Під інфляцією слід розуміти знецінення грошей. Вона може викликатися різними причинами (емісією грошей, очікуванням зростання цін, зміною цін на сировину і т.д.).
Інфляція може бути відкритою і прихованою. Прихована інфляція супроводжується дефіцитом товарів, відкладеним попитом, постійними цінами. При відкритій інфляції ціни ростуть разом із зростанням витрат. Темпи зростання цін є одним з критеріїв визначення відкритого виду інфляція. Виходячи з темпів зростання, виділяють 3 види інфляції: помірну, галопуючу, гіперінфляція. У залежності від ступеня прогнозування виділяють очікувану і неочікувану (стрибкоподібну) інфляцію. Виходячи з критерію розбіжності цін різних груп товарів, розрізняють збалансовану і незбалансовану інфляцію [1].
Дефляційними заходами вважаються: збільшення податків, відсоткових ставок, зниження дефіциту державного бюджету, зниження темпів зростання заробітної плати, посилення зовнішньоекономічного регулювання та ін
Для населення компенсаційними заходами при зростанні цін можуть виступати: індексація доходів; періодичний перегляд ставок і окладів, що працюють з фіксованими доходами; зняття обмежень на зростання заробітної плати працівникам виробничої сфери за умови зростання ефективності виробництва, розширення джерел доходу ін
Один з найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини є показник індексу цін. Показники інфляції покликані дати кількісну оцінку інфляційних процесів.
Індекси - це відносні показники, що характеризують співвідношення цін у часі. Вони розраховуються по відношенню до базового періоду [2].
Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а потім помножити на 100.
В якості непрямого показника рівня інфляції використовуються статистичні дані про ставлення товарних запасів до суми грошових внесків населення (скорочення запасів і зростання вкладів свідчать про підвищення ступеня інфляційного напруги). Дані про перевищення доходів населення над витратами у відсотках до доходів також можуть характеризувати рівень інфляції. Якщо доходи ростуть швидше або навіть однаково з цінами, це свідчить про небезпеку розкручування інфляційної спіралі.
Прогнозування інфляції здійснюється на основі індексів зміни споживчих цін з урахуванням незадоволеного попиту. Незадоволений попит прирівнюється до вимушених заощаджень населення. Вони розраховуються наростаючим підсумком за ряд років, виходячи з розмірів їх щорічних приростів. При цьому індекс необхідних заощаджень прирівнюється до індексу товарообігу та послуг. Співвідношення приросту вимушених заощаджень з об'ємом товарообігу і послуг дає уявлення про прихованої інфляції, або відношенням індексу грошових доходів населення до індексу товарообігу та послуг [3].
На макрорівні рівень інфляції можна визначати на основі рівняння Фішера [4]:
MV = PQ, (1.1)
де М - кількість грошей в обігу, V - швидкість їх обігу, Р - ціна, Q - обсяг продажів товарів і послуг.
У силу породження інфляції багатьма факторами, її рівень можна прогнозувати шляхом розробки багатофакторних моделей. Факторами можуть виступати: зміна курсу валюти, зростання грошової маси, зміна ставки рефінансування і т.д. Поширеним способом прогнозування інфляції є також розрахунок її рівня на основі дефлятора ВВП.
Таким чином, під інфляцією слід розуміти знецінення грошей. Один з найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини є показник індексу цін. В якості непрямого показника рівня інфляції використовуються статистичні дані про ставлення товарних запасів до суми грошових внесків населення (скорочення запасів і зростання вкладів свідчать про підвищення ступеня інфляційного напруги). Прогнозування інфляції здійснюється на основі індексів зміни споживчих цін з урахуванням незадоволеного попиту. На макрорівні рівень інфляції можна визначати на основі рівняння Фішера. У силу породження інфляції багатьма факторами, її рівень можна прогнозувати шляхом розробки багатофакторних моделей.