Айтматов ч. - «повісті гір та степів»

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Всесвітньо відомий письменник Чингіз Торекулович не потребує того, щоб його представляли читачам - мільйони його шанувальників живуть по всьому світу. Якщо ж це все ж треба - звертайтеся до його книг.
Є письменники, кожен твір яких стає подією в культурному житті країни, предметом гарячих суперечок і глибоких роздумів. Творчість Чингіза Айтматова переконливе свідчення цього.
Поява в 1958 році в журналі "Новий світ" повісті "Джаміля", невеликий за обсягом, але значної за змістом, яскравою по образному мисленню та майстерністю виконання, було сигналом про те, що з киргизьких степів прийшов у літературу людина дивно самобутнього таланту.
Чехов писав: "Що талановито, те нове". Ці слова цілком можна віднести до повістей Ч. Айтматова "Джаміля", "Білий пароплав", "Прощай, Гюльсара!", "Топольок у червоній хустині" та іншим. Тільки виключно обдарована натура може поєднувати в собі істинно фольклорна основа і новаторське сприйняття сучасного життя. Вже повість "Джамі-ля", заспівана письменником вільно, на одному широкому диханні, стала явищем новаторським.
Джаміля - образ жінки, ніким до Ч. Айтматова так не розкритий в прозі східних літератур. Вона жива людина, народжена самою землею Киргизії. До появи Дані-яру Джаміля жила як струмочок, скутий льодом. Ні свекрухи, ні чоловікові Джаміла Садик чинності вікових традицій "великого і малого дворів" і в голову не приходить, що у весняну пору сонце може розбудити і цей невидимий погляду струмочок. І він може заклекотіло, завирує, закипіти і кинутися на пошуки виходу і, не знайшовши його, не зупиниться ні перед чим, кинеться вперед до вільного життя.
У повісті "Джаміля" по-новому, тонко і з великим внутрішнім тактом Ч. Айтматов вирішує проблему зіткнення нового зі старим, патріархального і соціалістичного укладу в житті, побуті. Проблема ця складна, і коли її намагалися вирішити прямолінійно, то герої виходили схематичними, була відсутня психологічна переконливість. Ч. Айтматов щасливо уникнув цього недоліку. Сеїт, від імені якого ведеться розповідь, з повагою ставиться до своєї матері - опорі сім'ї. Коли всі чоловіки "великого і малого дворів" йдуть на фронт, мати вимагає від залишилися "терпіння разом з народом". Вона у своєму розумінні речей спирається на великий життєвий досвід і епічні традиції. На її адресу автор не кидає жодного докору. А патріархальні устої, відсталість, обивательщина, покрита цвіллю благополуччя, подтекстно висвічуються автором, і в кінцевому рахунку читачеві стає ясно, що все це тисне на особистість, позбавляє її краси, свободи і сили. Любов Даніяра і Джамі не тільки оголила моральні і соціальні коріння цієї обивательщини, а й показала шляхи перемоги над нею.
Кохання у повісті виграє битву в боротьбі з відсталістю. Як у цьому творі, так і в наступних Айтматов стверджує свободу особистості і любові, тому що без них немає життя.
Сила впливу цього мистецтва на душу людини яскраво розкрита у долі юного Сеїті. Звичайний аільскій підліток, що відрізняється від своїх однолітків, може бути, трохи більшої спостережливістю і душевної тонкістю, під впливом пісень Даніяра раптом починає прозрівати. Любов Даніяра і Джамі окрилює Сеїті. Після їх відходу він все ще залишається в аиле Куркуреу, але це не є колишній підліток. Джаміля і Даніяр стали для нього моральним втіленням поезії і любові, світло їх повів його в дорогу, він рішуче заявив матері: "Я поїду вчитися ... Скажи батькові. Я хочу бути художником ". Така перетворююча сила любові й мистецтва. Це стверджує і відстоює Ч. Айтматов у повісті "Джаміля".
На самому початку 60-х років одна за одною з'явилися кілька повістей Айтматова, в тому числі "Топольок у червоній косинці", "Верблюжі очі". Якщо судити з мистецьким виконанням, вони відносяться до часу творчих пошуків письменника. І в тій і в іншій повісті є конфліктних ситуації як у сфері виробництва, так і в особистому житті героїв.
Герой повісті "Топольок у червоній хустині" Ільяс досить поетично сприймає навколишній світ. Але на початку повісті, де ця поетичність виглядає природним проявом духовних можливостей людини, окриленого любов'ю, він здається менш переконливим, ніж потім, коли він страждає, шукає свою втрачену любов. І все ж Ільяс - це різко окреслений чоловічий характер серед оточуючих його людей. Байтемір, який спочатку дав притулок Асель, а потім і одружився на ній, - людина добра і чуйна, але в ньому є якийсь егоїзм. Може бути, це тому, що занадто довго він жив у самоті і тепер мовчки, але вперто тримається за щастя, яке так несподівано, немов Божий дар, переступило поріг його холостяцького житла?
Критики закидали автора "Топольки в червоній косинці" у недостатності психологічного обгрунтування вчинків героїв. Невисловлена ​​словами кохання двох молодих людей і їх поспішних весілля, здавалося, брали під сумнів. У цьому є, звичайно, частка правди, але треба врахувати і те, що творчому принципом Ч. Айтматова, так само як і любовної традиції його народу, завжди чужа багатослівність люблячих один одного людей. Якраз через вчинки, тонкі деталі і показує Айтматов єднання люблячих сердець. Освідчення в коханні - це ще не сама любов. Адже Даніяр і Джаміля теж зрозуміли, що кохають одне одного, без багатослівних пояснень.
У "Топольки в червоній косинці" Асель серед коліс десятка інших автомашин дізнається сліди вантажівки Ільяса. Тут Айтматов фольклорну деталь використовував дуже до місця і по-творчо. У цьому краю, де відбувається дія повісті, дівчині, тим більше за два дні до весілля, серед білого дня не вий-ти на дорогу, щоб чекати нелюба. Ільяса і Асель на дорогу призвела любов, і тут слова зайві, оскільки вчинки їх психологічно виправдані. І все ж у повісті відчувається якась поспіх автора, прагнення скоріше з'єднати закоханих, йому швидше треба перейти на щось більш важливе. І ось вже Ільяс говорить: "Жили ми дружно, любили одне одного, а потім трапилася в мене біда". І далі - виробничий конфлікт і в кінцевому рахунку руйнування сім'ї. Чому? Тому що Ільяс "не туди повернув коня життя". Так, Ільяс людина гаряча і суперечливий, але читач вірить в те, що він не опуститься, знайде в собі сили подолати сум'яття в душі і знайде щастя. Для того щоб переконатися в цьому логічному перетворенні Ільяса, читачам досить згадати внутрішній монолог цього вже достатньо побитого долею молодої людини, коли він вдруге бачить білих лебедів над Іссик-Кулем: "Іссик-Куль, Іссик-Куль - пісня моя недоспівана! ... Навіщо я згадав той день, коли на цьому місці, над самою водою, ми зупинилися разом з Асель? "
Ч. Айтматов не змінює своєї манері: щоб довести глибину переживань Ільяса і широту його душі, він знову залишає його наодинці з озером.
Цією повістю чудовий письменник довів собі та іншим, що для будь-якого сюжету, будь-якої теми він знаходить самобутнє айтматовськи рішення.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
14.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Айтматов ч. - повісті гір та степів
Повісті гір та степів по ранніх повістей Джаміля Топольок в червоній хустині
Айтматов ч. - Ранні повісті материнське поле і перший вчитель
Айтматов ч. - Ранні повісті «материнське поле» і «перший вчитель»
Айтматов ч. - Роздуми над прочитаною книгою. ч. т. Айтматов. плаха
Айтматов ч. - Роздуми над прочитаною книгою. ч. т. Айтматов. «Плаха»
Айтматов ч. - Чингіз Айтматов роман плаха
Умільці і мудреці казахських степів
Тюркомовні народи на теренах євразійських степів в епоху Середньовіччя
© Усі права захищені
написати до нас