Ахматова а. - Особливості поетичного світу Анни Ахматової

Іржавіє золото і зотліває сталь,
Кришиться мармур, до смерті все готове ...
Всього міцніше на землі печаль
І дрлговечней царське слово. Анна Ахматова
Ганна Андріївна Ахматова отримала нарешті визнання як великий російський поет. Її виняткове ліричний хист не тільки передавало душевні стани людини, але і чуйно відгукувалося на великі події народного життя. Вона пов'язана з епохою, яка сформувала її як поета, - з так званим срібним століттям російської художньої культури.
Літературний шлях Анни Ахматової, що почався ще в дореволюційні роки і завершився в радянський час (вона померла 5 березня 1966), був тривалим і нелегким. З самого початку поезія її відрізнялася правдивістю поетичного слова. У віршах Анни Андріївни відбилася життя її серця і розуму.
На початку століття в Росії існувало чималу кількість поетичних шкіл і течій. Всі вони сперечалися, навіть ворогували один з одним на публічних диспутах і на журнальних сторінках. Вперше з'являлися у пресі поети прагнули перевершити суперників вишуканістю мови. Їх вірші відрізнялися навмисної витонченістю. Безпосереднє вираження почуттів уявлялося надто елементарним. А Ахматова писала:
Нам свіжість слів і почуття простоту
Втрачати не те ль, що живописцю - зір,
Або акторові - голос і рух,
А жінці прекрасною - красу?
Поезія Анни Ахматової відразу ж зайняла особливе місце врівноваженістю тону і чіткістю мислевираженія. Було ясно, що в молодого поета свій голос і своя інтонація.
Дитинство і юність Ахматової пов'язані з Царським Селом, нині це місто Пушкін. Старовинні парки, тінисті липові алеї пов'язані з іменами, що прославили нашу літературу,-це Жуковський, Чаадаєв, Тютчев, і звичайно ж, Пушкін.
Смаглявий юнак блукав по алеях,
У озерних сумував берегів,
І сторіччя ми плекаємо
Ледве чутний шелест кроків.
Це вірші Ахматової про Пушкіна-ліцеїсти. Як вдало вибрано слово "плекаємо". Не "чуємо", не "пам'ятаємо", а саме плекаємо, тобто любовно бережемо в своїй пам'яті. Алеї, озеро, сосни - живі прикмети Царськосельського парку. Самі звуки віршованої мови передають шелест осінньої опалого листя.
"Вечір", перша книжка Ахматової, мала величезний успіх. За цей успіх злякалися ті, хто зумів вловити в молодому таланті ознаки вічної поезії. У влучності епітетів, в економії - до скупості - витрачання поетичних засобів було видно впевнена і майстерна робота. Уміло вибрана деталь, прикмета зовнішньої обстановки завжди наповнені великим психологічним змістом. Через зовнішню поведінку людини, його жест розкривається душевний стан героя.
Ось один з прикладів. У невеликому вірші мова йде про сварку між люблячими:
Стисла руки під темною вуаллю ...
"Чому ти сьогодні бліда?"
• Від того, що я терпкою печаллю
• Напоїла його допьяна.
Як забуду? Він вийшов, хитаючись,
Викривився болісно рот ...
Я втекла, поручнів не торкаючись,
Я бігла за ним до воріт.
Задихаючись, я крикнула: "Жарт
Вага, що було. Підеш, я помру ".
Усміхнувся спокійно і моторошно
І сказав мені: "Не стій на вітрі".
У першій строфі - драматичний зачин, питання "Чому ти сьогодні бліда?" Все подальше - відповідь у вигляді пристрасного оповідання, яке, досягнувши вищої точки ("Підеш, я помру"), різко переривається нарочито буденної, прикро прозової реплікою: "Не стій на вітрі ". Збентежене стан героїв цієї маленької драми передано не тривалим поясненням, а виразними деталями: "вийшов, хитаючись", "скривився рот", "крикнула, задихаючись", "посміхнувся спокійно" та ін
У прозі для зображення цього сюжету знадобилася б, ймовірно, не одна сторінка. А поет обійшовся дванадцятьма рядками, передавши в них всю глибину переживань героїв. Сказати багато в небагато - в цьому сила поезії.
Одним з перших літературознавців, які опублікували статтю про Ахматову, був Василь Гіппіус. Він писав: "Я бачу розгадку успіху і впливу Ахматової і разом з тим об'єктивне значення її лірики в тому, що ця лірика прийшла на зміну померлою або задрімала формі роману". І дійсно, потреба в романі була. Але роман в колишніх формах став зустрічатися все рідше, він змінився новелами, замальовками. Ахматова ж в ліричному романі-мініатюрі досягла великої майстерності. Ось ще один з таких романів-.
Як велить проста чемність,
Підійшов до мене, посміхнувся.
Полуласково, полуленіво
Поцілунком руки торкнувся.
І найзагадковіших, древніх ликів
На мене подивилися очі.
Десять років завмирань і криків,
Всі мої безсонні ночі
Я вклала в тихе слово
І сказала його марно. -
Відійшов ти. І стало знову
На душі й порожньо і ясно.
Роман скінчений. Трагедія десяти років розв'язана в одному короткому подію, одному жесті, погляді, слові. Закон економії коштів не дозволяє вимовити цього слова ... Стислості Анна Ахматова навчалась у класиків, а також у земляка по Царському Селу Інокентія Анненського, великого майстра природному мовної інтонації.
Деякі критики вважали за потрібне звинуватити Ахматову в тому, що поезія її "мініатюрна" в поганому сенсі, тобто за змістом і за почуттям, що автор не може вийти із тісноти власного "я". Це звинувачення виявилося в корені неспроможним, що підтвердили "Четки", а особливо "Біла зграя". У мініатюрах Анни Ахматової відобразилася не тільки її душа, нол душі її сучасників, а також природа Росії. У "Білій зграї" ліричний початок більш сильно виражена і явно переважає над "романом". Серія віршів цієї збірки пов'язана з війною 1914 року. І тут ліризм поета розширюється і поглиблюється до релігійного почуття Батьківщини:
Дай мені гіркі роки недуги,
Задихання, безсоння, жар,
Відніми і дитини, і друга,
І таємничий пісенний дар.
Так молюся за Твоєї літургією
Після стількох виснажливих днів,
Щоб хмара над темною Росією
Стала хмара у славі променів.
Є відчуття, що цими рядками Ганна Андріївна "накликала" собі свою долю. А з іншого боку, чим більше читаєш про її життя, тим ясніше стає, що Ахматова завжди усвідомлювала свою місію, - місію поета Росії.
Вешталися підвалини Російської Імперії, гинули люди в жорстокій війні, наближалася пора величезних соціальних потрясінь. Вона могла б виїхати за кордон, як багато хто з її близьких і друзів, але не зробила цього. У 1917 році вона писала:
Мені голос був. Він кликав утешно,
Він говорив: "Йди сюди,
Залиш свій край глухий і грішний,
Залиш Росію назавжди ".
Але байдуже і спокійно
Руками я замкнула слух,
Щоб цієї промовою негідною
Не занечистивсь скорботний дух.
Вона все прийняла на себе: голод, маузери і нагани, сірість нових господарів, доля Блоку, доля Гумільова, осквернення святинь, всюди розлиту брехня. Прийняла, як приймають біду чи борошно, але не схилилася ні перед чим. Жила Анна Андріївна в бідності, одягалася більш ніж скромно. Але всі сучасники відзначають її царську стати і хода. Не тільки особою, але всім своїм виглядом вона була надзвичайна.
У тяжкі роки репресій Ганні Андріївною довелося займатися перекладами, не завжди за власним вибором. Довелося їй вислуховувати окрики невігласів, і гірше, ніж невігласів, - Жданова, наприклад. Довелося мовчати, - і коли був замучений Мандельштам, і коли повісилася Цвєтаєва. Не мовчала тільки, намагаючись врятувати сина. Але марно ...
Магдалина билася і ридала,
Учень улюблений кам'янів,
А туди, де мовчки Мати стояла,
Так ніхто поглянути не смів.
Синові Ахматової Льву Гумільову за безпідставним звинуваченням був винесений смертний вирок, замінений потім таборами. "У страшні роки Єжов-Київщини я простояла сімнадцять місяців у в'язничних чергах". У поемі "Реквієм" знайшли вираз народні муки і скорботу за невинно засудженим і убієнним.
Хотілося б усіх поіменно назвати,
Так відняли список, і ніде дізнатися.
Для них я виткала широкий покрив
З бідних у них же підслуханих слів.
У поемі багато метафор: "Перед цим горем гнуться гори", "Зорі смерті стояли над нами", "безвинна корчилася Русь"; майстерно використовуються алегорії, символи, уособлення. Дивовижні поєднання і комбінації цих художніх засобів. Усе разом створює могутню симфонію почуттів і переживань.
Людина великої культури і широких пізнань, Ахматова легко і вільно дихала повітрям світового мистецтва. Їй близькі були Гомер, Вергілій, Данте вона читала на італійській мові, а Шекспіра - англійською. Багато років Анна Андріївна займалася поглибленим вивченням пушкінського спадщини. Їй належить низка наукових досліджень, що стали надбанням радянського пушкінознавства.
Творчість Анни Ахматової - це поезія високого ладу і вигостреного словесного майстерності.