РЕФЕРАТ
за темою: «Вартісне вимір і поточний бухгалтерський облік»
1. Оцінка та її місце у формуванні інформаційної системи бухгалтерського обліку
Застосування грошового вимірника як узагальнюючого показника в бухгалтерському обліку дозволяє йому порівнювати різнорідні економічні явища в межах тих кордонів, в рамках яких можливе його застосування. Реалізуються ці можливості бухгалтерського обліку за допомогою оцінки та калькуляції. На їх основі здійснюються вартісне вимір і поточний бухгалтерський облік господарських операцій у всіх сферах економічної діяльності.
Оцінка разом з калькуляцією займає визначальне місце серед способів, що формують зміст методу бухгалтерського обліку. Такий пріоритет обумовлений змістом облікової інформації, отриманої за допомогою оцінки та калькуляції. З їхньою допомогою досягається вартісне вимірювання та узагальнення фактів господарської діяльності економічного суб'єкта і тим самим стає можливим визначити рівень ефективності прийнятих апаратом управління рішень. Узагальнюючим їх показником для підприємства є розмір отриманого прибутку.
Розрахунки з постачальниками і покупцями, різними дебіторами і кредиторами показуються в поточному обліку в сумах, що випливають зі змісту господарських операцій, підтверджених первинними обліковими документами.
У тих випадках, коли по окремих об'єктах обліку їх первісна, номінальна ціна виявляється вище реальної, тобто тієї ціни на конкретний момент, яку пропонує ринок, вартість таких об'єктів повинна бути відображена в балансі у реальній оцінці.
Таким чином, у найзагальнішому вигляді оцінка є спосіб вираження економічних подію в грошовому, вимірнику.
Неправильне обчислення реальної оцінки окремих об'єктів обліку дає неправильну інтерпретацію фактів економічних подій. У подальшому їх узагальнення може бути результатом прийняття неправильних рішень управлінським персоналом підприємства.
Отже, основною оцінкою майна та зобов'язань є фактична собівартість. Її розмір означає виражені в грошовій оцінці витрати на виробництво і реалізацію конкретного найменування продукції, виду виконаної роботи або наданої послуги. Формування собівартості впливає на організацію внутрішньовиробничого господарського розрахунку.
У залежності від її величини формується відпускна ціна на реалізовану продукцію. Нарешті, від розміру собівартості залежить рентабельність виробництва, його прибутковість. Тому управління собівартістю продукції менеджери покликані приділяти постійну увагу, а визначальні принципи оцінки - реальність і єдність - набувають вирішального значення.
Інші способи оцінки залежать від видів майна та зобов'язань. Так, основні засоби разом з первинною вартістю їх відтворення обліковуються за залишковою та відновної вартості. Залишкова вартість використовується в обліку для обчислення реальної оцінки основних засобів, тобто первісною вартістю за мінусом суми їх зносу. Відновлювальна вартість
характеризує сучасні витрати, їх фактичну собівартість. Переклад первісної вартості в відновну здійснюється в результаті переоцінки основних засобів, проведеної за рішенням Уряду або самим підприємством.
Виробничі запаси (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати і ін) при оприбуткуванні спочатку приймаються до обліку за твердими обліковими цінами: нормативної чи планової собівартості з обов'язковим обчисленням до кінця звітного місяця фактичної собівартості їх заготовляння. Витрата виробничих запасів допускається оцінювати по одному з наступних чотирьох методів: за собівартістю кожної одиниці, середньої собівартості, собівартості перших за часом закупівель партій (ФІФО), собівартості останніх за часом закупівель (ЛІФО). У країнах з розвиненими ринковими відносинами застосовуються і такі методи оцінки виробничих запасів: наступна партія на прихід - перша в витрата (НІФО), базисний і ін
2. Калькуляція: її види і зміст
Калькуляція є спосіб узагальнення витрат, виражених у грошовій формі, що припадають на одиницю продукції, конкретного виду роботи, послуги. За допомогою калькуляції обчислюється собівартість, представляє собою суму всіх витрат на виробництво продукції у вартісному вираженні. Виходячи з галузевих особливостей окремих виробництв числення собівартості проводиться різними способами, а сам процес її обчислення є окремий розділ бухгалтерського обліку, який можна назвати калькуляционное справу. У його основі - спосіб обчислення собівартості продукції, робіт та послуг шляхом узагальнення витрат в єдиному грошовому вимірнику та їх групування в певній послідовності, регульованої відповідними нормативними актами, затвердженими в установленому порядку.
Основою системи управління собівартістю продукції є прогнозування і планування окремих видів витрат на базі науково обгрунтованих норм і нормативів, чітка постановка обліку і калькулювання, контролю та аудиту за формуванням витрат. Всі ці елементи знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості.
Зокрема, завданням внутрішнього контролю (моніторингу) повинна бути перевірка повноти і законності всіх господарських операцій, включаючи арифметичну перевірку підсумкових сум за групами рахунків, на підставі даних яких формується собівартість продукції.
Питання калькулювання виникають перед бухгалтером на всіх стадіях кругообігу господарських засобів: у процесі заготовляння сировини і матеріалів, виробництва і реалізації продукції.
У процесі обчислення собівартості продукції треба виходити з чіткого уявлення про те, що таке об'єкт калькулювання і калькуляційна одиниця, елемент витрат і стаття витрат.
В обліку об'єктом калькулювання визнається продукт виробництва (деталь, вузол, виріб, групи однорідних виробів), технологічна фаза (переділ, виробництво), стадія та ін, тобто продукція різного ступеня готовності, види робіт або послуг.
Калькуляційна одиниця є вимірник об'єкту калькулювання. У тому випадку, коли мова йде про готову продукцію, калькуляційна одиниця співпадає з одиницею вимірювання, зазначеної в планах виробництва в натуральному виразі або в стандартах (технічних умовах) на відповідний вид продукції.
У розрізі окремих напрямків видів економічної діяльності, наприклад, обробної, такого збігу може і не бути. Тут нерідко обліковою одиницею виступає 1 кг продукції, а калькуляційною одиницею - 1 т або 1 ц.
При калькулюванні проміжних однорідних продуктів (напівфабрикатів) застосовуються умовні укрупнені калькуляційні одиниці (100 пар взуття, 1000 умовних банок і т.п.).
Застосування укрупнених калькуляційних одиниць дозволяє різко скоротити обсяг аналітичної роботи при складанні планових і звітних калькуляцій.
Для калькулювання конкретних найменувань кінцевої продукції застосовуються натуральні одиниці. Використовуються й інші калькуляційні одиниці.
Угруповання поточних витрат здійснюється за елементами і статтями калькуляції.
Необхідність в угрупованні витрат за елементами обумовлена потребою в отриманні інформації, що дозволяє Дати відповідь на питання, що і скільки витрачено у звітному періоді організацією.
Витрати, що формують собівартість продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічною сутністю за такими елементами:
матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні потреби;
амортизація основних фондів;
інші витрати (податки, збори, платежі по обов'язковому страхуванню майна та ін.)
Угрупування витрат за елементами використовується в народногосподарському плануванні. В умовах становлення ринкової економіки і зниження ролі держави в її регулюванні значення групування витрат за елементами на народногосподарському рівні ослаблене. На рівні підприємства це угруповання дозволяє встановити, скільки їм витрачено за звітний період окремих видів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на виробництво в цілому. Формування облікової інформації в такому розрізі визначає основну функцію фінансового обліку, орієнтованого на задоволення в даній інформації зовнішніх користувачів. Природно, за допомогою даного угрупування в розрізі елементів витрат не представляється можливим здійснювати повсякденний контроль за діяльністю підприємства та його структурних підрозділів (окремих виробництв, цехів, дільниць) з випуску конкретних видів продукції, виконаних робіт або наданих послуг. Це завдання вирішується за допомогою групування за статтями витрат і визначає основну функцію управлінського (виробничого) обліку.
Для встановлення єдиних методологічних підходів розробляється типова номенклатура статей витрат. Вона включає такі статті:
сировину і матеріали;
зворотні відходи (віднімаються);
покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
паливо і енергія на технологічні цілі;
заробітна плата виробничих робітників;
відрахування на соціальні потреби;
витрати на підготовку і освоєння виробництва;
загальновиробничі витрати;
загальногосподарські витрати;
втрати від браку;
інші виробничі витрати;
витрати на продаж.
У залежності від того, на якому структурному рівні підприємства формується собівартість продукції, розрізняють цехову собівартість, фабрично-заводську або повну собівартість.
Стосовно до галузевих особливостей типова номенклатура статей трансформується. Це дає можливість зіставляти індивідуальні витрати окремих підприємств, спрощує методологію бухгалтерського обліку.
Нормативними документами визначається, які витрати підприємство має право включати в собівартість продукції, а які ні. Так встановлено, що підприємства та організації відносять на собівартість у повному обсязі всі витрати, пов'язані з виготовленням та продажем продукції, придбанням і продажем товарів. Це так звані «витрати по звичайної діяльності». До них прийнято відносити також витрати, здійснення яких пов'язане з виконанням робіт та / або наданням послуг.
Не відносяться на витрати виробництва і не включаються до собівартості продукції витрати на сплату штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, витрати на придбання цінних паперів та ін
Угрупування витрат за статтями витрат використовується під внутрішньовиробничого планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг. Вона визначає зміст окремих методів обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.
У свою чергу методи обліку виробничих витрат класифікуються виходячи зі змісту технологічного процесу на конкретному підприємстві, об'єктів калькуляції і способу збирання інформації. Повнота і достовірність витрат, що відносяться на конкретні об'єкти обліку, забезпечується за рахунок чіткої постановки первинного обліку, високого ступеня його аналітичності. Деякі витрати (основні матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників) прямо включаються до собівартості конкретних об'єктів калькулювання. Це основні, так звані «технологічні» витрати. Вони більшою мірою контрольовані, у зв'язку з чим їх величина може бути обчислена досить точно.
Інші, наприклад витрати на управління та обслуговування виробництва, списуються на собівартість продукції опосередковано. Це накладні витрати. Деякі з них, наприклад витрати на рекламу, взагалі можуть формуватися на розсуд керівника відповідного підрозділу.
Беручи до уваги, що похибка при віднесенні основних витрат у собівартість продукції невелика, вся увага в процесі калькулювання зосереджується на обгрунтованому розподілі між об'єктами калькуляції накладних витрат. Який би спосіб розподілу зазначених витрат не був встановлений, спотворення собівартості конкретних найменувань продукції не уникнути.
Поряд з проблемою локалізації витрат за центрами відповідальності виникає необхідність встановлення методики їх розмежування за центрами витрат (видами продукції, ступеня їх готовності і т.п.).
На цьому етапі процес калькулювання обов'язково повинен забезпечувати можливість розрахувати, яка сума витрат повинна бути списана на технологічно закінчену виробництвом продукцію, а яку слід віднести на незавершене виробництво.
Тому в найзагальнішому вигляді калькулювання собівартості можна розмежувати на такі етапи:
1. Розподіл витрат між закінченими і незакінченими обробкою виробами.
2. При наявності шлюбу обчислити собівартість забракованої продукції, маючи на увазі, що некомпенсируемое втрати повинні бути віднесені на собівартість готової продукції.
Якщо в процесі калькулювання буде встановлено, що втрати від шлюбу мають відношення до конкретного замовлення, не закінченому до кінця місяця, то вони підлягають включенню до собівартості незавершеного виробництва в якості самостійної статті.
3. Виявити та оцінити величину зворотних відходів виробництва.
4. Повністю врахувати витрати по кожній статті калькуляції, що відносяться на собівартість конкретних найменувань продукції, окремих видів робіт і послуг.
Таким чином, в процесі калькулювання собівартості окремих об'єктів обліку необхідно повністю врахувати і згрупувати витрати на виробництво за економічною ознакою, звітних періодів, окремим
статтями калькуляції, центрам витрат і центрам відповідальності.
Розрізняють нормативну, планову (кошторисну) і фактичну (звітну) калькуляції.
Нормативна калькуляція обчислюється на початок звітного періоду і являє собою величину витрат, яку підприємство на момент складання калькуляції, виходячи з технічного рівня виробництва і існуючої технології, витратить на одиницю продукції, що випускається з урахуванням діючих норм і нормативів в постатейному розрізі.
Планова (кошторисна) калькуляція є собівартість кожного виробу, виду або групи продукції, розрахована за окремим калькуляційних статтях, розмір, якого підприємство має намір досягти до кінця звітного періоду, попередньо реалізувавши у звітному періоді заздалегідь сплановані організаційно-технічні заходи. Тому вважається, що величина планової калькуляції собівартості продукції повинна бути нижче нормативної.
Фактична (звітна) калькуляція є результат фактичної величини витрат на конкретний вид продукції в звітному періоді.
Вона одночасно характеризує рівень відхилення собівартості, встановленої нормативної чи планової калькуляції.
Всі витрати, пов'язані з випущеної з виробництва продукції, підраховуються і діляться на її кількість. Таким шляхом визначається собівартість одиниці конкретної продукції.
В індивідуальних виробництвах усі витрати на конкретне замовлення, виконаний підприємством, представляють його фактичну собівартість.
3. Облік процесу заготівлі
Набір відповідних фактів про зміну стану окремих найменувань активів та / або пасивів характеризує господарський процес.
Формування розширеного відтворення валового внутрішнього продукту передбачає такі господарські процеси:
процеси заготовляння;
процес виробництва.
Як відомо, визначальною фазою в процесі розширеного суспільного відтворення є процес виробництва, так як саме на цьому етапі здійснюється виробництво матеріальних благ.
Однак процес виробництва не може протікати нормально, якщо йому не передує чітко налагоджений процес заготівлі виробничих запасів.
Цей процес складається з ряду економічних подій, що включають придбання підприємством у постачальників сировини і матеріалів, інших ресурсів, що забезпечують безперервний процес виробництва.
Список літератури
1. Алборов Р.А. Основи бухгалтерського обліку: навчальний посібник. - М.: Справа та сервіс, 2007.
2. Бабаєв Ю.А. Теорія бухгалтерського обліку: підручник. 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юніті, 2008.
3. Бакаєв О. С, Шнейдман Л. 3. Облікова політика підприємства. - М.: Бухгалтерський облік, 2004.
4. Булатов М.О. Теорія бухгалтерського обліку: навчальний посібник. - М.: Іспит, 2007.
5. Вещунова Н.Л., Фоміна Л.Ф. Бухгалтерський облік. - М.: Фінанси і статистика, 2006.
6. Власов А.В. Основи теорії бухгалтерського обліку: навчальний посібник. - М., 2007.
7. Головізніна А.Т., Архипова О.І. Теорія бухгалтерського обліку. - М.: КНОРУС, 2005.