Адміністративно-правові відносини поняття і види

Федеральне агентство з освіти

Волзький Гуманітарний інститут

(Філія)

Волгоградського державного університету

Реферат

на тему

Адміністративно-правові відносини (поняття і види)

Виконала:

Пронекіна Яна

Волзький, 2010

Зміст

Введення

1. Поняття та особливості адміністративно-правових відносин

2. Структура адміністративно-правових відносин

3. Юридичні факти в адміністративних правовідносинах

4. Види адміністративно-правових відносин

Висновок

Список літератури

Введення

Адміністративно-правові відносини, як і всі інші види правовідносин у різних галузях права, є найважливішим базисом. У загальній характеристиці адміністративно-правових відносин слід відзначити деякі сторони, які можуть бути основою для обмеження адміністративно-правових відносин від інших видів правовідносин. Вони досить істотні, тому що на природу адміністративно-правових відносин роблять визначальний вплив: сфера їх появи (механізм функціонування виконавчої влади); специфіка адміністративно-правового регулювання (імперативність і однобічність дій суб'єктів управління); зміст адміністративно-правових норм, тобто їх юридичної бази. Пріоритетними є предмет і метод адміністративного права, які визначають необхідну основу для проведення видових відмінностей між правовими відносинами. Виходячи з усього вищезазначеного, метою даної роботи є вивчення питання про адміністративно-правові відносини, виділення їх особливостей, відмінностей від інших правових відносин, і, нарешті, необхідно позначити роль адміністративно-правових відносин у соціальному житті і у функціонуванні держави як ланки в механізмі правового регулювання. Важливо також проаналізувати критерії класифікації та види адміністративно-правових відносин.

Адміністративне право - це вільна область правової системи Російської Федерації. Області права розрізняються між собою за предметом і методом правового регулювання. Саме предмет адміністративного права складають ті відносини, про які далі піде мова.

1. Поняття та особливості адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини являють собою різновид правових відносин, що відрізняються за характером, юридичному змісту, по їхніх учасниках. Вони володіють усіма основними ознаками будь-якого правового відносини:

• первинність правових норм, внаслідок чого правовідношенням є результат регулюючого впливу на дані суспільні відносини даної правової норми, що додає йому юридичну форму;

• регламентація правовою нормою дій (поведінки) сторін цього відношення; кореспонденція взаємних обов'язків і прав сторін правовідносини, обумовлена ​​правовою нормою;

• встановлення їх юридичної відповідальності за невідповідне вимогам правової норми поведінку.

Відповідно, адміністративно-правове відношення - врегульоване адміністративно-правовою нормою управлінське громадське ставлення, у якому сторони виступають як носії взаємних обов'язків і прав, встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою. ¹ Існують дві концепції ознак адміністративно-правових відносин. Згідно з однією з концепцій адміністративно-правові відносини:

1. виникають у процесі державного управління;

2. мають в якості обов'язкового суб'єкта орган державного управління (органу виконавчої влади);

3. є відносинами влади-підпорядкування і характеризуються юридичною нерівністю сторін.

Друга концепція адміністративно-правових відносин:

1. виникають у сфері державного управління;

2. можуть мати місце між усіма суб'єктами адміністративного права в будь-якому їх поєднанні;

3. діляться за співвідношенням прав і обов'язків учасників на дві групи: відносини влади-підпорядкування і відносини рівноправності.

Незважаючи на деякі відмінності в розумінні сутності адміністративно-правових відносин, можна відзначити загальний недолік, властивий обом концепціям: в них нічого не говориться про такий фундаментальному ознаці цих відносин, як важливість встановлення гарантії судового захисту прав та інтересів громадян по відношенню до управління. Цей недолік випливає за відсутності правового режиму адміністративно-правових відносин, відсутність режиму забезпечення правового захисту громадян по відношенню до управління (виконавчої влади). ²

Особливості адміністративно-правових відносин полягають в наступному:

1. Широко поширена думка, що адміністративно-правові відносини на відміну від всіх інших (особливо - цивільно-правових) є властевідношення, побудованими на засадах «влада - підпорядкування». Саме цей їхній ознака є головним, оскільки визначений найважливішими пріоритетами державно-управлінської діяльності;

2. Сутність державно-управлінської діяльності, як і будь-якого іншого виду соціального управління, визначає необхідність виділення суб'єкта управління, тобто тієї сторони регульованих адміністративним правом управлінських відносин, в руках якої концентрується влада. У силу цього певний пріоритет волі такого суб'єкта (єдина керуюча воля) завжди в наявності. Тому його свідомо-вольові прояви (волевиявлення) спрямовані на впорядкування поведінки об'єкта управління. Практичне вираження такої спрямованості зазвичай характеризується як «команда»; це - перехідний місток до формули «влада - підпорядкування»;

3. Адміністративні правовідносини, як і всі інші правовідносини, мають свій об'єкт. Його розуміння пов'язане з сутнісними рисами державно-управлінської діяльності, завжди передбачають підпорядкованість воль. Воля всіх учасників регульованих управлінських відносин підпорядкована єдиної керуючої волі. Так утворюється владний характер цих відносин, а влада (авторитет) є засобом вольового регулювання управлінських процесів. Але в цих процесах беруть участь люди, наділені волею і свідомістю, вони здійснюють певні, визначені адміністративно-правовими нормами дії або утримуються від них. Відповідно об'єктом адміністративно-правового відносини є воля, свідомість і опосередковане ними поведінка (дії) керованих у сфері реалізації виконавчої влади;

4. Адміністративно-правові відносини (за своєю суттю управлінські) мають широку сферу для свого виникнення, зміни чи припинення. Це - сфера державного управління - поняття, межі якого протягом всієї історії визначалися обсягом і спрямованістю практичної діяльності з реалізації виконавчої влади. Сфера державного управління охоплює всі основні напрями економічної, соціально-культурної та адміністративно-політичної роботи, в якій задіяні величезна кількість різного роду виробничих і невиробничих, державних і недержавних колективів, тисячі громадян;

5. Сфера державного управління - поле практичної діяльності виконавчих органів і посадових осіб, які діють від імені цих органів. З цього твердження можна зробити висновок, що в межах названої сфери нерідко виникають правовідносини іншого роду (наприклад, фінансово-правові, земельно-правові, природоохоронні, підприємницькі і навіть цивільно-правові). Це давно підтвердила практика.

Отже, адміністративним правовідносин властива передбачена чинним правом можливість виступати в ролі одного з елементів загального механізму правового регулювання або юридичної (адміністративно-правового) опосередкування суспільних відносин, які стосуються предмета інших галузей російського права;

6. Сфера державного управління є тією областю діяльності держави, в якій діють особливого роду суб'єкти. Узагальнено їх називають або органами державного управління, або органами виконавчої влади. Таким чином, в адміністративно-правових відносинах опосередковується саме державне управління, тобто компетенція відповідних суб'єктів цього виду державної діяльності. Вона не обмежується тільки взаємодією різнорівневих суб'єктів такого роду (наприклад, відносинами між вищестоящими і нижчестоящими виконавчими органами). Управлінська компетенція реалізується у відносинах з усіма можливими сторонами, чия практична діяльність або ж чиї конкретні інтереси зв'язуються з механізмом виконавчої влади, тобто з процесом реалізації компетенції її суб'єктів, ³

7. Для виникнення адміністративно-правових відносин необхідні особливі умови, які:

• виникають безпосередньо у зв'язку з практичною діяльністю виконавчих органів з реалізації покладених на них виконавчо-розпорядчих функцій. Наприклад, укладення майнових угод не є проявом виконавчої влади, а тому, здійснюючи подібного роду дії, виконавчий орган не виступає в ролі суб'єкта управління. Механізм реалізації виконавчої влади не знаходить свого вираження в цих діях;

• виникають також безпосередньо з приводу здійснення виконавчими органами не будь-яких функцій, а тільки управлінських. Мається на увазі практична реалізація належать їм юридично владних повноважень. Без них виконавчий орган не може виступати в ролі суб'єкта виконавчої влади;

8. Адміністративно-правові відносини за своєю суттю є організаційними. Вони мають прямий зв'язок з реалізацією функцій виконавчої влади, які за своїм змістом спрямовані на організацію процесу правоісполненія. Адміністративно-правові відносини несуть на собі організаційну навантаження у двох основних аспектах:

• «Самоорганізація» - організація власної роботи всього виконавчого апарату, що здійснюється в рамках адміністративно-правових відносин між різними ланками системи виконавчих органів;

• організація, що виходить за рамки її першого варіанту і реалізована в адміністративно-правових відносинах з участю інших колективів і людей, що стикаються зі сферою державного управління.

За цим основних напрямах через адміністративно-правові відносини виконавча влада може надавати повсякденне регулюючий і організуючий вплив на поведінку керованих;

9. Адміністративно-правові відносини «не закриті» для будь-кого з можливих учасників правових відносин .. Наявність правочинів, що представляються адміністративно-правовою нормою, або покладання нею певних обов'язків - єдина умова, при дотриманні якої кожен, хто функціонує в сфері державного управління або зацікавлений в її нормальному функціонуванні, може бути ініціатором їх виникнення або припинення. Таким чином, адміністративно-правові відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої з сторін: виконавчих органів та їх посадових осіб, державних колективів, громадян.

Все ж згода бажання другої сторони не є у всіх випадках обов'язковою умовою їхнього виникнення. Адміністративно-правові відносини можуть виникати і всупереч бажанню другої сторони її згоді. Ця ознака найбільшою мірою відрізняє їх від цивільно-правових відносин;

10. Між сторонами адміністративно-правових відносин можливі суперечки. Так, громадянин може бути не згоден із правомірністю прийнятих на його адресу дій виконавчого органу (посадової особи).

Це його незгода, хоч і не впливає на виникнення правовідносини, викликає певні юридичні наслідки: громадянин має право оскаржувати зазначені дії. Так виникає конкретний адміністративно-правовий спір. Для вирішення цивільно-правових спорів встановлено спеціальний процесуальний порядок (позовне провадження). Він встановлений і для вирішення можливих адміністративно-правових спорів. Зазвичай такого роду спори вирішуються у позасудовому порядку. Але нерідко законодавство передбачає судовий порядок вирішення адміністративно-правових спорів або в якості самостійного, якого альтернативного. В даний час спостерігається тенденція розширення кола адміністративно-правових спорів, дозволяються судом;

11. Для цивільно-правових відносин характерна відповідальність однієї сторони перед іншою. Адміністративним правом встановлений інший порядок відповідальності сторін адміністративно-правових відносин у разі недотримання ними вимог адміністративно-правових норм. У цьому випадку відповідальність однієї сторони настає безпосередньо перед державою в особі його відповідного органу (посадової особи). ⁴

Можлива і відповідальність однієї сторони адміністративно-правового відношення перед іншою, але в обмежених випадках і межах.

2. Структура адміністративного правовідносини

Адміністративно правові відносини, як і інші правовідносини, мають свою структуру (елементи): суб'єкти, об'єкти та юридичні факти.

Суб'єктом адміністративно правового відносини є той, хто наділений адміністративними правами і обов'язками:

• громадяни Росії;

• іноземні громадяни та особи без громадянства;

• державні органи, підприємства, установи, організації;

• службовці державних органів і організацій;

• представники громадських об'єднань;

• органи місцевого самоврядування

Розрізняють такі види суб'єктів адміністративного права - індивідуальні та колективні суб'єкти. Індивідуальні суб'єкти: громадяни, іноземці, особи без громадянства, а також особи, хоча і мають спеціальний адміністративно-правовий статус, але беруть участь в адміністративних правовідносинах як індивідуума (наприклад, вимушений переселенець, біженець, військовозобов'язаний, студент). Колективними суб'єктами адміністративних правовідносин вважаються організовані, відокремлені, самокеровані групи людей, які мають право виступати у відносинах з іншими суб'єктами в якості єдиного цілого публічно-правового утворення (об'єднання, організації, колективи, підприємства та їх підрозділи, управлінські органи). ⁵ Визначальною ознакою суб'єктів адміністративно-правових відносин є наявність у них матеріального чи процесуального адміністративно-правового статусу (прав, обов'язків, обмежень, заборон, відповідальності). У даному випадку мова йде про двох таких категоріях:

1. адміністративна правоздатність - здатність мати встановлені в адміністративно-правових нормах права та обов'язки (право на ім'я, право на сприятливе навколишнє середовище, право на медичну допомогу і т.д.);

2. адміністративна дієздатність - здатність особи набувати і здійснювати права, виконувати обов'язки, дотримуватися обмеження та заборони, встановлені нормативними правовими актами, нести відповідальність за порушення адміністративно-правових правил (право на судовий захист від дій і рішень адміністративних органів, право на користування послугами адвоката у виробництві у справі про адміністративне правопорушення).

Адміністративна правосуб'єктність у громадян Росії виникає з моменту народження, а у державних органів, підприємств, установ, громадських об'єднань та інших юридичних осіб - з моменту їх реєстрації в установленому порядку. Адміністративна правосуб'єктність у державних службовців настає з моменту зарахування їх на посаду. Загальним об'єктом регулювання адміністративно правових норм, як і інших правових норм, є суспільні відносини, а безпосереднім об'єктом - поведінка суб'єктів, дії сторін. У кожному конкретному адміністративно правовому відношенні його сторони здійснюють надані їм права і покладені на них обов'язки, які пов'язані з об'єктом правовідносини. Таким чином, об'єктом правовідносини є дії сторін, а речі, продукти творчої діяльності та особисті нематеріальні блага (честь, гідність) - його предметом. Зміст адміністративно-правових відносин складають права, обов'язки, заборони, обмеження суб'єктів адміністративного права, а також процесуально-правовий режим їх здійснення, виконання, дотримання чи правового захисту. Одним з елементів змісту адміністративного правовідносини є публічні обов'язки і права, суб'єкти реалізації яких називаються учасниками публічно-правового відношення, покликані здійснювати публічні обов'язки правомочності. Об'єкти правовідносини поділяються на безпосередні та віддалені (вторинні). Безпосереднім об'єктом адміністративних правовідносин (так само як і інших видів правовідносин) є поведінка людини, її дії, діяння. А через управляемые действия (поведение, деяния) оказывается опосредованное воздействие (влияние) как на предметы материального мира, так и на продукты духовного творчества. ⁶

Административно-правовые отношения возникают при наличии условий, предусмотренных административно-правовыми нормами. Это - юридические факты - обстоятельства, при которых в соответствии с требованиями данной нормы между сторонами должны возникнуть конкретные правоотношения. В качестве юридических фактов выступают действия или события.

3. Юридические факты в административном праве

Юридические факты являются основаниями возникновения, изменения или прекращения административно правовых отношений. Они подразделяются на правомерные и неправомерные.

Правомерные действия всегда соответствуют требованиям административно-правовых норм. В качестве юридических фактов выступают правомерные действия граждан и других возможных участников административно-правовых отношений. Например, подача гражданином жалобы влечет за собой возникновение конкретного административного правоотношения между ним и исполнительным органом (должностным лицом), которому жалоба адресуется. Особенностью юридических фактов по административному праву является то, что основным видом правомерных действий служат правовые акты субъектов исполнительной власти, имеющие индивидуальный, т.е. относящийся к конкретному адресату и делу, характер. Прямое их юридическое последствие - возникновение, изменение или прекращение административно-правового отношения. Неправомерные действия нарушают требования административно-правовых норм.

Это - дисциплинарные и административные проступки как наиболее характерные для сферы государственного управления. Они влекут за собой юрисдикционные правоотношения. К числу неправомерных относится также бездействие (непринятие службой внутренних дел необходимых мер по обеспечению общественного порядка). Административно правовые отношения могут возникать не только в результате действий людей, т.е. их волеизъявления, но и при наступлении определенных событий, имеющих юридическое значение (рождение, смерть, чрезвычайная ситуация и др.) В этих случаях возникновение административно правовых отношений не зависит или не всегда зависит от воли людей. ⁷

4. Виды административно-правовых отношений

Виды административно правовых отношений различаются по содержанию, соотношению прав и обязанностей их участников, характеру порождающих юридических фактов, способу защиты. По своему содержанию административно правовые отношения делятся на материальные и процессуальные. К материальным административно правовым отношениям относятся общественные отношения, возникающие в сфере управления, регулируемые материальными нормами административного права, закрепляющие полномочия органа исполнительной власти, или права и обязанности граждан. Административно процессуальные отношения - это отношения, которые складываются в связи с разрешением индивидуально конкретных дел и регулируются административно процессуальными нормами. По характеру юридических фактов, порождающих административно правовые отношения, эти правоотношения делятся на отношения, порожденные правомерными и неправомерными фактами. По способу защиты можно выделить отношения, защищаемые в административном и в судебном порядке. Административно-правовым правоотношениям присуще широкое разнообразие в зависимости от характера и видов управленческой деятельности, ее участников, от того, какие функции государственного управления реализуются, от поставленных перед органами исполнительной власти (местной администрацией) целей и т.д. По целям административно-правовые отношения подразделяются на охранительные (в том числе деликтные) и регулятивные, что соответственно сказывается на применении различных методов и форм управленческой деятельности. По составу участников административно-правовые отношения можно разграничить на отношения, участники которых принадлежат к государственному аппарату (государственные органы и их должностные лица), отношения между органами исполнительной власти (местной администрацией) и государственными предприятиями, учреждениями, организациями, отношения между органами исполнительной власти (местной администрацией) и общественными организациями, трудовыми коллективами, отношения между органами исполнительной власти (местной администрацией) и негосударственными коммерческими организациями, отношения между органами исполнительной власти (местной администрацией) и гражданами.

По направлению деятельности выделяются:

• административно-правовые отношения органов исполнительной власти (местной администрации) общей компетенции, т.е. по всем вопросам жизнедеятельности на соответствующей территории (Правительство РФ; правительства республик - субъектов РФ; правительства (администрации) краев,, областей, автономных образований; городская, районная, сельская администрация);

• административно-правовые отношения исполнительной власти отраслевой компетенции в отношении субъектов управления, находящихся в их ведении;

• административно-правовые отношения органов межотраслевой компетенции надведомственного характера по решению специальных вопросов, осуществлению контрольно-надзорных и координационных полномочий;

• административно-правовые внутриорганизационные отношения, затрагивающие деятельность аппарата данного органа и учреждений, предприятий, находящихся в его непосредственном подчинении.

Выделяются также субординационные, координационные и реординационные отношения. Субординационные отношения базируются на полномочии одного из субъектов использовать распорядительные, контрольные полномочия по отношению к другим участниками отношений (например, отношения в системе государственной службы, складывающиеся между должностными лицами). Координационные правоотношения также характеризуются наличием властных полномочий, но они используются не только для реализации своей власти, но и для обеспечения эффективной совместной деятельности нескольких субъектов, желающих достичь одной цели и решить схожие задачи (отношения между органами федеральной исполнительной власти - министерствами, государственными комитетами и пр., а также в рамках деятельности самих этих органов). Субординационным и координационным отношениям присуща возможность издания административных актов, которые должны исполняться другими субъектами. Реординационными отношениями являются такие, которые образуются в целях обеспечения обратного воздействия управляемого субъекта на управляющий субъект, т.е. воздействие снизу на верхние инстанции (например, обращение граждан в органы публичного управления). ⁸ Емкая характеристика административно-правовых отношений как властеотношений, акцентируя внимание на их сущностной природе, не исключает возможности их видовой классификации по различным критериям. Существуют следующие две группы административно-правовых отношений:

1. отношения, непосредственно выражающие основную формулу управляющего воздействия («субъект – объект»), в которой отчетливо проявляется властная природа государственно-управленческой деятельности. Это - собственно властеотношения;

2. отношения, складывающиеся за рамками непосредственного управляющего воздействия на тот или иной объект, но органически связанные с его осуществлением.

Названные группы административно-правовых отношений характеризуются как основные и неосновные управленческие связи.

Первая группа административно-правовых отношений характеризуется в качестве основной, так как в данном случае правоотношения в максимальной степени причастны к упорядочивающему воздействию на социальные связи, т.е. к основному функциональному назначению управления. Они отчетливо выражают присущую управлению авторитарность, т.е. приоритет воли субъекта управления. Здесь основная формула управляющего воздействия – «субъект – объект». Это, прежде всего, отношения между вышестоящими и нижестоящими звеньями механизма реализации исполнительной власти, между руководителями и подчиненными им по службе административно-управленческими работниками, между исполнительными органами (должностными лицами) и гражданами, несущими определенные административно-правовые обязанности, и т.п. При характеристике второй группы отношений главное внимание акцентируется на том, что они не имеют своим прямым назначением непосредственное управляющее воздействие субъекта на управляемый объект. Это, например, отношения между двумя сторонами, функционирующими в сфере государственного управления, но не связанными между собой соподчиненностью (например, отношения типа «субъект – субъект»). Такого рода отношения весьма разнообразны и необходимы для создания нормальных условий реализации исполнительной власти. Но они имеют вспомогательное значение по сравнению с отношениями первой группы. Фактически они служат организационно-правовой предпосылкой собственно властеотношений.

Можно выделить также:

1. внутриорганизационные административно-правовые отношения, возникающие в рамках внутренней деятельности органов управления (решение структурных и кадровых вопросов, распределение обязанностей работников управленческого аппарата, определение их ответственности и т.п.);

2. внешние административно-правовые отношения, возникающие в рамках внешней сферы управления, т.е. непосредственно в процессе реализации функций управления применительно к управляемым объектам.

В данном случае следует исходить не из противопоставления этих видов административных правоотношений, не из подхода к их внешнему варианту как к определяющему, а как к двум основным проявлениям единого по своей значимости и управленческой сути механизма, обеспечивающего целевое управляющее воздействие. Очевидно, что от «внутреннего» состояния исполнительного органа (организованность, упорядоченность) полностью зависят и его возможности действовать вовне, т.е. за рамками собственного аппарата. Значит, в рамках как «внутренних», так и «внешних» правоотношений исполнительная власть реально реализуется. ⁹ Наиболее важной является классификация административно-правовых отношений по юридическому характеру взаимодействия их участников. В соответствии с этим критерием, поглощающим в определенной мере ранее рассмотренные, выделяются вертикальные и горизонтальные правоотношения. Вертикальные административно-правовые отношения в наибольшей степени выражают суть административно-правового регулирования и типичных для государственно-управленческой деятельности субординационных связей между субъектом и объектом управления. Это и есть властеотношения. Возникают они между соподчиненными сторонами, что свидетельствует об отсутствии в них, в отличие от гражданско-правовых отношений, равенства сторон. Однако соподчиненность нельзя трактовать в буквальном смысле. Фактически вертикальность означает, что у одной стороны есть юридически властные полномочия, которых либо нет у другой стороны (например, у гражданина), либо их объем меньше (например, у нижестоящего органа управления). Властной стороной при этом выступает соответствующий субъект исполнительной власти (исполнительный орган, орган государственного управления). Столь же очевидно, что именно в вертикальных отношениях реализуется непосредственное управляющее воздействие субъекта управления на тот или иной объект, который далеко не во всех случаях ему организационно подчинен. В сфере государственного управления можно обнаружить несколько вариантов административно-правовых отношений, которые относятся к числу вертикальных. Об этом свидетельствуют следующие признаки, характерные для такого вида урегулированных административно-правовыми нормами управленческих отношений:

• безапелляционность тезиса о неравенстве сторон как ведущего показателя вертикальности данного вида правовых отношений; сосредоточение в руках управляющей стороны, т.е. субъекта исполнительной власти, юридически властных полномочий; невозможность стороны, выступающей в роли управляемого, «управлять» таковым субъектом;

• неравенство сторон логически предполагает подчинение одной стороны («объекта управления») другой («субъекту управления»). Отсюда - бытующая формула «власть – подчинение», используемая для характеристики административно-праваовых отношений именно вертикального типа;

• подчиненность (соподчиненность) в административно-правовых отношениях далеко не во всех случаях имеет четко выраженное проявление. Например, гражданин или негосударственное формирование (коммерческая структура и т.п.) организационно не подчинены субъектам исполнительной власти. В отношениях между отдельными звеньями механизма исполнительной власти также прямая подчиненность одного звена другому часто отсутствует;

• говоря о подчиненности, присущей взаимоотношениям сторон в сфере государственного управления, необходимо иметь в виду прежде всего организационную подчиненность, как наиболее характерную для управленческой вертикали и проявляющуюся в связях между вышестоящими и нижестоящими звеньями, например между исполнительными органами и подведомственными им организациями. Само «подчинение» управляемой стороны отношения «управляющей» может выражаться неодинаково. В буквальном смысле о нем можно говорить как об организационной подчиненности (связи между вышестоящими и нижестоящими исполнительными органами, между ними и подведомственными им предприятиями и т.п.). Но и отсутствие такой подчиненности (соподчиненности) не отрицает возможности возникновения между сторонами отношений вертикального характера;

• многие административно-правовые отношения вертикального типа возникают между несоподчиненными их участниками. Но и в подобных случаях одна из сторон в силу своей компетенции правомочна издавать юридические акты, обязательные для исполнения организационно неподчиненной ей другой стороной данного правоотношения. Обычно такого рода управленческие связи типичны для системы межотраслевого государственного управления (в области охраны окружающей природной среды и т.п.). Налицо, следовательно, особый вариант подчиненности, а именно - координационный;

• в сфере государственного управления в широком масштабе осуществляется контрольно-надзорная деятельность, причем ее субъектами являются сами исполнительные органы (должностные лица). Это, например, административный надзор, который осуществляется специально создаваемыми федеральными надзорными службами и их территориальными подразделениями, органами внутренних дел, налоговыми инспекциями и т.п. Надзорные полномочия носят юридически властный характер и распространяются на организационно неподчиненные объекты. Налицо еще один вариант подчиненности - подконтрольность или поднадзорность;

• субъекты исполнительной власти в соответствии с требованиями соответствующих административно-правовых норм вправе адресовать свои юридически властные волеизъявления гражданам, общественным объединениям, которые ни в какой подчиненности у названных субъектов не находятся. В подобных случаях налицо известный вариант вертикальности - подчинения воли управляемых воле управляющих;

• несмотря на разный характер подчиненности во всех названных случаях, сохраняется главное качество - неравенство сторон в юридическом смысле. Подчиненность, выраженная прямо или опасредованно, по существу, есть логическое и фактическое следствие закрепленного административно-правовыми нормами неравноправного положения управляющих и управляемых;

• наиболее емким по своему правовому содержанию признаком, убедительно иллюстрирующим фактическую вертикальность и неравенство сторон в административно-правовых отношениях, по-разному выражаемых, является следующий: все вертикальные отношения такого типа практически выражают юридическую зависимость одной стороны от другой. Подобная зависимость предопределяется наличием юридически властных полномочий, необходимых для решения того или иного вопроса, только у одной стороны - у соответствующего субъекта исполнительной власти.

Итак, общие черты неоднозначных вертикальных административно-правовых отношений - это осуществление в их рамках прямого управляющего воздействия и приоритета юридически выраженной воли одной стороны. ¹⁰ Горизонтальными административно-правовыми отношениями признаются те, в рамках которых стороны фактически и юридически равноправны. В них, соответственно, отсутствуют юридически властные веления одной стороны, обязательные для другой. Конечно,, такого рода правоотношения не столь распространены в сфере государственного управления, как вертикальные. И это понятно, ибо они как бы выпадают из общего русла административно-правового регулирования. Тем не мение, возможность их возникновения имеет место быть. Сам факт признания равенства сторон в административно-правовых отношениях находится в прямом противоречии с сущностью административно-правового регулирования и с принципиальными особенностями административно-правовых отношений. Поэтому необходимо учитывать следующие определяющие обстоятельства:

1. действительное, а не формальное юридическое равенство участников административно-правовых отношений, т.е. качество, традиционно связываемое с гражданско-правовыми отношениями,, вполне реально при наличии одинакового правового уровня сторон и, соответственно, отсутствии выраженной в любой форме их соподчиненности;

2. обязательное одновременное наличие в конкретных управленческих связях этих двух признаков, ибо отсутствие соподчиненности не всегда тождественно юридическому равенству сторон;

3. столь же обязательно отсутствие юридически властного волеизъявления одной стороны, адресованного другой.

К числу горизонтальных отношений относятся следующих административно-правовых отношения:

а) отношения, предшествующие непосредственному управляющему воздействию. Они служат предпосылкой вертикальных отношений, т.е. предназначены для создания условий, необходимых для принятия одностороннего юридически властного решения. Это - связи, возникающие между находящимися на одинаковом правовом уровне исполнительными органами, в которые они вступают по поводу, например, подготовки и принятия совместных нормативных актов управления; отношения по согласованию совместных управленческих действий; отношения в связи с проведением совместных заседаний и т.п.;

б) отношения, возникающие после осуществления непосредственного управляющего воздействия с целью создания условий для эффективной реализации принятого в одностороннем порядке юридически властного решения.

Названные группы отношений относятся к числу административно-процедурных;

в) отношения административно-процессуального характера, в которых стороны занимают равноправное положение (например, в рамках производства по жалобам граждан, по делам об административных правонарушениях). Содержанием этих отношений является рассмотрение административно-правовых споров;

г) отношения административно-договорного характера, носящие форму различного рода соглашений (например, предварительное соглашение о приеме на ту или иную должность). Соглашения возможны и между субъектами исполнительной власти.

Характеристика горизонтальных административно-правовых отношений предполагает учет ряда особенностей. В частности, любые совместные действия однопорядковых и равноправных сторон (отношения типа «субъект – субъект»), равно как и процессуальное равноправие, перерастают в вертикальные отношения. Моментом такого перерастания служит, например, принятие совместного юридически властного акта (совместного приказа) либо принятие полномочным исполнительным органом (должностным лицом) одностороннего юридически обязательного решения по жалобе гражданина или по делу об административном правонарушении. Отсюда - временное проявление горизонтальности таких правоотношений, а также их вспомогательный характер по отношению к основным вариантам административно-правовых отношений.

Рисунок - 1. Административно-правовые отношения

Вертикальные, горизонтальные и даже диагональные (идею об их существовании выдвигали В.А. Юсупов, М.С. Студеникина) административно-правовые отношения наиболее наглядно можно представить в виде схемы, изображенной на рисунке 1 (административно-правовые отношения на ней показаны соответствующими стрелками). Горизонтальные административно-правовые отношения могут иметь место как:

• предшествующие непосредственному управленческому воздействию;

• возникающие после непосредственного управляющего воздействия в целях наиболее эффективной его реализации;

• отношения административно-договорного характера.

Проблема диагональных административно-правовых отношений на сегодняшний день остается дискуссионной.. ¹¹

Горизонтальные административно-правовые отношения своей непосредственной задачей воздействие на управляемый объект не имеют. Фактически они подготавливают последующее управляющее воздействие. Поэтому можно встретить такие названия вертикальных и горизонтальных административно-правовых отношений, как отношения основные и не основные. Схожа с ними и классификация административно-правовых отношений на субординационные (властности) и координационные (властность отсутствует). Горизонтальные административно-правовые отношения понимаются как совокупность конкретных вертикальных административно-правовых отношений между двумя субъектами государственного управления, которые в целом уравновешивают их положение по поводу того, по поводу чего они вступили в это множество конкретных правоотношений. Найти сегодня пример одного конкретного административно-правового отношения нельзя. Во-первых, это противоречит важнейшему признаку административно-правовых отношений – их властности. Во-вторых, анализ конкретных ситуаций приводит автора в одних случаях к выводу о том, что они являются отношениями, не урегулированными нормами права. Тогда это не правоотношения вообще и не административно-правовые отношения, в частности. В других же случаях рассмотренные примеры не имеют хотя бы одного из признаков горизонтальных административно-правовых отношений, отчего становятся правоотношениями вертикальными.

Классификация административно-правовых отношений и оснований их возникновения и прекращения является необходимым предварительным условием правовой регламентации способов их реализации и эффективного практического их применения органами государственного управления или местного самоуправления.

Висновок

Подводя итог вышесказанному можно извлечь обобщенную характеристику предмета административного права, т.е. тех социальных отношений, которые урегулированы нормами административного права. Это такие управленческие отношения как:

• управленческие отношения - в рамках таких отношений непосредственно выполняются задачи, функции и права исполнительной власти;

• управленческие отношения внутриорганизационного характера - возникают в процессе работы субъектов законодательной и судебной власти, а также органов прокуратуры;

• управленческие отношения - возникают с участием субъектов местного самоуправления;

• отдельные управленческие отношения организационного характера - проявляются в сфере «внутренней» жизни различных негосударственных формирований, а также в связи с осуществлением общественными объединениями внешне-властных функций и полномочий.

Управление действует во всех областях социальной жизни, эта деятельность велика по объему и разнородна по содержанию. Во многих ситуациях административная работа настолько специфична, настолько близко связана с особым видом управляемой деятельности, что ее регламентируют нормы не административного права, а других его отраслей. Так, управленческую деятельность администрации предприятий, учреждений в отношении их работников регулирует трудовое право, дознание и предварительное следствие - уголовно-процессуальное право, управленческие отношения, связанные с финансовыми, - финансовое право. Поэтому крайне важно в определении предмета административного права внести уточнение: оно регулирует все управленческие отношения, за исключением тех, которые регламентированы другими отраслями права РФ.

Список літератури

1. Адміністративне право. Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: МАУП, 2005. - 703 с.

2. Бахрах Д.Н. Важные вопросы науки административного права // Государство и право, 1993, № 2, с. 37 – 45.

3. Бахрах Д.Н., Россинский Б.В., Старилов Ю.Н. Адміністративне право. Підручник. 2-е изд., изм. і доп. - М.: Норма, 2005. - 800 с.

4. Бородин С.С., Громыко С.С. Административное право: Курс лекций. Общая и Особенная часть. - СПб.: ГУАП, 2007. - 432 с.

5. Князев С.Д. Административное право РФ: предмет, система, реформирование // Правоведение, 2001, № 5, с. 37 – 53.

6. Смоленский М.Б. Адміністративне право. Підручник. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2005. - 346 с.

7. Солдатов А.П., Мельников В.А. Административное право Российской Федерации: Учебник. - Ростов-на-Дону: Фенис, 2006. - 347 с.