наліз літературно-художнього твору
При аналізі художнього твору варто розрізняти ідейний зміст і художню форму.
А. Ідейний зміст включає:
1) тематику твору - обрані письменником соціально-історичні характери в їхній взаємодії;
2) проблематику - найбільш істотні для автора властивості і сторони вже відображених характерів, виділені і посилені їм у художньому зображенні;
3) пафос твору - ідейно-емоційне ставлення письменника до зображених соціальних характерів (героїка, трагізм, драматизм, сатира, гумор, романтика і сентиментальність).
Пафос - вища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменника, розкривається в його творчості. Затвердження величі подвигу окремого героя або цілого колективу є вираженням героїчного пафосу, причому дії героя або колективу відрізняються вільною ініціативою і спрямовані до здійснення високих гуманістичних принципів. Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну свободу і незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.
Коли автор стверджує справи і переживання людей, яким властиве глибоке і непереборне протиріччя між прагненням до піднесеного ідеалу і принциповою неможливістю його досягнення, то перед нами трагічний пафос. Форми трагічного дуже різноманітні й історично мінливі. Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини внеособовий ворожим обставинам. Трагічний характер завжди відзначений винятковою моральною висотою і значущістю. Відмінності характерів Катерини в «Грози» і Лариси в «Безприданниці» Островського наочно демонструють різницю в зазначених видах пафосу.
Велике значення в мистецтві XIX-XX століть придбав романтичний пафос, з допомогою якого затверджується значущість прагнення особистості до емоційно передбачаємо універсального ідеалу. До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника. Всі ці види пафосу несуть у собі затверджує початок і реалізують піднесене як основну і найбільш загальну естетичну категорію.
Загальною естетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного. Комічне - це форма життя, що претендує на значущість, але історично изжившее своє позитивний зміст і тому викликає сміх. Комічні протиріччя як об'єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені сатирично або гумористично. Гнівне заперечення соціально небезпечних комічних явищ визначає цивільний характер пафосу сатири. Глузування над комічними протиріччями в морально-побутовій сфері людських відносин викликає гумористичне ставлення до зображуваного. Насмішка може бути як заперечує, так і стверджує зображуване протиріччя. Сміх у літературі, як і в житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: посмішка, глузування, сарказм, іронія, сардонічна посмішка, гомеричний регіт.
Б. Художня форма включає:
1) Деталі предметної зображальності: портрет, вчинки персонажів, їх переживання і мова (монологи і діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх вчинків персонажів у часі і просторі);
2) Композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, оповідання й описи зображуваної життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу - співвідношення і розташування предметних деталей у межах окремого образу);
3) Стилістичні деталі: зображально-виразні деталі авторської мови, інтонаційно-синтаксичні та ритміко-строфічні особливості поетичної мови в цілому.
Схема аналізу літературно-художнього твору.
1. Історія створення.
2. Тематика.
3. Проблематика.
4. Ідейна спрямованість твору та його емоційний пафос.
5. Жанрова своєрідність.
6. Основні художні образи в їхній системі і внутрішніх зв'язках.
7. Центральні персонажі.
8. Сюжет і особливості будови конфлікту.
9. Пейзаж, портрет, діалоги і монологи персонажів, інтер'єр, обстановка дії.
10. Мовний лад твору (авторське опис, розповідь, відступу, міркування).
11. Композиція сюжету й окремих образів, а також загальна архітектоніка твору.
12. Місце твору у творчості письменника.
13. Місце твору в історії російської та світової літератури.
Загальний план відповіді на питання про значення творчості письменника.
А. Місце письменника в розвитку російської літератури.
Б. Місце письменника в розвитку європейської (світової) літератури.
1. Основні проблеми епохи і ставлення до них письменника.
2. Традиції і новаторство письменника в області:
а) ідей;
б) тематики, проблематики;
в) творчого методу і стилю;
г) жанру;
д) мовного стилю.
В. Оцінка творчості письменника класиками літератури, критики.
Приблизний план характеристики художнього образу-персонажа.
Вступ. Місце персонажа в системі образів твору.
Головна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу.
1. Соціальне і матеріальне положення.
2. Зовнішній вигляд.
3. Своєрідність світосприйняття і світогляду, коло розумових інтересів, схильностей та навичок:
а) характер діяльності та основних життєвих прагнень;
б) вплив на оточуючих (основна сфера, види і типи впливу).
4. Область почуттів:
а) тип ставлення до оточуючих;
б) особливості внутрішніх переживань.
5. Авторське ставлення до персонажа.
6. Які риси особистості героя виявляються в творі:
а) за допомогою портрета;
б) в авторській характеристиці;
в) через характеристику інших дійових осіб;
г) за допомогою передісторії або біографії;
д) через ланцюг вчинків;
е) у мовній характеристиці;
ж) через «сусідство» з іншими персонажами;
з) через навколишнє оточення.
Висновок. Яка суспільна проблема привела автора до створення такого образу.
План розбору ліричного вірша.
I. Дата написання.
II. Реально-біографічний і фактичний коментар.
III. Жанрова своєрідність.
IV. Ідейний зміст:
1. Провідна тема.
2. Основна думка.
3. Емоційне забарвлення почуттів, виражених у вірші в їх динаміці або статиці.
4. Зовнішнє враження й внутрішня реакція на нього.
5. Переважання суспільних чи особистих інтонацій.
V. Структура вірша:
1. Зіставлення і розвиток основних словесних образів:
а) за подібністю;
б) за контрастом;
в) за суміжністю;
г) за асоціацією;
д) за умовиводів.
2. Основні образотворчі засоби іносказання, використовувані автором: метафора, метонімія, порівняння, алегорія, символ, гіпербола, литота, іронія (як троп), сарказм, перифраза.
3. Мовні особливості в плані інтонаційно-синтаксичних фігур: епітет, повтор, антитеза, інверсія, еліпс, паралелізм, риторичне питання, звернення і вигук.
4. Основні особливості ритміки:
а) тоніка, силабіка, силабо-тоніка, дольник, вільний вірш;
б) ямб, хорей, пиррихий, спондей, дактиль, амфібрахій, анапест.
5. Рима (чоловіча, жіноча, дактилічна, точна, неточна, багата; проста, складова) і способи римування (парна, перехресна, кільцева), гра рим.
6. Строфіка (двовірш, тривірш, п'ятивірш, катрен, секстина, септима, октава, сонет, Онєгінська строфа).
7. Евфоніі (милозвучність) і звукозапис (алітерація, асонанс), інші види звукового інструментування.
Як вести коротку запис про прочитані книги.
1. Автор. Дати життя. Суспільне середовище, в якій формувався його світогляд.
2. Точне заголовок твору. Дати створення і підготовки до друку.
3. Час, зображене у творі, і місце відбуваються основних подій. Суспільне середовище, представники якої виводяться автором у творі (дворяни, селяни, міська буржуазія, міщани, різночинці, інтелігенція, робітники).
4. Епоха. Характеристика часу, в який написано твір (з боку економічних та суспільно-політичних інтересів і прагнень сучасників).
5. Короткий план змісту.