Берберова Ніна Миколаївна (1901 - 1993), прозаїк.
Народилася 26 липня (8 серпня н.с.) у Петербурзі в родині службовця Міністерства фінансів. Отримала домашню освіту, вчилася в гімназії.
Після революції в 1919 - 20 навчалася в Ростові-на-Дону, потім повернулася до Петрограда. Як поетеса в 1921 увійшла в літературні кола Петрограда. У червні 1922 отримує дозвіл на виїзд із країни разом з Ходасевичем, який став її чоловіком. Спочатку жила у М. Горького в Італії, потім - у Парижі.
Протягом 15 років була літературним співробітником щоденної паризької газети "Останні новини", де була опублікована її перша проза "Біянкурскіе свята", потім романи "Останні й перші" (1930), "Володарка" (1932), "Без заходу" (1938 ).
Високу оцінку критики отримала книга "Полегшення долі" (1949), що увібрала розповіді 1934 - 1941 років. Особливий успіх мала книга "Чайковський. Історія самотнього життя" (1936).
Під час другої світової війни жила в окупованій Франції. Після війни була редактором літературних сторінок паризького тижневика "Російська думка", де в 1948 - 49 був надрукований її репортаж із залу суду про справу неповерненця В. Кравченко. В цей же час у Нью-Йорку "Новий журнал" публікує її найкращі оповідання.
У 1950 переїжджає до США. З 1958 викладає в Иельского, потім у Прінстонському університетах. У 1969 на англійській мові (у Лондоні, Нью-Йорку), в 1972 російською мовою (у Мюнхені) виходить автобіографічна книга Берберовой - "Курсив мій", зустрінута схваленням критиків і інтересом читачів.
До числа найбільш значних робіт останніх десятиліть належить книга "Залізна жінка" (1981).
У 1986 виходить гучне дослідження "Люди і ложі. Росіяни масони XX століття". Останні роки життя М. Берберова провела в Прінстоні, будучи професором університету у відставці. Тут і померла у 1993.