Аналіз гіпотези ДБ Ельконіна про періодизації психічного розвитку

Нижегородський державний педагогічний університет

Реферат

з дитячої психології

Тема: Аналіз гіпотези Д.Б. Ельконіна про періодизації психічного розвитку

Виконала: студентка 503 групи, ППФ

Матвейцева О.С.

Перевірила: Жуковська І.А.

Н. Новгород, 2008

Зміст

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .............................. ... ... .. 3

1. Сутність гіпотези Д.Б. Ельконіна про періодизації психічного розвитку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ................................ ................................ 5

1.1 Поняття про періодизацію. Основні моменти підходу Д.Б. Ельконіна .... 5

1.2 Характеристика вікових епох за Д.Б. Ельконіну ... .......... ... ... ... ... ...... 7

Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ................................ . ... ... 10

Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ................................. ... 12

Введення

У всі часи дитина була об'єктом підвищеної уваги дорослих: про нього прагнули піклуватися, передавати накопичені знання, різнобічно навчати. Адже хто як не здорові, розумні діти стануть гарантом благополучного майбутнього, щасливої ​​старості своїх предків? Інтерес до дитячої психології як науці з'явився вже в 19 столітті, який був викликаний успішним розвитком філософії, природознавства, фізіології та інших наукових галузей.

У вітчизняній психологічній науці в дослідженні проблем дитинства розвивалося 2 великих напрямках: вивчення окремих сторін дитячого життя та дослідження дитинства в цілому. Під впливом сформованого світогляду постала проблема про періодизації психічного розвитку дитини. Періодизація - поділ онтогенезу на окремі періоди відповідно до загального для всього онтогенезу законом.

Періодизація психічного розвитку в дитячому віці не випадково є фундаментальною проблемою вікової психології. Саме від правильного вирішення цієї проблеми багато в чому залежить стратегія побудови системи виховання і навчання підростаючих поколінь. Проблемою періодизації психічного розвитку дітей займалися вітчизняні та зарубіжними вчені Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В.В. Давидов, Д. Б. Ельконін, З. Фрейд, С. Холл, В. Штерн та багато інших.

П. П. Блонський вважав, що пpоцессе псіхічечкого pазвития змінюються з pазвитие людства і може пpоисходит поява нових пеpиодов, що не існували до цього. За його словами, дитяче pазвитие - це не пpоцесс плавних пpеобpазований, а різкі якісна зміна, пpоісходящее в пеpеломние пеpиода.

Д.Б. Ельконін писав, що розробка періодизації психічного розвитку має важливе теоретичне значення, так як через визначення періодів психічного розвитку та через виявлення закономірностей переходів від одного періоду до іншого може бути вирішена проблема рушійних сил психічного розвитку.

Таким чином, поділ життєвого шляху дитини на періоди дозволяє краще зрозуміти закономірності дитячого розвитку, специфіку окремих вікових етапів. Зміст періодів, їх часові межі визначаються на основі критеріїв, які автори вважають найбільш важливими і суттєвими сторонами розвитку.

1. Сутність гіпотези Д.Б. Ельконіна про періодизації психічного розвитку

1.1 Поняття про періодизацію. Основні моменти підходу Д.Б. Ельконіна

Періодизація - поділ онтогенезу на окремі періоди відповідно до загального для всього онтогенезу законом.

У процесі онтогенезу - від народження до зрілих років дитина проходить через кілька вікових періодів, що мають свої характерні ознаки. До них відносяться умови життя, діяльність, стосунки з оточуючими, особливості структури особистості та пізнавальної сфери, анатомо-фізіологічні особливості та багато іншого. Тому різні періодизації психічного розвитку базуються на різних підставах.

Найбільш відомою в російській психологічній науці є вікова періодизація Данила Борисовича Ельконіна, заснована на підході до психології розвитку, що склалося в школі Л.С. Виготського.

Ключовими моментами концепції є:

Соціальна ситуація розвитку - це та система відносин, в яку дитина вступає в суспільстві, і те, як він у ній орієнтується.

Основний, або провідний вид діяльності дитини в цей період, що визначає основний напрям розвитку в тому чи іншому віці.

Основні психологічні новоутворення розвитку, тобто та здатність, яка складається в дитини в ході здійснення провідного виду діяльності.

Кризи - переломні моменти, що відокремлюють один вік від іншого.

Виходячи з класичних принципів періодизації, Ельконін піддав ретельному аналізу змістовно-предметну сторону діяльності і прийшов до висновку про те, що єдиний за своєю природою процес життя дитини в суспільстві в ході історичного розвитку роздвоюється, розщеплюється на дві сторони:

Засвоєння мотиваційно-потребової сфери особистості (засвоєння світу спілкування);

Засвоєння операційно-технічної сфери (засвоєння предметного світу).

Д.Б. Ельконін відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: на певному етапі активність дитини спрямована на пізнання взаємин з людьми, потім настає етап пізнання способів вживання предметів - предметно-маніпулятивна діяльність. Кожного разу між цими двома типами діяльності виникають протиріччя, які стають причиною розвитку. Кризами розвитку називаються переходи від одного провідного виду діяльності до іншого. Криза - своєрідне, поведінкове вказівку дитини на виниклу у нього потреба змін: зміни системи відносин з дорослими, поява нового предмета спільної діяльності з дорослими, тобто нової провідної діяльності. Кожна епоха дитячого розвитку побудована за одним принципом, вона відкривається діяльністю у сфері спілкування.

Враховуючи закон періодичності, Ельконін по-новому пояснює зміст криз розвитку. Так, 3 роки і 12 років - кризи відносин, слідом за якими формується орієнтація в людських відносинах; 1 рік і 7 років - і кризи, що відкривають орієнтацію в світі речей.

Отже, періодизація психічного розвитку Д. Б. Ельконіна представляється наступним чином:

1.2 Характеристики вікових епох за Д.Б. Ельконіну

I. Епоха раннього дитинства (до 3-х років).

Дитинство (до 1 року). Немовля живе у специфічній ситуації розвитку повної безпорадності і єдиним засобом, опосредующим всі його прояви, є дорослий. Саме мати завжди знаходиться поряд з дитиною, тому ставлення дитини до дійсності з самого початку мають соціальний характер: провідний вид діяльності дитини - емоційне спілкування. До 2 місяців у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: посмішка, рухова реакція; до 6 місяців діяльність спілкування розвивається: дитина дізнається маму. Дорослі розвивають руку дитини: дають йому іграшку, включають в спілкування через предмет, спонукають до дій з ним.

На кордоні дитинства і раннього віку відбувається перехід до предметних дій. Починається формування практичного та сенсомоторного інтелекту.

Ранній вік (1-3). Провідний вид діяльності цього періоду - предметно-маніпулятивний. Дитина оволодіває діями з предметами (ложкою, олівцем, відром і т.д.), самостійно відкриває двері, пересипає пісок. Це опепераціонально-технічна фаза.

У цьому віці предметні дії служать для дитини способом налагодження міжособистісних контактів. Спілкування, у свою чергу, опосередковується предметними діями дитини і практично не відокремлене від них. Але до 3-х років дитина починає порівнювати себе з дорослими («Я», «Я сам»).

II. Епоха дитинства (3-11 років).

Дошкільний вік (3-7лет).

Прагнення до самостійності виводить дитину на рольову гру, яка імітує відносини людей у процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособистісні відносини. Таким чином, рольова гра, об'єднуючи спілкування і предметну діяльність, забезпечує їхній спільний вплив на розвиток дитини. У нього виникає потреба зайняти нову соціальну позицію, і до кінця цього періоду у дитини з'являється прагнення чомусь навчитися, він хоче отримати результат своєї діяльності в якості оцінки, тягнеться до навчання.

Молодший шкільний вік (7-11 років).

Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному навчальної. Дитина вчиться читати, писати. У процесі навчання формуються інтелектуальні та пізнавальні здібності, розвивається система відносин дитини з оточуючими - його власна практика взаємин з іншими людьми. Але приходить час, і він хоче наслідувати поведінці дорослих, хоче рівноправного ставлення до себе.

III. Подростничество (11-17 років).

Молодше подростничество (11-17 років).

З'являється нова діяльність - діяльність інтимно-особистісного, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання із собі рівними, з'являються лідери. Виникає «почуття дорослості» - особлива форма новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для наслідування, перебудовує свою діяльність і відносини.

Важливо, щоб кола спілкування дитини не виходили з-під контролю дорослих («важкий вік», «перехідний вік»).

Рання юність - старше подростничество (14-17 років).

У дитини знову з'являється потреба до сапопознанію, формується самосвідомість, ставляться завдання саморозвитку, самовдосконалення, самоактуалізації. Здійснюється професійне і особисте самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - навчально-професійна (знову операційно-технічна фаза), в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали.

Таким чином, у кожному віковому періоді існують оптимальні можливості для найбільш ефективного формування та розвитку певних психологічних і поведінкових властивостей і якостей - вікова сензетивні тобто підвищена чутливість для розвитку певної властивості психіки.

Так, раннє дитинство - найбільш сприятливий вік для розвитку мови, молодший шкільний - для розвитку навчальних навичок і вмінь.

У кожний віковий період слід проводити ампліфікацію, тобто насичення віку тим, що йому потрібно для розвитку потрібних в цей момент функцій. Але не можна застосовувати штучну акселерацію (прискорення), так як це не призведе до бажаних результатів і може загальмувати розвиток.

Висновок

Гіпотеза Д.Б. Ельконіна про періодизації психічного розвитку вважається загальноприйнятою в сучасної вікової психології.

На думку Л.С. Виготського, гіпотеза Д.Б. Ельконіна пов'язана, з прагненням перейти від «чисто симптоматичного і описового принципу до виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку».

Для створення нової вікової періодизації психічного розвитку дитини Д.Б. Ельконін взяв за основу ідеї Л.С. Виготського та А. Н. Леонтьєва, але виходив і з власних висновків:

Віковий розвиток - це загальна зміна особистості, формування нового плану відображення, зміна в діяльності і життєвої позиції, встановлення особливих взаємин з оточуючими, формування нових мотивів поведінки і ціннісних установок.

Розвиток - це діалектичний процес, який визначається внутрішніми протиріччями, цілеспрямований, нерівномірний, що має на своєму шляху певні критичні періоди.

Природу дитинства слід розглядати в її конкретно-історичному розумінні.

В основі періодизації лежать закономірності розвитку діяльності та зростаючої людини.

Таким чином, вся психічна діяльність людини була розглянута вченим як процес безперервної зміни діяльності, в якій виділяються провідна діяльність, новоутворення і кризи даного віку.

Д.Б. Ельконін вніс величезний внесок у розвиток вітчизняної психологічної науки. У своїй статті «До проблеми періодизації психічного розвитку в дитячому віці» (1971 р.) Ельконін вперше послідовно представив вік в логіці діяльнісного підходу, по-новому пояснив зміст криз розвитку, відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності:

Підхід цього вченого вважається загальноприйнятим у сучасної вікової психології, а проблема періодизації назавжди залишиться актуальною.

Список використаної літератури

1. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. - М., 1991.

2. Ельконін Д.Б. Дитяча психологія. - М., 2000.