Р. Шор
Арнім Ахім, фон [Ioachim (сокращ. Achim) von Arnim, 1781-1831] - німецький поет, один Кл. Брентано, Герресом та братів Грімм, з якими він утворює друге покоління німецьких романтиків, перейнятий націоналістично-реакційними тенденціями. Розквіт цієї романтики відноситься до часу спільного перебування друзів у Гейдельберзі [1804-1808]. Тут А. і Брентано видають в 1805, під заголовком «Des Knaben Wunderhorn», німецькі народні пісні, зібрані ними під час подорожі по Рейну в 1802.
Ставлячи собі єдиною метою реабілітацію зневаженою до тих пір народної пісні, видавці вільно звертаються із зібраними ними матеріалами, серед яких поряд з власне народною піснею виявилися пісні Герхардта, С. Даха, Опіц (див.) і ін поетів XVI-XVII ст., що стали народними. Ця художня обробка досягла своєї мети: «Des Knaben Wunderhorn» визначає весь подальший розвиток німецької лірики до кінця XIX ст.; Співучі вільні ритми німецької народної пісні переважають над розмірами класичної метрики не тільки в німецькій поезії, але - через творчість геніального учня романтики Гейне ( см.) - впливають і на метрику нового російського вірша (Блок). Іншим пам'ятником національно-історичного спрямування Гейдельберзького гуртка є «Zeitung für Einsiedler», що видавалася А. у 1808. З розпадом Гейдельберзького гуртка А. в 1808 повертається в Берлін; в 1811 він одружується на сестрі Брентано (див. «Беттіна»), другу половину життя проводить частиною в Берліні, частиною у своєму маєтку Віперсдорф.
Представник старого дворянства, носій консервативних і націоналістичних ідей, переконаний протестант - А. являє своїм життям і особистістю різкий контраст із загальними тенденціями романтизму. Зречення від романтичних мрій юності характеризує ідеологію поміщика, що бажає зберегти «патріархальні» відносини з «1 200 душ, що населяють мої сім сіл».
Літературна діяльність А. різноманітна; йому належать романи: «Hollins Liebeleben» [1802], «Ariels Offenbarungen» [1804], «Armut, Reichtun, Schuld und Busse der Gräfin Dolores» [1810]; містерія «Halle und Jerusalem» [1811]; ряд історичних драм («Der Auerhahn», «Die Befreiung von Wesel», «Die Appelmänner», «Der Stralauer Fischzug», «Die Gleichen» тощо) і переробок старовинних німецьких і англійських фарсів; побутові, історичні і сатиричні новели: «Der tolle Invalide» [1818], «Owen Tudor» [1821], «Frau von Saverne», «Fürst Ganzgott und Sänger Halbgott» та ін Вищим проявом його художньої творчості є: історичний роман «Die Kronwächter» [1817], фантастична новела «Isabella von Aegypten» [1811] і "Die Majoratsherren» [1820]. У розвитку ідей романтики для А. характерний розрив з містичною еротикою старшого покоління «Gräfin Dolores» як протест проти «Люцинда» Шлегеля (див.) і з магічним ідеалізмом Новаліса (див.) (осміяним в образі мандрівника в II ч. «Halle und Jerusalem »). В області форми цьому відповідає негативне ставлення до прийому синкретизму відчуттів (напр. до передачі слухових відчуттів зоровими образами і назад), типовому для старших романтиків. Навпаки, А. у своїй ліриці тяжіє до постійного епітету народної пісні; в епічних ж творах, поряд з розгортання їм багатством барвистих образів, він охоче вдається до гри світла і тіней, настільки характерної для пізнього романтизму. Співуча музикальність яз. старших романтиків змінюється у А. жорстким, підкреслено прозаїчним періодом; тільки в ранніх творах він застосовує ритмічну прозу (ямби в «Halle und Jerusalem»). Ця тверда прозаїчність оповіді дає особливу переконливість тим образам, які створює фантазія А. На противагу романтичної ідеалізації рідного минулого А. виводить і комічні, життєво правдиві фігури статечних бюргерів, міських наказових: чудовий в «Kronwächter» образ геніального гультяя-ваганти Фауста. Поряд з екзотикою циганських повір'їв («Isabella von Aegypten») А. відкриває німецької романтики незжиті ще до теперішнього часу (пор. «Гойлом» Мейринка) екзотику єврейського гетто; він перший вводить у літературу мотив гойлема, каббалістичні легенди про Ангела смерті та ін («Die Majoratsherren»). Надзвичайно багата фантастика А., де зустрічаються мотиви середньовічних народних єврейських повір'їв, поєднується із зображенням дійсності («Halle und Jerusalem»), напр. Вічний жид проходить по вулицях сучасного А. містечка з його штовханиною, суперечками студентів про захист дисертації тощо); А. не бачить у фантастиці іншого плану Насправді, як це робить Гофман (див.), але мотивує її як символіку істинного сенсу життя («Die Majoratsherren»). Творчість цього своєрідного романтика ще чекає поглибленої оцінки.
Список літератури
I. Повне зібр. сочин. в 19 тт. вийшло Berlin, 1839-1846; У 22 тт., Berlin, 1853-1856. Окремі твори видавалися Minor'ом, Geiger'ом і Pfaff'ом. Вибрані сочин. видавалися багато разів.
II. Крім загальних праць з романтику: Steig R. und Grimm H., A. und die ihm nahe standen, 3 Bde, Stuttgart, 1894-1914; Lohre H., Von Percy zum Wunderhorn, Berlin, 1902; Sohulöe F., Die Gräfin Dolores, Lpz., 1904; Hartmann M., A. als Dramatiker, Breslau, 1911; Becker H., A. in den wissenschaftlichen und politischen Strömungen seiner Zeit, Berlin, 1912; Schünemann F., A. 's geistige Entwicklung in «Halle und Jerusalem», Lpz., 1912.