Історія російської еміграції в Чехословаччині у 20-30-її роки 20 століття

Зміст

Введення

Соціально-економічна стан еміграції в Чехословаччині

Спосіб життя і менталітет російської еміграції в Чехословаччині

Фінансування російської діаспори

Історія культури російської еміграції в Чехословаччині. Російський Вільний університет (Російська вчена академія)

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Проблема еміграції з Росії ось вже багато років носить гострий характер. На мій погляд, питання про витік мізків за кордон не менш актуальне, ніж питання про витік капіталів. Після війни радянські органи віддавали перевагу технологіям, устаткуванню і реальним багатств, а американці полювали за найбільшими вченими-атомниками. Як відомо, вони виграли. Атомна бомба, яку вони створили першими, зіграла величезну роль і по суті зупинила наш наступ на Європу. І хоча бомба була скинута на Японію, це послужило попередженням Сталіну. Зараз мало не щодня говорять по телебаченню, скільки капіталів кожен місяць у нас витікає за кордон, а про витік мізків йдеться набагато рідше. В Америці наука розпорошена по різних містах, і наші вчені нової еміграції тим більше розосереджені по університетом і науковим центрам Америки, а також Європи і Японії. А ніяка електронна зв'язок не замінює особистого спілкування. Недарма Оксфорд, Кембридж, Геттінген дали такий колосальний внесок у науку. Москва є найбільшим світовим центром зосередження науковців. Може бути, це визначає, зокрема, широкий кругозір, характерний для російських наукових шкіл. Чи не йдеться емігрантський "розпилення" на шкоду не тільки російській науці, а й кваліфікації самих емігрантів? У зв'язку з цим актуальним і життєво важливим для нас питанням природно звернутися до "уроків" історії, особливо до історії російської наукової еміграції першої хвилі. Те, що сталося з російської (гуманітарної) наукою в еміграції, її порятунок і її певною мірою розквіт можна назвати тільки дивом. Те поєднання випадкових подій, яке до цього призвело, коштує десь на рівні наукової фантастики. Російські вчені-емігранти не були в такій мірі розосереджені, як зараз. Тоді центром зосередження російської наукової думки стало, як це не дивно, молоде, щойно створена держава - Чехословаччина.

Соціально - економічний стан еміграції в Чехословаччині

Чехословаччина посідала особливе місце в емігрантській діаспорі. Інтелектуальним і науковим центром еміграції Прага стала не випадково.

Перші десятиліття XX століття стали новим етапом у суспільно-політичному житті Чехословаччини. Президент Т. Масарик (1850-1937) формував нове ставлення Чехословаччини до слов'янської проблеми і ролі в ній Росії. Панславізм і русофільство як ідеологічне обгрунтування політичного життя втрачали своє значення. Масарик заперечував теократизм, монархізм і мілітаризм як у Чехословаччині, так і в Росії, він відкидав монархічні, феодальні і клерикальні основи старої слов'янської спільності під скіпетром царської Росії.

Нове розуміння основ слов'янської культури Масарик пов'язував зі створенням загальноєвропейської культури, здатної піднятися над національною обмеженістю до загальнолюдського рівня і не претендує на расову обраність і світове панування. За словами Мілюкова, Масарик "зняв з Росії романтичне освітлення старих панславістів і глянув на російське сьогодення та минуле очима європейця і демократа". Цей погляд на Росію як на європейську країну, що відрізняється від інших європейських країн лише рівнем розвитку, "різницею історичного віку", був співзвучний російським лібералам-демократам. Думка Масарика про те, що Росія - відстала країна, але не чужа Європі і країна майбутнього, розділяла демократично налаштована російська інтелігенція. ¹

Загальна спрямованість політичних поглядів діячів чехословацького звільнення і російських лібералів-демократів значно сприяла прихильному ставленню чехословацького уряду емігрантам з більшовицької Росії, яку всі вони не могли ні прийняти, ні визнати.

У Чехословаччині розгорталася так звана "Російська акція" допомоги еміграції. "Російська акція" була грандіозним заходом як за змістом, так і за масштабами своєї діяльності. Це був унікальний досвід створення іноземного, в даному випадку - російського науково-освітнього комплексу за кордоном. ¹

Т. Масарик підкреслював гуманітарний характер "Російської акції". Він критично ставився до Радянської Росії, але сподівався на створення в майбутньому сильної демократичної федеративної Росії. Мета "Російської акції" - допомога Росії в ім'я її майбутнього. Крім того, Масарик, враховуючи серединна геополітичне становище Чехословаччини - нового утворення на карті Європи нового часу, - усвідомлював, що його країна потребує гарантій і зі Сходу, і з Заходу. Майбутня демократична Росія могла стати одним з таких гарантів.

У силу цих причин проблема російської еміграції ставала складовою частиною політичного життя Чехословацької республіки.

З 22 тисяч зареєстрованих в 1931 році в Чехословаччині емігрантів 8 000 були хліборобами або людьми, пов'язаними з сільськогосподарською працею. Студентство вищих і середніх спеціальних навчальних закладів налічувало близько 7 тисяч чоловік. Інтелігентські професії - 2 тисячі, громадські та політичні діячі - 1 тисяча, письменники, журналісти, вчені та діячі мистецтва - 600 осіб. У Чехословаччині проживало близько 1 тисячі російських дітей шкільного віку, 300 дітей дошкільного віку, близько 600 інвалідів. Найбільш великими категоріями емігрантського населення були козаки-хлібороби, інтелігенція і студентство. ²

Основна маса емігрантів спрямовувалася до Праги, частина її осідала в місті та в його околицях. Росіяни колонії виникли в Брно, Братиславі, Пльзені, Ужгороді та в найближчих областях.

У Чехословаччині були створені численні організації, що здійснюють "Руську акцію".

Перш за все це був празький Земгор ("Об'єднання земських і міських діячів у Чехословаччині"). Мета створення цієї установи полягала у наданні всіх видів допомоги колишнім російським громадянам (матеріальної, юридичної, медичної і так далі). Після 1927 року у зв'язку зі скороченням фінансування "Російської акції" виникла постійно діюча структура - "Об'єднання російських емігрантських організацій" (ОРЕО). Роль ОРЕО в якості координуючого і об'єднуючого центру серед російської еміграції посилилася у 1930-ті роки після ліквідації Земгора. ¹

Земгор вивчав чисельність, умови життя емігрантів, допомагав у пошуках роботи, в захисті правових інтересів, надавав медичну і матеріальну допомогу. З цією метою Земгор організовував для російських емігрантів сільськогосподарські школи, трудові артілі, ремісничі майстерні, землеробські колонії, кооперації, відкривав гуртожитки, їдальні і так далі. Головною фінансовою основою Земгора були субсидії МЗС ЧСР. Йому допомагали банки та інші фінансові організації. Завдяки цій політиці на початку 1920-х років у Чехословаччині з'явилися численні фахівці з емігрантів у різних галузях сільського господарства та промисловості: городники, садівники, птахівники, маслороби, сировари, теслі, столяри і кваліфіковані робітники інших спеціальностей. Відомі палітурні, шевські, столярні, іграшкові майстерні у Празі, Брно. Популярність придбали годинниковий магазин В. І. Маха, парфумерні магазини, ресторани в Празі.

До кінця 1920-х років, коли в Чехословаччині почалася економічна криза і утворився надлишок робочих рук, багато емігрантів були відправлені до Франції.

Земгор проводив величезну культурно-просвітницьку роботу з метою підтримки та збереження зв'язку російських емігрантів з культурою, мовою і традиціями Росії. Одночасно ставилося завдання підвищення культурно-освітнього рівня біженців. Організовувалися лекції, доповіді, екскурсії, виставки, бібліотеки, читальні. Лекції охоплювали широке коло суспільно-політичних, історичних та літературно-мистецьких тем. Особливий інтерес викликали доповіді про сучасну Росію. Цикли лекцій читалися не тільки в Празі, але і в Брно, Ужгороді та інших містах. Проводилися систематичні заняття та лекції з соціології, кооперації, російської громадської думки, новітньої російської літератури, зовнішній політиці, історії російської музики і так далі.

Важливим для чесько-російського взаємообміну була організація Земгора семінару з вивчення Чехословаччини: читалися лекції про конституцію і законодавстві ЧСР, про органи місцевого самоврядування.

Величезна робота проводилася Земгора і по організації вищої освіти для емігрантів у Чехословаччині.

У 1930-і роки ОРЕО включало до свого складу велике число організацій: "Союз російських інженерів", "Союз лікарів", студентські та різні професійні організації, "Педагогічна бюро російської молоді". Велику популярність набула організована для російських дітей гімназія в Моравської Тшебове. Нею активно займалася А. І. Жекуліна, колишня в дореволюційній Росії великим діячем Союзу земств і міст. За ініціативою Жекуліної в еміграції в 14 країнах проводився "День російської дитини". Зібрані від цього заходу гроші витрачалися на забезпечення дитячих організацій.

Емігрантська колонія в Чехословаччині не без підстави визнавалася сучасниками однієї з найбільш організованих і упорядкованих російських діаспор. ¹

2. Спосіб життя і менталітет російської еміграції в Чехословаччині

Спосіб життя російської еміграції представляв собою своєрідну суперечливу взаємозв'язок умов життя з її концепцією у різних соціальних і психологічних типів емігрантів. Проблеми життєдіяльності втілювалися у потребах, інтересах, установках, ціннісних орієнтаціях. Існувала багатопланова взаємозв'язок між потребами, інтересами, з одного боку, і переконаннями, звичками, нормами моралі, з іншого. Тому емігрантам, як правило, доводилося тривалий час долати застарілі стереотипи мислення і поведінки.

Серед політично активних емігрантів збереглося відносно стійке політичне свідомість і самосвідомість, рівнозначні їх ціннісних орієнтацій у сфері політики. Разом з тим їх політичну свідомість і самосвідомість сприяли емоційному сприйняттю свого соціального статусу за кордоном. Позбавлені всього на батьківщині, вони в розпачі шукали точку опори на чужині. У політико-психологічному аспекті це виражалося в переплетенні і боротьбі політичного самоповаги, пов'язаного з реальністю, і результатами минулого громадської діяльності, і політичного самознищення, породженого соціальним становищем емігранта, яке позбавляло його можливості активного впливу на політичне життя Росії. Таке емоційне ставлення емігрантів до свого громадянського статусу породжувало прагнення підвищити політичну самооцінку, хоча б подумки розширити свою значущість, воскресити впевненість у своїх силах, щоб вирішувати наперед долю майбутньої Росії з монархічних, демократичних, ліберальних і т. п. позицій. ¹

У цілому політичний менталітет створював характерний образ російського емігранта, соціальної групи з їх специфічним мисленням в області політики, обумовленим національною свідомістю, сукупністю соціальних і психологічних факторів і визначав їх передбачувану суспільну роль (у разі повернення на батьківщину) у перетворенні і розвитку пострадянської Росії. Проте життя на чужині створювала свої об'єктивні ситуації. Значна частина емігрантів під впливом побутових умов виявляли політичну пасивність, а часом і апатію, не стикалися з помислами і діяльністю політично активної частини еміграції, спрямованими на зміну існуючого ладу Радянської Росії. Зовні яскраво політична думка емігрантів виявлялася в їхній пресі, яка в 20 - 30-х рр.. мала переважно політичну спрямованість і віддзеркалювала політичні цінності і культуру Зарубіжжя.

Менталітет російської еміграції сприяв збереженню її соціально-психологічної спільності. Критичні, екстремальні обставини не змогли зруйнувати її цілісності, хоча чимала частина емігрантів і перебувала в пригніченому психологічному стані під впливом соціальних факторів (особливо в першій половині 20-х рр..). Зовнішнє середовище виявляла різне ставлення до російським емігрантам, впливаючи на морально-психологічний клімат групи, громади. Це ставлення виражало нерідко байдужість до їхньої долі, а часом відчуженість і навіть ворожість.

Певна загальна тенденція у створенні своєї мікросередовища, у відновленні в якійсь мірі колишнього соціально-психологічного клімату особливо чітко спостерігалася у представників колишніх привілейованих станів. Вони намагалися у побутовій атмосфері зберегти свої аристократичні традиції, свій становий статус, використовуючи при зверненні або згадці титули "князь", "княгиня", "граф", "барон" У чиновницьких колах у зверненні неодмінно згадувався чин раніше встановленого класу: "дійсний статський "," таємний радник "і т. п.

Зниження соціального статусу було болючим і для російського офіцерства. Але, опановуючи заради фізичного виживання різними професіями і займаючи різні щаблі соціальних сходів, вони продовжували вважати себе офіцерами колишньої Росії, хоч і намагалися приховувати від іноземців свої звання і соціальне походження. Російські емігранти, у тому числі офіцери, перебуваючи вдень у робочому середовищі, жили як би першу частину своєї подвійного життя. У той же час, будучи на становищі робітників, вони не ставали пролетарями, не зливалися з тим класом, до лав якого потрапили, не усвідомлювали себе в новій якості - робітниками, службовцями конторськими і т. п., тому що були людьми іншого виховання, інший психології, інших традицій. Офіцери сприймали світ, мислили, відчували себе не як трудящі, а як представники привілейованого класу, волею доль тимчасово кинуті в "низьку" соціальне середовище. ¹

Друга частина життя емігрантів проходила у позаробочий час. Тут менталітет росіян розкривався повністю. Ні катаклізми братовбивчої війни, ні відірваність від рідної землі не могли його змінити. Навіть ті, хто вже майже втратив надію на падіння Радянської влади і повернення на Батьківщину, продовжували жити в старому світі, старими образами. Офіцери на запитання, хто вони, відповідали: кавалергард, офіцер-артилерист, гардемарин, капітан, генерал і т. д. Ця друга життя, думки і надії на визволення України від більшовизму давали їм моральні сили зберегти присутність духу в тяжких і принизливих умовах чужини і залишатися росіянами. ²

Козаки і солдати, вихідці переважно з селянських родин, легше адаптувалися в новій зовнішньому середовищі, де їх соціалізація ставала основою поведінки та діяльності в робочій атмосфері. Однак проживання переважно в громадах, в яких панували російська мова, російські звичаї і спосіб життя, дозволяло їм зберігати російський селянський образ думок.

Національна свідомість російської еміграції не було придушене умовами біженському життя, витримало випробування місцем і часом. Емігранти прагнули зберегти за кордоном "малу" Росію, пам'ять про неї, національну самосвідомість. Вони були патріотами своєї Вітчизни, їх спогади і туга за Батьківщиною болісні, бо до кінця своїх днів переважна більшість з них залишалися вірними національним переконанням, що не може не викликати поваги.

Збереженню національної свідомості та самосвідомості російської еміграції сприяли національні інтереси. Якщо повсякденні потреби стихійно змінювалися під впливом умов життєдіяльності, породжуючи нові потреби і способи їх реалізації, то національні інтереси, орієнтовані на систему цінностей, були набагато більш стійкими.

Інтереси Російського зарубіжжя, особливо твердо, проявлялися у прагненні емігрантів до збереження національної особливості на основі спільності культури, яка виступає інтегруючим елементом, релігійних і моральних традицій, поведінки навіть за різних умов життя, різниці політичних позицій.

Звичаї і традиції російської еміграції як норми поведінки забезпечували стійкість національної свідомості. Вони закріплювали життєвий досвід, відображає особливі умови існування росіян в новій соціально-економічному середовищі. Емігранти всіма силами прагнули відтворити і зберегти національні особливості, звичаї і традиції, що цементують їх співдружність, єднання далеко від Батьківщини. Побудовані на основі певної системи цінностей стереотипні уявлення, норми і зразки поведінки, що мають як історичні, так і соціальні корені, продовжували впорядковувати поведінка кожного емігранта, спрямовані на пристосування до стабільних властивостями свого середовища. Але вони не забезпечували стійке адаптивне соціальне відтворення підростаючого покоління.

Тому емігранти старшого покоління намагалися прищеплювати дітям і онукам національні традиції і звичаї в якості засобу захисту від асиміляції.

Культурні традиції залишалися універсальним засобом забезпечення певної стабільності російської еміграції. Наступність у розвитку науки і культури відігравала значну роль. Звичаї та традиції створювали моральний клімат в емігрантському середовищі. Він характеризувався згуртованістю соціальних груп, що є головним показником їх життєдіяльності, на основі єдності моральних цінностей, ідеалів і вимог оціночних стереотипів соціальних груп, культурою взаємин, спільністю інтересів і взаємною підтримкою в критичних обставинах.

Фінансування російської діаспори

Питання про те як же вийшло, що відродилася з попелу країна, сама потребувала в кредитах, могла собі дозволити витрачати такі гроші на російську еміграцію? І чому саме на вчених і освіта, а не на створення, скажімо, робочих місць для військових та інших емігрантів? Що це за надприродна благодійність з боку незміцнілого ще нової держави?

До революції російські вчені (особливо гуманітарних напрямів) становили не дуже широкий, тісно пов'язаний шар суспільства. Коли поета Андрія Білого, сина професора математики, запитали, чи подобається йому поетеса Марина Цвєтаєва, він відповів: "Звичайно, дуже подобається, адже вона теж дочка професора" (батько Цвєтаєвої був професором-філологом). ¹

Діти ліберальної петербурзької професури на початку XX століття в основному навчалися не в гімназіях, а у двох приватних училищах (Тенешевском і Виборзька), де було спільне навчання дівчаток і хлопчиків і викладання велося на цікавих новаторських засадах.

У цьому середовищі, як і в письменницькій чи журналістської, мала місце відома корпоративність, які б суперечності наукового характеру не існували між окремими її членами. Професура гуманітарних напрямів була пов'язана з ліберальними політичними течіями початку століття. Так, професор-історик П. Мілюков був лідером кадетської партії, майбутні академіки історики Є. Тарле, Б. Греков, Касьмінскій також були кадетами, економісти академіки П. Маслов (мій дід), І. Майський, С. Струміпін, філософ академік А . Деборін - соціал-демократами (меншовиками). З цим середовищем був здавна пов'язаний чеський професор філософ Томаш Масарик, який очолював чеську партію реалістів (народну партію) в АвстроВенгерском рейхсраті. Ще в 1901 році з ініціативи американського мільйонера Чарльза Крейна Масарик і Мілюков були запрошені читати лекції з слов'янським проблем у Чиказький університет і навіть збиралися писати спільний науковий працю. Масарик багато разів приїжджав до Росії, де зустрічався з російською професурою. Були в нього зустрічі і з Левом Толстим. ¹

Масарик керував боротьбою за національну незалежність Чехословаччини від Австро-Угорської імперії. У 1915 році він емігрував з Праги і очолив у Парижі Чехословацьку національну раду. Після Лютневої революції в Росії він приїхав до Петербурга, де був із захопленням зустрінутий ліберальної частиною суспільства, яке цілком підтримав його в його прагненнях.

Жовтнева революція і прагнення до миру з Австро-Угорщиною і Німеччиною певною мірою позбавили його надії на національну незалежність. Зібралася 6 січня 1918 року "законно вибраного" Установчі збори, в якому більшовики були представлені всього третьою частиною від загального числа членів, не підтримало ідею негайного припинення війни (яка, втім, скінчилася поразкою Німеччини та Австрії через кілька місяців). Установчі збори було розпущено. Ця обставина, за словами П. Маслова, послужило серйозною підставою для плану виведення полоненого збройного чехословацького корпусу, що знаходився в Росії. До цього моменту у Масарика була домовленість вивести Корпус до Франції через Архангельськ. Після ж подій, пов'язаних з Установчими зборами, було прийнято рішення виводити корпус через Владивосток, незважаючи на те, що шлях був, здавалося б, шалено довгим. Але Центральна Росія в основному проголосувала на виборах до Установчих зборів проти більшовиків, і тому передбачалося, що вона зустріне співчутливо чехословаків, налаштованих в середньому соціал-демократично, а можливо, і підтримає розпущену законно обрану владу. Так і сталося. При проходженні корпусу через Самару було створено уряд Комітету членів Установчих зборів (Комуч), на чолі якого став есер Вольський. П. Маслов також увійшов в уряд. Під контроль Комуча і чехословацького корпусу перейшла величезна територія. При взяття Казані був захоплений царський золотий запас (43 тис. пудів золота, 30 тис. пудів срібла, багато платини та ін.) Цей запас корпус охороняв аж до Владивостока.

Потім стався переворот Колчака, який спробував реставрувати монархію. У ході перевороту були арештовані багато членів Установчих зборів. Чехословаки не захотіли підтримувати "протизаконний", як вони вважали, переворот, і він був приречений на провал, так як і народ його не підтримував (що видно по результатах виборів в Установчі збори).

Чехословаки віддали частину золотого запасу далекосхідним владі, а частину вивезли, і саме ці кошти Масарик, ставши президентом новоутвореної держави Чехословаччини, використав на підтримку російських емігрантів, російських наукових шкіл і Російського університету.

Так, відбулася низка надзвичайних обставин:

По-перше, рідкісний випадок, що немолодий учений правознавець і філософ, професор став президентом нового держава і залишався ним протягом 17 років. Ця людина була найтіснішими узами пов'язаний з російськими вченими. Друга обставина пов'язана з виборами в Установчі збори. Більшовики взяли влади 25 жовтня 1917 року, а вибори в Установчі збори проходили 11 листопада. Можна було їх і не проводити - влада ж вже була в руках у більшовиків, і очевидно було, що "глибинка" не більшовицька. Далі, навіщо було збирати Збори, щоб відразу ж і розігнати? Думою, що заздалегідь розгін не був продуманий, а стався стихійно. Події показали далі, що менталітет правознавця Масарика та його однодумців щодо законно обраної влади був більш прогресивним, ніж менталітет більшовиків і Колчака. Наступна обставина - це випадковий захоплення царського золотого запасу в Казані урядом Комітету членів Установчих зборів за підтримки Чехословацького військового корпусу. Оскільки мій дід був членом цього уряду, мені добре відомо, що Чехословаки, охороняли золотий запас, не збиралися відбиратиме його в законно обраної союзної влади. Але "протизаконний" захоплення влади Колчаком докорінно змінив ситуацію і вплинув на рішення командувачів корпусом. ¹

Нарешті, ми щойно були свідками того, як важко швейцарські банки віддали запаси, конфісковані фашистами. Потрібно було мати величезний авторитет професора Масарика, щоб переконати уряд пустити ці гроші не на розвиток власної країни, скажімо, в якості позики, поки не з'ясуються відносини з Росією, а саме на збереження і розвиток російської науки і освіти. Що ж стосується частини золотого запасу, переданої владі далекосхідного краю, то доля її історикам невідомо.

Історія культури російської еміграції в Чехословаччині. Російський Вільний університет (Російська вчена академія)

Російський народний університет (РНУ) був офіційно відкритий 16 жовтня 1923 групою російських професорів та громадських діячів (серед них - П. І. Новгородцев, М. М. Новиков, О. А. Кизеветтер та ін) при Празькому Земгора (Об'єднання російських земських і міських діячів у ЧСР) за зразком московського міського народного університету імені А. Л. Шанявського. ¹

Спочатку його метою було надання допомоги російським студентам, які навчалися в чехословацьких вузах, в отриманні повноцінного вищої освіти. В одному з ранніх звітів РНУ вказувалося, що він "поставив своїм завданням бути тим живим ланцюгом між нею (російської молоддю. - Е.А., М.Д.) і науковою думкою - тим культурним центром, навколо якого згрупувалися б всі елементи російської еміграції, які шукають знань і поповнення свого утворення, де думка їх знаходила б собі відповідь на свої пошуки й запити, де створилася б грунт, що сприяє і що викликає подібні стимули ". ² Крім того," Народний університет ставить за мету також ознайомлення громадян Чехії і Словаччини з російською культурою, історією і мистецтвом, для чого влаштовуються лекції, історичні концерти та літературні вечори, як у Празі, так і в провінції ". Уряд ЧСР за підтримки президента Т. Г. Масарика, здійснюючи "російську акцію" ^3, виділив значні субсидії на матеріальну підтримку професорів і студентів університету.

У міру того, як діяльність РНУ росла і розширювалася, знаходячи відгук не тільки в російській, але і в чеському суспільстві, а субсидії повільно скорочувалися, перед керівництвом університету постала нагальна задача якомога надійніше і на більш тривалий час забезпечити його матеріальне становище. З цією метою було створено Товариство Російського народного університету "на основі чесько-російського об'єднання". 8 грудня 1925 відбулися установчі збори цього товариства, на якому був обраний його голова, професор З. Бажант, і перший склад Кураторія, куди увійшли крім голови професор С. В. Завадський (заст. голови), професор М. М. Новиков (ректор УжНУ), Ф. Матоушек (скарбник), доцент М. А. Циммерман (секретар) та інші російські та чеські діячі (всього 20 осіб). Крім того, управління РНУ здійснювалося через Раду викладачів і Загальні збори слухачів. Студентами університету могли бути особи не молодше 17 років. Навчання в РНУ було платне, проте, матеріально незабезпечені слухачі могли бути звільнені від плати. Навчальний рік поділявся на два семестри - зимовий і літній.

Серед викладачів університету були відомі російські вчені, представники гуманітарних та природничих наук: історики А. А. Кизеветтер, А. В. Флоровський, Д. Н. Вергун, І. І. Лаппо, Б. А. Євреїнов, П. А. Остроухов , С. Г. Пушкарьов, економісти П. Б. Струве, П. М. Савицький, філософи С. Булгаков, М. О. Лоський, І. І. Лапшин, літературознавці Є. А. ляцких, А.Л. Бем, лінгвіст С. І. Карцевський, історик мистецтва М. Л. Окунєв та багато інших.

Діяльність РНУ проходила в 5 відділеннях: 1) суспільних наук (зав. проф. Н. С. Тімашов), 2) історико-філологічному (зав. проф. А. А. Кизеветтер), 3) природних і прикладних наук (зав. проф . М. М. Могилянський), 4) з вивчення ЧСР (зав. проф. І. Поливання), 5) курсів російської та іноземних мов (зав. проф. Є. А. ляцких) ^1.

Викладачі з успіхом читали лекції і доповіді, вели гуртки в багатьох містах Чехії, Моравії, Словаччини та Підкарпатської Русі. У різних містах Чехословаччини було засновано кілька філій РНУ ^2.

У своїй діяльності викладачі УжНУ спиралися на певні морально-етичні критерії, вироблені вітчизняної педагогікою ще в дореволюційний час. Їх profession de foi визначалося наступними положеннями: "Викладачі зобов'язані у всіх своїх лекціях висвітлювати питання об'єктивно, утримуючись від будь-якої агітації та тенденційності. Однак кожен викладач, зобов'язаний піклуватися про гідність школи, у вираженні своєї думки незалежний".

Майже повне припинення субвенцій чехословацького уряду в роки світової економічної кризи і природне зменшення припливу російських студентів-емігрантів через закриття кордонів СРСР примусило керівництво університету почати його реорганізацію. Він отримав найменування "Російський вільний університет". Восени 1933 р. при ньому було засновано Російське науково-дослідне об'єднання (НДВ), куди увійшла більшість російських учених, які проживають в Чехословаччині і продовжують активну наукову роботу. НДВ взяло на себе всю видавничу діяльність університету, продовживши видання його "Трудів" (у 1928-1933 рр.. Вийшло 5 томів) під новою назвою - "Записки науково-дослідного об'єднання при РБУ". У "Записках" друкувалися праці членів НДВ переважно на європейських мовах, "доступних іноземним фахівцям з урахуванням інтересів слов'янського світу" (всього до 1938 р. вийшло 8 томів). Видання праць здійснював особливий Редакційний комітет у складі М. М. Новикова (голова), А. Н. Фатєєва (зав. секцією гуманітарних наук), В. С. Ільїна (зав. секцією природничих і математичних наук), Д. Н. Іванцова (секретар) і П. Ф. Миловидова, якого незабаром замінив П. А. Остроухов. За Положенням про НДВ до друку приймалися "оригінальні дослідження з області чистої науки, позбавлені будь-яких позанаукових тенденцій, не опубліковані попередньо в міжнародній літературі" ^1.

Головними завданнями РСР після його перетворення були проголошені: науково-дослідна діяльність, навчально-просвітницька робота і діяльність, спрямована на культурне зближення з чеським і словацьким суспільством. Як бачимо, акцент перемістився з навчальної на наукову діяльність, яка в умовах спаду російських слухачів, визнавалася особливо важливою. Крім пристрої стали вже традиційними лекцій і доповідей у ​​чехословацькій провінції, при РСР успішно діяли курси іноземних мов і прикладного значення: рахівництва, стенографії, бухгалтерські, землемірні, дорожньо-будівельні, жіночі, медичні та ін Великим матеріальним підмогою для РБУ була організація дискусійних вечорів , благодійних концертів і особливо щорічних свят "Тетянин день" за участю чеських і словацьких колег і членів їх сімей. ¹

Робота власне РСР тепер все більше зосереджувалася навколо "семінарі". До 1938 р. склад їх визначався таким чином: "Нове в економічному житті" (керівник проф. Д. М. Іванцов), "Нове в політичному житті, з геополітики та філософії права" (проф. О. М. Фатєєв), по історії економічного побуту (проф. П. А. Остроухов), з вивчення Ф. М. Достоєвського, з російської мови та літератури (д-р А. Л. Бем), з загальних питань природознавства, етнографії та євгеніки (проф. М. М. Новиков), з вивчення сучасної Росії (по кожній області свій керівник), з вивчення психоаналізу (д-р Н. Ф. Досужков). Крім того були організовані гуртки з вивчення світової війни (ген. В. В. Чернавін), з вивчення Підкарпатської Русі (проф. Д. Н. Вергун), з вивчення сучасної російської літератури (д-р К. А. Чхеїдзе), естетичний (при Філософському суспільстві, керівник проф. І. І. Лапшин). ²

З існували раніше підрозділів хотілося б особливо відзначити семінари: з вивчення міжнародного життя та міжнародного права (доц. М. А. Циммерман), Росія і слов'янство (М. А. Циммерман), гуртки: ревнителів російського слова (проф. С.В. Завадський), з вивчення сучасного господарського побуту (проф.С.Н.Прокоповіч), з етнографії та антропології (проф. М. М. Могилянський), з вивчення євгеніки (проф. Б. П. Матушенко) та ін.

При РСР існували і успішно працювали крім НДВ (ост. М. М. Новиков) також перш самостійні Філософське товариство (ост. проф. І. І. Лапшин, суспільство, кероване раніше М. О. Лоський, приєдналася до РСУ ще в 1926 р .), Педагогічне товариство (ост. А. В. Жівакуліна). ¹

У кінці 1933 р. В. Ф. Булгаков (останній особистий секретар Л. М. Толстого) запропонував університету ідею створення Російського закордонного культурно-історичного музею, "метою якого стало б збереження, вивчення і експозиція пам'яток і матеріалів, що відносяться до історії, життя , творчості та побуті російської еміграції та російського зарубіжного населення взагалі ".

У майбутньому всі колекції музею передбачалося перевезти до Росії як її "національне надбання". Спочатку колекції музею розташовувалися в приміщеннях університету (Краківська, 8, Прага II), але потім за допомогою відомого чеського політика-русофіла К. Крамержа музею вдалося знайти зручне приміщення в Збраславской замку, надане його власником чеським підприємцем К.Бартонь-Добеніним. У 1934 р. почалася організація музею, а 25 вересня 1935 р. він вперше був відкритий для відвідувачів (хоча спочатку відкриття планувалося навесні 1935 р.). До того часу музею (директор В. Ф. Булгаков, голова Музейній комісії РСР М. М. Новиков) вдалося придбати унікальні колекції, які були розміщені в 8 приміщеннях замку. Експозиція включала тоді 4 відділення: художнє, архітектурне, історії еміграції, російської старовини з відділом автографів і великим зібранням фотографій. Музею призначалися і експонати книжкової виставки видань російських вчених-емігрантів, присвяченій 180-річчю заснування Московського університету.

Таким чином РСР успішно справлявся не лише з навчальною та культурно-освітньої, а й з науковою роботою. У науковій сфері університет до 1938 р. виконав в основному головні завдання, що стояли перед ним:

1. Зберігання принципів російської вільної науки;

2. Об'єднання російських вчених, які проживають в Чехословаччині та ведуть активну наукову роботу;

3. Друкування наукових праць своїх членів і широке з ними ознайомлення іноземних вчених. Зносини з російськими та іноземними діячами та установами;

4. Взаємне ознайомлення членів зі своїми роботами і взаємне сприяння і підтримка наукової діяльності;

5.Прівлеченіе до наукової діяльності нових кадрів молодих російських учених;

6. Організація публічних доповідей та з'їздів російських учених; делегування своїх членів на міжнародні конгреси ". ¹

Висновок

Таким чином, дана унікальна ситуація, а саме масова російська еміграція в Чехословацьку республіку, склалася не сама собою.

"Молода Чехословацька Республіка була єдиною країною в світі, яка так цілеспрямовано і послідовно формувала" свою "еміграцію. Корінне відмінність полягала в тому, що Чехословаччина не тільки і не стільки обмежувала доступ емігрантам, відсіваючи небажаних, це робили багато країн, але і запрошувала бажаних осіб ".

Схожу еміграційну політику практикували Сполучені Штати Америки, але їм не вдалося досягти такої концентрації інтелектуалів (у Чехословаччині запрошені складали не менше чверті російської колонії, близько 6000 з загального числа 25000).

Сьогоднішня Прага в міру сил продовжує традиції "російського Оксфорда". У 1996 р. тут вийшов любовно зібраний і виданий томик "Листів про літературу" А. Бема, отримав високі оцінки критики. А якщо пригадати випуски журналу "Rossica", в яких трапляються дуже слушні статті, не так давно випущену тритомну бібліографію "Праці російської, української та білоруської еміграції, видані в Чехословаччині в 1918-1945 рр.." (Прага, 1996), часто цитовані томи "Російська, українська та білоруська еміграція у Чехословаччині між двома світовими війнами" (Прага, 1995) та ін, набирається ціла бібліотечка корисних видань.

За ходом "російської акції" в Чехословаччині стежив особисто президент Масарик. Зрозуміло, крім благодійних переслідувалися і далекосяжні політичні цілі. Серед причин такої щедрості згадують інший раз і казанське золото. Але як би там, не було, чеська допомогу принесла свої результати і багатьом російським емігрантам допомогла завершити освіту, а, то й просто вижити.

Список використаної літератури

1. Виникнення і діяльність Російського науково-дослідного об'єднання в Чехо-Словаччині. - Прага, 1938. - 206 стор

2. Росіяни в Празі. 1918-1928 рр.. / Под ред. Постнікова С.П. - Прага, 1928. - 347 стор

3. Борисьонок Є.Ю. Формування політичної програми російського козацтва в умовах еміграції в Чехословаччині (1920-ті - початок 1930-х років) / / слов'янознавства. - М., 1996. - № 5. - С.18-29.

4. Борисьонок Є.Ю. Чехословаччина і російське землеробське рух в 20-і роки: Автореф. дис. канд.іст.наук. - М., 1993. - 20 с.

5. Владимирцев Н.І. Міжнародна конференція "Російська, українська та білоруська еміграція у Чехословаччині" / / Отеч. арх. - М., 1995. - № 6. - С.118-119.

6. Досталь М.Ю. Російські славісти - емігранти в Братиславі / / слов'янознавства. - М., 1993. - № 4. - С.49-62.

7. Звєрєва А.М. "Журнал політики і культури": "Воля Росії" / / Соц. гуманіт. науки. Закордон. літ.: РЖ. Сер.7. Літературознавство. - М., 1996. - № 4. - С.89-106.

8. Кішкін Л.С. Російська еміграція в Празі: культур. життя (1926-1930-і рр..) / / слов'янознавства. - М., 1995. - № 4. - С.17-26.

1. Мурашева Л.П., Перхавко В.Б. З історії культурно-освітньої діяльності російської еміграції в Чехословаччині у 20-30-і рр.. / / Вестн.Моск. ун-ту. Сер.8. Історія. - М., 1994. - № 3. - С.12-26.

2. Пушкарьов С.Г. Про російської еміграції в Празі (1928-1945) / / Новий журн. - Нью-Йорк, 1983. - Кн.151. - С.138-146.

3. Сабеннікова І.В. Російська еміграція в Чехословаччині: освіта, наука, освіта / / Педагогіка. - М., 1995. - № 3. - С.51-55.

4. Серапіонових Є.П. Російська еміграція в Чехословацькій Республіці (20-30-ті роки). - М., 1995. - 196 с., Іл.

5. Сладек З. Російська і українська еміграція в Чехословаччині / / Сов.славяноведеніе. - М., 1991. - № 6. - С.24-36.

6. Образцов І. Військова школа Російського Зарубіжжя / / Незалежне воєн. огляд. - М., 1995. - № 2. - С.7.

7. Російська школа поза Росією. - М.: Роман-газета, 1994. - 124 с.

8. Сабеннікова І.В. Вища школа Російського Зарубіжжя: (Пробл. архівної евристики) / / Архівознавство та джерелознавство вітчизн. історії: пробл. взаємодії на збрешемо. етапі. - М., 1995. - С.188-191.

9. Азов А.В. Живопис російської еміграції в оцінці зарубіжної художньої критики 1920-х - 1930-х рр.. - Ярославль, 1991. - 79 с. - Рукопис деп. в ІНІСН АН СРСР № 45196 від 12.08.91.

10. Вульф В. Про російської еміграції / / Театр. життя. - М., 1989. - № 3. - С.14-15.

11. Михайлов О.М. Література Російського Зарубіжжя. - М., 1995 .- 432с

12. Російська література в еміграції / Под ред. Полторацького Н.П. - Піттсбург, 1972. - VIII, 43 с.

13. Короткова А.А. Історики російського зарубіжжя 20-30-ті роки / / Культура і світогляд: методологічні та методичні питання. - СПб., 1994. - С.13-25.