(1690-1772)
Тимчасовий епохи Анни Іоанівни. Був посланий в Кенігсберзький університет, але займався там більш грою і пиятикою, ніж наукою. У колекції П.Я. Дашкова зберігся лист, в якому Бірон виправдовувався, що в п'яному вигляді вбив годинного. Однак не можна сказати, щоб панували в цьому університеті віяння зовсім його не торкнулася. Згодом, будучи регентом, він припинив цілий ряд процесів, які стосувалися чарівництва, і взагалі в протилежність імператриці Анни був чужий забобони та релігійної нетерпимості.
Він залишив університет, не закінчивши курсу, і пробував шукати щастя в Росії, але невдало. Княгиня Наталія Долгорукова повідомляє ні на чому не засноване звістку, ніби він займався, між іншим, шевським ремеслом і шив чоботи на її дядька. У 1718 р. завдяки старанням впливового курляндського дворянина Кейзерлінга Бірон отримав скромне місце при дворі герцогині курляндской Анни Іоанівни, яке, втім, незабаром втратив з-за зіткнення з П.М. Бестужевим-Рюміним, які керували маєтками герцогині. Бірон знову потрапив до двору Анни завдяки тому ж Кейзерлінгу в 1724 р. і з того часу більше не розлучався з вдовствующей герцогинею. Коли Анна була обрана на російський престол, вона взяла його з собою в Росію. З нагоди своєї коронації вона призначила Бірона 28 квітня 1730 р. обер-камергера (тоді це була придворна посаду, а не звання), "з рангом дійсного генерала".
У тому ж році Бірон отримав диплом на титул графа Священної Римської імперії. У 1737 р. обраний за сприяння Росії курляндскім дворянством на місце останнього герцога з роду фон Кетлер - Фердинанда і з цього часу став іменуватися "Божою милістю Ернест-Йоганн герцог Курляндский". Король польський Август III, зобов'язаний своїм престолом Росії, погодився визнати цю кандидатуру. Росії було вигідно мати на чолі Курляндії людини, яка цілком від неї залежав б. До цього прагнув ще Петро Великий.
У царювання Анни Іоанівни Бірон управляв своєю державою з Петербурга. Як герцог Курляндський, він був завжди вірний інтересам Росії і не дозволяв себе захопити подарунками ні прусському королю, ні імператора.
Особи, які писали про царювання Анни Іоанівни в другій половині XVIII ст., Малюють Бірона злим генієм Росії з дня його появи тут (княгиня М. Долгорукова, Мініх, його ад'ютант Манштейн та ін.) По зображенню цих авторів, Бірон був людиною надзвичайно грубим, неосвіченим, корисливим і кровожерливим. На ньому тяжіло звинувачення в пануванні іноземців, жорстокості і страти, відбувалися нібито за наказом іноземця-тимчасового правителя, в казнокрадство і в руйнуванні російського народу. Державою дійсно управляли іноземні міністри (Мініх і Остерман), але вони були висунуті Петром Великим, засвоїли його традиції і діяли в інтересах Росії; до того ж їх розділяла з Бироном непримиренна ворожнеча. Бірон не вивіз з собою до Петербурга маси курдяндцев, і вони не склали собою нічого згуртованого, подібного до того, як згодом голштінци за Петра III. Президенти більшості колегій, як і більшість сенаторів, були росіяни. Багато іноземців в армії і серед дипломатів, але їх багато було там і за Петра Великого. Бірон був дуже невисокої думки про російських і не приховував цього, але поряд з цим така обізнана свідок, як леді Рондо, відзначає у нього бажання не дратувати російських неповагою до їх обрядів. Цим підтверджуються известия інших іноземців, що він шукав популярності. Нарешті, у ньому знаходили підтримку багато російські державні люди, наприклад, передова людина в селянському питанні Онисим Маслов. Бірон підтримував на Україні князя Шаховського проти Мініха та ввів в кабінет міністрів Бестужева-Рюміна проти Остермана. Політичних переслідувань за царювання Анни було дуже багато, але Бірон не був в них зацікавлений. У них були зацікавлені особисто імператриця та особи, яким вона була зобов'язана необмеженою владою (С. А. Салтиков, Феофан Прокопович, граф Г. І. Головкін, особливо Остерман; серед донощиків були такі люди, як Татищев і Мініх).
Мала мало шансів на престол, імператриця дуже ревниво ставилася до того, що говорили в народі про її права. Правда, у справах про образу величності постійно фігурує ім'я Бірона і його ставлення до імператриці, але в цих випадках ображеної є сама імператриця, а не Бірон. І пізніше, при імператриці Єлизаветі, сікли батогом і різали мови тим, хто говорив про відносини Бірона до її попередниці. У справі Волинського фігурувала скарга Бірона, але вона була дуже незначним фактом серед маси інших звинувачень. Деякі особи при Ганні були, безумовно, зобов'язані своїм порятунком від опали Бирону, наприклад, Куракін. Розповіді про страшний користолюбстві Бірона грунтуються головним чином на голослівні запевнення історика Болтіна, що Бірон забрав собі недоїмки на багато мільйонів рублів, а держава вкрай розорив. Точно так само не доведено і виставлене Татищевим звинувачення, що Бірон за допомогою свого клієнта Шемберга експлуатував у свою користь кращі російські гірські заводи та інші промисли. Але є безсумнівні докази того, що він неодноразово відхиляв від себе великі грошові подарунки, дуже звичайні для того часу. З подарунків государині найбільшим були 5 000 000 рублів, подаровані йому з нагоди укладення миру з Туреччиною, з яких, однак, він отримав не все, а тільки 100 000 рублів.
Взагалі діяльність Бірона при Ганні Іоанновне і ступінь його впливу дуже мало піддаються точному визначенню. У всякому разі, думка про його регентство була висунута не німцями, а російськими вельможами (кабінет-міністр князь Черкаський, генерал-прокурор князь Трубецькой, князь Куракін, граф Головін, граф М. Головкін і особливо Бестужев-Рюмін). Ставши регентом після смерті імператриці Анни в силу її заповіту (у жовтні 1740 р.), Бірон шукав популярності серед російського суспільства і став сумлінно займатися справами. Не любив його французький посланник Шетарді пише: "Він безперервно зайнятий тим, що може його зробити уподоби народу; останній багато терпів від ускладнень і повільність, якими відрізнялося ведення тутешніх справ; для того щоб скоротити термін діловодства, Бірон відправився третього дня в сенат, залишався там принаймні чотири години і буде туди бути відтепер щочетверга ". І дійсно, перші заходи регента відрізнялися, як зазначає і С.М. Соловйов, гуманністю. Проте з самого початку його правління між ним і батьками імператора (Івана Антоновича) почалися непорозуміння. Був відкритий змову, що мав на меті усунути регента і поставити на його місце принца Брауншвейзького або його дружину. Не підлягало сумніву, що принц мав зв'язку з змовниками. Бірон апелював до зборів кабінету, сенату і генералітету, яке одноголосно стало на його бік. Батькові імператора довелося публічно вислухати вкрай різке зауваження від начальника Таємної канцелярії А.І. Ушакова. Між тим матері імператора, Ганні Леопольдовне, запропонував свої послуги старий фельдмаршал граф Мініх, який заарештував в ніч на 9 листопада 1740 р. герцог Курляндського разом з його дружиною. Бірон був відданий суду, і йому було поставлено в провину, за влучним висловом того ж Шетарді, навіть і те, • "то він брав нагороди та подарунки від імператриці.
Головні звинувачення проти Бірона були виставлені наступні: "захоплення" регентства, "нехтування" про здоров'я покійної государині, бажання видалити царську прізвище з Росії з метою заволодіти престолом та утиски росіян. 18 квітня 1741 був оприлюднений маніфест "про вина колишнього герцога Курляндського". Він був засуджений до смертної кари, але був помилуваний Ганною Леопольдовной як правителькою держави. Колишній регент був відправлений з Шлиссельбурга в Пелим під суворим наглядом. Він впав в похмурий настрій духу і став готуватися до смерті.
Коли на престол вступила Єлизавета, якій він зробив деякі послуги, вона пригадала вигнанця і перевела його на життя в Ярославль, але не наважилася відпустити на батьківщину. Полеглий тимчасовий написав для государині записку, в якій виправдовувався в зведених на нього звинуваченнях, у тому числі і в захопленні регентства. Згодом Катерина II знаходила цю записку що заслуговує довіри.
Петро III викликав Бірона в Петербург, вернув йому ордена і знаки відмінності, але не повернув Курляндського герцогства, яке готував свого дядька, герцогові Георгу Голштінскому. Катерина II відновила колишнього тимчасового на курляндскому герцогскому троні, причому Бірон зобов'язався пропускати через Курляндію російські війська, не вступати ні в які зносин з ворогами Росії, надавати віротерпимість православним і дозволити будівництво православного храму. Ці умови викликали найбільше невдоволення Курляндського дворянства. Він відмовився від влади на користь сина свого Петра. Незабаром Бірон помер, 82 років від роду, в м. Мітаві, де і був похований в герцогським склепі. Труну його згодом був відкритий, і тіло виявилося дивно збереженим. Цілком збереглася навіть Андріївська мантія, в якій він заповів себе поховати.
Слово "бироновщина" - не народне; народних пісень або переказів про час Бірона не збереглося. У справах, де фігурували відносини Бірона до государині, були замішані майже виключно гвардійським солдати, дворяни та чиновники, незадоволені строгістю до них імператриці Анни. А.С. Пушкін висловив з цього приводу таке зауваження: "Він (Бірон) мав нещастя бути німцем; на нього звалили весь жах царювання Анни, яке було в дусі його часу і в моралі народу".