Біблійні мотиви у творчості М Ю Лермонтова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Міністерство освіти Російської Федерації

Чуваська державний педагогічний інститут ім.І.Я.Яковлева

Філологічний факультет, кафедра літератури

Біблійні мотиви у творчості М. Ю. Лермонтова

Дипломне твір студентки V курсу Михайлової Ірини Петрівни
Чебоксари - 1996

План
Введення
Глава I. Лермонтов і Біблія
1. М. Ю. Лермонтов і світ Старого Заповіту
2. Апокаліпсис, його основні мотиви у творчості Лермонтова
Глава II. Молитовна лірика Лермонтова
Висновок
Список літератури

Введення
М.Ю. Лермонтов - дуже складне явище в історії літературного життя Росії. Поет, який прожив усього 26 років і залишив щодо невелике літературну спадщину, до цих пір залишається нерозгаданою і до кінця не зрозумілою особистістю. У літературній критиці творчості Лермонтова, починаючи з прижиттєвих публікацій, і закінчуючи сьогоднішнім днем, можна спостерігати гостру боротьбу думок, часом повністю протилежних, штучні випрямлення, ідейні затемнення і неминуче прояв історичної обмеженості - риси, в яких відбилася перебіг російської історії і російської культури з усіма його суперечностями.
Гоголь, за словами Жуковського, визначив істота лермонтовською поезії словом "безочарованіе" [30, 1]. Люди різних епох, різного душевного ладу, розумових сил, релігійних устремлінь сходилися в загальному "безочарованіі" від Лермонтова. Гоголь у статті про російській ліриці приділив Лермонтову місця менш, ніж Язикову. Цінитель і один Жуковського, Пушкіна, Гоголя Плетньов дав таку оцінку Лермонтова: "Це був після Байрона і Пушкіна фокусник, який гримасами своїми вмів натовпі нагадати своїх попередників. Прийде час, і про Лермонтова забудуть" [30,2]. Таку думку поділялося чи не більшістю знали Лермонтова людей. Іван Аксаков: "Поезія Лермонтова - це туга душі, що хворіє від своєї власної порожнечі внаслідок безвір'я і відсутності ідеалів" [30,2]. Достоєвський висловився про свого Ставрогіна: "у злобі виходив прогрес навіть проти Лермонтова" [30,2]. Вл.С.Соловьев тільки завершив історію загального "безочарованія" Лермонтовим, налякати за релігійну долю того, в якому "демон кровожерливості" до кінця життя поступився "велику частину своєї сили своєму братові," демону нечистоти ". Він визначив релігійну долю Лермонтова, як загибель, а борг читачів побачив у тому, щоб викриттям демонізму, що опанувала Лермонтова "демона гордості", "зменшити хоч скільки-небудь тяжкість, що лежить на цій великої душі" [30,2]. З наведених думок слід, що питання про своєрідний релігійному світогляді Лермонтова виник, вже у міру виходу в світ його творів.
В. Г. Бєлінський, також спочатку належав до цього табору, згодом змінив свою думку про Лермонтова. Власне, з його робіт і почалося вивчення творчості Лермонтова у літературознавчому плані.
Дуже важливі в розкритті лермонтовського творчості статті про нього Аполлона Григор'єва, який боровся з Лермонтовим, що тяжів до нього і багато в чому глибоко його опановував. Також як і Шевирьов він боровся з "гординею духу", занесеної із Заходу.
Деталізоване вивчення Лермонтова в дусі старої академічної науки почалося головним чином в останні десятиліття ХІХ століття і було продовжено в нашому столітті. Прихильники цього погляду бачили в Лермонтову крайнього індивідуаліста, виразника "суто негативного погляду", скептичного романтика, сумнівається у всіх людських цінностях і спирається на чужі - вітчизняні та західноєвропейські - зразки, в яких таке світорозуміння уявлялося художньо закріпленим. Роботи про життя і творчість Лермонтова представників цієї науки О.М. Пиніна, П.А. Вісковатова, В.Д. Спасович, Д.І. Абрамовича, Н.А. Котляревського та ін знаменують новий етап у дослідженні поета. Серед різних тем і розробок розглядається і питання про релігійність поета і його байронизме, демонізм. Порушується також проблема релігійного виховання Лермонтова в будинку його бабусі Є.А. Арсеньєвої. Працями названих вище вчених (особливо працями Висковатого) був накопичений і частково, в міру сил, узагальнено великий матеріал фактів і спостережень, без якого наше знання про Лермонтова і загальне уявлення про нього були б значно біднішими.
У 1892-1894 р.р. в Казанському університеті А.А. Царевський читає лекції і вимовляє урочисті промови про Православ'я і про значення російської словесності в національному російською освіті. Царевська цікавить, чому в Росії спостерігається недостатня читаність творів Лермонтова? Чи сумісні поняття релігійності і народності Лермонтова [92,13]?
В останні передреволюційні роки публікують свої роботи такі дослідники творчості Лермонтова як С. Н. Дурилін "Доля Лермонтова", Л. П. Семенов "Лермонтов і Біблія", М. Нікітін "Ідеї про бога і долю в творчості М. Ю. Лермонтова" , С. В. Шувалов "Релігія Лермонтова" [см.бібл.].
Всі ці роботи можна назвати першими грунтовними, спеціалізованими дослідженнями, в яких автори вирішують одне і те ж питання, який намітився ще за життя поета. Яке ж дійсне ставлення Лермонтова до Бога, до Біблії; чи вірить він в долю, звідки бере свої витоки войовнича богоборча, демонічна лірика, і як в той же час з'являються кращі образи традиційної молитви до Всевишнього у його творчості?
Л. Семенов зазначає у своїй роботі серйозний вплив Біблії на творчість Лермонтова. Вона допомагає поетові "в важку хвилину життя", до неї він звертається у пошуках нових мотивів. С. М. Дурилін вважає, чтоЛермонтов в кінці свого творчого шляху втомлюється від демонічного початку в своїй душі і приходить до написання "чудесних молитов", чистих, світлих, повних віри, надії і любові.
Паралельно з такими поглядами продовжує набирати обороти богоборча, антирелігійна спрямованість у дослідженнях творчості Лермонтова. Початок своє вона бере з висловлювань Герцена і Добролюбова. Ще одним крайнім вираженням поляризації думки у підході до Лермонтова з'явився формалізм. Формалісти стали розглядати вірші лише з їх структурної та звукової сторони (ті ж самі молитви ними оцінювалися з точки зору строфіки, розміру, зовсім не зверталася увага на їх ідейно-емоційний план). Такий підхід можна спостерігати і в радянському літературознавстві. До формалістський належить книга про Лермонтова Б. Ейхенбаум (1924 року).
Друге і третє десятиліття ХХ століття (вплинула Жовтнева революція) характеризуються виключно гострим зіткненням ідеологій і методологій. Але приблизно до кінця 30-х років гострий антагонізм у тлумаченні Лермонтова зникає: точки зору і підходи дослідників зближуються. Починається синтетичне, багатостороннє вивчення поета з урахуванням всіх колишніх досягнень, але ідейно однобоке. Кращі лермонтоведи, такі як Л.Я. Гінзбург, Є.М. Михайлова, І. Л. Андроник, В.А. Мануйлов воліють не торкатися теми біблійного впливу на поета. А якщо і стосуються її, то лише побіжно, поверхово, з точки зору богоборчої спрямованості. Архипов у своїй книзі "М. Ю. Лермонтов. Поезія пізнання і дії" пише про атеїстичному світогляді поета. "При всіх видимих ​​або здаються суперечностях і відступах у Лермонтова була струнка атеїстична філософія, знайшла в ліриці і поемах богоборческую формулу висловлювання. У російській поезії завжди велися запеклі сутички з Богом (Полежаєва, Єсеніна, Маяковського). І навряд чи буде помилкою сказати, що поезія богоборства мала на увазі не стільки царя небесного, скільки земного "[7,65].
У 60-х же роках з'являються дослідження, назви яких говорять самі за себе: "Антирелігійні і антиклерикальні ідеї в російській літературі ХІХ століття" Н. В. Карпова і М. Ю. Попова [40] і "М. Ю. Лермонтов - викривач церкви і релігійних догматів "А. П. Рубановіч [80].
В1981 році виходить у світ "Лермонтовська енциклопедія", де з'являються окремі статті: "Релігійні мотиви", "Біблійні мотиви", "Богоборчі мотиви" і "Демонізм", всі вони тісно співвіднесені один з одним [47].
У постперебудовний час знову стали з'являтися статті і замітки в журналах, що коментують зв'язок Лермонтова з Біблією на прикладах одного або групи віршів. З'явилися нові дослідження: Котельникова "Християнські мотиви у російських поетів" [43]; Т. Жирмунской "Російські поети і Біблія" [34]. Крім цього стали публікуватися в літературних газетах статті, видані заході нашими російськими емігрантами (стаття І. Лукаша про цикл віршів-молитов у Лермонтова).
Таким чином, не важко помітити, що в літературознавстві (лермонтоведении) знову виникає пильний інтерес до цієї проблеми, робляться спроби, хай поки на матеріалі окремих творів, дослідити питання, що цікавить багатьох. Для критиків тут відкривається поле для подальшої діяльності. І дана робота-це лише маленька спроба на основі всього наявного на сьогоднішній день матеріалу позначити і розглянути основні, найбільш важливі, моменти суперечливого лермонтовського відношення до Біблії.
Назва роботи - "Біблійні мотиви у творчості М. Ю. Лермонтова" - дуже поширено і багатозначно. Сам термін "мотив" несе на собі відбиток умовності і недостатню визначеність. У літературознавчих словниках немає єдиного, точного визначення цього терміна.
У Лермонтовській енциклопедії (1981р.) дається таке визначення: "Мотив - (від французького motif - мелодія, наспів) - стійкий смисловий елемент літературного тексту, що повторюється в межах ряду фольклорних (де мотив означає мінімальну одиницю сюжетостворення) та літературно-художніх творів".
Мотив може бути розглянутий у контексті всієї творчості одного або кількох письменників, будь-якого літературного напрямку або літератури цілої епохи, а також окремого твору. У поезії втілюється у провідних темах, символах, сюжетних ситуаціях, образах [47].
Поширившись на сферу досліджень індивідуальної творчості і ставши актуальним аспектом сучасного літературознавчого аналізу, термін "мотив" все більше втрачає своє колишнє зміст, ставилося до формальній структурі твору: з області "суворої" поетики він переходить в область вивчення світогляду і психології письменника (або навіть психології творчості). Мотивами стали називати і характерні для поета ліричні теми або комплекс почуттів і переживань, а також константні властивості його ліричного образу, незалежно від того, чи знаходили вони відповідне вираження у будь-якої стійкою формулою. У цьому сенсі термін "мотив" широко використовуються в дослідженнях поезії і в сучасному лермонтоведении. Саме в такому розширеному варіанті і буде використовуватися цей термін в даній роботі.
Творчість Лермонтова являє собою безсумнівний і органічну єдність, природно, що і мотиви його лірики взаємопов'язані, тісно переплетені один з одним, часто "просвічують" один через інший.
Формулювання "Біблійні мотиви" включає в себе, на правах узагальнюючої, такі мотиви, як християнські, євангельські, тому що ці назви беруть свій початок з книг Нового Завіту. Тут же піде мова і про релігійні та богоборчих мотиви, які в Лермонтовській енциклопедії виділені в окремі статті, але без яких аналіз впливу Біблії на Лермонтова буде неповним, тому що тільки в сукупності микроанализов розкривається об'ємність і цілісність світогляду поета, його ставлення до життя і Бога .
Біблійні мотиви відносяться до філософсько-символічним мотивами. Біблійні мотиви можуть бути також своєрідним історико-культурним коментарем до лермонтовським текстам.
Біблійні мотиви входять у поезію різними шляхами, отримують різну художню розробку. Але вони завжди дають творчості духовно висхідний напрямок, орієнтують його на абсолютно цінне.
У наших поетів це брало і бере кілька форм, найчастіше поєднуються в одному творі.
По-перше, форму ліричного переживання, релігійних станів і настроїв в різноманітті та їх інтимно-психічних відтінків. Вірші народжуються або можуть народжуватися з молитовних рухів душі. Точно так само Покаяння, віра в милосердя Боже, надія на порятунок, християнська любов, містичне споглядання, пророче прозріння - всьому цьому поезія вміє дати багате змістом і емоційними фарбами вираз.
По-друге, форму поетичного втілення ідей про Бога, про всесвіт, про людину як спосіб і подобі Божому.
По-третє, форму художнього тлумачення осіб і сюжетів з Біблії.
По-четверте, форму відображення живої релігійного життя нації, її релігійно-містичного досвіду, моральних та естетичних ідеалів, сприйнятих російською свідомістю з біблійних джерел (з православ'я).
Звичайно, риси світосприйняття, розумового складу, літературного смаку накладають свій відбиток на розробку цих мотивів кожним поетом. У ній може переважати гармонійне, згармонізовувало звучання або, навпаки, драматично загострюватиметься протистояння істини і брехні, праведності і гріховності, віри і зневіри. Один поет благоговійно сприймає світ Божий, інший, як біблійний Йов, звертає до Бога питання про причини і цілі творіння, питання, нерідко сповнені сумнівів і скорботи.
Саме таким суперечливим, релігійним і борються, що намагаються зрозуміти непізнане і був М. Ю. Лермонтов.
І хто знає, чи не скаже Бог суддям Лермонтова, як друзям Іова:
"Горить гнів Мій за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб мій Йов"-раб Мій Лермонтов "(Мережковський).
Отже, метою даної дипломної роботи є дослідження біблійних мотивів, їх місця і ролі у творчості Лермонтова.
Мета визначає завдання роботи:
1. Виявити основні біблійні теми, образи, сюжети, ідеї та визначити їх місце в поетичній системі Лермонтова.
2. Проаналізувати функції сюжетів, образів, цитат зі Старого Заповіту і останньої книги Нового Заповіту - Апокаліпсиса у творчості Лермонтова.
3. Розглянути вплив Біблії не тільки на зміст творів (образи, мотиви, сюжети), але і на форму літературних творінь Лермонтова. Провести цілісний аналіз віршів-молитов поета.
Поставлені завдання допомагають послідовно вибудувати текст дипломної роботи, тобто визначити її структуру.
У I-му розділі - "Лермонтов і Біблія" - представлені загальні відомості про вплив Біблії на Лермонтова; розкривається суперечливе ставлення поета до Бога; дається порівняльний аналіз окремих віршів або цитат з них і біблійних текстів:
- Старозавітних книг, до яких, як відмічено дослідниками, більше тяжів Лермонтов (I.1);
- Книги Нового Завіту - Апокаліпсиса (I.2).
У II-ій главі - "Молитовна лірика Лермонтова" - розкривається своєрідність молитовного жанру в творчості поета і аналізуються його вірші-молитви.
У висновку зроблені висновки по темі.
Глава I. Лермонтов і Біблія
§ 1. М. Ю. Лермонтов і світ Старого Заповіту
Життєво-поетичне мислення Лермонтова, з дитинства соприкасавшегося з релігійно-молитовним побутом в будинку своєї бабусі Є.А. Арсеньєвої, було залучене до кола образів "Писання" (Біблії) навіть у більшій мірі, ніж умогляд багатьох інших помітних постатей романтизму. Так, Лермонтова чужий позабіблійних пантеїзм йенских романтиків або П. Б. Шеллі, захоплення магічною стихією у перших і інтерес до античного міфу у другого (наприклад, образ Прометея).
Вся внутрішня життя Лермонтова протікає як би у присутності і перед поглядом особистого бога Біблії, якого поет іменує, відповідно до книгою Буття:
"Творцем світу" [1, I, 118],
"Творцем природи" [1, III, 491],
в одній з ранніх редакцій "Демона" згадується:
Святий великий час,
Коли від мороку відокремився світло [1, III, 511], -
такі ж рядки можна знайти в Буття 1.3-4: "І Бог відділив світло від темряви". У світлі хвилини свого життя поет складає чудові гімни Творцеві прекрасною, величною всесвіту. У вірші "Кладовище" [1, I, 118]:
Над головою
Дзижчанням зі днем ​​прощається грою
Товпиться мошки, як народ
Істот з душею, втомлених від робіт! ..
Стократ великий, хто створив світ! великий! ..
Цих дрібних тварин надмогильний крик
Творця не більше ль славить іноді,
Чим на попіл звернені стада?
Чим людина, цей цар над загальним злом,
З підступним серцем, з помилковим мовою? ..
Хіба це не те ж, що колись сказав Давид: "Все дихальні та хвалить Господа"? (Псалом СL, 6).
Мцирі здавалося, ніби якісь голоси шепотілися по кущах
Про таємниці неба і землі;
І все природи голоси
Зливалися тут; не пролунав
В урочистий хвалена годину
Лише людини гордий глас [1, III, 439].
Вся природа славословить Бога:
"Так вихваляє Його небо і земля,
моря та все, що рухається в них "(Псалом LХIХ, 35).
У ясний день, коли всюди панує тиша, поет споглядає в небесах Бога:
Коли хвилюється жовтіюча нива,
І свіжий ліс шумить при звуці вітерцю,
І ховається в саду малинова зливу
Під тінню сладостной зеленого листка;
Коли росою окроплені запашної,
Рум'яним ввечері иль ранку в годину златій,
З-під куща мені конвалія сріблястий
Привітно киває головою;
Коли студений ключ грає по яру
І, занурюючи думку в якийсь смутний сон,
Лепече мені таємничу сагу
Про мирний край, звідки мчить він, -
Тоді упокорюється душі моєї тривога,
Тоді розходяться зморшки на чолі, -
І щастя я можу осягнути на землі,
І в небесах я бачу Бога ... [1, II, 24]
Це нагадує пророка Іллю, якому Бог з'явився не при вихорі, не при землетрусі або у вогні, а в таємничій тиші. Лермонтов говорить про вітерець, Біблія - ​​"про віянні тихого вітру" (I кн. Царств, ХIХ, 11-13).
Але могутній як Яаков (і хром, як він), поет не раз осмілювався вступати в богоборство. Його релігійно-богоборческие переживання відрізняються великою безпосередністю і внутрішньою незалежністю. І це природно для романтика-бунтаря, схильного зневажати "марновірне" слухняність натовпу і розмовляти з "вищою силою" на рівних, відстоюючи свою особисту винятковість і гідність.
На Бога при нагоді покладає Лермонтов відповідальність за недосконалість світопорядку та надломи у власному житті.
Бог представляється йому по-біблійно "всесильним" - це той, хто може, але не хоче відповісти благословляє "так" на бурхливі домагання поета, хоча в інших випадках це всемогутність промислителя для Лермонтова як би обмежено соприсутствие демонічного світового початку.
Коротше всього "кредо" Лермонтова виражено у юнацькій драмі "Іспанці" [1, IV, 21]: "... вір, що є на небі бог - і тільки! Я сам не вірю більше цього! "І справді поет постійно сумнівається в інших істотних принципах біблійної віри. Так, в тій же драмі "Іспанці" можна побачити сумнів автора в добрості провидіння:
"Бог знав зарані все: навіщо ж він не утримав долі? ..
Він не хотів! "[1, IV, 97].
У словах Демона: "Чекає правий суд: вибачити може, хоч осудить" [1, III, 474], - відчувається сумнів в милосерді Божому. Але у своєму ставленні до божого суду Лермонтов у різних своїх творах суперечить сам собі. У вірші "Смерть поета" [1, II, 17] він твердо впевнений у чесності і справедливості Божого суду:
Але є й божий суд, наперсники розпусти!
Є грізний суд: він чекає;
Він не доступний дзвону злата,
І думки і справи він знає наперед.
Суперечить поет і у вірі в загробне життя. Так, рядки з вірша "Не смійся над моєю пророчою тугою" [1, II, 30]:
Але я без страху чекаю довременного кінець.
Давно пора мені світ побачити новий, -
дають право вважати, що Лермонтов певний загробне існування. А от інші твори говорять про зворотне. Лермонтов сумнівається в загробному житті і у вірші "Слова розлуки повторюючи":
Слова розлуки повторюючи,
Сповнена надій душа твоя;
Ти кажеш: є інша,
І сміливо віриш їй ... але я? ..
Залиш страждальця! - Будь спокійна:
Де б не був цей світ святий,
Двох життів серцем ти гідна!
А мені досить і однієї.
Тому ль пускатися в нескінченність,
Кого змучив короткий шлях?
Мене розчавить ця вічність,
І страшно мені не відпочити!
Я поховав навік колишнє,
І немає про майбутнє турбот,
Земля взяла своє земне,
Вона назад не віддає! .. [1, I, 371]
і у фіналі драми "Menschen und Leidenschafen" ("Люди і пристрасті"):
Юрій: Ми ніколи, ніколи не побачимося.
Любов: Якщо не тут, то на тому світі ...
Юрій: Друг мій! немає іншого світу ... є хаос ... він поглинає
племена ... і ми в ньому зникнемо ... ми ніколи не побачимося ...
різні дороги ... немає раю - ні пекла ... люди кинуті безпритульні творіння [1, IV, 181].
Говорячи про все це, Лермонтов вдається чи до лютим сарказму, то впадає в тон втомленою іронії. І все ж, якою б не була зухвалість його сумнівається і заперечує думки, ціннісний світ поета в значній мірі організований навколо гостро відчутої біблійної символіки з її антитезами райського саду і пекельної безодні, блаженства і прокляття, невинності і гріхопадіння.
Тексти Лермонтова виявляють сліди уважного читання біблійних книг обох заповітів. Старий Завіт - це так звана Іудейська Біблія, написана давньоєврейською мовою і включає опис зародження і розвитку життя на землі до народження Ісуса Христа. Новий завіт - це власне християнська частина Біблії.
Серед чорнових нотаток, зроблених на зорі поетичної діяльності, лермонтоведи знайшли таку: "Демон". Сюжет. Під час полону євреїв у Вавилоні (з Біблії). Єврейка. Батько сліпий. Він вперше бачить її сплячу. Потім вона співає батькові про старовину та про близькість ангела - як раніше. Єврей повертається на батьківщину. Її могила залишається на чужині "[1, V, 348].
Лермонтов нерідко вживає біблійні власні імена:
Аарон: "служитель Аарона" [1, III, 55]
"Премудрий пастир Аарон" [1, II, 20]
Авраам: "Ні, Аврааму було легше самому
на Ісака ніж підняти, ніж мені [1, IV, 118].
Адам: "онук Єви иль Адама" [1, III, 365]
"Вона не одному Адамову онукові запаморочила голову" [1, IV, 185]
Єва: "Єви дочка" [1, III, 395]
Ізраїль: "плач, плач Ізраїлю народ" [1, I, 145]
О, Ізраїль,
Ізраїль! .. ти поневірятися повинен у світі,
тебе переслідують вірші навіть [1, IV, 68]
Юда: Звідусіль
Ганяли нахабного Юду [1, III, 57]
Прийшов Іуді кара [1, III, 57]
Юда! мислить мій улан [1, V, 189]
"За тридцять Серебрянніков продав
Юда Христа ... "[1, IV, 151]
"Поцілунок Іуди" [1, V, 51]
Каїн: "один, завжди один, зацькований, як Каїн, Бог знає, за чиє
преступленье "[1, V, 104]
Мойсей: Батько мій сказав, що закон Мойсея
Любити забороняє тебе [1, I, 385]
"Закон Мойсея не існував колись землі" [1, III, 145]
Павло: "послання апостола Павла" [1, V, 49]
Соломон: Коли б Тірзе бачив Соломон,
То вірно б свій престол прикрасив нею,
Біля ніг її і царство, і закон,
І славу забув би ... [1, III, 376]
"Я говорив про царя Соломона, який оспівував помірність
і радив постити, а сам був не з останніх скоромніков [1, III, 150].
Це звичайно ж не повний список, а тільки лише деякі яскраві приклади з нього. У творах поета можна знайти ще багато біблійних імен: Ісак, Саул та інші.
Характерно також вживання географічних назв.
Єрусалим (Єрусалим, Солимо):
"Гілка Єрусалима" [1, II, 18]
"Присягаюся Єрусалима" [1, IV, 24]
Солимо бідні сини. [1, II, 18]
"Пророк народжений в Єрусалимі" [1, IV, 75]
Плач, Ізраїль! о, плач! - Твій Солимо спорожнів! .. [1, IV64]
Йордан: У вод чи чистих Йордану [1, II, 18]
Ліван: На ​​гордих висотах Лівану [1, III, 150]
Ще біля ніг Лівану тиша.
Нічний чи вітер у горах Лівану
Тебе сердито колихав? [1, II, 18]
Мертве море: "воспоминанья? Так, але які? Гіркі, оманливі,
подібно плодам, що росте на берегах Мертвого моря, які
виблискуючи рум'яної корою, таять під нею попіл, сухий, гарячий
попіл! "[1, V, 321]
Палестина: "Гілка Палестини" [1, II, 18]
"На пагорбах Палестини" [1, III, 193]
Сіон: Не раз до Сіону вони ходили [1, I, 79].
Біблія вселила поетові то гуманне ставлення до євреїв, яким він був вірним усе життя і яке знайшло відображення в його творах: "Плач, плач, Ізраїлю народ!", Трагедія "Іспанці", "Гілка Палестини".
У "Вадима" поет говорить про душі, які "подібно забарвлених трун притчі". Зовнішність їх - блиск чарівний, всередині - смерть і прах ". Це з Євангелія. Матвій, 23.27. У" Княгині Лиговской "і в" Герої нашого часу "точно таким же чином кинуті іронічні відблиски на описи світського побуту: душі, старих кокеток" подібні забарвлених трунам притчі "[1, V, 109].
У "Герої нашого часу": "У той день німі кричатиме, і сліпі прозріють" [1, V, 231]. Бути може, це з Ісайї, де є такі слова: "Тоді відкриються очі сліпих, і вуха глухих почують; Тоді кульгавий буде стрибати, як олень, і буде співати безмовний язик" (Ісайя, 35.6).
Але у Лермонтова порівняно нечисленні цитати або алюзії, якими автор користується просто як приказками. У більшості ж випадків Лермонтов глибоко проникає в дух названих джерел і напружено переосмислює ті чи інші епізоди.
Інтерес поета до світу Старого Завіту ріднить його з Байроном (Л. Гроссман). Існує й інша точка зору. В.Т. Олійник вважає, що "ймовірно, Лермонтов прочитав англійську дилогію Мільтона про рай не пізніше 1828 І так званий" біблейський пласт "в поезії Лермонтова, починаючи з 1829г., Являє собою не стільки художню обробку загальнохристиянських мотивів і образів, що відображає знайомство юного поета з текстом Святого Письма і з літературною традицією російського православ'я, скільки інтерпретацію тим і художніх деталей, висхідних до "біблійним поемам" Мільтона "[74,299]. Таке думка дуже спірна, але воно існує, і його треба приймати до уваги. Несерйозно, звичайно, вважати, що "Втрачений і повернутий рай" справив на Лермонтова таке враження, що той потім усе творче життя тільки й робив, що займався перекладанням та інтерпретацією художніх тем і образів з цієї поеми. "Біблейський питання" Лермонтова куди ширше і складніше. За ним стоїть життєво-поетичне мислення поета, його світогляд, духовний розвиток і всепоглащающая боротьба двох начал: Добра і Зла.
Грандіозна містерія книги Буття, оповіді про "праотцах", царів і пророків як якісь основні зразки життєвого драматизму, зосередженість на народній долі та народної історії, тон прямодушний відповідальної серйозності ("стиль біблійний і наївний", за лермонтовскому визначенням з листа до к.ф . Опочіну, 1840р.) - все це імпонувало європейським романтикам і молодшим "архаистов" (у тому числі А. С. Грибоєдова, В. К. Кюхельбекер та ін), високо цінив "псалмопевческую" традицію М.В. Ломоносова і Г.Р. Державіна.
Звернення Лермонтова до епізодів біблійних сказань типологічно знаходиться всередині цієї тенденції. Але можна виділити теми зі Старого Завіту, що викликали у нього не стільки літературний і культурно-естетичний, скільки особисто-психологічний відгук.
Перша тема - тема чудесної надлюдською мощі. Продовжуючи традиції своїх знаменитих попередників, особливо Пушкіна А.С., Лермонтов порівнює поета по цій лінії часто з пророком, і навіть із самим творцем.
Рядок з вірша "Поет", 1838р.: "Твій вірш, як божий дух, носився над натовпом" [1, П, 42] викликає в пам'яті картину створення світу:
"Земля була пуста та порожня,
і темрява над безоднею, і Дух Божий
носився над водою "(Буття, 1.2).
Іншими словами, покликання поета - впливати на народну натовп так, як веління бога упорядковують первозданний хаос.
Майже така сама влада може виходити і від демонічної і тому в чомусь богоподібної особистості. Так, Вадим, глава народного бунту, з однойменного роману Лермонтова, наділений надлюдським могутністю вождя. Натовп розступається перед ним, "як колись море, займане жезлом Мойсея" (порів. Вихід 14:5-21: "Незабаром, коли ізраїльтяни вийшли на берег Червоного (Червоного) моря і їм не було куди бігти, єгиптяни стали наздоганяти їх ... Бог наказав Мойсеєві простягнути руку з жезлом до моря. Коли Мойсей простягнув свою руку, то пхнув морські води сильним східним вітром, так що протягом ночі частина моря перед ізраїльтянами зробилася сушею, води хіба розступилися перед ними. І всі йшли нащадки Ізраїлеві серед моря по суші, а вода ж була для них муром по праву і ліву сторону. ").
Тому ж чудотворного Мойсеєву жезлу, висікає воду зі скелі, уподібнено поетичне натхнення, здатне перетворити навіть "огидний предмет" [1, II, 20]; цим величним біблійним порівнянням Лермонтов несподівано завершує жартівливе і не цілком пристойне послання "Розписку просиш ти, гусар" [щоправда тут, на думку лермонтоведов, поет неточний або свідомо контаминирует дві біблійні легенди: "Ударив у скелю своїм жезлом" Мойсей, "і вийшло багато води" (Числа 20:8-11); "жезл Ааронова ... розцвів, пустив нирки, дав колір і приніс мигдалини "(Числа 17.8)].
З'єднання досить легковажного змісту з біблійної образністю надає поезії додатковий відтінок поетичного пустощів, властивого юнкерських віршам.
Незважаючи на простоту і стриманість вірша "Пророк" (1841г.) - однієї з вершин лермонтовською лірики, стилістично як би вилученого з кола біблійних асоціацій на думку багатьох, в цьому вірші теж яскраво виражений вплив Біблії. Кожна фраза вірші спирається безпосередньо чи опосередковано на біблійне сказання і одночасно має гострий злободенне сенс, поетично точна, конкретна разом з тим символічно багатозначна.
На думку О.В. Міллер [47,449] виникнення вірші, мабуть, пов'язано зі спорами, які Лермонтов вів з В.Ф. Одоєвським з питань філософії та поезії. На першому аркуші блокнота, подарованим їм поетові перед від'їздом на Кавказ, Одоєвський написав кілька євангельських висловів. Одне з них (з апостола Павла) стосувалося теми пророка і відповідало релігійно-просвітницьким поглядам Одоєвського: "тримай кохання, ревнуйте ж до дарів духовним та проповідуйте. Любов ніколи відпадає". Можна припускати, що ця цитата була безпосереднім імпульсом до створення острополемический по відношенню до неї вірші.
У "Пророка" присутній зближення з однією з наймогутніших старозавітних фігур, здавна полонили російське народна уява. При читанні рядків:
І ось в пустині я живу,
Як птахи, даром божої їжі;
Заповіт передвічного зберігаючи,
Мені створіння покірна там земна;
І зірки слухають мене,
Промінням радісно граючи ... [1, II, 145] -
згадуються не тільки євангельські "птахи небесні", а й ворони, по велінню понад годували в пустелі пророка Іллю (3 кн. Царств 17:1-6). Т. Жирмунская у своїй статті "Біблія і російська поезія" [34], порівнюючи пушкінського і лермонтовського "пророків", пише, що від переможного глашатая Бога, носія вищої істини, не залишилося й сліду. Лише мирна, яка знає людських пороків природа спостерігає лермонтовскому пророку. А вінець створеного світу, людина, знати не хоче ніякого пророка. "Гучне град" зустрічає його глузуваннями "самолюбної" непристойності, нездатною зрозуміти високого, аскетичного інакомислення.
Так само не зрозуміли люди Іллю, не повірили в його пророчий дар, в його зв'язок із Всевишнім. Біблійний мотив допомагає тут зрозуміти і ідейну спрямованість вірша.
Друга тема - це тема "метафізичної" тривоги і незрозумілих душевних мук. Не варто великої праці помітити, що Лермонтов частіше говорив у своїх творах про муки, про прикрощі, що доставляються життям, ніж про її радощі. Життя не дуже поважала поета, долю його можна назвати щасливою. Адже прожив Лермонтов лише двадцять шість років. Це такий малий термін, щоб визначитися, в муках і роздумах шукати свій сенс життя.
Поет не раз говорив про життя, як про чашу страждань:
Ми п'ємо з чаші буття
З закритими очима,
Золоті омочивши краю
Своїми ж сльозами,
Коли ж перед смертю з очей
Зав'язка впаде,
І все, що спокушатися нас,
З зав'язкою зникає;
Тоді ми бачимо, що порожня
Була златая чаша,
Що в ній напій був - мрія,
І що вона - не наша! [1, I, 203].
"Я ще не осушив чаші страждань і тепер відчуваю, що мені ще довго жити". Тема "чаші горя" також бере свій початок з Біблії. У різних її місцях можна зустріти такі вислови:
"Бо так сказав мені Господь, Бог Ізраїлів: Візьми з моєї руки
келіха вина цього гніву, і нотою з неї всі народи, до яких я
посилаю тебе "(Єремія 26:15).
"Якщо можна, нехай обмине мене чаша сія" (Євангеліє від Марка, 14:36).
Це вже з новозавітних книг Біблії.
"Чаша в руці Господа, вино кипить у повне мішаного, і він на-
чених з неї. Навіть дріжджі її вичавлювати і пити всі нечестиві
землі "(Псалом 74.9.).
Біблійним джерелом служить для Лермонтова й епізод з I-ої книги Царств (16), де розповідається про "злого духа від Господа", насланої за гріхи на Саула, і про юного Давида, розганяє грою на арфі похмуру меланхолію царя.
Душа моя похмура. Швидше, співак, швидше!
Ось арфа золота:
Нехай пальцях своїх, промчавшіся по ній,
Пробудять у струнах звуки раю.
І якщо не навіки надії рок забрав,
Вони в грудях моїх прокинуться,
І якщо є в очах застиглих крапля сліз -
Вони розтануть і проллються.
Нехай буде пісня твоя дика. Як мій вінець,
Мені тяжкі веселощів звуки!
Я кажу тобі: я сліз хочу, співак,
Іль розірветься груди від борошна.
Страждання була упитана вона,
Нудилися довго і безмовно;
І грізний час настав - тепер вона повна,
Як кубок смерті, отрути повний [1, II, 5].
Лермонтов наближає перекладення "Єврейській мелодії" Дж.Байрона до біблійного розповіді: у англійського поета немає згадки про царственном сані ліричного героя, у Лермонтова - "Як мій вінець, мені тяжкі веселощів звуки".
Д. Гінцбургом вказувалося також на відображення в цьому вірші деяких мотивів Еклезіаста [47,156]. Лермонтов посилив емоційне звучання "Єврейської мелодії". В. Г. Бєлінський відзначив внутрішню близькість перекладу Лермонтова до основного змісту його творчості: "Це біль серця, тяжкі зітхання грудей; це надгробні написи на пам'ятниках загиблих радощів ..." [47,156].
До цього ж епізоду (звернення царя Саула до Давида) Лермонтов повертається в поемі "Сашка" (1835-1836):
І жадібний хробак її [душу] гризе, гризе, -
Я думаю той самий, що колись
Терзав Саула, але часом і той
Мав відраду: арфи звук крилатий,
Як ангела таємничий політ,
У ньому воскрешав і сльози і надії;
І опускалися полум'яні повіки,
З гармонією зливалася мрія,
І злий дух біг, як від хреста.
Але цих звуків немає вже в піднебесній, -
Вони зникли з арфою чудесної ... [1, III, 380].
Поет оточує цей епізод мережею багатозначних метафор. На одному полюсі у нього - "жадібний хробак", що терзає душу поета, як колись він нищив душу Саула (для порівняння можна навести печаль Демона, що "лащиться як змій", порівн. Також грішників у пеклі, "де їхній червяк не вмирає, і вогонь не згасає ", Марк 9.44,46).
На іншому полюсі - арфа Давида, ангеліческое початок музичної гармонії, що дає результат сльозам і надіям і изгоняющее злобного духу, подібно хрещеному знаменню. Мабуть, "приставленого" до Саула "злісного духу" Лермонтов подумки порівнював спочатку зі своїм "особистим" Демоном (в юнацькому вірші "Мій Демон", 1830-31г.г. Є такі рядки:
І гордий демон не відстане,
Поки живу я, від мене ...),
а потім, у міру героїзації цього демона, - вже з його власними незрозумілими муками, джерелом яких тепер виявляється жорстока воля Всевишнього.
Третя тема - це тема швидкоплинності і непомітності скупо отмеренной людині життя перед обличчям вічного буття.
Люди зазвичай старіють передчасно, хоча життя і без того короткочасна. Поет каже:
Погляньте на моє чоло,
Вдивіться в очі, в блідий колір:
Особа моє вам не могло
Сказати, що мені 15 років.
І скоро старість призведе
Мене до могили [1, I, 104].
І життя їм в тягар з юних років [1, III, 162].
Вірш "1831-го червня 11 дня" - центральна поетична медитація раннього періоду творчості Лермонтова. Він перекладати тут слова псалма:
Є всьому кінець;
Трохи довголітньої людина
Квітки; в сравненье з вічністю їх століття
Так само нікчемний ... [1, I, 173].
У Псалтирі 102.15-16 написано: "Дні людини - як трава, немов цвіт польовий так цвіте. Пройде над ним вітер, і немає його, і місце його не пізнає його."
Люди як рослини, цвітуть недовго, швидко в'януть [1, I, 74].
Говорячи про недовговічність краси жінки, Лермонтов найчастіше вдається до порівняння з квіткою.
Вадим Ользі: "Дізнавшись мою таємницю, ти віддаси долю свою в руки небезпечної людини: він не зуміє плекати квітка цей, він ізомнет його" [1, V, 7].
У "Герої нашого часу", у розділі "Княжна Мері", Печорін вимовляє наступне: "Але ж є неосяжне насолоду у володінні молодий, ледь распустившейся душі! Вона, як квітка, якого кращий аромат випаровується назустріч першого проміння сонця; його треба зірвати цю хвилину і, подихавши їм досита, кинути на дорозі: може, хтось підніме! " [1, V, 270]. Нікчемна філософія. Хочеться сподіватися, що це не є думки самого Лермонтова, хоча у нас і прийнято ототожнювати войовничого Печоріна з автором твору, його думками і почуттями.
Демон говорить, що на землі немає "довговічною краси".
На сторінках Біблії можна знайти аналогічне: "Всяке тіло - трава, і вся краса її - як цвіт польовий. Трава засихає, а квітка зів'яне, коли повіє на нього подих Господній так і народ - трава" (Ісайя 40:6,7).
"По ранку вони як трава, яка зеленіє: По ранку вона цвіте і зеленіє, а на вечір зів'яне та іссихает" (Псалом 89:6).
Всі ці вислови говорять про тлінність життя, про те, що все в ній минуще і уходяще, вічним є лише слово Господнє. Порівняння жінки з квіткою стало традиційним у поетичному слові починаючи з давніх часів і до наших днів. Це ще раз підтверджує той факт, що Біблія - ​​"книга книг" на всі часи.
Поговоривши про жіночу недовговічною красі, не можна не зупинитися і на такій темі як любовь.Что говорять про любов герої Лермонтова, і чи є тут паралель з біблійними текстами?
Любов також недовга, непостійна.
Любити ... але кого ж? На час - не варто праці,
А вічно любити неможливо [1, II, 60].
Вустами Арбеніна поет каже:
Я все бачив,
Всі перечув, все зрозумів, все дізнався;
Любив я часто, частіше ненавидів
І найбільше страждав [1, IV, 430].
Ці слова схожі зі словами Соломона, які він виголосив на схилі свого життя: чого очі мої ні побажали, я не відмовляв їм, не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це було моєю долею від всіх своїх трудів ... І життя я зненавидів, бо противний мені стали справи, які робляться під сонцем, бо ми всі - суєта і ловлення вітру! "(Екклезіаст II, 10,17).
Може бути знання наповнять життя? Печорін в розділі "Белла" говорив: "Я став читати, вчитися - науки також набридли" [1, V, 213]. Все це "затії вітряні, бо при великій мудрості багато дратівливості, і хто примножує пізнання, примножує засмучення" (Екклезіаст, 1,17,18).
І слава, "куплена кров'ю", не приваблює поета.
Усе суєта, все минуще.
Людина - це вічний, самотній мандрівник.
Я між людей безтурботний мандрівник,
Для світу і небес чужій [1, I, 238].
Як мандрівник отруйних,
Я чужим став між рідних [1, I, 345].
"Гнаний світом мандрівник" [1, I, 350].
Наступні рядки ставляться до самого поета:
"Я в думках вічний мандрівник ..." [, II, 139].
Не за свою молю душу пустельну,
За душу мандрівника у світлі безрідного [1, II, 25].
Такі герої як Печорін, Демон - теж блукачі.
До поета застосовні слова з Біблії: "Мандрівник я в тебе, прибулець, як і всі батьки мої" (Псалом 39:13); "Мандрівник я на землі" (Псалом 118:19).
Перед обличчям вічності короткочасно буття не тільки людини, але і цілих поколінь.
Демон: "Що люди? Що їх життя і працю?
Вони пройшли, вони пройдуть! "[1, III, 476].
"Одне покоління відходить, інше покоління приходить, а земля під віхи перебуває" (Екклезіаст, I, 4).
І все ж Лермонтов шукає вихід з цієї тісної обмеженості земного існування. Шукає не в сверхвременним благополуччя, яке було обіцяно роду праведників ("зберігають завіт Його і пам'ятають заповіді Його, щоб виконувати їх" - Псалом 101.18), а у вивільненні душі з тілесної оболонки і в творчому безсмертя:
Пережити одна
Душа лише колиска свою повинна.
Так і її творіння [1, I, 173].
У такому ж дусі епіграф до поеми "Мцирі": "Смакуючи, смаках мало меду, і cе аз умираю". Про це епіграфі варто поговорити детальніше.
Даний старозавітний текст біблійний відноситься сьогодні до числа стійких виразів традиційно - книжкового походження, що збагатили собою фонд "крилатих слів" російської мови. Джерело у поета зазначений у самій загальній формі, без позначення голови і вірша. Коментатори Зібрання творів Лермонтова теж не вказують з більшою точністю на місце запозиченого із Старого завіту епіграф. Спроба пояснити ідейний зміст його - робота М. Любович [61]. Але й там не відзначається, з якої глави біблійного твори взята цитата. Що ж стосується переказу того епізоду, який послужив сюжетним тлом обраних Лермонтовим слів, то його виклад також дається з чималим числом спотворень змісту та словесної форми.
У названій Лермонтовим 1 кн. Царств (староєврейської оригіналу - це 1 кн. Самуїла) епізод, звідки запозичується епіграф, читається в главі 14, ст.22 по 45. За церковнослов'янської перекладу вірш сорок третього говорить: "І рече Саул' до Iонаqану: возвtсті ми, що створив єси, і возвtсті йому Iонаqан', і рече:" Смакуючи вкусіх' мало меду смочів' конец' жезла, іже в'руку свою, а се аз' вмираю " .
Цитата у Лермонтова досить точно відтворює джерело. Але для чого поет вибрав саме цей вислів до даної поемі?
У зазначеній главі розповідається про боротьбу в ХI ст.до н.е. глави першого об'єднаного палестинського держави Саула з ворожими племенами филистимлян, що вторглися в межі східного узбережжя Середземного моря. Після одного з боїв у горах гори війни Саула були дуже стомлені, і Саул "створив безумство велике", тобто дав народу закляття, говорячи: Проклятий, хто їсти хліб до вечора, поки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не куштував їжі. І пішов 10-тисячний загін на чолі з сином Саула Йонатаном у ліс. І був там на галявині мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до меду, бо народ боявся присяги. Йонатан не чув про закляття і простягнув кінець палиці, що була в руці його, вмочив його в медовий стільник і звернув до уст своїх, і роз'яснилися очі його. Коли хтось сказав йому про закляття батька, Йонатан відповів засудженням, сказавши, що поразка филистимлян було б ще більшою, якби народ "поїв від видобутку". Коли по тому вдалося захопити обоз филистимлян, народ накинувся на овець, волів і телят, захоплених у ворогів; тварин тут же, в полі, заколювали і пожирали м'ясо з кров'ю, що було суворо заборонено в законодавстві Мойсея. Дізнавшись про порушення закляття, Саул визнав це найтяжчим гріхом. Він звернувся до Бога з питанням: Чи йому своїх воїнів, але відповіді не було. Тоді Саул дав розпорядження зібратися всім старійшинам народу, щоб визначити, на кому саме лежить гріх порушення присяги. Старійшини стають по одній стороні судного поля, Саул і син - за іншою. Цар звертається до Бога з молитвою, щоб отримати від нього знамення, хто винен. За жеребом викриті Саул та його син. Тоді цар ще раз наказує кинути жереб. Жереб падає на Йонатана. І сказав Саул до Йонатана: Розкажи мені, що ти зробив, і той розповів: "Я скуштував кінцем палиці трохи меду, і ось я повинен померти". Але народ, шкодуючи і поважаючи Іонафана, який сприяв перемозі над ворогами, одностайно заступився перед царем на захист його сина. Йонатан був виправданий і уникнув страти. Остання відповідь юнаки і послужив епіграфом.
Вирази "мед земної", "медова стежка" зустрічаються у Лермонтова ще до створення "Мцирі". Шістнадцятирічний поет писав:
Але той блажен, хто може говорити,
Що він споживав до краплі мед земної,
Що він любив і тілом, і душею! ... [1, I, 133].
Далі згадується центральна в ідейному відношенні сцена поеми "Боярин Орша", де драматично зіткнулися дві сили, два світи: з одного боку - судді-ченці "у високих чорних клобуках, з свічками довгими в руках", з іншого - "злочинець", юнак , що порушив закон монастиря. У промові ченця-обвинувача фігурує той же біблійний образ:
Божевільний, тлінний син землі!
Злий дух і пристрасті призвели
Тебе медовою стежкою
До кордону житті цьому земної [1, III, 281].
Головним чином, "Боярин Орша" і "Мцирі" внутрішньо зв'язані одним і тим же символічним поняттям "земного меду", забороненого нібито Богом. Арсеній говорить:
Не кажи, що божий суд
Визначає мені кінець:
Всі люди, люди, люди, мій батько! [1, III, 105].
Ці рядки Лермонтов переніс в поему з "Сповіді". І в обох цих творах вони висловлювали думку, близьку до змісту біблійного оповіді про Йонатаном: не можна приписувати Богу "божевільні" рішення людей, несумісні з природою людини.
Замінивши епіграфом з старозавітної книги Царств спочатку обрані ним як епіграф до цієї поеми французьке вислів "On n'a qu'une seule patrie" ("Батьківщина буває тільки одна") на біблійне вислів, Лермонтов переслідував певні творчі цілі. Якщо в першому епіграфі на головне місце ставилася ідея любові до Батьківщини, в розлуці з якою тужить в ув'язненні і вмирає герой поеми, то колорит церковної біблійної цитати дав можливість поетові перенести основний ідейний пафос поеми на боротьбу проти традиційного релігійно-аскетичного світогляду, що ставить людину в певні рамки, вихід за які карається.
Лермонтова, звичайно, було відомо то визначення художньої ролі епіграфа, яке читалося в поширеному літературознавчому посібнику його часу - "Словнику давньої і нової поезії" Н. Остолопова: "Епіграф. Одне слово або вислів в прозі чи віршах, взяте з будь-якого відомого письменника, або своє власне, яке поміщають автори на початку своїх творів і тим дають поняття і предмет оних "[75]. Слідуючи цьому загальноприйнятому канону, Лермонтов і в даному випадку зумів знайти в тексті книги, що служила найголовнішою опорою традиційного світогляду, слова, які допомогли б йому висловити свій глибоко відчутий протест проти смирення й покори.
Розраховуючи на сприйняття читачів, яким були добре відомі біблійні тексти, Лермонтов не тільки порівнює героя своєї волелюбної поеми з зухвалим співчуття чином юнаки Йонатана, але, можливо, протиставляє свого героя біблійного: адже Ионафану народ не дав загинути, юнак уникнув страти за порушення безрозсудного обітниці . Чи не міг і Лермонтов цим епіграфом поеми "Мцирі", зверненим до знає Біблію читачеві, нагадати йому про "думці народному", яке розходиться з жорстоким судом можновладців не може не виправдати волелюбні пориви героя?!
Так, Мцирі - це порушник заборони, приречений смерті за невоздержную любов до життя і свободи. Але замість виправдувальною інтонації Йонатана: "Я скуштував ... трохи меду" (там же, 43), - у Лермонтова чується гіркий докір: "мало", "так мало" меду.
§ 2. Апокаліпсис, його основні мотиви у творчості Лермонтова
З усіх новозавітних книг у творчості Лермонтова найбільш помітний слід залишив Апокаліпсис. А якщо говорити точніше - два мотиви, здавна що живили народна уява.
По-перше, у поета зустрічається образ занебесной "книги життя"; де записані долі народів і особисті жеребки живих і мертвих. Цей образ перейшов в Апокаліпсис (ін. назва "Одкровення Іоанна" - заключна книга Нового завіту, пророчащая майбутнє) і в християнське молитвословие із старозавітних "пророчих" книг (порів. "І побачив я, аж ось до мене простягнена рука, і ось , в ній звій книжковий. І він розгорнув його перед моїм обличчям, сувій списаний був зовні і всередині, і на ньому написано "плач, стогін, і горе" (кн. Єзекіїля 2.9-10).
"І побачив я іншого потужного Ангола, що сходив з неба, одягненого хмарою; над головою його була веселка, і обличчя його як сонце, і ноги його як стовпи огняні, в руці у нього була книжка розкрита. І я пішов до ангела, і сказав йому: Дай мені книжку. Він сказав мені: Візьми, і з'їж її; вона буде гірка в утробі твоїй, але в устах твоїх буде солодка, як мед "(Одкровення від Івана 10.1-2,9), та інші).
Образ "книги життя" асоціювався там з темою божого суду: "Судимі мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми" (Об. 20.12).
Ідея року, долі рано складається в душі поета. Нескінченно, в найрізноманітніших поєднаннях, цей образ "грізного року" повторюється в його віршах. Що ідея Долі сильно займала розум і уява Лермонтова видно з того, що на маскарад (1830?) В благородному Зборах Лермонтов з'явився в костюмі астролога з величезною книгою доль під пахвою [73,20]. У тому ж році, може безпосередньо перед або після маскараду, Лермонтов у вірші "Смерть" ("Пещений квітучими мріями") писав:
Раптом переді мною в просторі нескінченному
З великим шумом розгорнулася книга
Під невідомою рукою ... І багато
Написано в ній було Але лише мій
Жахливий жереб ясно для мене
Начертан був кривавими словами ... [1, I, 287]
Ліричний герой читає в ній своє засудження, свій вирок - в пекельних муках духу спостерігати за розкладанням власного тіла (характер опису цієї частини дозволяє припускати також, на думку М. Мотовилова, [47,531], безпосередній вплив Дж. Байрона, його вірші "The Darkness ").
Втім, вирок цей сприймається не як "за вчинками", а як незбагненне прокляття. Хоча в "Смерті поета" (1837г.) Лермонтов, однак, поєднує в дусі Апокаліпсису ідеї божественного передбачення "думок і справ" з ідеєю справедливого присуду.
У дусі Апокаліпсису написано "Пророцтво" (1830г.). Воно побудоване в двох планах: конкретно-історичному й міфологічному. Саме з цього боку воно орієнтовано на біблійну книгу, яка містить розповідь-передбачення про кінець світу, коли будуть творитися жахливі руйнування по всій землі:
Настане рік, Росії чорний рік,
Коли царів корона впаде,
Забуде чернь до них колишню любов,
І їжа багатьох буде смерть і кров!
Коли дітей, коли невинних дружин
Скинутий не захистить закон;
Коли чума від смердючих, мертвих тіл
Почне бродити серед сумних сіл,
Щоб хусткою з хатин викликати,
І стане глад цей бідний край терзати,
І заграва офарбить хвилі річок:
У той день з'явиться потужний людина ... [1, I, 128]
Згадується у Лермонтова і про апокаліпсичному числі 666 [1, V, 154].
По-друге, мотив, що зачіпає тему небесного битви архангела Михаїла та його ангельського війська з Сатаною і занепалими ангелами (Одкровення Іоанна 12,7-9: "І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм, і дракон і ангели його воювали проти них, але не встояли, і не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, скинутий на землю, і ангели його скинуті з ним ").
Слід зауважити, що у своїх творах Лермонтов часто говорить про ангелів. Ангели немолчно славлять Бога; Азраїл вимовляє такі слова:
Я часто ангелів бачив
І гучним пісням їх слухав,
Коли в багряних хмарах
Вони, гойдаючись на крилах,
Всі разом славили Творця,
І не було хвала кінця [1, III, 143].
Пригадуються тут і перші рядки відомого "Ангела":
По небу півночі ангел летів,
І тиху пісню він співав;
І місяць, і хмари, і зорі натовпом
Слухалися тій пісні святою.
Він співав про блаженство безгрішних духів
Під кущами райських садів;
Про бога великого він співав, і хвала
Його нелицемірна була [1, I, 228].
Ці вірші нагадують древній Псалом:
Хваліть Господа з небес;
Хваліть Його, всі ангели Його;
Хваліть Його, усі війська Його;
Хваліть Його, сонце і місяць;
Хваліть Його усі зорі ... (Псалом 148,1-4).
Під впливом Біблії Лермонтов створює чудові образи ангелів світла й темряви ("Ангел", "Демон").
У Лермонтова можна знайти і глибоко архаїчне співвіднесення ангелів "воїнства небесного" із зірками
І нехай вони блищать до того часу,
Як ангелів вечірні лампади ... [1, III, 380].
астральні пейзажі в "Демоні", особливо в так званому єреванському списку, де герой, виконуючи до свого падіння традиційні ангельські функції, "струнким ходом зводив / Кочують каравани / У просторі кинутих світил", і християнсько-містичну ідею про ангельської ієрархії як дзеркалах " слави божої "(пісня черниці в 2-ї редакції" Демона "), і інтимно ліричне відчуття невловимого ангельського польоту, порівнюваного з несущимся звуком або ковзає по ясному небу слідом.
Пише він і про ангела смерті в однойменній поемі:
Є Ангел смерті; в грізний час
Останніх мук і розлуки
Він міцно обіймає нас,
Але холодні його лобзанья,
І страшний вигляд його для очей
Безсилою жертви ... [1, III, 148].
Про про ангелів смерті каже Біблія: "І вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському таборі сто вісімдесят п'ять тисяч чоловік. І встали вранці, і ось усі тіла мертві" (кн. пр. Ісайї 37.36).
У створенні образу могутнього, зухвалого Демона теж позначилася біблійна начитаність Лермонтова. Саме в книгах Біблії лежать витоки зародження та становлення демонічного начала в світі. Пророк Захарія бачив: "Ісуса, великого священика, що стояв перед вічносущого Ангелом, і Сатану, стояв по правиці його, щоб протидіяти йому" (Захарія III, 1).
Говорячи про "битві незабутньої" на небесах, слід докладніше зупинитися на віршах, в яких так чи інакше присутня ця сцена. Як і з якою метою використовує автор цей біблійний мотив?
Зміст раннього вірші Лермонтова "Бій" (1832г.) - фантастична картина бою ворогуючих "синів небес". Припускають, що безпосереднім поштовхом до створення цього вірша послужило видовище грози. Поет спирається на метафоричне зображення пейзажу з грозою, на ті ж форми образності ("чорний плащ", "лицарі"), але зводить їх на новий рівень, втілюючи асоціаціями і створюючи на їх основі цілісну картину зіткнення Добра і Зла.
Сини небес одного разу треба мною
Злетілися, повітряних два бійці;
Один - срібною обвішаний бахромою,
Інший - в одязі ченця [1, I, 360].
У воїна "Бою", одягненому в сріблясті одягу, вгадується архангел Михайло, головний воїн, вождь небесної раті, іменований ветхо-і новозавітних текстах "князем снігу, води та срібла" (зображення його Лермонтов міг бачити, зокрема, на іконі, що була в будинку Є. О. Арсеньєвої, бабусі поета).
Але Лермонтов відмовляється від біблійної фразеології, від іменування ворогуючих сил (поетові досить невизначених вказівок: "повітряних два бійці") і від традиційної релігійної інтерпретації самого поєдинку і його результату, що не допускає сумніви в кінцевому торжестві тих, хто бореться на боці Бога. Герой вірша спочатку переконаний у перевазі темних сил:
І, бачачи злість противника другого,
Я пошкодував про воїна молоде;
Раптом підняв він кінці сребрістого покриву,
І я під ним помітив - грім [1, I, 360].
Результат поєдинку з'ясовується лише у фіналі:
І коні їх вдарилися крилами,
І яскраво бризнув з ніздрів вогонь;
Та вихор відступив перед громами,
І впав на землю чорний кінь [1, I, 360].
Про битву ангельського війська з Сатаною згадується також в 5-ої редакції "Демона", порівн. також у 2-ої редакції поеми:
"Коли блищить Сіон
Залишив з гордим сатаною ".
А потім був висновок Сатани і його помічників у безодню: "І бачив я Ангола, що сходив з неба, що мав ключа від безодні, і кайдани великі в руці своїй. Схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв'язав його на 1000 років, та й кинув його до безодні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб народи не зводив уже, аж поки не закінчиться термін; А по цьому він розв'язаний буде на короткий час (Об'явлення 20.1-3).
Порівняйте з лермонтовським "уривки" (1830г.), де засуджені люди, подібно демонам, "кайдани над безоднею пітьми" [1, I, 104], або в "Демона": "Злетів з безодні пекельний дух" [1, III, 473].
Небесна битва та її підсумок - все це складає мається на увазі "пролог на небесах" до сюжету "Демона", особливо перших варіантів поеми, ще близьких містерії і не надбали "земного" колориту "східної повісті". Зіставлення Демона з Блискавкою ("блищав, як блискавки струмінь") і особливо в 5-ої редакції її - більш зниженою і катастрофічно:
По сліду крив його тягнулася
Бєляєвим блискавки струмінь [1, III, 491], -
сходить, ймовірно, до євангельських словами Христа:
"І бачив Сатану, що з неба, як блискавку" [Лука 10.18].
Лермонтов дуже сприйнятливий до поезії культових, молитовних, апокрифічних образів.
Він то згадує містичну "топографію" раю у вірші "До діві невинної", 1831р.:
Коли б зустрів я в раю
На третьому небі образ твій (ср.2 Коринтян 12.2-4 де сказано: "Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому (у тілі чи-не знаю, чи без тіла - не знаю: Бог знає) був узятий до третього неба ... Він був захоплений в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати "), то, порівнюючи себе зі своїм демоном іменує його" царем повітряним "(стіх." Самотність ", 1830р.) - у відповідності з церковним уявленням про Сатані як "князя повітря" або "про духів злоби піднебесних", що розганяються дзвоном, - то, у згоді з храмовою символікою, зорово ототожнює прегражденіе доступ до раю з зачиненими "царськими вратами", які ведуть у вівтар ("решітка райської двері", згадана в романі "Вадим" або рядки з вірш. "М. П. Соломірскім", 1840р.:
Над прірвою пекельної блукаючи,
Душа злочинна часом
Читає на воротах раю
Узори написи святий.
І часто таємну відраду
Знаходить борошні неземної,
За непохитну огорожу
Прагнучи заздрісної мрією [1, II, 76].
Лермонтовська "ангелология" і "демонологія" дуже обширна. Вона оформлена біблійно-церковними уявленнями про духовно-особистісних, безтілесних істот, чия особлива природа описана в "Казці для дітей" (строфа 5-а):
То був чи сам великий Сатана,
Іль дрібний біс із самих нечіновних,
Яких дружба людям так потрібна
Для таємних справ, сімейних та любовних?
Не знаю! Якщо б їм була дана
Земна форма, по рогах і сукні
Я міг би сволота розрізнити зі знаттю;
Але дух - відомо, що таке дух:
Життя, сила, почуття, зір, голос, слух
І думка - без тіла - часто у видах різних;
(Бісів взагалі малює потворних) [1, III, 419].
Таким чином, з усього вище сказаного випливає, що Ангели і Демони є у поезії Лермонтова на правах конкретних "іконографічних" персонажів, а не тільки ціннісних символів.
Світ божниці, заповнений предметами культу (образ, хрест, лампада), незгладимо врізався в пам'ять і душу поета ще в ранні дитячі роки. Все йшло від бабусиної божниці. Дитячі враження від православного укладу її будинку в Тарханов не розтанули з віком, тому-то й пізніше вид образної завжди справляв на Лермонтова враження.
У листах Арсеньєвої до своєму онукові всі ті ж благословляють слова: "Христос з тобою, будь над тобою милість Божа". Відчувала вона що-небудь недобре, але "бабуся так тремтіла над онуком, що завжди, коли він виходив з дому, хрестила його і читала над ним молитву. Він вже офіцером, бувало, поспішає на навчання або парад, по службі поспішає, але бабуся його затримує і вимовляє звичайне благословення, і так бувало по декілька разів на день "[73,4].
Прозорий сутінок, промінь лампади,
Кивот і хрест, символ святої ...
Все повне світу і відради
Навколо тебе і над тобою [1, II, 18].
"У боярина Орші образу в ризі дорогою, в
алмазах, в перлах, з різьбленням "[1, III, 285].
За інстіктівному руху православної людини, поет, увійшовши в хату в Тамані, одразу ж помітив відсутність образу. "На стіні жодного образу - поганий знак" [1, V, 231]. І передчуття не підвело його.
Все це - предмети культу, внутріхрамовое простір, дзвін церковного і монастирського дзвону - викликає у поета розчулений (вірш "Гілка Палестини", де, зокрема, "чисті води Йордану" нагадують про хрещальня водах) або похмуро-трагічний ("Боярин Орша - опис образів, безнадійні удари дзвону в "Мцирі"), але завжди живий і глибоко зацікавлений відгук. Де образу, там і молитва. Але про це мова піде у другому розділі.
А тут, підбиваючи підсумок всьому написаному в цій частині дипломної роботи, необхідно зазначити наступне.
Всі книги Старого і Нового Завіту - це історія боротьби двох начал - Добра і Зла, Бога і Диявола; цей же мотив проходить через усю творчість Лермонтова.
Ставлення поета до Бога, засноване на текстологічний аналіз, є досить суперечливим.
Старозавітні книги і пророцтва представляють для Лермонтова найбільший інтерес, і у відсотковому відношенні мотиви зі Старого завіту переважають над власне християнськими.
Найбільш важливими в особисто-психологічному плані є біблійні мотиви, що зачіпають теми надлюдською мощі (пророцтва), непояснених "метафізичних" тривог і страждань, мандрівництва і самотності; швидкоплинності людського життя. А так само два мотиви з Апокаліпсису, що перейшли туди із старозавітних "пророчих" книг.
Біблійні мотиви своєрідно втілені в текстах то у вигляді власного біблійного імені, то образу, то сюжету, то ідеї. Вони можуть нести велике смислове навантаження або навіть використовуватися як цитати - приказки. Але будь-яке вживання біблійних мотивів у поезії і в прозі Лермонтова розраховане на читача, знайомого з Біблією і вміє робити певні висновки для себе, виходячи з контексту твору.
Глава II. Молитовна лірика Лермонтова
Молитва є словесне вираження живого богоспілкування. Вона вміщує нескінченно багато чого: віру в батьківську любов Всевишнього, переконаність у дієвості молитовного слова, пізнання себе, зі своїми немочами і гріхами, прагнення до покаяння, очищення, порятунку. Молитва Господня ("Отче наш ...") заповідана Самим Ісусом і входить в текст Євангелія. Інші молитви складені в різні епохи людьми, які досягли висот духовного життя і повернули дар релігійно-містичного творчості в словемолітвенного творчості ... Ці молитви здавна увійшли в церковний ужиток.
Кожен християнин вносить в молитовне творчість свою, хай нікому непомітну лепту (але вона безцінна перед Богом): покаянну ноту, добрий помисел, відтінок почуття. Вони збагачують молитву, а в інших випадках, закріплені в слові, освячені церковним вживанням, стають надбанням релігійного життя, культури.
Різні стану душі, різні грані пізнання відбивалися в молитві. Потреба "говорити до Бога", відкриватися йому в тому або іншому життєвому становищі, душевному стані притаманна чи не всім російським поетам. Саме тому існує у нас давня і стійка традиція молитовної лірики. У ній також є перекладу відомих молитов, перш за все "Отче наш ...", що можна знайти в Сумарокова, пізніше - у Кюхельбекера. Великопісна молитва Єфрема Сиріна чудово перекладена А.С. Пушкіним у вірші "Батьки пустельники і дружини непорочні ..."
Наслідування молитвам, починаючи з 18 століття, отримують різноманітні поетичні форми. Чи в них варіюються улюблені мотиви псалмів; або за допомогою пейзажної деталі і психологічних подробиць індивідуалізується ситуація молитви. Саме цим шляхом - шляхом розкриття інтимно-духовних відносин особистості до Бога - рухається молитовна лірика від наслідувань і стилізацій до складного поєднанню релігійно-містичних, моральних, емоційних елементів, не відриваючись від традиційної форми викладу змісту.
Не залишила байдужим поезія і поетика традиційної молитви і М. Ю. Лермонтова. Або, якщо висловитися точніше, саме Лермонтов і не міг не звернутися до цієї теми.
Данило Андрєєв (поет і філософ нашого часу, автор знаменитого містико-філософського праці "Роза світу") писав:
"З ранніх років - невідступне почуття власної вибраності, якогось виняткового боргу, довлеющего над долею і душею; феноменально ранній розвиток бурхливого розпеченого уяви і потужного, холодного розуму ... вища ступінь художньої обдарованості при найсуворішої вимогливості до себе, яке спонукає відбирати для публікацій лише шедеври з шедеврів ... У глибині його віршів з перших років і до останніх, тихо струмує, дзюркочучи і піднімаючись часом і до неповторно чудових звучань, ... світла, задушевна, тепла віра ... " [11,3].
Одну молитву дивну
Тверджу я напам'ять.
Є сила благодатна
У співзвуччя слів живих
І дихає незрозуміла,
Свята принадність у них [1, II, 49].
Найпростіше, майже дитяче, почув у Лермонтову народ: молитву. Але це було не так-то просто.
Є мови: значенье
Темно иль мізерно,
Але їм без хвилювання
Слухати неможливо [1, II, 65].
Часто і сам Лермонтов говорив промови - "значенье мізерно"; хотів, щоб і інші чули від нього лише ці промови, але в них, там, - як за синіми очима податливою служниці, - чув інше значення, інший пізнавав сенс:
Душа їх з благаннями,
Як ангела, зустріне
І довгим биттям
Їм серце відповість [1, II, 78].
Після Лермонтова, - як значиться в описі його майна, - залишилося "чотири образи і срібний натільний хрестик, визолочений з мощами".
Існує розповідь про те, що Лермонтова, печорінствующего отрицателя, злого Лермонтова, один з його товаришів застав одного разу в церкві. Він молився на колінах [30,20].
Таким же таємним молитовником, явним заперечувачем, був він і в житті, і в поезії. Бути може, ні в одного з російських поетів поезія не є до такої міри молитвою, як в Лермонтова, але ця його молитва - таємна.
Лермонтов мав славу безбожником - і загалом, має славу їм донині. "Лермонтов не був ніколи релігійною людиною", - стверджували багато літератори, критики, академіки, повторюючи тут лише те, що майже всіма думається про Лермонтова.
І все ж, може бути, правда про нього - те, що побачив що застав його в церкві товариш, а не те, що бачили його критики, друзі і вороги? Молитва Лермонтова таємниця, сокровенна; хула - явна, поблідла. Молитва його соромлива, вона боїться, щоб не порушилося її самотність, і вона свідомо приховано, затаєна.
У не призначалася для друку автобіографічній поемі "Сашка" є місце, вирішальне суперечка про первинну, початкової релігійності Лермонтова:
Вік наш - вік безбожний;
Мабуть, хто-небудь, шпигун нікчемний
Мої слова прославить, і тоді
Не можна хреститися буде без сорому
І мимоволі станеш лицемірити,
Сміючись над тим, чому бажав би вірити [1, III, 412].
Побоювання "шпигуна нікчемного" зробила молитву поета прихованої, прихованої, як ніби не існує.
Але назавжди залишилася звичка "мимоволі лицемірити" - під явною маскою войовничого отрицателя зберігати таємну молитву.
Рідко де Лермонтов так глибоко проникав у свою творчу особистість, так ясно розумів її і змалював так чітко, як у "Молитві" ("Не звинувачуй мене, всесильний ...") 1829 року. Тут відступають на другий план можливі переклички з подібними речами в європейській поезії. Відчуття та усвідомленні 15-річним (!) Автором свого дару занадто справжні у цьому ранньому шедеврі, відозви до Бога занадто відверті і гарячі і народжуються на очах читача.
Лермонтов вже в цьому вірші виявляє незнищенну суперечливість своєї натури (і людської природи взагалі). Одним боком вона навіки прикута до "мраку землі могильної", і "дикі хвилювання" цього світу безроздільно володіють серцем поета. Іншою стороною вона тягнеться до Бога і знає вищі та вічні цінності.
"Молитва" починається як покаянний звернення до "всесильному", який може звинуватити і покарати за неналежне (за захоплення земними пристрастями):
Не звинувачуй мене, всесильний,
І не карай мене, благаю, ...
А далі слід ланцюг придаткових анафоріческіх пропозицій ("За те, що ..."), складових першу строфу - період, де поет перераховує всі свої гріхи:
За те, що морок землі могильний
З її пристрастями я люблю;
За те, що рідко в душу входить
Живих слів твоїх струмінь;
За те, що в оману бродить
Мій розум далеко від тебе;
За те, що лава натхнення
Клекоче на грудях моїх;
За те, що дикі хвилювання
Мрачат скло моїх очей;
За те, що світ земний мені тісний,
До тебе ж проникнути я боюся,
І часто звуком грішних пісень
Я, боже, не тобі молюся [1, I, 65].
Але одночасно з покаянної інтонацією відчувається в цих рядках і чужа молитві інтонація самовиправдання. Виникає наростаюче напруження благання - спору, драматизм боротьби, в якій немає переможця і де покаяння щоразу обертається незгодою, твердженням своїх пристрастей і прав.
У швидкій зміні станів народження трагічно протистоїть всевишнього "я": з несліянності двох голосів - покаяння і ремствування - зростає почуття тривоги; порушена органічний зв'язок між "я" і богом, яка все ж таки визнається життєдайною:
... рідко в душу входить
Живих слів твоїх струмінь (порівняйте євангельські образи: "вода жива", "вода, що тече в життя вічне" і найбільш відповідне речі Лермонтова - "слова життя вічного").
І все частіше місце "живих речей" займають "помилки", душу захльостують шалені стихії (клокочущая "лава натхнення", "дикі хвилювання" земних пристрастей); гордість не дає прийняти світ таким, яким він є, а змиритися і наблизитися до всесильного - страшно:
Світ земної мені тісний,
До тебе ж проникнути я боюся,
тому що це означає відмову від свого нехай грішного, але виконаного незнищенною жаги до життя "я", і, нарешті, несподіване вторгнення в обіг до творця - молитви до невідомого, не - богу:
Я боже, не тобі молюся.
Моління про прощення все більш заглушається інтонацією виправдання своїх пристрастей і помилок, які виступають як самостійні волі героя сили, а в підтексті - подив перед обличчям Творця, наделившего його всім цим, яке в другій строфі обертається докором йому.
Друга строфа не тільки продовжує, але багато в чому протистоїть першій: благально-молитовна інтонація змінюється зухвало-імперативної ("не звинувачуй ... не карай ... але згас ... преобраті ... зупини"). Якщо в першій строфі герой благає не звинувачувати і карати, то у 2-ой строфі, кидаючи виклик всесильному, герой розмовляє з ним як рівний, пропонуючи йому явити своє всесилля (майже всі дієслова виражають енергійне спонукання до дії), сам же немов відмовляється долати власні пристрасті:
Але згас цей дивовижний полум'я,
Всесожигающий багаття,
Преобраті мені серце в камінь,
Зупини голодний погляд;
Від страшної спраги песнопенья
Нехай, творець, звільнюся,
Тоді на тісний шлях спасіння
До тебе я знову звернуся [1, I, 65].
Той стан, який у 1-ій строфі відчувалося ліричним героєм як гріховне, як нездоланна слабкість, у 2-ій строфі виявляється могутньою і надлюдською силою: "дикі хвилювання" обертаються "дивовижним полум'ям" і в цьому дивовижному полум'я "всесожигающий багаття" мерехтить відблиск того, кого трохи пізніше Лермонтов назве "мій Демон" (пор. в однойменному вірші "промінь чудесного вогню", 1830-31 р.).
Самою логікою конфлікту Творця парадоксально представлена ​​тут вже не життєдайна, а умертвляють роль ("згас ... дивний пломінь", "преобраті ... серце в камінь").
Тільки ціною такого суворого приборкання і приборкання, аскетичного обмеження особистості, яке в очах ліричного героя рівносильно її повного переродження, Всесильний може звернути його на "шлях спасіння".
(Можливість подібного трагічного розпуття була предуказана в Євангелії: "Хто душу свою погубить її, втратив свою душу мене збереже її", - Матвій, 10.39).
Останнім і чи не головною перешкодою на цьому шляху виявляється творчий дар - "страшна спрага співи". Тут сягає вищого напруження суперечка героя з Богом. Поетичне натхнення - це фокус, що увібрав у себе всі життєві пристрасті - спраги. Тому настільки суперечливо саме ставлення Лермонтова до творчої пристрасті: урочисто-архаїчне, духовно-піднесене - "жага песнопенья" - стикається з епітетом "страшна", тобто всепоглинаюча, фатальна, згубна.
Життя за заповітами Всевишнього - "тісний шлях порятунку" [срав. Євангеліє: "тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя (вічну)"] - у цій виконаної протиріч молитві постає і як недосяжно високий ідеал, і як щось страшне, наче смерть - живої істоти. А контрастна перегук з віршем 13 ("світ земний мені тісний") вказує на повну безвихідь. Однак цей стан болісного розладу з творцем, зі світом і з собою не завжди було властиве ліричного героя, на що вказують заключні слова: "знову звернуся".
"Молитва" передає сум'яття, трагічне роздвоєння духу між вірою, кличе звернутися з покаянної молитвою про поблажливість, і прагненнями гарячої, гордої, несмірівшейся душі.
А може все це, тобто вищесказане, не зовсім відповідає істини?. Лермонтов вже в такому юному віці здогадувався, звідки минає мучающая його розпечена "лава натхнення". Цей "чудесний пломінь, всесожигающий багаття" не що інше, як вогонь Асмодея, від якого нестримно розпалюються пристрасті, розпікається воістину "страшна спрага співи".
Бог для Лермонтова - абсолютна реальність. Але ставлення до нього важко однозначно визначити, точніше сказати, неможливо, тому що в різних контекстах воно виявляється і сприймається по-різному. Одержимість поезією веде його далеко від шляхів Божих, зачиняє його слух для дієслова Господнього, спокушає розум, затьмарює очі. Він сам усвідомлює це як неналежне, згубне в собі і молить Всесильного не звинувачувати і карати його за те. Він розуміє всю ступінь провини своєї перед Ним - звідси страх постати перед його очима:
До тебе ж проникнути я боюся.
Мучений надлишком своєї свободи ("світ земний мені тісний"), замучений спокусою "грішних пісень", він залишає на волю Божу вирішення цієї драми, твердо, проте впевнений, що кращий вихід з неї - "тісний шлях спасіння". І немає в цьому вірші-молитві ноток ремствування, протесту, самовиправдання, а є віра, нехай прихована, але віра.
Дуже, дуже важко зрозуміти такого незрозумілого, суперечливого поета, як Лермонтов. Важко визначити, який саме зміст вкладав він у ту чи іншу свій твір. Людська душа - темний ліс (у хорошому сенсі цього слова). Ось тому й сприймають читачі неоднозначно одні й ті самі рядки з поетичних творів Лермонтова.
У 1837 році Лермонтов знову називає свій вірш "Молитва" ("Я, Матір Божа, нині з молитвою ..."). Навіки задихала вона в російській вірші.
С.Н. Дурилін у своїй статті "Доля Лермонтова", написаної ним у 1914 році [30], ще раз розкриває протилежність Пушкіна і Лермонтова на прикладах їх молитовних віршів.
Велична слов'янська молитва А.С Пушкіна "Батьки пустельники" - не молитва зовсім: перекладення молитвослів'я, розповідь про молитву, яку читає постом. Пушкін любить передавати молитви, розповідати, що читають на молитві. Хлопчик у "Борисі Годунові" читає молитву за царя, знову чудову, справді церковно-слов'янську, православну молитву, а слухають її лукаві бояри з хитрим Шуйський, і якщо моляться, то серцем просять зворотного, ніж вустами. Пушкін, може - і ніхто інший так не може, -
передати про те, як молиться правовірний про загибель гяурів ("Стамбул гяури нині славлять ..."), як араб хвалить всесоздавшего Аллу, він передасть релігійну борошно суворого пуританина (" Мандрівник "), він розповість просто і чудово про люб'язною йому картині, висить перед ним - про лику Мадонни, він з обуренням порівняє миколаївських солдатів, які охороняють "Розп'яття" Брюллова з мироносицями, охороняли Розп'яття Господнє - він розповідає, передає, описує, читає молитви. Є молитвослів'я, християнські, магометанські, є слова "молитов", але немає молитви.
Зворотне - Лермонтов. Є молитва - і немає молитвословий. За зверненням є тільки одна молитва "Я, Матір Божа", не схожа ні на одну молитву ні в одному молитовнику; по прагнення, прихованою пориву, за радістю або борошні, всі вірші-молитва.
Лермонтов ввів вірш в текст листа М.А. Лопухиной від 15.02.1838 р під назвою Молитва мандрівника ":" На завершення мого листа я посилаю вам вірш, який я знайшов випадково в купі своїх дорожніх паперів і який мені в якійсь мірі сподобалося, тому що я його забув - але це зовсім нічого не доводить "[1, V, 363].
Вірш будується як монолог ліричного героя - благання про щастя коханої жінки, про її душу (ймовірно, що в "Молитві" мова йде про В. А. Лопухиной). У ході монологу вимальовуються три образи:
- Божої Матері;
- Ліричного героя;
- І тією, про яку цей герой молиться.
У загальному контексті лермонтовською лірики істотно, що внутрішня драма героя, самотнього мандрівника з "пустельній душею", відсунута на другий план, а на перший - виступає образ героїні - її моральна чистота і беззахисність перед ворожими силами "світу холодного". Благання за неї висвітлює з нового боку образ самого героя: трагедія духовної самотності не зруйнувала його глибокого участі та зацікавленості у долі іншої людини.
"Молитва" проникнута інтонацією просвітленої смутку, пов'язаної з особливим заломленням в цьому вірші релігійних мотивів: існування "незлобно серця", рідної душі змушує героя згадати про інше, світле "світі надії", в якому "тепла заступниця" охороняє весь життєвий шлях "гідною душі "і ангели осіняють її на порозі смерті.
Напевно, світська поезія не вимовляла перед ликом Богородиці слів, більш пройнятих ніжною християнською любов'ю до ближнього, вірою в заступництво Її за рід людський, ніж слова цієї лермонтовською "Молитви".
Варто лише раз почути, кому підноситься ця молитва, і можна розчути безліч слів, багато зітхань, прочитавши це єдине молитвословие Лермонтова:
Я, Матір Божа, нині з молитвою
Перед твоїм чином яскравим сяйвом,
Не про порятунок, не перед битвою,
Не з вдячністю иль покаянням,
Не за свою молю душу пустельну,
За душу мандрівника у світлі безрідного;
Але я вручити хочу діву безневинну
Теплої заступниці світу холодного [1, II, 25].
І ця молитва не про себе (ліричний герой відкидає традиційні форми звертання до Бога з молитвою про себе).
У ній є той "незвичайний ліризм", який, на думку Гоголя, "виходить від наших церковних пісень і канонів" [43]. І справді: у акафистах Богородиці "Нечаянния Радості" і "Державния" говориться про "Теплої заступницею і помічницею роду християнському"; в акафісті Троєручиці співається, що Вона зігріває "хладние серця наша" [43,3].
У цій своїй молитві Лермонтов - глибоко народний. Помічено, що російська молитва є переважно молитва до Божої Матері і тільки через Неї до Христа. Ми не знаємо багатьох образів Христа, але образи та ікони Богоматері різноманітні: точно вся різноманітна народна скорбота і сум різноманітне вдавалася до різноманітних Заступниці. Молитва до Богоматері - найпростіша, дитяча, жіноча молитва, нею-то вперше помолився Лермонтов, вже не боячись хреститися при "шпигуна незначному".
У цій "Молитві" поет поєднав свою релігійну долю з релігійною долею російського народу.
"Молитва" - шедевр любовної лірики Лермонтова. У віршах дихає така благоговійна любов, що вони по праву можуть бути названі гімном чистоті, ніжності, душевної краси.
Оточи щастям душу гідну;
Дай їй супутників, повних уваги,
Молодість світлу, старість покійну,
Серцю незлобним світ надії.
Термін Чи наблизиться годині прощальному
У ранок чи гучне, в ніч чи німих -
Ти восприять пішли до ліжка сумного
Кращого ангела душу прекрасну [1, II, 25].
Як зворушливо, по-дитячому, вирвалася ця остання благання?! Нібито є ангели краще чи гірше? Але саме кращого, найкращого просить Лермонтов, а то, мабуть, і ангел виявиться негідним його коханою ...
У "Молитві" - якщо на час відмовитися від її пронизливого чарівності - складний, дуже заплутаний синтаксис. Перші 2 строфи складають одне речення. Підмет, відокремлене від присудка шістьма рядками тексту з вступними словами і пропозиціями, відгороджене крапкою з комою - як, здавалося б, важко і штучно це має виглядати. Але людина (читач) починає повторювати вірші вголос, і йому вже хочеться без кінця слухати цей жаркий шепіт, цю гірку благання. Плутана, з нагнітанням все нових звернень і пояснень, майже несамовита мова, коли вона доходить до останніх двох рядків, невпізнанно перетворена, начебто людина набрав повні легені повітря і боїться, що йому не встигнути сказати все головне до видиху. Як ніби це останнє повітря, як ніби це останнє зусилля легенів, як ніби це остання фраза, що говорить ім. Але Лермонтов інакше не може - йому здається, що це дійсно так, - його останні слова - останній подих, і лише виплеснув свою головну благання, він може перевести дихання і згадати, що у нього є ще час доказати до її кінця. Друга частина вірша звучить вже на іншому, умиротвореному диханні. Цей вірш - приклад повного підпорядкування синтаксису авторської інтонації. Розділові знаки схожі тут на дорожні знаки, поставлені вже після того, як доріжка прокладена.
"Молитва" ("Я, Матір Божа ,...") - досконалі вірші з початку до кінця, але є в них рядок, що є кульмінаційною, - це дуже проста антитеза:" Теплої заступницю світу холодного ". Здавалося б, вона не могла сама по собі залишити такий глибокий слід у пам'яті багатьох людей. Але суть в тому, що ця антитеза володіє величезною переконливою силою. Вона увібрала в себе емоційну міць довгих переживань і роздумів поета, слова ці не випадкові, а підсумкові, за ними постає вся творчість Лермонтова, вся його трагічна філософія, і тому вплив її на читачів величезна. Слова "теплої заступниці світу холодного" віршем посереднього поета були б, безперечно, помічені і різко виділено серед інших рядків, але такого враження, як у "Молитві", ні за що б не викликали. Досвід Лермонтова в цьому вірші говорить про те, що сильна сама по собі рядок прозвучить з подесятереною силою, якщо в ній поетові удасться сконцентрувати одну з головних ідей своєї творчості, до сприйняття якої читач підготовлений читанням попередніх віршів. "Холодний світ" для Лермонтова не абстракція, а скоєно певне поняття, знайоме і по інших віршів поета. У поєднанні з "теплою заступницею" - іншим вражаючим чином - вони створюють разючу антитезу.
Вірш високо оцінили сучасники Лермонтова: С.П. Шевирьов, О. А. Григор 'єв та інші. В.Г. Бєлінський сказав про нього - "дивовижна" Молитва "[10]. Пізніша критика (С. Шувалов, Л. Пумпянський, М. Пейсахович) особливу увагу приділила аналізу метричної системи вірша (чотиристопний дактиль, якому численні сверхсхемние наголосу в поєднанні з пропусками наголосів у низці сильних місць і суцільно дактилической римуванням надали надзвичайно своєрідний малюнок).
Ще через два роки, в1839 р., Лермонтов знову, втретє, називає вірш "Молитва" ("У важку хвилину життя ...").
Незрівнянну красу і перетворює силу молитовного слова чудово відчували багато російські поети (Жуковський, Хомяков, Ф. Глінка ...), але все-таки частіше за інших згадуються в хвилини розчарувань і негараздів рядки саме цього вірша:
У важку хвилину життя
Тісниться ль в серце смуток:
Одну молитву дивну
Тверджу я напам'ять.
Є сила благодатна
У співзвуччя слів живих,
І дихає незрозуміла
Свята принадність у них [1, II, 49]
За словами А.О. Смирнової (Россет) написана була ця "Молитва" для М. О. Щербатової: "Машенька веліла йому молитися, коли у нього туга. Він їй обіцяв і написав ці вірші" [47,283]. (Про дитячій вірі Щербатової Лермонтов писав у вірші "М. А. Щербатової").
У "Молитві" з психологічної та поетичної проникливістю передано стан душевної просвітленості. Цей стан контрастно протиставлене "важкою хвилині життя", звичайному для ліричного героя Лермонтова настрою важкої рефлексії і скептицизму:
З душі як тягар скотиться,
Сумнів далеко -
І віриться, і бідкається,
І так легко, легко ... [1, II, 49].
Разом з тим "святая принадність" слів "чудний молитви" постає і як взагалі влада слова над людиною - "сила благодатна" "слів живих", - що зближує "Молитву" (1839 р.) з віршем "Є мови - значенье", де можна прочитати такі рядки:
Не зустріне відповіді
Серед шуму мирського
З полум'я і світла
Народжене слово [1, II, 65].
Не важко помітить, що оспівуючи могутність "слова" Лермонтов використовує біблійну лексику. У "Молитві" як би мимовільність світлого душевного пориву, якому віддається поет (його простота і прозорість "змушують" Лермонтова звернутися до лексики та інтонації, близьким до стихії народної поезії), позначається особливої ​​мелодійності вірша, у використанні співучих дактилічних рим.
У дореволюційних роботах (наприклад, в роботах С. Шувалова) вірш це розглядалося як свідчення відходу Лермонтова від неспокої до релігійного смирення [94]. І в той же час, в 1841р., В.Г. Бєлінський підкреслив, що "... з того ж самого духу поета, з якого вийшли такі безрадісні, льодові серце людські звуки, з того ж самого духу вийшла і ця молитовна, єлейна мелодія надії, примирення і блаженства в житті життям ..." [10]. Радянське літературознавство і критика воліли не розглядати цей вірш з точки зору релігійної спрямованості. Останнім часом знову почали з'являтися статті, автори яких розглядають молитовну лірику Лермонтова у зв'язку з вірою (релігійністю) поета. Наприклад, Котельников В.А. у своїй статті "Про християнських мотиви в російських поетів" [43] або Бєлова Л. у статті "Космічні дали поета" [11].
Віруючі бачать у Лермонтову духовного поета і виділяють у його багатогранній творчості такі релігійно-духовні вершини, як "По небу півночі Ангел летів ..."; і дві" Молитви "(1837 і 1839 років), інші поетичні шедеври, що свідчать про високу і світлої віри Лермонтова, про серцеву зв'язку його з космосом, частиною якого він відчував планету Земля, зафіксувавши її "в сяйво блакитному".
Цікавий і ще один факт, що стосується історії, або, точніше, долі вірші - молитви "У важку хвилину життя ..."
Як відомо, між імператором Миколою I, який правив у той час, і його дружиною вже давно вівся спір про літературному значенні Лермонтова. Особливо він загострився після виходу у світ роману "Герой нашого часу". Обидва вони стежили за творчістю Лермонтова, але кожен у силу своїх інтересів і поглядів.
Царицю надзвичайно схвилювала дуель Лермонтова з Барантом. З окремих швидких рядків і фраз, що дійшли до нас, не видно, на чиєму боці було співчуття імператриці - сімейства Барантом або Лермонтова. Але в ці ж дні вона заносить в маленьку записну книжку рядки з вірша Лермонтова. Вони служать як би епіграфом до сторінки, розпочатої 12-21 березня (1840г.) і присвяченої якимось інтимних переживань Олександри Федорівни. Ось текст цієї сторінки:
У важку хвилину життя
Тісниться в серце смуток.
Глузд за розум
я і він "по франц.>
Пятница 21 марта
Доводи серця не завжди розумні <по франц.>
Я в постійному міркуванні про те,
що ви значите для мене "по франц.>
28 квітня (1840г.)
Не випадково виписані імператрицею рядки з "Молитви". Вона знову повертається до цього вірша влітку 1840 року, коли лікується в Елесе. Рядки Лермонтова підходять до її настрою, пригніченому через хворобу, розлуки з родиною і свіжої втрати - смерті батька, прусського короля Фрідріха-Вільгельма III.
Одну молитву дивну
Тверджу я напам'ять, -
записує вона 23 липня [21,253].
Релігійна імператриця бачила заставу порятунку від "сатанинських" спокус автора "Демона" і "Героя нашого часу" в таких творах, як "Молитва". Доказом цього служить вихід у світ романсу "Молитва" у лютому 1841 р., музику до нього написав придворний композитор Ф. Толстой. Цей випадок не був поодиноким. Більше 40 композиторів поклали ці вірші на музику, в тому числі А.С. Даргомижський, А.Г. Рубінштейн, М.І. Глінка, М.П. Мусоргський, Ф. Ліст та інші. "Молитва" увійшла також і в народний пісенний репертуар.
Важко краще зобразити те радісне розчулення, ту свободу від тягот земних, які даруються людині в молитовному богоспілкуванні. І не правий був Жуковський, коли в своїй поемі про Агасфері писав:
<... > Поезія - земна
Сестра небесні молитви, голос
Творця, з глибини созданья
До нас вихідний чистим відлунням
У гармонії захопленого слова! [43,5].
Сам Лермонтов лише три своїх вірші назвав "Молитвами" ("юнкерська молитва" не в рахунок, так як це просто пародія).
Але багато дослідників його творчості, особливо дореволюційної пори, визначають як молитви ще деякі його вірші, кількість яких варіюється.
Так, у січні 1831 р. Лермонтов завершує свої "Рідшають бліді тумани" бажанням:
Щоб буття земного звуки
Чи не замішалися в пісня мою ... [1, I, 171].
Ясніше це чутно в "Ангелі" того ж року:
І звуків неба замінити не могли
Їй нудні пісні землі [1, I, 171].
Це перш за все віхи лермонтовського самопізнання, напруженого, невпинної. Справжню його мета письменник пояснить пізніше, в "Герої нашого часу": "Тільки в цьому вищому стані самопізнання людина може оцінити правосуддя Боже" [1, V, 185].
Не висновки розуму стали головним підсумком такої духовної роботи. Самопізнання розкривало "людини внутрішнього", прояснює погляд. У ці миті, понад усе ціновані Лермонтовим, звільнений від чуттєвих томлінь, бунтівних бажань, від шуму і дисонансів зовнішнього життя "людина внутрішній" знаходить спокій і здатність до вищих споглядання, як у рядках вірша "Коли хвилюється жовтіюча нива":
Тоді упокорюється душі моєї тривога
Тоді розходяться зморшки на чолі,
І щастя год можу осягнути на землі,
І в небесах я бачу Бога ... [1, II, 24].
Йому стає доступна і близька святиня, на якій надовго затримується його задумливий, розчулений погляд:
Турботою тайною збережена
Перед іконою золотий
Стоїш ти, гілка Єрусалима,
Святині вірний вартовий!
Прозорий сутінок, промінь лампади,
Кивот і хрест, символ святої ...
Все повне світу і відради
Навколо тебе і над тобою [1, II, 18].
Лермонтов і богоотверженному Демону дає пережити подібний стан:
Невимовну волненье
У собі відчув він раптом.
Німий душі його пустелю
Наповнив благодатний звук -
І знову постігнул він святиню
Любові, добра і краси ...
... Прикутий незримою силою,
Він з новою сумом став знаком;
У ньому почуття раптом заговорило
Рідним колись мовою [1, III, 460].
Однак протиріччя між "людиною внутрішнім" (або духовним) і "людиною зовнішнім" (чи душевно-тілесним) залишається у Лермонтову гострим і драматичним. Воно відбилося і у вірші "Виходжу один я на дорогу":
Виходжу один я на дорогу;
Крізь туман кременистий шлях блищить;
Ніч тиха. Пустеля спостерігає богу,
І зірка з зіркою говорить.
У небесах урочисто і прекрасно!
Спить земля у сяйві блакитному ...
Що ж мені так боляче і так важко?
Чекаю ль чого? шкодую про що?
Чи не чекаю від життя нічого я,
І не шкода мені минулого нітрохи;
Я шукаю свободи і спокою!
Я б хотів забутися і заснути!
Але не тим холодним сном могили ...
Я б хотів навіки так заснути,
Щоб в грудях дрімали життя сили,
Щоб, дихаючи, здіймалася тихо груди;
Щоб всю ніч, весь день мій слух плекаючи
Про любов мені солодкий голос співав,
Наді мною щоб, вічно Літаю
Темний дуб схилявся і шумів [1, II, 141].
Погляд перший піднятий до гори - як погляд Давида, любовавшегося творінням Божим: "Яко побачу небеса, справи перст твоїх, місяць і зірки, яже ти заснував єси ..." (Псалом 8:4). Тут панує лад "пісні сходження" (так іменуються псалми 119 - 133-й, що мають особливий склад і складові в Псалтир вісімнадцятого кафисму). Поверх земних сумнівів і очікувань "людина духовний" звертає до буття свій головний, кінцевий запит:
Я шукаю свободи і спокою!
Що означають тут "свобода і спокій" для поета? В яку область він спрямований?
"Цей спокій Мій на віки віків, - говорить Господь Давидові, - зде вселюся, яко зволив і" (Псалом 131:14).
"І вивів єси ни в спокій", як читався 12 вірш у слов'янському тексті 65-го псалма. "І ти вивів нас на свободу", як передавав це ж місце російський перекладач. На висотах гірських спокій і свобода зливаються воєдино, на що вказує слово, і православне Передання.
Туди і тягнеться "людина духовний" у Лермонтова; це релігійно-метафізична вершина і лірична кульмінація всієї промови поета.
Якщо наведена рядок семантично і граматично прямо виявляє волю до абсолютного блага, то вже в наступній:
Я б хотів забутися і заснути! -
напруга падає; воля духу розкладається на бажання душі, вона навіть певне дробиться в дієслівних формах, перестаючи бути суб'єктно-зібраної і цілеспрямованою. Нарешті важкий консонатізм (організація приголосних звуків) цього вірша перебиває, пригнічує дихання, протистоячи воспаряющему вокалізму (сукупності голосних вірша попереднього).
"Пісня сходження" змінюється інтонацією низхідній. Дотримуючись бажанням "людини тілесно-душевного", поет спускається з гірських висот у тихі долини. Там вічність відчутно триває в чергуванні дня і ночі, зримо зберігається в темній зелені дуба, там солодкий голос, плекаючи слух, співає про кохання. Це голос спокуси, забуття, голос "духу приспання" (Рим. 11:8). Він веде від ясного свідомості з його трагічністю, від духовного руху до надприродного досконалості.
У першій частині вірша відкривається релігійно-містична особистість Лермонтова - споглядати гармонію світобудови, що переживає біль своєї богооставленності, голодного свободи і спокою в оселях отчих. Вона смиренно належить перед Богом, і неповторності такого предстоянія відповідає неповторність словесного вираження; недарма чудові, чисто лермонтовські образи виникають саме в цій частині.
А в другій - ліричне "я" і в змісті, і в засобах вираження залишається традиційно романтичним; людина хоче забути про своє вище призначення і розчинитися в безтурботному блаженстві тварної природи.
Протиріччя цьому не судилося вирішитися в межах короткого життя поета. Залишалася можливість прийняти його як випробування понад і пронести гідно. До чого і схилявся в кінці кінців Лермонтов.
Звідси виникало то переважна настрій його, яке Ключевський визначив як християнську смуток. Однак у Лермонтова (як і в інших наших поетів, яким була вона знайома) цей смуток не замкнена в собі, не вилучено з тієї загальної атмосфери, в якій виникла. Смуток Лермонтова, по вірному судженню історика, "ставала художнім вираженням того вірша молитви, який служить формулою російського релігійного настрою:" нехай буде воля твоя ". Ніякої християнський народ своїм побутом, усією своєю історією не відчув цього вірша так глибоко, як російська, і ні один російський поет досі не був так здатний глибоко пройнятися цим народним почуттям і дати йому художнє вираження, як Лермонтов "[41,139].
Отже, вплив Біблії позначилося не тільки на змісті творів Лермонтова (використання біблійних імен, образів, сюжетів тощо), але і на формі його літературних творів.
Вірші-молитви Лермонтова теж відбивають суперечливість його релігійних поглядів і відрізняються своєрідністю авторської позиції. "Молитва" 1829г .- це благання-суперечка ліричного героя з Господом. "Молитва" 1837 р. - чисте молитвословие і в той же час шедевр любовної лірики: ліричний герой благає про щастя коханої жінки, хоча сам він "мандрівник з пустельній душею". "Молитва" 1839г. - Це відпочинок поета, світлий смуток і надія. "Коли хвилюється жовтіюча нива" - це єднання з Богом, розчинення у світі природи, а вірш "Виходжу один я на дорогу" - підсумок, філософський роздум про життя.
Таким чином, можна зробити висновок, що молитовний жанр отримав у Лермонтова нове, особливий розвиток. Він не був його відкриттям, але став важливою ланкою його поетичної системи.
Висновок
Біблія - ​​це Книга Книг, яка увібрала в себе століттями накопичений досвід людства у всіх сферах життя. З давніх часів люди мистецтва звертаються до неї у пошуках нових сюжетів; багато сторінок її вічно будуть полонити людей силою натхнення, яскравістю образів, глибиною думок.
М.Ю. Лермонтов неодноразово звертався до Біблії і використовував біблійні мотиви при створенні своїх творів.
Сліди впливу Біблії виявляються вже в ранніх творах Лермонтова. Його звернення до неї можна пояснити декількома причинами:
- Релігійністю поета, що розвилася в будинку ростити його бабусі;
- Напрямком його творчості;
- Впливом Байрона, Мільтона.
Лермонтовське ставлення до Бога дуже суперечливо. У його літературних творах представлені різні грані богопізнання: хвала і звинувачення, сумніви і віра, смирення і бунт.
Біблійні мотиви, виявлені у Лермонтова, в дипломній роботі умовно розділені на дві групи:
- Старозавітні мотиви;
- Мотиви з Апокаліпсису (Новий заповіт).
Не становить більшої праці помітити, що поет більше тяжів до Старого Заповіту, власне ж християнська частина Біблії мало представлена ​​в його творах (майже виключено вживання імені Ісуса Христа).
Грандіозна містерія книги Буття, оповіді про "праотцах", царів і пророків як якісь основні зразки життєвого драматизму, зосередженість на народній долі та народної історії - все це імпонувало Лермонтову більше, ніж опис життя і діянь Христа.
Біблійні мотиви, пов'язані з темами надлюдською мощі, незрозумілих душевних мук, самотності, мандрівництва; швидкоплинності людського життя перед обличчям вічного буття; мотиви "занебесной книги життя" і незабутньої битви на небесах між воїнством архангела Михайла і занепалими ангелами на чолі з Сатаною, - все вони знайшли у Лермонтова свій глибоко-особистий, психологічний відгук.
Останні два мотиви, хоча і взяті з Апокаліпсису (книги Нового Заповіту), але беруть свій початок у старозавітних "пророчих" книгах.
Біблійні мотиви по-різному представлені у творчості Лермонтова. Це може бути власне ім'я, образ, окремий сюжет, цитата чи просто ідея, взята з Біблії.
У творах вони функціонують на різних рівнях. Вони можуть визначати собою головну ідею твору (наприклад, епіграф до "Мцирі"), бути сюжетообразующім елементом (вірш "Бій"), використовуватися для створення характерних для його поетичного мислення контрастних образів (Добра і Зла, Світла і Темряви, Демона і Ангела) , цитуватися як приказки для характеристики героїв (душі старих кокеток "подібно забарвлених трун притчі"), нести будь-яку додаткову смислове навантаження (вірш "Пророк") і т.д.
Біблійні мотиви у Лермонтова можуть бути ледь помітними, лише асоціативно уловимими або ж являти собою чисту цитації; мати богоборческую спрямованість або ж інтонацію примирення, єднання з Богом, з природою.
Вплив Біблії виявляється у Лермонтова як на змістовному, але і на формальному рівні. У поета є цілий цикл віршів - молитов, написаних у різні голи. Сам М.Ю. Лермонтов назвав молитвами три своїх вірша: "Не звинувачуй мене, Всесильний" (1829г.), "Я, Матір Божа ..." (1837 р.) і "В важку хвилину життя" (1839г.). Інші ж вірші (число їх варіюється) зараховуються до молитов в силу їх особливої ​​емоційності, інтонації просвітленої смутку, ніжності і, все-таки, надії.
За допомогою пейзажної деталі або психологічних подробиць індивідуалізується ситуація молитви. Саме таким шляхом - шляхом розкриття інтимно-духовних відносин особистості до Бога, - рухається молитовна лірика Лермонтова. Вона представлена ​​дуже різноманітно: від благання-спору до повного примирення з Богом до деяких хвилини життя і розчинення в природі.
Таким чином, біблійні мотиви у М.Ю. Лермонтова - складне, багатопланове явище. Їх вживання в одному і тому ж контексті суперечливо і розраховано на знайомого з Біблією читача, який зуміє розібратися в тонкощах ідейно-смисловий спрямованості біблійних мотивів. Для дослідників тут відкривається широке поле для подальшої діяльності.
Список літератури
1. Лермонтов М.Ю. Повне зібрання творів у 5-ти томах. Під ред. Б. М. Ейхенбаум. - М. - Л.: Academia, 1935-1938.
2. Біблія. Книги Святого Письма Старого і Нового Завіту. На замовлення Казанської Єпархії, 1994.-1376 с.
II
3. Андроников І.Л. Лермонтов. Нові розвідки. - Л.: Радянський письменник, 1948.-166с.
4. Анненський І.Ф. Книги відображень (про естетичному відношенні Лермонтова до природи). - М.: Наука, 1979 .- с.249.
5. Аннінський Л. Блукачі: Єврейська тема в російській ліриці / / Питання літератури. - 1993 .- Випуск 3.
6. Асмус В. Коло ідей Лермонтова / / Літературна спадщина. - 1941 .- т.43-44. - С.83-128.
7. Архипов В.А. М.Ю. Лермонтов. Поезія пізнання і дії. - [М.]: Московський робітник, 1965.
8.Афанасьев В.В. М.Ю. Лермонтов. - М.: Молода гвардія, 1991 .- 558 с. - ("ЖЗЛ").
9.Балявін В. Недоспівана пісня Росії (М. Ю. Лермонтов) / / Ми. - 1990 .- N2 .- с.175-185.
10. Бєлінський В.Г. Статті про Лермонтова. - Саратов: Приволжья. вид-во, 1981 .- 159 с.
11. Бєлова Л. Космічні дали поета: до 180-річчя М.Ю. Лермонтова (про життя поета) / / Російські вести. - 1994 .- 15 жовт. - С.3.
12. Білий О. Символізм як світорозуміння / Упоряд., Вступить. ст. і прим. Л. А. Сугай. - М.: Республіка, 1994. - С. 408-418.
13.Бердяев Н.А. Російська ідея / / Російська література. - 1990 .- N2 .- c.96.
14. Буревіч А.М. "Земне" і "небесне" в ліриці Лермонтова / / Изв. АН СРСР. Сер.літ. і яз., 1981, Т.40, N 4.
15.Вацуро В.Е. Рання лірика Лермонтова і поетична традиція 20-х рр / / Російська література. - 1964. - N 3 .- с.46-56.
16.Венок М. Ю. Лермонтова. [Cб.ст.] .- М. - П., 1914.
17.Віноградов М.І. По живому сліду: Духовні пошуки російської класики. Літер.-критич. статті. - М., 1987.
18.Віноградов Г. Твори Лермонтова у народно-поетичному побуті / / Літ.наследство.-1941 .- т.43-44 .- с.353-388.
19.Вісковатов П.А. М. Ю. Лермонтов. Життя і творчість. - М.: Книга, 1989 .- 454 с. Факс. вид.: М: Типо-лит. Ріхтера, 1891. Додаток до факс. вид.-336с.
20.Вирипаев П.А. Лермонтов. Нові матеріали до біографії. Воронеж, 1972.-160с.
21.Герштейн Е.Г. Доля Лермонтова. - 2-е вид., Испр. і доп. - М.: Худ. література, 1986 .- 350 с.
22.Гінзбург Л.Я. Творчий шлях Лермонтова. - Л.: Держлітвидав, 1940 .- 224 с.
23.Гіппіус Вл.В. Пушкін і християнство. - Пг.: Сіріус, 1915 .- 46 с.
24.Гловацкій Б.С. Лермонтов і музика. - М. - Л.: Музика, 1964.-103с.
25.Голованова Т.П. Спадщина Лермонтова в радянській поезії. - Л.: Наука, 1978 .- с.192.
26.Грігорьян К.Н. Лермонтов і романтизм. - М. - Л.: Наука, 1964.-300 с.
27.Гроссман Л.П. Лермонтов і культури Сходу / / ЛН.-1941 .- т.43-44 .- с.673-744.
28.Дурилін С.М. М.Ю. Лермонтов. - М., 1944.
29.Дурилін С.М. Росія і Лермонтов (до вивчення релігійних витоків російської поезії) / / Християнська мисль.-1916 .- N 2 .- с.137-150.
30.Дурилін С.М. Доля Лермонтова / / Російська мисль.-1914 .- N 10 .- с.1-30.
31.Дюшен Е. Поезія М.Ю. Лермонтова в її ставленні до російської та західно-європейській літературі. / Пер.с франц. - Казань, 1914.-156 с.
32.Ефімов І. Перлина страждання: Лермонтов очима російських філософів / / Звезда.-1991 .- N 7 .- с.189-196.
33. Життя і творчість М.Ю. Лермонтова, сб.1 .- М., 1941. (Видано Інститутом світової літератури ім. А. М. Горького).
34. Жирмунская Т. Біблія і російська поезія / / Юність. - 1994 .- N1, 2.
35. Золотко Ст. Син російської вічності: (про поезію М. Ю. Лермонтова) / / Література в школе.-1991 .- N 5 .- с.7-18.
36. Іванов С.В. М. Ю. Лермонтов. Життя і творчість. Посібник для вчителя. - М.: Просвещение, 1964 .- С.399.
37. Іеропольскій К. "Звуки небес" у творах М.Ю. Лермонтова: до 100-річчя від дня народження / / Рідна. мову в школі. - 1914/15. - N3 .- с.148-154.
38. Єрусалим у російській культурі. Сост.А. Баталов, А. Лидов; ред. Є.Г. Руденко .- М.: Наука, 1994.
39. Іконніков С.М. Як працював М.Ю. Лермонтов над віршем. Під ред. А.М. Новікової .- Пенза: Кн. вид-во, 1962. - 79 с.
40. Карпов Н.В., Попов І.П. Антиклерикальні і антирелігійні ідеї в російській літературі XIX ст. - М.: Просвещение, 1968. - С.86-97, 184-187.
41. Ключевський В.О. Нариси й мови .- М., 1913 .- с.139.
42. Коровін В.І. Творчий шлях М. Ю. Лермонтова .- М.: Просвещение,
1973. - С.157.
43. Котельников В.А. Про християнських мотиви в російських поетів / / Література в школі. -1994 .- N 3.-с.3-10.
44. Котельников В.А. Православна аскетика і російська література. - СПб.: Вид. "Призма - 15", 1994.-208с. Рец: Суперечок Б. Так будемо єдині / / Літературна Україна. - 1995. - 14 квітня. (N15). -С.11.
45. Критичне посібник. Збірник видатних статей російської критики за 100 років. Киреевский, Айхенвальд. т.II (Лермонтов ,...). Склав Вейнберг. - М: Тип. - Літ. т-ва Ситіна, 1913.
46. Ктітарев Я.М. Питання релігії і моралі в російській художній літературі: Лермонтов / / Пед. СБ - 1910 .- N 9, ч. неофиц. - С.175-212.
47. Лермонтовська енциклопедія / Інститут рус. літератури АН СРСР
(Пушкінський будинок), Наук .- ред. рада вид-ва "Радянська енциклопедія";
Гол. ред. В. А. Мануйлов. - М.: Радянська енциклопедія, 1981.-784с.
48. Лермонтов М. Молитва. Вірш. / / Слово Христа. - 1992 .- N 5 .- с.1.
49. Лермонтов М.Ю. Дослідження та матеріали. / АН СРСР, Інститут рус. літ. [Ред. кол.М.П.Алексеев и др.]. Л.: - Наука. Льон. відділення, 1979 .- 431с.
50. М. Ю. Лермонтов у спогадах сучасників: [до 175-річчя від дня народження / Укл., Підгот. тексту М.І. Гиллельсон, О.В. Міллер]. - М.: Худ. література, 1989.-671с.
51. Лермонтов М.Ю. Життя і твори. -М., 1912.
52. М. Ю. Лермонтов: Питання традицій і новаторства. СБ наук. праць / Рязанський державної реєстрацiї. пед. інститут; Під ред. І.П. Щебликін .- К.: Ряз. ДПІ, 1983.-119с.
53. М. Ю. Лермонтов в російській критиці: Зб. статей [Для ст. шк. віку] .- М.: Сов.Россія, 1985. - 288с.
54. Література про життя і творчість М.Ю. Лермонтова: Бібліограф. покажчик, 1825-1916 / [Упоряд. О. В. Міллер]. - Л.: БАН, 1990.-344с.
55. Літературна спадщина. т.43-44. М.Ю. Лермонтов .- М.: Изд. Академії Наук СРСР, 1941.
56. Ломінадзе С.В. Поетичний світ Лермонтова,-М.: Сучасник, 1985.-288с.
57. Ломінадзе С.В. Небеса Маяковського та Лермонтова / / Питання літератури. -1993 .- Вип.5. -. С.149-169.
58. Ломунов К.Н. М.Ю. Лермонтов: Нарис життя і творчості: [Для старш. віку]. - М: Дитяча література, 1989.-174с.
59. Лотман Ю.В. У школі поетичного слова: Пушкін, Лермонтов, Гоголь. Кн. для вчителя. - М.: Просвещение, 1988.-352с.
60. Лукаш І. По небу півночі ...: [про М.Ю. Лермонтова: Ст. з париж. газети "Відродження", 1939, 24 листопад] / Предисл. і публ. М. Філіна. / / Літ.Россія. -1989 .- 13окт. (N 41) .- с.12-13.
61. Любович Н.А. "Мцирі" в ідейній боротьбі 30-40-х рр., в кн.: Творчість М. Ю. Лермонтова. - М.: Наука, 1964. -С.106-131.
62. Макогоненко Г.П. Лермонтов і Пушкін. - Л: Сов.писатель,
1987.-398с.
63. Максимов Д.Є. Поезія Лермонтова. - М.-Л.: Наука, 1964.-266с.
64. Максимов Д.Є. Про вивчення світогляду і творчої системи Лермонтова. / / Російська література. -1964 .- N 3.-с.1-12.
65. Мануйлов В.А. М.Ю. Лермонтов. Біографія. Посібник для учнів. - М. - Л.: Просвіта, 1964.-183с.
66. Матвєєва Н.П. Біблеїзми в російській словесності / / Російська словесність. -1993 .- N 2,3.
67. Міхлевіч Я.Л. "І Ельбрус на півдні ...": [Про М.Ю. Лермонтова]. - М.: Сов.Россія, 1991. -182 С.
68. Менора: Єврейські мотиви в російській поезії / Упоряд. А. Колганова. - М.: Євр. універ-т; Єрусалим, Г., 1993.
69. Мещерський Н.А. Про епіграфі до поеми М. Ю. Лермонтова "Мцирі" / / Філологічні науки.-1978 .- N 5.
70. Мітін Г. Суд Пілата: Євангельські сюжети в російській літературі XIX-XX ст / / Література в школі. -1994. - N 1.
71. Мурьянов М. Поети вважали за краще бути незрозумілими: [Текстологічний аналіз імені-символу в ліричній поезії М.Ю Лермонтова і Дж. Байрона] / / Питання літератури. - 1991. - N 7. с.104-113.
72. Наровчатов С.С. Лірика Лермонтова. Нотатки поета. - М.: Худ. літ-ра, 1970.-103с.
73. Нікітін М. Ідеї про бога і долю в поезії Лермонтова. - Н. Новгород: В. Н. Райський та І. І. Карнєєв, 1915 .- 48с.
74. Олійник В.Т. Лермонтов і Мільтон: "Демон" і "Втрачений рай" / / Изв. АН СРСР. Сер. літ. і яз.-1989 .- т.48, N 4. - С.299-315.
75. Остолопів М. Словник давньої і нової поезії, ч.I. - СПб., 1821 .- с.398.
76. Павловський А. Популярний біблійний словник. Книга для читання. - М.: Панорама, 1994. - 464 с.
77. Співак бунтує вільнодумства: [М. Ю. Лермонтов] / / Наука і релігія. 1983. - N 10. - С.46-48.
78. Пейсахович М.А. Строфіка Лермонтова, в кн.: Творчість М.Ю. Лермонтова. - М.: Наука, 1964. - С.431, 432, 443-444.
79. Розанов І.М. Лермонтов - майстер вірша / / Розанов І.М. Літературні репутації. - М.: Сов. письменник, 1990. - С.110-281.
80. Рубановіч А.Л. М.Ю. Лермонтов - викривач церкви і релігійних догматів. - Іркутськ, 1962.
81.Сакулін П.М. Земля і небо в поезії Лермонтова, в кн.: Вінок М. Ю. Лермонтова. - М.-П., 1914.
82. Семенов Л.П. Лермонтов і Толстой (до 100-річчя від дня народження) .- М., 1914.
83. Семченко А.Д., Фролов П.А. Мить і вічність: До витоків творчості М. Ю. Лермонтова. - Саратов, Пенза: Приволжья. кн. вид-во, 1982.-183 с.
84.Сперанская Н.М. Лермонтовська конференція, присвячена 150-річчю з дня смерті поета [П'ятигорськ, верес. 1991] / / Російська література. - 1992 .- N 1. - C.230-237.
85.Степанов М. Релігія М.Ю. Лермонтова / / Філологічні записки. - 1915. - Випуск 2. - С.153-186.
86. Таборісская Є.М., Штейнгольд А.М. Тема сну і смерті в ліриці Лермонтова і Тютчева. До проблеми творчої індивідуальності / / Жанр і творча індивідуальність: Межвуз. СБ наук. праць. - Вологда, 1990. - С.75-87.
87. Творчість М.Ю. Лермонтова. 150 років з дня народження. 1814-1964. - М.: Наука, 1964.
88. Удодов Б.Т. М.Ю. Лермонтов. Художня індивідуальність і творчі процеси. - Воронеж, 1973. -702 С.
89. Ульяшов П.С. Загадка генія: (М. Ю. Лермонтов). - М.: Знание, 1989. - (Нове у житті, науці, техніці. Література. - М., 8 / 1989).
90. Уманська М.М. Лермонтов і романтизм його часу. - Ярославль: Верх .- Волж. кн. вид-во, 1971 .- 304 с.
91. Фохт У.Р. Лермонтов. Логіка творчості. - М.: Наука, 1975.-190 с.
92. Царевський А.А. Православ'я і єдина у світі справжня і рятує релігія: Лекція. - К.: Тип. імп. університету, 1892 -1894.
93. Чекалін С.В. Лермонтов: Знайомлячись з біографією поета ...- М.: Знание, 1991 - 249 с.
94. Шувалов С.В. Релігія Лермонтова, в кн.: Вінок М. Ю. Лермонтова: Юб. СБ - М.: Пг.: В. В. Дурнов; спадкоємці Сапаевих, 1914 р. - с. 135-164.
95. Щебликін І.П. Лермонтов: життя і тв-во. - Саратов, Пенза: Приволжья. кн. видавництво, 1990. - С. 261.
96. Ейхенбаум Б.М. Статті про Лермонтова. - М.-Л.: Вид-во Академії наук СРСР [Лен.отд-ня], 1961 - 372 с.
97. Мова і стиль творів М. Ю. Лермонтова. [Cб. статей]. - Пенза, 1969. - С.89.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Література | Диплом
219.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Біблійні мотиви у творчості МЮЛермонтова
Біблійні та міфологічні мотиви у творчості ПП Рубенса
Біблійні мотиви в ліриці Ф І Тютчева
Біблійні мотиви в ліриці Тютчева
Біблійні мотиви в ліриці ІАБуніна
Біблійні мотиви у творах Ф М Достоєвського
Біблійні мотиви в романах Ч Діккенса
Пастернак б. л. - Біблійні мотиви в романі б. л. пастернаку
Достоєвський ф. м. - Біблійні мотиви у творах Достоєвського
© Усі права захищені
написати до нас