Адміністративний процес сутність і види

Карагандинський Економічний Університет Казпотребсоюза

Кафедра

"Общеюрідіческіх і спеціальних дисциплін"

Допускається до захисту

зав.кафедрою _____________

"_____"__________ 200__ р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: "Адміністративний процес, сутність і види"

Виконала

Студентка гр. Ю-32

Букерова Айжан Балгабаевна

Науковий керівник

зав.кафедрою

Алімбаева Айгуль Абдіманатовна

Караганда 2008

Зміст

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття і принципи адміністративного процесу

1.2 Адміністративне провадження або процес

1.3 Суб'єкти адміністративного процесу, адміністративно-юрисдикційної діяльності

2. ВИРОБНИЦТВО У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

2.1 Сутність, стадії та види адміністративного провадження

2.2 Сутність і порушення справи про адміністративне правопорушення

2.3 Розгляд справи про адміністративне правопорушення, винесення постанови, його оскарження та опротестування

2.4 Виконання прийнятого рішення

Висновок

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Один із шляхів удосконалення законодавства, закріплений у Концепції правової політики нашої держави, полягає в заповненні прогалин у правовому регулюванні та поглибленні його в найбільш важливих сферах суспільних відносин.

На сьогоднішній день однією з важливих сфер суспільних відносин є відносини, що регулюються адміністративним законодавством.

Адміністративно - правові відносини - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що складаються в сфері діяльності виконавчої влади.

Адміністративно-правові відносини являють собою різновид правових відносин, різноманітних за своїм характером, юридичному змісту, по їхніх учасниках.

Однак варто виділити деякі особливості, що доповнюють цю загальну характеристику і здатні бути основою для обмеження адміністративно-правових відносин від інших видів правовідносин. До таких особливостей відносяться:

- Права та обов'язки сторін даних відносин пов'язані з діяльністю виконавчих органів держави й інших суб'єктів виконавчої влади;

- Завжди однієї зі сторін у таких відносинах виступає суб'єкт адміністративної влади (орган, посадова особа);

- Адміністративні правовідносини практично завжди виникають з ініціативи однієї зі сторін;

- Якщо відбулося порушення адміністративно-правової норми, то порушник несе відповідальність перед державою;

- Вирішення спорів між сторонами, як правило, здійснюється в адміністративному порядку.

- Адміністративні правовідносини є влада-відносинами, побудовані на засадах "влада-підпорядкування", де відсутня рівність сторін. Ознака підпорядкування є в таких відносинах домінуючим, оскільки він визначений найважливішими пріоритетами державно-управлінської діяльності.

Республіка Казахстан, будучи членом світового співтовариства, приймає на себе певні зобов'язання щодо приведення у відповідність до встановлених міжнародними стандартами рівня захисту прав і свобод людини і громадянина в усіх сферах суспільного і державного життя.

Міжнародна практика розробила контрольні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина, який є більш "слабкою" стороною у властеотношения від свавілля влади. В якості такого засобу захисту розглядається адміністративна юстиція.

9 вересня 2004 Президентом Республіки Казахстан був підписаний Указ № 1437 "Про утворення, реформуванні та скасування деяких районних та прирівняних до них судів". Згідно даного Указу на території Республіки Казахстан створюються спеціалізовані адміністративні суди.

У цілому спеціалізована адміністративна юстиція має ряд позитивних особливостей:

1) розвантаження судів загальної юрисдикції, отже розгляд справ без будь-якої тяганини;

2) спеціалізація суддів як рівень повішення правосуддя;

3) виступ судді незалежним арбітром між виконавчими органами влади та фізичними (юридичними) особами, з одного боку, а з іншого - судовий контроль за законністю в сфері державного управління.

Тільки судовий контроль достроково забезпечить рівновагу державних функцій і одночасно створить передумови для ефективної роботи державного управління.

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена, тим, що якщо раніше адміністративно-правові відносини обмежувалися адміністративною відповідальністю за дрібне хуліганство, дрібне розкрадання, керування автотранспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння і рядом інших не дуже часто зустрічаються порушень, то нинішнім Адміністративним кодексом передбачена адміністративна відповідальність за правопорушення в 21 області життєзабезпечення, а число адміністративних правопорушень зростає з року в рік.

У своєму Посланні народу Казахстану "Зростання добробуту громадян Казахстану - головна мета державної політики" Н.А. Назарбаєв відзначив, що правоохоронна і судова система повинні забезпечити справедливу і ефективну захист прав казахстанців, захистити бізнес від незаконних втручань. Пріоритетною метою в цій сфері має стати попередження та профілактика правопорушень, а не каральні дії. Тому необхідно розробити і внести до Парламенту в поточному році законопроект "Про профілактику правопорушень".

Метою роботи є вивчення теоретичних питань, пов'язаних з поняттям, принципами та суб'єктами адміністративного процесу, в тому числі сутність, стадії та види адміністративного провадження, а також порушення, розгляд адміністративного провадження, винесення постанови, його оскарження та опротестування і виконання прийнятого рішення.

У відповідності з метою дипломної роботи були поставлені наступні завдання:

1. Розглянути поняття, основні принципи і суб'єкти адміністративного процесу.

2. Проаналізувати особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Враховуючи вищевикладені доводи для повного розгляду обраної теми, ми побудували структуру дипломної роботи наступним чином: вступ, два розділи, сім параграфів, висновок, список використаної літератури і додаток.

Теоретичною та методологічною основою послужили праці та Укази Президента Республіки Казахстан, Закони Республіки Казахстан, постанови уряду Республіки Казахстан, монографічні праці та публікації вітчизняних і зарубіжних вчених-правознавців.

1. ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття і принципи адміністративного процесу

Адміністративний процес являє собою встановлений законом порядок вирішення певних індивідуальних справ у сфері виконавчої влади з метою забезпечення законності і правопорядку. Необхідність в такій процесуальній формі діяльності державних органів виникає при вирішенні адміністративно-правових спорів і при застосуванні заходів державного впливу за скоєні вчинки.

На практиці виконавча влада реалізується з різного роду діях, які можна характеризувати як державно-управлінську діяльність. Виходячи з цього, можна помітити певні підстави для розгляду цієї діяльності з процесуальних позицій.

Сам по собі процес є сукупність послідовних дій, скоєних для досягнення заздалегідь визначеного результату; порядок здійснення будь-якої діяльності. Саме в такому розумінні можна говорити наприклад, про законодавчому, землевпорядної, бюджетному, налогопріменітельном і т.п. процесах.

Розглядаючи такого роду, процес з юридичних позицій, легко встановити, що його призначення полягає в реалізації норм матеріального права.

Оскільки реалізація розпоряджень правових норм здійснюється переважно діями певних осіб, оскільки процес розуміється як певного роду діяльність, спрямована на досягнення тих юридичних результатів, які передбачалися диспозицією даної норми матеріального права.

У процесуальній нормі відбувається і юридично владна реалізація завдань і функцій виконавчої влади. При цьому процес правозастосування не зводиться тільки до забезпечення дотримання відповідних правил поведінки (диспозиція). Важливе місце тут займає і реалізація санкцій матеріальних адміністративно-правових норм. Тому цілком можливий двоякий підхід до розуміння сутності та призначення адміністративно-процесуальної діяльності, а саме: правозастосовний і правоохоронний.

Адміністративний процес - це заснована на законі і зодягнена у форму правових відносин діяльність органів та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також беруть участь в ній органів та осіб, що здійснюється в особливому адміністративно-процесуальному порядку і вироблена з метою об'єктивного вирішення справи в повній відповідності з законом.

Змістом адміністративного процесу є управлінські процесуальні відносини, що виникають між суб'єктами процесу. Іншими словами, це що здійснюються в певній послідовності дії суб'єктом адміністративного права, здійснює свої повноваження та обов'язки у сфері управління.

Для адміністративного процесу характерні наступні суттєві особливості:

1) нерозривний зв'язок з державою, оскільки процес є специфічний спосіб реалізації влади. Основу його становить діяльність уповноважених владних органів, хоча процес передбачає участь в його здійсненні та багатьох інших сторін;

2) це виключно юридична, а не будь-яка діяльність з управління, що виражається в соціальному призначенні процесу - забезпечити реалізацію матеріальних норм різних галузей права (в рамках адміністративного процесу не можна застосовувати як норми конституційного та кримінального права);

3) спрямований на вирішення певних управлінських справ;

4) юридично результативна діяльність, тобто такий правовий порядок, за допомогою якого тільки й може бути досягнутий необхідний результат;

5) обов'язкове оформлення результатів діяльності (проміжних або остаточних) у процесуальних документах;

6) викликає об'єктивну потребу в процесуальній регламентації.

Адміністративний процес, незважаючи на загальну сферу реалізації однакових суб'єктів, не тотожний управлінської діяльності. Остання становить реальну базу адміністративного процесу, але може здійснюватися не тільки у правових, але й у не правових формах. Адміністративний процес є ж суто юридичної, правової діяльністю, що тягне певні правові наслідки і достатньо повно оформленої юридичними нормами.

Об'єктом адміністративного процесу є суспільні відносини, що регулюються різними галузями права - адміністративного, трудового, фінансового, цивільного та іншими, за винятком кримінальної, якщо вони знаходяться в сфері правомочностей органів державного управління - виконавчої влади. Це обумовлює можливість представити адміністративний процес як суму адміністративних проваджень по вирішенню індивідуально - конкретних справ, незалежно від того, до якої галузі права належать регульовані правом суспільні відносини.

Видами таких індивідуальних справ можуть бути:

- Звернення громадян з приводу порушення їх прав і законних інтересів;

- Справи про адміністративні правопорушення;

- Справи про посадові (дисциплінарних) проступки;

- Справи про відшкодування в адміністративному порядку матеріальних збитків, заподіяних державі (підприємству, установі, організації), у тому числі про матеріальну відповідальність військовослужбовців;

- Справи по адміністративному нагляду;

- Справи про суперечки в сфері управління (що розглядаються арбітражними судами);

- Справи про винаходи, відкриття та патентів;

- Справи про приватизацію майна та інші.

У тих випадках, коли з'ясовується, що справа повинна бути розглянута судом, зібрані по справі матеріали направляються за належністю, наприклад, у справах про відповідальність за хуліганські дії, по спорах про компенсації між органами виконавчої влади.

Адміністративний процес - це, з одного боку, вид юридичного процесу, а з іншого - правова, врегульована процесуальними нормами форма управлінської діяльності. Тому в адміністративному процесі діють принципи: 1) загальноуправлінських, що відображають закономірності управління, і 2) процесуальні, що відображають специфіку дії загальних процесуальних закономірностей у сфері управлінського правотворчості і правозастосування. Ми вважаємо, що поділ цих принципів дуже умовно в силу їхньої взаємозалежності. [1, с. 125]

До загальноуправлінських принципам адміністративного процесу відносяться: облік публічного інтересу та інтересу сторін, громадський контроль над адміністративним процесом; національну рівноправність, законність. Але не слід змішувати управлінську, юридичну діяльність з процесуальної, бо остання виступає лише як засіб досягнення цілей, передбачених законом.

Принцип пріоритету прав, свобод і законних інтересів громадян в адміністративному процесі має особливе значення. По-перше, уповноважені орган (посадові особи) засновуються з метою забезпечення інтересів суспільства, соціальних груп і окремих громадян. По-друге, держава та її органи виступають як сукупна воля суспільства, тобто коли відносини між громадянами, іншими фізичними і юридичними особами встановлюються опосередковано. Наприклад, правовідносини опосередковані деякими правилами, нормами, що виступають обов'язковим раціональним регулятором. По-третє, процесуальні норми обмежують прояв влади в межах процедур, які забезпечують визнання і дотримання абсолютних і невідчужуваних прав людини.

Принцип визнання правосуб'єктності передбачає створення таких вимог, які дають можливість мати правами і обов'язками і самостійно здійснювати їх у встановленому порядку. Природа адміністративних прав та обов'язків має свої особливості. Наприклад, можливість володіти правами та обов'язками, пов'язана з певними умовами (наприклад, громадянством, віком, станом здоров'я та ін.) Причому правові норми можуть встановлювати загальнообов'язкові вимоги, необхідні для реалізації прав і обов'язків, а також вказувати обмеження, пов'язані з участю у правовідносинах. Наприклад, участь у процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади державного службовця, громадянин повинен знати не тільки відповідні вимоги, але і про обмеження, які можуть бути встановлені тільки законами Республіки Казахстан.

Система процесуальних принципів відома процесуальними галузями права, але і в цих випадках принципи класифікуються на загальні, міжгалузеві, галузеві і виражають особливості окремих інститутів. Адміністративне право на відміну від інших видів прав має більш широке розмаїття процесів в силу підвідомчості їх різним актам, що впливає на правосуб'єктність (військові статути, посадові інструкції тощо). Ми згодні з точкою зору про необхідність чіткого нормативного закріплення цих принципів, зазначимо, що вони повинні враховувати специфіку виконавчої посади (правозастосовної, юрисдикційної). [2, c.5-11]

Наприклад, при підготовці нормативних правових актів слід враховувати такі принципи, як плановість підготовки, обгрунтованість, науковість, узгодженість, дотримання правил юридичної техніки, вступу в юридичну силу.

На адміністративний процес впливають організаційно-правові форми роботи уповноважених органів, їх структура, методи управління. Але, так чи інакше, багато хто дотримується склалася класифікації виконавчої діяльності на управлінське правотворчість і правозастосовчу діяльність.

Управлінське правотворчість дуже часто піддається критиці, починаючи від переліку уповноважених органів, правомочних вносити проекти нормативних правових актів, і закінчуючи тим, що виконавча влада не здатна виражати інтереси суспільства. Але як би ми не ставилися до виконавчої влади, вона відповідно до законодавства правомочна в особі уповноважених органів (Уряд, міністерств, агентств, адміністративних органів) приймати нормативні правові акти. Ці акти спрямовані на забезпечення виконання Конституції, законів, указів президента Республіки Казахстан. Їх діяльність має правозастосовний характер. До управлінського правотворчості відносяться лише акти, що встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки для широкого кола осіб. Далеко не всі питання підвладні закону, бо він має межі своїх можливостей у регулюванні суспільних відносин. Відповідно підзаконні акти мають власну "нішу" правового впливу. Саме по цьому вони активно задіяні в адміністративному процесі. Правоприменитель може виконати своє соціальне призначення, якщо в наявності, щонайменше, наступні умови: 1) єдність правової системи, 2) верховенство в ній закону; 3) відповідність юридичного закону природно-історичним закономірностям суспільного розвитку. З подібною точкою зору ми можемо погодитися, але при відповідних корекціях деяких позицій. Юридичні акти та діяльність з правозастосування по своїй суті завжди штучні. Якщо природно-історичні закономірності є органічними, то правозастосування приречене на забезпечення статусу загальності державній волі. Оскільки ця воля вербально зафіксована і нав'язана громадянському суспільству і представляє як закон, юридичний закон. [3, c. 231]

Також право має власними соціальними параметрами і регулює соціальну дійсність. У цьому контексті право існує тільки в межах системи. [4, c. 54]

Характер правозастосування може зумовлюватися фактичними обставинами (наприклад, умовами отримання вищої освіти, адміністративної державної посади і т.д.).

Та як, застосування права притаманний організаційно-регулятивний характер і на основі актів застосування права здійснюється організаційна і регулятивна діяльність уповноважених органів, правомірна класифікація правозастосовчої діяльності на правонаделітельную та адміністративно-юрисдикційну.

Правозастосовна діяльність - це діяльність, яка пов'язана з втіленням директивної нормативної основи управління в життя.

Правонаделітельная діяльність більшою мірою використовує диспозитивні методи, так як типові риси управління починають мінятися, а управління дедалі більше перетворюватися на сферу послуг (хто володіє правом розпорядження інформацією, підтверджує чиєсь право тощо).

Правонаделітельная діяльність характеризується правовими можливостями уповноважених органів виконавчої влади у випадках, встановлених законом вдаватися до позитивного зобов'язування інших суб'єктів здійснювати (або не робити) юридично значущі дії у вигляді управлінського правотворчості.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність - різновид правозастосування, що характеризує діяльність спеціальних уповноважених органів з розгляду і вирішення адміністративних деліктів правопорушень у встановленому порядку.

Ми згодні з багатьма з фахівців, які підкреслюють, що правовий підхід до конфліктів потрібно вести: 1) з урахуванням розрізнення права і закону, 2) розглядаючи, класифікуючи і оцінюючи учасників конфлікту в якості незалежних суб'єктів права зі своїми правообязанностей; 3) з позиції розуміння конфлікту як спору про право між встановленими суб'єктами; 4) за наявності належного правопорядку і необхідності юридичними інституціями та процедурами як гарантами правового вирішення конфлікту та дотримання такого рішення всіма. [5, c.3-23]

Адміністративно-юрисдикционнаядеятельность розглядається як упорядкована адміністративно-процесуальними нормами правозастосовча та правоохоронна діяльність уповноважених органів (посадових осіб) з розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів, що виникають між сторонами і регульованих адміністративно-правовими нормами. До адміністративно-процесуальної діяльності юрисдикційного характеру не можуть бути віднесені будь-які правоохоронні дії виконавчих органів, якщо їх предмет не становить конкретного адміністративно-правового спору. [6, c.261-262]

У сфері адміністративної юрисдикції адміністративно-правові санкції застосовуються:

- В адміністративному та судовому порядках;

- По відношенню до фізичних і юридичних осіб;

- За порушення різних норм права, що охороняються адміністративними заходами;

- У загальному та спеціальному порядках, які і чим останні можуть виводитися з адміністративної юрисдикції.

Отже, предмет спору може бути виявлений з урахуванням характеру спору, порядку його розгляду, підвідомчості спору певним органам, що встановлює порядок розгляду.

Адміністративно-юрисдикційна - це упорядкована адміністративно-процесуальними нормами правозастосовча та правоохоронна діяльність органів виконавчої влади (посадових осіб) і судових органів з розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів, що виникають між сторонами і регульованих адміністративно-правовими нормами управлінських відносин.

Багато авторів (Якимів А.Ю. та інші) намагаються дати найбільш повний перелік принципів, включаючи й інші положення. Подібне становище на нашу думку пояснюється тим, що вони по різному розуміють адміністративний процес, виробництво і процедура. У силу цього деякі принципи є загальними, інші - функціональними, так як останні визначаються характером окремих видів виробництв.

Принципи процесуальних галузей права (ЦПК РК, КПК РК) концентрують погляди законодавців на судовий порядок розгляду справ, тому з'являється спокуса про перенесення ідей в адміністративно-процесуальні норми. Ми вважає, що перешкод для цього немає, навіть незважаючи на те, що в адміністративній практиці взаємодіють судовий і адміністративний порядок. [2, c.5-11]

У порівнянні з судовим процесом по цивільних і кримінальних справах порядок розгляду адміністративних справ порівняно простий. У той же час він містить певні гарантії законності, здійснення права громадян на захист.

Адміністративний процес базується на загальних принципах державного управління. До спеціальних принципів адміністративного процесу, які об'єктивно відображають його властивості та розкривають його сутність, відносяться:

- Законність;

- Об'єктивність (матеріальність) істини;

- Рівність громадян перед законом та органами, що дозволяють справи про адміністративні правопорушення;

- Презумпція невинуватості;

- Вини;

- Забезпечення законності при застосуванні заходів адмініст-ного впливу.

Принцип законності - заснований на вимогах Конституції Республіки Казахстан. Його суть полягає в тому, що застосування норм права у всіх випадках має бути законним. Уповноважені органи і ті посадові особи, які правомочні розглядати справи про адміністративні правопорушення, зобов'язані керуватися правилами узгодженості вимог: по-перше, Конституцією РК, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, по-друге, Кодексом Республіки Казахстан про Адміністративні правопорушення, по-третє, міжнародних договорів, ратифікованих Республікою Казахстан. Він припускає охорону прав і законних інтересів усіх учасників адміністративного процесу. Незаконні дії можуть бути оскаржені громадянином до суду.

Законодавець, визнаючи виняткову важливість абсолютних і невідчужуваних прав і свобод людини, встановлює високий рівень вимог до законів, інших нормативних правових актів, які визначають зміст, зміст цих актів та порядок їх застосування.

Громадянин та інші особи можуть і наділяються правами не тільки з метою вибору варіанту захисту своїх інтересів (судовий, адміністративний), але і виключення настання відповідальності в умовах необхідно оборони, крайньої необхідності.

Конституція Республіки Казахстан встановлює жорсткі вимоги для відправлення правосуддя. Суди не вправі застосовувати закони та інші нормативні правові акти, які ущемляють закріплені Конституцією права і свободи людини і громадянина. А оскільки юрисдикція суду поширюється і на адміністративні справи, то суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, якщо побачить, що закон чи інший нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню.

Принцип об'єктивності (матеріальної) істини означає всебічне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи. Зобов'язує правоприменителя при розгляді конкретної справи, використовувати всі наявні в його розпорядженні докази, що стосуються справи, правильно їх оцінювати. Повністю виключає односторонній, а також упереджений підхід до оцінки фактів. Зокрема, уповноважений орган зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи виявлені всі обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи завдано матеріальний збиток і чи є підстави для передачі справи до інші органи.

Принцип матеріальної істини в процесі зумовлює важливе правило, яке виражається в обов'язковості державних органів (посадових осіб) вислуховувати боку, учасників процесу на стадіях, що передують прийняттю постанови у справі.

Об'єктивність передбачає обгрунтування таких висновків, які вважаються безперечними, неупередженими, юридично значущими фактами.

Можливість винесення об'єктивно істинних рішень, глибоко, всебічно, правильно і повно відображають юридично значимі фактичні обставини справи, юридично гарантована всіма процесуальними правами і можливостями, наданими уповноваженому органу для виявлення об'єктивної істини. [7, c.67]

Виявлення об'єктивної істини уповноваженим органом (посадовою особою) пов'язане з аналізом змісту адміністративного проступку, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. У підсумку важливо встановити ступінь і характер відхилень від вимог норм адміністративного чи інших галузей права.

Принцип рівності громадян перед законом і органом, що дозволяє справу. Рівність громадян перед законом означає, що в ході провадження у справах про адміністративні правопорушення, нікому з громадян не може бути віддана перевага, особа не може бути піддано дискримінації з мотивів його походження, соціального, посадового і майнового стану, расової та національної приналежності, переконань, статі, мови, ставлення до релігії і характеру занять, місця проживання, належності до громадських об'єднань, а також будь-яких інших обставин. Рівність громадян перед законом означає також, що кожному надається рівне право скористатися законом і спробувати захистити свої права, свободу та законні інтереси. Кожен громадянин незалежно від його соціального чи службового становища та інших достоїнств рівний перед законом і органом, що дозволяє справу. Орган ж у свою чергу повинен стежити за тим, щоб учасники адміністративного процесу належним чином використовували надані їм права і покладені на них обов'язки.

На відміну від пункту 1 статті 14 Конституції РК "Всі рівні перед законом", стаття 11 Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення "Рівність громадян перед законом" принцип рівності громадян перед законом поширює на осіб, які вчинили адміністративні правопорушення. У зв'язку з цим необхідно зробити таке пояснення.

Принцип рівності перед законом і судом вживається в країнах із англосаксонською системою права, де судовий прецедент є джерелом права.

Згідно пункту 1 статті 14 Конституції РК, коли рівність перед законом проголошується на ряду з рівністю перед судом, це означає, що кожному забезпечена рівна судовий захист прав і свобод. [8]

У цьому контексті статті 11 Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення не можна визнати вдалою, оскільки принцип "рівності громадян перед законом" має відношення до всіх, в тому числі і учасникам провадження у справах про адміністративні правопорушення. Сторони адміністративного процесу повинні бути рівні перед законом незалежно від того, хто є ініціативною стороною - громадянин чи державний орган. [9, c.69]

Коректніше говорити про рівні правових можливостях, можливості використання потенціалу права і відповідних актів у своїх інтересах, так як фактичної рівності досягти важко.

Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення від 30 січня 2001 року, на відміну від КпАП Каз.ССР зразка 1984 року, містить більш коректні положення, відповідно до яких вина повинна бути доведена. А це, у свою чергу, містить інші вимоги у визначенні правового становища особи, щодо якої порушено справу про адміністративне правопорушення. Раніше в законодавстві цей учасник іменувався особою, що залучаються до адміністративної відповідальності (стаття 261 КпАП Каз.ССР 1984 року). Порочність такого підходу полягала в тому, що презумпція невинності ставала під сумнів. І, оскільки, вина в праві визначається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків, залишалося лише отримати свідчення від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина 1 статті 261 КпАП КазССР 1984 року).

Таким чином, відповідно до статті 12 Кодексу РК про адміністративні правопорушення, особа, щодо якої порушено справу про адміністративне правопорушення, вважається невинним до тих пір, поки її винність не буде доведена і встановлена ​​набрав законної сили постановою судді, органу (посадової особи ), що розглядав справу в порядку, передбаченому КпАП РК. [10, c.196-197]

Особа, яка притягається до відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинність. Наприклад, діяльність громадського об'єднання може бути припинена за рішенням суду на підставі подань органів прокуратури, внутрішніх справ або заяв громадян у випадках порушень Конституції і законодавства Республіки Казахстан або неодноразового вчинення громадським об'єднанням дій, що виходять за межі цілей і завдань, визначених статутом об'єднання. Але доводити свою невинність об'єднання не зобов'язані. Ці обов'язки покладені на тих осіб, органи, які правомочні здійснювати подібні дії.

У зв'язку з цим втрачається актуальність окремих суджень про те, що принцип невинуватості не притаманний адміністративно - юрисдикційного провадження в силу очевидності вчинення правопорушення. [11, c.9-10]

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність. Уповноважені органи зобов'язані надати докази, що підтверджують вину особи, яка притягається до відповідальності. Докази піддаються оцінці суддею або уповноваженим органом.

Будь-які сумніви у винуватості тлумачаться на користь особи, щодо якої порушено адміністративне провадження. Саме на його користь повинні вирішуватися сумніви, що виникають при застосуванні законодавства.

Принцип провини. Вина - це психічне ставлення правопорушника до здійсненого суспільно небезпечного протиправного дії чи бездіяльності у формі умислу або необережності. Діючи з умислом, правопорушник передбачає і бажає настання протиправного результату або не бажає, але свідомо його допускає.

На відміну від раніше чинного КпАП Каз.ССР, в новому міститься окрема стаття 13, що підкреслює значення принципу вини.

Це пов'язано з тим, що якщо раніше категорія провини і була присутня, але її кваліфікуюче значення враховувалося при визначенні міри покарання. Багато фахівців вважали, що для накладення адміністративного стягнення досить факту діяння, за вчинення якого передбачена відповідальність.

КпАП РК передбачає більш досконалі процесуальні правила провадження у справах про адміністративні правопорушення, які зобов'язують притягнути до відповідальності тільки за ті правопорушення, щодо яких встановлено її, але провину слід доводити уповноваженому органу (посадовій особі). КпАП РК виключає притягнення до адміністративної відповідальності за невинне заподіяння фізичною особою шкоди.

Принцип провини вказує на персональний характер, тобто за адміністративне правопорушення відповідає той, хто визнаний винним.

Даний принцип має практичне значення, бо в інших галузях законодавства, наприклад, у цивільному законодавстві, можлива відповідальність без вини. Категоричність даного принципу правомірна, оскільки винним в адміністративному правопорушенні визнається фізична особа, яка вчинила діяння навмисно або з необережності.

Крім того, встановлення вини (наприклад, при щиросердому каяття винного та ін обставин) і її визнання порушником дає підставу переконаності, що особа усвідомлює провину і визнає правомірність постанови уповноваженого органу (посадової особи).

Враховуючи соціально-психологічні ознаки провини, її стали визнавати приблизно з 40-х років. [12, c.47]

Під гарантіями прав в юридичній літературі розуміються умови і засоби забезпечення їх ефективної реалізації та охорони.

Умовно всі гарантії прав громадян в адміністративному процесі можна розділити на кілька груп.

Перша група - принципи, на яких повинні будуватися процедури реалізації цих прав. До них відносяться: простота, оптимальність, гласність, безпосередність, вирішальна роль низових ланок системи органів виконавчої влади у реалізації прав конкретних громадян, рівність сторін перед законом. [9, c. 68-79]

Гласність передбачає гарантовану можливість отримання вичерпної та об'єктивної інформації всіма зацікавленими в тому особами про хід та результати підготовки, розгляду та прийняття рішення у справі. Процес ведеться, як правило, відкрито. На засіданнях уповноважених органів під час провадження справи про адміністративне правопорушення можуть бути присутніми будь-які особи, якщо це не заборонено законом і рішенням уповноваженого органу, що розглядає справу.

Учасники процесу мають можливість безперешкодно користуватися процесуальними правами, знайомитися з матеріалами справи, документами, прийнятими у справі рішеннями, можуть фіксувати письмово або з використанням аудіозапису хід провадження у справі. Відео-та аудіозапис допускаються з дозволу суду, державного органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі. До участі в адміністративному процесі часто залучаються представники громадськості.

Але в практиці судів у справах неповнолітніх, міжнародні правила рекомендують проводити закриті засідання, даючи можливість підлітку, яка вчинила правопорушення, вести себе спокійно і не побоюватися розголосу інформації про його діяння. Навіть засобам масової інформації, в подібних випадках, даються вказівки про можливе викладі фактів зі слів зацікавлених сторін, наприклад, не вказувати прізвище, точне місце проживання, навчання або роботи.

Забезпечуючи конституційне право бере участь у справі, не володіють мовою, якою ведеться процес, гарантується право давати пояснення, заявляти клопотання, приносити скарги, знайомитися з матеріалами справи, виступати при його розгляді на рідній мові або іншою мовою, якою вони володіють. Це право гарантується можливістю безкоштовно користуватися послугами перекладача. Всі документи процесуального характеру з виробництва про адміністративне правопорушення переводяться на рідну мову.

Лаконічність чи простота процесу означають мінімальність або принаймні відсутність зайвих вимог до доведенню громадянином свого права. Необхідна інформація береться з документів, які додаються до заяви. Адміністрація (посадова особа) у праві вимагати від громадянина подання документів, що підтверджують його право. Однак існує думка, що час доказування має бути розділене між громадянином і державним органом, зобов'язаним всіляко сприяти громадянинові в здійсненні його прав (наприклад, при документальному обгрунтуванні права на отримання пенсії, доведення проводиться громадянином і адміністрацією підприємства спільно). [2, c.5]

При прийомі заяви забороняється вимагати від громадян документи і відомості, не передбачені законодавством.

Безпосередність полягає, перш за все, в особистій участі громадянина в розборі його справи. Це дає йому можливість усно викласти свою думку, привести заперечення та додаткові докази, дати пояснення, тобто зробити істотний вплив на зміст рішення. Законодавчо принцип закріплений в статті 10 Указу президента Республіки Казахстан, що має силу Закону "Про порядок розгляду звернень громадян".

Цей же принцип стосовно до органу виконавчої влади передбачає ведення справи одним і тим ж посадовою особою, неправомірність перекиданням справи від одного до іншого службовцю, а також переважне отримання інформації від зацікавленої особи поряд з дослідженням документів, свідчень свідків.

Це дослідження припускає заслуховування справи або прочитання його матеріалів особою, що має право прийняти рішення. Рішення може грунтуватися тільки на фактах, безпосередньо сприйнятих вирішальним справу суб'єктом виконавчої влади. Якщо їх недостатньо для винесення обгрунтованого рішення, то повинні бути витребувані додаткові.

Не порушує принципу безпосередності можливість участі в справі законного представника громадянина та його захисника. Захисник покликаний допомагати громадянам у реалізації їх прав, щоб ті через незнання законодавства не зазнали шкоди в адміністративному процесі.

Вирішальна роль низової ланки системи органів виконавчої влади полягає в тому, що по більшості справ, розглянутих органами виконавчої влади, рішення виноситься першою інстанцією, яким-небудь низовим ланкою цієї системи. Оскарження за загальним правилом зупиняє виконання постанови до розгляду скарги.

Принцип відповідальності за порушення правил процесу і за прийнятий акт. Посадові особи, винні у порушенні правил процесу або в прийнятті незаконного акту, несуть дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Другу групу гарантій прав громадян становлять їх процесуальні права і обов'язки, надані їм для реалізації матеріальних прав і обов'язків. Як відзначається в літературі, визначити процесуальний статус громадянина досить складно тому, що його правове становище зазвичай окреслюється адміністративно-процесуальним правом опосередковано, тобто через встановлення відповідних обов'язків органу управління. [9, c.75]

Нормотворча практика повинна розвиватися шляхом прямої констатації прав і обов'язків громадян стосовно кожного адміністративній справі з їх участю. Посилення правового впливу на розвиток суспільних відносин сприяє формуванню більш активної ролі самих учасників правовідносин. Держава в особі уповноважених органів лише визначає рамки, деякі обмеження, що виключають ущемлення інтересів держави. У цьому сенсі права і обов'язки громадянина повинні бути збалансовані з обов'язками і владними повноваженнями органів управління.

Третю групу гарантій прав громадян створять процесуальні повноваження і обов'язки органів виконавчої влади та посадових осіб. Законодавство визначає, наприклад, обов'язок цих органів і посадових осіб приймати заяви громадян і відповідні документи; давати відповіді на скарги і приймати по них необхідні заходи; всебічно вивчати всі матеріали справи; виносити законні та обгрунтовані рішення, з якими зв'язується здійснення громадянами прав або виконання обов'язків та ін Процесуальний статус посадових осіб закріплений в багатьох нормативно-правових актах.

Нормативними актами передбачаються строки здійснення тих чи інших процесуальних дій громадянами, органами виконавчої влади, посадовими особами щодо забезпечення прав і виконання обов'язків громадян. Такі терміни покликані гарантувати своєчасний розгляд і вирішення індивідуальних справ, служити однією з юридичних засобів боротьби з тяганиною, безвідповідальністю в діяльності державних органів. Крім того, елементом багатьох процедур є процесуальні переваги - особливі види процесуальних прав громадян та процесуальні заборони - особливі види процесуальних обов'язків.

Важливою гарантією є те, що в актах, що регулюють реалізацію прав і обов'язків громадян, містяться норми про відповідальність громадянина, органу виконавчої влади, посадових осіб за невиконання або неналежне виконання тих чи інших процесуальних дій.

Вперше до Кодексу про адміністративні правопорушення включені норми, що містять правові ідеали, основоположні ідеї, що відображають уявлення про долженствующем, з точки зору правової, організації суспільства.

Особливість принципів адміністративного процесу полягає в тому, що вони представляють не тільки пізнавальний образ адміністративного процесу, а й втілюють у собі інструментальні можливості права, відповідають на питання провадження у справах про адміністративні правопорушення, формують відповідні процесуальні відносини. [13, c.219]

1.2 Адміністративне провадження або процес

Законодавець, як правило, намагається уникнути теоретичних складнощів, а отже, в статтях КпАП, що регулюють порядок розгляду справ (з приватизації, земельних відносин та ін), на даний момент немає і спроб виділення різних видів адміністративних проваджень. Проте загальновідомо, що будь-яке виробництво, у тому числі і адміністративне, є сукупність встановлених послідовних дій для досягнення якого-небудь результату (наприклад, розгляд компетентним органом або уповноваженою особою адміністративного правопорушення). У літературі містяться конструктивні підходи до вивчення адміністративного провадження. Наявні розбіжності у поглядах носять непринциповий характер і часто їх "провокує" законодавець. У законодавстві "управлінський", "адміністративний" і інші слова, пов'язані з поняттям процесу, дають привід для різних підстав класифікації адміністративного процесу.

Дана проблема давно вийшла за межі теоретичних суперечок про відмінність матеріального та процесуального права. Створюються спеціалізовані адміністративні суди, вдосконалюється виробництво у справах про адміністративні правопорушення. У цьому контексті будь-яке нове судження чи пошуки відповідей на питання в ранніх роботах (Н. Г. Саліщева, Г. М. Петрова, В. М. Манохіна, А. Є. Луньова та ін - всі вони повинні вивести до рішення про можливості кодифікації адміністративно-процесуальних норм. Подібна акцентація проблем наводить А. А. Дьоміна до висновку про те, що адміністративний процес - це процедура тристоронньої вирішення спорів, що випливають із владних відносин (тобто адміністративних і дисциплінарних спорів), в будь-якому органі держави і при будь-якому способі організації такого розгляду (ці способи будуть складати різновиди адміністративного процесу). [14, c. 10-18]

З точки зору Д. М. Бахраха, адміністративний юрисдикційний процес являє собою таку примусову діяльність, яка регулюється нормами адміністративного права. У ньому можна виділити наступні складові частини або виробництва: у справах про адміністративні правопорушення, щодо застосування заходів адміністративного припинення і відновлення, застосування правових заходів громадського впливу, застосування заходів дисциплінарного впливу на основі норм адміністративного права. [15, c.234]

Виходячи з розуміння, що процес - сукупність послідовних дій, розглядають діяльність з реалізації матеріальних адміністративно-правових норм в якості адміністративного процесу, сутність якого може мати правозастосовний і правоохоронний аспекти.

Аналіз не тільки представлених точок зору, але і нормативних правових актів дає можливість реально представити дуалістичне розуміння самої дійсності. І зрозуміло, що в наше завдання повинно входити не тільки "відтворення" правової інформації, а й спроба сформувати власні судження з урахуванням запропонованих рекомендацій. [6, c.39]

Національна правова доктрина Республіки Казахстан містить основоположні ідеї, згідно з якими правосуб'єктність та відповідальність фізичних і юридичних осіб регулюється тільки нормативно-правовими актами, що мають силу закону. Правомочність видавати такі акти мають Парламент і Президент (укази, які мають силу закону, - п. 2 ст. 61 і закони-підпункт 4 ст. 53 Конституції РК). Президент і Парламент, виступаючи від імені народу і держави (п. 3 ст. 3 Конституції РК), спираються у своїх рішеннях на єдине джерело державної влади - народ;

Отже, законодавцем сформована державна воля і втілена в нормах законів та указів, що мають силу закону. А завдання виконавчої влади - забезпечити виконання цієї волі і законів.

Разом з тим, норми матеріального права у сфері державного управління не можуть бути реалізовані шляхом простого дотримання законів, виконання або використання суб'єктивних прав. У адміністративно-владного суб'єкта виникає реальна потреба у виданні (прийняття) індивідуального акту, за допомогою якого норма права (самих різних галузей та інститутів - громадянського, митного) адаптується до конкретного життєвого факту (випадку). А це, в кінцевому рахунку, означаємо що адміністративний процес - сукупність дій, що мають на меті реалізацію матеріальних адміністративно-правових та інших норм за допомогою адміністративної діяльності, пов'язаної з прийняттям індивідуальних актів і дозволом конкретних питань і деліктів.

1.3 Суб'єкти адміністративного процесу, адміністративно-юрисдикційної діяльності

Законодавство містить адміністративно - процесуальні норми, що визначають коло суб'єктів адміністративного процесу, їх процесуальні права та обов'язки, принципи розгляду справ і відповідальність за порушення адміністративно-процесуальних норм, на базі яких виникають і реалізуються адміністративно-процесуальні відносини.

Джерелами, які містять такі норми, є Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення та інші нормативні правові акти, що регулюють порядок притягнення до відповідальності.

Суб'єкт адміністративного процесу - це сторона в процесі, що захищає свій законний, як вона вважає, інтерес, своє право, оспорюване або порушувана іншою стороною. Природно, кожна сторона має сукупністю процесуальних прав і обов'язків, перебуваючи в кореспондуючих відносинах з іншого. Але характер цих прав і обов'язків, а також їх обсяг різні, оскільки в кожному окремому випадку правове становище учасників процесу різна. Це залежить від матеріальної норми, яка застосовується в даному випадку, особливостей адміністративного процесу для даної галузі права.

Як і в будь-якому адміністративному правовідносинах, однією зі сторін адміністративно-процесуального відносини завжди є орган (посадова особа), який здійснює державно - владну діяльність. Зазвичай це орган виконавчої влади (наприклад, державна інспекція), в окремих випадках - суд, суддя. Ці компетентні органи (посадові особи) вправі видавати владні акти, складати правові документи, що визначають рух і долю справи, - вони складають протоколи, приймають постанови, відміняють і змінюють їх, виконують постанови, виступаючи при цьому в двох якостях: як інстанція, роздільна справу , і як сторона адміністративного процесу. У тому випадку, коли орган управління не уповноважений вирішувати справу (наприклад, при оскарженні його дій у вищу інстанцію), він виступає як сторона адміністративного процесу.

Іншою стороною процесу є особи, які захищають свої права (інтереси); громадяни, державні, недержавні організації, їх посадові особи, органи прокуратури (наприклад, приносячи протест у порядку загального нагляду на адміністративне стягнення), а також суб'єкти, які беруть участь у процесі в якості свідків , експертів, потерпілих, осіб, що представляють інтереси державних і громадських організацій чи громадян.

В адміністративному процесі можуть брати участь державні органи - органи управління, органи прокуратури, суди, уповноважені посадові особи, громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Названі суб'єкти мають правосуб'єктність і в установленому порядку вступають в адміністративно-правові відносини. З огляду на характер подібних правовідносин, слід усвідомлювати, що обов'язковими учасниками (стороною) можуть бути уповноважені органи (особи), що представляють інтереси державної влади (керівники виконавчих органів, судді, прокурори). Участь же інших сторін визначається спеціальними процедурами.

В адміністративному праві домінують галузева і спеціальна правосуб'єктність, характеризує становище учасників правовідносин.

Оцінюючи адміністративно-процесуальну правоздатність необхідно виходити з таких положень:

- Суб'єкт може бути стороною адміністративного процесу, якщо це передбачено законодавством Республіки Казахстан і зачіпаються його права, обов'язки та охоронювані законом інтереси;

- Стороною або учасником процесу він стає коли проявляє юридичну зацікавленість у результаті справи.

Для участі у процесі як повноправного суб'єкта установа, громадяни повинні мати адміністративно-процесуальної правоздатністю. Так, органи санітарного, екологічного нагляду правомочні давати висновки, на підставі яких визначаються вимоги до ліцензійних видів діяльності, а також ліцензованих видів діяльності. [16, с.39]

Розглянемо більш детально правове становище суб'єктом адміністративного процесу.

По-перше - це сторона в процесі, де вона захищає свій конкретний інтерес, своє право, і оспорюване або порушувана іншою стороною процесу. При цьому сторона адміністративного процесу має сукупністю процесуальних прав і обов'язків, перебуває в тісних кореспондуючих відносинах з іншою стороною процесу.

По-друге - учасники адміністративного процесу можуть виступати як свідки, експерти, поняті, спеціалісти, перекладачі.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення учасниками процесу є потерпілі, особи, що виступають на захист прав сторін процесу, в тому числі адвокати (ст.ст.588-592 КпАП РК). Необхідно звернути увагу на те, що в кожному з перерахованих вище випадків є специфіка правового становища учасників процесу в залежності від сукупності низки умов: матеріальної норми, яка застосовується в конкретному випадку, особливостей адміністративного процесу для даної галузі права.

Усі учасники адміністративного процесу, для реалізації свого суб'єктивного права мають можливість обирати певний варіант поведінки, тобто мають адміністративно-процесуальної правоздатністю. Наприклад, для громадян РК ст.13 Конституції гарантує право оскарження незаконних дій державних і громадських органів їх посадових осіб. Дане право забезпечується можливістю для кожного громадянина РК безпосередньо або через свого представника звернутися за захистом суб'єктивних прав до компетентного державного органу, а у випадках, передбачених законом, - до суду.

Найбільш характерними рисами суб'єктивного процесуального права є наступні:

1. Воно засноване на нормах об'єктивного права.

2. Сторона, яка має таке право, має реальну можливість здійснювати певні дії (подати заяву, скаргу, вимагати відшкодування завданої шкоди, залучення до матеріалів справи нових доказів і т.п.).

3. Наявність суб'єктивного процесуального права передбачає процесуальну обов'язок інших осіб (наприклад, державних органів) здійснювати або, навпаки, не вчиняти будь-які конкретні дії. Важливою ознакою суб'єктивного права є захист в судовому або адміністративному порядку в тих випадках, коли це право оспорюється або порушується.

Розглянемо питання про суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин. В якості суб'єктів адміністративного процесу виступають:

- Громадяни РК, іноземні громадяни та особи без громадянства;

- Державні органи;

- Державні підприємства та установи;

- Державні службовці.

Повноправними суб'єктами (стороною) адміністративного процесу є громадяни РК. Суб'єктами багатьох виробництв виступають також знаходяться на території Казахстану іноземні громадяни та особи без громадянства (апатриди) за загальним правилом вони користуються в процесі тими ж правами і гарантіями і на них покладені ті ж обов'язки, що і на громадян республіки. [17]

Але є і відмінності в їх адміністративної правосуб'єктності, тому що громадянство - найважливіший компонент адміністративно-правового статусу особистості. Дані особи утворюють найбільш численну групу суб'єктів адміністративного процесу. У ньому вони виступають в якості:

- Особи, яка порушила адміністративну справу перед органом, який має право на його вирішення;

- Сторони адміністративного спору за захист порушеного чи оспорюваного права;

- Третьої особи, тобто особи, як заявив самостійне вимогу на предмет спору, так і не заявив такої вимоги, але приєдналася до вимог однієї з сторін;

- Уповноваженого представника, якщо інше не передбачено законодавством;

- Особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;

- Потерпілого, тобто особи, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду;

- Свідка;

- Особи, що захищає права та інтересу інших осіб.

Для участі у процесі як повноправного суб'єкта громадянин повинен володіти адміністративно-процесуальної правоздатністю, яка нерозривно пов'язана з його правоздатністю. Тому громадянин може бути стороною адміністративного процесу в усіх випадках, коли зачіпаються його права, обов'язки, що охороняється законом інтерес. Адміністративно-процесуальна дієздатність громадян визначається виходячи зі змісту матеріальних відносин (житлові, трудові, податкові, адміністративні, дисциплінарні і т.п.). Як відомо, адміністративної відповідальності підлягають особи, які досягли 16-річного віку і за станом здоров'я є осудними.

Адміністративно - процесуальний статус громадянина, що виступає в процесі в якості однієї з його сторін, визначається двома основними юридичними ознаками: 1) юридична зацікавленість у результаті справи, 2) поширення на громадянина всіх правових наслідків ухваленого рішення по конкретній адміністративній справі.

Положення громадян в адміністративному процесі визначається специфікою взаємин між управлінським апаратом і особистістю. Відносини між виконавчим органом, посадовою особою та громадянином з приводу реалізації прав виникають звичайно з ініціативи останнього. Відносини з приводу виконання громадянином обов'язків можуть складатися як з його ініціативи, так і відповідних органів виконавчої влади. Особливістю виробництв за участю громадян є включення можливої ​​стадії оскарження рішень і дій низових органів управління і посадових осіб або вищестоящому органу, або до суду.

Державні органи. Їм належить особлива роль у сфері управлінських відносин. Органи державної влади, органи державного управління, суд, прокуратура в тій чи іншій мірі наділені правом з вирішення конкретних управлінських справ. В адміністративному процесі державні органи можуть виступати у двох якостях: як інстанція, роздільна справу (наприклад, начальник ОВС, санітарний інспектор, охотінспектор, рибінспектор і т.д.), і як сторона адміністративного процесу (наприклад, посадова особа, дії якої оскаржуються в вищестоящий державний орган або суд). При цьому закон зобов'язує це посадова особа подавати необхідні докази, давати пояснення по яке з'явилося справі, не перешкоджатиме процесу. У тих справах, які виникають у зв'язку з вчиненням адміністративного проступку, стороною адміністративного процесу є посадова особа, яка склала відповідний протокол про правопорушення.

Ми згодні з думкою професора А.П. Коренєва, що поняття органу державного управління може бути визначена як структурно оформлене самостійне утворення, виконуюча діяльність з метою вирішення завдань суспільства у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва і в міжгалузевих сферах державної діяльності. [18, с.61-85]

Органи прокуратури також досить часто є сторонами адміністративно-процесуальних відносин. Їхній правовий статус регламентується спеціальним актом і КпАП РК. Так, прокуророві надано право перевіряти законність застосовуваних до громадян заходів впливу за адміністративні правопорушення, приносити протести в порядку загального нагляду на незаконний акт управління, на адміністративне стягнення, винесене в порушенні вимог закону, опротестовувати незаконні дії посадових осіб, а також ряд інших процесуальних прав. При цьому Закон Республіки Казахстан "Про прокуратуру" від 21 грудня 1995 року визначає порядок складення протесту, а також обов'язки органу управління розглянути протест у встановлений термін. [19]

Державні органи можуть виступати в якості:

- Органу, який дозволить адміністративну справу;

- Органу, який порушив адміністративну справу;

- Сторони адміністративного спору;

- Третьої особи;

- Органу, що захищає права та інтереси інших осіб.

Державні підприємства та установи є юридичними особами. Вони, а також їх структурні підрозділи (дільниці, філії і т.п.) можуть виступати в якості:

- Організації, яка порушила адміністративну справу у зв'язку із здійсненням своїх функцій перед органом, який має право на його вирішення;

- Сторони адміністративного спору;

- Третьої особи;

- Організації, що захищає права та інтереси інших осіб.

Органи внутрішніх справ як суб'єкти адміністративного процесу. Виступають в ньому в тій же якості, що й інші державні органи. Характерним для відділів внутрішніх справ як суб'єктів адміністративного процесу є те, що вони часто виступають в якості органу, який дозволить справу, і сторони адміністративного процесу. Багато питань у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки розглядаються і вирішуються органами внутрішніх справ, які мають також широкими юрисдикційними повноваженнями, виносять постанови про накладення на винних осіб адміністративних стягнень і застосовують інші заходи адміністративного примусу [23, c.163-164]

У тих випадках, коли орган внутрішніх справ не уповноважений вирішити справу, він виступає як орган, що порушив адміністративну справу у зв'язку із здійсненням своїх функцій перед органом, який має право на його вирішення.

При оскарженні дій ОВС він виступає як сторона адміністративного процесу і несе певні процесуальні обов'язки. У справах про адміністративні правопорушення, розгляд і вирішення яких не відноситься до компетенції ОВС, останні виступають як сторона, що склала протокол про адміністративне правопорушення.

Адміністративна процесуальна правоздатність визнається за всіма згаданими суб'єктами.

На нашу думку неправомірно в одному ряду розглядати статус суб'єктів і учасників адміністративного процесу, в силу цього може скластися переконання про те, що суб'єктом може бути владний орган, а інші тільки допомагають владі. Крім того, не можна не бачити, що суб'єкти процесу мають правові можливості. Про це свідчить архітектоніка адміністративного процесу: 1) участь одного або декількох органів виконавчої влади; 2) розгляд питань відносяться до кола повноважень управлінських органів і посадових осіб; 3) участь громадян і юридичних осіб як ініціаторів процесу; 4) наявність стадій процесу; 5) юридична формалізація процесу та його стадій у спеціальних правових актах.

Не виключаючи можливості самих різних ситуацій і деліктів управлінського характеру, вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на діяльності суб'єктів, правомочних приймати заходи впливу відповідно до КпАП. Законодавець не тільки визначає основні положення про органи (посадових осіб), які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й докладно викладає порядок складання протоколів про правопорушення, характер їх змісту, умови накладення адміністративних стягнень без складання протоколу (наприклад, при мінімальному розмірі штрафу) та порядок застосування заходів адміністративного впливу.

Характеристика стадій адміністративного провадження досить докладно розглянута у навчальній та спеціальній літературі, тому виділимо принципові положення.

У юридичній літературі нерідко підкреслюється, що спільна кодифікація матеріальних і процесуальних норм про адміністративну відповідальність у жодному нормативному акті - не кращий варіант організації нормативної її основи. [20, c.47]

Іншою не менш важливою проблемою поряд зі створенням Адміністративно-процесуального кодексу є встанов ня переліку суб'єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності. У цьому напрямку помітні зусилля фахівців. Тристоронній характер правовідносин є необхідною ознакою адміністративного процесу, який необхідний для того, щоб відрізнити процесуальні відносини від матеріальних, а також від інших правовідносин.

Процесуальними дії адміністрації стають негайно, якщо сторін у правовідносинах три: громадянин, посадова особа, дії якої оскаржуються, і особа, уповноважена вирішити питання по формі і по суті. [21, с.8]

Законодавець не обтяжує себе завданнями щодо визначення кола суб'єктів адміністративного процесу оскільки доводиться вирішувати прикладні питання: органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення.

За версією чинного КпАП (розділ 3) справи про адміністративні правопорушення розглядають:

- Судді спеціалізованих районних та прирівняних до них адміністративних судів;

районні (міські), районні у містах комісії по захисту прав неповнолітніх;

органи внутрішніх справ та інші органи державного нагляду і контролю (їх посадові особи), уповноважені на те ст. 543-576-3 КпАП. [23, c.163-178]

Використовуючи напрацювання фахівців кримінального процесу, що дають визначення суб'єктів кримінального процесу, можна визначити суб'єктів адміністративного процесу з урахуванням характеру виробництва у справах про адміністративні правопорушення.

Таким чином, суб'єктами адміністративного процесу (провадження у справах про адміністративні правопорушення) є всі суб'єкти, які беруть участь у процесі органи та особи, оскільки вони, при всій відмінності цілей, що стоять перед ними при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, мають права і несуть обов'язки, передбачені адміністративно-процесуальними нормами. [22, c. 72]

Перелік учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, їх права та обов'язки за останні десятиліття зазнали змін.

По-перше, на відміну від КпАП 1984 чинний Кодекс розширив перелік самих учасників, що зумовлено характером правопорушень, обставин, що мають відношення до справи, і порядком розгляду.

По-друге, у процесуальному законодавстві відбуваються помітні зміни, які свідчать про універсалізації процедур процесу. У зв'язку з цим висловлюють і критичні зауваження. Оскільки законодавець у адміністративному провадженні ввів поняття особистості підозрюваного (ч. 1 ст. 618 та ін), яке вписується в правила розслідування, розгляду справи про адміністративні правопорушення, КпАП повинен визначитися і з відповідними положеннями зазначених осіб (наприклад, не дуже зрозумілий різний перелік осіб, які підлягають приводу по КпАП, ЦПК, КПК РК).

Глава 34 КпАП визначає перелік-учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, їх права та обов'язки:

- Особа, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення;

- Потерпілий;

- Законні представники фізичної особи;

- Законні представники юридичної особи;

- Захисник;

- Свідок;

- Понятий;

- Спеціаліст;

- Перекладач;

- Експерт;

- Прокурор.

Учасники виробництва мають процесуальні права та обов'язки: 1) знайомитися з протоколом про адміністративне правопорушення та іншими процесуальними документами; 2) давати пояснення з питань, що мають відношення до справи; 3) робити зауваження щодо змісту процесуальних документів; 4) подавати докази у справі, 5 ) заявляти клопотання і відводи; 5) користуватися юридичною допомогою захисника; 7) виступати в ході виробництва на рідній мові, якою володіють і іншими правами та обов'язками (оскаржити заходи забезпечення та ін.)

Важливо також відзначити, що КпАП встановлює відповідальність за невиконання процесуальних обов'язків (ст. 600 КпАП). Так невиконання процесуальних обов'язків свідком, фахівцем, експертом і перекладачем тягне за собою адміністративну відповідальність. [23, c.187]

Крім того, КпАП містить ряд вимог, перелік обставин, що виключають можливість участі в провадженні у справі про адміністративне правопорушення. Так не можуть виступати в якості захисника і представники особи, що є співробітниками державних органів, які здійснюють нагляд та контроль за дотриманням правил, порушення яких є підставою для порушення даної справи, якщо вони раніше виступали в якості учасників провадження у даній справі.

На додаток до даних вимогам КпАП встановлює процедуру самовідводу та відводу осіб та їх забезпечення відповідно до ст. 602 КпАП.

До участі у провадженні у справі про адміністративне правопорушення не допускаються експерт і перекладач, еслгі вони перебувають у родинних відносинах з особою, що залучаються до відповідальності, потерпілим, законними представниками, захисником, представником, прокурором, суддею, членом колегіального органу або посадовою особою, у виробництві яких знаходиться справа, або якщо вони раніше виступали як інших учасників провадження у даній справі, а так само, якщо є підстави вважати цих осіб особисто, прямо чи опосередковано зацікавлені у даній справі (виділено нами - А. Т.).

2. ВИРОБНИЦТВО У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

2.1 Сутність, стадії та види адміністративного провадження

У традиційних процесуальних галузях права, в тому числі і в адміністративно-процесуальному, правозастосовна діяльність складається з певної сукупності більш дрібних частин - виробництв, тобто процес - є сукупність виробництв. Адміністративне провадження - нормативно врегульований порядок діяльності повноважних суб'єктів з розгляду і вирішення індивідуально-конкретних адміністративних справ, визначених їх категорій. Адміністративне провадження відрізняється від інших характером розв'язуваних справ, який і відображається у назві того чи іншого виробництва. Характер справ визначає і специфіку конкретних завдань, що стоять перед виробництвом (наприклад, припинення адміністративного правопорушення, прийняття рішення за скаргою і т.д.). Дати вичерпний перелік виробництв, які складають структуру адміністративного процесу, не представляється можливим, оскільки з розвитком суспільних відносин одні з них відмирають (наприклад, провадження у справах про адміністративне виселення, провадження у справах про безоплатне вилучення будівель, зведених громадянами на нетрудові доходи і ін) , інші ж, навпаки, будуть з'являтися.

На сьогоднішній день з урахуванням стану діючого законодавства у правонаделітельном адміністративному процесі об'єднані наступні види виробництв:

- Комплектування особового складу (призов на військову службу, прийом до вузів і ін);

- Приватизаційне;

- Розгляд звернень громадян;

- Справи про винаходи, по патентних справах;

- Вилучення земель для державних або громадських потреб;

- Надання земельних ділянок у володіння, користування та оренду громадянам і юридичним особам;-заохочувальну;

- Розподільне та ін [7, c.69]

У науці адміністративного права поки ще немає єдиного підходу до класифікації адміністративних проваджень. Це багато в чому зумовлюється суперечками з приводу обсягу і змісту самого адміністративного процесу. Тим не менш, на практиці до теперішнього часу склалася певна система класифікації адміністративних проваджень. Критерієм поділу адміністративного процесу на окремі види виробництв служить характер індивідуально-конкретних управлінських справ, що відображає їх найбільш суттєві властивості і особливості.

Кожне виробництво має на меті встановлення чіткого порядку розгляду та вирішення конкретної категорії управлінських справ. Наприклад, порядок розгляду та вирішення пропозицій, заяв і скарг громадян суттєво відрізняється від встановленого порядку застосування уповноваженими на те органами заходів заохочення до громадян за досягнуті успіхи в господарській чи іншій сфері управління.

Кожне адміністративне виробництво являє собою систему норм, що регламентують порядок розгляду та вирішення тих чи інших однорідних груп управлінських справ.

В адміністративному процесі об'єднані:

- Справи про адміністративні правопорушення;

- Застосування заходів адміністративного стягнення у справах про діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

- Застосування заходів адміністративного припинення;

- Скарги;

- Видворення за межі Республіки Казахстан громадян та осіб без громадянства;

- Дисциплінарне провадження;

- Справи про знесення самовільно возведеіших господарських і побутових будівель;

- По стягненню податків та інших платежів до бюджету, не внесених у встановлений термін та інші.

- Стягнення (відгук) до бюджету в безспірному порядку коштів, виділених з республіканського бюджету і використовуються не за призначенням;

- Вилучення земельних ділянок за систематичне порушення правил користування землею.

У зв'язку з цим доречно зробити ряд уточнень:

1. той чи інший вид виробництва пов'язаний не тільки з обслуговуванням нових відносин, але і процесуальним порядком реалізації матеріальних норм;

2. конкретний вид виробництва передбачає створення обмежувальних рамок прояву влади, владних повноважень уповноважених органів та кореспондуючих зв'язків між учасниками виробництва;

3. типологічна характеристика видів виробництв може бути пов'язана з аналізом: а) відносин, які розвиваються в межах того чи іншого виробництва (наприклад, розгляд звернень громадян тощо), б) процесуальних форм вирішення поставлених учасниками відносин питань (розгляд скарги в судовому або адміністративному порядку і т.д.); в) змісту самого виробництва, що визначає правосуб'єктність уповноваженого органу (адміністративне, дисциплінарне, виконавче і т.д.);

4. оскільки виробництво пов'язане з вирішенням справи, то воно може бути представлено: а) як формально-логічний процес; б) як творчий процес, в) як державно-владна діяльність органів держави.

Заслуговує на увагу підхід В.А. Юсупова, який виділяє: 1) установчі виробництво; 2) провадження у виробленні актів; 3) виробництво по здійсненню оперативної діяльності; 4) виробництво по здійсненню реєстраційних дій; виробництво за висновком адміністративних договорів; 5) провадження по розгляду справ і т.д. [24, c.81]

Виробництво можна розглядати як структурну частину визначеного виду адміністративного процесу, і як правовий інститут. Але якщо ця сукупність юридичних норм іменується правовим інститутом, то є всі підстави говорити про їх цілісності, характеристиках, які об'єднують взаємодія суб'єктів, учасників з приводу рішення зацікавленого питання. В іншому випадку перелік сукупних дій можна зробити невизначено нескінченним (наприклад, в залежності від місця розгляду справи про правопорушення, способу прийняття рішення і т.д.).

Кожен процес ділиться на стадії - логічно пов'язані, такі одне за іншим певні дії суб'єктів процесу. Адміністративно-процесуальні стадії показують динаміку процесу: його початковий момент, проміжний стан і логічно завершений пункт для оформлення в процесуальному акті. Кожна стадія має відносну самостійність, має своєю метою вирішення певної проміжної задачі, а нерідко і встановлені тимчасові рамки. На будь-якій стадії процесу його учасники виконують специфічні процесуальні ролі, наділені відповідними процесуальними правами і обов'язками, здійснюють процесуальні дії, що фіксуються установленим способом. Деякі стадії носять характер завершення процесу (виробництва).

Будь-яке соціальне управління, в тому числі і державне, циклічно, тому й адміністративний процес володіє цією властивістю. Кожна юридична справа проходить в процесі ряд стадій, сукупність яких утворює управлінський цикл.

Виділяють такі, загальні для адміністративного процесу, а отже, і для будь-якого з вхідних в нього виробництв, стадії (у різних виробництвах вони можуть називатися по-різному):

1. виявлення проблеми, яка потребує вирішення;

2. аналіз цієї проблеми і вироблення проекту рішення;

3. розгляд проекту (його узгодження, обговорення, експертна оцінка);

4. затвердження проекту, тобто прийняття рішення;

5. доведення його до виконавців;

6. організація виконання рішення і контроль за його виконанням;

7. перегляд у разі необхідності раніше прийнятого рішення, його коригування, скасування або призупинення дії.

Кожне адміністративне провадження проходить деякі стадії. Під стадією розуміється така відносно самостійна частина послідовно здійснюваних процесуальних дій, яка поряд із загальними завданнями має властиві тільки їй цілі і особливості, що стосуються учасників процесу, їх прав і обов'язків, строків вчинення процесуальних дій і характеру оформлюваних процесуальних документів.

Укрупнене, до стадій відносяться:

- Обов'язкова - виявлення проблеми, яка потребує вирішення, адміністративне розслідування і направлення матеріалів за підвідомчістю; розгляд справи компетентним органом (посадовою особою) і прийняття постанови;

- Факультативна - оскарження і опротестування постанови, його перегляд, безумовно, обов'язкове виконання постанови, винесеного у справі.

Не будь-адміністративне провадження включає всі перераховані стадії. Наприклад, немає необхідності в стадії виявлення проблеми у виробництві за зверненнями громадян, коли вона виявляється з самої заяви (пропозиції).

Звичайно, не будь-яке адміністративне виробництво включає в себе всі перераховані стадії. Наприклад, немає необхідності в стадії виявлення проблеми у виробництві за зверненнями громадян, коли вона виявляється з самої заяви (пропозиції).

Стосовно до процесу управлінського правотворчості виділяють наступні стадії:

1. встановлення необхідності видання акта;

2. підготовка проекту акта;

3. внесення проекту акта на розгляд органу управління;

4. обговорення проекту;

5. прийняття рішення за проектом;

6. опублікування прийнятого акту.

У більшості стадій не важко виділити етапи - сукупність дій, що переслідують якусь внутрістадійную проміжну мету. Наприклад, стадія розгляду справи у провадженні за зверненнями громадян включає в себе встановлення і дослідження фактичних обставин, вибір відповідних матеріально-правових норм; обговорення проекту акта управлінського правотворчості - вручення його зацікавленим учасникам, внесення і узгодження всіх поправок до акта перед остаточним вступом в юридичну силу .

Таким чином, процес має чотирьохрівневий структуру: дії - етапи - стадії - виробництво.

У систему кожного адміністративного процесу включають такі адміністративні виробництва:

1. Виробництво за пропозиціями заявами і скаргами громадян.

2. Провадження у справах про заохочення.

3. Провадження у справах про дисциплінарні проступки, які підлягають вирішенню адміністрацією підприємств, установ і організацій.

4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення.

5. Провадження у справах про відшкодування в адміністративному порядку матеріальних збитків та інших

Як правило, те чи інше виробництво здійснюють відповідні органи державного управління, а деякі виробництва здійснюють їх посадові особи. Те ж стосується і організацій та їх посадових осіб.

Відносини, що виникають в ході здійснення того чи іншого виду виробництва, регулюються частіше всього адміністративно-процесуальними нормами. Це і об'єднує окремі виробництва в єдиний адміністративний процес.

Законодавство передбачає гарантії прав громадян на звернення до державних органів із заявами, пропозиціями та скаргами.

Порядок розгляду звернень громадян встановлено Указом Президента Республіки Казахстан, що має силу закону, "Про порядок розгляду звернень громадян" від 19 липня 1995 року згідно з яким: обов'язок розглядати письмові чи усні звернення громадян з питань, що входять до компетенції того чи іншого державного органу покладається на його керівника. [25]

Звернення громадян вирішуються відповідними центральними і місцевими державними органами, підприємствами, установами.

Встановлено максимальні терміни розгляду звернень громадян. Як правило, пропозиції розглядаються в строк до одного місяця, а скарги і заяви, які не потребують додаткової перевірки, вирішуються у термін до 15 днів. У тих же випадках, коли поставлений у скарзі або заяві питання вимагає додаткового вивчення, розгляд може бути продовжено, але не більше ніж на один місяць за умови дозволу на це керівника відповідного органу, про це повідомляється заявнику до 7 днів.

Заяви і скарги військовослужбовців і членів їх сімей вирішуються в більш короткі терміни. Як виняток ці терміни можуть бути продовжені на 15 днів (у зв'язку з необхідністю додаткової перевірки), про що має бути повідомлено заявітелю.Особое увагу законодавець звертає на стадію дозволу пропозицій і скарг, визначаючи такі обов'язки посадових осіб:

- Уважно розібратися в суті заяви, скарги, витребувати необхідні документи та вжити інших заходів для об'єктивного вирішення справи;

- Прийняти обгрунтоване рішення, забезпечити реалізацію його виконання, а в разі відхилення пропозиції, заявле6нія або скарги - дати вмотивовану відмову;

- Своєчасно повідомити громадянина про результати розгляду його звернення;

- Вжити необхідних заходів, спрямовані на усунення причин і умов, що породжують скарги, в тому числі на дії посадових осіб;

- Забезпечити контроль за діяльністю підпорядкованих органів з розгляду звернень громадян та організації особистого прийому.

Якщо діями посадових осіб завдано істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам громадян, то ці особи можуть бути притягнуті як до дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності.

На органи прокуратури покладено контроль і нагляд за дотриманням посадовими особами вимог законодавства при розгляді звернень громадян. Крім того, можливо судове оскарження неправомірних дій посадових осіб, що ущемляють права громадян.

Розгляд судом скарги і виконання прийнятого ним рішення здійснюється за правилами цивільного судочинства з тими винятками і доповненнями, які встановлені Законом (зокрема, встановлено десятиденний строк розгляду скарги відповідно до ст.276 ЦПК РК). [26, с.77]

За результатами розгляду скарги суд виносить будь-яка з двох рішень:

1. обгрунтованості скарги та обов'язки відповідного органу, посадової особи усунути допущене порушення прав громадян;

2. про відмову в задоволенні скарги, якщо суд встановить, що оскаржувані дії вчинені відповідно до закону в межах повноважень посадової особи і право громадянина не було ущемлено.

Про заходи, вжиті по виконанню рішення, суду повинно бути повідомлено не пізніше ніж через місяць. Суд має право виносити окрему ухвалу. Про результати його розгляду суду повідомляється в місячний термін.

Заохочення - є різновидом одного з основних методів державного управління - переконання.

У сфері управління широко застосовуються різні види заохочення, які поєднуються з матеріальними і моральними стимулами, сприяють підвищенню продуктивності праці, перетворюють його в життєву потребу.

Норми, які регламентують провадження у справах про заохочення, містяться у численних актах про заснування тих чи інших заходів заохочення.

Наприклад, Положення "Про проходження служби особами рядового і начальницького складу ОВС РК", затверджене Постановою Уряду РК № 1844 від 27 грудня 1995 року, передбачає такі види заохочень, як оголошення подяки, нагородження цінним подарунком, нагрудним знаком, присвоєння спеціальних звань і ін

Вищою формою заохочення громадян за видатні заслуги в економіці, науці, культурі, мистецтві, захисту Вітчизни, вихованні, освіті, охороні здоров'я та інші заслуги перед державою є нагородження державними нагородами.

Провадження у справах про заохочення складається з наступних основних стадій:

- Порушення клопотання про заохочення;

- Подання до заохочення;

- Розгляд справи про заохочення і прийняття по ньому рішення;

- Вручення заохочення.

Провадження у справах про дисциплінарні проступки підлягає вирішенню адміністрацією підприємства, установи, організації. Дисциплінарне виробництво забезпечує правильне і об'єктивне вирішення справи про дисциплінарний проступок з метою зміцнення державної та службової дисципліни, охорони прав і законних інтересів робітників і службовців, а також інтересів державних органів, підприємств, установи та організацій.

Норми, які регламентують дисциплінарне провадження, містяться у Кодексі законів про працю, Положенні про порядок вирішення трудових спорів, Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій, статутах і положеннях про дисциплінарну відповідальність, що діють у ряді галузей управління (дисциплінарний статут ОВС та ін.) [27]

Дисциплінарне виробництво складається з наступних основних стадій:

- Порушення справи про дисциплінарний проступок;

- Службове розслідування;

- Розгляд справи і прийняття по ньому рішення;

- Оскарження рішення у справі;

- Виконання рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Справа про дисциплінарний проступок збуджується уповноваженим на те особою за фактом вчинення проступку. Воно не порушується, якщо з моменту виявлення проступку минуло більше одного місяця або більше шести місяців з дня його вчинення, не рахуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці.

Такі справи можуть не збуджуватися, а матеріали за фактом вчинення проступку можуть направлятися для проведення службового розслідування.

Службове розслідування полягає в зборі та аналізі інформації про дисциплінарний проступок, виробництві перевірки, в отриманні пояснень від особи, яка притягається до відповідальності, зборі інших доказів, необхідних для вирішення справи в точній відповідності з законом.

Справа про дисциплінарний проступок розглядається уповноваженою на те посадовою особою, до числа яких належать керівники підприємств, установ, організацій, де працює приваблюваний, керівники вищих органів, а також інші посадові особи. У ряді випадків справа розглядається колегіально.

При розгляді справи, уповноважені посадові особи (органи) знайомляться з її матеріалами, заслуховують пояснення притягається, у разі необхідності истребуют додаткові відомості, докази і т.п.

За скоєний проступок накладається тільки одне з стягнень, передбачених чинним законодавством. При встановленні факту вчинення дисциплінарного проступку уповноважений орган (посадова особа) приймає у справі рішення, яке оформляється наказом. Письмовий наказ повідомляється винної особи під розписку і оголошується по підприємству, установі, організації.

Наказ про накладення дисциплінарного стягнення у встановлені законом терміни може бути оскаржена вищестоящому посадовій особі чи органу, рішення яких за скаргою є остаточним і може бути переглянуте тільки в порядку нагляду вищестоящими органами. Зазвичай оскарження виробляється в комісію по трудових спорах підприємства, установи, організації, потім до суду.

Що вступило в законну силу рішення (наказ) про накладення стягнення підлягає виконанню, яке полягає в оголошенні його під розписку або вчиненні виконавчих дій відповідної посадової особи. Наприклад, видання наказу про переведення винного на нижчеоплачувану посаду тягне фактичний переклад його на таку посаду.

Встановлено три види дисциплінарної відповідальності:

1. в порядку підлеглості;

2. в порядку, встановленому Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку;

3. в порядку, встановленому дисциплінарними статутами і положеннями про дисциплінарну відповідальність.

2.2 Сутність і порушення справи про адміністративне правопорушення

Провадження у справах про адміністративні правопорушення входить в структуру адміністративного процесу. Даний вид адміністративного провадження найбільш повно врегульоване матеріальними і процесуальними нормами адміністративного права. Застосування в ході розгляду справ про адміністративні правопорушення заходів державного примусу зумовлює високий ступінь регламентації процесу, всіх його стадій. Провадження у справах про адміністративні правопорушення в Республіці Казахстан регулюється Кодексом Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення можна розуміти двояко. "У першому аспекті дане виробництво тут визначається як самостійний інститут радянського адміністративного права ... в другому аспекті - як специфічна форма діяльності та зв'язку (відносин) різних суб'єктів ...". На думку Бахрах Д.М., з яким ми згодні, про виробництво можна говорити як про інститут адміністративного права, що включає в себе норми, що регулюють діяльність уповноважених органів і осіб по застосуванню адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення. При іншому підході розглянутий феномен - це діяльність уповноважених суб'єктів по застосуванню адміністративних стягнень і сукупність виникаючих при цьому відносин, врегульованих нормами адміністративного права. [28. C .124]

Законом визначено такі завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 577 КпАП РК):

1. своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи;

2. дозвіл його в точній відповідності з законодавством;

3. забезпечення виконання винесеної постанови;

4. виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень;

5. попередження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів, зміцнення законності.

Таким чином, мети попередження правопорушень та охоронно-примусові заходи доповнюють один одного.

Законодавець, визначаючи основу і заходи адміністративної відповідальності, водночас встановлює і певний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, в рамках яких реалізується ця відповідальність.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення деякі общеюрісдікціонние принципи (гласність, рівність, змагальність) діють специфічним чином і не повною мірою. Наприклад, рішення у справі часто приймається не у відкритому засіданні і тим більше не в широкій аудиторії. У деяких випадках протокол про адміністративні правопорушення не складається, а стягнення накладається на місці вчинення правопорушення.

Іноді при розгляді справи присутні лише порушник і посадова особа, яка приймає постанову по справі і тут же його виконує. Можна виділити два різновиди провадження у справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене. Звичайне виробництво притаманне основній масі справ і детально регламентовано законодавством. У порядку спрощеного провадження розглядаються справи, прямо передбачені Кодексом. Воно характеризується меншою кількістю процесуальних дій та їх оперативністю.

Всупереч принципу змагальності в адміністративному виробництві немає обов'язкової участі прокурора, адвоката, не завжди присутня правопорушник (а у випадках, коли стягнення накладається на місці, змагальності фактично немає). [9, c.122-123]

Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення створив міцну базу для вдосконалення та підвищення ефективності діяльності державних органів, пов'язану з провадженням у справах про адміністративні правопорушення. Визначив завдання виробництва і регламентував процесуальні дії та умови, що забезпечують вирішення справи в точній відповідності з законодавством.

До процесуальних дій, що становлять провадження у справах про адміністративне правопорушення, віднесені:

- Складання протоколу про адміністративне правопорушення;

- Адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і документів;

- Розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення стосовно нього постанови;

- Передача матеріалів при наявності в порушенні ознак злочину прокурору, органу дізнання або попереднього слідства;

- Розгляд скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення;

- Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Зазначені дії здійснюються відповідно до процесуальних норм права, що визначають місце та строки розгляду справи про адміністративне правопорушення; права осіб, які притягувалися до адміністративної відповідальності; оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративні правопорушення; строки накладення адміністративних стягнень. Дані норми дозволяють розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення з дотриманням всіх процесуальних гарантій особистості та вимог закону.

Адміністративно-процесуальні норми, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення, знаходяться в тісному зв'язку з матеріальними нормами, які визначають зміст прав і обов'язків суб'єктів, які здійснюють це виробництво. Матеріальні норми адміністративного права реалізуються на основі порядку, регульованого адміністративно-процесуальними нормами.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення виступає процесуальною формою реалізації юрисдикційних повноважень суб'єктів і виразом адміністративної юрисдикції. Цим визначається його значення у забезпеченні охорони правопорядку, попередження його порушень.

Таким чином, провадження у справах про адміністративні правопорушення - це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність державних органів, спрямована на розгляд справ про адміністративні правопорушення, застосування в необхідних випадках адміністративних стягнень.

На відміну від кримінального адміністративному виробництва не властива складна процедура розслідування і розгляду справи, спрощений і порядок порушення справи про адміністративне правопорушення.

Спираючись на Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення, в адміністративному провадженні можна виділити декілька самостійних процесуальних стадій, кожна з яких має властиві їй завдання і включає ряд процесуальних дій, які забезпечують у своїй сукупності вирішення справи. До цих стадій відносяться:

- Порушення справи про адміністративне правопорушення і направлення його за підвідомчістю;

- Розгляд справи компетентним органом (посадовою особою);

- Винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення;

- Оскарження та опротестування рішення;

- Виконання прийнятого рішення.

Порушення справи про адміністративне правопорушення є початковою стадією виробництва, що має свої конкретні цілі і процесуальне оформлення. На цій стадії компетентними органами і посадовими особами встановлюється факт правопорушення, визначається який орган або посадова особа повинні розглядати порушену справу, тобто вирішується питання про підвідомчість справи.

Органи, правомочні розглядати справи про адміністративні правопорушення, дані в главі 31 Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення. Таких органів налічується 36.

Таке становище пояснюється, по-перше, різноманітністю і специфікою окремих галузей управління і існуючих у них відносин, часто істотно відрізняються один від одного. І щоб кваліфіковано вирішувати справи про адміністративні правопорушення, потрібно володіти спеціальними знаннями, бути компетентним у цій галузі, наприклад, добре знати правила техніки безпеки та охорони праці, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила, митні правила і т.д.

А по-друге, таке розмаїття створює умови у багатьох випадках, коли стягнення накладають працівники тих органів, які здійснюють контроль за дотриманням відповідних правил.

Суть даної стадії полягає у створенні процесуального документа - протоколу про адміністративне правопорушення.

У відповідності зі ст.634 КпАП РК підставою для порушення справи про адміністративне правопорушення є вчинення особою адміністративного правопорушення та наявність достатніх даних, що вказують на ознаки адміністративного правопорушення. Про кожного правопорушення, крім випадків, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення, повинен бути складений протокол уповноваженою на те посадовою особою. [23, c.206]

Порушення справи тягне за собою виникнення конкретного адміністративно-процесуального відносини, що є наслідком виявлення вчиненого правопорушення та його процесуального оформлення. Таким чином, матеріальною підставою для початку провадження у справі служить наявність в діях особи складу правопорушення, передбаченого адміністративним законодавством.

Складати протоколи про порушення справи про адміністративні правопорушення мають право особи, уповноважені на те статтею 636 КпАП РК (посадові особи органів внутрішніх справ, виконавчих органів, органів транспортної інспекції, органів Державної протипожежної служби і т.д.).

Також "Прокурор виносить постанову про порушення справ про адміністративні правопорушення, ...". [19]

Законом встановлені певні вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення (ст.635 КпАП РК). У ньому мають бути зазначені:

- Дата і місце його складання;

- Посада, прізвище та ініціали особи, яка склала протокол;

- Відомості про особу, стосовно якої порушено справу;

- Місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення;

- Стаття Особливої ​​частини КпАП РК, що передбачає адміністративну відповідальність за дане правопорушення;

- Прізвища, імена, по батькові, адреси потерпілих і свідків, якщо вони є;

- Пояснення фізичної особи чи законного представника юридичної особи, щодо якої порушено справу;

- Назва, номер, дата метрологічної перевірки, свідчення технічного засобу, якщо воно використовувалося при виявленні та фіксуванні адміністративного правопорушення, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Детальний зазначення в протоколі всіх необхідних відомостей є обов'язковим для даного процесуального документа, який виступає доказом у справі.

При складанні протоколу фізичній особі або представнику юридичної особи, щодо яких порушено справу, а також іншим учасникам провадження у справі роз'яснюються їх права і обов'язки, передбачені КпАП РК.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка вчинила адміністративне правопорушення. При наявності потерпілих, свідків, а також у випадках участі понятих, протокол підписується цими особами. Даним особам також роз'яснюються їх права і обов'язки.

У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення у праві представляти пояснення. Що додаються до протоколу, зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

З метою забезпечення подальшого ведення виробництва з найбільшою ефективністю, об'єктивністю і законністю у протоколі також фіксуються докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку органи, уповноважені розглядати справу, встановлюють наявність або відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі ст. 638 КпАП РК протокол про адміністративне правопорушення складається негайно після виявлення факту вчинення адміністративного правопорушення. І повинен бути відразу ж направлений органу, уповноваженому вести справу про адміністративне правопорушення (ст.640 КпАП РК) разом з усіма доданими матеріалами.

У деяких випадках, прямо передбачених законом (ст.639 КпАП РК), складання протоколу не обов'язково. Наприклад, при порушенні Правил користування міським громадським транспортом протокол про адміністративне правопорушення не складається, а також, коли штраф (що не перевищує розміру одного місячного розрахункового показника) накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. Не складається протокол і у випадках, якщо провадження у справі порушено постановою прокурора.

Якщо складання протоколу є обов'язковим, а на місці це зробити неможливо (наприклад, не встановлено особу правопорушника), порушник може бути доставлений уповноваженою на те особою в поліцію (ст. 618 КпАП РК).

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку приводів до порушення справ про адміністративні правопорушення. Однак, аналіз практики дає підставу зробити висновок про наявність наступних приводів:

- Заяви і листи громадян;

- Повідомлення державних органів, організацій, посадових осіб;

- Матеріали, опубліковані в пресі;

- Безпосереднє виявлення посадовими особами або представниками громадськості діянь, що мають ознаки адміністративного правопорушення.

Для того щоб працівники поліції та інші посадові особи своєчасно припиняли правопорушення, не допускали нових проступків, запобігали наступ шкоди, карали дійсно винних, законодавці наділили їх необхідними повноваженнями. На стадії порушення справи про адміністративне правопорушення до правопорушника, у необхідних випадках, можуть бути застосовані наступні заходи адміністративного припинення: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення від керування транспортом і огляд на стан сп'яніння. Зазначені заходи повинні мати на меті: припинення адміністративних правопорушень, складання протоколів, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише у випадках, передбачених законом (ст.620 КпАП РК), та органами, уповноваженими на те законом (органами внутрішніх справ, органами прикордонної служби, органами транспортної інспекції і т.д.). Загальний термін адміністративного затримання не може перевищувати трьох годин. Про адміністративне затримання обов'язково повинен бути складений протокол.

Для виявлення та припинення адміністративних правопорушень, забезпечення режиму безпеки та своєчасного і правильного розгляду адміністративних справ застосовується особистий огляд і огляд речей, що знаходяться при фізичній особі. Їх метою є: 1) виявлення знарядь вчинення адміністративного правопорушення, 2) виявлення безпосередніх об'єктів адміністративного правопорушення. Особистий огляд речей, що знаходяться при фізичній особі, може бути зроблений тільки уповноваженими на те посадовими особами. Особистий огляд вправі провести уповноважена особа, однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей, багажу, знарядь полювання та інших предметів повинен бути проведений у присутності особи, у власності чи володінні якого вони знаходяться, і з участю двох понятих. Про особистий огляд складається протокол і його копія вручається особі, щодо якої ведеться адміністративне провадження.

Вилучення речей та документів може бути застосоване лише в тому випадку, якщо: по-перше, вони є знаряддям або об'єктами правопорушень, по-друге, виявлені при затриманні, особистого огляду або огляду речей. Вилучення може бути вироблено посадовими особами уповноважених органів. Ці ж органи забезпечують зберігання вилучених речей та документів до розгляду адміністративної справи. Після розгляду справи, вилучена у встановленому порядку конфіскують або повертається власнику, або реалізується або знищується, або зберігається при справі. Вилучені державні нагороди Республіки Казахстан, Казахської РСР, СРСР та інших держав (ордена, медалі, нагрудні знаки) підлягають поверненню їх законному власнику. А у випадку, якщо власник невідомий, відповідні нагороди направляються до Адміністрації Президента Республіки Казахстан.

У всіх випадках застосування заходів адміністративного припинення посадовою особою повинен бути складений окремий протокол або повинна бути зроблений відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Потрібно зазначити, що застосування запобіжних заходів є необов'язковим: це є правом, а не обов'язком відповідного компетентного органу.

У зазначеній стадії відбуваються первинні процесуальні дії, щоб забезпечити розгляд і вирішення надалі справи по суті.

2.3 Розгляд справи про адміністративне правопорушення, винесення постанови, його оскарження та опротестування

Основна стадія адміністративного провадження, на якій проявляються всі особливості, основні риси, властиві цьому виду процесуальної діяльності - це розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право наступні органи та посадові особи:

1) судді районних і прирівняних до них судів;

2) районні (міські), районні у містах комісії по захисту прав неповнолітніх;

3) органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи державного нагляду і контролю (їх посадові особи), уповноважені на те статтями 543 - 576 Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення.

Законом також визначено правовий статус осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення. До них відносяться: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники; адвокат; свідки: експерти і перекладач. Участь прокурора не є обов'язковим, крім справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітньою особою, а також спричиняють адміністративний арешт (ст.599 ч.2 КпАП РК).

Згідно зі ст. 24 Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення справа розглядається відкрито. Ця вимога безпосередньо пов'язане з обов'язком відповідного органу або посадової особи вчасно сповістити правопорушника, а також запросити потерпілого. Крім того, за ініціативою органу, який розглядає справу, або на прохання особи, яка притягається до відповідальності, в ході розгляду матеріалів можуть бути заслухані фахівці (експерти) та інші особи, що мають відношення до даної справи.

Питання про розгляд справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, врегульовано ст. 584 КпАП РК.

Розгляд справи у присутності правопорушника створює додаткову гарантію його правильного і об'єктивного вирішення і одночасно служить цілям безпосереднього виховного впливу на порушника. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, в праві знайомитися з матеріалами справи, давати заяви, представляти клопотання. У відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У деяких спеціально передбачених законодавством випадках присутність порушника при розгляді справи обов'язково. За його участю розглядаються справи про дрібне розкрадання чужого майна, дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв або появу в громадських місцях у п'яному вигляді, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника поліції (ст.584 ч.3 КпАП РК). У разі його ухилення від явки за викликом поліції або судді він може бути органом внутрішніх справ (поліцією) або судовим приставом підданий приводу.

Не менш важливим є участь у виробництві в адміністративній справі потерпілого. Як і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий у праві знайомитися з усіма матеріалами справи, заявляти клопотання, приносити скаргу на постанову по справі (ст.585 КпАП РК).

При розгляді справи можуть брати участь законні представники особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). Така участь пов'язано з необхідністю представлення інтересів неповнолітніх або осіб, які в силу своїх фізичних чи психічних недоліків не можуть самі здійснювати свої права у справі про адміністративне правопорушення.

Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана будь-яка особа, якому стали відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі (ст.594 КпАП РК). При необхідності участі свідків при розгляді справи їх виклик здійснюється органом (посадовою особою), у виробництві якого перебуває справа.

Якщо для правильного вирішення справи виникає необхідність у спеціальних знаннях, орган (посадова особа) призначає експерта і ставить перед ним відповідні питання (ст.597 КпАП РК). Експерт у праві знайомитися з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи, і зобов'язаний дати об'єктивний висновок з поставлених перед ним питань. Він має право бути присутнім при розгляді справи. Для участі у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, якщо воно ведеться мовою, якою не володіє особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, запрошується перекладач. Він зобов'язаний з'явитися за викликом органу (посадової особи) і виконати повно і точно доручений йому переклад. Повноваження адвоката, що бере участь при розгляді справи, посвідчуються ордером, що видається юридичною консультацією.

Таким чином, законодавство чітко встановлює коло осіб, що беруть участь при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а також визначає їх обов'язки і права.

Цим створюються умови для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, виховання громадян у дусі дотримання законності.

Важливе значення має підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення, під час якої орган (посадова особа) повинен вирішити такі питання:

- Чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

- Чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

- Чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

- Витребувані необхідні додаткові матеріали;

- Про клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, законних представників, адвоката.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання правопорушника. Справи про порушення правил дорожнього руху можуть розглядатися за місцем обліку транспортних засобів. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями і комісіями у справах неповнолітніх за місцем проживання порушника (ст. 642 КпАП РК). [23, c.211]

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясовувати чи було абсолютно адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 649 КпАП РК).

Загальний для розгляду справ про адміністративні правопорушення 15-ти денний термін з дня отримання органом протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Однак при вступі клопотань від учасників провадження в адміністративній справі або при необхідності додаткового з'ясування обставин справи строк розгляду справи може бути продовжений органом (посадовою особою), який розглядає справу, але не більше ніж на один місяць.

Однак деякі категорії справ повинні бути розглянуті в особливі, скорочені терміни:

- Дрібне хуліганство; розпивання спиртних напоїв або поява в громадських місцях у п'яному вигляді; злісну непокору законному розпорядженню або вимоги працівника поліції; дрібне розкрадання чужого майна тощо, вчинення яких тягне адміністративний арешт - в день отримання протоколу (ст.647 КпАП РК) .

У всіх випадках справа не може бути розглянуто і підлягає припиненню, якщо минув встановлений ст. 69 КпАП РК термін давності накладення адміністративного стягнення. Згідно з цією статтею, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - двох місяців з дня його виявлення.

Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення, компетенція посадових осіб щодо розгляду справ і накладення адміністративних стягнень розглядається в розділі 32 КпАП РК.

Встановлено наступний порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення: 1) оголошення складу органу або подання посадової особи, яка розглядає дану справ; 2) оголошення головуючим, яка справа підлягає слухання, хто притягується до відповідальності, роз'яснення бере участь у справі їх прав і обов'язків; 3) оголошення протоколу про адміністративне правопорушення; 4) заслуховування осіб, які беруть участь у справі, дослідження доказів (ст.648 КпАП РК).

Процесуальні дані у справі фіксуються в протоколі.

Розгляд справи про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого дотримання законності, а заходи адміністративного впливу застосовуються в межах компетенції відповідних органів, у точній відповідності з законодавством.

За результатами розгляду уповноважений орган (посадова особа) виносить постанову (рішення) у справі, в якому зазначаються: посада, прізвище, ініціали посадової особи, яка винесла постанову; дата і місце розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглянуто справу, стаття Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення, яка передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; обставини, встановлені при розгляді справи; рішення у справі; порядок і строки оскарження постанови. Постанова по справі повинна бути вмотивованою. Це означає, що істота фактів, що утворюють обставини справи, залежать від підстави застосування юридичних норм. Необхідно, щоб сукупність цих обставин могла сприяти встановленню об'єктивної істини, і тим самим визначити обгрунтованість прийнятого постанови.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення суддею одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди. То в постанові зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, термін і порядок його відшкодування.

Також в постанові по адміністративній справі повинні бути вирішені питання про вилучені речі і документи, при цьому:

1) предмети, які з'явилися знаряддям вчинення або безпосередніми об'єктами адміністративного правопорушення і належать фізичній або юридичній особі, конфіскуються або передаються у відповідні установи або знищуються;

2) речі, заборонені до обігу, передаються до відповідних установ або знищуються. Наприклад, Закон РК "Про державний контроль за обігом окремих видів зброї", в статті 20, визначено порядок вилучення зброї та патронів до нього. Поряд з КпАП РК порядок вилучення зброї та патронів до нього визначається уповноваженим органом у сфері контролю за обігом зброї. [29]

3) речі, що не представляють цінності і не можуть бути використаними, підлягають знищенню, а у випадках клопотання зацікавлених осіб можуть бути видані їм;

4) документи, що є речовими доказами, залишаються у справі протягом всього терміну його зберігання або передаються зацікавленим особам.

Постанови у справі можуть бути наступних видів:

- Про накладення адміністративного стягнення;

- Про припинення провадження у справі;

- Про передачу справи на розгляд судді, органу (посадовій особі), правомочному накладати за дане адміністративне правопорушення стягнення іншого виду або розміру, а також про передачу справи на розгляд за місцем обліку транспортного засобу;

- Про примусове виконання постанови про накладення штрафу.

Постанова про припинення провадження у справі виноситься за наявності обставин, що виключають провадження у справі: 1) за відсутності події адміністративного правопорушення; 2) за відсутності складу адміністративного правопорушення, у тому числі не досягненні фізичною особою на момент вчинення порушення віку, передбаченого КпАП РК, для залучення до адміністративної відповідальності чи неосудність фізичної особи, яка вчинила протиправну дію; 3) у разі скасування закону або окремих його додатків, що встановлюють адміністративну відповідальність; 4) у разі втрати чинності закону чи окремих його положень, які визначають адміністративну відповідальність, внаслідок визнання їх Конституційним Радою РК не відповідають Конституції РК; 5) при закінченні строку давності притягнення до адміністративної відповідальності; 6) за наявності по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанова судді, органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про припинення справи про адміністративне правопорушення, а також наявність по тому самому факту постанови про порушення кримінальної справи; 7) у разі смерті фізичної особи, щодо якої ведеться провадження у справі; 8) при наявності обставин, що дозволяють не привертати до адміністративної відповідальності у зв'язку з діяльним каяттям; 9) при малозначності правопорушення; 10) у разі передачі матеріалу прокурору, органу попереднього слідства або дізнання у зв'язку з наявністю в діянні ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законодавством; 11) при передачі матеріалів відповідним органам для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Процесуальними правилами встановлено порядок вручення копії постанови у справі про адміністративні правопорушення (ст.652 КпАП РК). Постанова (рішення) оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови негайно вручається фізичній особі чи законному представнику юридичної особи, щодо яких її винесено, а також потерпілому, законному представнику фізичної особи.

У разі відсутності названих осіб копії постанови висилається протягом трьох днів з дня його винесення.

У разі винесення постанови про адміністративний арешт копія постанови негайно надсилається прокуророві. Подібні заходи правомірні і пояснюються завданнями нагляду прокуратури за законністю адміністративного провадження. [19]

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він зобов'язаний передати матеріали прокурору, органу дізнання або попереднього слідства.

Орган, який розглядає справу, при встановленні причин і умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень, вносить керівникам організацій та іншим посадовим особам пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. Зазначені особи зобов'язані протягом одного місяця повідомити орган, який зробив пропозицію, про вжиті заходи.

Факультативної стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення є оскарження і опротестування постанови.

Постанова по адміністративній справі оскаржується особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанови уповноважених органів оскаржуються або у вищий орган, або до суду.

Ця стадія має важливе значення для захисту прав і законних інтересів громадян. Вона дозволяє своєчасно усунути допущені порушення законності, забезпечити застосування справедливих заходів впливу до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення.

Слід підкреслити, що вже на стадії розгляду справи і прийняття по ньому постанови особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюється його право оскаржити ухвалу. Згідно ст.655 КпАП РК, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим у вищестоящий орган (посадовій особі) або до суду, рішення якого є остаточним.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути відновлений органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Подача у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходів у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.

Скарга, протест підлягають розгляду протягом десяти днів з моменту подачі і протягом однієї доби, якщо вони подані на постанову про адміністративний арешт і при цьому особа, притягнуте до відповідальності, відбуває адміністративний арешт.

При розгляді скарги, протесту на постанову по адміністративній справі перевіряється законність і обгрунтованість винесеної постанови, всебічно дослідити обставини справи.

У зв'язку з цим доречно звернутися до нормативних постанов Верховного Суду РК від 15 серпня 2002 року № 19 "Про судовий вирок". [30]

Обгрунтованість постанови означає, що воно грунтується на доказах, які зібрані з дотриманням вимог закону і безпосередньо в судовому засіданні (органу) повно, об'єктивно і всебічно досліджені, проведено їх аналіз і дана належна оцінка, а висновки мотивовані.

Заслуговують на увагу й інші положення даного Нормативного постанови Верховного Суду РК. У силу зазначених та інших вимог (ст.8-27 КпАП РК) вищестоящий орган не пов'язаний з доводами скарги, протесту і має право перевіряти справу в повному обсязі, дослідити нові докази, встановлювати нові факти, що мають відношення до справи.

Після цього їм приймається одне з таких рішень:

1) про залишення постанови без зміни, а скарги, протесту - без задоволення;

2) про зміну постанови;

3) про скасування постанови і припинення справи за наявності обставин, передбачених ст. 68 КпАП РК (звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення), 580 КпАП РК (обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення), 581 КпАП РК (обставини, що дозволяють не притягатимуть до адміністративної відповідальності), а також при не доведеності обставин, на підставі яких було винесено постанову. Особа може бути звільнена від адміністративної відповідальності та адміністративного стягнення у зв'язку з дійовим каяттям, при малозначності правопорушення;

4) про скасування постанови і винесенні нової постанови у справі;

5) про скасування постанови та направлення справи на розгляд по підвідомчості, якщо при розгляді скарги, протесту встановлено, що постанова була винесена неправомочним суддею, органом (посадовою особою).

Завдяки таким варіантам поняття розв'язку досягається поліпшення якості постанов, створюються гарантії захисту прав громадян, юридичних осіб, забезпечується справедливість у остаточному вирішенні.

Перегляд, що вступили в законну силу постанов по справах про адміністративні правопорушення та визначень за результатами розгляду скарг, протестів на них має такі характерні особливості.

Відповідно до нормативного постановою № 16 Верховного Суду РК від 19 жовтня 2001 року "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці у зв'язку із застосуванням Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення", ст.ст.672, 674 КпАП РК перегляд, що вступило в законну силу постанови судді у справі про адміністративне правопорушення можливий тільки за протестом прокурора.

Перегляд судом у бік, погіршує становище особи, залученого до адміністративної відповідальності, або особи, щодо якої адміністративне провадження припинено, допускається протягом року з дня набрання законної сили постанови суду або уповноваженого державного органу. [31]

2.4 Виконання прийнятого рішення

Заключною стадією виробництва у справі про адміністративне правопорушення є виконання постанови, винесеного у цій справі.

Стадію виконання постанови про накладення адміністративних стягнень можна підрозділити на три етапи:

- Звернення постанови до виконання;

- Фактичне виконання;

- Закінчення виконання.

У процесі виконання постанови громадянин, який учинив адміністративний проступок, зазнає відповідні поневіряння та обмеження особистого, морального чи матеріального характеру. Реалізація стягнення шляхом виконання постанови повинна спонукати суб'єкта в майбутньому утриматися від вчинення правопорушень, чинити на нього виховний вплив. [32, c.54]

Постанова про накладення адміністративного стягнення обов'язкове для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами та юридичними особами.

Згідно зі ст. 698 КпАП РК, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту вступу в законну силу. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється або органом, який виніс постанову, або за дорученням іншим компетентним органом. Порядок і терміни виконання постанови про накладення адміністративних стягнень залежить від накладається стягнення.

У разі якщо за винесеної постанови про накладення адміністративного стягнення надходить скарга або воно було опротестовано, постанова підлягає виконанню після розгляду скарги або протесту, коли вони залишаються без задоволення вимог осіб, що склали звернення.

КпАП РК дає вичерпний перелік органів (посадових осіб), які виконують постанову про накладення адміністративних стягнень. Так, наприклад, постанову про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ; постанову про накладення штрафу - територіальними ділянками судових виконавців Адміністратора судів шляхом звернення стягнення на особисте майно порушника в разі відмови добровільного виконання; постанову про винесення попередження - органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Контроль за виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення покладається на орган (посадова особа), який виніс його.

Виділення стадії виконання в самостійний процесуальний розділ кодексу можна на нашу думку пояснити тим, що в порівнянні з усіма іншими стадіями вона носить найбільш автономний характер, обумовлений специфікою учасників виконавчого провадження та їх процесуальних обов'язків, а також наявністю особливостей у реалізації визначеної системи адміністративних стягнень і своїм місцем як завершальною стадією виробництва. Першу з них здійснюють органи (посадові особи), які вирішують питання про відповідальність винних і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень. Другу здійснюють спеціально уповноважені на те органи держави в порядку, встановленому законодавством Республіки Казахстан. І та, і інша діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є різними її етапами.

На першому етапі - звернення постанов до виконання - перш за все орган (посадова особа) повинен своєчасно направити винесену постанову органу - виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за правильним виконанням постанов і вирішення всіх пов'язаних з ним питань, відстрочка, розстрочка, призупинення і припинення виконання постанов. [23, c.231]

Діяльність органів (посадових осіб) щодо приведення у виконання направлених ним до постанов має на меті безпосередню реалізацію адміністративних стягнень. Вона проводиться за допомогою дій, які завдають покараного особи відповідні поневіряння та правоограничения у встановлених постановою межах.

Виконанням постанов зайняті різні державні органи. При цьому вони здійснюють двояку за характером діяльність: за зверненням постанов до виконання і по безпосередньому приведення їх у виконання.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом, який виніс постанову, шляхом оголошення його відразу ж після завершення справи. Якщо рішення винесено у відсутність обвинуваченого, то копія постанови має бути вручена йому в триденний термін. При винесенні даного виду стягнення на місці вчинення правопорушення, воно оформляється і вручається негайно. Особливістю виконання такої постанови є те, що оскарження або опротестування не зупиняє її виконання.

Провадження по виконанню постанови про накладення штрафу передбачає два варіанти виконання. Сутність першого полягає в тому, що якщо прийнято постанову про накладення штрафу, порушник має сплатити штраф не пізніше 30 днів з дня вручення йому постанови добровільно. У разі коли штраф у цей строк не буде сплачено, діє інший порядок, він стягується в примусовому порядку, передбаченому ст. 708 КпАП РК. У такому разі постанова направляється за місцем роботи для стягнення суми штрафу із заробітної плати порушника. Якщо особа, піддана штрафу, не працює, стягнення штрафу проводиться судовим виконавцем шляхом звернення стягнення на майно. У разі залучення до адміністративної відповідальності неповнолітнього за відсутності у нього самостійного заробітку чи майна, на яке може бути звернене стягнення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

При стягненні штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка. У разі неможливості сплати штрафу на місці провадження у справі проходить всі стадії і виконання постанови здійснюється в зазначеному вище порядку.

Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, здійснюється уповноваженими на це органами, судовими виконавцями шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави. У день вилучення конфіскованого майна складається акт про виконання постанови, в якому зазначаються законні підстави конфіскації, дані про осіб, які виробляють її, детальна і точна опис конфіскованого предмета. Акт підписується особами, що роблять конфіскацію, власником майна і понятими. Постанова про конфіскацію з відміткою про виконання повертається до органу, який виніс постанову.

Реалізація конфіскованих предметів здійснюється в установленому порядку:

1) через торговельні організації реалізуються: продовольчі товари з обмеженим терміном придатності; промислові товари, що були у вжитку (крім транспортних засобів, антикварних виробів і товарів); товари, що перейшли у власність держави в штучних примірниках (крім транспортних засобів, антикварних виробів і товарів) ;

2) інше майно реалізується на аукціонах.

Майно у вигляді грошей зараховується в дохід державного бюджету.

Законодавством передбачені певні обмеження, пов'язані з реалізацією даної міри адміністративного стягнення. Так, конфіскації підлягає предмет, що є власністю порушника. Тільки в цьому випадку досягається мета - завдати правової шкоди порушнику і обмежити його права по відношенню до конфіскованих предметів, доходам, грошей, цінних паперів.

Не можуть бути конфісковані мисливську зброю, бойові припаси, дозволені знаряддя полювання, рибальства, якщо вони належать особі, для якого полювання (рибальство) є основним законним джерелом існування.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також доходів, грошей, цінних паперів, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконується в порядку, передбачених Законом РК "Про виконавче провадження і статус судових виконавців" та іншими нормативними правовими актами, судовим виконавцем. У той час, як конфіскація зброї, бойових припасів, спеціальних оперативно-розшукових заході та криптографічних засобів захисту інформації та наркотичних засобів - органом внутрішніх справ. У виконанні конфіскації наркотичних засобів, беруть участь і органи юстиції згідно ст.22 Закону РК "Про органи юстиції" № 304 від 18 березня 2002 року. [33].

Виконання постанови про позбавлення спеціального права (права керувати транспортними засобами, права полювання) проводиться шляхом вилучення водійського посвідчення або мисливського квитка на певний термін посадовими особами органів внутрішніх справ (дорожня поліція). Зазначимо, що стаття 51 Кодексу РК про адміністративні правопорушення, містить два принципових обмеження:

) Термін позбавлення спеціального права не може бути менше одного місяця і більше двох років;

) Позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків, передбачених ч.4 ст.51 КпАП РК (керування в стані сп'яніння, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, залишення місця ДТП). Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права направляється органам, уповноваженим приводити їх у виконання, негайно після їх винесення.

Після закінчення строку позбавлення спеціального права особі, підданому такого заходу адміністративного стягнення, повертаються в установленому порядку вилучені в неї документи.

Постанова про адміністративний арешт виноситься тільки суддею і приводиться у виконання негайно органами внутрішніх справ. Заарештовані за дрібне хуліганство утримуються під вартою в місцях, визначених органами внутрішніх справ, ізольовано від інших категорій осіб, які утримуються під вартою. Особи, піддані арешту, підлягають особистому огляду. При огляді вилучаються предмети і речі заарештованого. Термін адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Термін адміністративного арешту обчислюється добами.

Особи, доставлені до спецприймальника, підлягають реєстрації в журналі. На кожного заарештованого, поміщеного до спецприймальника, заводиться справа, до якої долучаються постанову судді про арешт, протокол обшуку та інші матеріали, що характеризують особу заарештованого.

Згідно ст.728 КпАП РК, загальний термін адміністративного арешту не може перевищувати тридцяти діб.

Адміністративно заарештовані звільняються із спецприймальника після відбуття терміну адміністративного арешту, встановленого постановою судді.

Звільненим повертаються під розписку вилучені у них цінності, документи, речі і предмети, за винятком тих предметів, документів і речей, зберігання яких є незаконним.

При звільненні особі, отбившему адміністративний арешт, видається довідка.

У тих випадках, коли особа, піддана адміністративному арешту, самовільно залишає місце його відбування до закінчення терміну адміністративного арешту, наступають наступні наслідки:

) Постановою судді повністю або частково не зараховується строк адміністративного арешту;

) Постановою судді знову встановлюється початок строку відбування адміністративного арешту. [23, c.240]

Постанова у справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом.

При розгляді адміністративної справи в частині відшкодування майнової шкоди необхідно переконатися про відсутність спору та одночасно вирішити питання про відшкодування майнової шкоди.

У разі невиконання даної постанови добровільно, воно направляється для стягнення шкоди в порядку виконавчого провадження, передбаченого цивільним процесом.

Виконання постанови в частині застосування заходів медичного характеру покладається на спеціалізовані установи органів охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. [34]

Виконання постанови суду про направлення громадянина, хворого на заразну форму туберкульозу, на примусове лікування покладається на судових виконавців територіальних органів Адміністратора судів.

Особи, спрямовані на лікування алкоголізму, наркоманії та токсикоманії виписуються після закінчення терміну примусового лікування, визначеного судом; лікування ж хворих на заразну форму туберкульозу триває до припинення виділення ними мікробактерій туберкульозу.

Режим утримання, лікування та організація праці осіб, спрямованих на примусове лікування алкоголізму, наркоманії та токсикоманії, регламентується Положенням про примусове лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах системи Міністерства охорони здоров'я Республіки Казахстан.

Вивчаючи сформований досвід адміністративної практики забезпечення примусового лікування, слід вказати на те, що законодавством Республіки Казахстан вносяться корективи в медико-соціальну реабілітацію осіб, хворих на наркоманію. [35]

Суддя, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення може виконавче виробництво припинити і звільнити від адміністративного стягнення.

Ініціатива припинення виконавчого провадження може виходити не тільки від судді, органу (посадової особи), які постанову, але і від особи, що приводить постанову у виконання, а також від імені, залученого до відповідальності, її законного представника, захисника.

Припинення виконання постанови та звільнення від адміністративного стягнення відбувається в наступних випадках:

- Скасування закону або окремих його положень, які визначають адміністративну відповідальність;

- Якщо закон чи окремі його положення, що встановлюють адміністративну відповідальність, втратили силу внаслідок визнання їх Конституційним Радою не відповідають Конституції РК; [36]

- Смерті особи, залученого до адміністративної відповідальності або оголошення його в установленому законом порядку померлою (ст.ст.296 - 300 ЦПК РК);

- Закінчення терміну давності виконання про накладення адміністративного стягнення, встановленого ст. 703 КпАП РК.

Припинене виконавче провадження не може бути відновлено.

Кодексом РК про адміністративні правопорушення передбачено термін давності для виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (ст.703 КпАП РК). Давність виконання постанови про адміністративне стягнення пов'язується не з обмеженням терміну приведення постанови у виконання, а тільки з обмеженням строку звернення постанови до виконання.

Постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо воно не було приведено у виконання протягом одного року з дня його вступу в законну силу. Даний термін є максимальним, по його закінченню виконавче провадження не може бути розпочато.

Перебіг строку давності виконання постанови може бути припинено, при подачі у встановлений строк скарги або принесення протесту. Так же термін давності переривається у випадках, коли особа, притягнуте до адміністративної відповідальності, ухиляється від його виконання. З дня виявлення цієї особи, поновлюється обчислення строку давності. Перебіг зазначеного строку призупиняється на термін відстрочки, тобто до закінчення строку відстрочки (один місяць), а при розстрочці виконання постанови перебіг строку давності продовжується на термін відстрочки.

Традиційність сформованих стадій не означає, що вони досконалі.

По-перше, слід посилити роль судових органів у розгляді правопорушень з урахуванням характеру проступків і мір адміністративних стягнень.

По-друге, адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми, слід покласти на органи ювенальної юстиції.

Крім того, на нашу думку, якщо постанова про накладення стягнення винесено, але не виконано, виробництво на всіх стадіях може залишитися безрезультатним і замість попереджувального та виховного може мати протилежний ефект.

Висновок

Велика правозастосовна практика в сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності виявила суттєві недоліки Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим, він зазнав значних змін, але до цих пір діє редакція окремих його норм і норм ЦПК РК, що регулюють виробництво про оскарження постанов органів ( посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, викликає неоднозначне тлумачення в практичній діяльності.

Чинний Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення об'єднав в собі одночасно норми, що регулюють адміністративний процес, адміністративне провадження і норми матеріального права.

Група учених (Ріпне Е.А., Бахрах Д.М.) вважають, що процес і виробництво співвідносяться як загальне і приватне, що адміністративне провадження - це частина адміністративного процесу, тобто особливий вид адміністративної діяльності з вирішення справ певної категорії, в тому числі уповноважених суб'єктів по застосуванню адміністративних стягнень.

Спираючись на цю думку, можна виділити в адміністративному провадженні наступні стадії: збудження, розгляд, перегляд справи про адміністративне правопорушення, виконання рішення у справі. І в кожній стадії є проблеми. Так, глава 4 - "Провадження у справах про адміністративні правопорушення" містить норми, які вступають в протиріччя між собою. Згідно з ч.3 ст.634 КпАП РК справу про адміністративне правопорушення вважається порушеною з моменту складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення або винесення постанови прокурором. Разом з тим ст.639 КпАП РК передбачає випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається. Виходить, що ст. 639 вступає в протиріччя з ч.3 ст.634, згідно з якою адміністративну справу не вважається порушеною без протоколу.

У ст.34 КпАП РК дано поняття "посадова особа" тільки по відношенню до державних організацій, органам місцевого самоврядування, у зв'язку з чим, виникають труднощі щодо притягнення до відповідальності в порядку статей 525,526,527 кодексу бухгалтера приватної фірми, оскільки такі неясності у визначенні понять у законодавстві дозволяють піти від відповідальності.

Також потребує роз'яснення норма ст.71 кодексу, якою передбачено, що особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки адміністративного правопорушення, може бути звільнена від адміністративної відповідальності внаслідок зміни обстановки, а також хвороби, що перешкоджає виконанню адміністративного стягнення. Однак яка подія, що конкретно слід розуміти під "зміною обстановки" не роз'яснено.

Завершальною стадією адміністративного процесу є виконання рішення в адміністративних справах. Відповідно до ст.ст. 708,709 КпАП РК після закінчення встановленого строку для добровільного виконання постанови про накладення штрафу на фізичну чи юридичну особу постанову іде до суду для винесення постанови про примусове стягнення накладеного штрафу. На нашу думку, постанова органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, є виконавчим документом і не вимагають додаткового підтвердження в якості такого шляхом звернення в судові органи.

Звернення до судових органів значно затягує процес реального виконання постанов, тому вважаю, що звернення до суду є непотрібним проміжною ланкою, що вимагає його усунення.

У результаті проведених реформ і перетворень останніх років сьогодні відбулися позитивні зміни в судовій системі республіки. У країні утвердилася судова влада, що діє самостійно і незалежно від інших гілок влади, що забезпечує надійний захист гарантованих Конституцією прав і свобод громадян.

Зараз громадяни набагато частіше, ніж у минулі роки, стали звертатися до суду за захистом своїх порушених прав і вирішувати матеріальні і моральні суперечки. Статистика показує, що щорічно зростає кількість скарг до суду на неправомірні дії органів влади і управління, посадових осіб. Порівняно недавно в 2005 році в Карагандинській області створено адміністративний суд у місті Теміртау. Необхідність створення адміністративного суду викликана тим, що після прийняття Кодексу РК про адміністративні правопорушення до компетенції судів було віднесено 228 складів правопорушень замість 54 раніше розглянутих, що збільшило кількість цієї категорії справ на 422%.

Так, наприклад, тільки за 9 місяців 2006 року в суді м. Теміртау було всього надійшло 4 943 адміністративних справ (9 місяців 2006 року - 6 801 адміністративних справ) і 84 цивільних справ у порядку глави 26 ЦПК РК (51 - за 2006 рік) .

З 84 цивільних справ у порядку глави 26 ЦПК РК розглянуто по суті 82 (50) справ, з них із задоволенням вимог, що пред'являються - 58 (39), без задоволення - 23 (11), припинено - 1.

Всього, по суті розглянуто 2213 адміністративних справ (1 842), з них припинено 267 (174) справ, направлено на примусове виконання в порядку ст.ст. 708:709 КР КпАП-1 795 (4 212) постанов. Залишок в адміністративних справах складає - 8 справ. Адміністративних стягнень накладено по 1 946 (1 668) справах, в тому числі:

• попередження - 65 (60);

• адміністративний штраф - 1 344 (1 336);

• адміністративний арешт - 36 (33);

• позбавлення спец. права-501 (239);

додаткові стягнення:

• адміністративне видворення - 31 (29);

• конфіскація - 15 (20).

Накладено судом штрафів на суму 12 484 836 (11 369 365) тенге, сплачено в суді добровільно - 11 213 658 (9 238 576) тенге, спрямоване на примусове виконання постанов на суму 30 109 459 (13 723 848) тенге. У цілому до цих пір багато питань діяльності адміністративних судів залишилися невирішеними, в тому числі, що стосуються підсудності справ, що належать розгляду в спеціалізованих судах. У зв'язку з цим ми вважаємо, що до підсудності адміністративного суду треба відносити не тільки розгляд справ про адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення в Республіці Казахстан від 30.01.2001 року, а й дозвіл скарг приватних осіб на рішення та дії органів державного управління та посадових осіб.

На нашу думку тільки судовий контроль забезпечить рівновагу державних функцій і створить передумови для ефективної роботи державного управління.

Таким чином, адміністративний процес недостатньо повно розписаний у діючому Кодексі РК про адміністративні правопорушення, тому що КпАП був прийнятий кілька квапливо, складається думка, що кожен розділ "писався" тим чи іншим зацікавленим відомством, яке не завжди враховувало загальні норми адміністративного законодавства, а частіше переносило в КпАП своє галузеве право. Так, наприклад, з Податкового Кодексу були виключені норми адміністративної відповідальності і перенесені в КпАП РК, така ж картина спостерігається і по іншим галузевим законам. Наявні в Кодексі численні нестиковки, відверті протиріччя заважають нормальній роботі суддів, органів (посадових осіб). Тому вважаємо, що для нормальної роботи органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, необхідний Адміністративний процесуальний кодекс.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративне право Республіки Казахстан. Загальна частина. Отв.ред. А. А. Таранов. Алмати: Жети Жарги, 1997.

2. Якимів А.Ю. Принципи адміністративно-юрисдикційного процесу. Держава і право. 1999.

3.Діалектіческая логіка: категорії сфери сутності та цілісності. Алма-Ата: Наука, 1987.

4. Вайсберг Л.М. Принцип конкретності у вивченні соціальної патології. Діалектика і етика. Алма-Ата: Наука, 1988.

5. Юридична конфліктологія - новий напрямок у наукеГосударство і право. М., 1994.

6. Альохін А.П., Козлов Ю.М. Адміністративне право Російської Федерації. Ч.1. М.: ТЕИС, 1995.

7. Теорія юридичного процесу. Під ред. В.М. Горшенєва. Харків: Вища школа, 1985.

8. Конституція Республіки Казахстан від 30 серпня 1995р. із змінами і доповненнями від 21.05.2007р.

9. Управлінські процедури. М.: Наука, 1988.

10.Кодекс Казахської РСР "Обадміністратівних правопорушення від 22 березня 1984р. Зі змінами та доповненнями станом на 1 жовтня 1996 року. Алмати: Жети Жарги, 1996 (втратив чинність).

11. Сергун П.П. Охорона прав і свобод особистості у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Автореф.дісс.на здобуття наукового ступеня канд.ю.н. - Саратов, 1987.

12. Коментар до Кримінального Кодексу Російської Федерації. Під ред.д.ю.н.проф. Наумова А.В. - М.: Юрист, 1997.

13. Васильєв А.М. Правові категорії. Методологічні аспекти розробки системи категорій права. М., 1976.

14.Масленніков М.Я. Адміністративна юстиція і адміністративне судочинство: співвідношення з адміністративним процесом, процесуально-правова регламентація, перспективи розвитку. Держ. і право, 2002 № 9

15. Бахрах Д.Н. Адміністративна право. Загальна частина. М.1993.

16.Правіла надання права надрокористування в РК. Затверджено постановою Уряду РК від 31.01.2000 № 108 / / САПП РК, № 3.

17.Указ Президента Республіки Казахстан, що має силу закону "Про правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства" від 19 червня 1995.

18. Коренєв А.П. Адміністративне право Росії. Частина 1. М.: Юрист, 1996.

19. Закон Республіки Казахстан "Про прокуратуру" від 21 грудня 95 з змінами і доповненнями станом на 27 липня 7. Алмати: ЮРИСТ, 2007.

20. Шергін А.П. Актуальні проблеми адміністративно-деліктного права. Юрист 12/2004.

21. Дьомін А.А. Поняття адміністративного процесу та кодификацияадминистративно-процесуального законодавства Російської Федерації. Держ. і право 2000, № 11

22.Уголовний процес. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. Вид. 2-е, перероблене і доповнене М. Зерцало. 1997р.

23.Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення від 30 січня 2001р. із змінами і доповненнями станом на 22 травня 2007 року. Астана: ІКФ "Фоліант", 2007.

24.Актуальние проблеми адміністративного права Росії. Держ. і право, 1999, № 5.

25. Указ Президента Республіки Казахстан, що має силу закону "Про порядок розгляду звернення громадян" від 19 липня 1995.

26. Цивільний процесуальний Кодекс Республіки Казахстан від

.07.1999 Року, зі змінами та доповненнями 29.06.2007 року.

27.Положеніе "Про проходження служби особами рядового і начальницького складу ОВС РК" № 1844 від 27 грудня 1995.

28.Бахрах Д.М. Адміністративна відповідальність громадян в СРСР (Навчальний посібник). Свердловськ: Видавництво Уральського університету, 1989.

29. Закон Республіки Казахстан "Про державний контроль за обігом окремих видів зброї" від 30 грудня 1998. за станом на 27 липня 2007. Алмати: ЮРИСТ, 2005.

30. Нормативне постанову Верховного Суду Республіки Казахстан "Про судовий вирок" від 15 серпня 2002 року. Бюлетень Верховного Суду Республіки Казахстан № 9, вересень 2002

31.Норматівное постанову № 16 Верховного Суду Республіки Казахстан "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці у зв'язку із застосуванням Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення" від 19 жовтня 2001. Бюлетень Верховного Суду Республіки Казахстан. № 11, листопад 2001.

32.Ахметов Р.І., Ібрагімов Х.Ю. Заходи адміністративного примусу, що приймаються органами внутрішніх справ. (Навчальний посібник). Алмати: ВОНИ і РІР Алматинському юридичного інституту МВС РК, 1998.

33.Закон Республіки Казахстан від 18 березня 2002 року. "Про органи юстиції" станом на 26 липня 2007. Алмати: ЮРИСТ, 07.

34.Указ Президента Республіки Казахстан "Про примусове лікування хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію" від 7 квітня 1995, № 2184.

35.Закон Республіки Казахстан "Про медико-санітарної реабілітації осіб, хворих на наркоманію" від 27 травня 2002 зі змінами і доповненнями станом на 20 грудня 2004.

36. Закон Республіки Казахстан "Про нормативні правові акти" від 24 березня 1998 р. за станом на 27 липня 2007. Алмати: ЮРИСТ, 2007р.