Взяття під варту як вид запобіжного заходу

Реферат
На тему
Тема: Взяття під варту ЯК ВИД ЗАХОДИ ЗАХОДИ

План
Введення.
1. Загальні положення та класифікація запобіжних заходів. Підстави і порядок їх застосування
2. Підстави застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту
3. Взяття під варту
Список літератури.

Введення
З перших днів незалежності захист прав та інтересів людини Президентом Республіки Узбекистан І. А. Каримовим була оголошена пріоритетним напрямком державної політики. За історично короткий відрізок часу в результаті здійснення всеоб'емлівающіх реформ у соціально-політичної, економічної і духовному житті країни відбулися глобальні зміни. Створено цілісну правова система щодо захисту прав і свобод людини.
Однією зі сфер, яка піддавалася докорінного реформування, є судово-правова система. Пояснюється це тим, що без нової, незалежної, демократичної судово-правової системи неможливо і повноцінне функціонування соціальної, економічної та духовного життя країни. Особливе значення це стало набувати при відмові від командно - адміністративної системи управління та прийняття рішення побудови справді демократичної, правової держави і громадянського суспільства з розвиненою ринковою економікою, де забезпечення верховенства закону, посилення охорони прав та інтересів особистості, сім'ї, суспільства і держави, підвищення правової культури та правосвідомості населення, виховання законослухняних громадян є одночасно метою і засобом, найважливішою умовою такої держави. Для досягнення цієї мети судово-правова сфера вимагала глибоко осмислених і кардинальних перетворень, реформування, що й було зроблено.
У результаті судово-правових реформ, основні напрями котрих було визначено у виступах глави держави, в країні створена цілісна судова система, здійснена лібералізація кримінальних покарань, удосконалював процесуальний порядок розгляду справ у судах. Ці та інші заходи дали позитивні результати і зробили істотний вплив на посилення захисту прав та інтересів людини

1. Загальні положення та класифікація запобіжних заходів. Підстави і порядок їх застосування
Інститут запобіжних заходів є спосіб забезпечення діяльності правосуддя щодо осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, а у виняткових випадках - у відношенні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Заходи кримінально-процесуального заходу становлять дуже велику частину заходів кримінально-процесуального примусу. Їх застосування завжди пов'язано із значним обмеженням прав і свобод певних категорій осіб, залучених до сфери кримінально-процесуальної діяльності.
Запобіжні заходи, будучи заходами кримінально-процесуального примусу, застосовуються виключно в рамках кримінального процесу щодо обвинуваченого, рідше підозрюваного у вчиненні кримінально караного діяння, підсудного, засудженого до вступу вироку в законну силу, і застосовуються уповноваженими на те посадовими особами за наявності передбачених у законі підстав з метою запобігання ухилення обвинуваченого, підсудного від дізнання, попереднього слідства і суду; припинення його подальшої злочинної діяльності; перешкоджання його спробам перешкодити встановленню істини у справі; забезпечення виконання вироку (ч. 1 ст. 236 КПК).
Запобіжні заходи є спеціальною групою заходів кримінально-процесуального примусу і, отже, мають усі його ознаками (примусовість, превентивність, факультативність і терміновість, в тому сенсі, що вони носять тимчасовий характер). У навчальній літературі минулих років нерідко вказувався «диспозитивний» характер запобіжних заходів, зазначалося, що їх застосування є правом, а не обов'язком слідчого. Вирішення питання про застосування запобіжних заходів і виборі їхнього конкретного виду не залежить від суб'єктивного розсуду процесуального органу, а диктується об'єктивно сформованими обставинами справи. При відсутності підстав, що роблять необхідним застосування запобіжних заходів, у обвинуваченого відбирається зобов'язання бути по викликах і повідомляти про зміну місця проживання. Тому слід вести мову не про диспозитивності, а про факультативності запобіжних заходів, тобто про їх застосування лише в необхідних випадках, обумовлених обставинами справи.
Запобіжні заходи мають властивості примусовості, незалежно від того, чи відповідає застосування таких бажанням і інтересам осіб, підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочину. Практично будь-яка з форм кримінально-процесуального примусу завжди тягне за собою те чи інше обмеження особистої свободи громадян (свободи волі, пересування, недоторканності). У зв'язку з цим існує думка, що у визначенні міри запобіжного заходу, крім вказівок на елементи процесуального примусу, має обов'язково знайти відображення і те, що заходи кримінально-процесуального заходу містять в собі елементи морального впливу.
Цілями застосування запобіжних заходів є припинення потенційної можливості обвинуваченого або підозрюваного 1) сховатися від дізнання, попереднього слідства і суду; 2) продовжити займатися злочинною діяльністю; 3) перешкодити встановленню істини у справі; 4) ухилитися від відбування покарання. Важлива роль запобіжного заходу полягає у забезпеченні виконання вироку. Перелік цілей для обрання запобіжного заходу є вичерпним.
Правові категорії «що» і «підстави» застосування запобіжних заходів служать для визначення меж обмеження конституційних прав і свобод особи і, перш за все, права особистої свободи.
Саме завдяки свої цілям заходів кримінально-процесуального заходу проявляють себе у вигляді важливою й активної діяльності в боротьбі зі злочинністю, втілюють і реалізують принципи і завдання кримінального судочинства, пов'язані з подоланням дійсного або можливої ​​протидії підозрюваного, обвинуваченого нормальному виробництву по кримінальній справі, обгрунтованого та справедливого застосування закону. Пряме призначення запобіжних заходів - попередження, за наявності необхідності, поведінки осіб, обвинувачених, підозрюваних, відповідно до приписів кримінально-процесуального законодавства, з метою створення оптимальних умов для повного, всебічного і об'єктивного розгляду у кримінальній справі, прийняття справедливого рішення, забезпечення реалізації прав і законних інтересів громадян, припинення подальшого неправильної поведінки винних, відновлення прав потерпілих від злочину. Попередження, припинення, своєчасне розкриття злочинів, особливо тяжких, забезпечення невідворотності покарання, забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок злочину шкоди - справа першорядної важливості. Чимало випадків, коли при розслідуванні справ підслідні здійснюють нові злочини, ховаються від слідства і суду. У результаті затягується розгляд справи, не може здійснення кримінально-процесуальної функції обвинувачення і захисту.
При відсутності в законодавстві заходів кримінально-процесуального заходу не можна було б належним чином забезпечити виконання зазначених у законі приписи, а за певних обставин взагалі виключалася б можливість настання відповідальності винного, як і відсутня б можливість відновлення прав потерпілого від злочину особи. При такому положенні заходів кримінально-процесуального заходу є цілком виправданими, незважаючи на те, що вони зачіпають основні конституційні права громадян на свободу та особисту недоторканність. Заходи кримінально-процесуального заходу важливі і в плані забезпечення виконання вироку.
Цілі застосування запобіжних заходів - попередження спроб підозрюваного, обвинуваченого ухилитися від участі у провадженні у кримінальній справі або від заходів забезпечення майбутнього вироку, або перешкодити встановленню істини у справі, або продовжувати злочинну діяльність.
Викладені цілі є тотожними поняттями і загальними для всіх запобіжних заходів. Кожна з них окремо, в різних поєднаннях один з одним або всі мети разом роблять необхідними в конкретній ситуації обрання та застосування тієї чи іншої міри запобіжного заходу.
Заходи кримінально-процесуального заходу знаходяться в тісному взаємозв'язку з нормами кримінального права, обслуговуючи інститут кримінальної відповідальності і покарання, сприяючи досягненню цілей, поставлених перед кримінальним і кримінально-процесуальним законами, активно беручи участь у забезпеченні нормального виникнення, розвитку та реалізації матеріальних правовідносин, визначаючи рамки належного поведінки підозрюваних, обвинувачених та підсудних в період кримінального судочинства, виконують правоохоронну та регулятивну функції. Вони забезпечують і життя кримінально-процесуальних відносин, сприяючи здійсненню завдань кримінального процесу. Ці процесуальні засоби будуть потрібні до тих пір, поки збережеться злочинність і не відпаде потреба у застосуванні кримінального покарання. Суспільство не вільно від злочинності, а тому громадяни не вільні від кримінально-процесуального примусу, в тому числі і застосування запобіжних заходів у відношенні одних заради безпеки як суспільства в цілому, так і окремих громадян.
Запобіжні заходи є найбільш суворими заходами процесуального примусу, спрямованими на забезпечення нормальної кримінально-процесуальної діяльності. Від всіх інших заходів процесуального примусу запобіжного заходу відрізняє ряд специфічних ознак:
1. Це цілі їх застосування - позбавлення обвинуваченого, підозрюваного можливості вчиняти дії, що перешкоджають провадженню у конкретній кримінальній справі.
Як правило, запобіжні заходи застосовуються тільки до обвинувачуваного, підсудному, засудженому і особи, визнаної неосудною або хворому на психічну хворобу після вчинення злочину (ч. 1 ст. 239 КПК). Лише у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді утримання під вартою може бути застосована й відносно затриманого підозрюваного, при цьому йому повинно бути пред'явлене обвинувачення протягом десяти днів з дня його затримання. В іншому випадку запобіжний захід скасовується, і особа звільняється з-під варти (ст. 226 КПК).
2. Це особливі підстави їх застосування (достатньо обгрунтовані припущення, що без таких заходів цілком реальна можливість настання тих наслідків, які потрібно запобігти).
3. Названі заходи мають особистий характер: вони являють собою обмеження особистої свободи конкретного обвинуваченого або підозрюваного. Ступінь суворості таких обмежень залежить від грунтовності побоювань неналежної поведінки обвинуваченого, підозрюваного, а також від деяких інших обставин, що враховуються при обранні конкретної міри запобіжного заходу (ст. 238 КПК).
Важливе значення при обранні запобіжного заходу має облік обставин, названих у статті 238 КПК. Дана норма, крім обставин, названих у статті 236 КПК, вказує на тяжкість пред'явленого звинувачення, особу обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан та інші обставини.
Одними з основних умов, що пред'являються до обрання запобіжного заходу, є його законність, обгрунтованість і вмотивованість. Законність і обгрунтованість є взаємопов'язаними, взаємопроникливий явищами, кожне з яких має разом з тим самостійне значення. Законність застосування запобіжних заходів означає відповідність всього процесу застосування цих заходів нормативними приписами, які стосуються не тільки питання обрання, скасування або зміни запобіжного заходу, але і їх виконання. Обгрунтованість процесуального рішення про застосування заходів кримінально-процесуального заходу може бути визначена лише за допомогою вказівок тих доказів, які кладуться в основу такого рішення, стосовно заходів кримінально-процесуального заходу. Обгрунтованість є складова частина принципу законності. Тільки обгрунтоване рішення, тобто містить висновки, що відповідають обставинам справи, їх доведеності, може бути визнано законним. І лише законне рішення, прийняте в суворій відповідності з нормами про підстави застосування запобіжних заходів, є обгрунтованим. Для того, щоб запобіжний захід було застосовано законно і обгрунтовано, у розпорядженні слідчих органів повинні бути достатні дані, тобто неспростовні докази, що підтверджують несумлінність обвинуваченого (підозрюваного). Це фактичні дані, на підставі яких можна прийняти законне, обгрунтоване і мотивоване рішення про обрання щодо особи тієї чи іншої міри запобіжного заходу.
Таким чином, наявність підстав для обрання запобіжного заходу робить можливим її застосування лише при дотриманні ряду правових умов:
1. Запобіжний захід може бути обрана лише по порушеній кримінальній справі.
2. Запобіжний захід не може бути більш суворою, ніж загрожує обвинуваченому кримінальне покарання (так, взяття під варту можливо лише у разі, якщо покарання за скоєний злочин передбачено у вигляді позбавлення волі (ст. 242 КПК).
3. Умовою застосування запобіжного заходу будь-якого виду є залучення особи в якості обвинуваченого. Виняток з цього правила - застосування судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо затриманого підозрюваного (ч. 3 ст. 226 КПК). Друге виключення - право суду застосовувати запобіжний захід стосовно нових осіб, проти яких суд порушує кримінальну справу, не пред'являючи їм звинувачення (ч. 5 ст. 417 КПК).
4. Запобіжний захід може бути застосована до належного суб'єкту, а саме до особі, яка досягла віку кримінальної відповідальності (ст. 17 КК). Щодо осіб, які очікують приміщення в медичний заклад для проведення експертизи, а також визнаних неосудними або хворими на психічну хворобу після вчинення злочину, запобіжний захід можуть бути застосовані з метою запобігти втечу і вчинення інших суспільно небезпечних діянь, а також забезпечити виконання ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 ст. 236 КПК). Зрозуміло, що це можна забезпечити лише вибравши взяття під варту - стосовно неосудних і хворих на психічну хворобу. Згідно із загальним правилом, закріпленому у статті 239 КПК, запобіжний захід може бути застосована лише стосовно обвинувачених, підсудних, засуджених та осіб, визнаних неосудними або хворими на психічну хворобу після вчинення злочину.
У законі закріплені особливі правила прийняття судового рішення про взяття під варту деяких категорій осіб у зв'язку з характером виконуваних ними відповідальних державних функцій. Так, запобіжний захід у вигляді взяття під варту може бути застосована по відношенню до:
1) депутата Законодавчої палати і члена Сенату Олій Мажліса Республіки Узбекистан - за згодою відповідної палати Олій Мажліса Республіки Узбекистан або її Кенгаш;
2) Уповноваженого Олій Мажліса Республіки Узбекистан з прав людини (омбудсмана) - за згодою палат Олій Мажліса Республіки Узбекистан;
3) депутата Жокарги Кенес Республіки Каракалпакстан, депутата обласної, Ташкентського міського, районного та міського Кенгаш народних депутатів - за згодою Жокарги Кенес Республіки Каракалпакстан, відповідного Кенгаш народних депутатів або їх керівників;
4) судді Конституційного суду Республіки Узбекистан - за згодою Конституційного суду Республіки Узбекистан, судді інших судів Республіки Узбекистан - за згодою відповідно Пленуму Верховного суду Республіки Узбекистан або Пленуму Вищого господарського суду Республіки Узбекистан;
5) прокурора та слідчого прокуратури - з дозволу Генерального прокурора Республіки Узбекистан.
Необхідно мати на увазі, що відповідно до статті 5 Закону Республіки Узбекистан «Про Уповноваженого Олій Мажліса з прав людини (омбудсмана)» у разі дострокового звільнення з посади Уповноваженого, до обрання нового Уповноваженого його обов'язки виконує заступник Уповноваженого, і на цей період на нього поширюються гарантії, встановлені для Уповноваженого. Отже, в цей період відносно заступника Уповноваженого - виконуючого обов'язки Уповноваженого запобіжний захід у вигляді взяття під варту може бути застосована за згодою палат Олій Мажліса Республіки Узбекистан.
Відповідно до статті 6 Закону Республіки Узбекистан «Про гарантії адвокатської діяльності та соціального захисту адвокатів» привід, затримання або арешт адвоката можуть проводитися з санкції Генерального прокурора Республіки Узбекистан, прокурора Республіки Каракалпакстан, прокурора області, міста Ташкента і прирівняних до них прокурорів.

Законодавцем у названий закон зміни та доповнення не внесені. Однак виходячи з принципу пріоритету останнього прийнятого закону, нам видається, що при внесенні клопотання до суду про застосування щодо адвоката запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути отримана згода одного з вище зазначених прокурорів або ж клопотання про застосування зазначеної запобіжного заходу повинно бути внесено до суду одним з них.
Недоторканність особистості обвинуваченого гарантується найкращим чином, коли право застосовувати запобіжного заходу належить суворо визначеному законом колу посадових осіб та органів. До їх числа закон відносить дізнавача, слідчого, прокурора і суд (ст. 238, ч. 1 ст. 240 КПК).
Види запобіжних заходів та їх класифікація. Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Узбекистан містить вичерпний перелік запобіжних заходів. До них відносяться:
1) підписка про належній поведінці;
2) особисте поручительство,
3) порука громадського об'єднання або колективу;
4) заставу;
5) взяття під варту;
6) віддача неповнолітнього під нагляд;
7) спостереження командування за поведінкою військовослужбовця.
При вирішенні питання про необхідність застосувати запобіжний захід, а так само обрання тієї чи іншої з них, дізнавач, слідчий, прокурор, суд (суддя) враховують крім обставин, які можуть послужити підставою для рішення про застосування запобіжного заходу (ст. 236 КПК), також тяжкість пред'явленого звинувачення, особу підозрюваного чи обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан та інші обставини (ст. 238 КПК).
Обрана міра запобіжного заходу повинна бути співмірна тим цілям, які ставляться при обранні запобіжного заходу конкретного підозрюваному або обвинуваченому. Тому закон дає можливість вибору запобіжних заходів вказуючи їх види від менш до більш суворим (ст. 237 КПК).
Існує ряд класифікацій запобіжних заходів.
1) Всі запобіжного заходу можна розділити на дві групи в залежності від кола осіб, до яких вони можуть бути застосовані: це загальні запобіжного заходу, які можуть бути застосовані до будь-якого підозрюваному або обвинуваченому, і спеціальні, що застосовуються до окремих суб'єктів (військовослужбовцям і неповнолітнім) . До загальних належать: підписка про належній поведінці; особиста порука, порука громадського об'єднання або колективу; взяття під варту. До спеціальних - віддача неповнолітнього під нагляд і спостереження командування за поведінкою військовослужбовця.
Загальні запобіжного заходу відрізняються від спеціальних тем, що вони можуть застосовуватися до всіх обвинуваченим чи підозрюваним, незалежно від наявності спеціального суб'єкта, роду занять, віку.
2) Друга класифікація запобіжних заходів грунтується на характері обмежених прав особи, до якої застосовано запобіжний захід.
Тут можна виділити чотири групи: запобіжного заходу, пов'язані з:
а) позбавленням волі (взяття під варту),
б) обмеженням свободи пересування (підписка про належній поведінці, віддача неповнолітнього під нагляд, спостереження командування за поведінкою військовослужбовця). При застосуванні однієї із зазначених запобіжних заходів щодо особи він вже обмежений у свободі самостійно приймати рішення і здійснювати дії, пов'язані зі свободою пересування;
в) обмеженням майнових прав (застава);
г) гарантією третіх осіб (особисте поручительство, поручительство громадського об'єднання або колективу).
3) Можлива класифікація запобіжних заходів у залежності від цілей їх застосування. Всі заходи можна підрозділити на дві групи:
а) обмежувальні (взяття під варту, підписка про належній поведінці, віддача неповнолітнього під нагляд, спостереження командування за поведінкою військовослужбовця);
б) попереджувальні (застава, особиста порука, порука громадського об'єднання або колективу). Відмінність цих груп запобіжних заходів полягає в тому, що попереджувальні заходи ні в чому не обмежують правомірної поведінки особи, щодо якої обрано запобіжний захід, а обмежувальні більшою чи меншою мірою обмежують його поведінку.
4) Класифікація запобіжних заходів у залежності від термінів, на які вони можуть бути застосовані. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає запобіжного заходу з обмеженим строком дії і без такого. До першої групи відноситься такий запобіжний захід як взяття під варту. Всі інші запобіжного заходу не мають обмеження строку.
5) У зв'язку з прийняттям Закону Республіки Узбекистан «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Республіки Узбекистан у зв'язку з передачею судам права видачі санкції на взяття під варту» класифікація запобіжних заходів можлива в залежності від суб'єкта застосування: застосовувані за судовим рішенням (висновок під варту) і не потребують судового рішення (інші міри запобіжного заходу).
Таким чином, ми бачимо, що класифікація заходів кримінально-процесуального заходу можлива за різними підставами. Класифікація запобіжних заходів необхідна для поглибленого вивчення заходів кримінально-процесуального заходу, правильного підходу до застосування цих процесуальних заходів належним органом, належним оформленням обрання, продовження та скасування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві.

2. Підстави застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту
Процесуальний порядок застосування, зміни і відміни заходів кримінально-процесуального заходу суворо регламентований кримінально-процесуальним законом Республіки Узбекистан.
Застосування запобіжних заходів в тій чи іншій мірі обмежують права і свободи громадян. Враховуючи цю обставину, необхідно суворо дотримуватися вимог їх індивідуалізації при застосуванні та виборі запобіжного заходу, які виражені у вигляді підстав, передбачених законом, застосування запобіжного заходу. Застосування тієї чи іншої міри запобіжного заходу повинно бути засновано на виправданості її застосування в суворій відповідності з цілями, встановленими законом, і лише в тих випадках, коли ці цілі обумовлені матеріалами кримінальної справи з урахуванням особливостей конкретної запобіжного заходу [1].
Особливу актуальність вищезазначене положення набуває при вирішенні застосування такого запобіжного заходу як взяття під варту. Слід з особливою ретельністю підходити до питання визначення підстав для застосування зазначеної міри запобіжного заходу. Нам близька позиція І. Л. Трунова, Л. К. Трунова, які в спільному науковій праці визначають підстави застосування заходів кримінально-процесуального заходу як обставини, які пов'язані виключно з властивостями особи, підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні протиправного діяння, з його моральними, етичними та соціально-моральними світоглядами. Їх прояв виражається в конкретних дій, вчинків, висловлювань, які є діями, що відносяться лише до поведінки підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину. Ці дії характеризують його з позитивного або негативного боку по відношенню до підстав обрання заходів кримінально-процесуального заходу [2].
Взяття під варту, як і будь-яка інша запобіжний захід, має строго цільове призначення. З 1 січня 2008 року ця запобіжний захід у кримінальному процесі застосовується за судовим рішенням. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту скасовується, коли в ній відпадає подальша необхідність, або замінюється на більш м'яку, коли цього вимагають обставини справи.
Що ж розуміється під підставами застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту? Зазначимо, що підстави застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту індивідуалізують застосування зазначеної запобіжного заходу, і виступають гарантом правильного обрання та застосування відповідного закону і не виходить за рамки законності і обгрунтованості обмеження прав особи в кримінальному процесі. Стаття 236 Кримінально-процесуального кодексу розділяє поняття цілей і підстав застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Так, запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання ухиленню обвинуваченого, підсудного від дізнання, попереднього слідства і суду; припинити його подальшу злочинну діяльність; перешкодити його спробам перешкодити встановленню істини у справі; забезпечити виконання вироку.
Підставою ж обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою може бути обгрунтоване припущення, що обвинувачений, підсудний сховається від дізнання, попереднього слідства і суду через однієї лише небезпечності злочину, передбаченого в частинах четвертій і п'ятій статті 15 Кримінального кодексу (тяжких та особливо тяжких злочинів). Наведений перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту спрямовані на визначення меж її застосування і охорону прав і свобод громадян від довільного застосування запобіжного заходу з боку державних органів і посадових осіб, відповідальних за виробництво в кримінальній справі, при вирішенні питання про обрання її у відносно конкретної особи.
Аналіз статті 236 КПК повинен мати глибокий характер, який дозволяє зробити висновки, по-перше, про взаємозв'язку цілей і підстав застосування запобіжного заходу. При цьому наявність обставин, зазначених у вигляді цілей і підстав, повинні мати місце і бути належним чином доведені. Тільки за цієї умови запобіжний захід у вигляді взяття під варту може бути справедливо, законно й обгрунтовано застосована відносно затриманого підозрюваного або обвинуваченого.
По-друге, слід ширше тлумачити поняття підстав застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Це поняття включає в себе сукупність дій і умовиводи:
- Встановлення факту вчинення злочину;
- Встановлення конкретної особи, щодо якої в передбаченій законом формі та порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого;
- Наявність у кримінальній справі достатніх доказів, які дозволяють вважати, що обвинувачений (підозрюваний), підсудний може сховатися від дізнання, попереднього слідства і суду; продовжувати подальшу злочинну діяльність; намагатися перешкодити встановленню істини у справі, а також наявність достатніх підстав вважати, що застосування заходів припинення об'єктивно необхідно для забезпечення виконання вироку [3].
Складність полягає в тому, що необхідно робити припущення не про те, що має місце в дійсності, а про те, що може статися, а може і не відбутися. Допомогу в цьому може представити інформація, отримана в ході розслідування, і прямо вказує на те, що обвинувачений має намір сховатися від слідства і суду, перешкодити провадженню у кримінальній справі і т.п. Наявність даних, що вказують на відсутність у затриманого підозрюваного та обвинуваченого постійного місця проживання, то, що після скоєння злочину якийсь час переховувався від правоохоронних органів, а також ступінь тяжкості і характер небезпеки скоєного злочину сприяють формуванню рішення застосування запобіжного заходу.
При застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту необхідно також враховувати дані про особу обвинуваченого (підозрюваного), його поведінку, характеристику особи до вчинення злочину та інші обставини.
3. Взяття під варту
Взяття під варту є найбільш суворою запобіжним заходом, тому що воно пов'язане з позбавленням людини волі ще до остаточного вирішення питання про його винність. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту має обмежувальний характер, який виявляється в тому, що при її застосуванні значно обмежуються конституційні права і свободи обвинуваченого (підозрюваного). Сутність даного запобіжного заходу полягає в тому, що обвинувачений (підозрюваний) фактично попередньо позбавляються волі, зобов'язані підкорятися вимогам режиму в місцях ув'язнення і певним правоограничениями, незважаючи на те, що ще не постановлено вирок, що визначає їх вину і міру покарання. З цієї причини взяття під варту є єдиною запобіжним заходом, що зараховується в строк призначеного судом покарання.
Згідно з принципом презумпції невинуватості кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається невинним, поки його винність не буде встановлена ​​в законному порядку, шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечується всі можливості для захисту (ч. 1 ст. 26 Конституції), тим не менш, він позбавляється свободи у зв'язку із застосуванням такого запобіжного заходу як взяття під варту. Пов'язано це з тим, що, приймаючи рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, посадова особа, відповідальна за виробництво в кримінальній справі, вирішує питання не про винність особи обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні злочину, а керується наявністю підстав, що перешкоджають встановленню істини у кримінальній справі і необхідністю припинити його подальшу злочинну діяльність. Тому, приймаючи до уваги обмежувальний характер цього запобіжного заходу, взяття під варту, так само як і інші запобіжного заходу, необхідно використовувати тільки в тих цілях, для досягнення яких цей різновид заходів кримінально-процесуального примусу встановлена ​​законом. Будь-яке розширення цілей обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, якими б благими намірами воно не аргументувалося, тягне за собою визнання її незаконність.
Відзначимо, що цей запобіжний захід забезпечує досягнення одночасно всіх чотирьох цілей запобіжних заходів, таких як запобігання ухилення обвинуваченого, підсудного від дізнання, попереднього слідства і суду; припинення його подальшої злочинної діяльності; перешкоджання його спробам перешкодити встановленню істини у справі; забезпечення виконання вироку; навіть якщо застосовується з однією конкретною метою.
Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про умисні злочини, за які Кримінальним кодексом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад три роки, і про злочини, скоєних з необережності, за які Кримінальним кодексом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад п'ять років.
Кримінально-процесуальний закон встановлює, що у виняткових випадках взяття під варту може бути застосовано і у справах про умисні злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років, а також про злочини, вчинені з необережності, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше п'яти років, за наявності однієї з таких обставин:
обвинувачений, підсудний втік від слідства і суду;
особистість затриманого підозрюваного не встановлена;
обвинуваченим, підсудним порушена раніше застосована запобіжний захід;
затриманий підозрюваний або обвинувачений, підсудний не має постійного місця проживання в Республіці Узбекистан;
злочин скоєно в період відбування покарання у вигляді арешту або позбавлення волі.
Таким чином, взяття під варту носить попередній характер, оскільки воно не є кримінальним покаранням і не повинен обмежувати вид і розмір покарання, а є певною гарантією, що переслідує спеціальні цілі до постановлення вироку і вступу його в законну силу [4]. Воно виконує роль примусового акту щодо усунення неправомірних дій обвинуваченого (підозрюваного) представляють загрозу правосуддю, і в такий спосіб виступає як засіб припинення тих дій, заради недопущення яких його застосовано [5]. Беручи до уваги, що взяття під варту суттєво обмежує конституційні права і свободи громадянина, процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу містить в собі і систему кримінально-процесуальних гарантій. В якості кримінально-процесуальних гарантій законодавець передбачає такі аспекти як: сувора регламентація підстав та обгрунтованості застосування взяття під варту як виду запобіжного заходу; приведення переліку виняткових випадків застосування; сувора регламентація термінів і порядку продовження строків тримання під вартою; суворе дотримання процесуального порядку взяття під варту (співвідношення прокурорського і судового контролю; закрите судовий розгляд); дотримання принципів кримінального процесу (змагальності, забезпечення права на захист, права оскарження процесуальних дій і рішень та ін); встановлення апеляційного порядку перевірки законності та обгрунтованості застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту . Встановлення в законі межі кримінального покарання, за яким обрання як запобіжного заходу взяття під варту не допускається, є також важливою гарантією законних інтересів особистості. Немає сенсу піддавати особа взяттю під варту, оскільки навряд чи воно буде себе неналежно вести, якщо йому не загрожує серйозне кримінальне покарання.
Як бачимо, застосування в кримінальному процесі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має здійснюватись «на твердих засадах законності при наявності системи гарантій, що виключають незаконні і необгрунтовані арешти громадян» [6]. Аналіз Закону Республіки Узбекистан «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Республіки Узбекистан у зв'язку з передачею судам права видачі санкції на взяття під варту» дозволяє прийти до висновку, що в ньому міститься ціла система процесуальних гарантій захисту прав і законних інтересів громадян в кримінальному процесі при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
За наявності підстав прокурор або слідчий, погодивши з прокурором, збуджують клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Рішення про застосування цього запобіжного заходу приймається судом після ретельної перевірки в закритому судовому засіданні за участю обвинуваченого (підозрюваного), прокурора і захисника, якщо він бере участь у справі. У разі незгоди з прийнятим рішенням суду, закон передбачає можливість оскаржити його в апеляційному порядку. Встановлення судової перевірки законності і обгрунтованості взяття під варту або продовження терміну утримання під вартою буде сприяти посиленню процесуальних гарантій законності та обгрунтованості тримання під вартою як запобіжного заходу. У разі відмови в застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, повторне звернення до суду з даного питання стосовно одного й того ж підозрюваного, обвинуваченого допускається при виникненні нових обставин необхідності взяття під варту.
Приймаючи рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слід пам'ятати, що воно спирається на два аспекти: з одного боку проводиться в інтересах правосуддя і гарантує невідворотність покарання за скоєний злочин, з іншого боку, здійснення такого процесуального порядку взяття під варту, який дозволив б передбачити процесуальні гарантії захисту права і свобод громадян від незаконного застосування цього запобіжного заходу.
Слід зазначити, що у зв'язку із проведеною лібералізацією кримінальної політики розширені можливості слідчих і судових органів використовувати більш гнучкі правові обмеження, не пов'язані з взяттям під варту.

Список літератури
1. Конституція Республіки Узбекистан - Т.: Ўзбекістон, 2003. - 38 с.
2. Кримінальний процес: Загальна частина. Навчальний посібник в 2-х частинах. Частина II. / / Автор-упорядник В. А. Тухташева. - Т.: ______ 2007. - 359 с.
3. Тухташева р.а. Судовий порядок застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту: Практичний посібник - За редакцією доктора юридичних наук, професора М. Х. Рустамбаева. - Т.: ТГЮІ, 2007. - 112 с.
4. Тухташева р.а. Принцип змагальності як основний принцип кримінального судочинства. / / Збірник матеріалів круглого столу. -Т.: ТГЮІ, 2005