Аналіз Закону Республіки Білорусь
«Про захист прав споживачів житлово-комунальних послуг»
Вступ громадян у цивільно-правові відносини з юридичними особами та індивідуальними підприємцями носить, як правило, БЕЗОПЛАТНО характер і передбачає виконання на підставі договору певних робіт або послуг. Цивільний кодекс Республіки Білорусь (далі - ЦК) передбачає базові норми характерні для будь-якого виду зобов'язання, а також спеціальні вимоги для окремих категорій договірних відносин, дотримання яких має забезпечувати якісне виконання укладених договорів. У якості загальних для будь-яких видів договорів можна назвати такі норми як заборона на односторонню відмову від виконання зобов'язання і одностороння виконання його умов, якщо угодою сторін не передбачено інше. Забезпечення виконання договору шляхом застосування неустойки та її різновиди штрафу, пені допустимо практично при будь-яких цивільно-правових відносинах боржника і кредитора, якщо угода про неї зроблено у письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. При введенні неустойки законодавством вона сплачується незалежно від того, чи передбачена обов'язок її сплати в договорі між сторонами (так звана законна неустойка). Виконання зобов'язання може бути забезпечене і іншим способом. Наприклад, шляхом застосування інституту застави, поруки, гарантії, завдатку. Передбачені ЦК і загальні положення про договір, в тому числі, що стосуються його укладання, змісту, форми, співвідношення з законодавством, тлумачення, дозволу переддоговірних спорів та інші умови. Спеціальні норми виконання зобов'язань ГК встановлені при укладенні окремих видів договорів. У їх число входять договір купівлі-продажу, договір поставки товарів, контрактації, продажу нерухомості, продажу підприємства, оренди, міни та багато інших. Загальні вимоги до договорів про безкоштовне надання послуг викладені в гл. 39 ЦК, правила якої поширені на послуги зв'язку, медичні, ветеринарні, аудиторські, консультаційні, інформаційні, ріелтерські, послуги з навчання, туристичного обслуговування і інших послуг. У цьому розділі не позначені послуги, що надаються у сфері житлово-комунальної діяльності. У той же час відносно даного виду послуг також застосовна гол. 39 ЦК, оскільки встановлені в ній вилучення зазначений вид послуг не зачіпають.
Визначаючи обсяг правового регулювання, створений у сфері надання послуг житлово-комунального спектру економіки, необхідно відзначити, що цей напрямок відноситься до соціального пакету, тому захист прав учасників відповідних правовідносин - громадян Республіки Білорусь та іноземних громадян, - входить до переліку найважливіших завдань держави, яке забезпечує її реалізацію шляхом вдосконалення нормативних правових актів. З цією метою в різні роки були прийняті акти Глави держави, постанови Уряду, Міністерства житлово-комунального господарства, якими визначені заходи державної підтримки населення при наданні житлово-комунальних послуг. Проте як і раніше основним документом в цій області залишався Закон від 09.01.2002 № 90-З "Про захист прав споживачів" (далі - Закон про захист прав споживачів), в якому не враховано багато особливості даного виду діяльності, що часто не дозволяло застосовувати його норми в повному обсязі, у зв'язку з чим необхідність прийняття спеціального закону вже давно була очевидною. Такий закон був прийнятий - Закон 16.07.2008 № 405-З "Про захист прав споживачів житлово-комунальних послуг" (далі - спеціальний Закон, новий Закон, Закон). Незважаючи на те, що вступає в силу Закон через 6 місяців після офіційного опублікування (офіційно опубліковано 28 липня 2008 р. в виданні Національного реєстру правових актів Республіки Білорусь № 175), зважаючи на актуальність його норм, є необхідність його вивчення і з'ясування вже зараз.
Що ж нового в порівнянні з Законом про захист прав споживачів він містить і як він співвідноситься з останнім. Закон впорядковує правову основу відносин, що складаються межу виконавцем та споживачем житлово-комунальних послуг, визначає їх права і обов'язки, відповідальність, а також порядок контролю якості надання послуг, умови визначення та зміни розміру плати за їх надання при невиконанні або неякісному виконанні послуги. У спеціальному Законі вперше на республіканському рівні врегульовані питання якості послуг, і тепер у мешканців з'явилася надійний захист при пред'явленні претензій до працівників комунальних служб. Однак прийняття нового законодавчого акту в спеціальній сфері суспільних відносин не скасовує використання в ній Закону про захист прав споживачів. Слід лише обмовитися, що норми останнього повинні застосовуватися з питань, не врегульованих новим законом. Зокрема, при визначенні критеріїв безпеки послуги, гарантійного терміну, застосуванні документів, що підтверджують факт надання послуги, повинна використовуватися правова термінологія, наведена в законі про захист прав споживачів.
Важливим з точки зору посилення соціальних гарантій громадянина є включення до спеціального Закон переліку об'єктів державного регулювання і управління у сфері захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг. Перш ніж позначити їх, назвемо які види послуг законодавець відносить до житлово-комунальним. Законодавство, що діяло до прийняття нового Закону та діючу в даний час, не дає визначення цьому терміну. У той же час у ст. 28 Житлового кодексу Республіки Білорусь (далі - ЖК), що визначила порядок здійснення плати за користування житловими приміщеннями, використовується термін комунальні послуги, який застосовується до послуг з гарячого і холодного водопостачання, каналізації, газу, електричної та теплової енергії, обслуговування ліфтів, вивезення та знешкодження твердих побутових відходів. Спеціальний Закон житлово-комунальні послуги кваліфікує на основні (які виявляються в обов'язковому порядку і забезпечують необхідну впорядкованість житлових будинків, житлових і допоміжних приміщень, прибудинкової території відповідно до умов відповідного населеного пункту, їх відповідність до встановленим санітарним і технічним вимогам) і додаткові (які можуть надаватися додатково до основних житлово-комунальних послугах за договором між виконавцем та споживачем). Визначено та інші види житлово-комунальних послуг, класифікація яких проводиться залежно від особливостей їх змісту та цільового використання. Це комунальні послуги, що включають гаряче і холодне водопостачання, водовідведення (каналізацію), газо-, електро-і теплопостачання, користування ліфтом, вивезення та знешкодження твердих побутових відходів, технічне обслуговування, що включає експлуатацію і технічний ремонт спільного майна житлових будинків, прибирання та освітлення допоміжних приміщень житлових будинків, прибудинкової території, а також ремонт удосконалених покриттів проїздів, проходів, догляд за зеленими насадженнями; капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку, який здійснюється в установленому законодавством порядку; послуги з управління житловим будинком або група житлових будинків. Цей перелік не дивлячись на те, що він значно ширше, зазначеного в ЖК, тим не менш, не є вичерпним, у зв'язку з чим цілком при необхідності може бути розширений. Тепер повернемося до об'єктів, на які поширюється державне регулювання у сфері захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг. До них віднесені:
- Визначення та реалізація державної політики у сфері захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг;
- Встановлення та забезпечення дотримання державних мінімальних соціальних стандартів в галузі житлово-комунального обслуговування, вимог законодавства щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг. Даний напрямок і раніше знаходилося під пильною увагою держави, про що свідчить постанова Ради Міністрів Республіки Білорусь від 30.05.2003 № 724 (далі - постанова № 724), яким у республіці впроваджено систему державних соціальних стандартів по обслуговуванню населення, що є обов'язковими для використання в організаціях всіх форм власності. Саме в ньому передбачено, що частка власних витрат громадян на плату за користування житловими приміщеннями, їх технічне обслуговування, комунальні послуги та відрахувань на капітальний ремонт у сукупному доході сім'ї, що проживає в місті та селищі міського типу не може перевищувати 20 відсотків сукупного доходу, а в сільському населеному пункті норматив обслуговування встановлено на рівні 15% сукупного доходу сім'ї. У разі перевищення даних нормативів Указом Президента Республіки Білорусь від 14.12.2007 № 638 передбачена державна підтримка громадян у вигляді виплати безготівкових житлових субсидій. Постановою № 724 встановлено норму забезпечення водою, норматив опалення житлових приміщень (не менше 18оС), норматив температури гарячої води (не менше 50оС), норматив споживання електроенергії, норма витрати газу та інші соціальні нормативи. Незважаючи на те, що державні соціальні стандарти є обов'язковими, вони чітко застосовуються не завжди і не всіма організаціями. Однак відповідальність керівники таких організацій несуть, як правило, тільки дисциплінарну, в той час як громадянин-споживач послуги на підставі постанови Ради Міністрів від 25.09.1999 № 1332 незалежно від можливих претензій до обсягу і якості її надання, зобов'язаний проводити платежі у строк, встановлений законодавством. За прострочення внесення громадянами зазначених платежів з них стягується плата в розмірі 0,3% від несплаченої у встановлений термін суми за кожний день прострочення. Новий Закон вводить названі правовідносини у сферу законодавства про захист прав споживачів, що розширює можливості громадян отримати якісну і своєчасну послугу. Наприклад, споживачеві надане Законом право вибору виконавця житлово-комунальних послуг, що надаються на конкурсній основі, відшкодування збитків, шкоди, в тому числі моральної, заподіяних виконавцем його життю, здоров'ю та майну внаслідок ненадання житлово-комунальних послуг або надання їх з недоліками. Йому надано також право на державну, включаючи судову, захист його прав. Право споживача на вибір виконавця житлово-комунальних послуг, що надаються на конкурсній основі, буде засновано на переліку таких послуг, затвердженою Радою Міністрів Республіки Білорусь, і реалізовуватися через спільне рішення групи споживачів, що проживають у багатоквартирному або блокованому житловому будинку. Це не означає, що повинно бути скликано загальні збори наймачів та власників будинку. Для ухвалення рішення достатньо опитувального листа наймачів, власників і членів організації забудовників під'їзду чи поверху житлового будинку в залежності від значимості і спрямованості послуги та технічної можливості її надання на під'їзд або поверх;
- Визначення порядку надання житлово-комунальних послуг. В даний час такого порядку у вигляді самостійного нормативного правового акту немає. Окремі норми, що стосуються цього питання, розмиті по численних нормативних документів, в тому числі технічним, у зв'язку з чим мало ефективні і погано сприймаються громадянами - безпосередніми споживачами житлово-комунальних послуг, що не мають чіткого уявлення до якого документу їм необхідно звертатися, щоб визначити своє право на отримання тих чи інших житлово-комунальних послуг, а також на їх якість і обсяг. А враховуючи, що Указом Президента Республіки Білорусь від 04.09.1995 № 351 місцевим виконавчим і розпорядчим органам, за винятком обласних, надано право укладати з житлово-експлуатаційними організаціями та комунальними підприємствами договори на виконання робіт з експлуатації та ремонту житлового фонду та надання населенню комунальних послуг , перелік виконуваних ЖЕСамі і комунальними організаціями робіт і послуг, вимоги до їх якості прописувалися в договорі, приблизна форма якого була затверджена Урядом. Таким чином, громадяни брали участь у даних правовідносинах тільки в ролі сторони, в подальшому споживає послуги з уже встановленим умовам без права вплив на зміст договору. Не вносить ясності в дану правову ситуацію та Інструкція про порядок оплати населенням житлово-комунальних послуг, затверджена постановою Міністерства житлово-комунального господарства від 24.05.2004 № 13 (далі - Інструкція), яка разом з встановленням порядку оплати такого виду послуг дає деяку характеристику окремим їх видами. Питання обсягу прав споживачів житлово-комунальних послуг до моменту прийняття нового Закону набуло особливої актуальності й тому, що в новому білоруському законодавстві явно позначився перехід від державного контролю і встановлення відповідальності за порушення окремих прав споживачів до контролю за дотриманням законодавства, що регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. Дана тенденція простежується і в новому Законі. Таким чином, у період відведений новим Законом на приведення діючої нормативної бази у відповідність до його норм, по всій видимості буде розроблений спеціальний нормативний акт, присвячений зазначеної проблеми;
- Державне регулювання тарифів на окремі житлово-комунальні послуги. На відміну від попередніх напрямків, на які спеціальний Закон поширює державне регулювання у сфері захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг, питання ціноутворення при здійсненні даного виду діяльності, мають досить гарне правове забезпечення і в даний час, тому навряд чи цей порядок буде змінений. Наприклад, Указом Президента від 19.05.1999 № 285 правом встановлювати розміри тарифів на комунальні послуги наділений Рада Міністрів, який своєю постановою від 18.01.2008 № 69 визначив їх на технічне обслуговування житлових будинків, на газ природний та зріджений, на електричну енергію, на теплову енергію для потреб опалення і гарячого водопостачання, на холодне водопостачання, на каналізацію, за вивезення та знешкодження твердих побутових відходів, за користування ліфтами. Застосовуються й інші нормативні правові акти, якими встановлено правила зміни терміну внесення платежів за житлово-комунальні послуги (Указ від 17.03.2006 № 153), згадувана раніше Інструкція та ін;
- Сприяння розвитку конкуренції при наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства в даній області;
- Державна підтримка населення відповідно до законодавчими актами при наданні житлово-комунальних послуг.
Істотне значення спеціальний Закон приділяє правовим засадам самої процедури надання житлово-комунальних послуг. Законодавство Республіки Білорусь встановлює лише мінімальний рівень державних гарантій соціального захисту, що забезпечує задоволення потреб людини в їх отриманні. До таких, наприклад, належить визначення максимально припустимої частки власних витрат громадян на отримання житлово-комунальних послуг у сукупному доході сім'ї виходячи з максимальної норми надання загальної площі житлового приміщення соціального користування та нормативів споживання комунальних послуг, рівень платежів громадян у відсотках від вартості надання таких послуг . Незважаючи на це, в останні роки істотно зросла частка житлово-комунальних послуг у споживчих витратах населення. У той же час до якості їх надання вимоги не змінилися. Організаційні особливості ЖКГ не дозволяють власнику житла самостійно обирати постачальників комунальних послуг, так як житлові будинки прив'язані до існуючої комунальної інфраструктури, мають спільні з іншими власниками місця користування та прибудинкові території. Конкуренція між виробниками послуг в житлово-комунальній сфері настільно незначна, що існуючий монополізм комунальних організацій ніяк не сприяє підвищенню відповідальності за кількість і якість наданих послуг і не дозволяє ефективно захищати інтереси споживачів. Оцінка цих факторів вплинула на введення інших, в тому числі, недержавних джерел надання житлово-комунальних послуг, що призвело до перегляду норм, що стосуються умов забезпечення зобов'язань і закріплення прав громадян при наданні таких послуг. Однак у кожному випадку укладання договору на надання житлово-комунальних послуг з виконавцем, яким є комерційна організація, що має технічну можливість надання основних житлово-комунальних послуг, може здійснюватися тільки зі споживачем, розташованим в межах обслуговуваної їм території і в обсязі, не нижчому за передбачений нормами і нормативами споживання таких послуг. При цьому виконавцю заборонено надавати перевагу одній особі перед іншим, крім випадків передбачених законодавством. Не передбачає Закон і права на відмову виконавця, що є комерційною організацією, від укладення такого договору в межах обслуговуваної їм території, якщо є технічна можливість житлово-комунальні послуги здійснювати. При ухиленні однієї із сторін від укладення договору інша сторона має право звернутися за примусом її це зробити з вимогою до суду.
Деякі види житлово-комунальних послуг як і раніше будуть надаватися за нормами ЦК. Це відноситься до послуг електро-теплопостачання споживача, які здійснюються на підставі договору енергопостачання. Проведення капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку передбачено на підставі договору, укладання якого має здійснюватися за правилами, встановленими Радою Міністрів. Інші договори на надання житлово-комунальних послуг укладаються за правилами укладення договору побутового підряду та інших видів договорів відповідно до ЦК. За договором енергопостачання енергопостачальна організація зобов'язана подавати споживачеві енергію, а останній її оплачувати з наступним дотриманням режиму її споживання, забезпечення безпечної експлуатації енергетичних мереж, що знаходяться в його віданні і приладів, пов'язаних зі споживанням енергії. Статті 512 і 513 ЦК встановлюють вимоги до якості і кількості надання такої послуги, у ст. 518 ГК закріплена відповідальність сторін, тому для реалізації даного виду послуги розробки додаткових норм не буде потрібно.
Трохи інакше йде справа з наданням послуг з проведення капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку. Справа в тому, що на законодавчому рівні визначення терміна "капітальний ремонт житлового будинку" або "капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку" не міститься, якщо не вважати, що ст. 68 ЖК згадує про нього в зв'язку з необхідністю надання власнику житлового приміщення, що піддалося капітального ремонту або реконструкції, іншого житлового приміщення за певних умов його проведення. Вивчаючи питання про дані термінах, можна відзначити, що не розкриваються ці поняття і в підзаконних актах, проте технічна документація їх застосовує. Розглянемо у зв'язку з цим права та обов'язки мешканців, у будинках яких проводиться капітальний ремонт. Виходячи з норм нового Закону капітальний ремонт слід розглядати як житлово-комунальну послугу, надання якої не завжди буде здійснюватися на підставі добровільного рішення сторін. Закон допускає деякі елементи примусу, оскільки пов'язує її надання не з бажанням громадян, а з наявністю правових норм, які визначать умови надання такої послуги. Оскільки відповідне законодавство з цього напрямку ще не створено, можна лише припустити, що обов'язку укладення договору на проведення капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку будуть випливати з рішення місцевого виконавчого і розпорядчого органу і спеціального документа (наприклад, затвердженого графіка проведення капітального ремонту та кошторису з відображенням технічного стану і нормативних термінів експлуатації будинку, що вказують на ступінь його надійності та безпеки, складу робіт, строків їх виконання, умов вибору виконавця тощо), які зажадають узгодження з мешканцями конкретного житлового будинку. Необхідність враховувати думку громадян при проведенні капітального ремонту і надання послуги на технічне обслуговування випливає із загальних вимог житлового законодавства про те, що наймачі, власники житлових приміщень, члени організацій громадян-забудовників зобов'язані проводити за свій рахунок ремонт займаних ними жилих і підсобних приміщень, заміну і ремонт внутріквартирного санітарно-технічного та іншого обладнання, приладів обліку електричної, теплової енергії, води, газу, газових і електричних плит, а також щомісяця брати участь у фінансуванні в багатоквартирних житлових будинках частки витрат за фактичними витратами, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом допоміжних приміщень загального користування , конструктивних елементів, інженерних систем житлових будинків, змістом прибудинкових територій, пропорційно займаної ними загальної площі житлових приміщень в цих будинках (послуга з технічного обслуговування). У даному випадку необхідно знати, що в Республіці Білорусь не практикується одноразовий збір коштів для проведення капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку. Законодавчо закріплений накопичувальний спосіб їх отримання, що полягає в щомісячному відрахування фіксованих внесків на капітальний ремонт допоміжних приміщень, конструктивних елементів, інженерних систем багатоквартирного житлового будинку в розмірі 100 відсотків від суми плати за технічне обслуговування житлових приміщень на підставі постанови Ради Міністрів від 25.08.1999 № 1332 . Врахування думки споживача при наданні житлово-комунальних послуг, у тому числі при проведенні капітального ремонту і при технічному обслуговуванні житлових будинків, необхідно буде брати до уваги також виходячи з норм ст.6 нового Закону. Дана стаття говорить: споживач має право на задоволення потреб в житлово-комунальні послуги, безпека житлово-комунальних послуг, інформацію про виконавця і надаються їм житлово-комунальні послуги, вибір виконавця житлово-комунальних послуг, що надаються на конкурсній основі, просвітництво у сфері захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг, належне їх якість, відшкодування збитків, шкоди, заподіяних виконавцем життю, здоров'ю і (або) майну споживача внаслідок ненадання житлово-комунальних послуг або надання їх з недоліками; державний захист прав.
Важливим з точки зору захисту прав споживачів при проведенні капітального ремонту є визначення змісту цієї послуги. Капітальний ремонт багатоквартирних житлових будинків державної форми власності може проводитися з використанням трьох форм - з тимчасовим відселенням громадян на період його проведення і з наступним їх поверненням у відремонтовані квартири; з відселенням громадян на умовах укладання договору найму на інше житлове приміщення без зворотного заселення у відремонтований будинок ; без відселення з житлового приміщення. У двох із названих випадках тільки на підставі договору можна визначити за яких обставин можна вимагати зниження оплати за надані комунальні послуги, обсяг і періодичність їх надання, умови забезпечення зобов'язань. Так як спеціального законодавства про проведення капітального ремонту житлових приміщень, що перебувають у власності громадян немає, зазначений порядок відселення на них не поширюється, однак норми нового Закону - у повному обсязі. Звернімося у зв'язку з цим до ст. 14 Закону, що визначила загальні вимоги до договору на надання житлово-комунальних послуг та істотні умови цього договору. До істотних умов віднесені: найменування (ім'я) виконавця і споживача; предмет договору, перелік всіх послуг за договором основних і додаткових житлово-комунальних послуг; тарифи, вартість житлово-комунальних послуг або вказівка на порядок встановлення тарифів та визначення вартості таких послуг, якщо тарифи не встановлені законодавством; порядок оплати послуг, що надаються; порядок перерахунку плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання з вадами, права та обов'язки сторін; відповідальність сторін, підстави для звільнення від неї, порядок вирішення спорів, термін дії договору, умови і порядок зміни, продовження і припинення дії договору, термін, протягом якого працівник виконавця повинен прибути до споживача на підставі повідомлення споживача у разі ненадання житлово-комунальних послуг або їх надання з вадами; адреса місця знаходження (місця проживання) виконавця і місця проживання споживача; інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Перераховані умови визнаються істотними не тільки при укладанні договору на проведення капітального ремонту, але і для будь-якого виду договору на надання житлово-комунальних послуг.
До новел можна віднести включення до складу житлово-комунальних послуг послуги з управління житловим будинком або група житлових будинків. Ця послуга є дуже важливим інструментом, за допомогою якого власники житла можуть вирішувати проблеми, пов'язані з проживанням у багатоквартирному житловому будинку. Порядок здійснення управління в організації забудовника викладено в Указі Президента від 28.01.2008 № 43. Органами управління організації забудовника є загальні збори (збори уповноважених), правління, голова правління. Рішення вищого органу управління - загальних зборів, є обов'язковим для всіх членів організації забудовників, а також для громадян, які проживають у будинку цієї організації. Кожен з названих органів управління наділений великими повноваженнями, тому про обсязі послуги з управління житловим будинком можна буде судити тільки після розробки нормативних правових актів, що видаються з метою реалізації нового Закону. Можливо, будуть застосовані способи управління, які використовуються в інших країнах. Наприклад, управління з допомогою керуючої організації як у Російській Федерації, створюваної спеціально для вирішення питань надання комунальних послуг та управління багатоквартирним житловим будинком. Такий спосіб управління дозволяє розглядати в якості керуючої організації індивідуальних підприємців і за умови, що у голови організації забудовника є такий статус, він також може здійснювати функції керуючої організації. Представляється, що вимоги до керуючої організації повинні бути встановлені нормативним актом досить високого рівня, оскільки невміле чи непрофесійне управління може довести будинок до руйнування і мешканцям заподіяти істотної матеріальної шкоди. Гарантією забезпечення високого рівня виконання своєї роботи стане, наприклад, достатній розмір статутного капіталу такої організації, з якого реально можна буде відшкодовувати заподіяну шкоду, або введення іншого фінансового забезпечення, що визначає ступінь її відповідальності перед власниками житла. Оскільки управління багатоквартирним житловим будинком це новий вид послуги, то і договір на її надання також слід віднести до нових видів цивільно-правових договорів, укладання яких має здійснюватися за правилами нового Закону.
У новому Законі значна кількість норм присвячено вирішенню спорів у галузі житлово-комунальних послуг і встановлення відповідальності за порушення прав споживачів цього виду послуг. Створений механізм взаємодії сторін у разі ненадання житлово-комунальних послуг або їх надання з недоліками, який передбачає спрямування споживачем повідомлення або претензії на адресу виконавця, його реєстрації і реагування відповідальної сторони у строки, визначені договором. Введена обов'язок складання претензійної акту, що підписується працівником виконавця і споживачем, на підставі якого або вимоги споживача задовольняються, або виноситься мотивована відмова. Цей документ також є підставою для проведення незалежної експертизи якості житлово-комунальних послуг, додається до позовної заяви у разі оскарження до суду рішення виконавця про задоволення вимог споживача. При підтвердженні факту ненадання послуги споживач має право вимагати її надання, не провівши оплату за період з моменту зазначеного в претензійному акті до моменту початку її надання, а при встановленні факту неякісного її надання відмовитися від послуги без відшкодування витрат її постачальнику. Затвердження порядку проведення перерахунків плати, проведення незалежної перевірки (експертизи) якості житлово-комунальних послуг (факту ненадання житлово-комунальних послуг) Закон поклав на Раду Міністрів.
Крім цього Закону державний захист прав споживачів житлово-комунальних послуг покладено на Міністерство торгівлі та місцеві виконавчі і розпорядчі органи, які до моменту вступу його в дію також приймуть відповідні нормативні правові акти. Перехідними положеннями Закону визначено завдання Уряду щодо затвердження переліку основних житлово-комунальних послуг, переліку житлово-комунальних послуг, що надаються на конкурсній основі, порядку укладення договорів на капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку, положення про порядок визначення меж обслуговується виконавцями послуг території, інших нормативних документів. Організація консультацій споживачів і виконавців з питань захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг покладено на Міністерство торгівлі, Міністерство житлово-комунального господарства і Міністерство енергетики.
Список використаних джерел
Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.
Житловий кодекс Республіки Білорусь від 22 березня 1999 р. № '248-3 (з ізм. І доп.) / / Відомості Національних зборів Республіки Білорусь. 1999. № 15.
Цивільний кодекс Республіки Білорусь: прийнятий Палатою представників 28 жовтня 1998 року, схвалений Радою Республіки 19 листопада 1998: текст Кодексу за станом на 20 липня 2007 року / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Республіки Білорусь. - Мінськ, 2007.
Є. С. Захарова Житлове право: Курс лекцій мн.: ЗАТ Веди.-2007 .- 88с.
Житлове законодавство Республіки Білорусь: Зб. нормативних сост. Бохан В.Ф. - Мн.: Диктую, 2003 .- 384с.
Седугін П. І. Житлове право. Підручник для вузів. - М.: Видавнича група ИНФРА М - НОРМА, 2006р.
Симчук О.М. Правове регулювання житловий відносин. Форми документів .- Мн.: Тесей 2003р. -232с.
Чигир В.Ф. Договір найму житлового приміщення. Мн.: «Амалфея», 2001р.