Адміністративна відповідальність за правопорушення у промишленнос

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст
1. Адміністративне правопорушення
2. Адміністративна відповідальність
3. Управління промисловістю
3.1 Організація управління
3.2 Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості

1. Адміністративне правопорушення
Поняття адміністративного правопорушення. Правопорушення, як це випливає з самого терміна, є порушенням права, акт, який суперечить праву, його нормам, закону. Здійснити правопорушення - означає порушити право.
Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, які дозволяють розмежовувати кримінальні правопорушення (злочини), адміністративні правопорушення, порушення цивільного, трудового законодавства тощо
Конкретність кожного правопорушення полягає в тому, що воно здійснюється конкретною особою, у певному місці, у визначений час, піднімає конкретну норму конкретної галузі права, характеризується точно визначеними ознаками.
Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й адміністративне право, більше того, тільки адміністративне та кримінальне законодавство містять статті, в яких закріплене поняття відповідного правопорушення. У Кримінальному кодексі України це ст-7 "Поняття злочину", в Кодексі України про адміністративні правопорушення - ст. 9 "Поняття адміністративного правопорушення".
У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій літературі. Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сутність, а також визначаються важливі ознаки.
Відповідно до даної статті, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.
Необхідно вказати, що до прийняття нині діючого Кодексу (прийнято 7 грудня 1984, введено в дію 1 червня 1985) законодавство України визначення адміністративного правопорушення не містило. У рамках колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульовано в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, які були прийняті 23 жовтня 1980 До цього часу визначення адміністративного правопорушення було тільки в науковій літературі.
Так, правила користування засобами морського транспорту досить великі і містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу здійснювати чи не здійснювати певні дії. Тим не менш порушення тільки двох пунктів з цих правил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КпАП).
По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання. Це дія, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять дію адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41-212 Особливої ​​частини КпАП.
Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності та змісту пов'язане з питанням його громадської безпеки.
На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "громадське небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків), а матеріальним, загальним їх ознакою є те, що вони "посягають на ...", тобто завдають збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління.
Разом з тим підстав для твердження, які адміністративні правопорушення не належать до дій суспільно небезпечним, не тим більш, як для того, щоб зробити протилежні висновки.
Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеціалістів у галузі адміністративного, кримінального, цивільного права, теорії права, кримінології підстав для однозначного висновку не дає.
Особливою частиною даного Кодексу, але через моловажності не є суспільно небезпечними. Отже, зазначають вони, що малозначущій протиправний вчинок не є громадське небезпечним і не може розглядатися як злочин.
Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.
Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.
Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільно шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від адміністративних правопорушень тим, що злочини - дія суспільно шкідливі, а адміністративні правопорушення - дія лише вредосовершающіе.
Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як дій, які являють собою певну суспільну небезпеку виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й адміністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певної міри суспільне небезпечними діями. Тому суспільна небезпека - це ознака, властивий їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.
Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним правопорушенням вона притаманний "меншою", "невеликий", "невисокою", "незначною" мірою і не досягає того рівня, з якого починається застосування способів кримінальної репресії.
Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься у ч. 2 ст. 1 КК, де мова йде про те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає висновок, що поняття суспільне небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.
Підкріплюють цю точку зору дві обставини.
По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й вельми умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені випадки, коли один і той саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватися як злочин, а на іншому - як адміністративний проступок, який тягне за собою покарання.
Так, в 1956 році була встановлена ​​адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хуліганські вчинки протягом року здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази, винний щоразу привертав лише до адміністративної відповідальності. У 1960 році за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 була встановлена ​​кримінальна відповідальність за повторне дрібне хуліганство. У 1997 році кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство відмінили.
Нині, як і в 1956-1960 роках, дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративні санкції.
Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, яка в ньому склалася.
Тому правих М. Шаргородській, коли ще в 1968 році писав, що між різними категоріями правопорушень об'єктивно існує лише кількісне відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінність надає законодавець.
По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого правопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Л. Ковалем, у зв'язку з цим зазначає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд в громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, і не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїх сукупності та поширенні вони, без сумніву, набувають суспільне небезпечного характеру.
Додати до цього можна лише наступне. Встановлюючи адміністративну відповідальність за ті чи інші дії, законодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і необхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, які випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, яке відповідало інтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхідності боротися з такими діями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.
Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми суспільної небезпеки адміністративних правопорушень, можна констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і суспільної небезпеки. Тому виникає необхідність з'ясувати співвідношення таких понять, як "шкодочинних" та "суспільна небезпека".
Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних проступків) полягає саме в тому, що вони завдають шкоди правопорядку, громадським і особистим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує. Не може бути правопорушень суспільне "корисних" або суспільне "безпечних". Всі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем завданої шкоди, тобто ступенем шкодочинних, і саме тому різні за ступенем суспільної небезпечності.
Відмінність адміністративного правопорушення від злочину і дисциплінарного проступку, та розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень має не тільки теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.
Правильне рішення цього питання в кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину - до адміністративної, - іміджу правової системи буде завдано шкоди.
Принципові основи розв'язання проблеми відмежування адміністративних правопорушень від злочинів містяться в ст. 9 КпАП і ст. 7 КК України.
Адже найголовнішим критерієм розмежування адміністративних правопорушень є ступінь суспільної небезпеки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відносить одні дію до провини, інші - до злочинів, і включає їх склад до відповідних кодексів.
Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.
Злочин - це дія, яка передбачено кримінальним законом. Адміністративний проступок - діяння, передбачене нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адміністративних проступків - як законами, так і підзаконними актами. Так, Положення про обласну. Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995 р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП України.
Це другий характерна ознака.
Третій характерна ознака полягає в тому, що за вчинення адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.
За скоєння адміністративних правопорушень передбачені адміністративні стягнення. Ст. 24 КпАП до них відносить: 1) попередження; 2) штраф; 3) Уплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання. До них ст. 23 КК, зокрема, відносить: позбавлення волі, заслання, висилка, штраф тощо, а ст. 24 КК встановлює виняткову міру покарання - смертну кару.
Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, який карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.
Згідно зі ст. 22 КК, покарання - це перш за все покарання за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досягнення виправити і превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимість.
Четвертий характерна ознака полягає в тому, що кримінальні справи розглядають тільки суди, і лише суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи Клап надає понад З суб'єктам (статті 218-244).
П'ятий характерна ознака полягає в пріоритеті кримінальної відповідальності.
Одне і те саме діяння не може бути одночасно і злочином, і адміністративним проступком. У ч. 2 ст. 9 Клап чітко встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного проступку неможливо. Тому законодавець установлює пріоритет кримінальної відповідальності: якщо дія містить ознаки й злочину, і провини, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримінальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накладене раніше за те саме діяння, повинне бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання.
Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будуть кваліфікуватися як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. У подібних ситуаціях перед застосуванням права навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.
Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежування складів проступків і злочинів, забезпечити правильне застосування санкцій, законодавець закріплює у складах конкретні ознаки.
Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) кваліфікується як злочин, якщо дія вчинено повторно, після притягнення винного до адміністративної відповідальності (ст. 85 КпАП);
Порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 158 КК), якщо така дія призвело до тяжких наслідків. Якщо таких наслідків немає, то дія розцінюється як адміністративне правопорушення (ст. 105 КпАП);
Порушення правил охорони ліній зв'язку і пошкодження лінійних і кабельних споруд зв'язку є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 147 Клап. Якщо ж ці дії викликали переривання зв'язку, то вони розцінюються як злочин (ст. 2051 КК);
Потрава посівів і пошкодження насаджень, скоєні навмисно, які завдали значної шкоди, - діяння, що тягне за собою кримінальне покарання (ст. 159 КК), а скоєні ненавмисно - адміністративне покарання (ст. 104 КпАП);
Кримінальне покарана порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 215 КК) відрізняється від адміністративне караного (статті 123, 124, 125, 128) такою ознакою, як завдання потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або істотного матеріального збитку;
Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння дії, формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.
Значне подібність виявляється між адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями. І ті й інші є незлочинним правопорушеннями. Їх розслідування, застосування санкцій за їх вчинення здійснюються в процесі виконавчо-розпорядчих влади діяльності. Ступінь суспільної небезпеки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує дану обставину те, що особи, на які поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність.
Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).
Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними в такому.
По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняття адміністративного правопорушення, описані конкретні їх склади, встановлена ​​підвідомчість, детально регламентуються процесуальні питання.
По-друге, суб'єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу - керівник цього колективу,
Суб'єктом адміністративного правопорушення є громадянин або посадова особа, у якого немає стійких організаційних зв'язків із суб'єктами контролю і примусу.
По-третє, дисциплінарний проступок складається з порушення тих зв'язків, що покладені на особу, що саме член трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому колективі. Тому дисциплінарна провина - завжди порушення наявної в організації дисципліни.
Адміністративне ж правопорушення полягає в порушенні загальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того, де вони працюють і яку виконують роботу. Правда, у ряді випадків трудова та адміністративно-правова обов'язки можуть збігатися. Це стосується водіїв, робітників торгівлі тощо. У таких випадках скоєні ними порушення є одночасно дисциплінарними і адміністративними.
По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції до винного застосовуються керівником того колективу, членом якого є правопорушник (директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), чи вищим начальником. За адміністративні правопорушення стягнення накладаються суб'єктом функціональної влади.

2. Адміністративна відповідальність
Поняття і підстави адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, яке полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.
Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні), по-друге, ознаки, які відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).
Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:
є засобом охорони встановленого державою правопорядку;
нормативне визначена й полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;
є наслідком винного антигромадського дії;
супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним дії;
пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він повинні випробувати;
реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.
Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відповідальності вважалося протиправне винна дію або бездіяльність, яка піднімає встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.
Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність. Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністративної відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права. Проте сучасна юридична практика довела, що ці відправні позиції не завжди вірні. Дослідження Інституту адміністративної відповідальності свідчать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адміністративного права.
Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке, як відомо, регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок різноманітності суспільних відносин, які виникали в даній області, всі норми адміністративного права утворюють кілька груп. Це такі, що:
закріплюють порядок утворення і правове положення суб'єктів;
визначають форми і методи управлінської діяльності;
встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців;
визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;
регулюють управління окремими областями (соціально-культурній, адміністративно-політичної і т.п.), державними функціями і територіями;
встановлюють права і обов'язки різних категорій фізичних осіб у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.
Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).
Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність. Більше того, у ряді випадків окремі категорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним правилом встановлена ​​відповідальність - адміністративна (ст. 15 Клап).
Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, служить причиною адміністративної відповідальності. Адміністративну відповідальність тягне порушення тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями.
До того ж, адміністративна відповідальність може наступати не тільки за порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодексу передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.
Викладене дозволяє визначити, що похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:
1. Її підставою є не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.
2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності.
3. Право залучення до адміністративної відповідальності надана багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелік міститься в розділі III (статті 218-244) КпАП.
4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).
5. Адміністративна відповідальність врегульована нормами адміністративного права, яке містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати.
6. Право встановлення адміністративної відповідальності має досить широке коло суб'єктів: Верховна Рада;
Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, яка закріплює склад; фактичної (правопорушення);
процесуальної (правозастосовний, юрисдикційний акт).
Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.
За змістом їх можна поділити на три види:
а) правовий - правові - матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні правопорушення, підстави та суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін); склади адміністративних проступків;
б) процесуальний - процесуальні - адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення;
в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністративної юрисдикції.
Норми, які встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в різних кодексах і нормативних актах. Основному їх джерелом є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про надзвичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та інші, що містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність.
Так, законом "Про надзвичайний стан" встановлена ​​адміністративна відповідальність за порушення особою режиму надзвичайного стану і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена ​​відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).
Всі разом вони представляють законодавство про адміністративні правопорушення.
У 60-х і 70-х роках вчені-адміністративістів провели велику роботу по розробці основних положень про адміністративну відповідальність і підготували проекти кодифікованих актів. Її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в дію з 1 червня 1985 р.), що діє і сьогодні, щоправда, зі значними змінами та доповненнями. Він містить понад 330 статей, об'єднаних у 33 глави і 5 розділів.
Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут же містяться положення про порядок здійснення адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.
Останній, V розділ КпАП називається "Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень". У ньому сконцентровані норми, якими регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.
Необхідно вказати, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в інший. Між днем ​​вчинення дії і вдень притягнення до відповідальності за це дія проходить певний термін, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована, виникає питання, якої нормою потрібно керуватися: тією, що діяла на момент вчинення, або тієї, що діє на момент розгляду справи.
Це питання вирішується по-різному, виходячи з матеріальних і процесуальних норм.
За загальним правилом, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, яке діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).
Тому акти, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають і можуть застосовуватися лише щодо дій, вчинених після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права проявляється у встановленому законом виключення із загального правила, згідно з яким норми, які пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 Капа).
Отже, якщо громадянин вчинив проступок, коли діяли одні процесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, проведення повинні бути проведене відповідно до нових норм.
У даний час виникає питання про існування адміністративної відповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула прийнятне рішення ні в законодавстві, ні в теорії адміністративного права.
Справа в тому, що чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністративного правопорушення і навіть не вживає такого терміна. У Кодексі України про адміністративні правопорушення використовується термін "особа" без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична або юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, які встановлюють відповідальність юридичних осіб з вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато їхніх ознак. Це, наприклад, норми, які встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28-32 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.), норми Закону "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 р. і т.п.. Більше того, в Законі України "Про насіння" від 15 грудня 1993 р. ст. 25 міститься таке положення: "Юридичне та фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва, залучають до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно законодавства України".
Очевидно, ці обставини дозволяють деяким дослідникам вважати, що в адміністративному праві України, за аналогією з Російською Федерацією, де діє закон "Про адміністративну відповідальність підприємств, установ та організацій за адміністративні правопорушення в галузі будівництва", вже сьогодні існує адміністративна відповідальність юридичних ліц1. Думаємо, що дана позиція більше відповідає перспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогоднішнього дня.
Чинний на сьогодні Клап недвозначно, хоча і побічно, визнає суб'єктом проступку тільки фізична особа. Про це, зокрема, свідчать закріплені нормативне його ознаки.
Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також зобов'язує правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за особою, яка вчинила проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, які накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.
Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі дотримання законів, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.
До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців").
Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою і утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, які вчинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.
Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.
Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження. Тим не менш покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і попередження правопорушень. Стягнення є попереджувальним заходом на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопорушень деякі покарання вирішують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон.
Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, які мають примусовий характер. Примусове вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку і особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.
Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне іншому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за обсягом і вагою впливу. Це розмаїття відбиває множинність об'єктів адміністративних правопорушень і засобів зазіхань на них, а також нерівномірна ступінь небезпеки правопорушень.
За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф, виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим стягненням є позбавлення спеціального права. Це стягнення у тому чи іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.
Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні. Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні стягнення за метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, потрібно відрізняти такі стягнення, як адміністративний арешт (ст. 32), Уплатне вилучення предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права від таких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265), відсторонення водіїв від керування транспортними засобами (ст. 266).
Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 Каап) застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше скоїли проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного стягнення полягає в офіційному, від імені держави, засудження протиправної дії органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій у подальшому.
Попередження про припинення протиправної поведінки провадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов'язковим першим заходом примусу.
Таким чином, дана запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.
Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку ст. 24.
Штраф - адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції), або в судовому (адміністративно-юрісдікціоннае повноваження міських і районних судів). Це виключно грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприклад, натуральний штраф).
В адміністративно-юрисдикційної практиці штраф - домінуючий вид стягнення. Перш за все це пояснюється тим, що він передбачений як єдине чи альтернативне захід за більшість адміністративних правопорушень.
У разі несплати штрафу у встановлений строк постанова про накладення стягнення направляється для утримання відповідної суми з грошових прибутків правопорушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника.
Мета Уплатне вилучення - виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж використовуваним з порушенням встановлених правил. Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї Уплатне характером.
За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняється від такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. Reguisitum - необхідне) - це вилучення державного майна у власника в державних або громадських інтересах з виплатою власнику вартості реквізованого майна.
Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосередньо пов'язаних з проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).
До осіб, для яких полювання є основним джерелом існування, не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також інших знарядь полювання.
Вилучення як запобіжна міра провадиться у зв'язку з реальним, а не можливим правопорушенням, тим не менш покарання правопорушника не є її метою. Мета цього заходу - припинення правопорушення.
Вилучені в порядку припинення правопорушення предмети зберігаються до розгляду адміністративної справи. Після розгляду справи щодо цих предметів приймається рішення або про їх конфіскацію, або повернення власнику, або про їх Уплатне вилучення.
Вилучення з метою попередження правопорушень допускається щодо предметів, якими володіють на законних підставах, тим не менш конкретні обставини дозволяють відповідним державним органам приймати рішення про їх вилучення в адміністративному порядку. Рішення про таке скасування приймаються згідно з чинним законодавством.
Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів (статті 23 і 35 КК) проводиться виключно за вироком суду, є додатковим покаранням за скоєний злочин, може поширюватися на все майно засудженого або його частину, незалежно від зв'язку предметів, які конфіскуються, із злочинним дією .
Вилучення на підставі цивільно-правових норм здійснюється винятково в судовому порядку з відповідним позовом (див.: статті 105, 136 ЦК).
Позбавлення спеціальних прав. Позбавлення прав - це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб'єктивних прав, які раніше були надані суб'єкту органами державного управління. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.
Серед стягнень КпАП називає тільки два види позбавлення спеціального права: права керування транспортними засобами (статті 108; 116; 122; 123; 124; 130 та ін) і права полювання (ст. 85).
Дане стягнення передбачається за грубе або систематичне порушення порядку користування правом. Воно застосовується уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ (щодо права на керування автомобільним транспортом); органами річкового транспорту і Державтоінспекції по маломірних суднах (щодо права керування річковими і маломірними суднами); органами, які здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання (щодо права на полювання) на строк до трьох років.
Позбавлення прав, будучи стягненням, разом з тим виконує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало поєднано каральний і пресекательний моменти. Попереджувальна завдання воно вирішує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопорушника, а й шляхом позбавлення його можливості знову робити аналогічні проступки.
До осіб, які користуються транспортними засобами у зв'язку з інвалідністю, позбавлення права на управління може застосовуватися тільки у випадках керування ними транспортом у стані сп'яніння. Не можна позбавляти права полювання осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Виправні роботи (ст. 31 КпАП) - стягнення майнового характеру, який триває. Воно застосовується на термін від 15 днів до двох місяців з від'їздом за місцем постійної роботи винного і з відрахуванням в 20 відсотки його заробітку в дохід держави.
Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею). Дана санкція застосовується тільки до правопорушників, які мають постійну роботу. Вона не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних). Крім цього, згідно зі ст. 15 КпАП, виправні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й відбуваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відрахування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.
Крім відрахувань грошових сум у дохід держави, виправні роботи припускають ще ряд правообмежень майнового і трудового характеру, так, у період відбування виправних робіт забороняється надання чергової відпустки, час їх відбування не зараховується до трудового стажу, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу за фахом і т.п.).
У разі прийняття рішення про виселення іноземець зобов'язаний покинути територію України у строки, зазначені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає затриманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санкція прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін, необхідний для практичної реалізації даного рішення.

3. Управління промисловістю
3.1 Організація управління
Промисловість - провідна галузь народногосподарського комплексу держави, що ставить своєю метою видобуток і переробку природних багатств. Від стану і розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей народного господарства, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва, а отже, і рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому.
Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів виробництва) і легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які представляють собою підгалузі промисловості. У свою чергу підгалузі промисловості поділяються на ще більш дрібні, так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промисловості об'єднує текстильні, швейні та інші підприємства, підгалузь гірничої промисловості - гірничодобувні, гірничозбагачувальні, гірничометалургійний та інші підприємства і т.д.
Як об'єкт управління промисловість є досить складну систему, що об'єднує різні підгалузі. Галузева організація промисловості зумовлює і складну структуру органів державного управління в цій сфері, їх різноманітні повноваження.
Правові основи організації та управління промисловістю в України закріплені в Конституції, законах України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про промислово-енно-фінансові групи в України» та інші, актах Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих актах.
Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом з урахуванням територіального та міжгалузевого управління. Воно спрямоване на координацію і подальший розвиток виробничих сил суспільства і держави, підвищення ефективності праці, зниження собівартості продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку, захист і наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами і т.д.
Поряд з промисловими підприємствами державного сектору в нових економічних умовах подальший розвиток отримують промислові підприємства недержавних форм власності - акціонерні, приватні, спільні (в тому числі і з міжнародним капіталом) та ін Державне управління ними має свої, досить істотні відмінності від управління промисловими підприємствами загальнодержавної та комунальної власності і зводиться в основному до впливу на них економічними заходами (податкової, митної, фінансовою політикою та ін), контролем за їх діяльністю.
Промислові підприємства та їх об'єднання - основні (первинні) ланки промисловості. Саме вони є безпосередніми виробниками промислової продукції. Їх діяльність поєднує в собі як централізоване керівництво, так і самостійність та ініціативу у прийнятті конкретних рішень у межах своїх повноважень та відповідно до прогнозів економічного і соціального розвитку галузі, розпоряджень вищих органів.
Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємства.
Відповідно до форм власності, передбаченими законодавством України, в промисловості можуть діяти такі види підприємств:
приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;
колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;
господарське товариство;
підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;
комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;
державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
В Україні можуть діяти й інші види та категорії промислових підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.
Управління промисловим підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) або іншому органу, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.
Наймання (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства та реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.
Вищим керівним органом колективного промислового підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління. Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає зі свого складу голову і його заступників або їх функції виконують по черзі всі члени правління.
Адміністрацію промислового підприємства відповідно до принципу єдиноначальності очолює його керівник. При наймі (призначення, обрання) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найму, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.
Керівник підприємства (як правило, це генеральний директор (директор) або начальник, управляючий) самостійно без довіреності діє від імені підприємства, вирішує питання господарської, фінансової, соціальної та інших видів діяльності (за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства). Його повноваження є похідними від завдань і прав підприємства, яке він очолює. У межах своєї компетенції керівник видає обов'язкові для виконання накази по підприємству, зараховує до штату та звільняє працівників, застосовує до них заходи заохочення і накладає на них дисциплінарні стягнення. Члени адміністрації підприємства - заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри також призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.
Повноваження виробничих підрозділів та їх керівників регулюються статутом промислового підприємства, положень про них.
Промислові підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України, тобто створювати об'єднання.
Законодавство виділяє такі види об'єднань:
асоціації-договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
корпорації-договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;
концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі та інших на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств;
інші промислові об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
У об'єднання підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть входити і підприємства інших держав.
Промислове об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням і діє на основі договору або статуту, який затверджується його засновником чи власником. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. На підприємства, які входять в об'єднання, і на самі об'єднання поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні».
Безпосереднє управління державним промисловим об'єднанням здійснює, як правило, адміністрація головного промислового підприємства, яку очолює генеральний директор (директор, президент). Так само, як і директор промислового підприємства, він діє на основі єдиноначальності, несе повну відповідальність за діяльність об'єднання. Від імені об'єднання він розпоряджається фінансами, основними та оборотними засобами виробництва, іншим майном об'єднання, представляє його на зовнішній арені та ін
Генеральний директор видає накази, які є правовою формою його діяльності.
До структури апарату виробничого об'єднання входять підрозділи, на які покладено виконання спеціалізованих функцій: фінансовий відділ, планово-економічний відділ (або відділ збуту і постачання продукції, сировини і т. п.), відділи кадрів, організації праці, технічного контролю, комерційний відділ, відділ з будівництва (реконструкції) та розвитку, бухгалтерія та ін Їх очолюють заступники директора (комерційний директор та ін) або головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер та ін.) Повноваження цих підрозділів закріплені в статуті виробничого об'єднання.
Деякі повноваження по управлінню промисловим підприємством держава надає і трудовим колективам підприємства. Ці повноваження закріплені в Законі України «Про підприємства в України», інших нормативних актах. Так, ст. 15 Закону «Про підприємства в Україні» надає право трудовим колективам державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна перевищує 50 відсотків, розглядати спільно із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства; разом із засновником підприємства визначати умови найму керівника ; разом з власником вирішувати питання про вступ чи вихід з об'єднання підприємств і т.д.
Всі підприємства промисловості в передбаченому законодавством порядку здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і іншої), за правильність якого посадові особи цих підприємств несуть встановлену законодавством України дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства здійснюють насамперед державні органи - власники цих підприємстві. Їх контрольні повноваження закріплені в різних нормативних актах: Законі України «Про підприємства в Україні», положеннях про відповідні міністерства, відомствах, державних комітетах, актах, які визначають статути об'єднань, підприємств та ін надвідомчий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловості місцевих державних адміністрацій.
Державний контроль у промисловості здійснюють і спеціальні контролюючі органи відповідно до напрямків своєї діяльності.
Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує і перевіряє правильність ведення фінансової і бухгалтерської документації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження та витрачання коштів і матеріальних цінностей; стан їх збереження; повноту оприбуткування, правильність витрачання і заощадження валютних коштів і т. п .
Державна податкова служба України здійснює контроль за дотриманням промисловими підприємствами законодавства про податки: за обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов'язкових платежів до бюджету; сплатою інших платежів; валютними операціями; порядком розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг; за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності і т. п.
Міністерство екології та природних ресурсів України (в особі своїх спеціалізованих контролюючих органів) контролює дотримання промисловими підприємствами природоохоронного законодавства. Посадові особи Державної інспекції України з охорони навколишнього природного середовища та Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою України складають протоколи та притягають винних у порушенні природоохоронного законодавства осіб до адміністративної відповідальності.
Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці України) здійснює контроль за дотриманням органами управління промисловістю законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення і вносить їм пропозиції про припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних випадках - пропозиції щодо їх скасування.
Мінпраці України здійснює: комплексне управління охороною праці; державний нагляд за дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про безпеку, гігієну праці та виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини ; координує роботу з профілактики травматизму невиробничого характеру; проводить експертизи проектної документації і видає дозволи на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва і т. д.
Для реалізації зазначених завдань посадові особи Мінпраці Україні: безперешкодно в будь-який час і без попередження відвідують підконтрольні підприємства, установи й організації для перевірки дотримання законодавства про охорону праці; отримують від власника необхідні пояснення, матеріали та іншу інформацію з цих питань; дають керівників та посадових особам підприємств, установ та організацій обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень вимог законодавства, спрямованого на охорону праці та використання надр; призупиняють до усунення порушень експлуатацію підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, робочих місць, механізмів та ін , якщо ці порушення створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; накладають штрафи на підприємства, установи та організації у разі порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці про безпеку ведення вибухових робіт, гігієни праці та ін; контролюють дотримання встановленого порядку допуску працівників до роботи; проводять у встановленому порядку технічне розслідування обставин і причин аварій, випадків виробничого травматизму; притягують до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні нормативно-правових актів про охорону праці, надр та проведенні вибухових Робіт, і т. д
Державна інспекція праці Мінпраці України (далі - державна інспекція) здійснює контроль за дотриманням законодавства про працю на промислових підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з таких основних питань: про трудовий договір і ведення трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплаті праці, гарантії її компенсації; про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів; про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників та ін Для виконання покладених на державну інспекцію завдань їй надані права шляхом проведення планових перевірок підприємств та за дорученням глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також за пропозицією правоохоронних органів, органів Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування, профспілкових та інших об'єднань громадян: контролювати дотримання законодавства про працю на підприємствах, вимагати усунення виявлених порушень; вносити на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спрямовані на усунення і попередження порушень законодавства про працю, а в необхідних випадках доводити їх до відома органів прокуратури; у випадках, передбачених законодавством, складати протоколи про адміністративні правопорушення про недотримання вимог законодавства про працю, а також розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення та ін
Важливе місце серед контролюючих органів у промисловій сфері належить Антимонопольному комітету Україна-державному органу, який покликаний забезпечувати відповідно до своєї компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від порушень, сприяти розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки. Реалізуючи ці завдання, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення контролюють дотримання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців; в межах своїх повноважень розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та приймають рішення за результатами таких розглядів; звертаються до суду або господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, направляють в правоохоронні органи матеріали про ті порушення законодавства, що містять ознаки злочину; дають рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції, і т. д.
Державний контроль за діяльність промислових підприємств здійснюють і інші спеціальні контролюючі органи, а саме органи: державної статистики; Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України; державного контролю за цінами та ін
Нагляд за діяльністю промислових підприємств здійснює прокуратура України. Предметом нагляду з цього питання з її боку є відповідність актів, які приймаються органами управління промисловістю, їх посадовими особами, вимогам Конституції України, інших нормативних актів України.

3.2 Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості передбачена главою 8 КпАП «Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії», де містяться статті, які встановлюють відповідальність за: порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст. 94); марнотратне витрачання електричної та теплової енергії (ст. 98); порушення Правил охорони електричних мереж напругою понад і до 1000 Вольт (ст. ст. 99 і 100); порушення, пов'язані з використанням газу (ст. 101); непідготовленість до роботи резервного паливного господарства (ст. 103) і ін
Оскільки на промислові підприємства поширюються правила стандартизації, метрології та сертифікації, користування природними ресурсами, охорони природи та інші вимоги, то порушення цих правил також слід розглядати як правопорушення в промисловості. Наприклад, випуск і реалізація продукції, що не відповідає вимогам стандартів (ст. 167); випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168); випуск, реалізація продукції (товарів) без сертифіката відповідності (ст. 170-1); порушення правил водокористування ( ст. 60); недотримання вимог з охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію та експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82) та ін
Відповідальність за адміністративні правопорушення в промисловості несуть посадові особи цих органів.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями, органами Мінпраці України, органами охорони водних ресурсів, органами Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України та ін
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Контрольна робота
132.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Адміністративна відповідальність і правопорушення
Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність
Адміністративна відповідальність за правопорушення проти екологи
Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства
Адміністративна відповідальність за правопорушення проти екологічної безпеки навколишнього
Методика проведення уроку на тему Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність
Податкові правопорушення Відповідальність платника податків за вчинення податкового правопорушення
Екологічне правопорушення Юридична відповідальність за екологічні правопорушення
© Усі права захищені
написати до нас