Йосип Гольдфаин
Нещодавно генерал МВС, виступаючи по телевізору, звернувся до письменників з проханням написати роман, де були б яскраво й вражаюче описані жахи наркоманії. На жаль, генерал не знав, як і багато інших співгромадяни, що такий роман написаний більше ста років тому великим письменником-класиком. Але більшість читачів просто не звертають уваги на зловісне слово "морфій", кілька разів зустрічається в цьому романі. Це не дивно. У ті часи небезпека наркоманії ще не була цілком усвідомлена. І письменник не акцентував уваги саме на цій обставині з життя своєї героїні. Я маю на увазі роман Л. М. Толстого "Анна Кареніна", в останніх главах якого вражаюче описана загибель людини під впливом наркотику.
Тому пропоную використовувати для антинаркотичної пропаганди безсмертний роман. При цьому великого ефекту можна досягти малими засобами. Достатньо кількох слів вчителя, пари рядків у підручнику літератури, і словосполучення "Анна Кареніна" стане нагадуванням про жахи наркоманії. Причому це словосполучення часто і в той же час ненастирливо може з'являтися в самих несподіваних ситуаціях самим природним чином. Наприклад, у біографії відомої балерини можна прочитати, що вона танцювала головну партію в балеті "Анна Кареніна".
Згадаймо два загальновідомі істини. Лев Толстой - письменник-реаліст і Лев Толстой - письменник сверхталантлівий. Він не тільки описав дію наркотику в повній відповідності з медичним підручником, а й описав у вищій мірі вражаюче.
У медичних підручниках стверджується, що морфіністи відчувають безпричинні спалахи гніву і страху, схильні до конфліктів, страждають розладами сну. І все це є в романі. Згідно підручниками, вони часто закінчують життя самогубством. Що також відображено в романі.
Але не порівняти емоційний вплив медичної книги з великим романом, створеним геніальним письменником. Медик може написати, що жінки-морфіністкою стають байдужими до своїх дітей. А у Лева Толстого Анна не знає, скільки зубів у її маленької дочки. Деталь неправдоподібна. З нормальними жінками такого не буває. Подібне скоріше можна зустріти в романах Ф. М. Достоєвського, чиї герої вражають читача несподіваними словами і вчинками, ніж у Л. М. Толстого. Але з морфіністкою таке можливо. Так що і тут автор "Анни Кареніної" проявив себе письменником-реалістом, який зумів за допомогою такої незвичайної і тому, що запам'ятовується, але в той же час відповідної реальності деталі показати, наскільки може атрофія материнське почуття у морфіністкою.
У медичній книзі можна прочитати: "Утруднене засинання, переривчастий сон, кошмарні сновидіння викликають почуття страху перед настанням ночі. У зв'язку з цим пацієнти звертаються до прийому на ніч наркотиків ". А в романі все йде по наростаючій. Процес показаний в динаміці. Спочатку короткі, як би між іншим, згадки про морфії перед сном. А в кінці роману-довге, більш ніж на сторінку, опис кошмарної ночі, коли Анна "після другого прийому опіуму до ранку заснула важким неповним сном".
Одна справа - згадка про страхіття і галюцинаціях з медичної книги. Інша справа - говорить по-французьки мужичок з кошмарного сну, який знову привидівся Ганні на вокзалі. Цей мужик дійсно може викликати відчуття жаху, яке завдяки майстерності письменника разом з героїнею відчуває і читач.
І якщо у когось із читачів цей жах буде перенесений на наркотики, то значення цього важко переоцінити. Але, як ми переконалися, більшість читачів не помічають цього аспекту трагедії Анни Кареніної. Значить, бажано їм це підказати. Мимоволі згадується, що в СРСР однієї з основних обов'язків літературних критиків і літературознавців було підказувати читачам, на що тим варто звернути увагу.
Отже, пропонується "примітивно радянський" підхід до художнього твору. Є соціальне замовлення - необхідність боротьби з наркоманією. І є роман, блискуче виконує це соціальне замовлення. Пропонується використовувати цей роман цілком по-радянськи - тобто всіма можливими способами, в першу чергу за допомогою підручників з літератури, привернути увагу читачів до актуальною в наш час аспекту роману, який був непомітний до недавнього часу.
Було б корисно і цікаво обговорити і деякі приватні питання. Наприклад: як міг Л. М. Толстой так добре дізнатися про підступні властивості морфію? Адже медицина того часу не вивчила їх належною мірою. Доречно згадати "Записки про Шерлока Холмса", написані, до речі, на дванадцять років пізніше, ніж "Анна Кареніна". У повісті "Знак чотирьох" описується, як детектив протягом декількох місяців три рази на день вводив внутрішньовенно кокаїн і морфій, потім припинив прийом наркотиків, розкрив злочин і знову взявся за шприц. Ні слова про "ломки", про формування хворобливого потягу і інших неминучих наслідки зловживання наркотиками. Мав медичну освіту Конан Дойл нічого цього не знав, а Л. М. Толстой знав. Звідки?
Створюється враження, що серед знайомих Л. М. Толстого була жінка, що страждала морфінізмом. І письменник зумів відбити у своєму романі те, що він побачив, спостерігаючи за нею.
Так що було б дуже цікаво, якщо б фахівці по життю і творчості Л. М. Толстого роз'яснили, звідки письменник міг так добре дізнатися підступні властивості морфію. Але в будь-якому випадку саме обговорення цього питання може привернути увагу багатьох до того, що в романі "Анна Кареніна" точно і вражаюче описано дію наркотику на людину.
Про загрозу наркотиків пишуть багато і переконливо. Але на одну обставину слід звернути особливу увагу: ситуація постійно погіршується. Тому, як мені здається, гріх не скористатися прекрасним романом, щоб дати знати молоді про дію наркотиків, про те, як людина потрапляє в залежність від них. І головне, про те, як утворюється те порочне коло, в яке потрапила Анна Кареніна.
Це необхідно зробити якомога швидше. Якщо, звичайно, вірити в можливість безпосередньо впливати на поведінку людей за допомогою художньої літератури.
У цих нотатках видно примітивно-утилітарний підхід до літератури. Так було в СРСР писали і говорили на нарадах літературні функціонери середньої руки. Причому далеко не самі культурні серед них. Про цих людей ще недавно згадували з роздратуванням і насмішкою. З часом роздратування стало проходити, а насмішка залишилася. Ці записки, як мені здається, можуть допомогти без всякої глузування зрозуміти логіку цих функціонерів, а точніше, тих із них, хто хотів "як краще". Дійсно, в цих записках абсолютно в дусі таких функціонерів йдеться про те, на що варто було б звернути увагу читачів і на що слід звернути увагу літературознавців. На це можна заперечити, що ті самі знають, що їм цікаво.
Але наркотики представляють настільки важку проблему для країни, що навряд чи ці записки викличуть у когось роздратування. Хоча глузування не виключена.
Тим більше що при такому підході легко перегнути палицю. Скажімо, побачити антинаркотичну тенденцію у А. С. Пушкіна в його "Казці про рибака і рибку". Хоча в словах: "Що ти, бабо, блекоти об'ївся?" - Можна побачити неповага до тих, хто піддає себе впливу алкалоїдів, що містяться в блекоті.
Аналогічно можна згадати досить популярну книгу Д. Карнегі "Мистецтво завойовувати друзів". Там (у розділі 6) йдеться про бульбашці з опієм в руках Софії Андріївни, дружини Л.М. Толстого. З цього можна зробити далекосяжні висновки, забувши, що Д. Карнегі - несерйозний джерело інформації.
Але цікаво, що в 1996? роках у різних, але, на жаль, малотиражних виданнях були опубліковані статті, присвячені наркоманії Анни Кареніної. Сам факт появи таких статей у наш час добре ілюструє радянські положення про зв'язок мистецтва і дійсності. Адже літературознавцям і раніше було відомо про згубну манію Анни Кареніної, але це раніше мало кого цікавило.
Радянська політика в галузі літератури виходила з того, що художня література може безпосередньо впливати на поведінку людини. Так це чи ні - питання спірне. Багато хто, як генерал МВС, про який йшлося вище, в цьому не сумніваються. Але до абсурду можна довести будь-яку ідею. Тут же ми хотіли показати логіку тих радянських літературних функціонерів, які, не виходячи за межі розумного, старалися, щоб література приносила безпосередню користь суспільству і державі.