А.В. Рукавишников, МДУ ім. М. В. Ломонсова, Історичний факультет
Виділення відносин двох гілок князівського дому Рюриковичів в тему самостійного дослідження здається виправданим у світлі нових підходів до вивчення регіональної історії. Слід визнати, що такі "контакти" зіграли важливу роль у розвитку політичних процесів на Заході і Північно-Заході домонгольської Русі або, принаймні, були індикатором цих процесів.
Період кінця XII-першої половини. XIII в. слід виділяти в самостійний перш за все через зміненого контексту, в якому розвивалися досліджувані взаємини. Мова йде про встановлення вічового ладу в Полоцьку, на зразок Новгорода і Пскова до кінця XII століття [1]. Тим самим, у своїй політичній боротьбі Полоцькі і Смоленські князі повинні були враховувати "третю силу" - полочан.
Для аналізу поставленої проблеми нами використовувався широке коло джерел - Іпатіївський і Новгородський перший літописи, "Хроніка Лівонії" Генріха Латвійського, твори Я. Длугоша і М. Стрийковського, "Історія Російська" В.М. Татіщева, а також Угоди Русі з Ригою (1229 і 1230х рр..).
У 60-70е рр.. XII століття полоцький і ряд інших князів (преймущественно з лінії Вітебський Васильковича - нащадків Всеслава Полоцького) перебували у васальній залежності від Ростислава Мстиславича Смоленського і його синів Романа і Давида. У цьому сенсі події 1180 грали знакову роль у світлі подальших взаємин двох гілок династії Рюриковичів: Василькович (Всеслав з Полоцька і Брячислав Вітебський) і ряд інших удільних полоцьких князів, об'єднавшись з чернігівськими Ольговичами, здійснили похід проти Ростиславичів Смоленських і їх союзника - Гліба Рогволдовіча Друцького, що закінчився успішно для них успішно. В 1186 р. Давид Ростиславич Смоленський разом із союзниками зробив відповідний похід на Полоцьк - в цілому невдалий. Зазнали поразки Смоленські князі і у війні проти Ольговичів і полоцьких питомих княжат через Вітебська в 1195 році [2]. У місті сидів "зять Давида" - мабуть, один з Василькович, що знаходився в колишній васальної залежності від смоленського князя. За підсумками війни Вітебськ залишився під їх контролем, тобто база для поширення впливу Ростиславичів на всю Полоцьку землю зберігалася.
На початку XIII ст. вплив Смоленських князів на внутрішню і зовнішню політику Полоцька почала розширюватися. За известиям російських літописів можна судити, що в період з 1186 по 1199 рр.. XII в. князя в Полоцьку не було протягом тривалих проміжків часу. "Хроніка Лівонії" згадує про "короля Полоцькому Володимирі" під 1184, 1206, 1208 і 1216 рр.. (Помер у 1216 р.), а під 1201, 1203, 1210, 1212 і 1222 рр.. про "короля Полоцькому" без імені [3]. Ряд фактів свідчить, що йдеться про принаймні двох різних правителях. (Наприклад, у звістці під 1212г. "Король полоцький" названо без імені близько 10 разів на невеликому за розміром уривку.) Про це ж свідчать відмінності у зовнішній політиці. "Король полоцький Володимир" виступав ярим противником союзу з латинянами з Риги (звістки 1206, 1208 і 1216гг.), А безіменний "король полоцький" уклав з ризьким єпископом у 1210-1212 рр.. мирний договір і союз для боротьби проти литовців. При цьому простежується пряма участь Смоленських князів в укладенні договору: для розробки тексту договору до Риги був посланий "розумний і багатий із Смоленська" Лудольф, а посередником на переговорах ризького єпископа з полоцьким князем виступив князь Володимир Мстиславич-двоюрідний брат тодішнього смоленського князя (1197 -1214) Мстислава Романовича.
Відносини з литвою також вказують на правління в Полоцьку початку XIII ст. принаймні двох правителів. Якщо "король полоцький Володимир" перебував з литвою в союзницьких відносинах (звістки 1206 і 1216 рр..), То безіменний полоцький правитель (правителі -?) В 1201 р. ходив "з військом на Литву", а в 1212 р., як вже говорилося, уклав союз проти литви з ризьким єпископом. Після смерті Володимира лінія боротьби з литвою була продовжена. У 1217 р. (за повідомленням Я. Длугоша, який: датує похід 1207 і, як відомо, постійно як би запізнюється в порівнянні з російськими літописами на 10 років) вдалий похід на литву (очевидно, через землі Полоцького князівства) вчинили смоленські князі [4]. Таким чином, аналіз напрямів зовнішньої політики Полоцька дозволяє стверджувати, що якщо "король Володимир" був практично незалежним від Смоленська правителем, то полоцькі князі 1210-1212 рр.. і 1217 проводили про-смоленську політику.
Нарешті, в 1222 р. смоленські князі захопили Полоцьк і принаймні до середини 1230х рр.. зберігали в ньому свою владу. У 1222-1224 і 1229 рр.. полягають нові договори з Ригою. Історія укладення останнього свідчить, що Полоцьк був повністю усунений від розробки угоди, хоча і фігурує в ньому. У 1232 р. князь Святослав (син Мстислава Романовича) повернув собі Смоленськ, діючи разом "з полочан". Текст договору "невідомого князя" (сина Мстіс-лава Романовича) свідчить, що після захоплення Смоленська Святославом до Полоцька перебирається його брат, який і уклав договір "про своє чоловіка (статево-чані -А.Р.) і про своє смолняни, аже в'їде брат мій який у Смолньске "[5].
Таким чином, 1220-1230е рр.. - Апогей могутності Смоленська і проникнення в полоцькі внутрішні справи. Полоцькі княжата взагалі тимчасово зникли зі сторінок літописів і хронік, їхня політика лавірування між полоцьким віче і смоленскими Ростиславичами провалилася, більше того призвела до утвердження Смоленських князів у самому Полоцьку, на час знищивши його самостійність.
Очевидно, в кінці 1230х рр.. ситуація почала змінюватися. У 1239 р. в Полоцьку сидить вже нащадок Всеслава Брячислав (представник Вітебської гілки), а в Смоленську в той же час відбувається тимчасове ослаблення місцевої династії. Відсутність подальших відомостей про взаємини Полоцьк і Смоленськ князів не дозволяє прояснити ситуацію, що склалася.
Список літератури
[1] див. докладніше: Рукавишников А.В. Про організацію влади в Полоцьку кон.XII-сер.XIII століття / / Питання історії. 1999. № 3.
[2] Повне зібрання російських літописів. М., 1998. т.2. стб.620, 691-692; Новгородський перший літопис (далі: НПЛ). М.-Л., 1950. с.38.
[3] Генріх Латвійський. Хроніка Лівонії. М.-Л., 1938.с.71, 94, 99, 102, 115, 179, 181; с.81, 85, 133, 136, 152-153, 222.
[4] Dlugossii J. Annales seu chronicae inciti regni Poloniae. W-wa, 1973. Liber VI. s.251; Stryjkowski M. Kronika polska W-wa, 1985. t.1. s.223.
[5] Смоленські грамоти XIII-XIV ст. М., 1963. с. 20, 13; Генріх Латвійський. Указ. соч. с.222, 234; НПЛ. с.72, 281.