Введення
Кожне підприємство, підприємець, організовуючи свою діяльність має на меті - отримати максимальний розмір доходу. Для реалізації цієї мети необхідні засоби виробництва, ефективне використання яких визначає кінцевий результат роботи.
Розвиток ринкових відносин у суспільстві призвела до появи цілого ряду нових економічних об'єктів обліку та аналізу. Одним з них є капітал підприємства як найважливіша економічна категорія і, зокрема, власний капітал.
Фінансова політика підприємства є вузловим моментом в нарощуванні темпів його економічного потенціалу в умовах ринкової системи господарювання з її жорстокою конкуренцією. Важливе значення мають показники, що характеризують фінансовий стан підприємства. Оцінка власного капіталу є основою для розрахунку більшості з них.
Облік власного капіталу є найважливішою ділянкою в системі бухгалтерського обліку. Тут формуються основні характеристики власних джерел фінансування діяльності підприємства. Підприємству необхідно здійснювати аналіз власного капіталу, оскільки це допомагає виявити його основні складові і визначити як позначаться наслідки їх змін на фінансовій стійкості підприємства. Динаміка власного капіталу визначає обсяг залученого і позикового капіталу.
Управління власним капіталом підприємства на даному етапі розвитку ринкових відносин є однією з найбільш важливих тем, так як грамотне його формування та використання дозволяє підприємству бути більш фінансово незалежним на увазі меншою потреби в залученні позикових коштів.
Даній темі в даний час присвячено багато статей в періодичних виданнях, вона глибоко і всебічно розкривається на сторінках наукової літератури та різних навчальних посібників. Також дуже велика увага приділяється управлінню власним капіталом на підприємствах різних форм власності, що передбачає його формування.
Об'єктом дослідження даної роботи є власний капітал, необхідність його формування на підприємстві, а також значення власного капіталу для стійкого і тривалого функціонування підприємства.
Управління власним капіталом підприємства, аналіз основних джерел його формування та поповнення становлять предмет роботи.
Мета роботи - з'ясувати, що являє собою процес управління власним капіталом і як ефективно здійснювати таке управління.
Мета дослідження, в свою чергу, визначає конкретні його завдання, основними з яких є:
· Вивчити з чого складається власний капітал підприємства;
· Оцінити вартість окремих елементів власного капіталу;
· Визначити за рахунок яких джерел відбувається збільшення власного капіталу;
· Розглянути процес управління операційним прибутком - основного джерела залучення власних фінансових ресурсів;
· Встановити ступінь впливу дивідендної політики на зміну власного капіталу;
· Розкрити суть емісійної політики підприємства;
· Проаналізувати власний капітал підприємства і дати рекомендації з управління ім.
1 Теоретичні основи управління власним капіталом підприємства
1.1 Сутність і класифікація капіталу підприємства
Капітал - одна з найбільш використовуваних у фінансовому менеджменті економічних категорій. Він є базою для створення і розвитку підприємства і в процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати певний капіталом, які представляють собою сукупність матеріальних цінностей та грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Фінансовий менеджмент відображає поняття капітал з двох сторін. З одного боку, капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він об'єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс.
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в «кишеню» власника, а накопичується частина капіталу забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає, перш за все, власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл при були підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
Капітал підприємства характеризується різноманіттям видів і систематизується за наступними категоріями:
1. По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал.
Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал включає в себе різні за своїм економічним змістом, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін до установчих документів.
Усі власні засоби в тій чи іншій мірі служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.
Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові і короткострокові. До довгострокових в російській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання - з терміном погашення менше одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.
2. По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшення обсягу їх статутних фондів.
3. По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний капітал підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, який інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.
4. По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.
5. По організаційно - правовими формами діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал, пайовий капітал і індивідуальний капітал.
6. За характером використання власником виділяють споживаний і накопичується капітали. Споживаний капітал після його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, що здійснюються з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Нагромаджувальний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
Наведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології та практиці фінансового менеджменту. У ньому присутні основні класифікаційні ознаки.
1.2 Політика формування власного капіталу підприємства
Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений наступними основними формами.
1. Статутний фонд. Він характе6різует первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (АТ, ТОВ) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.
2. Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового витрачання. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд оплати праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва та інші.
4. Нерозподілений прибуток. Вона характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом вона є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.
5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків або дивідендів) і деякі інші, що відображаються у першому розділі пасиву балансу [1. C. 458-458].
Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують подальший розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів наведено на малюнку 1.
SHAPE \ * MERGEFORMAT 
Малюнок 1 - Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - вона формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використаних власних основних засобів і нематеріальних активів, а проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власного капіталу основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.
Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється зазвичай спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.
Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку [1. C. 461].
Розробка політики формування власних фінансових ресурсів здійснюється за такими основними етапами [2. C. 3-16]. Кожне підприємство, підприємець, організовуючи свою діяльність має на меті - отримати максимальний розмір доходу. Для реалізації цієї мети необхідні засоби виробництва, ефективне використання яких визначає кінцевий результат роботи.
Розвиток ринкових відносин у суспільстві призвела до появи цілого ряду нових економічних об'єктів обліку та аналізу. Одним з них є капітал підприємства як найважливіша економічна категорія і, зокрема, власний капітал.
Фінансова політика підприємства є вузловим моментом в нарощуванні темпів його економічного потенціалу в умовах ринкової системи господарювання з її жорстокою конкуренцією. Важливе значення мають показники, що характеризують фінансовий стан підприємства. Оцінка власного капіталу є основою для розрахунку більшості з них.
Облік власного капіталу є найважливішою ділянкою в системі бухгалтерського обліку. Тут формуються основні характеристики власних джерел фінансування діяльності підприємства. Підприємству необхідно здійснювати аналіз власного капіталу, оскільки це допомагає виявити його основні складові і визначити як позначаться наслідки їх змін на фінансовій стійкості підприємства. Динаміка власного капіталу визначає обсяг залученого і позикового капіталу.
Управління власним капіталом підприємства на даному етапі розвитку ринкових відносин є однією з найбільш важливих тем, так як грамотне його формування та використання дозволяє підприємству бути більш фінансово незалежним на увазі меншою потреби в залученні позикових коштів.
Даній темі в даний час присвячено багато статей в періодичних виданнях, вона глибоко і всебічно розкривається на сторінках наукової літератури та різних навчальних посібників. Також дуже велика увага приділяється управлінню власним капіталом на підприємствах різних форм власності, що передбачає його формування.
Об'єктом дослідження даної роботи є власний капітал, необхідність його формування на підприємстві, а також значення власного капіталу для стійкого і тривалого функціонування підприємства.
Управління власним капіталом підприємства, аналіз основних джерел його формування та поповнення становлять предмет роботи.
Мета роботи - з'ясувати, що являє собою процес управління власним капіталом і як ефективно здійснювати таке управління.
Мета дослідження, в свою чергу, визначає конкретні його завдання, основними з яких є:
· Вивчити з чого складається власний капітал підприємства;
· Оцінити вартість окремих елементів власного капіталу;
· Визначити за рахунок яких джерел відбувається збільшення власного капіталу;
· Розглянути процес управління операційним прибутком - основного джерела залучення власних фінансових ресурсів;
· Встановити ступінь впливу дивідендної політики на зміну власного капіталу;
· Розкрити суть емісійної політики підприємства;
· Проаналізувати власний капітал підприємства і дати рекомендації з управління ім.
1 Теоретичні основи управління власним капіталом підприємства
1.1 Сутність і класифікація капіталу підприємства
Капітал - одна з найбільш використовуваних у фінансовому менеджменті економічних категорій. Він є базою для створення і розвитку підприємства і в процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати певний капіталом, які представляють собою сукупність матеріальних цінностей та грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Фінансовий менеджмент відображає поняття капітал з двох сторін. З одного боку, капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він об'єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс.
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в «кишеню» власника, а накопичується частина капіталу забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає, перш за все, власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл при були підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
Капітал підприємства характеризується різноманіттям видів і систематизується за наступними категоріями:
1. По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал.
Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал включає в себе різні за своїм економічним змістом, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін до установчих документів.
Усі власні засоби в тій чи іншій мірі служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.
Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові і короткострокові. До довгострокових в російській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання - з терміном погашення менше одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.
2. По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшення обсягу їх статутних фондів.
3. По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний капітал підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, який інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.
4. По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.
5. По організаційно - правовими формами діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал, пайовий капітал і індивідуальний капітал.
6. За характером використання власником виділяють споживаний і накопичується капітали. Споживаний капітал після його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, що здійснюються з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Нагромаджувальний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
Наведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології та практиці фінансового менеджменту. У ньому присутні основні класифікаційні ознаки.
1.2 Політика формування власного капіталу підприємства
Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений наступними основними формами.
1. Статутний фонд. Він характе6різует первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (АТ, ТОВ) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.
2. Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового витрачання. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд оплати праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва та інші.
4. Нерозподілений прибуток. Вона характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом вона є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.
5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків або дивідендів) і деякі інші, що відображаються у першому розділі пасиву балансу [1. C. 458-458].
Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують подальший розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів наведено на малюнку 1.
|
Інші зовнішні джерела формування власного капіталу |
Отримання підприємством безвідплатної фінансової допомоги |
Залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу |
Внутрішні джерела |
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства |
Амортизаційні відрахування від використовуваних основних засобів і НМА |
Інші внутрішні джерела формування власного капіталу |
Зовнішні джерела |
Малюнок 1 - Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - вона формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використаних власних основних засобів і нематеріальних активів, а проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власного капіталу основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.
Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється зазвичай спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.
Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку [1. C. 461].
1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.
На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.
На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.
На третьому етапі оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства». Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.
2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за наступною формулою (1):
Псфр = Пк x Уск / 100 - СКН + Пр (1),
де Псфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;
Пк - загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;
Уск - планований питома вага власного капіталу в загальній його сумі;
СКН - сума власного капіталу на початок планованого періоду;
Пр - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.
Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.
4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Так як основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку і амортизаційних відрахувань, то в першу чергу слід у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів.
При вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з максимізації сукупної їх суми, тобто з наступного критерію (2):
ПП + АТ СФРмакс (2),
де ЧП - планована сума чистого прибутку підприємства;
АТ - планована сума амортизаційних відрахувань;
СФРмакс - максимальна сума власних фінансових ресурсів,
формуються за рахунок власних джерел [2. C. 7].
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частина, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування [3. C. 136].
Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою (3):
СФРвнеш = Псфр - СФРвнут (3),
де СФРвнеш - потреба в залученні власних фінансових
ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;
Псфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах
підприємства в планованому періоді;
СФРвнут - сума власних фінансових ресурсів, планованих
до залучення за рахунок внутрішніх джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації грунтується на таких критеріях:
1) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів;
2) забезпечення збереження управління підприємством початковими його засновниками.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленої мети [3. C. 140]. Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за формулою (4):
КСФ = СФР / ΔА (4),
де КСФ - коефіцієнт самофінансування майбутнього розвитку
підприємства;
СФД - планований обсяг формування власних фінансових
ресурсів;
ΔА - планований приріст активів підприємства.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням наступних основних завдань:
· Проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;
· Забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;
· Формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;
· Формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу та ін [4. C. 98 - 99].
1.3 Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.
Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, так як це забезпечує зростання його фінансової стійкості та рівня платоспроможності. Тому першочергова увага має бути приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому [5. C. 52].
Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є наступні:
· Необхідність постійного коригування балансової вартості власного капіталу в процесі здійснення оцінки. При цьому коригування підлягає тільки використовувана частина власного капіталу, тому що знову приваблюваний власний капітал оцінено в поточній ринковій вартості;
· Оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу носить імовірнісний, а отже, в значній мірі умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу грунтується на певних контрактних чи інших фіксованих зобов'язання підприємства, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов'язань не містить (за винятком емісії привілейованих акцій). Будь-які зобов'язання підприємства по виплаті відсотків на пайовий капітал, дивідендів власникам простих акцій і т. п., не носять характер контрактних зобов'язань і є лише розрахунковими плановими величинами, які можуть бути скориговані за результатами майбутньої господарської діяльності;
· Суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим. Виплати власникам капіталу у формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, у той час як виплати відсотків за використовуваний позиковий капітал здійснюються за рахунок витрат (собівартості), а отже до складу оподатковуваної бази по прибутку не входять. Це визначає більш високий рівень вартості знову залучуваного власного капіталу порівняно з позиковим;
· Залучення власного капіталу пов'язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Це пов'язано з тим, що претензії власників основної частини цього капіталу (за винятком власників привілейованих акцій) підлягають задоволенню у разі банкрутства підприємства в останню чергу;
· Залучення власного капіталу не пов'язано, як правило, зі зворотним грошовим потоком по основній його сумі, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством незважаючи на більш високу його вартість. Якщо з позикового капіталу поворотний грошовий потік поряд з платежами за його обслуговування включає і повернення суми основного боргу у встановлені терміни, то за притягається власного капіталу поворотний грошовий потік включає, як правило, тільки платежі відсотків і дивідендів власникам (за винятком окремих випадків викупу підприємством власних акцій або паїв). Це визначає велику безпеку використання власного капіталу з позиції забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на більш високу вартість залучення цього капіталу [6. C. 144-156].
З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу. Базові елементи такої оцінки й управління вартістю наведені на малюнку 2 [6. C. 160].
|
|
БАЗОВІ ЕЛЕМЕНТИ ВАРТОСТІ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ |
Вартість функціонуючого власного капіталу |
Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду |
Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу |
1. Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:
· Середня сума використовуваного власного капіталу в звітному періоді за балансовою вартістю. Цей показник служить вихідною базою коригування суми власного капіталу з урахуванням поточної ринкової його оцінки. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за низку внутрішніх звітних періодів;
· Середня сума використовуваного власного капіталу в поточній ринковій оцінці;
· Сума виплат власникам капіталу (у вигляді процентів, дивідендів тощо) за рахунок чистого прибутку підприємства. Ця сума і являє собою ту ціну, яку підприємство платить за використовуваний капітал власників. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, встановлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілу чистого прибутку.
Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за наступною формулою (5):
ПКФО = ЧПС x 100 / СКср (5),
де ПКФО - вартість функціонуючого власного капіталу
підприємства у звітному періоді,%;
ЧПС - сума чистого прибутку, виплачена власникам
підприємства в процесі його розподілу за звітний
період;
СКср - середня сума власного капіталу підприємства в
звітному періоді.
Процес управління вартістю цього елементу власного капіталу визначається насамперед сферою його використання - операційною діяльністю підприємства. Він пов'язаний з формуванням операційного прибутку підприємства і здійснюваної ним політикою розподілу прибутку [7. C. 202].
Відповідно вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою (6):
СКфп = ПКФО x ПВТ (6),
де СКфп - вартість функціонуючого власного капіталу
підприємства в плановому періоді,%;
ПКФО - вартість функціонуючого власного капіталу
підприємства у звітному періоді,%;
ПВТ - планований темп росту виплат прибутку власникам на
одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим
дробом.
2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Так як нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану її частина, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованої нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить [8. C. 308].
Такий підхід до оцінки нерозподіленого прибутку заснований на тому, що якщо б вона була виплачена власникам капіталу при її розподілі за результатами звітного періоду, то вони, інвестувавши у будь-які об'єкти, одержали б певний прибуток, яка була б ціною цього інвестованого капіталу. Але власники віддали перевагу інвестувати цей прибуток у власне підприємства, отже, її ціною виступає запланована до розподілу сума чистого прибутку майбутнього періоду на цю частину інвестованого капіталу.
З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (СНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства (СКфп) в плановому періоді (7):
СНП = СКфп (7),
Такий підхід дозволяє зробити наступний висновок: якщо вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в цьому ж періоді рівні, при оцінці середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний підсумований елемент, тобто включатися в оцінку з єдиним підсумованому питомою вагою [8. C. 310].
Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання - інвестиційною діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям інвестиційної політики підприємства і відповідно норма інвестиційного прибутку (внутрішня ставка прибутковості) завжди повинна співвідноситися з рівнем вартості нерозподіленого прибутку.
3. Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями (або додатково залучаються паях).
Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ним заздалегідь визначений [9. C.236]. Це значно спрощує процес визначення вартості даного елемента капіталу, тому що обслуговування зобов'язань за привілейованими акціями багато в чому збігається з обслуговуванням зобов'язань за позикового капіталу. Однак істотною відмінністю в характері цього обслуговування з позицій оцінки вартості є те, що виплати по обслуговуванню позикового капіталу відносяться на витрати (собівартість) і тому виключені зі складу оподатковуваного прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тобто . не мають "податкового щита". Крім виплати дивідендів, до витрат підприємства належать також емісійні витрати з випуску акцій, які становлять відчутну величину. З урахуванням цих особливостей вартість додатково залученого капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою (8):
ССКпр = Дпр x 100 / Кпр x (1 - ЕЗ) (8),
де ССКпр - вартість власного капіталу, що залучається за рахунок
емісії привілейованих акцій,%;
Дпр - сума дивідендів, передбачених для виплати в
відповідно до контрактних зобов'язань клієнта;
Кпр - сума власного капіталу, що залучається за рахунок
емісії привілейованих акцій;
ЕЗ - витрати з емісії акцій, виражені в десяткового дробу
по відношенню до суми емісії.
Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії простих акцій (чи додатково залучених паїв) вимагає врахування таких показників:
· Суми додаткової емісії простих акцій (або суми додатково залучаються паїв);
· Суми дивідендів, виплачених на одну акцію (або суми прибутку виплаченої власникам на одиницю капіталу);
· Планованого темпу росту виплат прибутку власникам капіталу у формі дивідендів (або відсотків);
· Планованих витрат з емісії акцій (або залученню додаткового пайового капіталу).
У процесі залучення цього виду власного капіталу слід мати на увазі, що за вартістю він є найбільш дорогим, тому що витрати з його обслуговування не зменшують базу оподаткування прибутку, а премія за ризик - найбільш висока, тому що цей капітал при банкрутстві підприємства захищений у меншій ступеня [10. C. 209-217].
Розрахунок вартості додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій, здійснюється за наступною формулою (9):
ССКпа = К x ДПА x Пвт x 100 / Кпа x (1 - ЕЗ) (9),
де ССКпа - вартість власного капіталу, що залучається за рахунок
емісії простих акцій,%;
Ка - кількість додатково емітованих акцій;
ДПА - сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію в
звітному періоді,%;
ПВТ - планований темп виплат дивідендів, виражений
десятковим дробом;
Кпа - сума власного капіталу, залученого за рахунок
емісії простих акцій;
ЕЗ - витрати з емісії акцій, виражені в десяткового дробу
по відношенню до суми емісії акцій.
Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризується високим рівнем складності і вимагає відповідно високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом розробки та реалізації емісійної політики підприємства, а також його дивідендної політики (або політики розподілу прибутку).
2 Управління окремими елементами власного капіталу підприємства
2.1 Управління формуванням операційного прибутку
Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, складає балансовий прибуток, яка характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. Вона являє собою суму наступних видів прибутку підприємства:
· Прибутку від реалізації продукції (операційний прибуток);
· Прибутку від реалізації майна;
· Прибутку від позареалізаційних операцій.
Серед цих видів головна роль належить операційного прибутку, на частку якої припадає більша частина загальної суми балансового прибутку, а на багатьох підприємствах вона є єдиним джерелом формування балансового прибутку. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається звичайно як процес формування операційного прибутку.
Основною метою управління формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення її суми [11. C. 86].
Механізм управління формуванням операційного прибутку будується з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку отримала назву «Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку».
У процесі здійснення операційної діяльності формується три види операційного прибутку:
1. маржинальна операційний прибуток. Її розрахунок здійснюється за такими формулами (10,11):
МПО = вдо - ПДВ - іпостась (10);
МПО = ЧДо - іпостась (11),
де МПО - сума маржинальної операційного прибутку в
розглянутому періоді;
Вдо - сума валового операційного доходу в розглянутому
періоді;
ЧДо - сума чистого операційного доходу в розглянутому
періоді;
Іпостась - сума постійних операційних витрат;
ПДВ - сума податку на додану вартість та інших податкових
платежів, що входять у ціну продукції.
2. валова операційний прибуток. Її розрахунок здійснюється за такими формулами (12,13,14):
ВПО = вдо - ПДВ - Іо (12);
ВПО = ЧДо - Іо (13);
ВПО = МПО - Іпер (14),
де ВПО - сума валового операційного прибутку в розглянутому
періоді;
МПО - сума маржинальної операційного прибутку;
Іо - сукупна сума операційних витрат;
Іпер - сума змінних операційних витрат.
3. чистий операційний прибуток. Її розрахунок здійснюється за такими формулами (15,16,17,18):
ЧПо = вдо - ПДВ - НП - Іо (15);
ЧПо = ЧДо - Іо - Нп (16);
ЧПо = МП - Іпер - Нп (17);
ЧПо = ВПО - НП (18),
де ЧПо - сума чистого операційного прибутку в розглянутому
періоді;
НП - сума податку на прибуток та інших обов'язкових платежів за
рахунок прибутку [12. C. 273-286].
У процесі управління формуванням операційного прибутку на основі системи «Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку» підприємство вирішує ряд задач.
1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду. Для досягнення «точки беззбитковості» своєї діяльності підприємство повинно забезпечити такий обсяг реалізації продукції, при якому сума чистого операційного доходу зрівняється з сумою витрат - як постійних, так і змінних.
Вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді, може бути визначений за такою формулою (19):
СРтб = іпостась x 100 / УМП (19),
де СРтб - вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує
досягнення точки беззбитковості операційної
діяльності підприємства в короткому періоді;
Іпостась - сума постійних операційних витрат;
УМП - рівень маржинальної операційного прибутку до обсягу
реалізації продукції,%.
Натуральний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді може бути визначений за формулою (20):
НРтб = іпостась x 100 / УМП x Ціп (20),
де НРтб - натуральний обсяг реалізації продукції, що забезпечує
досягнення точки беззбитковості операційної
діяльності підприємства в короткому періоді;
Ціп - ціна одиниці реалізованої продукції.
2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді.
3. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми валової операційної прибутку. При цьому вартісний обсяг реалізації продукції може бути визначений на підприємстві за такою формулою (21):
СРтпп = (ВОПп + іпостась) x 100 / УМП (21),
де СРтпп - вартісний обсяг реалізації продукції,
забезпечує формування планової суми валового
операційного прибутку підприємства;
ВОПп - планована сума валового операційного прибутку;
Іпостась - планова сума постійних витрат;
УМП - рівень маржинальної операційного прибутку до обсягу
реалізації продукції,%.
Відповідно, натуральний обсяг реалізації продукції, що забезпечує формування планової суми валового операційного прибутку, може бути визначений за формулою (22):
НРтпп = (ВОПп + іпостась) x 100 / УМП x Ціп (22),
де НРтпп - натуральний обсяг реалізації продукції,
забезпечує формування планової суми валового
операційного прибутку підприємства;
Ціп - планова ціна одиниці реалізованої продукції.
4. Визначення суми «межі безпеки» (або «запасу міцності») підприємства, тобто розміру можливого зниження обсягу реалізації продукції у вартісному вираженні при несприятливій кон'юнктурі товарного ринку, який дозволяє йому здійснювати прибуткову операційну діяльність.
У вартісному вираженні межа безпеки операційної діяльності підприємства розраховується за такою формулою (23):
ПБС = СРвоп - СРтб (23),
де ПБС - вартісний обсяг реалізації продукції підприємства,
забезпечує межа безпеки його операційної
діяльності;
СРвоп - вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує
формування планової (або фактично досягнутої) суми
валовою операційною прибутку підприємства;
СРтб - вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує
досягнення точки беззбитковості операційної
діяльності підприємства.
При необхідності межа безпеки може бути виражений і натуральним обсягом реалізованої продукції [13. C. 32]. У цьому випадку використовується наступна формула (24):
ПБН = (СРвоп - СРтб) / Ціп (24),
де ПБН - натуральний обсяг реалізації продукції підприємства,
забезпечує межа безпеки його операційної
діяльності;
Ціп - ціна одиниці реалізованої продукції.
5. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми маржинальної операційного прибутку підприємства. Цей обсяг реалізації продукції може бути визначений у вартісному вираженні за такою формулою (25):
СРтмп = (МОПп + іпостась) x 100 / Учд (25),
де СРтмп - вартісний обсяг реалізації продукції,
забезпечує формування планової суми
маржинальної операційного прибутку;
МОПп - планована сума маржинальної операційного прибутку;
Іпостась - планова сума постійних операційних витрат;
Учд - рівень чистого операційного доходу до обсягу реалізації
продукції,%.
Відповідно, натуральний обсяг реалізації продукції, що забезпечує формування планової суми маржинального операційного прибутку, може бути визначений за формулою (26):
НРтмп = (МОПп + іпостась) x 100 / Учд (26),
де НРтмп - натуральний обсяг реалізації продукції,
забезпечує формування планової суми
маржинальної операційного прибутку.
6. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми чистого операційного прибутку. Цей обсяг реалізації продукції може бути визначений у вартісному виразі за формулою (27):
СРтчп = (ЧОПп + іпостась + НП) x 100 / УМП (27),
де СРтчп - вартісний обсяг реалізації продукції,
забезпечує формування планової суми чистого
операційного прибутку підприємства;
ЧОПп - планована сума чистого операційного прибутку
підприємства;
Іпостась - планова сума постійних операційних витрат;
НП - планова сума податкових платежів за рахунок прибутку,
обчислена виходячи із суми чистого операційного
прибутку і ставки податку на прибуток методом зворотного
перерахунку;
УМП - рівень маржинальної операційного прибутку до обсягу
реалізації продукції.
Натуральний обсяг реалізації продукції, що забезпечує формування планової суми чистого операційного прибутку підприємства, визначається за формулою (28):
НРтчп = (ЧОПп + іпостась + НП) x 100 / УМП x Ціп (28),
де НРтчп - натуральний обсяг реалізації продукції,
забезпечує формування планової суми чистого
операційного прибутку підприємства;
Ціп - планова ціна одиниці реалізованої продукції.
7. Визначення можливих результатів росту суми валового операційного прибутку при оптимізації співвідношення постійних і змінних операційних витрат [14. C. 248-273].
Таким чином, механізм управління різними видами операційного прибутку підприємства з використанням системи «Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку» заснований на її залежності від наступних основних факторів:
· Обсягу реалізації продукції у вартісному чи натуральному вираженні;
· Суми і рівня чистого операційного доходу;
· Суми і рівня змінних операційних витрат;
· Суми постійних операційних витрат;
· Співвідношення постійних і змінних операційних витрат;
· Суми податкових платежів, здійснюваних за рахунок прибутку.
Ці показники можуть розглядатися як основні фактори формування суми різних видів операційного прибутку, впливаючи на які можна одержати необхідні результати [15. C. 76-77].
2.2 Дивідендна політика підприємства
Під терміном «дивідендна політика» можна розуміти механізм формування частки прибутку, що виплачується власникові, відповідно до частки його внеску у загальну суму власного капіталу підприємства.
Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічне його розвиток.
Виходячи з цієї мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано таким чином: дивідендна політика представляє собою складову частину загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капитализируемой її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства [9. C. 235-240].
Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:
1. теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер стверджують, що обрана дивідендна політика не робить ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми формованої, а распределяемой прибутку. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком [16. C. 113].
2. теорія перевагу дивідендів (або «синиця в руках»). Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) в силу того, що «вона очищена від ризику» коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку з властивим йому ризиком . Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат краще, ніж капіталізація прибутку.
3. теорія мінімізації дивідендів (або «теорія податкових переваг»). Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутнім доходам власників. А так як оподаткування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх (з урахуванням чинника вартості грошей у часі, податкових пільг на капитализируемую прибуток і т. п.), дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб отримати найвищу податкову захист сукупного доходу власників.
4. сигнальна теорія дивідендів (або «теорія сигналізування»). Ця теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір виплачуваних по ній дивідендів. Таким чином, зростання рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і котируваної ринкової вартості акцій, що при їх реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів «сигналізує» про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в майбутньому періоді.
5. теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (або «теорія клієнтури»). Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточному прибутку, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі її розподілу [17. C. 5-13].
Практичне використання цих теорій дозволило виробити три підходи до формування дивідендної політики - «консервативний», «помірний» («компромісний») та «агресивний». Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 1) [18. C. 148].
Таблиця 1 - Основні типи дивідендної політики
| Визначальний підхід до формування дивідендної політики | Варіанти використовуваних типів дивідендної політики |
| 1. консервативний підхід | 1. залишкова політика дивідендних виплат 2. політика стабільного розміру дивідендних виплат |
| 2. помірний (компромісний) підхід | 3. політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди |
| 3. агресивний підхід | 4. політика стабільного рівня дивідендів 5. політика постійного зростання розміру дивідендів |
2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коректується на індекс інфляції).
3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди (або політика «екстра-дивіденду») за досить поширеній думці являє собою найбільш зважений її тип. Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі при високій зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності.
4. Політика стабільного рівня дивідендів розглядає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат по відношенню до суми прибутку (або нормативу розподілу прибутку на споживану і капитализируемую її частини).
5. Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, в твердо установленому відсотку приросту до їх розміру у попередньому періоді [19. C. 191-215].
З урахуванням розглянутих принципів дивідендна політика формується за такими основними етапами (малюнок 3).
|
ОСНОВНІ ЕТАПИ формування дивідендної політики |
Облік основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики |
Вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегією |
Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типом дивідендної політики |
Визначення рівня дивідендних виплат на одну акцію |
Оцінка ефективності дивідендної політики |
Рисунок 3 - Послідовність формування дивідендної політики.
Первісним етапом формування дивідендної політики є вивчення та оцінка факторів, що визначають цю політику. У практиці фінансового менеджменту ці фактори прийнято поділяти на чотири групи.
· Чинники, що характеризують інвестиційні можливості підприємства (стадія життєвого циклу компанії, необхідність розширення акціонерною компанією своїх інвестиційних програм, ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності).
· Чинники, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел (достатність резервів власного капіталу, вартість залучення додаткового акціонерного капіталу вартість залучення додаткового позикового капіталу, доступність кредитів на фінансовому ринку і т. д.).
· Чинники, пов'язані з об'єктивними обмеженнями (рівень оподаткування дивідендів, фактичний розмір одержуваного прибутку, коефіцієнт рентабельності власного капіталу та ін.)
· Інші фактори (кон'юнктурний цикл товарного ринку, учасником якого є компанія, невідкладність платежів за раніше отриманими кредитами, можливість втрати контролю над управлінням компанією та ін.)
Оцінка цих факторів дозволяє визначити вибір того або іншого типу дивідендної політики на найближчий перспективний період [20. C. 138-143].
Механізм розподілу прибутку відповідно до обраного типом дивідендної політики передбачає деяку послідовність дій.
На першому етапі із суми чистого прибутку віднімають формуються за її рахунок обов'язкові відрахування в резервний та інші обов'язкові фонди спеціального призначення, передбачені статутом товариства.
На другому етапі частина, що залишилася чистого прибутку розподіляється на капитализируемую і споживану його частини.
На третьому етапі сформований за рахунок прибутку фонд споживання розподіляється на фонд дивідендних виплат і фонд споживання персоналу акціонерної компанії.
Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за формулою (29):
УДВП = (ФДВ - ВП) / кПа (29),
де УДВП - рівень дивідендних виплат на одну акцію;
ФДВ - фонд дивідендних виплат, сформований у
відповідно до обраного типом дивідендної політики;
ВП - фонд виплат дивідендів власникам привілейованих
акцій;
Кпа - кількість простих акцій.
Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм виплати дивідендів Основними з таких форм є:
1. виплати дивідендів готівкою (чеками). Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.
2. виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знов емітованих акцій на суму дивідендних виплат.
3. автоматичне реінвестування. Ця форма виплати надає акціонерам право індивідуального вибору - отримати дивіденди готівкою, або реінвестувати їх у додаткові акції.
4. викуп акцій компанією. Він розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину вільно обертаються акцій.
Для оцінки ефективності дивідендної політики використовують наступні показники:
· Коефіцієнт дивідендних виплат. Він розраховується за формулою (30):
Кдв = ФДВ / ПП (30),
де - коефіцієнт дивідендних виплат;
ФДВ - фонд дивідендних виплат, сформований відповідно до
обраним типом дивідендної політики;
ЧП - сума чистого прибутку.
· Коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції. Він визначається за формулою (31):
Кц / д = РЦА / Так (31),
де Кц / д - коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції;
РЦА - ринкова ціна однієї акції;
Так - сума дивідендів, виплачених на одну акцію.
2.3 Емісійна політика підприємства
Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, що виходять за рамки фінансового менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, введемо низку обмежень.
По-перше, емісійна політика підприємства буде обмежена питаннями емісії тільки акцій - основного джерела формування власного капіталу на фондовому ринку.
По-друге, з переліку питань виключено акціонування державних підприємств. Їх корпоратизація представляє собою лише зміну форм власності з державної на акціонерну без додаткового залучення реального капіталу.
По-третє, будуть розглянуті лише фінансові аспекти емісійної політики, не зачіпаючи організаційних та інших її питань [21. C. 86].
Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорогим процесом. Тому до даного джерела формування власних фінансових ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках.
З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі терміни. З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає у забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій [22. C. 165].
Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рисунок 4).
|
|
ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЕМІСІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА |
Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій |
Визначення цілей емісії |
Визначення обсягу емісії |
Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій |
Малюнок 4 - Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні власного капіталу.
1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення щодо запропонованої первинної (при перетворенні підприємства в акціонерне товариство) або додаткової (якщо підприємство вже створене у формі акціонерного товариства і потребує додаткового притоці власного капіталу) емісії акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон'юнктури фондового ринку та оцінки інвестиційної привабливості своїх акцій [23. C. 54].
Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового та позабіржового) включає характеристику стану попиту і пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажів акцій нових емісій і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії й оцінка його потенціалу поглинання емітуються обсягів акцій.
Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції врахування привабливості розвитку галузі (в порівнянні з іншими галузями), конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану (у порівнянні з середньогалузевими показниками). У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної привабливості акцій своєї компанії порівняно з звертаються акціями інших компаній.
2. Визначення цілей емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел мети емісії повинні бути достатньо вагомими з позиції стратегічного розвитку підприємства і можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді. Основними з таких цілей, якими підприємство керується, вдаючись до цього джерела формування власного капіталу, є:
· Реальне інвестування, пов'язане з галузевою (подотраслевом) і регіональною диверсифікацією виробничої діяльності (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції і т. п.);
· Необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою зростання рівня фінансової стійкості; забезпечення більш високого рівня власної кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу; підвищення ефекту фінансового левериджу і т. п.);
· Намечаемое поглинання інших підприємств з метою отримання ефекту синергізму (участь у приватизації сторонніх державних підприємств також може розглядатися як варіант їхнього поглинання, якщо при цьому забезпечується придбання контрольного пакету акцій або переважна частка у статутному фонді);
· Інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.
3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.
4. Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх їх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані на їх придбання інституційними інвесторами, а найменші - на придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій (при цьому слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства частка привілейованих акцій не може перевищувати 10 % загального обсягу емісії). Кількість емітованих акцій визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції (в процесі однієї емісії може бути встановлений лише один варіант номіналу акцій).
5. Оцінка вартості залучуваного акціонерного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами: а) передбачуваному рівнем дивідендів (він визначається виходячи з типу дивідендної політики); б) витрат з випуску акцій і розміщенню емісії (наведених до середньорічного розміру) . Розрахункова вартість капіталу, що залучається зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій.
6. Визначення ефективних форм андеррайтингу. Для того, щоб швидко і ефективно провести відкрите розміщення емітується обсягу акцій, необхідно визначити склад андерайтерів, узгодити з ними ціни початковій котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб в потоці надходження фінансових коштів, які забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на первинному етапі їх обігу [24. C. 117].
З урахуванням збільшеного обсягу власного капіталу підприємство має можливість використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу відповідно збільшити обсяг залучених позикових коштів, а отже і підвищити рентабельність власного капіталу.
Так як управління прибутком, розподілом дивідендів і емісійна політика є невід'ємною частиною загальної політики підприємства з управління власним капіталом, то безсумнівно висвітлення цих питань дуже важливо під час обговорення даної теми. Операційний прибуток і доходи від емісії - це основні джерела збільшення власного капіталу. Тому щоб побудувати грамотне і ефективне управління ним, необхідно знати і вміти управляти і окремими складовими власного капіталу. Кількість прибутку, що йде на поповнення власних джерел фінансування напряму залежить від проведеної на підприємстві дивідендної політики. Вибір типу дивідендної політики визначається загальною фінансовою політикою підприємства і часто залежить від стадії життєвого циклу компанії.
3 Аналіз управління власним капіталом Відкритого акціонерного товариства Монтаж-Сервіс (ВАТ «Монтаж-Сервіс»)
Для аналізу структури власного капіталу, виявлення причин зміни окремих його елементів і оцінки цих змін за аналізований період на підставі даних фінансової звітності складемо таблицю 2 [25. C. 19-20].
Таблиця 2 - Динаміка структури власного капіталу ВАТ Монтаж-Сервіс
Джерела капіталу | 2004 | 2005 | 2006 | Темп зростання за 2004-2006 р.р. | |||
тис. руб. | % | тис. руб. | % | тис. руб. | % | ||
83 | 0,14 | 83 | 0,09 | 83 | 0,11 | - | |
Додатковий капітал | 57802 | 94,5 | 57802 | 60,83 | 57802 | 74,99 | - |
Резервний капітал | - | - | - | - | - | - | - |
Фонд соціальної сфери | 3284 | 5,37 | 8049 | 8,47 | - | - | - |
Нерозподілений прибуток минулих років | - | - | - | - | 12839 | 16,66 | - |
Нерозподілений прибуток звітного року | - | - | 29084 | 30,61 | 19197 | 24,91 | 21,86 |
Разом власний капітал | 61169 | - | 95018 | - | 77082 | - | 126,01 |
Як видно з таблиці 2 за аналізований період відбулися значні зміни в структурі власного капіталу. Якщо в 2004 р. він перебував на 94,50% з додаткового капіталу і на 0,14% зі статутного, то до кінця 2004 р. його склад значно розширився за рахунок залишку нерозподіленого прибутку.
Розмір статутного капіталу за аналізований період не змінився і залишився рівним 83 тис.руб., Проте його питома вага у складі джерел власного капіталу знизився з 0,14% до 0,11%. Сума додаткового капіталу також залишилася незмінною і дорівнює 57802 тис. руб. Відбулося зниження питомої ваги додаткового капіталу на 19,51%, за рахунок утворення додаткового джерел формування власного капіталу:
· Нерозподіленого прибутку звітного року в розмірі 6358 тис. руб.
· Нерозподіленого прибутку минулих років у розмірі 12839 тис. руб.
Ці додаткові джерела значно вплинули на збільшення власного капіталу підприємства. Їх питома вага в структурі власного капіталу склав 8,25% і 16,66%.
Структура капіталу аналізованого підприємства не несе в собі великого ризику для інвесторів, оскільки підприємство працює переважно на власному капіталі.
Для того щоб проаналізувати стан і рух власного капіталу необхідно скласти аналітичну таблицю 3 [26. C. 46-48].
Таблиця 3 - Аналіз руху власного капіталу
Найменування статей | Коефіцієнт надходження | Коефіцієнт вибуття | ||||||||||
2004 | 2005 | 2006 | 2004 | 2005 | 2006 | |||||||
- | - | - | - | - | - | |||||||
Додатковий капітал | - | - | - | 0,18 | - | - | ||||||
Резервний капітал | - | - | - | - | - | - | ||||||
Фонди соціальної сфери | 1,02 | - | - | - | 0,21 | - | ||||||
Нерозподілений прибуток минулих років | - | - | 2,78 | - | 0,21 | 1,61 | ||||||
Резерви майбутніх витрат | - | - | 1,07 | - | - | - | ||||||
Забезпечення | - | - | - | - | - | - | ||||||
Для розрахунку коефіцієнтів надходження і вибуття застосовувалися формули (32) і (33):
Кп = Надійшло / Залишок на кінець року (32),
Кв = Вибуло / Залишок на початок року (33),
За даними таблиці 3 видно, що на підприємстві практично відсутній рух капіталу. Значення коефіцієнтів вибуття значно перевищують значення коефіцієнтів надходження. Це говорить про те, що на підприємстві заморожений процес нарощування капіталу. Нарощування коштів відбувалося тільки за статтею нерозподілений прибуток минулих років (+2,78).
Аналіз власних коштів підприємства передбачає визначення фактичного розміру коштів та факторів, що впливають на їх динаміку.
За даними таблиці 4 видно, що за аналізований період власні оборотні кошти підприємства зросли на 7262 тис. руб. і склали в 2006 р. - 8079 тис. руб. Позитивний показник власних оборотних коштів говорить про збільшення одержуваної підприємством прибутку. Негативний вплив на суму власних оборотних коштів мало збільшення показника незавершеного будівництва на 11264 тис. руб.
Таблиця 4 - Розрахунок наявності власного капіталу ВАТ Монтаж-Сервіс
Показники | 2004 | 2005 | 2006 | Абс. відхилення 2004-2006 |
Статутний капітал | 83 | 83 | 83 | - |
Додатковий капітал | 57802 | 57802 | 57802 | - |
Резервний капітал | - | - | - | - |
Фонди соціальної сфери | 3284 | 8049 | - | -3284 |
Нерозподілений прибуток минулих років | - | - | 12839 | +12839 |
Нерозподілений прибуток звітного року | - | 29084 | 6358 | +6358 |
Разом джерел власних коштів | 61169 | 95018 | 77082 | +15913 |
НМА | 584 | 296 | 296 | -296 |
48726 | 51909 | 62559 | +13833 | |
Незавершене будівництво | 11042 | 25063 | 22306 | +11264 |
Інші необоротні активи | - | - | - | - |
Разом ВОА | 60325 | 77268 | 85161 | +24809 |
Власні оборотні кошти | 817 | 17750 | 8079 | +7262 |
Проведемо аналіз рентабельності капіталу.
Рентабельність власного капіталу є одним з основних показників ефективності функціонування підприємства, вся діяльність якої має бути спрямована на збільшення суми власного капіталу [27. C. 96-99].
За даними таблиці 5 видно, що в звітному році збільшилася виручка від реалізації (+122091 тис. руб.), Собівартість продукції (+132793 тис.руб.) І позареалізаційні доходи (+2452 тис. руб.), Але рівень рентабельності продажів по порівняно з 2004 р. впав на 13,5%, чиста рентабельність на 10,26%.
Діяльність організації в 2006 р. була збитковішим ніж у 2004 р.
Таблиця 5 - Динаміка впливу окремих факторів на рентабельність капіталу ВАТ Монтаж-Сервіс
Фактори, що впливають на рентабельність | 2004 | 2005 | 2006 | Абс. відхилення 2004-2006 р.р. | ||||
Виручка від продажу | 123584 | 295976 | 245675 | +122091 | ||||
Собівартість | 100853 | 252924 | 233646 | +132793 | ||||
Комерційні витрати | - | - | - | - | ||||
Управлінські витрати | - | - | - | - | ||||
Рентабельність (збитковість) продажів | 18,39 | 14,54 | 4,89 | -13,50 | ||||
Відсотки до отримання | - | - | - | - | ||||
Відсотки до сплати | - | - | - | - | ||||
Доходи від участі в інших організаціях | - | - | - | - | ||||
Інші операційні доходи | - | - | - | - | ||||
Інші операційні витрати | - | - | - | - | ||||
Інші позареалізаційні доходи | 7408 | 13549 | 9860 | +2452 | ||||
2427 | 5249 | 254 | -2173 | |||||
7668 | 10851 | 6971 | -698 | |||||
Надзвичайні доходи | - | - | - | - | ||||
Надзвичайні витрати | - | - | - | - | ||||
Чиста рентабельність (збитковість) | 16,22 | 13,68 | 5,69 | -10,26 | ||||
Крім коефіцієнтів рентабельності продажів і чистої рентабельності для аналізу власного капіталу використовують такі показники:
1. рентабельність всього капіталу;
2. рентабельність власного капіталу;
3. рентабельність фінансових вкладень.
Різні показники рентабельності представлені в таблиці 6.
Таблиця 6 - Показники рентабельності
Показники | 2004 | 2005 | 2006 | Абс. відхилення 2004-2006 р.р. |
Рентабельність продажів,% | 18,39 | 14,54 | 4,89 | -13,5 |
Бухгалтерська рентабельність звичайної діяльності,% | 16,21 | 13,68 | 5,96 | -10,25 |
Чиста рентабельність,% | 16,21 | 13,68 | 5,96 | -10,25 |
Економічна рентабельність,% | 24,37 | 25,37 | 12,84 | -11,53 |
| Рентабельність власного капіталу,% | 29,42 | 42,62 | 18,98 | -10,44 |
Затратоотдача,% | 22,54 | 17,02 | 5,15 | -17,37 |
| Рентабельність перманентного капіталу,% | 29,42 | 42,62 | 18,98 | -10,44 |
За даними таблиці 6 видно, що рентабельність зменшилися за всіма показниками. Так на одиницю проданої продукції, доводиться 4,89% прибутку що на 13,5% менше ніж у 2004 р. І тільки 5,96% прибутку залишається у підприємства після виплати податків - на 10,25% менше ніж у 2004 р. На 11,53% зменшився розмір чистого прибутку, що припадає на одиницю виручки і склав 5,95%. Економічна рентабельність показує, що на підприємстві знизилася ефективність використання майна на 11,53%. Так само знизилася ефективність використання власного капіталу і склала 18,98% в порівнянні з 2004 р. - 29,42%. На 1 рубль витрат припадає 5,15% прибутку від продажів. Відбулося погіршення у використанні капіталу, вкладеного в діяльність підприємства на тривалий термін.
Рентабельність активів може підвищуватися при незмінній рентабельності продажів і зростання обсягу реалізації, випереджаючому збільшення вартості активів, тобто прискореної оборотності активів (ресурсоотдачи). І, навпаки, при незмінній ресурсоотдачи рентабельність активів може зростати і за рахунок зростання балансової (до оподаткування) рентабельності.
Велике значення для організації має те, за рахунок яких чинників зростає чи знижується рентабельність активів. Тому що у різних організацій неоднакові підвищення рентабельності продажів і збільшення обсягу реалізації.
Рентабельність продажів можна нарощувати шляхом підвищення цін або зниження витрат. Однак ці способи тимчасові і недостатньо надійні. Найбільш послідовна політика організації, що відповідає цілям зміцнення її фінансового стану, полягає в тому, щоб збільшувати виробництво і реалізацію тієї продукції, необхідність якої визначена шляхом поліпшення ринкової кон'юнктури.
При аналізі економічної рентабельності, безумовно, потрібно брати до уваги роль окремих її елементів. Але залежність доцільно будувати не через оборотність елементів, а через оцінку структури капіталу в ув'язці з динамікою його оборотності і рентабельності.
Для підвищення рентабельності власного капіталу необхідно брати до уваги три ключові особливості цього показника.
Перша пов'язана з проблемою вибору стратегії управління фінансово-господарською діяльністю організації. Якщо вибирати стратегію з високим ризиком, то необхідно отримання високого прибутку. Або навпаки - невеликий прибуток, але зате майже без ризику. Одним з показників ризикованості бізнесу саме є коефіцієнт фінансової незалежності. Його низьке значення говорить про те, що частка власного капіталу в меншій мірі збільшується за рахунок підвищення коефіцієнта фінансової незалежності. І це положення послаблює фінансову стійкість організації.
Друга особливість пов'язана з проблемою оцінки. Чисельник і знаменник у формулі рентабельності власного капіталу виражені в грошових одиницях різної купівельної спроможності. Чисельник, тобто прибуток, динамічний. Він відображає результати діяльності і сформований рівень цін на товари за минулий період. Знаменник, тобто вартість власного капіталу, складається протягом ряду років. Він виражений в обліковій оцінці, яка істотно відрізняється від поточної оцінки.
І нарешті, третя особливість пов'язана з тимчасовим аспектом діяльності організації. Коефіцієнт чистої рентабельності, що впливає на рентабельність власного капіталу, визначається результативністю роботи звітного періоду, а майбутній ефект довгострокових інвестицій він не відображає. Зниження рентабельності власного капіталу не можна розглядати як негативну характеристику поточної діяльності, якщо передбачається окупність витрат надалі [28. C. 127-135].
Зв'язок між рентабельністю власного капіталу і рентабельністю активів (прибуток / збиток) відображає важливе значення феномену заборгованості.
Рентабельність власного капіталу дорівнює відношенню чистого прибутку (тобто результату після фінансових витрат) до власного капіталу.
На аналізованому підприємстві діяльність фінансується лише за рахунок власного капіталу, показник заборгованості дорівнює нулю.
У таблиці 7 показано вплив економічної рентабельності на рентабельність власного капіталу.
Таблиця 7 - Вплив коефіцієнта економічної рентабельності на рентабельність власного капіталу
Показники | 2004 | 2005 | 2006 | Абс. відхилення 2004-2006 |
Прибуток від продажу, тис. руб. | 22730 | 43051 | 12028 | -10702 |
Відсотки, тис. руб. | 0 | 0 | 0 | 0 |
Податок на прибуток, тис. руб. | 6819 | 12915 | 3608 | -3211 |
Чистий прибуток, тис. руб. | 15911 | 30136 | 8420 | -7491 |
| Рентабельність власного |
26,01 | 31,72 | 10,92 | -15,09 |
За даними таблиці 7 видно, що прибутковість власного капіталу зменшилася на 15,09%. Сталося це за рахунок зниження економічної рентабельності на 11,53%. Це вплинуло на зменшення рентабельності продажів на 13,5% і на зменшення чистої рентабельності на 10,26%.
На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що ВАТ Монтаж-Сервіс переживає фінансові труднощі через брак власних джерел формування капіталу.
Для поліпшення фінансового стану та вдосконалення обліку власного капіталу аналізованого підприємства розроблені наступні рекомендації:
· Збільшити статутний капітал товариства з метою підвищення його фінансових гарантій;
· Створити резервний фонд;
· Удосконалити облік власного капіталу;
· Частіше і в більшому обсязі використовувати власні фінансові ресурси в процесі здійснення господарської діяльності;
· Використовувати власний капітал підприємства для здійснення інвестиційних проектів з метою отримання максимального прибутку;
· Удосконалювати бухгалтерську звітність товариства з метою можливості її використання для фінансового аналізу всіма учасниками ринку.
Висновок
У ході проведеного дослідження було виявлено, що власний капітал підприємства представлений:
· Статутним фондом, який представляє собою первісну суму власного капіталу, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності;
· Резервним фондом - зарезервована частина власного капіталу, призначена для внутрішнього страхування його діяльності;
· Спеціальними фінансовими фондами;
· Нерозподіленим прибутком;
· Іншими формами власного капіталу.
Управління власним капіталом підприємства пов'язано не тільки з ефективним використанням вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів. Це формування може здійснюватися як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел. У числі внутрішніх джерел формування найбільше значення має операційний прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, а в числі зовнішніх - залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу шляхом додаткової емісії акцій.
Вартість власного капіталу складається з вартості окремих його елементів, таких як вартість функціонуючого власного капіталу, вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду, вартість додатково залученого капіталу. Тому для здійснення ефективного управління власним капіталом необхідно в першу чергу правильно побудувати механізм управління та обліку окремих, складових його елементів.
Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, спрямованих на виробничий розвиток, складає операційний прибуток. Основною метою управління формуванням операційного прибутку є виявлення основних факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення її суми. Механізм управління різними видами операційного прибутку в більшості випадків відбувається з використанням системи «Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку».
Дивідендна політика, у свою чергу, являє собою частину загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капитализируемой її частинами. А так як капіталізованих частина прибутку йде, як правило, на збільшення власного капіталу, то на підприємствах з низькою його часткою в загальній сумі капіталу слід застосовувати такий тип дивідендної політики, який передбачає мінімізацію дивідендів. І, навпаки, якщо підприємство забезпечене власним капіталом у повному обсязі, то можливе використання агресивного підходу при виборі типу дивідендної політики.
Емісійна політика також є частиною загальної політики підприємства з формування власних фінансових ресурсів. Вона здійснюється шляхом випуску і розміщення на фондовому ринку своїх акцій.
Аналіз управління власним капіталом на підприємстві показав, що ще існують деякі проблеми, пов'язані з цим процесом на російських підприємствах. У результаті аналізу було розроблено низку рекомендацій, практичне застосування яких може сприятливо позначитися на структурі власного капіталу.
Список використаних джерел
1 Бланк І. А. Основи фінансового менеджменту. Т. 1. - К.: Ніка - Центр, Ельга, 2001. - 592с.
2 Новодворський В. Д. «Про акціонерне товариство, його статутному та резервному капіталі». / Бухгалтерський облік, 1999. № 11. - С. 3-21.
3 Є. Є. Румянцева. Фінанси організацій: фінансові технології управління підприємством. Навчальний посібник. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 422с.
4 Джонатан Сазерленд, Дайан Кенуелл. Бухгалтерський облік і фінанси. Ключові поняття. - М.: ЕРА, 2004. - 216с.
5 Л. В. Перекрестова, Н. М. Романенко, С. П. Сазонов. Фінанси і кредит. - М.: ЮНИТИ, 2004. - 116с.
6 Остапенко В. В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник для ВНЗ. Вид. 2-е, іспр.і доп. - М.: 2004. - 304с.
7 Основний капітал і оборотні матеріальні активи. Навчальний посібник / За ред. В. Ф. Палій, С-Пб.: 2003. - 290с.
8 Р. З. Яблукова. Фінансовий менеджмент у питаннях і відповідях. - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 121с.
+9 Фінансовий менеджмент: теорія і практика. Підручник / За ред. Є. С. Стоянової. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Изд-во «Перспектива», 1999. - 656с.
10 А. Н. Гаврилова, А. А. Попов. Фінанси організацій (підприємств). - М.: Фінанси і статистика, 2004. - 396с.
11 Большаков С. В. Фінанси підприємств: власний капітал. Підручник для ВУЗів. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 144с.
12 В. В. Ковальов, Віт. В. Ковальов. Фінанси підприємств. Підручник. - М.: изд-во ЕРА, 2004. - 418с.
13 Фінансовий менеджмент: Підручник / За ред. д. е.. н., проф., А. М. Ковальової. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 284с.
14 Юджин Брігхем, Луїс Гапенскі. Фінансовий менеджмент. Т. 1. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 396с.
15 Табурчак П. П., Вікуленко А. Є., Овчинникова Л. А. та ін Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства. - С-Пб.: 2002. - 159с.
16 Є. М. Міллер. Фінанси, економіка, бізнес. Підручник. - С-Пб.: 2001 - 338с.
17 Ануфрієв В. Є. Облік капіталу підприємства / Бухгалтерський облік. 2001. № 5. - С. 5-13.
18 Тютюкин Є. Б. Фінанси підприємств. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 252с.
19 І. Л. Юрзінова, В. М. Незамайкін. Фінанси організацій: менеджмент і аналіз. - М.: «Перспектива», 2004. - 267с.
20 Р. Г. Попова, І. М. Самонова, І. І. Добросердова. Управління фінансами (фінанси підприємств). Підручник. - М.: изд-во «Фінанси та статистика», 2004. - 224с.
21 А. Д. Шеремет, А. Ф. Іонова. Фінанси підприємств: менеджмент і аналіз. Навчальний посібник. - М.: «Перспектива», 2004. - 268с.
22 Фінанси підприємств. Підручник для вузів / Під ред. Н. В. Колчина. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 316с.
23 Палій В. Ф., Палій В. В. Фінансовий облік. - М.: Прес. 2001. - 247с.
24 Ю. А. Арутюнов. Фінансовий менеджмент. Навчальний посібник. - С-Пб., 2003. - 285с.
25 Єфімова О. В. Аналіз власного капітала. / Бухгалтерський облік. - 2001. № 1. - С.18-21.
26 Балабанов І. Т. Аналіз і планування фінансів господарюючого суб'єкта. - М.: «Фінанси та статистика», 1998. - 112с.
27 Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник для ВНЗ / За ред. Табурчак П. П., Тумин В. М., Саприкіна М. С. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 183с.
28 Донцова Л. В., Нікіфорова Н. А. Комплексний аналіз бухгалтерської звітності. - М.: Изд-во «Справа і Сервіс», 1999. - 284с.
29 Павлова Л. М. Фінанси підприємств. - М.: Фінанси, 2001. - 318с.
30 Ковальов В. В. Моделі аналізу та прогнозування джерел фінансірованія. / Бухгалтерський облік. - 2000. № 7. - С. 10-18.
31 Шеремет А. Д., Сайфулін Р. О. та ін Методика фінансового аналізу. М.: Инфра, 2000. - 154с.
Додаток А
Бухгалтерський баланс ВАТ «Монтаж-Сервіс» на 1.01.2004 року, тис.руб.
| Найменування статті | На звітну дату | |
| АКТИВ | ||
| I. Необоротні активи | 584 | |
| Нематеріальні активи | 48726 | |
| Основні засоби | 11042 | |
| Незавершене будівництво | ||
| Прибуткові вкладення в матеріальні цінності | ||
| Довгострокові фінансові вкладення | ||
| Відкладені податкові активи | ||
| Інші необоротні активи | ||
| РАЗОМ по розділу I | 60352 | |
| II. ОБОРОТНІ АКТИВИ | ||
| Запаси | 3534 | |
| в тому числі: сировину, матеріали та інші аналогічні цінності | 1425 | |
| тварини на вирощування та відгодівлі | ||
| витрати в незавершеному виробництві | ||
| готова продукція і товари для перепродажу | ||
| товари відвантажені | ||
| витрати майбутніх періодів | 2109 | |
| інші запаси і витрати | ||
| Податок на додану вартість по придбаних цінностей | ||
| Дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати) | 2137 | |
| Дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати) | 8458 | |
| в тому числі покупці і замовники | 578 | |
| заборгованість дочірніх і залежних товариств | 7880 | |
| Короткострокові фінансові вкладення | ||
| Грошові кошти | 817 | |
| Інші оборотні активи | ||
| РАЗОМ по розділу II | 14946 | |
| БАЛАНС | 75298 | |
| ПАСИВ | ||
| III. КАПІТАЛ І РЕЗЕРВИ | ||
| Статутний капітал | 83 | |
| Додатковий капітал | 57802 | |
| Резервний капітал | ||
| в тому числі: резерви, утворені відповідно до законодавства | ||
| резерви, утворені відповідно до установчих документів | ||
| Фонд соціальної сфери | 3284 | |
| Нерозподілений прибуток минулих років | ||
| Непокритий збиток минулих років | ||
| Нерозподілений прибуток звітного року | ||
| Непокритий збиток звітного року | ||
| РАЗОМ по розділу III | 61169 | |
| IV. ДОВГОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ | ||
| Позики і кредити | ||
| в тому числі: кредити банків, що підлягають погашенню більш ніж через 12 місяців після звітної дати | ||
| позики, що підлягають погашенню більш ніж через 12 місяців після звітної дати | ||
| Інші довгострокові зобов'язання | ||
| РАЗОМ за розділом IV | 0 | |
| V. КОРОТКОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ | ||
| Позики і кредити | ||
| Кредиторська заборгованість | 14129 | |
| Заборгованість учасникам (засновникам) по виплаті доходів | ||
| Доходи майбутніх періодів | ||
| Резерви майбутніх витрат | ||
| Інші короткострокові зобов'язання | ||
| РАЗОМ по розділу V | 14129 | |
| БАЛАНС | 75298 | |
Гол. бухгалтер: Іванова С.В.
Додаток Б
Бухгалтерський баланс ВАТ «Монтаж-Сервіс» на 1.01.2005 року, тис.руб.
| Найменування статті | На звітну дату | |
| АКТИВ | ||
| I. Необоротні активи | ||
| Нематеріальні активи | 296 | |
| Основні засоби | 51909 | |
| Незавершене будівництво | 25063 | |
| Прибуткові вкладення в матеріальні цінності | ||
| Довгострокові фінансові вкладення | ||
| Відкладені податкові активи | ||
| Інші необоротні активи | ||
| РАЗОМ по розділу I | 77268 | |
| II. ОБОРОТНІ АКТИВИ | ||
| Запаси | 18574 | |
| в тому числі: сировину, матеріали та інші аналогічні цінності | 5042 | |
| тварини на вирощування та відгодівлі | ||
| витрати в незавершеному виробництві | ||
| готова продукція і товари для перепродажу | ||
| товари відвантажені | ||
| витрати майбутніх періодів | 13532 | |
| інші запаси і витрати | ||
| Податок на додану вартість по придбаних цінностей | ||
| Дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати) | 11347 | |
| Дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати) | 34711 | |
| в тому числі покупці і замовники | 2453 | |
| заборгованість дочірніх і залежних товариств | 32258 | |
| Короткострокові фінансові вкладення | ||
| Грошові кошти | 17750 | |
| Інші оборотні активи | ||
| РАЗОМ по розділу II | 82382 | |
| БАЛАНС | 159650 | |
| ПАСИВ | ||
| III. КАПІТАЛ І РЕЗЕРВИ | ||
| Статутний капітал | 83 | |
| Додатковий капітал | 57802 | |
| Резервний капітал | ||
| в тому числі: резерви, утворені відповідно до законодавства | ||
| резерви, утворені відповідно до установчих документів | ||
| Фонд соціальної сфери | 8049 | |
| Нерозподілений прибуток минулих років | ||
| Непокритий збиток минулих років | ||
| Нерозподілений прибуток звітного року | 29084 | |
| Непокритий збиток звітного року | ||
| РАЗОМ по розділу III | 95018 | |
| IV. ДОВГОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ | ||
| Позики і кредити | ||
| в тому числі: кредити банків, що підлягають погашенню більш ніж через 12 місяців після звітної дати | ||
| позики, що підлягають погашенню більш ніж через 12 місяців після звітної дати | ||
| Інші довгострокові зобов'язання | ||
| РАЗОМ за розділом IV | 0 | |
| V. КОРОТКОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ | ||
| Позики і кредити | ||
| Кредиторська заборгованість | 64631 | |
| Заборгованість учасникам (засновникам) по виплаті доходів | ||
| Доходи майбутніх періодів | ||
| Резерви майбутніх витрат | ||
| Інші короткострокові зобов'язання | ||
| РАЗОМ по розділу V | 64631 | |
| БАЛАНС | 159650 | |
Руковдітель: Парфьонова В.С.
Гол. бухгалтер: Іванова С.В.
Додаток В
Бухгалтерський баланс ВАТ «Монтаж-Сервіс» на 1.01.2006 року, тис.руб.
Руковдітель: Парфьонова В.С.
Гол. бухгалтер: Іванова С.В.
Гол. бухгалтер: Іванова С.В.
Додаток В
Бухгалтерський баланс ВАТ «Монтаж-Сервіс» на 1.01.2006 року, тис.руб.
| Найменування статті | На звітну дату | |
| АКТИВ | ||
| I. Необоротні активи | ||
| Нематеріальні активи | 296 | |
| Основні засоби | 62559 | |
| Незавершене будівництво | 22306 | |
| Прибуткові вкладення в матеріальні цінності | ||
| Довгострокові фінансові вкладення | ||
| Відкладені податкові активи | ||
| Інші необоротні активи | ||
| РАЗОМ по розділу I | 85161 | |
| II. ОБОРОТНІ АКТИВИ | ||
| Запаси | 6552 | |
| в тому числі: сировину, матеріали та інші аналогічні цінності | 4077 | |
| тварини на вирощування та відгодівлі | ||
| витрати в незавершеному виробництві | ||
| готова продукція і товари для перепродажу | ||
| товари відвантажені | ||
| витрати майбутніх періодів | ||
| інші запаси і витрати | 2475 | |
| Податок на додану вартість по придбаних цінностей | ||
| Дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати) | 1153 | |
| Дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати) | 13043 | |
| в тому числі покупці і замовники | 3885 | |
| заборгованість дочірніх і залежних товариств | 9158 | |
| Короткострокові фінансові вкладення | ||
| Грошові кошти | 8079 | |
| Інші оборотні активи | ||
| РАЗОМ по розділу II | 28827 | |
| БАЛАНС | 113988 | |
| ПАСИВ | ||
| III. КАПІТАЛ І РЕЗЕРВИ | ||
| Статутний капітал | 83 | |
| Додатковий капітал | 57802 | |
| Резервний капітал | ||
| в тому числі: резерви, утворені відповідно до законодавства | ||
| резерви, утворені відповідно до установчих документів | ||
| Фонд соціальної сфери | ||
| Нерозподілений прибуток минулих років | 12839 | |
| Непокритий збиток минулих років | ||
| Нерозподілений прибуток звітного року | 6358 | |
| Непокритий збиток звітного року | ||
| РАЗОМ по розділу III | 77082 | |
| IV. ДОВГОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ | ||
| Позики і кредити | ||
| в тому числі: кредити банків, що підлягають погашенню більш ніж через 12 місяців після звітної дати | ||
| позики, що підлягають погашенню більш ніж через 12 місяців після звітної дати | ||
| Інші довгострокові зобов'язання | ||
| РАЗОМ за розділом IV | 0 | |
| V. КОРОТКОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ | ||
| Позики і кредити | ||
| Кредиторська заборгованість | 26183 | |
| Заборгованість учасникам (засновникам) по виплаті доходів | ||
| Доходи майбутніх періодів | ||
| Резерви майбутніх витрат | ||
| Інші короткострокові зобов'язання | 10722 | |
| РАЗОМ по розділу V | 36905 | |
| БАЛАНС | 113988 | |
Гол. бухгалтер: Іванова С.В.
Цей текст може містити помилки.
Фінанси, гроші і податки | Курсова
Схожі роботи:
Аналіз управління власним капіталом Відкритого акціонерного товариства ВАТ Монтаж-Сервіс
Аналіз ефективності управління власним капіталом на прикладі ВАТ Завод Залізобетон
Управління власним капіталом
Управління власним капіталом банку
Управління власним капіталом підприємства
Управління власним капіталом підприємства 2
Управління власним капіталом комерційного банку
Управління власним капіталом організації на прикладі ТОВ Автоальянс
Аналіз фінансової стійкості відкритого акціонерного товариства Смоленскнеруд