Кожен, хто хоча б трохи знайомий з японською поезією, і навіть той, хто зовсім не знайомий з нею, напевно чув ім'я великого поета-мандрівника XVII століття Мацуо Басьо. Невичерпним джерелом натхнення Басьо були його дорожні враження, все побачене і почуте під час мандрів. Шляхові щоденники Басьо у віршах і прозі належать до найвідоміших пам'ятників японської літератури.
Пройшов я сотню ри,
За дальньої даллю хмар
Присяду відпочити.
Вміючи цінувати самотність і усамітнення, великий поет не цурався людей, а зблизився з ними.
Це знайшло відображення і у віршах Басьо, героями яких були селяни, рибалки, збирачі чайного листя.
Ось він - мій знак дороговказний!
Посеред високих трав лугових
Людина з оберемком сіна.
Під час мандрівок Басьо бачив, як важко живеться простим людям. Будучи свідком багатьох лих, горя, хвороб, поет глибоко переживав їх. Страшно бачити дітей, покинутих на вірну загибель зубожілим батьками.
Сумуєте ви, слухаючи крик мавп,
А чи знаєте, як плаче дитина,
Покинутий на осінньому вітрі?
Хоча багато вірші Басьо і пройняті сумом, поет був дуже життєлюбним людиною. Дивовижна краса природи, веселі ігри з дітьми, новизна і яскравість вражень, нові цікаві зустрічі - все це наповнює чудові вірші поета легкістю, радістю, прозорістю.
Метелики політ
Будить тиху галявину
У сонячному світлу.
У своїх численних коротеньких творах Басьо розкривається перед нами як своєрідний і глибокий мислитель з щедрим чутливим серцем і широкою чистою душею. Крокуючи по дорогах Японії, він запалював у людях любов до прекрасного, залучаючи їх до справжнього мистецтва. Ось чому не зменшується слава Басьо, а тільки міцніє з роками.
Лише цінителю тонких вин
Розповім, як сиплеться водоспад
У піні вишневих кольорів.