Зміст
Введення
1. Основні поняття і сутність фактичного і нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості
1.1 Фактичний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
1.2 Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
2. Порядок обліку витрат і калькулювання собівартості при фактичному і нормативному методах
2.1 Фактичний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
2.2 Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
Висновок
Список літератури
Додаток 1
Введення
Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати організації на її виробництво і збут.
Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних ресурсів і грошових коштів.
Калькуляція собівартості являє собою особливу систему розрахунків, за допомогою якої може бути визначена собівартість як всієї виробленої продукції, так і одиниці кожного її виду.
Основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції - позамовний, попередільний, попроцессний і нормативний.
Вибір методу калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) пов'язаний з типом виробництва, його організацією, використовуваної технологією та особливостями самої продукції (робіт, послуг).
Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), що застосовуються в бухгалтерському обліку, дозволяють визначити витрати по кожному окремому об'єкту та групі об'єктів. У виробництві під такими об'єктами розуміються залишки незавершеного виробництва, готова продукція, а також відвантажені товари. Однак правила, встановлені в ст.ст.318 та 319 Податкового кодексу РФ для розподілу витрат по цих об'єктах на незавершене виробництво, відмінні від бухгалтерських. Через це бухгалтерія підприємства змушена самостійно вирішувати цілий комплекс питань. Як відображати в податковому обліку рух виробів між цехами основного і допоміжного виробництв або роботи (послуги), що виконуються фахівцями одних підрозділів для інших підрозділів? А незавершену продукцію враховувати окремо по кожному цеху або в цілому по підприємству? Що розуміти під прямими витратами кожного етапу виробництва? До яких витрат - прямим або непрямим - відносити оплату праці персоналу допоміжних служб і витрати на амортизацію їх основних засобів? Найчастіше бухгалтерам доводиться самостійно адаптувати норми ст.ст.318 та 319 Податкового кодексу РФ до галузевої специфіки, так як галузеві рекомендації до цих пір не розроблені.
Актуальність обраної теми полягає в тому, що правильний вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості дозволяє підприємству ефективно контролювати і управляти своїми витратами і приймати вірні рішення в їх зниженні.
Мета цієї роботи - визначити порядок обліку і калькулювання собівартості при нормативному та фактичному методах.
Завданнями роботи є виявлення та опис основних аспектів при обліку і калькулювання собівартості нормативним і фактичним методами.
1. Основні поняття і сутність фактичного і нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості
1.1 Фактичний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
Фактичний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції полягає у визначенні собівартості продукції за фактично виробленим на виготовлення продукції витрат. Тобто повна собівартість продукції розраховується як сума залишку незавершеного виробництва на початок місяця і фактичні витрати на виробництво за місяць мінус залишок незавершеного виробництва на кінець місяця.
Фактичний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції у свою чергу ділиться на позамовний метод і попередільний метод.
Позамовний метод застосовується в індивідуальному і серійному виробництвах при випуску складних видів машин і устаткування, виконання науково-дослідних робіт, будівництва об'єктів та т.п. за окремими договорами, а також в експериментальних, ремонтних, інструментальних та інших допоміжних виробництвах усіх галузей промисловості 1. Його застосування можливе в тому випадку, якщо одиниця продукції (робіт, послуг) має характерними властивостями, а сама продукція виготовляється окремими партіями, кількість яких можна чітко визначити. Об'єктом обліку витрат у цих виробництвах є окремі замовлення на один виріб або серію виробів.
На кожне замовлення відкривається картка реєстрації, в якій враховуються прямі і непрямі витрати, що утворилися в ході виконання договору. Непрямі витрати розподіляються між замовленнями способом, визначеним організацією в обліковій політиці для цілей бухгалтерського обліку. У картки витрати заносяться наростаючим підсумком протягом усього періоду виконання замовлення. Сума витрат по картках невиконаних замовлень (або виконаних, але не прийнятих замовниками) на кінець місяця представляє собою обсяг незавершеного виробництва.
У бухгалтерському обліку прямі витрати враховуються за дебетом рахунків 20 "Основне виробництво", 23 "Допоміжні виробництва" у кореспонденції з рахунками 02 "Амортизація основних засобів", 10 "Матеріали", 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками", 69 "Розрахунки по соціальному страхуванню і забезпечення ", 70" Розрахунки з персоналом з оплати праці "та ін Аналітичний облік на рахунках витрат ведеться в розрізі об'єктів калькулювання (видів продукції, робіт, послуг).
Непрямі витрати обліковуються на рахунках 25 "Загальновиробничі витрати", 26 "Загальногосподарські витрати" з подальшим списанням у дебет рахунків витрат за видами продукції, робіт, послуг.
Перевагою позамовного методу калькулювання собівартості є те, що він дозволяє зіставляти витрати між замовленнями, показує найбільш і найменш рентабельні замовлення. Недоліком цього методу є його трудомісткість.
Попередільний метод застосовується в тому випадку, коли сировина переробляється в готову продукцію послідовно на окремих виробничих стадіях. Особливість попередільного методу полягає в тому, що витрати узагальнюються по переділах, а це дозволяє калькулювати собівартість продукції кожного переділу, яка виступає в якості напівфабрикатів у наступних переділах, причому частина напівфабрикатів передається на подальшу переробку, а інша частина може бути продана на сторону. Облік витрат по переділах ведеться на рахунку 20 "Основне виробництво".
Попроцессний метод застосовується в організаціях з невеликою номенклатурою продукції, де, як правило, відсутня незавершене виробництво. У даному випадку облік витрат ведеться не за видами продукції, а по місцях виникнення витрат у розрізі кожного звітного місяця. Попроцессний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, будучи різновидом Попередільний, найчастіше застосовується у видобувних галузях промисловості та енергетиці.
Фактична собівартість реалізованої продукції розраховується на підставі інформації про величину виробничих витрат у звітному періоді. Наведемо спрощений алгоритм розрахунку собівартості продукції 2. Він включає в себе:
1. Розподіл і списання загальновиробничих витрат.
2. Розподіл і списання загальногосподарських витрат.
3. Розрахунок собівартості продукції допоміжних виробництв.
4. Розподіл витрат допоміжних виробництв.
5. Визначення загальної суми витрат основного виробництва. Вона дорівнює сумі прямих витрат, пов'язаних з виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), витрат допоміжних виробництв і непрямих витрат, віднесених до діяльності основного виробництва.
6. Визначення суми витрат основного виробництва, що припадає на залишки незавершеного виробництва.
7. Визначення фактичної виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг).
8. Розподіл витрат на продаж виробленої продукції.
9. Визначення фактичної собівартості реалізованої продукції.
Розглянемо ряд пунктів алгоритму докладніше.
Загальновиробничі витрати збираються протягом місяця на рахунку 25 "Загальновиробничі витрати". При розподілі в кінці місяця ці витрати списуються:
- В дебет рахунку 20 "Основне виробництво" - в частині витрат, що включаються до собівартості продукції підрозділів основного виробництва;
- І (або) в дебет рахунку 23 "Допоміжні виробництва" - в частині витрат, що включаються до собівартості продукції підрозділів допоміжних виробництв.
Базу для розподілу загальновиробничих витрат організація встановлює самостійно і закріплює її в обліковій політиці 3. За базу розподілу можуть використовуватися:
- Заробітна плата робітників, зайнятих випуском продукції певного виду;
- Вартість матеріалів, витрачених на виробництво певного виду продукції;
- Загальна сума прямих витрат, пов'язаних з виробництвом кожного з видів продукції;
- Загальна сума виручки від продажу кожного виду продукції.
Правила розподілу загальногосподарських витрат організація також встановлює самостійно і закріплює в обліковій політиці (наприклад, в обліковій політиці ВАТ «Гайський металургійний завод», закріплений порядок списання загальногосподарських витрат на 90 рахунок (Додаток 1)). У залежності від способу списання зазначених витрат розрізняють два варіанти формування собівартості продукції (робіт, послуг):
- Перший варіант - за повною собівартістю. Тобто витрати, зібрані на рахунку 26 "Загальногосподарські витрати", розподіляються між різними видами продукції і включаються до їх собівартості за аналогією з Загальновиробничими витратами 4;
- Другий варіант - за скороченою собівартості. У цьому випадку загальногосподарські витрати в кінці кожного звітного періоду в повному обсязі списуються на рахунок 90 "Продажі".
Собівартість продукції допоміжних виробництв розраховується виходячи із суми прямих витрат даних виробництв і суми непрямих витрат у частині, що відноситься до діяльності таких виробництв. Крім того, обчислюється вартість залишків незавершеного виробництва допоміжного виробництва. Такі розрахунки можуть виконуватися аналогічно тому, як вони виробляються для основного виробництва, або у спрощеному порядку. Все залежить від того, який порядок закріплений в обліковій політиці організації. Витрати допоміжних виробництв розподіляються в кінці місяця між виробництвами - споживачами продукції допоміжних виробництв. Порядок розподілу закріплюється в обліковій політиці.
Сума фактичних витрат, здійснених у поточному періоді у зв'язку з виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), за мінусом витрат, віднесених до незавершеного виробництва, складає фактичну виробничу собівартість готової продукції (робіт, послуг). У фактичній собівартості враховується розподілена на даний вид продукції частина непрямих витрат і витрат допоміжних виробництв, вартість втрат від браку, що не підлягає стягненню з винних осіб, а також вартість втрат від нестачі та псування цінностей в межах норм природних втрат.
У залежності від прийнятої організацією облікової політики фактична собівартість готової продукції списується з кредиту рахунку 20 "Основне виробництво" у дебет рахунків 40 "Випуск продукції (робіт, послуг)", 43 "Готова продукція" або 90 "Продажі". Якщо частина готової продукції організація спрямовує на власні потреби, такі матеріальні цінності оприбутковуються за їх фактичної виробничої собівартості на відповідні рахунки обліку цих матеріальних цінностей.
Витрати, пов'язані з реалізацією продукції (робіт, послуг), враховуються протягом місяця на рахунку 44 "Витрати на продаж". В кінці місяця ці витрати списуються в частині, що відноситься до реалізованої продукції, на рахунок 90. Витрати на продаж можуть розподілятися між окремими видами продукції щомісяця виходячи з їх ваги, обсягу, виробничої собівартості або інших показників.
При розбіжності моменту відвантаження і моменту переходу права власності на продукцію витрати розподіляються між відвантаженої і реалізованої продукцією 5. Для цього визначається:
а) сума витрат на продаж, що припадає на залишок відвантаженої, але не реалізованої продукції на початок місяця;
б) сума витрат на продаж, здійснених у поточному місяці;
в) вартість за обліковими цінами залишку відвантаженої, але не реалізованої продукції на початок місяця;
г) вартість за обліковими цінами відвантаженої продукції за місяць;
д) середній відсоток витрат на продаж;
е) вартість за обліковими цінами реалізованої в поточному місяці продукції;
ж) сума витрат на продаж, що підлягає списанню на рахунок 90.
Розглянемо тепер порядок калькулювання.
Вибір об'єктів калькулювання обумовлюється:
- Особливостями застосовуваного технологічного процесу виробництва;
- Характером продукції;
- Особливостями організаційної структури підприємства;
- Цілями калькулювання.
З урахуванням даних факторів об'єктами калькулювання можуть бути продукт, частину продукту, група однорідних продуктів (продуктове напрямок), група однойменних продуктів (серія), набір продуктів (замовлення), причому як за витратами виробництва в цілому (закінчені обробкою), так і за окремими виробничих операцій (переділів, стадіями, фазами) 6.
Процес калькулювання спрощується, а результати калькулювання стають більш достовірними, коли об'єкти калькулювання встановлюються стосовно до технологічних процесів виготовлення продуктів. Для цього об'єкт калькулювання повинен бути кратним (тобто включати один або декілька) технологічним переходах.
У залежності від цілей калькулювання об'єктом калькулювання може бути як готовий продукт, так і продукт різного ступеня готовності. Наприклад, для визначення рівня витрат і рентабельності виробництва окремих видів продуктів необхідно калькулювання готових продуктів. Для цілей внутрішньофірмового комерційного розрахунку, управління виробництвом, визначення ціни реалізації незавершених виробництвом продуктів (напівфабрикатів) необхідно калькулювання собівартості продуктів за певним технологічним переходах (тобто незакінчених обробкою продуктів) всередині центрів відповідальності і місць виникнення витрат.
Крім того, необхідно використання допоміжних об'єктів калькулювання. Такими об'єктами можуть бути забраковані продукти різного ступеня готовності, відходи.
Якщо об'єкт калькулювання - це вид продукту (частини продукту, групи продуктів) різного ступеня готовності, то калькуляційна одиниця є кількісним вимірником об'єкта калькулювання.
Прийнято виділяти такі основні види калькуляційних одиниць:
- Натуральні кількісні - штуки, тонни, кіловат - годинник, метри і т.д.;
- Умовно - натуральні - 100 умовних пар взуття, тонна умовного чавуну, 1000 умовних консервних банок і т.д.;
- Умовні калькуляційні одиниці, які передбачають певний зміст корисної речовини в продукті - хімічні продукти з певним змістом кислоти або лугу, молочні продукти з певним відсотком жирності і т.д.;
- Вартісні одиниці;
- Одиниці роботи персоналу або засобів праці - нормо - година роботи фахівця, машино - день, тонно - кілометр перевезень і т.д.
Натуральні одиниці вигідно відрізняються тим, що вони часто збігаються з носіями витрат.
Умовно - натуральні одиниці та одиниці роботи застосовують у випадках, коли при великій номенклатурі продуктів утруднено калькулювання за всіма найменуваннями. Але такий підхід виправдовує себе, якщо структура асортименту вироблених продуктів і норми витрат для окремих продуктів незмінні.
У виробництвах, де з одних вихідних матеріалів виробляються продукти із близькими за характером, але з різними за ефективністю споживчими властивостями (наприклад, з різним вмістом корисної речовини) в якості калькуляційної одиниці вибирається продукт (реальний чи умовний) з певною величиною споживної вартості (наприклад, з певним змістом корисної речовини).
Одиниці роботи використовуються у виробництвах, мета яких - не виготовлення продукції, а надання послуг.
Для цілей перспективного планування можливе застосування укрупнених калькуляційних одиниць.
1.2 Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
В условиях применения нормативного метода учета затрат на производство продукции осуществляется анализ фактических расходов в сопоставлении с плановыми, для чего используются нормативные калькуляции.
Основными задачами нормативного метода учета затрат на производство являются:
- своевременное предупреждение нерационального расходования материальных, трудовых и финансовых ресурсов в хозяйстве;
- содействие выявлению имеющихся в производстве резервов.
Нормативный метод как совокупность способов и приемов учета и контроля за выполнением заданий по снижению себестоимости продукции является важным средством управления формированием затрат на производство. Этот метод предусматривает создание системы действующих прогрессивных норм и нормативов и на ее основе калькуляции нормативной себестоимости, выявление и учет затрат, связанных с отклонениями от действующих норм и нормативов, исчисление фактической себестоимости продукции (работ, услуг) на основе предварительно составленных калькуляций нормативной себестоимости продукции.
Основой нормативного метода учета является нормативная база, представляющая собой комплекс прогрессивных научно обоснованных трудовых, материальных и финансовых норм и нормативов, порядок и методы их формирования, обновления и использования при разработке перспективных и текущих планов, а также при организации подготовки и контроля норм и нормативов на всех уровнях планирования 7 .
Нормы затрат разрабатываются на каждый вид полуфабрикатов, узлов, деталей, продукции (работ) в условиях достигнутого в организации уровня технологии и организации производства и труда и служат для непосредственного отпуска материальных ресурсов на производственные нужды и расчета заработной платы.
Анализ себестоимости продукции начинается с оценки выполнения плана по затратам на 1 руб. товарной продукции, а затем анализируется себестоимость выпущенной продукции и себестоимость единицы важнейших изделий.
До начала производственного процесса проводится предварительное нормирование затрат. Как правило, нормативные затраты определяются по следующим статьям расходов:
основные сырье и материалы;
оплата труда основных производственных рабочих;
накладные расходы.
Нормы расходов сырья и материалов и нормы оплаты труда основных производственных рабочих исчисляются на единицу продукции. Для расчета накладных расходов составляются сметы, которые носят постоянный характер. В случае значительных колебаний объема производства, которые могут привести к изменению величины накладных расходов, составляются скользящие сметы с разбивкой всех статей накладных расходов на постоянные и переменные элементы. Для переменной части разрабатываются нормативные величины. Для расчета стандартной себестоимости нормативные затраты на сырье и материалы, на оплату труда и нормативные накладные расходы суммируются.
В ходе осуществления производственной деятельности фиксируются все факты отклонений от нормативных показателей. На основе детального анализа причин отклонений разрабатываются управленческие решения по устранению этих причин. Одним из результатов может стать, в частности, уточнение самих стандартов.
Нормативный метод учета используют, как правило, в отраслях обрабатывающей промышленности с массовым и серийным производством разнообразной и сложной продукции. В этом случае отдельные виды затрат на производство учитываются по текущим нормам; обособленно ведется оперативный учет отклонений фактических затрат от норм с указанием места их возникновения, причин и виновников; фиксируются изменения текущих норм в результате внедрения организационно-технических мероприятий, и определяется влияние этих изменений на себестоимость продукции. В итоге фактическая себестоимость продукции (Зф) исчисляется по формуле:
Зф = Зн + О + И,
где Зн - затраты по текущим нормам;
О - величина отклонений от них;
И - изменения норм.
В бухгалтерском учете оценка готовой продукции по нормативной (плановой) производственной себестоимости предусмотрена в п.59 Положения по ведению бухгалтерского учета. Вариант оценки готовой продукции по нормативной себестоимости применяется в отраслях с массовым и серийным характером производства, а также производства изделий обширной номенклатуры (п.205 Методических указаний по бухгалтерскому учету материально-производственных запасов).
Для учета изготовленной продукции по нормативной себестоимости служит счет 40 "Выпуск продукции (работ, услуг)". По дебету счета 40 отражается фактическая производственная себестоимость продукции в корреспонденции со счетами учета затрат на производство 20 и 23. По кредиту счета 40 отражается нормативная себестоимость выпущенной продукции в корреспонденции со счетами 43 "Готовая продукция", 90 "Продажи" и др. Сопоставлением дебетового и кредитового оборотов по счету 40 на последнее число месяца определяется отклонение фактической производственной себестоимости продукции от нормативной. Превышение фактической себестоимости над нормативной (перерасход) списывается со счета 40 в дебет счета 90 независимо от того, вся ли выпущенная продукция была реализована в отчетном периоде. Экономия, то есть превышение нормативной себестоимости над фактической, сторнируется по кредиту счета 40 и дебету счета 90.
Нормативный метод основан на создании и утверждении в организации системы нормативов и норм, на основании которых составляют калькуляции нормативной (стандартной) себестоимости продукции (работ, услуг), выявляют и учитывают затраты, связанные с отклонением от действующих нормативов и норм.
Основные элементы нормативного метода:
составление нормативных калькуляций по изделиям с учетом изменений норм на начало текущего месяца;
раздельный учет производственных затрат по нормам и отклонениям от них;
учет изменений норм, составление отчетных калькуляций.
Отклонения подразделяются на положительные и отрицательные (экономия или перерасход, например, сырья и материалов). Если в документах, где зафиксированы отклонения, указаны коды причин и инициаторов (виновников), то это помогает лучше управлять затратами и совершенствовать затратный механизм.
Аналогичными признаками обладает система учета, используемая в странах с рыночной экономикой, называемая "стандарт - кост".
В странах с рыночной экономикой применяется также система учета затрат "директ - кост", которая состоит в определении только прямых или переменных расходов. Косвенные расходы не включаются в себестоимость объектов учета, а списываются непосредственно на счет учета прибылей и убытков 8 .
При этом во всех случаях организация может вести учет затрат с их группировкой по местам возникновения.
При организации учета себестоимости продукции, работ и услуг с использованием нормативного метода информация о затратах по каждому объекту учета формируется в регистре отдельно по нормам (нормативам) и отклонениям от них.
Организация может для учета выпущенной продукции (работ, услуг) и отклонений фактической производственной себестоимости от нормативной себестоимости применять счет 40 "Выпуск продукции (работ, услуг)".
В данном случае в учете делаются записи:
Д-т счета 40 К-т счета 20 (23, 29) - списана фактическая себестоимость выпущенной продукции, сданных работ и оказанных услуг;
Д-т счета 10, 20, 23, 28, 43, 90 К-т счета 40 - данная продукция, работы и услуги списаны по нормативной стоимости;
Д-т счета 90 К-т счета 40 - досписана сумма превышения фактической себестоимости над нормативной стоимостью данной продукции, работ и услуг или Д-т счета 90 К-т счета 40 - сторно на сумму превышения нормативной стоимости данной продукции, работ и услуг над их фактической себестоимостью.
Незавершенное производство в организациях, занятых в отдельных отраслях народного хозяйства, может оцениваться по договорной стоимости 9 .
В данном случае применяется счет 46 "Выполненные этапы по незавершенным работам".
В бухгалтерском учете хозяйственные операции отражаются в следующем порядке:
Д-т счета 90 К-т счета 20 - списана фактическая себестоимость выполненных работ;
Д-т счета 46 К-т счета 90 - отражена выручка по договорной стоимости данных работ;
Д-т счета 90 К-т счета 68 - отражена задолженность бюджету по НДС;
Д-т счета 90 К-т счета 99 - отражена прибыль от продажи работ;
Д-т счета 62 К-т счета 46 - списана стоимость выполненных работ по окончании их в целом по договору;
Д-т счета 51, 52 К-т счета 62 - получены денежные средства в оплату выполненных работ.
Если от заказчика получен аванс, он отражается в учете в общем порядке:
Д-т счета 51, 52 К-т счета 62 - получен аванс;
Д-т счета 62 К-т счета 62 - зачтен аванс при сдаче в целом объекта заказчику.
При оценке выполненных работ по договорной стоимости оценка незавершенного производства будет также производиться по договорной стоимости. Организация, оценивающая таким образом лишь часть работ на учетном объекте, приходящуюся на законченные этапы и комплексы, будет иметь незавершенное производство в двойной оценке по данным объектам учета:
по договорной стоимости - в части законченных этапов и комплексов работ;
по фактической себестоимости - в части незаконченных видов работ.
Методы оценки незавершенного производства устанавливаются организациями в соответствии с отраслевыми рекомендациями по планированию, учету и калькулированию себестоимости продукции (работ, услуг) 10 .
Затраты по объектам учета, оставшимся незавершенными, отражаются на счете 20 нарастающим итогом до завершения всех работ и выпуска продукции.
2. Порядок учета затрат и калькулирования себестоимости при фактическом и нормативном методах
2.1 Фактический метод учета затрат и калькулирования себестоимости
Порядок учета и калькулирования себестоимости фактическим методом рассмотрим на примере предприятия ООО «Виско».
Предприятие ООО «Виско» применяет позаказный метод учета затрат и калькуляции продукции и должно выполнить два заказа: А и Б. Для их выполнения были произведены следующие расходы:
Заказ А: материалы - 17 000 руб., заработная плата рабочих - 15 000 руб., единый социальный налог - 5340 руб., амортизация оборудования - 3000 руб.
Заказ Б: материалы - 11 000 руб., заработная плата рабочих - 13 000 руб., единый социальный налог - 4628 руб., амортизация оборудования - 2500 руб.
Общепроизводственные расходы составили 23 000 руб., общехозяйственные расходы - 20 000 руб.
В соответствии с учетной политикой предприятия общехозяйственные и общепроизводственные расходы распределяются пропорционально прямым расходам.
Калькуляция себестоимости заказов (в рублях) представлена в таблице 1.
Таблиця 1
Калькуляция себестоимости заказов
Заказ | Матеріали | Заробітна плата | Єдиний соціальний податок | Амортизація | Итого прямых расходов | Доля прямых | Загальновиробничі витрати | Загальногосподарські витрати | Итого полная себестоимость заказов |
А | 17 000 | 15 000 | 5 340 | 3 000 | 40 340 | 56,48 | 12 990 | 11 296 | 64 626 |
Б | 11 000 | 13 000 | 4 628 | 2 500 | 31 128 | 43,52 | 10 010 | 8 704 | 49 842 |
Разом | 71 468 | 100,00 | 23 000 | 20 000 | 114 468 |
В бухгалтерском учете процесс формирования себестоимости заказов будет выглядеть следующим образом (таблица 2).
Таблиця 2
Себестоимость заказов
Зміст операції
Дебет
Кредит
Сума
Для выполнения заказа А:
списаны материалы
20 "А"
10
17 000
начислена заработная плата рабочим
20 "А"
70
15 000
начислен единый социальный налог
20 "А"
69
5 340
начислена амортизация
20 "А"
02
3 000
Для выполнения заказа Б:
списаны материалы
20 "Б"
10
11 000
начислена заработная плата рабочим
20 "Б"
70