Аграрне питання

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ВСТУП.


Аграрне питання є основним питанням російської історії.
Це питання стало причиною суперечок історичних і суспільних
діячів, які пропонували часом діаметрально протилежний-
ні його рішення. В історії на шої країни було багато політи-
чних течій, представники яких вважали основною метою
своєї діяльності - рішення наболілого питання про землю.
Питання про землю неодноразово виникало протягом всієї исто-
рії Росії, але особливо гостро він встав в XIX столітті. Неруйнівни-
шенность аграрного питання гальмувала розвиток країни і Обус-
ловило відставання Росії від провідних капіталістичних держав.
І це розуміли як наші правителі, так і інші політичні
діячі. Олександр I і Микола I визнавали серйозність і ак-
туальность цього питання і приділяли їй увагу. Підтверджена
ня цього указ про "Вільних хліборобів" і реформа графа Кісі-
лева.
Реальним кроком в історії вирішення аграрного питання була
реформа 1861 р. Особисте звільнення селянства від фортеці-
ної залежності мало величезне значення. Існують різні
оцінки цього періоду в житті країни. Частина істориків вважає,
що реформа була проведена виключно в інтересах дворянс-
тва, інші історики, частково визнаючи це, говорять про глав-
ном: Росія зробила стрибок у своєму економічному розвит-
тіі.Реформи 60-70 рр.. XIX століття прискорили розвиток процесу
першо-початкового накопичення капіталу в Росії.
Аграрний капіталізм міг розвиватися по "прусському" шляху,
при якому селяни звільняються без землі або з малими на-
справами, можуть у будь-який момент позбутися від неї і піти в найм-
ні працівники, а поміщики одержують від держави значні
суми і кредити для переведення своїх господарств на капіталістічес-
Електричні рейки.
Але не виключався і "американський" шлях розвитку капіта-
лізм, при якому поміщицьке землеволодіння відсутня, а
селяни отримують великі ділянки землі і вільно нею розпо-
ки. Обидва ці шляхи представляли собою значний прог-
ресс в порівнянні з колишніми аграрними відносинами, в основі
яких лежали зовні економічний примус селян, від-
присутність вільного ринку робочої сили, землі, капіталів.
"Прусський" шлях аграрного капіталізму не міг поліпшити по-
ложении селян, які страждають від безземелля, але міг вирішити
проблему аграрного перенаселення. При цьому посилився б відтік
селян, що розорилися в місто.
"Американський" шлях також вів до масового руйнування бід-
няков, але вже в результаті розвитку товарно-грошових ставлення-
ний. Але на більшій території Росії був присутній "прусський"
шлях розвитку аграрного капіталізму. Тому селяни не по-
лучили землі.
Таким чином, ми бачимо, що аграрне питання в Росії в
початку XX ст. не був дозволений. Це було погано подвійно, тому що
в країні не був завершений промисловий переворот і Росія оста-
валась аграрною країною, де селянство становило 77% насе-
лення (1897 р.).
Аграрне питання стало корінним питанням I російської револю-
ції 1905-1907 рр.. Селянський рух наклав істотний-
ний відбиток на весь хід революції. Розмах селянських вис-
тупленого восени 1905 р. змусив царя підписати 3 листопада мані-
фест про зменшення наполовину викупних платежів з селян з 1
Січень 1906 та про припинення їхньої виплати з 1 січня 1907
Проблема аграрного розвитку країни стала корінний для
всіх чотирьох чотирьох Дум. Державній Думі дебати з аг-
рарно питання розгорталися в основному між кадетами і
трудовиками з одного боку і царським урядом з дру-
гой.
Кадети внесли на розгляд у I Думі свій законопроект,
де мова йшла про примусове відчуження "за справедливу
винагороду "тієї частини поміщицьких земель, які обро-
ня основі полукрепостнической відробіткової системи
або здавалися селянам в кабальну оренду. Вся земля пере-
ходить до державного земельного фонду, з яких селяни
будуть наділені нею на правах приватної власності. Глава
уряду виступив з декларацією, в якій в різкій і
образливій формі відмовив Думі в праві таким чином
дозволяти аграрне питання. Дума обурювалася і висловила прави-
нодавства недовіру. Але піти у відставку уряд не міг
(Тому що була відповідальною перед царем) і не хотіло.
Законопроект не був прийнятий, а Дума розпущена. Друга Ду-
ма, яка була ще більш ліва, ніж перша, запропонувала три
законопроекту, суть яких зводилася до розвитку вільного
фермерського господарства на вільній землі. Ці законопроекти
теж не були схвалені урядом. П. А. Столипін, використовуючи
фальшивку, вирішив позбутися сильного лівого крила Думи і
звинуватив 55 соціал-демократів у "змові" з метою встановлен-
ня республіки. Однак Дума створила комісію для расследова-
ня всіх обставин, яка прийшла до висновку, що звинувачений-
ня є суцільним підробкою. Бачачи такі настрої серед
депутатів, цар (3 червня 1907 р.) підписав маніфест про розпуск
Думи.
Державний переворот 3 червня 1907 р. означав кінець
революції 1905 - 07 рр..
Підсумком першої російської революції стало те, що в селі
встановилися відносини відповідають умовам капіталістичного
тичного розвитку: були скасовані викупні платежі, скоротився
поміщицький свавілля, знизилася орендна і продажна ціна на
землю; селяни прирівнювалися до інших станів у праві на
пересування і місця проживання, вступу до вузів і на грома-
цивільної службу. Чиновники і поліція не втручалися в роботу
селянських сходів. Проте в головному аграрний питання не було
вирішено: селяни не отримали землі.


1. Столипінська аграрна РЕФОРОМА.


Після поразки революції гострота аграрного питання від-
нюдь не ослабла, і уряд запропонував свій шлях його ре-
шення - аграрну реформу. Її конкретне втілення було свя-
зано з ім'ям прем'єр-міністра Петра Аркадійовича Столипіна.
Він вкладав у неї свої знання, чималим організаторські
здібності, досвід, і, нарешті, всю душу, по-своєму розуміючи
користь реформи для Вітчизни. Правореформістскій столипінський
курс поєднував жорсткі заходи боротьби з революцією з поступовими
кроками з оновлення старого ладу. Столипінський курс припускає-
лага здійснення ряду реформ: аграрно-селянської, місць-
ного самоврядування, судової, освіти, введення страху-
вання робітників. Їх мета полягала у всебічному зміцненні дер-
дарування, в модернізації суспільства.
Суть аграрної реформи полягала в закріпленні правового
статусу селянського стану через особисту земельну собс-
твенность. Реформа передбачала перетворити селянина у
власника землі шляхом серії заходів з ліквідації ар-
хаічних кріпосницьких методів ведення сільського господарства,
вивільненню селянської ініціативи з пут громади. Припускає-
лага, що економічне зміцнення селянського господа-
тва, створення шару заможних мужиків зміцнить і політичний
лад Росії. Для цього необхідно було, на думку П.А. Сто-
липіна, підвищити товарність селянського господарства, підняти
покупну спроможність селян, прискорити процес диференціювання
ції селянства шляхом економічної конкуренції, збільшити
приплив робочої сили в місто з села, розширити ємність
внутрішнього ринку і прискорити темпи розвитку індивідуального
землекористування.
П. А. Столипіна від 9 листопада 1906 р. (який став законом
14 червня 1910) всі селяни ділилися на дві категорії:
там, де не було переділу общинної землі 24 роки, селяни
могли вимагати надання її в особисту власність в
будь-який час, там, де був переділ землі за останні 24 роки,
селянинові, за його заявою про вихід із громади, надання
лялась та земля, якою він мав після останнього переділу.
Головне в аграрній реформі Столипіна полягало в тому,
що селянин ставав особистим власником землі, слідів-
вательно, від того, як він нею розпорядиться, залежало його бо-
гатство. Столипін розглядав селянську реформу з соці-
альної точки зору, бо вважав, що політична реформа
може здійсниться тільки у поєднанні з соціально-аграр-
ной.Улучшеніе становища більшості населення Росії допомогло
б, як уявлялося П. А. Столипіну, стабілізувати спочатку
економіку, а потім і соціально-політичну ситуацію в краї-
не. Він був проти націоналізації землі. Він вважав, що будь-яка
програма націоналізації приведе до великих соціальних потре-
сеніям, від яких країні буде важко оговтатися.
Для реалізації основних положень реформи, діяльність
уряду здійснювалася в декількох напрямках. Рас-
ширилася діяльність селянського банку. За 22 місяці, з 3
Листопад 1905 по 1 вересня 1907 р., банк придбав більше 4
млн. десятин землі. За указами 12 і 27 серпня 1906 частина
казенних і питомих земель була продана банку для продажу
селянам за пільговими цінами. До 1911 р. банком було продано
близько 3 млн. десятин землі (тільки поміщицької), а всього більше
7 млн. десятин в особисте користування. Ці укази дозволили на-
чать поступову передачу володінь землі в руки найбільш за-
інтерісовался у розвиток прогресивного господарства ініціатив-
них землевласників. Щоб селянам придбати землю одним
шматком (і ліквідувати таким чином черезсмужжя, яка
знижувала ефективність селянського господарства), в 1909 р.
Селянський банк отримав не тільки право бути посередником
при продажу землі, а й можливість межувати землю, тобто
займатися землевпорядними роботами. Пізніше банк став
займатися і здачею землі в оренду.
Урядом Столипіна було здійснено ряд кроків, огра-
радикально обмежувала можливість скупки і спекуляції землею. Так, на-
слушна земля, придбана в особисту власність, могла
бути продана лише селянам, а також закладена тільки в
Селянський банк і не могла бути віддана за особисті борги; в
одних руках можна було зосередити тільки шість наділів.
Реформа відразу ж підштовхнула процес диференціації
селянства; першими, хто побажав виходу з общини, були в
основному багатоземельні селяни. Більшість селян, по-
лучів таке право, стали продавати свої наділи, зніматися з
місця і шукати кращих умов на стороні. Багато селянських
сім'ї переселялися за Урал, до Сибіру, ​​частина емігрувала з
країни, інші ж поповнювали міське населення. Так, з
початку реформи тільки до Америки емігрувало 66,3 тис.
селян. Усього за 10 років реформи виїхали в інші країни бо-
леї 1,5 млн. человек.Колічество переселенців з початку реформи
поступово зросла. Так, в 1906 р. їх налічувалося 216,6
тис. чоловік, а в 1908 р. - 758,8 тис. Частка зворотних Перес-
лінню в середньому склала 17,6% на рік, хоча в окремі го-
ди вона сягала 80%. Це було пов'язано зі складнощами уст-
ройства селян на новому місці і всілякими перешкодами,
лагодиться переселенцям з боку місцевої влади.
До середини 1911 р. в ході здійснення селянської ре-
форми більше 1,5 млн. чоловік реалізували своє право власності
ності, проте всього 1 / 3 виділилися селян прагнуло до
нового типу господарства.
Одноосібне господарство безсумнівно сприяло збільшен-
нію культурних земель, знищення черезсмужжя, поліпшенню
обробки землі, зменшення пияцтва.
Столипінська аграрна реформа звільняло суспільство від фе-
одально-кріпосницьких пережитків і об'єктивно сприяла
розвитку виробничих сил. Зростання виробництва продукції на
хуторах привів до конкуренції і розорення відсталих поміщицьких
господарств. Збільшився вивіз сільсько-господарської продукції,
зросла врожайність хлібів. У містах стали більше потреб-
лять м'яса. Аграрна реформа не тільки пожвавила внутрішній ри-
нок, а й сприяла розвитку промисловості.
Також реформа мала великий вплив на зміну соці-
альної структури суспільства. Процес диференціації у селі
привів до напливу в місто чорноробів, а ціна не ква-
ванної робочої сили була низькою.
Я вважаю, що столипінські реформи були останнім шансом
старого режиму врятувати країну від руйнівної дії ре-
волюції "знизу".
Ось що пише з приводу столипінської реформи А. Я. Аврех: "З
вершини сьогоднішнього дня особливо добре видно головна докорінно поліп-
ва причина банкрутства Столипіна. Органічний порок його
курсу, що прирікав його на неминучий провал, полягав у тому,
що він хотів здійснити свої реформи поза демократією і пит-
ки їй. Спершу він вважав, треба забезпечити економічні умо-
вия, а потім вже здійснювати "свободи". Звідси всі ці фор-
мули: "Спершу громадянин, потім громадянськість", "Спочатку
заспокоєння, потім реформи "," Дайте мені 20 років спокою ... "і
т. д.
Але існують й інші точки зору. Ось, наприклад, мені-
ня Б. В. Лічман: "... Столипін вважав, сто не можна чекати не-
повільних результатів від зроблених реформ, і, що відоіз-
нити політичний та економічний лад можливо тільки пу-
тим кропіткої роботи спільно, до чого неодноразово закликав,
але голос його не був почутий. Здорові ідеї Петра Столипіна не
давали спокою царської почту, що відкрито зневажала його. Чи не
раз на життя Столипіна і його сім'ї організовувалися зазіхаючи-
ня. А 1 вересня 1911 кулі Дмитра Богрова смертельно ра-
нили Великого Реформатора ХХ століття. "
Сучасні історики вважають, що багато в чому завдяки
столипінським реформ Росія в дореволюційний період змогла
істотно підняти рівень сільськогосподарського виробни-
тва. але ці реформи не реформи не могли бути повністю реалі-
користані з ряду причин. По-перше, не можна було забезпечити
власників-фермерів земельною площею, достатньою для
організації раціонального господарства, залишили в непрікосно-
відальності монопольне землеволодіння великих поміщиків. По-дру-
ге, фермери були залишені практично без фінансової допомоги
держави. Пільги від 100 до 260 рублів, які їм видаючи-
Чи, були явно недостатніми для придбання техніки. І,
по-третє, вільне фермерство не могло народитися при відсут-
твіі демократії.
У результаті, напередодні революції 1917 р., земельне питання
продовжував залишатися невирішеним.


2. РІШЕННЯ АГРАРНОГО ПИТАННЯ У ПЕРШІ П'ЯТИРІЧКИ РАДЯНСЬКОЇ
ВЛАДИ. КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ.


Спори між політичними угрупованнями про шляхи вирішення
земельного питання не припинялися і напередодні жовтневого пе-
переворотів 1917 р. партія правого спрямування були за еволюційний
шлях вирішення цієї проблеми.Левие есери, що відображали інтереси
середняків і бідняків, пропонували піти шляхом соціалізації
землі, перетворення її в загальнонародне надбання, а також перед-
лага розвивати кооперацію.
Відчуження поміщицької землі за рахунок держави з вознаг-
ражденіем за справедливою оцінкою та організацію дер-
ної допомоги переселенцям пропонували кадети. Соціал-демократи
(Меншовики) виступали за муніципалізацію землі, за розвиток
різних форм землеволодіння і за знищення поміщицького
землеволодіння. У партії партії більшовиків не було своєї
програми вирішення аграрного питання.
Одним з перших законів Радянської влади був "Декрет про
землі ", в основу якого був покладений селянський наказ,
складений на підставі 242 місцевих селянських наказів.
Сутність Декрету зводилася до скасування приватної власності на
землю, ліквідацію поміщицького землеволодіння, націоналізації
землі, передачі її в розпорядження селянських організацій і
до зрівняльного землекористування. У цілому "Декрет про землю"
включав основні положення есерівської програми з аграрного
питання. В. І. Ленін з цього приводу сказав: "У дусі чи в на-
шем, в дусі чи есерівської програми, не в цьому суть. Суть у
тому, щоб селянство отримало тверду впевненість у тому,
що поміщиків в селі більше немає, що хай самі селяни
вирішують всі питання, нехай самі вони влаштовують своє життя ... "
Після перевороту 1917 року земельне питання було вирішене
масою. Насильницькими методами забирали землі у поміщиків,
грабували маєтки. Але все ж зрівняльного перерозподілу
не можна було досягти. Основною рисою господарського ладу,
створеного комуністичної політикою до 1921 року, була на-
ціоналізація продуктів селянських господарств. За допомогою воо-
дження продовольчих загонів і комітетів у селян від-
збиралися всі "надлишки", вбиваючи у селян полювання сіяти та вираженості
щівать більше того, що потрібно власній родині.
У міру того як споруджували будинок цієї системи господа-
тва, виробничі сили Росії падали все більше і більше.
Найглибша криза охопила всі сторони суспільного життя,
промисловість, сільське господарство. Скоротилися посівні пло-

щади, знизилися врожаї. Рвалися традиційні зв'язки між го-
родом і селом. Зростав опір селян продразверс-
ТКЕ. Проте усвідомлення більшістю керівників країни гли-
біни кризи ще не настав. Для цього треба було потр-
сеніе повстаннями селян і повстанням військових матросів у
Крондштат. В. І. Ленін зрозумів згубність комуністичної полі-
тики, і на з'їзді у березні 1921 року виступив з пропозицією
відмовитися від неї і перейти до нової економічної політики.
Він визнав на цьому з'їзді, що до зміни політики його карбу-
ет основне економічне міркування - "збільшити кількість
продуктів. Ми знаходимося в умові такого зубожіння, демілітаризувати
ня, перевтоми і виснаження головних виробничих сил -
робітників і селян, що цього основного міркуванню - у що
б то не стало збільшити кількість продуктів - припадає на
час підпорядкувати все. "В. І. Ленін також визнав, що селянського
тво невдоволено існуючою формою відносин, і далі воно
так існувати не буде.
Якщо при комуністичній політиці партія прагнула опе-
реться на союз з найбіднішому селянством, то при НЕП вона за-
говорила про союз з середняком.
Головним завданням НЕПу, на думку В. І. Леніна, стала необ-
необхідність створення економічної змички "між нашою соціа-
лістіческой роботою по великої промисловості і сільському хо-
зяйству і тією роботою, якою зайнятий кожен селянин і ко-
торую він веде так, як він може ". Нова економіка, яка будує-
ся на основі нового виробництва, розподілу, частнокапі-
талістіческого виробництва і торгівлі, була орієнтована на
змичку з селянської економікою. Нова економічна політи-
ка давала можливість виходу на:
- Економічні зв'язки міста і села;
- Кооперування населення країни;
- Повсюдне впровадження госпрозрахунку, особистої зацікавлених
ванность в результатах праці;
- Господарську самостійність, що дав селу
продподаток;
- Боротьбу з бюрократизмом, адміністративно-командними за-
машка;
- Підвищення культури у всіх сферах діяльності людини.
Під час проведення нової економічної політики у зажи-
точного селянства з'явилися деякі перспективи. Але з
приходом до влади І. В. Сталіна питання про землю вирішується на ко-
зу формального марксизму. Набирав силу в другій половині
20-х рр.. "Великий стрибок" в індустріалізації спричинив за собою
крутий перелом політики в селі - колективізацію.
Індустріалізація вимагала великих капіталовкладень. Їх
могли дати товарні господарства міцних селян, у тому числі
куркульські. Куркуль, по своїй природі економічно вільний те-
варопроізводітель, не "вписувався" в у рамки адміністративно-
го регламентування економіки. У своєму господарстві він викорис-
ристовував найману силу, тобто був експлуататором, класовим ворогом.
Посилення "антикуркульської лінії" у другій половині 20-х рр..
ставило куркуля перед питанням: навіщо розводити худобу, навіщо
розширювати оранку, якщо "надлишки" у будь-який момент можуть відоб-
рать? Хлібозаготівельна криза ставила під загрозу плани ін-
дустріалізаціі. Вихід зі сформованої ситуації керівництво ви-
справа в наживи за рахунок кулака і опорі на широку бідняцьку
масу. Вихід з кризи І. В. Сталін побачив у виробничому
кооперуванні села - колективізації. З ним був не узгод-
Вересень Бухарін, який бачив вихід з кризи в нормалізації
економіки, підвищення податків на заможну частину села,
гнучкість в заготівельних цінах на хліб, збільшення випуску
промтоварів.
В даний час остаточно розвіяно один з основних
міфів нашої офіційної історії: нібито так звана
"Суцільна колективізація" стала результатом масового доб-
ровольного руху селян в колгосп. Насправді це була
насильницька акція, наслідком якої стало "раскресть-
яніваніе "країни.
У квітні 1929 р. усуненням групи Бухаріна були отбра-
шени несталінскіе ідеї та варіанти, відкрилася зелена вулиця
моделі "соціалізму", що базується на спрощених представлени-
ях про нове суспільство і шляхи його побудови. Остаточно оп-
ределить сталінська альтернатива соціалістичного перетворень-
тання сільського господарства: кардинальна перебудова його по
типом промисловості. Це вело до корінної зміни класово-
го змісту селянства, відділення його від засобів виробництва
ництва, в першу чергу від землі, перетворення в найманого
працівника, прикріпленого до колгоспу поденника.
Промова Сталіна на конференції аграрників-марксистів 27 де-
ня 1929 р., в якій він проголосив гасло - "ліквідація
куркульства як класу на базі суцільної колективізації ", отк-
рила перший етап створення жорстко централізованої команд-
но-мобілізаційної системи сільськогосподарського виробни-
тва. Серцевину механізму її здійснення склав тезу про
загострення класової боротьби в ході будівництва соціалізму.
Головним ворогом був оголошений кулак, а всі труднощі, помилки,
прорахунки стали порозуміються куркульськими підступами. Це й зрозуміло:
відчуження виробника від засобів виробництва вимагало
застосування насильницьких акцій. Були репресовані видающі-
еся вчені-аграрники: А. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв, А.Н.Челен-
ців та ін Їх справді наукові обгрунтування шляхів розвитку
сільського господарства не могли влаштувати сталінське керівництво.
З самого початку усуспільнення селянських господарств був
зроблений наголос на високі темпи. Після прийняття 5 січня 1930
ЦК ВКП (б) постанови "Про темп колективізації і заходи по-
могутності держави колгоспному будівництву "рівень колективі
візаціі став стрімко зростати: на початку січня 1930 р. в
колгоспах значилося понад 20% селянських господарств, до початку
березня - понад 50%. Суцільна колективізація проводилась од-
новременно з розкуркуленням - небаченої за масштабом репресії,-
пасивного кампанією. Вона різко відрізнялася від антикуркульської акцій
1918 - 1920 рр.. тоді у заможних селян вилучали "зайву"
землю і техніку, тепер конфіскували все господарство, а сім'ї
розкуркулених виселяли в окремі райони Півночі, Сходу,
Середньої Азії на вічне проживання в наспіх споруджуються тут
"Спецпоселеннях". Також виселялися і середняцькі сім'ї, кото-
яких в інших районах було значно більше, ніж "куркульських".
У багатьох областях виселялися так звані підкуркульників, то
є навіть бідні селяни, які виступали проти методів кол-
лектівізаціі. Виселяли також сільських священиків, дрібних
торговців, ковалів, взагалі всіх неугодних людей. Траплялося,
що під виселення потрапляли цілі селища (на Кубані, напри-
заходів, було виселено населення 16 станиць, включаючи колгоспників і
бідняків-одноосібників). За даними історика М. А. Івницького,
всього в 1930 - 31 рр.. було розкуркулено близько 600 тис. хо-
зяйств, крім того, приблизно 200 - 250 тис. "самораскулачі-
лись ", тобто розпродали і покидали своє майно і бігли
у місто і на новобудови. Існує твердження, що на пи-
ріс У. Черчиля про жертви колективізації, Й. Сталін показав дві
свої п'ятірні, тобто 10 млн. чоловік.
У ході суцільної колективізації та розкуркулення в країні
знову загострилася політична обстановка. Невдоволення
селян проявилася в різних формах, що було реакцією
селянства на перекручення в політиці колективізації. Відповіда-
тому стало певне зниження темпів колективізації, рос-
пуск "паперових" колгоспів. Але з кінця 30-х років знову спостеріга-
дається зростання чисельності колгоспів. До початку другої п'ятирічки
число їх досягло 224,5 тис., у них було об'єднано 65%
селянських господарств. На XVII з'їзді ВКП / б / Й. Сталін заявив,
що "реорганізаційних період сільського господарства, коли ко-
лічество колгоспів і радгоспів і число їх членів росли бурхливими
темпами, вже закінчено, закінчений ще в 1932 році. Слідчий-
але, подальший процес колективізації представляє процес
поступового всмоктування і перевиховання залишків індивіду-
альних селянських господарств ". Він націлив на згортання еко-
номічного діяльності одноосібних господарств, обмеження їх
відтворювальної структури, ліквідацію орендних відносин.
Розпочався другий етап формування всеосяжної колгоспної сис-
теми, який завершився в кінці 30-х годов.К цього часу
питома вага одноосібних господарств у посівних площах скор-
покотився до 1% в 1940 р. (у межах до 17 вересня 1939 р.),
в СРСР було колективізовано 96,9% селянських господарств.
З самого початку створення колгоспів радянські і партійні
органи стали безцеремонно втручатися у внутрішньогосподарські
справи, підриваючи тим самим основи кооперативного господарювання-
ня. Розпочався процес одержавлення колгоспів, регламентації
діяльності підсобного господарства, а разом з тим і процес
"Розселянювання" села. Протягом 30-х років був
прийнято низку документів, всіляко обмежують права селян
в сфері володіння і розпорядження засобами виробництва.
В кінці 30-х років за підписом Сталіна і Молотова було
прийнято постанову "Про заходи охорони громадських земель
колгоспів і радгоспів від розбазарювання ", яким заборонялася
заготівля кормів для особистої худоби, вилучалися надлишки з при-
садибних земель, ліквідовувалися хутора (майже 690 тис. ху-
торів), польова земля одноосібників в бавовняних районах - по-
зливах - була обмежена десятьма сотими гектара, в неповною
них, а також у районах садово-городніх бурякових - статево-
виною, в усі інших - гектаром. Якщо не вистачало Пріуса-
Дебні землі колгоспникам, її додавали за рахунок одноосібних
наділів. Внаслідок цього скорочувалася поголів'я худоби. Всі
це разом з важкими податками і штрафами прирікало едіноліч-
ве господарство на повне зникнення. Були огосударствлена
МТС, що діяли спочатку як акціонерні підприємства; ще в
початку 1930-х рр.. ліквідовані всі неколхозние види сільсько-
господарської кооперації.
Нееквівалентний обмін між сільським господарством і дер-
вою спотворював, нівечив систему розширеного воспроізводс-
тва в колгоспах. Обов'язкова здача продукції за низькими цінами
не могла забезпечити нормальне відтворення суспільного
господарства колгоспів. Після виконання річних зобов'язань по
постачання продукції державі, здачі зерна в порядку нату-
роплати робіт МТС і повернення позик колгоспам дозволялося прис-
тупити до засипки насіннєвих фондів, утворення фуражних фон-
дів, невеликої частини (10-15%) страхових фондів. Створення дру-
гих фондів (для надання допомоги інвалідам, сім'ям красноар-
мейцев, на утримання дитячих ясел та ін) заборонялося. І
лише після цього залишки продукції дозволялося розподіляти
між колгоспниками за трудоднями.
Відчуження селян від засобів виробництва і виробленою
ного продукту призводило до негативних наслідків, що виро-
тулилося у величезних втратах. У ряді колгоспів тільки в 1931 році
втрати обчислювалися в розмірі 20-40% валового збору; втрати
зернових хлібів від несвоєчасного прибирання досягли 216 млн.
пудів. Прокотилася на початку 1930 р. хвиля селянських
повстань стурбувала керівництво. 2 березня 1930 в "Правді"
з'являється стаття І. В. Сталіна "Запаморочення від успіхів". У
ній вся вина за "перегини" колективізації була покладена на
місцеве керівництво.
У 1930-ті роки склався жорсткий централізм в управлінні
колгоспами. Виробничі плани їх замінялися розверсткою
державних будівель, що диктуються з центру. Організація про-
ництва була строго регламентована і централізована.Дело
дійшло до того, що постановою РНК СРСР і ЦК ВКП / б / від 10
Лютий 1933 наказувалося "обов'язково ввести там, де
ще не організовано, щоденне чищення коней, своєчасне
ву розчищення копит.
У кінцевому рахунку поставлена ​​Сталіним мета - створити
велике сільськогосподарське виробництво - була досягнута.
Але за це довелося сплатити непомірно високу ціну, а головне
- Сконструйована система була позбавлена ​​внутрішнього джерела
саморозвитку: вона більш ефективно проявляла себе у вилученні
виробничого продукту, ніж в організації його виробнич-
тва. Слід все ж підкреслити, що створення великих хо-
зяйств відкривало дорогу для застосування в сільському господарстві
сучасної техніки, що сприяло підвищенню виробляй-
ності праці. У результаті виявилося можливим вивільнити
з села частина робочих рук, які були використані в
інших галузях народного господарства. Застосування машин дало
стимул для культурного розвитку села, тому що для оволодіння
трактором, комбайном і т.п. був потрібний відомий рівень об-
разования. Але в цілому створення такої системи не призвело до ка-
ким-небудь великим зрушень та ефективності аграрного виробнич-
тва. Валова продукція сільського господарства у 1936-1940 рр..,
по суті залишалася на рівні 1924-1928 рр.., а поголів'я
великої рогатої худоби в 1934 р. зменшилося вдвічі в порів-
нению з 1928 р. Кількість коней скоротилося з 32,1 млн.
голів у 1928 р. до 14,9 млн. голів у 1934 р. Середня урожай-
ність зернових в 1933-1937 рр.. виявилася меншою, ніж у
1922-1928 рр.., Незважаючи на те, що 1937 був найбільш урожай-
вим за період 1921-1941 рр..
Відчуження селянина від землі, від результатів праці,
супроводжувалося до того ж масовими репресіями, зробило його
байдужим, байдужим виконавцем команд згори. За су-
ществу, сталося руйнування всього життєвого укладу, духов-
них і моральних цінностей, притаманних саме селянству.
Втрата селянина, господаря на землі - найтяжчий наследс-
тво "великого перелому".


3. АГРАРНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ Н. С. ХРУЩОВА: ЗАДУМИ
І РЕАЛЬНІСТЬ.


Після смерті Й. В. Сталіна, величезна, розпластавшись від
Балтики до Японського моря, держава жила в очікуванні великих
змін. І вони не змусили себе чекати, в тому числі і в іс-
належної області.
Колишній перший секретар МГК і МК КПРС М. С. Хрущов став
першого партійним лідером країни у вересні 1953 р. З чого ж
він почав? З вибору пріоритетів у зовнішній і внутрішній полі-
тику. Не торкаючись першого, відразу скажу, що вибір пріоритетних
почав у другій області був зроблений безпомилково - на чільне уг-
ла була поставлена ​​аграрна політика, покликана забезпечити
потужний підйом сільськогосподарського виробництва, максималь-
ве задоволення радянських людей у ​​продуктах харчування.
Перебуваючи в президії XIX з'їзду КПРС (жовтень 1952 р.),
М. С. Хрущов уважно прослухав звітний доповідь, з якою
виступив секретар ЦК КПРС по сільському господарству Г.М.Мален-
ков (І. В. Сталін на з'їзді обмежився лише заключним
словом). Значна частина його виступу, як і слід було
очікувати, була присвячена аграрних проблем. Переможні реляції,
раз за разом, вискакували з вуст оратора, мало кого бентежачи-
Чи, дотримувалися традиційна тональність подібних форумів.
Але фахівців, безумовно, могло насторожити заяву про
тому, що в 1952 р. валовий збір зерна склав 8 млрд. пудів,
а раз так, то і "зернова проблема вирішена з успіхом, вирішена
остаточно і безповоротно ". Для політичного керівник
країни було ясно, що це явна брехня, тому що не можна плутати
бажане з дійсним, дані видовий врожайності на кор-
ню з фактичним збором. Останній же не добирав і до 5 млрд.
пудів. У тому ж виступі Г. М. Маленков не зронив ні слова
про зрив трирічного плану розвитку тваринництва, проте не
негайно повідомив про високий зростанні поголів'я худоби в послево-
енние роки. Було очевидно, що можливі опоненти не ризикнуть
виступити із запереченнями.
Тим не менш, годувати країну було нічим, практично по
всіма показниками сільське господарство тупцювала на місці, УРТП-
вень багатьох галузей не перевищував дореволюційний.
У вересні 1953 р. на Пленумі ЦК, був здійснений потужний
прорив у зашкарублої системі аграрних виробничих відно-
шений, коли була зроблена спроба переходу від жорсткого,
надзвичайного управління сільським господарством до його управління
на основі поєднання централізованого планування і господа-
твенной самостійності колгоспів і совхозов.На цьому пленумі
партійне керівництво країни вперше звернуло увагу на
принижене полукрепостнической стан селянства.
У виступі Н. С. Хрущова чітко прозвучала думка про необ-
ності крутого повороту до корінних потреб розвитку дерев-
ні, значного підвищення рівня життя селянства, рішень
нію завдань не тільки організаційно-господарського, а й еко-
мічного зміцнення колгоспів і радгоспів. У вряди-годи було
висунуто положення про одночасне розвитку високими темпу-
ми важкої і легкої промисловості, а з ними і сільського госпо-
дарства. високі темпи розвитку аграрного сектора диктували
необхідність великих капіталовкладень і вони були витягнуті
з напівпорожніх кишень держави. Всього за п'ятиріччя, пос-
ледовавшее після вересневого Пленуму, на розвиток сільського
господарства було витрачено більше 21 млрд. рублів. І вже зовсім
дивовижним, ніби з іншого світу, у мові Хрущова пролунав
рефрен про матеріальну зацікавленість сільських працівників
у розвиток сільськогосподарського виробництва як одному з
"Корінних принципів соціалістичного господарювання". У со-
ності з рішенням Пленуму закупівельні ціни на сільськогоспо-
ську продукцію були значно підвищені: на худобу та
птицю - більш ніж у 5 разів, на молоко і масло - в 2 рази, кар-
тофеля - в 2,5 рази, овочі - 25-40%. Природно, були підвищен-
шени закупівельні ціни і на продукцію, що продається понад орга-
тільних поставок.
Перерахування ще ряду прогресивних заходів (у тому числі, і
таких як введення колгоспникам пенсій, вручення їм паспортів
та ін) лише доповнюють загальне сприятливе враження від аг-
рарний новацій Н. С. Хрущова.
Як відреагувало на ці новації селянство? Самими
значними темпами зростання сільськогосподарського виробни-
тва за всю радянську історію. Валова продукція сільського госпо-
дарства за 1954-1958 рр.. в порівнянні з попередньому періоди-
будинок зросла на 35,3%. Перше аграрне п'ятиріччя Н. С. Хрущова,
і це не викликає ніяких сумнівів, заслуговує бути вписана-
вим в позитивний актив лідера.
Три аграрні суперпрограм повинні були принести йому бла-
годарность сучасників і заслужену пам'ять нащадків, але
масштаби, обсяги, а головне терміни і методи їх виконання
перетворили ці цільові рубежі в ілюзорні фантазії, а самого
М. С. Хрущова - на найбільшого аграрного утопіста сучасності.
Цілина - позначимо її першої суперпрограма - була над-
вичайно привабливою ідеєю, тим більше, що серйозність хлібної
ситуації вимагала пошуку шляхів різкого збільшення виробнич-
тва зерна в країні. Для освоєння цілини ми, мають бескрай-
ня простори, неразбуженних оранкою земель, взяли на під-
ня самий примітивний, але і самий простий, що дає моментальний-
вий приріст зерна, варіант - екстенсивний, давно вичерпав
себе в більшості стан.
Наступ на цілину велося наскоком, без належної науч-
ної опрацювання і наукових пошуків. Все це вело до низького
якістю будівельних робіт, глибокої ерозії грунтів, засмічений-
ності її бур'янами як підсумку безгосподарної експлуатації
землі.
Цілина, дійсно, дала певну надбавку до все-
союзному короваю, але, аж ніяк, не ту, на яку розраховувало
керівництво. Надіям М. С. Хрущова на отримання 14-15 ц. з
гектара на цілинних землях не судилося збутися. Еле-
тарні економічні розрахунки підказують, що приріст уро-
жайності всього на один центнер в цілому по країні, дав би точ-
але таку ж надбавку як вся цілина. З позиції сьогоднішнього
дня очевидно, що якби ті гігантські капіталовкладення,
вбухали в цілину, було витрачено з розумом, вкладені в розвиток
сільської глибинки, то нині ми не відспівували б сотні і тисячі
загублених сіл Нечорнозем'я. Але російська людина сильна
заднім розумом ...
Друга суперпрограма - кукурудзяна епопея Н. С. Хрущова,
над якою іронізують до цих пір наші сатирики. Але це
гіркий гумор.
Ще під час перебування Першим секретарем ЦК компартії України,
М. С. Хрущов багато і активно займався цією культурою. Цілком
природно, що, ставши першою людиною в партії і державного по-
тве, він переніс свої погляди на кукурудзу, як нову королеву
полів, на всі аграрне полі країни.
Так, він мав би рацію. Якщо б справа обмежилася лише південними
областями країни, знову-таки, не на шкоду іншим зерновим
культурам. Але прагнення в гранично стислі терміни наситити
тваринництво цінним кормом виявилося ще одним уроком по-
люнтарізма. Любов М. С. Хрущова до кукурудзи не знала поясних
кордонів. Він особисто рекомендував селянам, коли і де її сіяти,
скільки і як її збирати. Не природно-кліматичні, не зо-
нальні відмінності для нього не існували. Звідси, і рекомен-
дації сіяти кукурудзу в Якутії, на Чукотці, за Полярним кру-
гом. Начебто, услід за В. О. Ключевського: "Російський розум всього яр-
че позначається в дурниці ". Кукурудзяний" бум "вичерпався достатній-
але швидко, але "його насильницьке впровадження лягло новим, чу-
жеродним тягарем на селянські плечі, підмило коріння прив-
занності орачів до землі і стало головною складовою в числі
сил руйнування оптимального поєднання структури посівів і
впровадження раціональних систем землеробства ".
Небувалою утопією стала третьою суперпрограма Н.С.Хру-
щева - програма піднесення тваринництва. У 1957 р. він запро-
жив у найближчі роки (3-4 роки) наздогнати США з виробництва
м'яса, молока і масла на душу населення. Населення ж країни в
вічному очікуванні божественного дива, цілком серйозно поставилося
до можливого пришестя аграрного Іоргов. Зауважимо, що мова
йшла не про спільне виробництво заявленої продукції, Н.С. ХРУ-
щев вів розмову про продовольчу конкуренції на душу на-
селища.
Минуло більше 30-ти років, але названа суперпрограма і ос-
талась невирішеною, причому виконання її не тільки не набли-
зілось, а й ще більше віддалилася від названих тимчасових ра-
мок. Середнє споживання м'яса в США в кінці 80-х років сос-
шають 120 кг. на людину, в нашій же країні, за даними
1988 споживання становило 65-66 кг. на душу населення. У
70-і роки наша статистика безуспішно доводила, що ми обош-
Чи-таки Америку з виробництва молока, але з молоком і молоч-
вими продуктами були постійні перебої. Не та про радянську чи
статистики у свій час сказав М.Е.Салтиков-Щедрін: "Спочатку
не було нічого. Потім з'явилася статистика (радянська) і
всього відразу стало в 2-3 рази більше ". Аграрний спір, не підг-
закріплених ані економічними чинниками, ні ділової підпри-
тична однієї із учасників змагання сторін був безнадійно плеєр-
ран.
Для виконання цих та інших суперпрограма (не кажучи вже
про глобальну програмі побудови комунізму за 20 років, в ко-
торою аграрному сектору відводилося теж чимале місце) село
на багато років стало розгнузданим плацдармом різного роду
перетворень, перетворень, реорганізацій. Як хвилі "Цуна-
мі "одна за одною вони налітали на радянську багатостраждальну
село.
З початку 50-х років почалося зміцнення малопотужних колг-
поклик і радгоспів. Проводилося воно директивними методами, при
повному порушенні принципу добровільності. До кінця 1953 року
замість 254 тис. колгоспів, колишніх 1950 р., залишилося 93 тис., а
до 1963 року - всього 39,5 тис.. З метою полегшення колгоспи
об'єднувалися до кордонів цілого адміністративного району, охоп-
бовуючи віддалені один від одного населені пункти. Тим самим,
керівництво об'єднаних колгоспів віддалялося від мас, а сама
демократична форма управління артіллю - загальні збори
колгоспників - було замінено зборами їх представників. Еф-
тивність виробництва в укрупнених колгоспів різко впала і
стала найнижчою з усіх колгоспів.
З легкої руки М. С. Хрущова в 1957-58 рр.. став вилучатися
худобу особистих підсобних господарств з метою підвищення поголів'я
громадського стада, практично стала проводитися лівацька
концепція відмирання особистих господарств, як і відповідних
соціалістичним виробничих відносин. Навіть І. В. Сталін
при всіх своїх економічних помилках, не зміг зазіхнути
на святая святих селянського господарства. М. С. Хрущов зміг. У
результаті, найважливіше джерело приросту продуктів харчування в
Наприкінці 50-х - початку 60-х рр.. було практично ліквідовано,
що завдало непоправної шкоди вирішення продовольчої
проблеми в країні.
Значної шкоди сільському господарству завдали численними
лені зміни структури управління сільськогосподарських
органів. Так, з метою наближення партійного керівництва до
сільськогосподарському виробництву сільські райкоми були за-
менени парткомами виробничих управлінь, які відали
тільки питаннями сільського господарства, а для керівництва про-
промисловості та будівництвом там же створювалися промисло-
но-виробничі парткоми.
Віра в нереальні, не спиралися наукові прогнози шляху
прискорення сільського господарства була дороговказом аграр-
ного реформатора, вона ж лежала в основі багатьох помилок, пере-
згинів, грубих прорахунків у галузі сільськогосподарського про-
ництва. Почавши у вересні 1953 р. за здравіє, досягнувши не-
малих успіхів в перші роки, М. С. Хрущов і його оточення в
подальшому самі ж і зруйнували скоро зводилися аграрне
будівля. Революційне нетерпіння, самовпевненість, ділетан-
тизм лідера, заохочувані його соратниками, привели сільське хо-
дарства країни на межу повного банкрутства.
В останній рік свого керівництва М. С. Хрущов все-таки
спробував зупинитися, виправити раніше скоєне, знайшов сили
зробити ще один поворот у спрямованості аграрної політики
партії. На грудневому (1963 р.) і лютневому (1964 р.) Пле-
нумах ЦК серйозну увагу було приділено питанням інтенсіфі-
кації сільськогосподарського виробництва на основі широкого
застосування добрив, розвитку зрошення, комплексної механізації-
ції та впровадження досягнень науки і передового досвіду для швидкого пошуку потрiбних
рейш збільшення виробництва сільськогосподарської продук-
ції. Здається, саме вирішення цих Пленумів заклали основи
курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва,
потужний поштовх якому дав березневий (1965 р.) Пленум ЦК
КПРС.
Але за роботою цього Пленуму Н. С. Хрущов спостерігав уже як
пенсіонер всесоюзного значення. Звільнений від усіх посад
в жовтні 1964 р. колишній лідер канув у політичне минуле.
Аграрне експериментаторство замкнулося в рамках дачного ого-
роду.
Звичайно, з позиції 90-х р.р. багато рис діяльності
М. С. Хрущова представляються політичним анахронізмом. Каза-
лось би, правильно. Але чому ж сьогоднішні лідери раз за
разом здійснюють ті ж самі помилки, які кілька десяти-
літь тому скоїв Н. С. Хрущов? Чому ж з року в рік
винаходиться один і той же, давно вже винайдений велосипед?
Створюється враження, що практичним політикам взагалі не-
дозвілля вивчати як позитивний, так і негативний історичний
опит.Между тим "історія вчить навіть тих, хто в неї не навчається;
вона їх проучівает за невігластво і зневагу. Хто дійства-
ет крім її або всупереч їй, той завжди в кінці шкодує про сво-
ем відношенні до неї ". Так може варто погодитися з В.О.Клю-
чевскім і більш уважно поставитися до М. С. Хрущова?
Рішучість нового керівництва, що прийшов до влади в березні
1985 р., нарешті вирішити продовольчу проблему, була
сприйнята народом з повним розумінням і відомої надеждой.С
трибуни XXVII з'їзду КПРС вже новий реформатор - М. С. Горбачов
- Відповідально заявив, що "завдання, яке нам доведеться
зшити в найкоротший термін, це повне забезпечення країни
продовольством ". На XIX партконференції він же, не менше від-
повідно, назвав продовольчу проблему самої больовий
точкою в житті радянського суспільства. Нарешті, на черговому "
історичному "березневому (1989 р.) Пленумі ЦК КПРС він знову
запевнив присутніх і залі і які сиділи біля екранів телевізора-
рів про першочерговості вирішення продовольчого питання.
Його останні виступи нічого крім гіркої іронії та недо-
вміння вже не визивалі.Слово, неподкрепленное переконливим де-
лом, так і залишилося порожнім звуком.
Протягом останніх років аграрним сектором нашої еко-
номіки керували "такі титани сільськогосподарського возрож-
дення, як Л. І. Брежнєв, Д. С. Полянський, В. К. Місяць, В.П.Ніко-
нов, В. С. Мураховський, Є. К. Лігачов та інші. "Чималий" внесок у
освоєння аграрного простору вніс і колишній військовий льотчик
А. В. Руцькой. Важко собі уявити, щоб у цивілізованому
державі діячі з таким рівнем компетентності та порфес-
сіоаналізма могли займати настільки важливі пости в ієрархічній
сходах.
Але життя не стоїть на місці, вона вимагає дивитися далі і
глибше, міркувати над проблемами, про які М. С. Хрущов, ско-
ний ідеологічними догмами, навіть подумати не міг. На по-
звістку дня встали і почали вирішуватися питання, які ще
кілька років тому здавалися нездійсненними і нереальними. У
Наприкінці 1990 р. З'їзд народних депутатів Росії прийняв поста-
лення "Про програму відродження російського села й роз-
ку агропромислового комплексу ", яке підтвердило різноманіття
і рівність усіх форм власності і господарювання на зем-
ле. За своєю значимістю цього документа немає рівних в нашій
новітньої історії, порівняємо ж він може хіба що з столипінс-
ким указом від 9 листопада 1906 року. Практична його реалі-
ція, безсумнівно, зможе поставити на ноги нашу ірраціональну
аграрну політику. І тоді, можливо, з'явиться той аграрний
велетень (віриться, що ним стане звільнена від пут і пут
адміністративно-командної системи вільне селянство), ко-
торий-таки нагодує наше сірое і знедолене Батьківщину.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат
94.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Аграрне питання в політиці РСДРП 2
Аграрне питання в політиці РСДРП
Аграрне питання в історії Росії минуле і сучасність
ПН Савицький про аграрне питання в Росії від Столипіна до Сталіна
Аграрне право
Аграрне право 2
Аграрне право 2
Аграрне право України 2
Шпори Аграрне право
© Усі права захищені
написати до нас