Індонезія в раннє середньовіччя

Реферат

ІНДОНЕЗІЯ в Раннє Середньовіччя

Калінінград 2010

План

1. Найдавніші державні утворення на території Малайського архіпелагу і Малайського півострова

2. Західна Індонезія до початку середньовіччя (V-VII ст.)

3. Держава Шрівіджайя в VII-X ст.

4. Держава Матарам у VIII - на початку XI ст. Розквіт і занепад Шрівіджайї

5. Індонезійська культура раннього середньовіччя

Список літератури

1. НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНІ ОСВІТИ НА ТЕРИТОРІЇ Малайського архіпелагу І Малайського півострова

Перші держави на території Малайського архіпелагу і Малайського півострова з'явилися не пізніше рубежу нашої ери. До цього часу місцеві землеробські племена практикували ви-сокоразвітое поливне рисосіяння, розведення тяглових тварин (буйволів), лиття бронзи і варіння заліза. Характерними рисами їхніх вірувань були культ предків і віра в духів. Малайці та інші на ¬ пологи австронезийской мовної сім'ї здавна були прекрасними мо ¬ переході.

У водах Малаккської протоки і давньою. Нусантара (Далеких островів) проходили світові торговельні шляхи. Тропічні мусони сприяли регулярним плаванням, і цей район став важ ¬ нейшим ланкою торгових і культурних зв'язків між Близьким і Далеким Сходом, Індією і Китаєм.

Поява осередків класового суспільства в річкових долинах Великих Зондських островів і Північної Малайї було відзначено індійськи-ми, античними і китайськими джерелами. Розвиток давньої дер-ності прискорювалося сприйняттям і засвоєнням елементів культурно ¬ го спадщини Індії: її писемності та літературно-міфологічних сюжетів, норм буддизму і індуїзму і т. д.

У епоху стародавності і до початку середньовіччя (I-VI ст. Н. Е..) На території Західної Індонезії і «Золотого півострова» (як називаються ¬ вали Малайю грецькі автори) існували десятки міст-дер ¬ дарств, які жили за рахунок власної та транзитної морської торгівлі, експлуатації рисоводческих долин і данників-горян.

З найдавніших відомих держав, населених предками малайців і почасти мон-кхмерів, слід насамперед назвати при ¬ прибережно півострівних. Це Лангкасука і Тамбралінга в північній частині півострова, а також сусідня Таккола. Використовуючи вигоди сво ¬ його географічного положення і силу флоту, об'єднуючись часом в союзи, ці держави контролювали міжнародні торгові ком-мунікаціі вздовж західного і східного узбережжя Малаккської по-луострова й перевалочні шляху з Малаккської протоки в Сіамський затоку. У III-V ст. більшість з них як васальні князівства входили до складу кхмерської імперії Бапном, а після її розпаду, в VI-VII ст., підтримували активні дипломатичні і торгові свя ¬ зи з Китаєм. Найбільш великим і сильним державою була Ланг ¬ касука, переважаючою релігією в ній був буддизм.

Значним районом древнемалайской цивілізації на терито ¬ рії Індонезії була Східна і Південна Суматра, перш за все пір ¬

ти і річкові долини областей Джамбі і Палембанг. Тут до початку

III ст. утворилася держава Геін, а в VI ст. - Малайю, які

вели велику торгівлю з Індією, Персією, Китаєм. Крайня північ

Суматри, як і деякі інші території, прилеглі до Малаккській і Зондській протоці, також вступили в епоху державного ¬ ності.

2. ЗАХІДНА ІНДОНЕЗІЯ ДО ПОЧАТКУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V-VII ст.)

Виникнення класового суспільства на о. Ява, де знаходилися найбільш родючі і густонаселені рисоводческие долини, при ¬ вело до створення ряду держав. Об'єднання землеробських про ¬ щин з їхніми землями та зрошувальними системами і родоплемінна знати підпорядковувалися верховної влади монарха-деспота, підтримуваного жре ¬ цями. Таким було населене малайцями держава Тарума на За ¬ падной Яві. Санскритські написи початку V ст. з території Таруми прославляють раджу Пурнавармана, підкорювача сусідніх князівств, за чиїм наказом був проритий багатокілометровий зрошувальний канал. Пурнаварман порівнювався з божеством, зберігачем життя, Вішну. Він здійснював великі дарування на користь духовенства.

Судячи з китайських літописів, у V-VII ст. на Яві було не ме ¬ неї трьох десятків невеликих державних утворень. В ході воєн з сусідами вони поступово включалися до складу щодо великих володінь. Цьому сприяли поступове поширення індуїзму і буддизму, а також неухильне процес консолідації яванська народності в центральній частині острова. У 40-70-х роках VII ст. особливо повищилось царство Калінга, стягувати побори з багатьох підлеглих територій.

Знахідки написів, залишків. святилищ та інші джерела сві-детельствует про наявність древніх класових суспільств і в прибережних областях о. Калімантан. На великих внутрішніх територіях Су ¬ Матри і Калімантан і в Східній Індонезії в той час господст ¬ вовал первіснообщинний лад.

3. ДЕРЖАВА Шрівіджайї У VII-X ст.

Одне з найбільш значних державних об'єднань ста ¬ ло складатися на Східній Суматрі в VI-VII ст., Коли з распа ¬ будинок морської імперії Бапном отримали незалежність сусідні тер ¬ ться в зоні Малаккської протоки.

У цей час помітно активізувалася міжнародна торгівля в Південних морях, зріс її обсяг. Іноземних купців (перш за все індійців, арабів, персів) залучали рідкісні місцеві товари: олово, срібло, золото, самоцвіти й виробні камені, перли, а також цін ¬ ва деревина, прянощі і пахощі, лікарські речовини та інші де ¬ талі продукти тропічного лісу. Розширилася роль малайських портів як перевалочних пунктів, куди стікалися численні заморські вироби: індійські тканини, металеве начиння, китайський шовк і фарфор, предмети розкоші, потреба в яких різко зросла при дворах тубільної аристократії і у племінних вождів. Правлячий клас був зацікавлений в отриманні максимальних прибутків від торгівлі, насамперед транзитної. Разом з тим збільшилися можливо ¬ сті торгового і військового флоту, що дозволило окремим індонезійської держави контролювати торгівлю у вузлових артеріях, сполучних Індійський і Тихий океани.

У цих умовах посилився восточносуматранское князівство Шрівіджайя, що мав у той час зручний вихід до моря в районі Палембанг, а також родючі землі в низов'ях р.. Муси. Написи на древнемалайском мовою повідомляють, що в 682-685 рр.. при правителі Джайянаше це держава розширилося за рахунок Малайю та інших сусідів.

Метою монархів (хаджі) ранньої Шрівіджайї було військово-полі ¬ тичні панування в зонах Малаккської і Зондського проток і установ ¬ лених на цій основі деякого подібності торгової монополії. У другій половині VII - середині VIII ст. Шрівіджайя підтримай ¬ вала регулярні дипломатичні і торгові відносини з імперією ¬ Торським Китаєм. Махараджи, як стали титулувати себе государі шрі-віджайской гілки династії Шайлендра, підкорили багатьох місцевих правителів (дату) і включили їх території до складу своїх сумат-Ранський провінцій, а півострівної держави, зробили васалами. Кхмерские землі Ченли, тямскіе володіння і навіть підвладні тоді Китаю північнов'єтнамських округу ставали об'єктами військових екс ¬ педіцій і піратських набігів з боку Шрівіджайї. У VIII-IX ст. вона перетворилася в найсильнішу в Південно-Східній Азії і на Далекому Сході морську імперію.

Це держава, подібно античним таласократія, все більш жило за рахунок посередницької та власної торгівлі, мит, данини і грабіжницьких походів. Але в міру заселення та освоєння шляхом оро ¬ шення долин в басейнах великих суматранських річок (Батанг, Індра-гирі, Кампар) зростало й економічне значення сільськогосподарських центрів, пов'язаних з портовими містами.

Арабські географи середини IX - першої половини X ст. свід-ність про економічний і політичний розквіт «країни забагу», як вони іменували Шрівіджайї. Масуді в 943 р. захоплювався численним населенням і армією «імперії махараджі», володів ¬ ца величезних багатств, чиї землі виробляють золото, олово, камфору, алое, гвоздику, мускатний горіх, кардамон. Поряд з Палембанг і Джамбі серед найбільших портів тодішнього світу на Малаккській півострові виділився Кедах, «друга столиця» імперії, куди пере ¬ місці центру торгівлі між Індією, Південно-Східною Азією та Кі ¬ танемо.

Панівне становище в державній ідеології Шрівіджайї зайняв буддизм «широкого шляху» - махаяна. Божества махаяни і її містичні обряди використовувалися для насадження ідеї свя ¬ щенной влади монарха. Завдяки стародавнім зв'язків зі Східною Ін ¬ діей, Ланкою і Китаєм Шрівіджайя стала відома як світовий центр буддійської вченості. У середині IX ст. Махараджа Балапутра з династії Шайлендра побудував монастир поблизу буддійського уні ¬ верситет в індійському місті Наланда.

4. Держави Матарам У VIII - ПОЧАТКУ XI ст. РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД Шрівіджайї

До початку VIII ст. в числі аграрних районів Центральної Яви од-ним з найбільш багатих був Матарам. Його правитель (рату) Санджайя висунувся серед центральнояванські місцевих князьків - ра ¬ ка; він був покровителем індуїстського культу Шиви. Санджайя став родоначальником династії Матарама, їй приписувалася підкорення яванських, малайських і навіть кхмерскі володінь. Могутнім суперником Матарама була Шрівіджайя, що претендувала на територiї ¬ торії на схід від Зондського протоки (землі древньої Таруми), гра ¬ Нича з землями, населеними яванців.

Спочатку виділилася велика земельна аристократія - раку, яка мала в своїх незалежних володіннях всією повнотою вла ¬ сти. Процес складання централізованої держави у яванців за ¬ труднялся усобицями між угрупованнями раку окремих областей, які боролися за статус верховного правителя - махараджі. Свої полі ¬ тичні претензії правителі Матарама підкріплювали будівництвом великих храмових комплексів (наприклад, Боробудур), поглинали значні економічні та людські ресурси.

В кінці IX ст. під владу Матарама потрапляють не тільки центральнояванські, але і частина восточнояванскіх районів. Матарам прагнув «опанувати і о. Балі, де правили свої царі (рату).

У першій половині X ст. посилюються деспотичне початок і влада царської сім'ї, ускладнюється і централізується адміністратив ¬ но-територіальна система Матарама. Округа очолюють вищі сановники, найближчі родичі государя.

В кінці X - початку XI ст. був кодифікований звід законів і зроблено великі військові експедиції проти головного суперника Ма-Тарама - Шрівіджайї. Яванци висадилися на Суматрі, розгромили і розграбували Палембанг і кілька років серйозно загрожували суматранської імперії. Правителі Шрівіджайї в цих умовах шукали підтримки південноіндійського держави Чолов. Зрештою Шрі-віджайе вдалося, спираючись на допомогу васалів, завдати удару у відповідь. У 1016 р. Матарам піддався несподіваного нападу, сам правитель загинув. Єдина держава розпалася на ряд дрібних само ¬ самостійних володінь. Настав період політичної роздроблено ¬ сті, міжусобної боротьби, що тривав понад двадцять років.

Для середньовічного яванської суспільства характерна тривала еволюція складу феодальних землевласників. Починаючи з VIII ст. роль великих феодальних власників похитнулася і помітно виріс-ла владу монархів, з одного боку, і сільської напівфеодальної верхівки - з іншого. Паралельно посилилася роль середніх і дрібних нетитулованих феодальних власників, чиновників, духовенства.

Основними дарувальниками землі в той час були великі світські феодали: раку і ракараяни, основним одержувачем земель - храми, дарування монархів та їхніх родичів знаходилися на другому місці, але до середини X ст. їх частка в дарениях наблизилася до частки ракараянов і раку. Храми отримували і від великих власників, і від монархів цілі громади (Вануа), а також окремі поля, сади, навіть болота та ліси.

Великі світські землевласники і общинна верхівка вже до VIII ст. мали багато своїх приватних земель, права на які у них би ¬ ли рівні прав монархів, хоча елементи верховної власності на землю були й тоді. Влада монархів, безперечно, зросла з влади раку і ракараянов в VII - початку VIII ст.; Можливо, для її відділення від ракараянов і знадобився досвід малайських правителів, етнічна чужість яких полегшила протиставлення монархів великим феодалам.

Дарування (дарування-виділення) землі - основний вид, характерний для аграрних відносин, він визначав і наявність інших прав. Круп ¬ ні власники почали дарувати землі та імунітет одночасно. Вже з кінця IX ст. основними дарувальниками імунітетів стали монархи.

Власники, не платили податків (звичайно-храми), отримували в дар ділянки землі без селян; на них поширювалися вже імев ¬ ться привілеї. Особи або колективи, які не мали до цього привілеїв, отримували ділянки землі з колективами селян і одночасно ¬ но іммунітетние права на них. Це були світські феодали або общи ¬ ни, що ставали тим самим привілейованими.

До кінця X ст. в Матараме великого розвитку досягло не тільки сільське господарство, але й ремесло. Китайські хроніки відзначають поряд з традиційними предметами тропічного експорту також бавовняно-паперові тканини, парчу, холодна зброя (знамениті кинджали-кріси), вироби з дерева і бамбука. Зовнішня торгівля йшла через пір ¬ ти північного узбережжя. Встановилися торгові зв'язки з Молуккських островів, звідки отримували прянощі.

Після перемоги над Матарамом Шрівіджайя вступила в період її найвищого піднесення, встановилося повне панування суматранської-малайської імперії в морях Нусантара. Ще більш підвищився автори ¬ тет Шрівіджайї як світового центру буддизму. У 1011-1023 рр.. тут навчався реформатор тибетського буддизму Атіша.

Проте вже на початку XI ст. інтереси Шрівіджайї на морях стіл ¬ кнулісь з інтересами південноіндійському імперії Чолов, що вступила на шлях широкої експансії. Міждинастичних і релігійні зв'язки су ¬ нілісь протиборством. В 1025 р. Раджендра Чола послав проти Шрівіджайї численний флот з експедиційними силами. Вої ¬ ска Чолов одне за іншим спустошували багатющі шрівіджайскіе володіння і портові міста по обох берегах Малаккської протоки. Торговому і морському могутності Шрівіджайї було завдано непо ¬ правімий втрат.

5. Індонезійської культури РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

У розвиток духовної культури народів Південно-Східної Азії ін-донезійское класове суспільство до початку середньовіччя привнесло свій неповторний досвід.

Відбувалося становлення древнеяванского і древнемалайского літературних мов і місцевої писемності. Це стало можливим завдяки переробці на самобутньої основі елементів впливу сан ¬ скрити, на якому колись писалися офіційні та релігійні документи. Широко розповсюдилися місцеву мову і система письма. У IX-X ст. в Матараме процвітала література, в якій на каві (древнеяванском мовою) розроблялися епічні, міфологічні, культові та філософські сюжети, як давньоіндійські, так і авто ¬ Хтон. Відомі висхідні до цієї епохи поеми-какавіни (древнеяванская «Рамаяна»), прозові перекази іншого епосу - «Махабхарати» (парво), тутури (релігійно-міфологічна літе ¬ ратури й настанови), переклади та перекладання буддійських трак ¬ тів і т. п .

При дворах матарамскіх вельмож воювала поети, актори, му-зиканти. Влаштовувалися вистави знаменитого ляльково-тіньового театру (ваянг), що з'єднував різні види творчості.

Епоха раннього середньовіччя з'явилася часом додавання в індо-незійскіх державах класичної архітектури і образотворчого мистецтва, перший підйом яких відноситься до Центрального Яві VIII-X ст. Це найбільші у Південно-Східній Азії буддійські і ін-дуістскіе ансамблі (Боробудур і Лоро Джонггранг), індонезійська тип меморіально-культової архітектури - Чанди, гармонійний монументальний стиль кам'яної скульптури і рельєфу. Яванські і малай-ські майстри досконало володіли технікою виливки бронзової скульптури, секретами орнаментального різьблення по каменю, металу, дерева.

Список літератури

1. Історія країн Азії та Африки в середні століття. Ч.1. М.: Видавництво Московського університету. 1987.