Д. І. Фонвізіна судилося жити в досить похмуру епоху царювання Катерини II, коли нелюдські форми експлуатації кріпаків досягли тієї межі, за яким міг відбутися тільки селянський бунт. Це лякало російську самодержиці, стремившуюся лицемірною грою в законодавство призупинити зростаючий гнів народу.
Поміщики-самодури відчували тваринний страх перед насувається небезпекою і вимагали посилення репресій. Глибоке співчуття і тривогу викликало нестерпне становище селян у просвітителів, до яких належав і Д. І. Фонвізін.
Як і всі просвітителі, Д. І. Фонвізін побоювався повної свободи селян, але він ратував за полегшення їх долі, покладаючи великі надії на просвітництво та виховання. За десять років до "Недорослого", на початку 70-х років XVIII ст. , А. П. Сумароков у віршованій сатирі "Про шляхетність" стверджував, що різниця мужика і пана полягає зовсім не в походженні, а в розумі. Пан повинен бути розумнішим, освіченішим, розумніше, а якщо цього немає, то як тоді можна виправдати кріпосне право?
І в тій же сатирі Сумароков з гнівом запитує: "Ах, чи повинно людьми худобі володіти?" У "Наталка Полтавка" на перше місце винесена тема поміщицького свавілля. Головним критерієм в оцінці героїв стає їх ставлення до кріпакам. Дія відбувається у маєтку Простакова. Необмеженої господинею є пані Простакова. Цікаво відзначити, що в переліку дійових осіб тільки їй присвоєно звання "пані", інші герої названі лише на прізвище або по імені. Вона дійсно панує в підвладному їй світі, панує нахабно, деспотично, з повною впевненістю у своїй безкарності. Користуючись сирітством Софії, Простакова заволодіває її маєтком. Не спитавши згоди дівчини, вирішує видати її заміж. Проте повною мірою вдача цієї "фурії" розкривається у поводженні з кріпосними селянами. Простакова глибоко переконана у своєму праві ображати, оббирати й карати селян, на яких вона дивиться як на істоти іншої, нижчої породи.
Добробут Простакової тримається на безсоромному пограбуванні кріпаків. "З тих пір, - скаржиться вона Скотініних, - як усе, що у селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо". Порядок у домі наводиться лайкою і і побоями. "З ранку до вечора, - знову скаржиться Простакова, - як за мову повішена, як найнятий: то лаючись, то б'юся". Єреміївна на питання, скільки їй покладається платні, зі сльозами відповідає: "По п'яти рублів на рік, до п'яти ляпасів на день". Примітивна натура Простакової виразно розкривається в різких переходах від нахабства до боягузтва, від самовдоволення до підлесливості. Вона груба з Софією, поки відчуває над нею свою владу, але, дізнавшись про повернення Стародумов, миттєво змінює свій тон і поведінка. Коли Правдин оголошує рішення віддати Простакова під суд за нелюдське ставлення до селян, вона принижено валяється у нього в ногах. Але, виблагавши прощення, відразу поспішає розправитися з нерозторопними слугами, котрий втратив Софію: "Простив! Ах, батечку, чуєш! Тепер-то дам я зорю каналія своїм людям. Тепер-то я всіх переберу поодинці".
Брат Простакової Скотініних родинний їй не тільки по крові, а й за духом. Він у точності повторює кріпосницьку практику своєї сестри. "Не будь я Тарас Скотініних, - заявляє він, - якщо у мене не всяка вина винна. У мене в цьому, сестриця, один звичай з тобою ... а всякий збиток ... здеру з своїх же селян, та й кінці в воду ". Присутність у п'єсі Скотініних підкреслює широке поширення дворян, подібних Простакової, надає їй характер типовості.
Недарма в кінці п'єси Правдин радить попередити інших Скотініних про те, що відбулося в маєтку Простакова. Багато дворяни в розумовому та цивільному розвитку коштують так низько, що їх можна уподібнити лише тваринам.
Бидло, що володіють людьми, - ось та болюча проблема, яка з великою сміливістю була поставлена Д. І. Фонвізіна. Він наділив героїв підкреслено російськими іменами, оточив їх звичної обстановкою, зберіг на сцені російські звичаї. Пані Простакова - уроджена Скотініних - весь час порівнюється з собакою, Скотініних - зі свинями. Самі вони наполегливо називають себе усю худобу, тваринами. "Чувана чи, щоб сука щенят своїх видавала?" - Запитує Простакова. "Ой я, собача дочка!" - Заявляє вона в іншому місці. Низинний духовне обличчя Скотініних розкривається в його пристрасть до "свинкам". "Люблю свиней ... - зізнається він, - а у нас в околиці такі великі свині, що немає з них жодної, яка, ставши на задні ноги, не була б вище кожного з нас цілої головою". "Ні, сестра, - заявляє він Простакової, - я своїх поросят завести хочу". І Митрофан, за словами матері, "до свиней змалечку такий же мисливець ... Бувало, побачивши свинку, затремтить від радості". "Аз єсмь худобу, - читає Митрофан по Часослову, - а не людина".
Справжній переворот зробив Фонвізін в області комедійного мови. Мова багатьох його героїв заздалегідь задана специфікою образу. У "Наталка Полтавка" особливо колоритні мови Простакової, Скотініних, Єреміївна. Фонвізін зберігає всі неправильності мови своїх неосвічених героїв: "першо-ет" замість перший-то, "дитини" - замість дитини, "голоуш-ка" - замість голівонька, "котора" - замість яка. Вдало використані прислів'я та приказки. Грубу, розпущену натуру Простакової добре розкривають вживаються нею вульгаризми: "А ти, бестія, остовпіла, а ти не вп'ялася братикові в харю, а ти не раздернула йому рила по вуха".
З мови Простакової не сходять лайливі слова: худобу, харя, каналії, стара відьма. Звістка про хворобу дворової дівки Палажка приводить її в сказ: "Ах вона бестія! Лежить. Неначе благородна!" Протягом всієї комедії Скотініних і Простакова підкреслюють, що розумні незвичайно, особливо Митрофанушка. Насправді ж Простакова, її чоловік і її брат не вміють навіть читати. Більше того, вони глибоко переконані у марності і непотрібності знань. "Без науки люди живуть і жили", - впевнено заявляє Простакова. Настільки ж дикі і їх суспільні уявлення.
Високі посади існують, на їхнє глибоке переконання, тільки для збагачення. За словами Простакової, її батько "воєводою був п'ятнадцяти років ... не вмів грамоті, а вмів достаточек нажити". Переваги "благородного" стану вони вбачають у можливості ображати і оббирати залежних від них людей. Причиною "лихих звичаїв" можуть бути і погані наставники.
Навчання Митрофана доручено недовчився семінаристу Кутейкін, відставному солдатові Цифіркін і колишньому кучерові, німцеві Вральману. Митрофан - одне з головних дійових осіб комедії. Використовуючи прийоми мовної характеристики, Д. І. Фонвізін зобразив Митрофана як найбільшого ледаря. Але справа не тільки у вчителях, характер і поведінка Митрофана - природний результат тих живих прикладів, якими він оточений в будинку батьків.
Саме ж згубний вплив зробила на Митрофана Простакова. Адже й ім'я його, в перекладі з грецького, означає "подібний матері", тобто "що являє собою мати". Від Простакової Митрофан перейняв грубість, жадібність, презирство до праці і знань. Виховання, яке мати хотіла дати своєму синові, - скотиняче виховання, виховання тварин потреб. Рабство розбещує панів, поміщиків, позбавляючи їх людських рис. Вони перетворили своїх селян в скотів, але і самі стали скотами, втративши честь і совість, забувши про людські та споріднених уподобаннях. Фонвізіну вдалося створити справді типові образи, які стали загальними і пережили свій час. Безсмертними стали імена Митрофанушки, Скотініних, Простакової.