· Дочка Агамемнона і Клітеместри. Коли грецький флот, що прямував під Трою, затримався в беотийской гавані Авліді через відсутність попутного вітру, жрець Калханта оголосив, що богиня Артеміда гнівається на греків за образу, завдану їй Агамемноном, і вимагає принести їй в жертву Іфігенію. Поступаючись наполегливим вимогам ахейского війська і головним чином Одіссея й Менелая, Агамемнон викликав Іфігенію в Авлиду під приводом її одруження з Ахіллом; в момент жертвопринесення Іфігенія була викрадена з вівтаря Артемідою, що замінила її ланню; за іншою версією - ведмедицею або телиці (можливо, з цього моменту місце Іфігенії серед дочок Агамемнона займає Іфіанасса, Hom. Il. IX 145). Сама ж Іфігенія була перенесена богинею в Тавриду і зроблена жрицею в її храмі. Тут вона повинна була приносити в жертву всіх потрапили в ці краї чужинців.
Від руки Іфігенії мало не загинув її брат Орест, який прибув в Тавриду за велінням Аполлона для того, щоб повернути в Елладу дерев'яний кумир Артеміди. Але брат і сестра впізнали один одного, і Іфігенія врятувала Ореста, після чого вони разом повернулися до Греції.
Іфігенія продовжувала служити Артеміді у її храмі на аттічному поселенні Бравронии. Тут вже в історичний час показували могилу Іфігенії, а в сусідньому селищі Галах Арафенідскіх та інших місцях дерев'яну статую Артеміди, доставлену нібито з Тавриди. Таким чином зводилися воєдино дані культу і міфу про Іфігенію, сформованого в Греції протягом VII-VI ст, до н.е. та поширилася далеко за її межами [Геродот (IV 103), повідомляючи про існуючий у скіфів у Тавриді культі богині Діви (місцева паралель грецької Артеміди), додає, що вони називають цю богиню Іфігенію дочкою Агамемнона. Згідно Павсанію (II 35, 2), Артеміда іноді носила прізвисько Іфігенія].
У міфі про Іфігенію відбилися нашарування різних періодів суспільної свідомості і стадій розвитку грецької релігії. Культи Іфігенії в Бравронии і Мегарі, а також ототожнення її то з Артемідою, то з Гекатой свідчать, що Іфігенія була колись місцевим божеством, чиї функції потім були передані Артеміді. У чудовій заміні Іфігенії на жертовному вівтарі тваринам зберігається воспоніманіе про первинні людських жертвоприношеннях, які були звичайними в епоху первісної дикості, але потім стали сприйматися як огидна жорстокість, негідна греків і витіснена на периферію "варварського" світу. При цьому вибір тварин, які заміняють людини в жертвопринесенні Артеміді, вказує на найдавнішу зооморфні стадію в уявленнях про божество: шанована спочатку у вигляді лані або ведмедиці богиня Артеміда потім найохочіше приймає в жертву саме цих тварин.
Міф про принесення в жертву Іфігенії вперше отримав віддзеркалення у Гесіода ("Каталог жінок", фрагмент 23а, 17-26) і в епічній поемі "Кіпрії" (VII ст. До н.е.), потім - в хоровій ліриці (Стесіхор, Піндар) і у афінських драматургів V ст. до н.е. Від трагедій "Іфігенія" Есхіла і "Іфігенія" Софокла дійшли незначні фрагменти; цілком збереглися "Іфігенія в Авліді" і "Іфігенія в Тавриді" Евріпіда. Використаний в останній з них міф про повернення Іфігенії з Тавриди отримав обробку також у не дійшли до нас трагедіях Софокла "Хрис" і "Алет". Матеріал грецьких авторів був покладений в основу творів римських трагіків: Еннія ("Іфігенія в Авліді"), Невия ("Іфігенія"), Пакувія ("Хрис"), Акція ("Агамемноніди" по "Алета" Софокла).
У римській поезії жертвоприношення Іфігенії послужило Лукрецію для викриття жорстокості релігії (Lucr. I 82-101); короткий виклад усього епізоду в Овідія (Met. XII 24-36).