АВС - метод обліку витрат і калькулювання

Міністерство освіти і науки РФ

Федеральне агентство з освіти ГОУ ВПО

Всеросійський заочний фінансово-економічний інститут

філія в м. Челябінську

Курсова робота

з дисципліни - "Бухгалтерський управлінський облік"

Тема: "АВС-метод обліку витрат і калькулювання"

Виконала: Елдашова В.С.

Група № 502

Факультет: УС

№ залікової книжки: 04убд13429

Викладач: Сердюкова Л.М.

Челябінськ 2008

Зміст

Введення

Глава 1. Теоретичні аспекти обліку і калькулювання витрат за функціями. АВС-метод

1.1 Суть функціонального методу обліку витрат (метод АВС)

1.2 Порядок обліку витрат при процесної структурі з використанням АВС-методу

1.3 Застосування функціонального обліку витрат (методу АВС) у невиробничій сфері

Глава 2. Використання АВС-методу на підприємстві ТОВ "Уральський холод"

2.1 Практичне застосування АВС-методу на підприємстві товариства з обмеженою відповідальністю "Уральський холод"

2.2 Практичне завдання № 6

Висновок

Список використаної літератури

Програми

Введення

Останнім часом зросла актуальність розподілу невиробничих витрат, тобто витрат на обслуговування виробництва і управління. Це пов'язано, по-перше, з розширюється асортиментом продукції підприємств, по-друге, зі зростанням фондомісткості виробництва, розвитком автоматизованих виробництв, провідним до збільшення частки загальновиробничих і загальногосподарських витрат в собівартості продукції, по-третє, зі збільшенням у загальній сумі витрат витрат на маркетингові дослідження, на НДДКР, на рекламні заходи; по-четверте, зі зниженням питомої ваги заробітної плати основних виробничих робітників у сукупних витратах.

Традиційні методи калькулювання виробничих і невиробничих витрат були створені в період, коли більшість компаній виробляли обмежений асортимент продукції та домінуючими виробничими витратами були витрати на основні матеріали і заробітну плату основних виробничих робітників. Витрати на обслуговування виробництва і управління, які здебільшого є непрямими, були відносно невеликі. Тому спотворення виробничих витрат внаслідок їх розподілу пропорційно заробітній платі виробничих робітників (найбільш популярний в силу своєї простоти бази розподілу) на продукцію були не значні. Вартість обробки інформації, навпаки була досить високою, тому застосування більш складних методів розподілу витрат з обслуговування виробництва і управління було не виправдано.

В останні десятиліття XX століття на Заході активно розвивається новий підхід, заснований на управлінні операціями - складовими частинами процесів, що протікають на підприємстві. Activity-based costing (облік витрат за функціями або функціональний облік) - метод поопераційного калькулювання, що розглядає операції в якості основних об'єктів обліку і калькулювання з метою обчислення собівартості продукції. Ідея полягає в поетапному розподілі на собівартість продукції непрямих витрат. АВС метод передбачає, що будь-які витрати викликані певною діяльністю і кожному типу продукції відповідає свій набір видів діяльності. Спочатку він був розроблений для аналізу виробничих накладних витрат. У подальшому його стали застосовувати і при аналізі невиробничих непрямих витрат.

Глава 1. Теоретичні аспекти обліку і калькулювання витрат за функціями. АВС-метод

1.1 Суть функціонального методу обліку витрат (метод АВС)

З точки зору управління витратами головною метою систем калькулювання собівартості продукції є об'єктивне числення витрат на виробництво кожного виду виробу (послуги). Для коректної оцінки витрат необхідно знати їх величину в довгостроковій перспективі. Відомі принципи поділу витрат на постійні та змінні, що використовуються в практиці короткострокового управління, незастосовні з метою довгострокового аналізу, оскільки в тривалій перспективі всі витрати підприємства стають змінними. Крім того, прямі витрати займають все меншу питому вагу в собівартості продукції сучасних підприємств, у той час як накладні витрати, навпаки, збільшуються. Постійні витрати, як відомо, слабо залежні від обсягу виробництва, часто розглядаються як неминучі і тому мало контрольовані. У цьому полягає вузькість підходу до управління такими витратами. Всі категорії витрат є наслідком прийнятих управлінських рішень. Більша частина витрат, які вважалися довгий час постійними, в даний час може розглядатися як змінні певних факторів, що залежать від рішень керівництва. Важливість рішень зростає пропорційно питомій вазі подібних витрат.

Таким чином, найважливішим завданням об'єктивного калькулювання собівартості стає виявлення затратоопределяющіх факторів накладних витрат. В умовах однотипного або приблизно рівного за складністю виробництва витрати можна аналізувати в традиційному розрізі постійних і змінних. Якщо ж ця умова не дотримана, то такий підхід стає некоректним. Очевидно, що при виробництві

10 тис. штук однакових виробів накладні витрати будуть нижчими, ніж при випуску 10 виробів, кожне з яких має тисячу модифікацій. Навіть якщо ці проекти припускають однаковий обсяг витрат матеріалів і комплектуючих, останній вимагатиме набагато більших тимчасових і фінансових витрат на складання графіків виробництва, на налагодження обладнання, на контроль якості, здійснення замовлень і доставку всіх необхідних комплектуючих від постачальників і зі складу.

Досліджуючи причини виникнення таких витрат, виявляємо, що їх величина визначається більшою мірою не обсягом виробництва, а іншими виробничими чинниками. У числі затратообразующіх факторів: кількість і час налагоджень обладнання, кількість отриманих і розміщених замовлень, кількість доставок продукції, число найменувань комплектуючих і матеріалів, обсяг виробничих запасів, кількість перевірок з контролю якості та операцій з виправлення браку. Витрати на оплату праці допоміжних і обслуговуючих відділів, на утримання устаткування доцільно проаналізувати за впливом на них вищенаведених факторів. Якщо ці витрати не сприяють у кінцевому рахунку зниження собівартості продукції, то вони повинні бути переглянуті з урахуванням супутніх обставин.

На більшості підприємств всі здійснювані виробничі операції можна розділити на основні і допоміжні. Дані операції, крім того, виконують конкретні виробничі функції (функції постачання, виробництва, управління якістю, логістики, збуту). Витрати на здійснення перерахованих функцій пов'язані з затратообразующімі факторами, якими витрати і обумовлені. Ці витрати об'єднуються в групи згідно їх функцій, пологах діяльності відділів, які їх несуть. Знаючи причини виникнення кожної групи непрямих витрат, можна більш обгрунтовано віднести їх на собівартість окремого виду продукції або послуг. Необхідно, отже, перш за все коректно ідентифікувати визначають їх фактори (cost-drivers). Обліково-калькуляційна система, що відображає витрати по функції, яку вони несуть в діяльності підприємства, отримала назву "метод обліку і калькулювання витрат за функціями".

Метод обліку і калькулювання витрат за функціями (Activity-Based Costing, скорочено АВС) виник у США і поширився з кінця 1980-х років завдяки роботам Г. Бере, Р. Купера, Т. Джонсона, Р. Каплана. Цей метод використовують близько 10% великих компаній, у тому числі в США, Великої Британії, континентальної Європі, Австралії. Починають використовувати його і в Японії. Універсальність даного методу дозволяє застосовувати його не тільки на виробничих підприємствах, але і в організаціях оптової та роздрібної торгівлі, сфери послуг.

Теоретична основа методу АВС полягає у спостереженні, що в організації в розпорядженні знаходиться певний обсяг ресурсів, використовуваних у виробничому процесі і дозволяють здійснювати виробничі функції. Всі види ресурсів характеризуються витратами на них, які розподіляються спочатку на окремі функції пропорційно обсягу споживання цих ресурсів. Для цього підсумовуються витрати кожного центру витрат по конкретній функції. Потім витрати по кожній функції відносять на носії витрат. Носієм витрат може виступати виріб (товар, послуга), конкретний клієнт, замовлення. Носій витрат включає, відповідно, припадає на нього частку витрат кожного центру по всіх виробничих операцій. Звідси випливає, що такий розподіл засновано на причинно-наслідкового зв'язку витрат з обумовлюють їх чинниками.

Основною перевагою обліку і калькулювання витрат за функціями є більш точне в порівнянні з традиційним методом розподілу витрат обчислення собівартості продукту, що зумовлює більш обгрунтовані рішення з ціноутворення. Така перевага забезпечується концентрацією уваги на основних виробничо-технологічних функціях, вибором показників, найбільш повно їх характеризують. В умовах ринкової конкуренції все більш важливим є і те, що витрати на здійснення операцій складають більшу частину доданої вартості. При зростанні ефективності виконання основних і обслуговуючих операцій продукція та послуги підприємств стають більш конкурентноздатними і привабливими для споживачів.

Управління, яке орієнтоване на пошук і усунення "вузьких місць" діяльності, підвищення продуктивності виконання операцій в організації, було названо в США "управлінням по функціях" (Activity-Based Management, АВМ). АВМ-підхід до управління знаходить в даний час все більше застосування в розвинених країнах.

Процедура розподілу непрямих витрат відповідно до цього порядку така: накладні витрати відносять спочатку на центри витрат, а потім на види продукції пропорційно заробітній платі або машино-годинах (їхня кількість по кожному центру множиться на ставку непрямих витрат). Однак на відміну від традиційної методики витрати групуються не за центрами, а з функцій або родів діяльності організації. Кожна однорідна група витрат може бути охарактеризована і виміряна за допомогою якогось одного ключового показника. Такий підхід призводить до думки, що практично всі непрямі витрати підприємства можуть розглядатися як змінні від відомих факторів. Це має, в свою чергу, важливе значення для коректного обліку та управління витратами.

Видається, що за такої структури управління як об'єкт обліку витрат буде виступати бізнес-процес в цілому, розчленований на окремі процеси (підпроцеси) та види діяльності. Найбільш підходящим методом обліку витрат для такої організації є АВС-метод (activity based costing - функціональний метод обліку витрат). Сутність даного методу полягає в тому, що витрати підприємства, враховані за елементами витрат, спочатку групують за видами (функціям виробничо-господарської діяльності), а потім відносять на собівартість окремих виробів (послуг).

Слід відзначити принципову особливість даного методу: прямі витрати (зокрема, матеріали) відносять безпосередньо на собівартість калькульованих об'єкта, а непрямі розподіляють згідно драйверам витрат видів діяльності.

Драйвер витрат (cost driver - "кост драйвер") - це показник виміру активності виду діяльності, що відображає сутність даного виду діяльності і взаємопов'язаний з калькульованих об'єктом. У вітчизняній літературі використовуються різні визначення цього поняття: "вектор активності", "носій витрат", "споживач витрат", "коефіцієнт розподілу витрат", "одиниця діяльності", "одиниця активності". Доцільніше використовувати поняття "драйвер витрат" унаслідок того, що даний термін використовується в більшості робіт. Крім того, найбільш поширений переклад "носій витрат" вже застосовується у вітчизняній теорії обліку в дещо іншому значенні.

Для кожного виду діяльності встановлюється певний вид драйвера витрат. Наприклад, для такої діяльності, як обробка документації, в якості драйвера витрат доцільно вибрати кількість оброблених замовлень. Це так звані операційні драйвери витрат. У якості драйвера витрат може виступати час: час налагодження устаткування, час перевірки якості продукції. Правильному вибору драйвера витрат по використанню АВС-методу приділяється особлива увага, оскільки від цього залежить точність обчислення собівартості продукції. Схема калькулювання за цим методом в порівнянні з традиційною показана на рис.1.

Калькулювання за традиційною системою:

Калькулювання за АВС-методу:

Рис.1. Порівняння традиційного підходу до калькулювання і АВС-методу

Як видно з рис.1, принципи калькулювання повної вартості (собівартості) за двома варіантами ідентичні, різниця полягає лише у виборі засади розподілу: при традиційному способі базою розподілу виступають показники щодо різних місць формування витрат (вартість матеріалів, відпрацьований час) або з метою спрощення - єдині універсальні показники (наприклад, заробітна плата виробничих робітників), а при АВС-метод - драйвери витрат видів діяльності.

Відома схема калькулювання собівартості - прямі витрати плюс розподіляються непрямі - при АВС-метод трансформується. Собівартість визначається як вартість прямих витрат плюс частка непрямих (КР) кожного виду діяльності, що включаються до собівартості цієї продукції. У свою чергу частка непрямих витрат визначається як добуток вартості драйвера витрат (Ri) даного виду діяльності на його кількісну величину (Ki), що співвідноситься з конкретним об'єктом калькулювання.

Таким чином, облік витрат на основі видів (функцій) діяльності має ряд переваг перед урахуванням поглинених витрат та урахуванням неповної собівартості (директ-костинг). Непрямі витрати не розглядаються як постійні, саме поняття постійних витрат в такій системі обліку витрат зникає. Отже, всі витрати підприємства піддаються контролю і регулювання. Управління витратами стає більш гнучким, краще відповідає вимогам конкуренції і виробничих можливостей організації. Наприклад, якщо виявляється, що виробництво певних видів товарів чи послуг збитково, з'являється можливість локалізувати і скоротити обсяг тих операцій та обладнання, без яких можна обійтися, уникнувши істотного зниження якості продукції. Облік і аналіз накладних витрат дозволяє планувати, де і в якому розмірі можна очікувати економії витрат або їх більш ефективного розміщення. Крім того, при обліку витрат на основі видів діяльності процес калькулювання собівартості продукції або послуги більш обгрунтований, а значить, краще придатний для довгострокового аналізу та планування. Результати калькулювання не є абсолютно точними, проте за точністю значно перевершують результати як обліку спожитих витрат, так і обліку за методом директ-костинг. Проблему адекватного обліку та розподілу непрямих витрат найчастіше не вирішує жодна зі згаданих систем обліку і калькулювання витрат. В одній системі вони часто розподіляються за некоректно обраній базі, спотворюючи собівартість продукції (облік спожитих витрат), в інший розрахунок собівартості ігнорує її непряму частина (директ-костинг). Ці системи обліку і калькулювання, очевидно, можуть застосовуватися лише в певних виробничих умовах і в конкретних аналітичних цілях. Калькулювання в системі поглинених витрат має певні переваги: ​​доступність облікових даних, простота застосування і менші трудовитрати. Директ-костинг дозволяє вирішувати цілий ряд короткострокових управлінських завдань, хоча і в рамках чималого числа обмежень. У той же час переваги калькулювання в системі обліку за функціями діяльності стають очевидними у високотехнологічних галузях, на підприємствах, що випускають широкий асортимент різнорідної продукції, якісно несвідомих до натурального єдиному вимірнику.

У сучасних умовах ускладнення виробництва, диверсифікації, зміни структури собівартості перевагу варто віддати такий обліково-калькуляційної системі, яка принесе найбільш об'єктивні і реалістичні результати. Витрати підприємства стають більш керованими, з'являється можливість виявити найбільш дієві важелі їх зниження.

1.2 Порядок обліку витрат при процесної структурі з використанням АВС-методу

Порядок обліку витрат при процесної структурі з використанням АВС-методу має дві особливості.

1. Використання дворівневої системи обліку. На першому рівні враховуються фактичні витрати з бізнес-процесів (підпроцесу) і видах діяльності. На другому рівні відбувається списання фактичних непрямих витрат бізнес-процесів по об'єктах калькулювання.

2. Заміна рахунків витрат за місцями формування на рахунки витрат по бізнес-процесів. Даний варіант обліку розрахований на процесну структуру організації, тому немає необхідності у використанні традиційних рахунків витрат за місцями формування, характерних для лінійно-функціональної структури. Представляється, що можна використовувати традиційну нумерацію рахунків з обліку витрат за місцями їх формування (рахунки 20 - 29), перейменувавши їх згідно з новим цільовим призначенням: для обліку витрат за певним бізнес-процесу (наприклад, рахунок 20 "Витрати бізнес-процесу з випуску продукції А "). При цьому кількість бізнес-процесів встановлюється кожною організацією самостійно. Оптимальне їх кількість - 5 - 10. Крім того, у складі бізнес-процесу слід виділяти операційні (основні) процеси, пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, і допоміжні процеси, які обслуговують основні. Тоді для обліку витрат за окремими видами діяльності, процесам (підпроцесу), що входять в структуру бізнес-процесу, повинні використовуватися аналітичні рахунки різного порядкового рівня, відкриті до основного синтетичному рахунку бізнес-процесу.

Види синтетичних рахунків з бізнес-процесів і аналітичних рахунків за процесами (підпроцесу) і видах діяльності встановлюються згідно з реєстром або "Довідника бізнес-процесів", який необхідний для підприємств процесно-орієнтованої структури управління. Довідник являє собою повний перелік визначень процесів (підпроцесів) та видів діяльності, включаючи їх докладні описи і ключові характеристики, а також інформацію про інші можливі атрибутах: драйверах витрат, їх кількісної і вартісної величини.

Характеристика синтетичного рахунку з групи рахунків 20 - 29 (витрати на бізнес-процес) така: рахунок - активний, сальдовий; сальдо означає вартість незавершеного виробництва продукту, що випускається (причому операційні процеси передбачають наявність незавершеного виробництва, а в обслуговуючих воно відсутнє); за дебетом враховуються фактичні витрати на бізнес-процес, за кредитом - фактичні витрати по готовій продукції.

Для облікових операцій другого рівня (облік витрат по об'єктах калькулювання) необхідно ввести рахунки управлінського обліку: рахунки 30 - 39 (витрати по об'єктах калькулювання). Аналітичні рахунки до цих рахунків можуть бути відкриті в розрізі деталізованих об'єктів калькулювання. У даному випадку нами використовуються рахунки управлінського обліку, рекомендовані Інструкцією про застосування Плану рахунків для обліку витрат за елементами. Звертаємо увагу, що ми розглядаємо лише принципово можливу модель обліку з використанням управлінських рахунків, яким можна за необхідності привласнити будь-які інші кодові знаки.

Результатом бізнес-процесу (за визначенням) є продукт для задоволення індивідуалізованого попиту споживачів, тому кількість бізнес-процесів має збігатися з числом калькульованих об'єктів. Відповідно повинна бути забезпечена взаємозв'язок рахунків двох рівнів: дебет рахунку 30 (витрати по об'єктах калькулювання) і кореспондує з ним кредит рахунку 20 (витрати на бізнес-процес) за всіма рахунками даних груп.

Характеристика синтетичного рахунку з групи рахунків 30 - 39 (витрати по об'єктах калькулювання): рахунок - активний, несальдовий; за дебетом рахунка враховуються фактичні прямі (матеріальні) витрати і непрямі витрати бізнес-процесу по калькульованих об'єкту; по кредиту - повні фактичні витрати з калькульованих об'єкту.

В якості прямих витрат при АВС-методі виступають, як уже згадувалося вище, матеріали, облік надходження яких ведеться на рахунках 15 "Заготівля та придбання матеріальних цінностей", 16 "Відхилення у вартості матеріальних цінностей", а списання на калькуляційний об'єкт здійснюється безпосередньо з рахунків 10 "Матеріали", 16 за загальноприйнятою методологією. При цьому доцільно в якості облікової ціни на матеріали приймати покупну вартість матеріалів, а витрати на процес постачання відносити на рахунки 20 - 29 (витрати на бізнес-процес).

Непрямі фактичні витрати по об'єкту калькулювання враховуються кореспонденцією рахунків з відповідними рахунками бізнес-процесів: Дебет 30 - 39 (витрати по об'єктах калькулювання) Кредит 20 - 29 (витрати на бізнес-процес).

Дана кореспонденція допускає різноманітну комбінацію аналітичних рахунків при збереженні основної, базової взаємозв'язку бізнес-процесу і калькульованих об'єкта.

Сума непрямих витрат за бізнес-процесу визначається на підставі вартісної ланцюжка витрат за видами діяльності, облікова інформація з яких представлена ​​на аналітичних рахунках. З використанням відповідного програмного забезпечення це зробити відносно нескладно.

У цілому технологія обліку за цим варіантом передбачає наступний алгоритм:

1. Облік фактичних витрат на бізнес-процес в розрізі економічних елементів: Дебет 20 - 29 (витрати на бізнес-процес) Кредит 70 "Розрахунки з персоналом з оплати праці", 69 "Розрахунки по соціальному страхуванню і забезпеченню", 02 "Амортизація основних засобів" , 76 "Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами".

2. Облік надходження матеріалів у сумі фактичних витрат: Дебет 15, 10 Кредит 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками", 71 "Розрахунки з підзвітними особами".

3. Облік витрачених матеріалів по об'єктах калькулювання в сумі фактичних витрат: Дебет 30 - 39 (витрати по об'єктах калькулювання) Кредит 10, 16.

4. Списання повних фактичних витрат по калькульованих об'єкту: Дебет 43 "Готова продукція" Кредит 30 - 39 (витрати по об'єктах калькулювання).

5. Облік фактичних витрат по процесах (підпроцесу) та окремим видам діяльності здійснюється на аналітичних рахунках, відкритих до основного синтетичному рахунку бізнес-процесу.

З вищевикладеного видно, що вітчизняний план рахунків володіє певною гнучкістю, зокрема, може бути трансформований під процесну структуру управління. Тому не цілком правомірне твердження про обмежені можливості інтегрованої форми управлінського обліку в порівнянні із західною (автономної) щодо перспектив розвитку та адекватності рівню сучасного менеджменту.

1.3 Застосування функціонального обліку витрат (методу АВС) у невиробничій сфері

До невиробничих непрямих витрат можна віднести всі витрати, які безпосередньо з виробничим процесом не пов'язані: витрати на продаж, витрати на маркетинг, адміністративні витрати. Традиційний спосіб розподілу витрат передбачає віднесення на окремі види продукції або послуг певного відсотка невиробничих непрямих витрат, або дозволяє скористатися тим же способом, що і при розподілі виробничих постійних витрат (найчастіше це або машино-години, або заробітна плата основних виробничих працівників). Єдиною перевагою такого підходу є простота, але істотним недоліком розрахунку є його неточність.

Невиробничі витрати в системі обліку витрат розглядаються найчастіше як сума непрямих витрат на реалізацію продукції і послуг. За винятком того випадку, коли компанія виробляє тільки один продукт і реалізує його лише одному покупцеві невиробничі витрати не можуть бути розподілені з використанням тільки одного кроку. Спочатку повинні бути встановлені центри витрат, пов'язані з яким-небудь процесом, та визначено початкові об'єкти витрат, потім витрати розподіляються по них найбільш прийнятним для цього способом.

При розподілі таких витрат слід звернути увагу на те, що одна частина з них пов'язана з конкретною продукцією (наприклад, дизайнерські послуги по створенню упаковки), інша частина не пов'язана з продукцією, а відображає процес обслуговування конкретних покупців (наприклад, післягарантійне обслуговування, обробка замовлень покупців). У першому випадку як об'єкта необхідно використовувати вироблену продукцію, у другому випадку зручніше використовувати покупців, так як в цьому випадку можна проаналізувати прибутковість кожного покупця. Витрати на обслуговування покупців можуть бути пов'язані з розміром і частотою отримує замовлення, використовуваних каналів розподілу (наприклад, роздрібна торгівля або замовлення поштою), розміром покупця (великі покупці зазвичай вимагають додаткового рівня послуг), географічним розташуванням покупця (наприклад, перед постачальником простіше мати справу з покупцями з сусідніх регіонів, ніж з покупцями з далеких регіонів).

Для того, щоб проаналізувати прибутковість покупців, необхідно зробити наступні кроки:

1. Ідентифікувати на підприємстві основні види діяльності, які пов'язані з покупцями. Наприклад, можна додати до перерахованих вище: транспортні витрати з доставки продукції до покупця, навчання покупця експлуатації продукції, що поставляється.

2. Визначити витрати для кожного виду діяльності, ідентифікованого на кроці 1. Метою даного кроку є визначити, скільки організація витрачає на кожен із видів діяльності, ідентифікованих на кроці 1.

3. Визначити носії витрат для кожного виду діяльності, визначеного на кроці 1. Носій витрат забезпечує пояснення того, чому сума витрат має якийсь певний розмір. Наприклад, для транспортних витрат це може бути кілометраж або кількість дорожніх листів, для проведення заходів щодо навчання - кількість учнів людина або кількість груп учнів осіб.

4. Підрахувати конкретну ставку носія витрат для кожного виду витрат. Ставка буде визначатися відношенням загальної суми витрат, визначеної на етапі 2, для даного виду діяльності до кількості носіїв витрат, визначених на кроці 3.

5. Застосувати отриману ставку носія до конкретних споживачів для того, щоб підрахувати витрати на реалізацію.

Іншим найважливішим об'єктом застосування даного методу в плані невиробничих витрат є безпосередньо сфера послуг. Сфера послуг з визначенням припускає, що споживачі отримують в результаті її діяльності більшою мірою нематеріальні, ніж матеріальні продукти. Природа "продукту" в сфері послуг передбачає, що структура витрат у типовому випадку повністю відрізняється від такої у виробничій сфері. Витрати в сфері послуг здебільшого є непрямими.

Стимулом для застосування методу АВС у сфері послуг може служити бажання забезпечити більше розуміння поведінки витрат на послуги, що надаються з метою вдосконалення процесу прийняття рішення та контролю витрат. Застосування АВС у сфері послуг вимагає чіткого уявлення про те, які послуги надає підприємство, щоб визначити які саме види діяльності є ключовими. Всі кроки з використання АВС стандартні. Приклади об'єктів витрат в деяких сферах послуг: в готельному бізнесі - кімната, в громадському харчуванні - столовий прилад, послуги бухгалтерські, аудиторські, юридичні - підлягають оплаті годинник, освіта - кількість осіб.

У більшості випадків вибір тільки одного об'єкта витрат являє собою досить поверхневий підхід. Наприклад, розглядаючи діяльність лікувально-оздоровчого санаторію, необхідно виділити три напрями в діяльності: лікування, харчування, проживання. Інший приклад, у випадку освітніх послуг, витрати на забезпечення навчального курсу для зареєстрованих студентів можуть відрізнятися різноманітними чинниками (тип курсу або рівень курсу). Необхідно ідентифікувати види діяльності, необхідні для підтримки і задоволення потреб кожного студента, визначити носії витрат для кожного ідентифікованого виду діяльності. Наприклад, витрати на забезпечення будь-якого курсу для студентів мають бути відокремлені від витрат на проведення такого ж курсу для аспірантів, оскільки підтримку цих двох видів діяльності необхідні різні витрати. У процесі аналізу може бути виявлена ​​інформація про прибутковість різних об'єктів аналізу. Різні групи студентів можуть пред'являти різний попит на допоміжні види діяльності, такі як консультації викладачів. Така інформація може бути корисна при визначенні рівня забезпечення ресурсами, необхідних для надання послуг, що користуються попитом у студентів і, можливо, дозволить визначити подальшу політику набору.

У сфері послуг важче, ніж у виробничій, кількісно описати випуск продукції, тому в якості об'єкта витрат більш обгрунтовано і зручно вибирати споживачів послуг, ніж саму послугу. Концентрація на споживачі є в цьому виді діяльності переважаючим фактором.

Спочатку застосування системи АВС на підприємствах було викликано прагненням до більш точного обліку витрат на одиницю продукції. В даний час технологія обліку за видами діяльності значно розширила свої кордони. Дослідження показали, що даний метод повинен використовуватися не тільки як спосіб розподілу накладних витрат, тобто метод обліку, а як інструмент управління витратами. З обліку витрат за видами діяльності виділилося напрям управління за видами діяльності (АВМ) і бюджетування за видами діяльності (АВВ).

Управління витратами в розрізі окремих операцій, а не продуктів і навіть не підрозділів підприємства дає нові можливості для ефективного планування та контролю витрат і, в кінцевому рахунку, для їх зниження. Вона дозволяє обгрунтовувати управлінські рішення по ціноутворенню. АВС - інформацію можна використовувати як для поточного управління, так і для прийняття стратегічних рішень. На рівні тактичного управління, цю інформацію можна використовувати для формування рекомендацій щодо збільшення прибутку, підвищення ефективності діяльності підприємства, на стратегічному - як допомога у прийнятті рішень щодо реорганізації підприємства, зміни асортименту продуктів і послуг, виходу на нові ринки, диверсифікації.

Незважаючи на те, що метод є досить об'єктивною технологією обліку, його застосування не завжди виправдано. Перш ніж почати впровадження обліку витрат за видами діяльності необхідно відповісти на наступні питання:

1. Чи є частка невиробничих витрат значною в загальному обсязі витрат?

2. Чи існує причинно-наслідковий зв'язок між понесеними витратами та обсягом виробництва і, отже, виробленою продукцією?

3. Існує причинно-наслідковий зв'язок між понесеними витратами та певними продуктами, не обумовлена ​​обсягом виробництва?

Потрібно мати на увазі, що оцінка показників на основі АВС, як і при традиційному калькулюванні, індивідуальна для кожної конкретної ситуації. Основна проблема застосування системи на практиці - значне ускладнення обліку витрат і підвищення трудомісткості калькулювання.

У Росії на даний момент застосування методу АВС не тільки по відношенню до сфери послуг, але і відносно виробничих витрат знаходиться на низькому рівні. За даними журналу "Фінансовий директор" п'ятьма консалтинговими компаніями, що займаються впровадженням методу АВС, розроблено лише 32 проекту. Найбільш великі підприємства, у яких був введений метод: ВАТ "Владхлеб", АКБ Автобанк, ФК "НІКойл", ВАТ МК "Шатура", ТОВ "Агропромторг", ВАТ "ДБК-3" м. Москви.

Глава 2. Використання АВС-методу на підприємстві ТОВ "Уральський холод"

2.1 Практичне застосування АВС-методу на підприємстві товариства з обмеженою відповідальністю "Уральський холод"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Уральський холод" створене відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації, Федеральним законом "Про товариства з обмеженою відповідальністю" і іншим чинним законодавством Російської Федерації і Челябінської області.

Товариство діє на підставі Статуту у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів (протокол № 10) від 19.12.2002 року (свідоцтво про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб про державну реєстрацію змін, що вносяться до установчих документів від 04.02.2003 року за державним реєстраційним номером 2037402893834).

Повне фірмове найменування товариства: товариство з обмеженою відповідальністю "Уральський холод".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Уральський холод" знаходиться за адресою: 454090, м. Челябінськ, Проспект Леніна, 27. Перебуває на обліку в Інспекції ФНС РФ по Радянському району міста Челябінська, що підтверджується свідоцтвом про постановку на облік в податковому органі юридичної особи відповідно до НК РФ від 31.07.1998 року № 146-ФЗ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Уральський холод" виробляє устаткування для торгових залів, широкий спектр холодильних камер, холодильне обладнання бізнес-класу, будівельні пластмаси, теплоізоляційні сендвіч-панелі, і холодильне обладнання люкс-класу на основі теплоізоляційних панелей і склопакетів.

В асортименті підприємства холодильне обладнання будь-якого формату. Модельні ряди люкс - класу "Умбріель", "Oфелія", "Ліра", екстра - класу "Tітаніум" бізнес - класу "Аріель", економ - класу "Белінда" і "Блюз - економ".

Холодильне обладнання ТОВ "Уральський холод" виробляється на сучасному російському підприємстві, яке спеціалізується на серійному випуску широкого спектру професійного холодильного устаткування. Якісне холодильне обладнання ТОВ "Уральський холод" займає лідируюче положення на російському ринку серед виробників професійного холодильного устаткування.

Додаток 1 містить інформацію про обсяги виробництва окремих видів продукції, випущеної ТОВ "Уральський холод" в першому півріччі 2008 року, і про прямих витратах, пов'язаних з ними.

Накладні витрати підприємства за аналізований період 56800 тис. руб.

Проаналізувавши організацію виробничого процесу ТОВ "Уральський холод", можна виявити вісім видів діяльності, кожному з яких відповідає свій носій витрат (Додаток 2).

У Додатку 3 накладні витрати ідентифіковані за кожним видом діяльності, оцінені розміри останніх шляхом підрахунку одиниць відповідного носія витрат. Наприклад, переналагодження обладнання вимагає витрат у розмірі 576 тис. руб., Що викликано необхідністю проведення 1000 переналагоджень протягом півроку. Використовуючи обрані бази розподілу, в цій таблиці встановлена ​​вартість одиниці носія витрат для кожного виду діяльності.

Розраховані нормативи, у свою чергу, використовуються для перенесення витрат з видів діяльності на види продукції, що випускається (Додаток 4).

Отже, одиниці холодильного обладнання люкс-класу відповідає 134177,7 руб. накладних витрат, холодильного обладнання бізнес-класу -29029,3 руб., холодильного обладнання економ-класу - 24224,0 руб.

2.2 Практичне завдання № 6

Закрите акціонерне товариство "Альда-сервіс" займається ремонтом і технічним обслуговуванням автомототранспортних засобів. У структурі суспільства організовано два відділи: адміністративний та виробничий. Склад і кількість працюючих і займані посади представлені в штатному розкладі

На балансі акціонерного товариства числяться основні засоби:

Норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення всіх основних засобів становить 10% на рік відповідно до єдиних встановленим нормам амортизаційних відрахувань.

Акціонерне товариство орендує приміщення для автостанції і під офіс у науково-дослідного інституту, орендна плата за договором на місяць складає 50 000 руб. (Офіс - 20 000 руб., Виробничі приміщення - 30 000 руб), в яку входять - комунальні платежі за електроенергію, опалення, гаряче і холодне водопостачання; укладено договір на охорону приміщень з ТОВ ЧОП "Аветр" на суму 25 000 руб. за кожний місяць (офіс - 10000 руб., виробничі приміщення - 15 000 руб); щомісяця (шляхом передоплати) оплачуються послуги зв'язку (за 4 телефонних апарата) за договором з ВАТ МГТС н a суму 7000 крб., в кінці кожного місяця проводиться доплата за рахунком-фактурою за фактично використане час телефонних розмов.

Акціонерне товариство щомісячно отримує запасні частини оптом зі складів згідно з договорами з фірмою "Трек" та з ТОВ "Інтавтогруппа".

Замовлення приймає майстер-приймальник на підставі "Переліку заявочних та / або передбачуваних робіт (послуг)", в якому наводиться і перелік необхідних для ремонту запасних частин, відкривається замовлення-наряд.

В основу розрахунку заробітної плати робітників виробничого відділу (слюсар з ремонту автомашин; бляхар, маляр) покладено відрядна форма оплати праці. Розрахунок проводиться на підставі фактичного виробітку і відрядних розцінок (грн.).

Є така інформація про час, витрачений робітниками виробничого відділу на виконання замовлень, виконаних на початку поточного періоду, і передбачуваному нарахуванні заробітної плати, а також про суму запасних частин, замовлених клієнтами.