Ісландські саги

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

М.І. Стеблін-Каменський, 1973

Ісландія - велика і пустельна країна. Населення в ній дуже рідкісне. Тільки її прибережна смуга, місцями зовсім вузька, більш-менш заселена. Ісландія в два з лишком рази більше своєї колишньої метрополії - Данії, а населення в ній у двадцять п'ять разів менше, ніж у Данії, - всього близько двохсот тисяч осіб, причому майже половина цього населення живе в столиці і єдиному великому місті - Рейк'явіку. Величезні простори зайняті в країні лавовими полями, льодовиками, кам'янистими пустками, пісками, тобто взагалі не придатні для житла. Вся внутрішня частина країни - це абсолютно пустельне плоскогір'я. Майже повна відсутність рослинності робить його схожим на землю, як вона виглядала багато мільйонів років тому, до появи на ній життя, або на місяць. Не випадково американські космонавти, які готують до операцій на поверхні місяця, тренувалися в Ісландії, на її пустинних плоскогір'ях. По суті, більша частина Ісландії виглядає зараз так само, як країна виглядала, коли в ній вперше з'явилися люди. А вони з'явилися в ній порівняно недавно - всього трохи більше тисячі років тому, в кінці IX століття нашої ери.

Ісландія була заселена вихідцями з Норвегії до 870-930 роках нашої ери. Першопоселенці не зустріли в нововідкритій ними країні ніяких людських істот, крім, може бути, кількох монахів-самітників, трохи раніше заплилих туди у пошуках самоти з Ірландії на своїх вутлих суденцях. Вважається, що до кінця епохи заселення країни, тобто до 930 року, в Ісландії було вже кілька десятків тисяч чоловік, тобто приблизно стільки ж, скільки там було на початку XIX століття. За порівняно коротким періодом самостійного існування і процвітання (з початку X до середини XIII століття) послідував тривалий період застою та занепаду. Століття, коли країна була спочатку норвезьким (з середини XIII до кінця XIV століття), а потім датським володінням (з XIV до XX століття), були дуже важкими для ісландського народу, так що населення не тільки не збільшувалася, але у свій час навіть зменшувалося. Економічний підйом намітився тільки в другій половині XIX століття. У XX столітті він став стрімким. Нарешті, в 1944 році Ісландія була проголошена республікою. Країна знову стала незалежною.

Незважаючи на те, що ісландський народ - це один із самих маленьких народів світу, він з самого початку свого існування у всьому і завжди йшов своїм власним, особливим шляхом. Першопоселенці утворили в Ісландії суспільство, не схоже на те, з якого вони вийшли. Коли заселялася Ісландія, в Норвегії правил король Гаральд Прекрасноволосий, який об'єднав Норвегію і заклав основи Норвезького держави. Відпливаючи з Норвегії, ісландські першопоселенці спливали від держави. У суспільстві, заснованому ними в Ісландії, знайшли нове життя додержавні інститути - маркетинг, тобто народні збори, віче, і годорд, тобто громада родового жерця - годи, який містив місцеве капище і був перед на тінг. Був встановлений всеісландскій тинг - альтинг (тепер так називається ісландський парламент). На ньому приймалися закони і вироблявся суд по всіх справах, які не могли бути вирішені на місцевих Тінга. Одночасно з альтинг збиралася і лагретта, тобто судилище, утворене усіма годи разом (їх було спочатку тридцять дев'ять). Лагретта обирала законоговорітеля, тобто всеісландского старійшину, який, однак, поза альтингу, ніякої влади не мав. Виконання рішень альтингу було справою самих позивачів або будь-якого, хто брав на себе їх виконання. Ніякої центральної виконавчої влади, ніякої військової сили, протиставила народу, ні канцелярій, ні чиновників, ні поліції, ні тюрем в Ісландії тоді не було.

Своїм шляхом пішов ісландський народ і в галузі релігії, а отже, і культури і, зокрема, літератури, в той час тісно пов'язаних з релігією. В кінці X - початку XI століття в Норвегії її королі вводили християнство. Вони вводили його силою зброї і під загрозою тортур, та введення християнства супроводжувалося викоріненням тубільної літературної традиції, оскільки вона була пов'язана з язичництвом. Тим часом в Ісландії офіційне прийняття християнства (в 1000 році) було полюбовно угодою між язичниками і християнами. Завдяки цьому в Ісландії тубільна літературна традиція була дбайливо збережена, не дивлячись на те що вона була пов'язана з язичництвом. Пізніше, коли Ісландія втратила самостійність і стала володінням спочатку Норвегії, а потім Данії, вона не дивлячись на це зберегла свою мову, вже в XIII столітті декілька відрізнявся від норвезького, а з плином часу далеко відійшов від нього. Завдяки цьому вона зберегла свою культурну самостійність, зокрема - свою багату і своєрідну літературну традицію. Хоча Ісландія стала країною дуже бідного селянства, в ній була широко поширена грамотність і ніколи не припинялося оригінальне літературна творчість.

Ісландський народ називають самим літературним народом світу. Його називають також народом поетів. Пристрасть до віршування і до майстерності у віршуванні - ісландська національна риса. Мабуть, відсоток поетів в Ісландії набагато перевершує відповідний відсоток у будь-якій країні. У допісьменную епоху поетична творчість була поширена в Ісландії чи не ще більше, ніж у новий час. Про сотнях ісландців, що жили в ту епоху, відомо, що вони складали вірші, і багато хто з цих віршів були потім записані. У продовження трьох з половиною століть, з середини X до кінця XIII століття, ісландці постачали правителям Норвегії, а також і інших скандинавських країн, і навіть Англії, хвалебні пісні, в той час найбільш високо цінується вид поезії.

Писемність з'явилася в Ісландії, мабуть, ще на початку XII століття. Але найважливіші твір древнеисландском літератури були записані в XIII столітті. У XIII столітті були записані міфологічні та героїчні пісні, що отримали в новий час назву "Старша Едда". Це один із самих знаменитих пам'яток світової літератури. У XIII столітті була записана найдавніша поезія скальдів і написаний знаменитий Скальдическая підручник Сноррі Стурлусона, що отримав в новий час назва "Молодша Едда". Тоді ж було написано і більшість давньоісландських прозових творів, так званих саг. Давньоісландських література - сама своєрідна і найбагатша з середньовічних літератур Європи, і основна маса цієї літератури - саги. Ісландське слово "сага" походить від дієслова, який означає "сказати" або "розповідати", і, отже, первісне значення цього слова - "розказане". По-давньоісландських сагою називалося будь прозовий розповідь. У XIII - XIV століттях в Ісландії було написано безліч прозових оповідань, які все і називаються сагами.

Давньоісландських сагова література дуже різноманітна. Є саги, в яких розповідається про історію Норвегії. Вони називаються "саги про королів", оскільки в Норвегії здавна були королі, тоді як в Ісландії їх ніколи не бувало. Найдавніші зі збережених саг - це саме саги про деякі норвезьких королів. Є саги про царювання окремих норвезьких королів - "Сага про Сверріре", "Сага про Олава Трюггвасоне", "Сага про Хаконе Хаконарсоне" і т. д. Але є й зведені саги про норвезьких королів. Найзнаменитіша з таких зведених саг - це так звана "Хеймскрінгла" (буквально "земний круг"), яка зазвичай приписується Сноррі Стурлусон. Вона охоплює період з міфічних часів до 1177 року. Є також ісландська сага про датських королів та датської історії - "Сага про Кнютлінгах" (Кнютлінгі - данський королівський рід). Є саги, в яких розповідається про історію Ісландії в XII - XIII століттях, тобто про події, майже одночасних написання саги. Ці саги зібрані в компіляції XIII століття, яка називається "Сага про Стурлунгах" (Стурлунгі - знатний ісландський рід, представники якого боролися тоді за владу). "Сага про Стурлунгах" відрізняється надзвичайною пунктуальністю у викладі фактів. Є саги, в яких розповідається про ісландських єпископів XI - XIV століть і церкви в Ісландії. Вони називаються "Саги про єпископів". У цих сагах теж чимало достовірних фактів. Є і саги про легендарних героїв, які мешкали ще до колонізації Ісландії (тобто до кінця IX століття). Вони називаються "саги про стародавні часи". У цих сагах зазвичай немає нічого історично достовірного, але деякі з них засновані на стародавніх епічних сказаннях або стародавніх героїчних піснях. Найзнаменитіша з цих саг - "Сага про Вельсунгах". У ній розповідається про героїв, відомих також за епічним сказанням інших німецьких народів. У "сагах про давні часи" багато казкових мотивів. Є і саги, що повністю складаються з казкових мотивів. Саги, в яких багато казкових мотивів, ще в давнину називали "брехливими сагами". Є і різні перекладні розповідні твори. Всі вони теж називаються "сагами" (наприклад, "Всесвітня сага", "Сага про римлян", "Сага про іудеїв", "Сага про троянця", "Сага про Олександра", "Сага про Карла Великого і його витязя"). Є, нарешті, велика група саг, в яких розповідається про події в Ісландії в X - XI століттях, тобто в так званий "вік саг" (а написані вони, наскільки це вдається встановити, теж у XIII - XIV століттях). Ці саги називаються "сагами про ісландцям", або "родовими сагами".

Найбільш своєрідні і найзнаменитіші з ісландських саг - це саме "саги про ісландцям", або "родові саги". Тому, коли говорять про "ісландських сагах" або просто про "сагах", то зазвичай мають на увазі "саги про ісландцям". Їх має на увазі і заголовок цього тому. Нижче коротко розповідається про своєрідність "саг про ісландцям" і в основному - про місцевості, людей та події у цих сагах. Більш докладно про своєрідність цих саг розповідається в книзі автора цієї статті "Світ саги" (Л., 1971), а про своєрідність ісландської культури взагалі - в його ж книзі "Культура Ісландії" (Л., 1967).

II

У "сагах про ісландцям" в дуже великій кількості зустрічаються назви ісландських хуторів, річок, морських заток, озер, островів, гір, пагорбів і т. п. У перекладі саг на російську мову можна було б просто передавати, наскільки це можливо, передбачені древнеисландском звучання цих назв російськими літерами, тобто писати, наприклад, "хутір Мерк", "ріка Хвіті", "затока Рейк'явік", "озера Фісківеті", острів "Флатей", "гора Тріхюрнінг", "долина Лаксдаля" і т.д . Так саме робилося в російській перекладі ісландських саг, виданому в 1956 році. Можна, проте, перекладати ці назви на російську мову і писати відповідно "хутір Ліс", "Біла Річка", "Затока Димов", "Рибні Озера", "Плоский Острів", "Гора трикутним", "Лососі Долина" і т. п. Так саме робиться в цьому виданні. Справа в тому, що для ісландця епохи, коли ці саги писалися (точно так само як і для ісландця нашого часу), ці назви, як правило, аж ніяк не просто назви, тобто набір звуків, але обов'язково має якесь значення і умовно пов'язаний з званим, а такі ж повнозначних слова, як і будь-які інші слова ісландської мови.

Правда, переводити на російську мову ісландську топоніміку (тобто географічні назви) нелегко. Доводиться, наприклад, вживати одне і те ж російське слово "горб" там, де в ісландських назвах - різні слова, залежно від величини пагорба, крутизни його схилів, його рослинного покриву і т. д. Ісландська мова надзвичайно багатий позначеннями різних елементів ландшафту . Але навіть якщо російське слово - це точний еквівалент відповідного ісландського слова, то все одно реальність, що позначається даним словом, для говорить російською мовою буде не та, що для ісландця. Так, хоча російське слово "пісок" - це точний еквівалент відповідного ісландського слова, для ісландця реальність, що позначається цим словом, - це пісок базальтовий, тобто пісок синяво-чорний, тоді як для говорить по-російськи вона скоріше - пісок жовтий або золотистий .

На своєрідність географічних назв в "сагах про ісландцям" не в тому, що ці назви - повнозначних слова (такі географічні назви зустрічаються, звичайно, не тільки в "сагах про ісландцям", вони є і в російській мові, порівняй: Чорна річка, місто Острів, Ведмідь-гора і т. п.). Воно скоріше в тому, що жодне з цих назв не було вигадане тими, хто писав ці саги, і що всі вони були вже раніше употреблявшимися позначеннями об'єктів, реально існували в Ісландії, - цілком конкретних ісландських пагорбів, річок, озер, морських заток, гір, долин, хуторів і т. д.

Назви ці, як правило, до цих пір існують в Ісландії і за сімсот років не змінили свого значення, як не змінилися за цей час гори чи долини Ісландії. Навіть хутора, що згадуються в "сагах про ісландцям", у великій кількості випадків до цих пір існують як хутори. При цьому природа Ісландії за останню тисячу років, тобто з тих пір, як країна була заселена, так мало зазнала впливу людини, що назви, дані ісландськими першопоселенцями або їх найближчими нащадками, нерідко досі вірно описують те, що вони означають. Коли подорожуєш по Ісландії, трапляється, що, переїжджаючи через річку, в якій вода здається білою, дізнаєшся, що ця річка вже в давнину була названа Білій Рікою, а побачивши на болотистій рівнині зграю диких лебедів, дізнаєшся, що ця рівнина вже в давнину була названа Лебединим урочищем.

Окремі "саги про ісландцям" представляють собою, по суті, історію тих, хто жив у "вік саг" певною ісландської місцевості. Нерідко це знаходить відображення і в назвах окремих "саг про ісландцям"; є "Сага про людей з Піщаного Береги", "Сага про людей з лососів Долини", "Сага про людей з Боліт", "Сага про людей з Світлої Озера", "сага про людей з Долини Димов", "Сага про людей з тріскової фьорда" і т. п. Оскільки окремі "саги про ісландцям" завжди тісно пов'язані з певними местностяміт в Ісландії, в оглядах або виданнях цих саг їх прийнято розташовувати не в хронологічній послідовності їх написання (вона занадто неясна), а в послідовності географічної. Так і в цьому томі саги розташовані в порядку місця їх дії або місця, звідки родом їх герої: спочатку - північно-західне узбережжя Ісландії, потім - північний, східний, південний і західний.

У сучасних наукових виданнях "саг про ісландцям" і особливо у виданнях під редакцією ісландських вчених топоніміка зазвичай докладно коментується. Наприклад, вказується, де був розташований хутір, згадуваний у сазі і згодом покинутий; де розташовані згадані в сазі яр, яма, скеля і т. п., якщо у них тепер немає особливого назви (або якщо вони тепер називаються інакше); які помилки допустив той, хто писав сагу, у своїх вказівках на місце розташування тих чи інших об'єктів або відстань між ними. Крім того, до видання зазвичай додається покажчик географічних назв, що згадуються в сазі, і карта місцевості, в якій відбувається дія. сучасному читачеві можуть здатися дивними такі коментарі і додатки в літературному творі. Невже ж ті, хто писав саги, неодмінно повинні були мати на увазі зовсім конкретну місцевість? Хіба вони не могли, подібно авторів нашого часу, мати на увазі деяке узагальнення бачених ними хуторів, гір і т.п., тобто щось вигадане? У тому-то й річ, що це було для них абсолютно неможливо. Вони могли переплутати назви, помилитися, вказуючи відстань, або ще як-небудь помилитися, але вони, безсумнівно, вважали, що завжди мають на увазі абсолютно конкретні реальності, а не плоди своєї художньої фантазії.

Таким чином, кожне географічну назву на "сагах про ісландцям" містить відомості про природу Ісландії, а часто і про її історію чи й про те і про інше. Так, назва хутора "Кінець схилу" містить вказівку на те, що цей хутір розташований в кінці пологого схилу гряди там, де схил закінчується і починаються обриви і скелі, а назва хутора "Бергторов пагорок" містить вказівку на те, що цей хутір розташований на пагорбі посеред рівнини, і що людину, який першим оселився тут, звали Бергтор. У своїй сукупності географічні назви в "сагах про ісландцям" - а таких назв у цих сагах величезна безліч - це опис природи і найдавнішої історії країни. Ісландія з усіма її горами, долинами, річками, озерами, болотами і пісками присутня в "сагах про ісландцям" завдяки цим назвам набагато конкретніше, по суті, ніж вона могла би бути присутнім в сагах чинності пейзажу, тобто описів природи як літературного прийому. Втім, в ту епоху, коли писалися саги, цей прийом взагалі ще не з'явився в літературі.

Описи природи як літературний прийом були неможливі, поки природа була середовищем, з якої людина не виділяв себе. Тільки коли природа виявилася протиставила людині як об'єкт естетичного милування, в літературі з'явився пейзаж. У художній літературі нового часу призначення пейзажу в тому і полягає, що він підкреслює специфіку твору як художнього вимислу. Коли в сучасному творі розповідається, наприклад, що герой чи автор спостерігали, як "лілові тіні лягали на поля і останні відблиски сонця фарбували хмари в такі-то і такі-то фарби" або як "північне сяйво освітило затоку чарівним або ще якимось то світлом ", то читачеві відразу ж ясно, що це опис - митців прийом, тобто що природа в даному випадку художній вимисел, який має викликати певне естетичне переживання у читача (але може і не викликати його, якщо читач, горя нетерпінням дізнатися, що ж далі сталося з героєм, перескакує через дане опис як через прикру перешкоду). Нічого подібного таким описам природи, та й взагалі ніяких описів природи в "сагах про ісландцям" немає.

Якщо в "сагах про ісландцям" іноді і повідомляються якісь відомості про ландшафт, на тлі якого щось відбувається, то це тільки для пояснення подій, описаних у сазі. Так, наприклад, коли в "Сазі про Ньялі" повідомляється, що "на стежці у броду лежали плоскі камені", то це тільки для того, щоб пояснити, чому під'їхали до броду не могли поскакати від Гуннара. Тільки для пояснення подій, описаних у сазі, подаються відомості про те, що відбувалося в певний момент в природі (морозило або тануло, випав сніг або йшов дощ, зайшло сонце або зійшов місяць і т.п.).

III

Приблизно так само, як і з місцевостями, само і з людьми в "сагах про ісландцям": ті, хто писав ці саги, безсумнівно, вважали, що люди, про яких розповідається в них - це реально існуючі люди, а не плоди художньої фантазії. Однак тут помилки могли бути значно більшими: імена людей могли бути переплутані або неправильно зрозуміли родинні чи інші зв'язки між людьми, а самі ці люди могли бути по-різному тлумачити, зображені в більш-менш вигідному для них світлі, і таким чином їх зображення в сазі перетворювалося фактично в художній вимисел. Мабуть, проте, він в такій же мірі не усвідомлювався як вигадка, в якій ті, хто писав саги, не усвідомлювали себе їх авторами. Таким чином, "саги про ісландцям" зовсім несхожі на романи, тобто свідомий художній вимисел, а ті, хто їх писав, зовсім несхожі на авторів романів.

Оскільки ті, хто писав "саги про ісландцям", вірили в те, що всі розповідається в них - правда, вірили в це, звичайно, і слухачі і читачі цих саг, тобто, по суті, все в Ісландії до зовсім недавнього часу. Ця наївна віра діяла гіпнотично і на вчених, що займалися вивченням саг. Так, ісландський вчений Фінн Йонссон (1858 - 1934), що присвятив все своє життя вивченню древнеисландском літератури і знав її як ніхто ні до, ні після нього, до самої смерті зберіг наївну віру в те, що всі розповідається в "сагах про ісландцям" - це, в основному, правда.

Між тим сучасній людині помітити вигадка в "сагах про ісландцям" зовсім неважко. Він, по суті, очевидний. Для того щоб його обнарудіть, зовсім немає необхідності зіставляти сагу з більш достовірними історичними хроніками (як це неодноразово робили дослідники саг) або проводити які-небудь інші наукові розвідки - археологічні розкопки і т. п. І справа навіть не в тому, що в " сагах про ісландцям "є дещо неправдоподібне. Те, що здається неправдоподібним з сучасної точки зору, могло здаватися цілком правдоподібним з точки зору людей того часу, коли писали саги. Усі тоді вірили в чаклунство, привиди і т. п. Крім того, неправдоподібно в "сагах про ісландцям", по суті, зовсім трохи, і його вкраплення є тільки в деяких з них.

Вигадка очевидний в "сагах про ісландцям" з самої їх манери розповіді про людей, а саме - з того, що докладно описуються дії окремих людей і наводиться все сказане ними в цій ситуації, іноді навіть те, що ніхто не міг бачити чи чути. Таке оповідання про людей може бути тільки художнім вимислом, звичайно. І якщо цей вигадка все-таки не спостерігався в Ісландії протягом багатьох століть, то це, очевидно, пояснюється тим, що зберігалася здатність поставити себе на місце тих, хто писав ці саги, поглянути на цю вигадку з їхньої точки зору, тобто наївно не помічати його.

Коли дослідники "саг про ісландцям" втратили наївну віру в правдивість цих саг, вигадка в них став раптом очевидним, і, природно, вони прийшли до переконання, що він був очевидний і тим, хто писав саги, тобто що він був свідомим. З цих пір "саги про ісландцям" стали вважатися творами, абсолютно аналогічними реалістичним романів нашого часу, а ті, хто писав ці саги, - абсолютно такими ж авторами, як автори цих романів. Як це нерідко трапляється, наука перехитрила саму себе: у наївному довіру до правдивості "саг про ісландцям" було, по суті, більше їх розуміння, ніж в недовірі до їх правдивості, що виникла в результаті їх наукового дослідження.

Але хоча "саги про ісландцям" стали вважатися романами, вже з того, як вони продовжують трактуватися у наукових виданнях, очевидно, що вони - щось зовсім не схоже на романи. Навіщо було б редактору роману повідомляти в примітках, згадується дана дійова особа в інших творах, немає помилки у відомостях, які повідомляються про дану особу і т. п.? А такі примітки звичайні в наукових виданнях "саг про ісландцям". Примітки ці ясно свідчать про те, що редактор вважає метою саги повідомлення правди у власному розумінні слова, а не так званої "художньої правди", тобто правдоподібного вимислу. Між тим мета будь-якого роману, в тому числі і самого реалістичного, - це саме повідомлення художньої правди, а не правди у власному розумінні слова.

Розповідаючи про той чи інший персонаж саги, той, хто її писав, завжди мав на увазі деякий реальне, дійсно існувало обличчя. Тим часом автор роману, розповідаючи про той чи інший зі своїх персонажів, тільки в рідкому і зовсім нетиповому для роману випадку - а саме в романі-біографії - має на увазі деякий реальна особа. Але навіть і автор роману-біографії усвідомлює, звичайно, що, хоча події поєднуються в його творі - справжні факти, саме вона - лише правдоподібний вимисел (роман!). Зазвичай же персонаж реалістичного роману - це узагальнення, результат відбору спільного для багатьох реальних осіб, результат виділення типового, тобто відмови від зображення окремого реальної особи в усій його індивідуальної складності і неповторності, тим самим у певному сенсі - спрощення, схематизація. Таким чином, можна сказати, що реалістичні романи відносяться до "сагами про ісландцям", як літературна обробка сирого матеріалу дійсності до самого цього сирого матеріалу або як правдоподібність до правди. Іншими словами, у відомому сенсі "саги про ісландцям" правдивіше реалістичних романів.

Не дивно тому, що персонажі "саг про ісландцям", як правило, несхожі на літературні типи. Це особливо відноситься до основних персонажів саг. Другорядні персонажі у них, навпаки, нерідко - літературні типи (злі чаклунки, підступні інтригани і т. п.). Тим часом основні персонажі саг, як правило, життєві, ніж літературні типи. Це проявляється насамперед у тому, що їх поведінка і вчинки необов'язково випливають із їх характеру. Людина, боягузливий за характером, як Бйорн з Лісу в "Сазі про Ньялі", проявляє хоробрість. Людина, благородний за характером, як флоси з "Саги про Ньялі", виявляється ватажком тих, хто здійснює підле злочин - спалення Ньяла і його сім'ї в будинку. Може здатися, правда, що такі випадки - результат свідомого прагнення автора показати людську особистість у всій її складності. Однак насправді такі випадки в "сагах про ісландцям" - в такій же мірі не здійснення авторського задуму, в якій аналогічні випадки в житті - не здійснення задуму якогось всемогутньої істоти, яка керує людьми, як маріонетками. Справа в тому, що "саги про ісландцям" взагалі не мали на меті зображення людей: людська особистість сама по собі ще не настільки привертала до себе увагу в ту далеку епоху, щоб стати об'єктом зображення в літературі. Саме тому в "сагах про ісландцям" абсолютно відсутні описи внутрішнього світу персонажів, їхніх переживань, їх почуттів та думок. Метою "саг про ісландцям" був опис не людей, а подій, і притому подій певного роду.

IV

Про події, що описуються в "сагах про ісландцям", можна сказати приблизно те ж саме, що вище було сказано про місцевості і людей: ті, хто писав саги, вірили в те, що ці події - реальність, а не плоди художньої фантазії. Події ці - не факти особистого життя персонажів саг. Особисте життя, як вже було сказано вище, ніколи не описується в "сагах про ісландцям". події ці - чвари між ісландцями в так званий "вік саг", тобто X - XI століття.

Про те, що це були за чвари, які були їхні приводи, як вони протікали і так далі, читач може сам скласти собі уявлення, почитавши саги. Але, прочитавши в них про той чи інший вбивстві - а у чварах, що описуються в "сагах про ісландцям", справа нерідко доходить до вбивства, - читач не повинен поспішати з осудом людей того часу за жорстокість. Йому слід врахувати те, що, як правило, це вбивство з почуття обов'язку, а саме - боргу помсти і всього частіше, помсти за вбитого родича, і притому вбивство, аналогічне вбивства в чесному і відкритому бою з ворогом, оскільки убитим завжди був чоловік, але не жінка чи дитина, удар наносився відкрито, не зі спини або з прикриття, і вдень, але не вночі, і скоїв вбивство відразу ж сам оголошував про нього. Слід врахувати також, що для членів суспільства, в якому не були ні поліції, ні тюрем, ні каральних органів - а таким було ісландське суспільство в "століття саг", - виконання боргу помсти не могло не бути обов'язковим. Таке суспільство не могло б проіснувати, якби борг помсти не був обов'язковим для його членів.

Люди опиняються зображеними в "сагах про ісландцям" в тій мірі, в якій вони беруть участь в тій чи іншій розбраті. Але саме тому вони зображаються так об'єктивно: те, що ненароком описується в процесі опису чогось іншого, виявляється описаним більш об'єктивно, ніж безпосередній об'єкт опису. Прикладом може служити трагічне і романтичне в "сагах про ісландцям".

Події, що описуються в "сагах про ісландцям", нерідко трагічні. Проте в сагах, як правило, нічого не говориться про трагічні переживання, які повинні були бути викликані цими подіями. Сучасний читач сприймає це як тонкий літературний прийом: він нібито повинен сам вчитатися ці переживання в сагу і тим жвавіше уявити їх собі і випробувати до них тим більш живе співчуття. Однак насправді тих, хто писав "саги про ісландцям", переживання учасників трагічних подій, описаних у сазі, самі по собі не цікавили. Цікавили події. Сентиментальна співчуття переживань героїв літературного твору навряд чи мало місце. Тому, якщо мета трагічного в літературі - викликати співчуття трагічним переживанням персонажів твору, то трагічного в цьому сенсі не було в задумі тих, хто писав "саги про ісландцям". Тим об'єктивніше, проте, виявляються зображеними у сазі трагічні події.

Розповідь про будь-які події, як трагічних, так і аж ніяк не трагічних, ведеться в "сагах про ісландцям" в одній і тій же тональності. сучасний читач не помічає цієї тональності, оскільки вона неминуче вчитується трагічну тональність в опис трагічних подій. Певне уявлення про тональність, яку сучасному читачеві важко помітити в "сгах про ісландцям", може дати хіба що середньовічна музика: на противагу музиці нового часу середньовічна музика теж, як правило, не має на меті викликати співчуття якимось переживань.

Взагалі середньовічне розповідь часто мало зовсім не ту мету, яку вчитується в неї сучасний читач. Так, наприклад, в оповіданні про Торстейн Мороза, сучасний читач неминуче виявляє комізм, тобто вважає, що мета розповіді - насмішити. Тим часом розповідь ця - християнська легенда про диво. Мета цієї розповіді - вселити віру у чудотворну силу короля Олава Трюггвасона як представника християнської церкви.

Не цікавили тих, хто писав "саги про ісландцям", і переживання, обумовлені сексуальними стосунками, то є романтичні переживання. Мабуть, ці переживання не викликали того сентиментального співчуття, на яке розраховує автор всякого роману. Навколо них не було ніякого поетичного ореолу. Характерно, наприклад, що, хоча з фактів, про які повідомляється у "Сазі про Ньялі" (гл. XXXIII), очевидна закоханість Гуннара в Халльгерд, шлюб Гуннара з нею розцінюється як "безрозсудний шлюб по пристрасті" (більш точним перекладом було б "з похоті "). Шлюб по любові здавався людям того часу просто безглуздям, дурістю. Навпаки, розумним здавалося укладати шлюб так, як це роблять в тій же сазі Скарпхедін, Хельги і Грім, сини Ньяла, яким Ньяла сам підбирає відповідних дружин (гол. XXV і XXVI). "Любов'ю" називаються в "сагах про ісландцям", як правило, тільки відносини, що встановлюються між подружжям через деякий, іноді дуже довгий час після шлюбу. Слово "любов", очевидно, мало зовсім не той зміст, що в романтичній літературі. До того, що з сучасної точки зору представляється зв'язком, заснованої на романтичному почутті, слово "любов" в "сагах про ісландцям" не застосовується. Якщо це любовний зв'язок чоловіка з чужою дружиною, то зазвичай просто говориться, що чоловік "обдурив" жінку. Якщо ж мова йде про любовний зв'язок одруженого чоловіка з самотньою жінкою, то зазвичай говориться про "побічної дружині" і "побічних дітей" як про щось, що цілком природно і не повинно викликати заперечень у законної дружини.

Разом з тим з фактів, про які повідомляється в "сагах про ісландцям", очевидно, що самі по собі переживання, обумовлені сексуальними стосунками, були, по суті, тими ж, що і в інші часи: люди так само закохувалися, відчували пристрасть, ревнували і т.д. Іншою була тільки оцінка цих переживань: не було їх ідеалізації і романтизації. Але саме тому в "сагах про ісландцям" ці переживання виявлялися більш об'єктивно зображеними, ніж це можливо в романі, хоча в сагах вони і не були об'єктом зображення. У романі нового часу не може не бути ідеалізації цих переживань хоча б уже тому, що вона є в значеннях відповідних слів (тобто слів "любов", "закоханість" і т.п.) у всіх сучасних європейських мовах. Таким чином, і в цьому відношенні "сага про ісландцям" правдивіше навіть самих реалістичних романів.

Виняток у цьому відношенні є "Сага про Гуннлауге Зміїному Мові". У цій сазі любов у романтичному розумінні цього слова ідеалізується в дусі середньовічної куртуазної літератури. Однак і в цій сазі основне - незгода, і любов в ній тільки мотивує цю суперечку.

V

Ніде в цій статті ті, хто писав "саги про ісландцям", не були названі їх "авторами". Справді, зовсім незрозуміло, чи можна їх так назвати. Під цього питання вже давно йде дискусія між науковцями. У першій половині минулого століття встановилася думка, що ті, хто писав "саги про ісландцям", були просто записувачі того, що існувала в усній традиції. Але в другій половині минулого століття стали схилятися до того, що ті, хто писав "саги про ісландцям", збирали безформну традицію і надавали їй форму саг, тобто були їх авторами. На початку нашого століття знову встановилася думка, що ті, хто писав саги, з деякими застереженнями щодо саг, найбільш довгих і складних по композиції, були просто їх записувачі. Але в тридцятих роках нашого століття знову була висунута точка зору, згідно з якою "саги про ісландцям" - це письмові твори, створені їх авторами, і ця точка зору останнім часом панувала. Однак і прихильники цієї точки зору визнають, що джерелом письмовій саги була усна традиція, але тільки вони не називають цю усну традицію "сагою".

Всі висувалися дотепер теорії походження "саг про ісландцям" мають на увазі спрощене уявлення про специфіку усної та письмової словесності. Перехід від усної словесності до письмової нібито збігається з переходом до авторського творчості, і, отже, письмова словесність - це нібито неодмінно авторське творчість. У дійсності, однак, все набагато складніше. По суті, словесності "безавторской", якщо так можна висловитися, взагалі не може бути. Будь-яка словесність створена людьми, тобто авторами. Але можливо неусвідомлене авторство, і в умовах неусвідомленого авторства авторський вклад не відмежований від переказу і, отже, не піддається визначенню.

В усній традиції панує неусвідомлене авторство. Однак і в усній традиції можливо усвідомлене авторство. Так, поезія давньоісландських скальдів, безсумнівно, має на увазі усвідомлене авторство. Однак відомо, що ця поезія існувала ще за кілька століть до введення писемності. Найдавніші Скальдическая вірші були складені ще в IX столітті, і є відомості про їх авторів. Правда, у скальдів усвідомлене авторство поширювалося тільки на форму, але не на утримання, тобто це була рання стадія розвитку усвідомленого авторства.

Перехід від неусвідомленого до усвідомленого авторству - це ціла величезна епоха в історії людської свідомості. Між тим перехід від усної словесності до письмової, тобто введення писемності, - це подія, яка здійснюється в порівняно короткий термін. Природно тому, що ці два переходи аж ніяк не обов'язково збігаються. Неусвідомлене авторство можливо і в письмовій словесності і широко представлено у середньовічній літературі. Так, воно, безсумнівно, мало місце в "сагах про ісландцям", оскільки ті, хто їх писав, вважали, що ці саги - правда, а не плід їхньої художньої фантазії. Але при неусвідомленому авторство у письмовій словесності авторський внесок приблизно так само не відмежований від записування або переписування, як в усній словесності він не відмежований від переказу, і, отже, так само не піддається визначенню. Ті, хто писав "саги про ісландцям", могли записувати усну традицію чи списувати з того, що вже було написано іншими. Але вони могли вносити і своє в записуване або списують, і в цьому відношенні вони не відрізнялися від тих, хто передавав усну традицію, на якій вони грунтувалися, тому що і усна традиція, звичайно, не передавалася слово в слово. Таким чином, неможливо встановити, якою мірою ті, хто писав "саги про ісландцям", були їх авторами.

VI

У пропонований читачам тому "Бібліотеки всесвітньої літератури" включені наступні вісім "саг про ісландцям" - "Сага про Гіслен", "Сага про Торстейн Битому", "Сага про Храфнкеле годи Фрейра", "Сага про Херде і остров'яни", "Сага про гренландцах "," Сага про Ейріка Рудому "," Сага про Ньялі "," Сага про Гуннлауге Зміїному Мові "- і наступні чотири" пасма про ісландцям "-" Про Аудун з Західних фіордів "," Про Торстейн Мороза "," Про ісландців -оповідач "," Про Халльдоре, сина Сноррі ". П'ять саг, названих першими, друкуються російською мовою вперше. "Пасма про ісландцям" - це короткі оповідання про перебування ісландців у норвезьких королів. Ці розповіді - фрагменти з "саг про королів", але, оскільки їхні персонажі ті ж, що і в "сагах про ісландцям", вони зазвичай входять у "саги про ісландцям". Усі чотири пасма вперше перекладені на російську мову. Залишаються не переведеними на російську мову ще близько тридцяти "саг про ісландцям" і кілька десятків "пасом про ісландцям".

Переклад "саг про ісландцям" представляє великі труднощі. Давньоісландських мову у багатьох відносинах зовсім несхожий на сучасні європейські мови. У ньому багато слів та зворотів, яким у цих мовах немає еквівалентів і відповідностей. Іншими словами, він дуже ідіоматічен. Особливо ідіоматічен мова "саг про ісландцям". Він, правда, зовсім вільний від будь-якої штучності, химерності, риторичність або нарочитості. Але відомо, що для передачі невигадливості потрібно більше мистецтва, ніж для передачі штучності.

Особливі труднощі представляє переклад вис (віршованих строф), що зустрічаються в сагах. Стиль вис зовсім несхожий на стиль саг, він вкрай вичурен. У висах багато так званих "кеннінги", тобто дуже умовних поетичних фігур, які складаються з двох або більше іменників (наприклад, "ясен січі" або "дерево бурі зброї" = воїн). порядок слів у них - протиприродний (окремі пропозиції переплітаються один з одним), а розмір - дуже складний (алітерації та внутрішні рими утворюють строгий візерунок). Передати цю складну і вигадливу форму в перекладі на Руссо мова скільки-небудь точно абсолютно неможливо. Її можна передати тільки дуже приблизно. Але такий приблизний переклад вис виправдовується тим, що зміст їх, як правило, дуже бідно (звичайно в них повідомляються якісь факти, що повідомляються і в прозі), а форма настільки умовна, що як б незалежна від змісту. Саме тому вільна передача вис, по суті, не спотворює їх змісту.

У коментарях до окремих сагам або пасмах подано відомості про їх особливості, історичній основі, перекладах на російську мову, бібліографії, а також пояснюються окремі слова і вирази, що зустрічаються в них.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Культура і мистецтво | Стаття
74.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Міський фольклор - Епос міста - Сказання і саги
© Усі права захищені
написати до нас