Аналіз собівартості продукції коксового цеху 2 КХП ВАТ НТМК та заходи щодо її зниження

З _Сф = А _ф / VВП _ф + b _ф (3.5)
5. Розрахувати загальну зміну собівартості одиниці продукції:
ΔС _заг = З _{Сф-С Сп;} (3.6)
6. Розрахувати зміну собівартості одиниці продукції за рахунок зміни обсягу виробництва:
ΔС _{V ВП} = З _{З V ВПФ-С Сп;} (3.7)
7. Розрахувати зміну собівартості одиниці продукції за рахунок зміни суми постійних витрат:
ΔС _СА = С _{Саф-С З V ВПФ;} (3.8)
8. Розрахувати зміну собівартості одиниці продукції за рахунок зміни суми питомих змінних витрат:
ΔС _b = С _{Сф-С Саф} (3.9)
Після цього більш детально вивчають собівартість продукції по кожній статті витрат, для чого фактичні дані порівнюють з даними плану. Встановлені відхилення за статтями витрат є об'єктом факторного аналізу. У результаті постатейного аналізу собівартості продукції повинні бути виявлені внутрішні та зовнішні, об'єктивні і суб'єктивні чинники зміни її рівня. Це необхідно для кваліфікованого управління процесом формування витрат та пошуку резервів їх скорочення.

1.5 Шляхи зниження витрат на виробництво продукції
Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.
Безпосередньою завданням аналізу є: перевірка обгрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлень резервів зниження собівартості; пошук шляхів їх мобілізації.
Зниження витрат на виробництво продукції є однією з найважливіших завдань кожного підприємства, у тому числі і КХП. Слід мати на увазі, що зниження собівартості продукції - це не одноразовий акт, а повсякденний процес, що вимагає системного підходу і єдиного управління. Це обумовлюється тим, що собівартість є узагальнюючим показником всіх видів витрат на одиницю продукції - трудомісткості, фондомісткості, енергоємності. Методи зниження витрат визначаються їх характером. Наприклад, зниження трудомісткості зазвичай вимагає технічної озброєності праці, а зниження матеріаломісткості - впровадження нових технологій. При управлінні діяльністю щодо зниження собівартості необхідно виходити, перш за все, з виявлення резервів, необхідних для цього. Слід розрізняти виробничі та поточні резерви.
Виробничі резерви передбачають створення у виробничому плані оптимального рівня резервів, що забезпечують надійне функціонування системи при можливі збої. В умовах ринкових відносин їх величина залежить не тільки від обсягу виробництва, але і від руху цін на сировину, можливості швидкого його придбання і т.д. У ряді випадків, виходячи з прогнозу, руху цін доцільно створювати великі запаси сировини і навпаки.
Поточні резерви виявляються на основі зіставлення результатів діяльності до плану і підсумками попереднього періоду. До них відносяться: скорочення втрат сировини і робочого часу, ліквідація простоїв, боротьба з нераціональним використанням сировини. Важко скласти схему шляхів економії матеріальних ресурсів, загальну для всіх підприємств і кожного працюючого. Все залежить від характеру виробництва, від конкретних умов, в яких протікає виробничий процес. Разом з тим при всьому різноманітті конкретних шляхів економії матеріальних ресурсів можна виділити наступні основні напрямки, які використовуються на КХП:
- скорочення відходів і втрат;
- Ліквідація шлюбу;
- Впровадження нових видів економічних матеріалів;
- комплексне використання сировини та матеріалів;
- Зменшення зворотних відходів;
- Збільшення обсягу виробленої продукції, що сприяє зменшенню умовно-постійних витрат;
- Зниження витрат на рухову енергію в результаті правильного підбору потужностей обладнання;
зменшення витрат на ремонт устаткування шляхом застосування прогресивних методів ремонту.
Виявлення резервів зниження собівартості має спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.
В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Справа в тому, що сама діяльність підприємства по забезпеченню економії витрат у переважній більшості випадків вимагає витрат праці, капіталу і фінансів. Економічні чинники найповніше охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат .
У сучасних умовах типовим є не збереження споживчих якостей, а економія на витратах в розрахунку на одиницю корисного ефекту або інших важливих для споживача характеристик. Економія, що дає фактичне зниження собівартості полягає в наступному:
1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.
По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво.
Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використання нових комп'ютерних технологій, вдосконалення та модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів та ін
2. Удосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.
Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт та продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, не виконують норм виробітку. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної плати і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.
При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності та довговічності обладнання; вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту; централізації і впровадження індустріальних методів ремонту, утримання та експлуатації основних фондів. Удосконалення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів знаходить відображення у зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.
Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативний витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі за регресивним позовами і т. п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.
3. Зміна обсягу і структури продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносного зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості.
Відносне зміна амортизаційних відрахувань розраховується окремо. Частина амортизаційних відрахувань (як і інших витрат на виробництво) не включається до собівартості, а відшкодовується за рахунок інших джерел (спецфондів, оплати послуг на сторону, не включаються до складу товарної продукції, тощо), тому загальна сума амортизації може зменшитися. Зменшення визначається за фактичними даними за звітний період.
Зміна номенклатури та асортименту виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різної рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані з удосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість аналізується по перемінних витрат за статтями калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури виробленої продукції на собівартість необхідно пов'язати з показниками підвищення продуктивності праці.
4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.
5. Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.
Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по знову вводиться в дію цехах і об'єктах.
Вплив на собівартість товарної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли один і той же вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використання існуючих потужностей, зниження витрат виробництва і на основі зіставлення оптимального варіанта з фактичним виявити резерви.
Якщо зміни величини витрат у аналізований період не знайшли відображення в вищевикладених чинниках, то їх відносять до інших. До них можна віднести, наприклад, зміна розмірів або припинення різного роду обов'язкових платежів, зміна величини витрат, що включаються до собівартості продукції та ін
Виявлені в результаті аналізу фактори зниження собівартості і резерви необхідно підсумовувати в остаточних висновках, визначити сумарний вплив всіх факторів на зниження загальної величини витрат на одиницю продукції.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ'ЄКТА ДОСЛІДЖЕННЯ
Коксохімічне виробництво (КХП) є самостійним структурним підрозділом НТМК, що здійснюють виробничо-господарську діяльність на підставі укладеного з комбінатом договору внутрішньогосподарського орендного підряду.
З дня пуску в 1940 році до 1957 року КХП існувало як окремий коксохімічний завод. Потім було вироблено злиття металургійного та коксохімічного заводів в комбінат. До складу коксохімічного заводу спочатку входили коксові батареї № № 1,2, вуглепідготовчий цех і цех уловлювання хімічних продуктів коксування. У роки війни були побудовані коксові батареї № № 3,4, цех ректифікації бензолу, Смолоперегонний цех. З 1954 по 1957 рр.. пущені в експлуатацію коксові батареї № № 5,6,7,8, цех уловлювання № 2, перококсовий цех, цех з виробництва інден-кумаронової, друга черга Смолоперегонний цеху, відділення з переробки піридинових підстав.
З 1960 по 1967 рр.. пущені в експлуатацію установки з виробництва малотоннажних хімічних продуктів і біохімічної очистки стічних вод.
Таким чином, коксохімзавод (КХЗ), а з 1957 року - КХП у складі НТМК перетворилося на великий сучасний завод з 8 коксових батарей з найрозвиненішим хімічним крилом у колишньому СРСР.
До складу КХП, крім основних цехів і заводоуправління, входить ряд допоміжних цехів:
цеху, підлеглі головному механіку КХП: котельно-ремонтний цех, ремонтно-стороітельний дільниця, цех ремонту коксових печей і устаткування;
цеху, підлеглі головному енергетику КХП: цех пароводопостачання, електроремонтний дільниця, цех КВП і автоматики;
центральна лабораторія;
ділянка благоустрою (у його складі асфальтова установка).
У 1986-89 рр.. пущена в дію третя черга КХП у складі коксових батарей № № 9,10, цеху уловлювання № 3, 3 блоки вуглепідготовчий цеху. Одночасно були зупинені коксові батареї № № 1,2,3,4 та відповідні цеху першої черги КХП.
КХП існує у складі ВАТ НТМК як структурний підрозділ практично з повною автономією і самозабезпеченням.
Самостійно на виручку від продажу попутної продукції виплачується заробітна плата, забезпечуються ремонтно-експлуатаційні потреби, закуповуються реактиви і хімічну сировину, оплачується залізничний тариф.
Коксохімічне виробництво (КХП) НТМК призначено для високотемпературної переробки кам'яного вугілля методом коксування з метою отримання коксу, коксового газу та хімічних продуктів коксування, які слід розглядати як продукти комплексної переробки сировини.
Відповідно до цього виробничий цикл коксохімічного виробництва складається з наступних послідовних стадій, що визначають спеціалізацію відповідних підрозділів (цехів, відділень, ділянок):
1. Виробництво коксу, що включає підготовку вугілля до коксування в вуглепідготовчий і вуглезбагачувальних цехах, коксування вугілля (випал коксу), гасіння коксу.
До підготовки коксу відноситься приймання вугілля, складування, збагачення рядового вугілля, дроблення, дозування і усереднення їх якості. Заключним етапом підготовки вугілля до коксування є отримання вугільної шихти, що спрямовується у вугільні башти коксового цеху або відвантажується на бік.
У коксових цехах вугільна шихта завантажується в камери коксування коксових батарей і під впливом високої температури без доступу повітря перетворюється на кокс і коксовий газ. Кокс після його видачі з камер піддається гасінню (мокрому в коксовому цеху або сухого на установці сухого гасіння), розсортовувати по класах і відправляється або металургійним цехах свого комбінату, або стороннім споживачам.