Загальна характеристика мажоритарної виборчої системи
При мажоритарній системі обраним є той кандидат, який набрав встановлене більшість голосів. Мажоритарна система передбачає, що для обрання кандидат повинен отримати більшість голосів виборців даного округу або країни в цілому (якщо мова йде про вибори президента). Вона може застосовуватися в одномандатних округах, тоді кожна партія виставляє тільки одного кандидата, і виборець голосує за кандидата тієї чи іншої партії. Якщо система більшості застосовується у багатомандатних округах, партія виставляє відразу цілий список своїх кандидатів, і виборець голосує не за окремих кандидатів, а за партійний список в цілому. Партійний список, що зібрав більшість голосів, забирає всі мандати по даному округу.
Мажоритарна система передбачає розподіл мандатів таким чином, що кандидат чи політична партія, що отримала в даному виборчому окрузі більшість голосів, отримує мандат чи всі мандати від даного округу. Мажоритарна виборча система не в змозі адекватно відобразити дійсну розстановку політичних сил на виборах, оскільки її основне призначення полягає в забезпеченні стабільності існуючої системи. У залежності від того, якого більшості вимагає закон, мажоритарна система може бути трьох видів:
Ÿ відносної більшості;
Ÿ абсолютної більшості;
Ÿ кваліфікованої більшості.
За мажоритарною системою відносної більшості депутатом вважається той, хто на виборах отримав більше голосів, ніж будь-який з його суперників. Позитивним у цій системі є те, що голосування здійснюється в один тур, а недоліком - втрата голосів, поданих проти кандидата-переможця.
Мажоритарна система абсолютної більшості вимагає для обрання абсолютна більшість голосів, тобто більше половини (50% + 1 голос). Така система застосовується на виборах президентів у ряді латиноамериканських країн. На практиці вона малоефективна і часто нерезультативна, оскільки для того щоб зібрати більше половини голосів виборців, окремому кандидату або політичної партії необхідно мати дуже великим впливом у виборчому окрузі або в цілому по країні. Якщо ніхто з балотуються кандидатів не збере необхідної більшості голосів, можливе проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються. Два кандидати, що зібрали найбільшу кількість голосів у першому турі голосування. З двох кандидатів переможцем стає той, який отримав більше голосів, ніж його суперник. Оскільки в даному випадку інші кандидати до балотуванні вдруге не допускаються, переможець збирає абсолютну більшість голосів. У деяких випадках законом може бути передбачено проведення другого туру у вигляді повторних виборів. Така процедура може мати кілька різновидів, зокрема в перебаллотіровке можуть брати участь всі кандидати з першого туру, або ж особи, що зібрали у першому турі менше встановленого мінімуму голосів, можуть бути виключені з бюлетенів. Обраним у даному випадку вважається той, хто збере більше голосів, ніж будь-який інший, але не обов'язково більше половини. Нарешті, особливим способом перебаллотіровкі вважається такою, коли замість проведення другого туру голосування проводиться голосування у вищому законодавчому органі влади. У даному випадку для участі у виборах допускаються два кандидати, що зібрали найбільшу кількість голосів у першому турі голосування виборців. Виборчі закони деяких країн передбачають гіпотетичний випадок, коли голоси у другому турі розділилися б абсолютно порівну: тоді або старший за віком стає переможцем, або кандидатам пропонують кинути жереб.
При цьому, залежно від якої кількості виборців йде підрахунок голосів, розрізняють три види мажоритарної системи абсолютної більшості:
а) коли більшість голосів необхідно отримати від загального числа зареєстрованих виборців;
б) коли його потрібно отримати від загального числа поданих голосів;
в) від загального числа поданих дійсних голосів.
При даній системі також втрачаються голоси, подані за кандидатів, які зазнали поразки на виборах, і вона є нерезультативною, бо з першого разу часто жоден кандидат не набирає абсолютну більшість голосів. Доводиться використовувати метод перебаллотіровкі, коли у другий тур проходять два кандидати, які набрали відносну більшість голосів.
При здійсненні виборів за мажоритарною системою кваліфікованої більшості депутатом вважається той, хто на виборах отримав більшість голосів, встановлене законом, але обов'язково перевищує абсолютну (2 / 3 голосів, 75%, 90% голосів і т.д.).

 

Загальна характеристика пропорційної виборчої системи

Система пропорційного представництва політичних партій передбачає розподіл місць у представницькому органі між партіями, в залежності від кількості поданих за них голосів виборців. Пропорційна виборча система гарантує представництво навіть для відносно дрібних партій, тим самим дає відносно правильне відображення в парламенті дійсного співвідношення політичних сил. Це досить демократично, однак створює складні проблеми при формуванні уряду.
Вона передбачає розподіл місць в парламенті або органах місцевого самоврядування між партіями у пропорційній залежності від кількості поданих за неї голосів виборців. Ця система дозволяє партіям бути представленими у виборних органах відповідно до свого впливом у політичному житті країни і популярністю серед виборців.
Розподіл депутатських місць за пропорційною системою здійснюється відповідно до встановлюваної відразу після виборів виборчої квотою (виборчим метром). Виборча квота визначається після підрахунку загальної кількості поданих і визнаних дійсними голосів шляхом ділення кількості голосів на число виборних місць, що припадають на даний виборчий округ.
У деяких країнах "застосовуються певні різновиди розподілу залишилися у виборчому окрузі мандатів на підставі встановленої квоти. Такі мандати можуть розподілятися відповідно до встановлених правил в масштабі об'єднання округів (наприклад, в Австрії), а в Італії на виборах до палати депутатів ці місця розподіляються загальнодержавному масштабі. У цілому ряді країн {Ісландія, Данія, Швеція і т. д.) крім місць, які розподіляються по округах, також розподіляється певне число місць у загальнодержавному масштабі. З метою більш точного визначення виборчої квоти застосовують систему найбільшого середнього або систему Д ' Ондта (на ім'я бельгійського математика - винахідника цієї системи). Відповідно з цією системою число голосів, отриманих кожним списком, ділять послідовно на 1, 2, 3, 4 і т.д. до цифри, що відповідає числу списків (у нашому прикладі до 3). Потім отримані приватні розподіляють в порядку убування: 55; 30; 27,5; 18; 15; 10; 7,5; 5. Приватне, порядковий номер якого відповідає числу заміщаються мандатів (у нашому випадку 18 тисяч), є загальним дільником. Кожен список отримує стільки місць, скільки разів загальний дільник укладається в отриманому цим списком кількості голосів. У нашому випадку партія А отримає 3 мандати, партія Б - 1 мандат, партія В не отримає жодного. Крім системи Д'Ондта застосовуються різні її різновиди, що дають більш-менш наближений до пропорційного співвідношенню голосів і заміщаються місць результат. Ці системи застосовуються у ФРН, Італії, Португалії, Фінляндії і т. д.
Особливий різновид пропорційної системи, що застосовується в практиці багатьох країн, - система голосування за преференцій. Це означає, що всередині списку виборець проти прізвища кандидатів проставляє цифрами свої преференції (1, 2, 3, 4 і т. д.), тобто кого б він хотів бачити обраним наступним, якщо його кандидат не отримає достатньої для обрання кількості голосів. Рідко трапляється різновидом пропорційної системи є панашірованіе, тобто одночасне голосування за кандидатів з різних списків (Швейцарія). Панашірованіе значно спотворює пропорційну систему, оскільки головним у даному випадку є не вибір між партіями та їх платформами, а вибір між особистими якостями кандидатів, незалежно від їх партійної приналежності. Як правило, панашірованіе використовують виборці, байдужі до характеру боротьби політичних партій.
Також рідко зустрічається різновидом пропорційної системи є система "єдиного переданого голосу" (Ірландія, Австралія, ряд індійських штатів). У даному випадку голосування здійснюється за преференцій, і кандидат, який набрав достатню кількість голосів за першими преференцій, оголошується обраним. Всі інші зібрані ним, але вони виявилися зайвими голоси передаються кандидату, який отримав найбільшу після нього кількість відміток про преференції. Потім процедура може бути продовжена щодо третього кандидата і т. д. При цій математично досить складній системі голоси виборців не пропадають, а передаються як би "по ланцюжку" від одного кандидата до іншого. У даному випадку така система створює умови для штучного утворення необхідної виборчої квоти.
Пропорційна система та її різновиди застосовуються в Скандинавських країнах, в Бельгії, Греції, Італії, Австрії, Швейцарії, Ізраїлі і т. д.
У деяких країнах поряд із застосуванням пропорційної системи діє законодавчо встановлений "загороджувальний пункт" або застереження, відповідно до якої обов'язковою умовою участі партії у розподілі мандатів є здобуття нею не менше певного відсотка голосів виборців. Якщо партія не змогла забезпечити собі на виборах певний відсоток голосів, вона не допускається до участі у розподілі мандатів. Така система діє в Італії, Данії, ФРН, Ізраїлі, Швеції та інших країнах. У ФРН, щоб партія одержала право взяти участь у розподілі мандатів, вона має зібрати в масштабі всієї країни не менше 5% визнаних дійсними голосів (п'ятивідсоткова "загороджувальна" застереження) або перемогти не менше ніж у трьох одномандатних округах. Подібного роду застереження є штучними і досить сильно спотворюють пропорційну виборчу систему.
Важливе значення при пропорційній виборчій системі надається розподілу мандатів всередині списку між кандидатами однієї партії. Частина країн дотримується правил жорстких списків, коли запропоновані виборцям кандидати отримують мандати в тій послідовності, в якій вони перелічені в списку. В інших країнах (Данія, Бельгія, Австрія, Нідерланди) застосовують систему напівжорстких списків, коли перше місце призначене кандидату, стоїть першим у списку, але зате кандидати, що отримали більше число преференцій, навіть якщо їхні прізвища розташовані в кінці списку, можуть бути пересунуті вище і отримати мандат. І, нарешті, у ряді країн (Швейцарія, Італія) діє правило вільних списків, при якому вирішальне значення надається преференцій, що проставляється виборцями, відповідно до яких і здійснюється розподіл депутатських мандатів.
Пропорційна система більш переважна для тих партій, які мають значну підтримку виборців, хоча розподіл решти мандатів за методом найбільших залишків не тільки спотворює пропорційну систему, але може і сприяти отриманню місць дрібними партіями.
Змішана система поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної системи. Застосовується змішана система з метою уникнути або істотно пом'якшити недоліки і з'єднати переваги кожної системи.

Конституційні принципи виборчого права України

Принципи виборчого права закріплені в ст. 71 Конституції України та статтях Закону України «Про вибори народних депутатів». З них випливає, що вибори народних депутатів України є вільними і проводяться на принципах загального, рівного і прямого
виборчого права при таємному голосуванні. Ці принципи носять універсальний характер, вони відносяться до всіх видів виборів.

 

Принцип загальності виборчого права

Загальність виборчого права - це найважливіший демократичний принцип. Він означає, що виборчі права визнаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Однак це ідеальний варіант, якого в житті практично не буває. Коло осіб, які мають виборчі права, обмежуються цензи, тобто спеціальними умовами. Цензи обов'язково повинні бути передбачені Конституцією.
Першим таким умовою в Україну є громадянство. Відповідно до законодавства, що право обирати і бути обраним до України мають громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, виборчого права не мають. Крім того, в України існує обмеження пасивного виборчого права відносно громадян, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 8 закону «Про вибори»).
Наступний виборчий ценз - віковий. Він означає визнання за особою виборчих прав після досягнення певного віку. В Україні активне виборче право надається особам, які досягли 18 років, а пасивне виборче право регламентується декілька жорсткіше. Так, п. 1 ст. 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» зазначено: «Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу», а ст. 103 Конституції України встановлює тридцятип'ятирічний віковий ценз для кандидата в Президенти. Крім того, додається ценз осілості (тобто проживання в Україні певний час) для кандидата в народні депутати п'ять років, для кандидата в Президенти України - десять років.

 

Принцип несумісності

До пасивного виборчого права належить і таке обмеження, як несумісність. Воно полягає в тому, що народні депутати здійснюють свої повноваження виключно на постійній основі. Народний депутат України не може бути депутатом іншого представницького органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а також перебувати на державній службі. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» статус депутата несумісний із заняттям будь-якої іншою діяльністю за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої та іншої творчої діяльності у вільний від роботи час. Принцип несумісності закріплюється в українському законодавстві виключно з метою звільнити народних депутатів для виконання ними складних і відповідальних депутатських обов'язків.
За законами України права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними. Крім перерахованих вище, будь-які обмеження виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять забороняються. Конституційний Суд визнав неконституційним положення нового Закону «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. про те, що здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі - на час перебування в цих місцях, і новий закон про вибори такого положення вже не має.

 

Принцип вільних виборів

Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати участь йому у виборчому процесі і якщо так, то в якій формі. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. [11]
Неучасть виборців у виборах називається абсентеїзм. Абсентеїзм може бути як політичним, так і аполітичним. Аполітичним абсентеїзм буває, якщо виборець не йде на вибори через хворобу, від'їзду, або тому, що його це просто не цікавить. Політичним абсентеїзм буває, коли виборець використовує свою неучасть у виборах як політичну демонстрацію, коли його не влаштовують висунуті кандидати, їх позиції, коли він вважає, що вибори не можуть бути чесними і т.д.