.2. Загальна витривалість.
Під загальною витривалістю розуміється сукупність функціональних можливостей організму, що визначають його здатність до тривалого виконання з високою ефективністю роботи помірної інтенсивності та складових неспецифічну основу прояви працездатності в різних видах професійної або спортивної діяльності.
Фізіологічною основою загальної витривалості для більшості сучасних видів професійної діяльності є аеробні здібності, вони відносно мало специфічні і мало залежать від виду виконуваних вправ. Тому, наприклад, якщо ви в бігу чи плаванні зумієте підвищити свій аеробні можливості, то це поліпшення позначиться і на виконання вправ в інших видах діяльності, наприклад, в лижах, веслування, їзді на велосипеді та інших. Чим нижча потужність виконуваної роботи і більше кількість беруть участь у ній м'язів, тим меншою мірою її результативність буде залежати від досконалості рухового досвіду і більше - від аеробних можливостей. Функціональні можливості вегетативних систем організму будуть високими при виконанні всіх вправ аеробної спрямованості. Саме тому витривалість до роботи такої спрямованості має загальний характер і її називають загальною витривалістю.
Загальна витривалість є основою високої фізичної працездатності, необхідної для успішної професійної діяльності. За рахунок високої потужності і стійкості аеробних процесів швидше відновлюються внутрішньом'язові енергоресурси і компенсуються несприятливі зрушення у внутрішньому середовищі організму в процесі самої роботи, забезпечується переносимість високих обсягів інтенсивних силових, швидкісно-силових фізичних навантажень і координаційно-складних рухових дій, прискорюється перебіг відновних процесів в періоди між тренуваннями.
Загальна витривалість необхідна кожному спортсмену, як міцний фундамент, базу, на великому тлі якої можна переходити до будь-якого іншого виду діяльності більш вузьконаправленої.
1.3. Інші види витривалості.
У залежності від кількості що беруть участь у роботі м'язів, розрізняють також глобальну (при участі в ній більш ѕ м'язів тіла), регіональну (якщо задіяно від ј до ѕ м'язової маси) і локальну (менше ј) витривалість.
Глобальна робота викликає найбільше посилення діяльності кардіореспіраторний систем організму, в її енергетичному забезпеченні більше частка аеробних процесів.
Регіональна робота приводить до менш вираженим метаболічним зрушень в організмі, в її забезпеченні зростає частка анаеробних процесів.
Локальна робота не пов'язана із значними змінами стану організму в цілому, але в працюючих м'язах відбувається суттєве виснаження енергетичних субстратів, що приводить до локального м'язевого стомлення. Чим локальнее м'язова робота, тим більше в ній частка анаеробних процесів енергозабезпечення при однаковому обсязі зовні виконаної фізичної роботи. Такий вид витривалості характерний для виконання більшості трудових операцій сучасних професій.

2. Методи розвитку витривалості.
Для розвитку витривалості застосовуються різноманітні методи тренування, які можна розділити на кілька груп: безперервні та інтервальні, а також контрольний (або змагальний) методи тренування. Кожен з методів має свій особливості і використовується для вдосконалення тих чи інших компонентів витривалості залежно від параметрів застосовуваних вправ. Варіюючи виглядом вправи (ходьба, біг, лижі, плавання, вправи з обтяженням або на снарядах, тренажерах тощо), їх тривалістю та інтенсивністю (швидкістю рухів, потужністю роботи, величиною обтяжень), кількістю повторень вправи, а також тривалістю і характером відпочинку (або відновлювальних інтервалів), можна міняти фізіологічну спрямованість виконуваної роботи.
2.1. Рівномірний безперервний метод.
Рівномірний безперервний метод полягає в однократному рівномірному виконанні вправ малої і помірної потужності тривалістю від 15 - 30 хвилин і до 1 - 3 годин, тобто в діапазоні швидкостей від звичайної ходьби до темпового кросового бігу і аналогічних за інтенсивності інших видів вправ. Цим методом розвивають аеробні здібності. У такій роботі необхідний для досягнення відповідного адаптаційного ефекту обсяг тренувального навантаження повинен бути не менше 30 хвилин. Слабо-підготовлені люди таке навантаження відразу витримати не можуть, тому вони повинні поступово збільшувати тривалість тренувальної роботи без нарощування її інтенсивності. Після приблизно 3-х хвилинного періоду впрацьовування встановлюється стаціонарний рівень споживання кисню. Збільшуючи інтенсивність роботи (або швидкість пересування), інтенсифікують аеробні процеси в м'язах. Чим вище швидкість, тим більше активізуються анаеробні процеси і сильніше виражені реакції вегетативних систем забезпечення такої роботи, а рівень споживання кисню піднімається до 80 - 95% від максимуму, але не досягає своїх «критичних» значень. Це досить напружена для організму робота, що вимагає значної напруженості в діяльності серцево-судинної і дихальної систем, прояву вольових зусиль. При цьому частота серцевих скорочень досягає 130-160 уд / хв, обсяг легеневої вентиляції - 160-190 літрів / хв, тиск у перші 3-4 хвилини зростає до 180-200 мм.рт.ст., а потім стабілізується приблизно на рівні 140 -160.
Змінюючи інтенсивність (швидкість пересування), впливають на різні компоненти аеробних здібностей. Наприклад, повільний біг на швидкості анаеробного порогу застосовується як «базова» навантаження для розвитку аеробних можливостей, відновлення після великих обсягів більш інтенсивних навантажень, підтримки раніше досягнутого рівня загальної витривалості.
2.2. Змінний безперервний метод.
Цей метод відрізняється від регламентованого рівномірного періодичною зміною інтенсивності безперервно виконуваної роботи, характерною наприклад, для спортивних і рухливих ігор, єдиноборств. У легкій атлетиці така робота називається «фортлек» («гра швидкостей»). У ній в процесі тривалого бігу на місцевості (крос) виконуються прискорення на відрізках від 100 до 500 метрів. Така робота змінної потужності характерна для бігу по пагорбах, або на лижах по сильно пересіченій місцевості. Тому її широко використовують у своїх тренуваннях лижники і бігуни на середні і довгі дистанції. Вона помітно збільшує напруженість вегетативних реакцій організму, періодично викликаючи максимальну активізацію аеробного метаболізму з одночасним зростанням анаеробних процесів. Організм при цьому працює в змішаному аеробно-анаеробному режимі. У зв'язку з цим, коливання швидкостей або інтенсивності вправ не повинні бути великими, щоб не порушувався переважно аеробний характер навантаження.
Змінний безперервний метод призначений для розвитку як спеціальної, так і загальної витривалості і рекомендується для добре підготовлених людей. Він дозволяє розвивати аеробні можливості, здатності організму переносити гіпоксичні стани і кисневі «борги», періодично виникають у ході виконання прискорень і усуваються при подальшому зниженні інтенсивності вправи, привчає займаються «терпіти», тобто виховує вольові якості.
2.3. Змагальний метод.
Контрольний (змагальний) метод полягає в одноразовому або повторному виконанні тестів для оцінки витривалості. Інтенсивність виконання не завжди може бути максимальним, так як існують і «неграничні» тести. Рівень розвитку витривалості найбільш достовірно визначається за результатами участі у спортивних змаганнях чи контрольних перевірках.

3.Методіка розвитку витривалості.
Починаючи роботу з розвитку і вдосконалення своєї витривалості, необхідно дотримуватися певної логіки побудови тренування, так як нераціональне поєднання в заняттях навантажень різної фізіологічної спрямованості може призвести не до поліпшення, а, навпаки, до зниження тренованості.
На початковому етапі необхідно зосередити увагу на розвитку аеробних можливостей одночасно з удосконаленням функцій серцево-судинної і дихальної систем, зміцненням опорно-рухового апарату, тобто на розвитку загальної витривалості. Це завдання методично не дуже складна, але вимагає для свого вирішення певних вольових зусиль, поступовості ускладнення вимог, послідовності застосування засобу і систематичності тренувань.
На другому етапі необхідно збільшити обсяг навантаження в змішаному аеробно-анаеробному режимі енергозабезпечення, застосовуючи для цього безперервну рівномірну роботу у формі темпового бігу, кросу, плавання і т.д. в широкому діапазоні швидкостей до субкритичних включно, а також різну безперервну змінну роботу, в тому числі, і у формі кругового тренування.
На третьому етапі, у випадках, коли пред'являються підвищені вимоги до професійно-прикладної фізичної підготовки, необхідно збільшити обсяги тренувальних навантажень за рахунок застосування більш інтенсивних вправ, виконуваних методами інтервальної та повторної роботи в змішаному аеробно-анаеробному і анаеробному режимах, і вибірково впливаючи на окремі компоненти специфічної витривалості.

3.1. Методика розвитку загальної (аеробної) витривалості.
Цілеспрямовану роботу над розвитком загальної витривалості зручніше всього виконувати в ранкові години на фізичній зарядці. Така робота повинна бути «тлом», на який накладаються всі інші обсяги спеціальних вправ.
При вирішенні завдання розвитку загальної витривалості, найбільш прийнятним для всіх категорій займаються, самим простим і доступним вправою, є біг підтюпцем. При цьому не треба поспішати збільшувати швидкість бігу. Спочатку треба освоїти необхідний обсяг навантаження, і лише потім поступово піднімати швидкість бігу. Приріст швидкості бігу повинен стати наслідком збільшення функціональних можливостей.
На наступному етапі рекомендується, в залежності від самопочуття та підготовленості, щоденне безперервне пробегание 5-6 км в рівномірному темпі зі швидкістю від 6,5 до 4,5 хвилин на один кілометр.
3.2. Методика розвитку витривалості до швидкісної роботи.
Під швидкісною витривалістю розуміється здатність до підтримання граничної і околопредельной швидкості рухів протягом певного часу без зниження ефективності професійних дій. Для «базової» підготовки логіка тренувального процесу залишається колишньою: розвиток загальної витривалості і різнобічна швидкісно-силова підготовка. У міру рішення цього завдання, тренувальний процес повинен все більше спеціалізуватися. У чому ж полягає ця спеціалізація? Вона полягає в збільшенні частки спеціалізованих вправ, за своїми основними параметрами відповідним трудової діяльності, і у виборчому вдосконаленні окремих компонентів професійної працездатності.
Як відомо, існують три джерела енергії: фосфагенной (алактатний), гліколітичні анаеробний і аеробний, які оцінюються за трьома параметрами: потужності, ємності й ефективності джерела енергії. На ефективність використання енергії впливають техніко-тактична і психологічна підготовленість та інші фактори, які поки що важко врахувати на кількісному рівні і які можуть надавати помітний вплив на фізіологічні показники витривалості.
Для розвитку швидкісної витривалості необхідні, перш за все, відповідний рівень розвитку сили, швидкості і гнучкості працюючих м'язів, а також потужність фосфагенной (система швидкого реагування) системи енергозабезпечення. Збільшення алактатний анаеробної ємності призводить до збільшення тривалості виконуваної роботи з максимальною потужністю без включення анаеробного гліколізу, а вдосконалення рухових навичок, техніки професійних дій - до економії енерговитрат та підвищення ефективності використання енергетичного потенціалу. Одним із прикладів вправ такої спрямованості є біг на короткі (спринтерські) дистанції - 100 і 200 метрів. Витривалість спринтерського типу вдосконалюється вже при виконанні самих коротких (до 30 м) відрізків бігу при відпрацюванні старту і стартового розгону, а також при швидкому подоланні довших відрізків дистанції - 100-300 м.

Висновок.
Таким чином, витривалість - здатність організму людини долати наступаюче стомлення. Характеризується воно часом виконання роботи певної інтенсивності. За характером розрізняють емоційне, сенсорне (чутлива), розумовий, фізичну втому. Фізичне стомлення проявляється у різній роботі, і відповідно, розрізняють силову, швидкісну, загальну (глобальну) витривалість, при якій в роботі беруть участь 2 / 3 всіх м'язів, і місцеву (локальну). Витривалість визначається властивостями центральної нервової системи та процесами, що відбуваються в ній при м'язовій діяльності, перш за все енергетичним обміном. Мірилом розвитку витривалості зазвичай служить тривалий біг.
Для скорочення м'язів потрібна енергія, яка звільняється при певних хімічних процесах. Основне джерело енергії - аденозинтрифосфорная кислота (АТФ), запаси якої в м'язах дуже невеликі, її вистачає на декілька десятих доль секунди. Її ресинтез (відновлення) забезпечує ряд проміжних реакцій, які завершуються окисленням глікогену до молочної кислоти і води при анаеробному (бескислородном) режимі роботи і до вуглекислого газу і води при аеробному (кисневому) режимі. При тривалій малоінтенсивної роботі тривалістю більше 25-30 хвилин, у зв'язку з вичерпанням запасів глікогену (запасу глюкози), в енергетичний обмін вступають жири. Процес заміщення вуглеводів жирами може бути настільки інтенсивним, що 80% всієї необхідної в даних умовах енергії звільняється в результаті розщеплення жиру. Ось чому в рекомендаціях з боротьби із зайвою вагою завжди називається біг, ходьба, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, веслування і тому подібні вправи невеликої інтенсивності, але тривалістю не менше 30 хвилин.
Чим краще розвинена витривалість, чим вище її рівень, тим пізніше починається загальна втома, пізніше з'являється фаза некомпенсованого стомлення, успішніше буде відбуватися боротьба організму з втомою, тривалішою може бути сама робота.
Витривалість необхідна практично в будь-якому виді спорту - ковзанярі, лижники, біатлоністи, бігуни, плавці, боксери, футболісти та ін повинні протягом тривалого часу витримувати великі навантаження і витривалість відіграє важливу роль в будь-якому виді спорту.

Список використаної літератури.
1. Захаров О.М., Карасьов А.В., Сафонов А.А. Енциклопедія фізичної підготовки / Під загальною ред. А.В. Карасьова. - М.: Лептос, 1994. - 368 с.
2. Попов В.Б. 555 спеціальних вправ у підготовці легкоатлетів. - М.: Олімпія Прес, Терра-Спорт, 2002. - 208 с.
3. Решетніков Н.В., Кислицин Ю.Л. Фізична культура: Навчальний посібник. - М.: "Академія", 2002. - 152 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Спорт і туризм | Реферат
38.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Витривалість характеристика та методика її розвитку види спорту
Витривалість і методика її виховання
Методика тренувань з гирьового спорту
Казахські національні види спорту і рухливі ігри
Російські національні види спорту та ігри народів світу
Характеристика системи змагань в ігрових видах спорту
Військово прикладні види спорту Комплекс вправ для ранкової зоря
Історія розвитку спорту в Росії
Проблеми розвитку спорту в Україні
© Усі права захищені
написати до нас