Випадок або казка

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Сергій Бочаров

"- Випадок! - Сказав один з гостей.

- Казка! - Зауважив Германн ".

Якщо розповідь Томського - це зав'язка інтриги «Пікової Дами», то ці дві реакції на нього як дві оцінки анекдоту - це зав'язка її філософської інтриги. Про все, що трапиться далі, закінчуючи чудовим виграшем і незбагненною помилкою героя, можна сказати - "випадок" або "казка". Але в устах говорять ці слова означають не те, що вони означають в пушкінському тексті. Випадок - це просто випадок, сліпий хаотичний випадок, казка - це вигадка, небилиця. Репліки заперечують один одного і заперечують диво. У Пушкіна випадок не сліпий і казка не вигадка. У Пушкіна обидві сили діють в таємному єдності і підтверджують диво. Чудо як тайнодействіе, вирішує долю героїв як вони самі її для себе невідомо вибрали, - як Германн невідомо собі вибрав пікову даму замість туза - "обдернулся".

У Пушкіна як у поетичних, так і в теоретичних текстах розвинена ціла філософія випадку як дотепною життєвої сили. "Випадок - бог винахідник" - бог зразок малих античних божеств. Але випадок пов'язаний у Пушкіна не тільки з античним Роком, але і з християнським Провидінням. Випадок - "потужне, миттєве знаряддя Провидіння". Це визначення викарбувано як один з пунктів пушкінської філософії історії. "Маленьку філософію історії" (за висловом Вольфа Шміда, німецького дослідника «Пікової Дами») знаходять і у світській повісті Пушкіна. І не таку вже маленьку: двічі ім'я Наполеона в тексті - це недаремно. Провидіння - категорія історичної думки Пушкіна; Провидіння діє у нього в історії, як і в приватному житті звичайних людей; в ній, за Пушкіним, ті ж закони, що й у великій історії, і вони ж, до речі, діють у творчій роботі поета, в уяві художника. Рок, доля і Провидіння для Пушкіна - не одне і те ж, як і випадок на службі року (А. Синявський) і випадок як миттєве знаряддя Провидіння: він вже не такий сліпий - не тільки дотепна, але розумна сила.

Є стаття Ю.М. Лотмана, в якій він тему карткової гри в «Пікової Дами» пов'язав з філософією історії Пушкіна. Лотман цитує з «Маскараду» Лермонтова: "Що не говори Вольтер або Декарт - / / Світ для мене - колода карт. / / Життя - банк; рок метає, я граю, / / ​​І правила гри я до людей застосовую ". Вольтер або Декарт - це раціональне пояснення світу. Воно вже не працює для пояснення нової картини історії, починаючи з французької революції; Пушкін у ряді віршів описував європейський процес як велику "таємничу гру": "Игралище таємничої ігри, / / ​​метан збентежені народи ..." А Наполеона - фантастичним гравцем на цьому полі. З Наполеоном постає питання про можливості, перш нечуваних, волі однієї людини за своїм уподобанням підпорядковувати собі життя і історію - але також і про межі, які ставлять цій залізній волі життя та історія.

Молоді люди, сказано в повісті, воліли "спокуси фараона звабам залицянні". Є слово Бєлінського, сказане приблизно тоді ж (трохи пізніше), про те, що бувають ідеї часу і форми часу. Фараон в літературі тих років постає як гра часу. Модель життя як авантюрного підприємства, в якому я граю з невідомістю і в максимальній мірі у владі випадку. "Рок метає, я граю". Граю з Роком, але граю, тобто ставлю на самого себе як на особистість проти безособового механізму гри. Заявляю Року своє "презренье", за віршованій формулою Пушкіна, яка народилася в ризикованій ситуації, коли "Рок заздрісний" погрожував йому біди під час слідства у справі про «Гавриилиадой»:

Збережу ль до долі презренье,

Понесу ль назустріч їй

Непохитність і терпіння

Гордій юності моєї?

Мої людські сили назустріч силі долі. У ситуації фараона їх можливості гранично обмежені, але концентрація людської сили в цьому граничному її випробуванні тим підвищується. Все ж таки відома тактика, що означає усіма цими спеціальними термінами, так для нас звучать екзотично, - все ж таки відома тактика в руках гравця.

"Непохитність і терпіння" - це особиста ставка і Германна. "Непохитність його бажань" - сказано тим же словом про нього, що і Пушкіним про себе. Германн теж фантастичний гравець, як Наполеон на полі великий історії. Але Германн - шулер: він імітує ризик і боротьбу з Роком, а насправді грає напевно. У той час як у фараоні понтер діє в умовах максимального дефіциту інформації, Германн має всю повноту інформації. У кінцевому рахунку парадоксальним чином це саме і приводить його до катастрофи. Чомусь в минулому столітті графиня за допомогою Сен-Жермена і Чаплицький за допомогою графині могли успішно грати напевно, а новому героєві нового століття, нового Сен-Жермені (тому що, як не раз вже було відмічено, Сен-Жермен і Герман - тезки , у них одне ім'я; "Сен-Жермен" - це "святий Герман") - чомусь замовлено. Чому - на це відповідь вся повість.

Втім, що означає - Германн грає напевно? Звідки нам це відомо? З цілком і наскрізь "міражність інтриги" повісті (таке визначення, віднесене Ю. В. Манном до «Ревізора» Гоголя, абсолютно лягає на «Пікову Даму» за два роки до «Ревізора»). "- Випадок! - Казка! "- У цьому по-пушкінські блискавичному обміні репліками - як ударами шпаги - Германн відкинув випадок і вирішив його виключити, і хоча в цій репліці" казка "ім відкинута теж, двоїста натура його -" непохитність бажань і безлад неприборканої уяви " - повела його по дорозі "казки". Уява Германна як його характеристика постійно згадується, він - поет, творець фабули. Уява його запалюється від розповіді Томського і реалізує казку, будує цілу фабулу з власного матеріалу, з анекдоту, з нічого. У свою чергу, сама розповідь Томського всередині себе стоїть на чужих оповіданнях і чутках; нитку оповідання тчеться "ланцюгом чудесних оповідачів" - від Сен-Жермена і Казанови до Томському і Пушкіну (В. Шмід). Достовірність історії в її витоки, але і багато в чому в подальшому перебігу непроверяеми; проблема Dichtung und Wahrheit не вирішується. Одне слово графині при роковому побаченні скасовує і знімає все міражні інтригу: "Це був жарт ... клянуся вам! це був жарт! "Випадок - казка - жарт. Третя ланка оцінки історії, яке теж потрібно врахувати. У стилізованій колоритної мови старої графині це єдина настільки чиста репліка, і вона звучить переконливо - у таку хвилину. Саме явище білого привида може бути витлумачено як сновидіння Германна. "Він прокинувся вже вночі: місяць освітлювала його кімнату". Пригадаймо інше з Пушкіна: "На дворі було ще темно, як Адріана розбудили". Сон трунаря відкривається неоголошений, як триваюча дійсність, в якій до нього є православні мерці. Верхня межа сну не відзначена, і тільки нижня межа оголошена вже заднім числом. У Германновом баченні немає і нижньої межі, а й в цілому в «Пікової Дами» рамки уяви Германна і прозової дійсності проведені інакше, якщо не сказати, що в цій сцені вони не проведені зовсім. Як казав Достоєвський у відомому листі про «Пікової Дами», ви не знаєте, як вирішити. Ви не знаєте, як вирішити і з чудовим виграшем трьох карт: якщо це був жарт, то чудовий виграш - чистий випадок, майже неймовірний, але все таки можливий теоретично. Трійка, сімка, туз могли адже з'явитися з голови героя, оскільки були вже закладені в його просмакованном критиками роздумі про те, що "ранок УСемеріт мій капітал", в якому Сергій Давидов видивився і Анаграмматические захованого туза. Але - ви не знаєте, як вирішити: випадок чи казка? Твердий фабульний факт є один: Германн проти Чекалінського грав, як він вірив, напевно, знав останню карту і взяв іншу, "обдернулся". Походження, внутрішній механізм його помилки і становить головне в повісті, її філософський і моральний сенс. Справа в тому, що метафора "життя - банк", я граю з світом - в історії Германна реалізується в точності. Він грає не тільки з Чекалінського як Роком, він грає з світом, в якому - залишилися за його спиною стара графиня і Лізавета Іванівна, життя і смерть, любов і закони "моральної природи", про яку сказано в заголовній фразі останньої глави:

"Дві нерухомі ідеї не можуть разом існувати у моральній природі, так само, як два тіла не можуть у фізичному світі займати одне і те ж місце. Трійка, сімка, туз - скоро заступили в уяві Германна образ мертвої старої ".

У цьому місці я бачу ключ до всієї повісті. Її дослідники бувають захоплені нумерологією і цифрою, витягуючи з тексту заховані в ньому, як у загадковій картинці, трійку, сімку і особливо складно захованого туза. Ці числа відкрито "грають" на верхньому рівні фабули, проте є "в семантичному фараоні тексту" (Вольф Шмід) інша пара чисел, глибше співвідносяться з моральної віссю дії. Це двійка і одиниця. У семантичному фараоні тексту - так, саме так, оскільки співвідношення їх відповідає ситуації фараона: я - діюча одиниця - в ситуації вибору з двох значень - двох карт, які лягають наліво і направо. Але така модель і всякого життєвого вибору, перед яким завжди стоїть людина. Це структура життя в аспекті азартної гри, який завжди присутній в житті, але глибше - структура життя як морального події. "Випадок! - Казка! "- Це як дві карти лягли наліво і направо. Перший такий семантичний фараон в тексті повісті: два контрастні рішення, що визначають діапазон розуміння (на більш глибокому, ніж реакції персонажів, рівні авторської реальності їх контраст знімається). Перше роздвоєння значень, яке потім відтворюється у всіх ланках дії: подвійна натура Германна, російського німця, і двоїста мотивування його поведінки - прозовий "німецький" розрахунок, низька спрага придбання і "вогненну уяву", пристрасть гравця; ліва і права двері за ширмами, між якими він вибирає в будинку графині, та інше. Здвоєна реально-уявна, прозаїчно-фантастична інтрига, щодо різних ланок якої і її в цілому ми не знаємо, як вирішити, за Достоєвським. На глибині ж все це зводиться до поєдинку Германна з самою життям, в якій він переслідує одну мету, і всі його дії мають однолінійне устремління - це і є його нерухома ідея, а життя - рухома - перед ним іронічно і підступно двоїться, його інтрига двоїться , і це роздвоєння інтриги несе з собою поразку Германна. Нерухома ідея проти рухомий життя.

На цей шлях роздвоєння інтриги встав він сам, коли побачив у вікні чорноволосу голівку. "Ця хвилина вирішила його доля". Любовна інтрига і стала шляхом роздвоєння (а якщо згадати оперу, то головним пунктом її ухилення від джерела - повісті Пушкіна). Германн пише любовні листи, "натхненний пристрастю", але під цим загальним ім'ям "пристрасть" змішуються досягнення таємниці збагачення і роман з вихованкою графині. У відносинах Германна з Лисавета Іванівною працюють традиційні емоційні слова-шаблони: обидва весь час "тремтять", "мучаться" і тому подібне. Ці слова створюють враження загальних почуттів, але вони покривають почуття, спрямовані в різні сторони. Це роз'єднання всередині емоційного загального стилю нарешті відкривається в нічний сцені побачення: "Лізавета Іванівна вислухала його з жахом ... серце його також мучились ... Одне його жахало: безповоротна втрата таємниці ... "

У послепушкинской прозі ця поетика емоційних слів, загальних термінів почуття буде піддана аналітичному розщепленню і руйнування вже в романі Лермонтова, а найбільш послідовно у Толстого, який буде виходити з безумовного недовіри до подібних словами і протиставить їм диференціальний, дробовий метод "подробиць почуття". У «Пікової Дами» ці слова скріплюють єдине дію і створюють нераз'ятую аналізом таємницю події. Загальнозначущі "пристрасть", "трепет" і "жах" позначають протилежно спрямовані почуття героїв інтриги. Вони виявляються словами-масками для різного наповнення "трепету" його і її ("Германн тріпотів, як тигр, очікуючи призначеного часу"; "і з трепетом увійшла до себе ..."). Такі вони не тільки для дівчини, що обманює щодо характеру пристрасті свого героя, але і для нього самого, не помічає двоїстого напряму, який прийняла його інтрига і сама "пристрасть". Але в «Піковій Дамі» важливо, що ці різні напрямки почуттів, бажань, прагнень з'єднуються в спільності стилю і вирази, усередині якої вже розвивається приховане від героїв і несе крах їх почуттів, прагненням і сподіванням роздвоєння цих пластичних образів почуття і єдиної інтриги.

Перед графинею, в сцені випитиванія таємниці, Германн також амбівалентно пристрасний: як жадібний набувач, розбійник і злодій - і як палкий коханець і син, спадкоємець таємниці.

Нарешті, його бачення: отримання таємниці від білого привиду. Мова покійної графині теж двоїться всередині себе: вона говорить спочатку не від себе (їй велено, вона прийшла проти своєї волі), але потім прощає його вона вже, здається, від себе, від себе ж супроводжуючи відкриття таємниці побічним умовою - з тим щоб він одружився з її вихованці. Цим побічним умовою Германн нехтує зовсім. Лізавета Іванівна забута їм, прямолінійно прагнуть до однієї мети. Германн стає жертвою подвійного ходу речей, який його все більше сходяться в точку "уяву" не може охопити і вмістити. Трійка, сімка, туз витісняють образ мертвої старої і все з нею пов'язані умови: дві нерухомі ідеї не можуть разом існувати у моральній природі.

Але ця інша сила, яку він не може врахувати, веде свою лінію в Германновой долі: баба в самому ж свідомості Германна, усунувши її, приховано веде свою контргру і є з його ж свідомості пікової дамою, долею, яку сам він обрав. Адже сам він вибрав останню карту. Колись Ходасевич у статті «Петербурзькі повісті Пушкіна» (1915) характерно помилився, і помилку його відзначив потім В.В. Виноградов: Ходасевич кілька примітивно визначив ситуацію «Пікової Дами», як і інших "петербурзьких повістей Пушкіна", як втручання демонічних сил в людські справи - і, відповідно, зрозумів програш Германна як насмішку і помста цих сил, на останній карті його обдурили. Насмішка і помста дійсно відбулися, але в результаті дії якихось більш складних сил. Що за сила вислала покійницю до Герману, як назвати цю силу? Йому ввижаються за старою "диявольський договір", страшний гріх і "згуба вічного блаженства", яку він згоден в обмін на таємницю взяти на себе. Молодий архієрей говорить про Успіння праведниці в очікуванні нареченого полунощного, тобто євангельського Христа, якому відповідає у фабулі повісті Германн-вбивця. Обидві ці контрастні версії теж читаються в семантичному фараоні тексту. Але іронією пофарбовані обидві. Покійниця НЕ праведниця, але і не страшна грішниця. Зате її наречений полунощного - саме у світлі такого порівняння, такий паралелі - великий грішник.

Але графиня зовсім не така. І тому навряд чи, як видається Мефістофелеві - Наполеона і нареченому полунощного - Герману (всі ці проекції на його фігуру лягають, створюючи їй міфологічний та історичний обсяг), - навряд чи можна думати, що її забрали сили пекла і потім до нього вислали. Ми не знаємо, як назвати ці сили, про які вона говорила: мені велено ... Але це дуже розумні сили. Вони приносять героєві виконання його бажань, а вислана ними покійниця вже на додаток від себе ставить умовою виконання бажань також її вихованки. У цю пастку його і ловлять, тому що це друга умова він не в силах буде врахувати. І це знають які грають з ним - як і він грає з ними - сили. Це їх хід у заздалегідь програної гравцем грі. Тому що ставка в цій грі - "моральна природа" людини. Потойбічні сили - які б не були вони і як би їх не назвати - ставлять саме на це, і це вони відчувають у протистоїть їм гравця. На це йде гра, як в усіх подібних вічних сюжетах, від Книги Іова до «Фауста» Гете. Про "моральної природі" недарма згадано в зав'язці останньої глави, але й раніше, по ходу дії, автор уважно відзначає її руху і коливання в Німеччину. Так, відзначається "щось схоже на докори совісті", коли він чує кроки Лисавета Іванівни, але яке тут же замовкло. "Він скам'янів". "Голос совісті", твердили, що він вбивця старої, пом'януть пізніше ще один раз. "Маючи мало істинної віри, він мав безліч забобонів". Для пояснення подальшого теж фраза ключова. Він з'явився на похорон випросити у мертвої прощення - з марновірства. Він вклонився в землю і кілька хвилин лежав перед труною на холодній підлозі. Це дуже серйозні дії, однак безблагодатні і безнадійні. Відповідь йому - усмішка мертвою в труні. Він оступився і гримнув об землю. Від цього "оступився" прямий шлях до заключного "обдернулся". Пушкін по-пушкінські зовнішніми знаками дає картину внутрішнього процесу. Весь подальший є ступені цього внутрішнього процесу. Герой - не іграшка фатальних сил, за Ходасевич, а відповідальний моральний суб'єкт, за Кантом і по Пушкіну. Пікова дама у вирішальну хвилину є з його відтісненою совісті як його заслужена доля. Фантастичне обіцянку Герману виконано, але разом з ним здійснилась його доля. Він сам "обдернулся", вибравши даму замість туза як свою долю. Пікова дама в його руках заміщає не тільки мертву графиню, але і її вихованку, за яку та просила за труною, весь надісланий і злочинів фантастичним гравцем людський світ. Вона виявляє в результаті "таємну недоброзичливість" прямолінійним агресивному прагненню, яка не бажає визнати від нього незалежну неоднолінейную життя.

У недавній статті Л. Магазаник помітив цікаву подробицю, яку ми при читанні не помічаємо. У сцені очікування Германна біля будинку графині ми пропускаємо фразу: "Швейцар замкнув двері" - після чого, через кілька рядків, о пів на дванадцяту він ступив на ганок і зійшов в освітлені сіни. Виходить, якщо зв'язати всі ланки оповідання, що він пройшов крізь замкнені двері - як потім і жінка в білому: "Двері в сіни були замкнені". Можна тут допустити помилку Пушкіна, недопрацьовані текст. Але якщо такі неузгодженості не дивують у Гоголя, то допустити таку помилку в Пушкіна важко. Прав, мабуть, автор статті: якщо це помилка, то обдумана, що говорить. Говорящая про Німеччину як істоту, що проходить крізь замкнені двері. Та пушкінська фантастика поволі, що захована в непомітних деталях (ніким до пори до часу і не помічених). Непомітних деталях, говорять про волю, напорі, насильстві. Достоєвський скаже потім про Німеччину, що це "обличчя колосальне". Що колосального в прозової фігурі скромного малопомітного офіцера? Хіба тільки його гра перед Чекалінського: "Дозвольте зауважити вам ... що гра ваша сильна ... "Але він програв її, і механізм світського життя, тут же відновившись, вивів його за дужки:" ... гра пішла своєю чергою ". Але він недарма в тексті Пушкіна оточений титанічними проекціями: Мефістофель, Наполеон і навіть наречений полунощного. Проекціями, що підтверджують його як "обличчя колосальне". У побутовій фігурі - "ідеї часу", в історичному укрупнення і дають такі паралелі, як Наполеон або, по здогаду одного дослідника (Віктора Єсипова), Пестель, якого Пушкін близько спостерігав і про нього зацікавлено розмірковував. (Дослідник наводить характеристику Пестеля, дану декабристом Якушкіним: "Він ніколи й нічим не захоплювався. Може бути, в цьому і полягала причина, чому з усіх нас він один протягом майже 10 років, не слабшаючи ні на хвилину, наполегливо працював над справою таємного суспільства. Один раз довівши собі, що таємне суспільство - вірний спосіб для досягнення бажаної мети, він з ним злив все своє існування ".)

Людина проходить крізь замкнені двері, але він програє життя - ось підсумок. "Фатальні" інтерпретації повісті в літературі про «Пікової Дами» переважають. І справді, в ній діє рок і здійснюється диво. Але рок і диво зосереджені в одній точці дії - коли Герман взяв з колоди іншу картку. Рок і диво - не зовнішні сили. Одночасно і фатальна і чудова сила, з якою він затіяв гру і її програв, - це життя і "моральна природа". Фатальна і чудова сила повісті - моральна сила, і можна в центр розуміння «Пікової Дами» поставити слово, сказане Ахматової про "Кам'яному господарі": "грізні питання моралі". Грізні! М

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
41.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Випадок Фадєєва
Нещасний випадок на виробництві
Страхування на випадок смерті від нещасних випадків
Страховий випадок Заподіяння шкоди правомірним дією
Страхування на випадок смерті від нещасних випадків 2
Виробничий травматизм Поняття про травму нещасний випадок та профес
Поєднання нирковоклітинного раку і міхурово-вагінального свища випадок з практики
Виробничий травматизм Поняття про травму нещасний випадок та профес
Виробничий травматизм Поняття про травму нещасний випадок та професійні захворювання
© Усі права захищені
написати до нас