Інвестиційна діяльність комерційного банку

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Інвестиційна діяльність комерційного банку.

ПЛАН
Вступ ................................................. .................................................. ....... 3
Глава 1. Теоретичні аспекти формування інвестиційної політики комерційного банку ........................................... .................................................. ....................... 5
1.1 Поняття і склад інвестиційного портфеля комерційного банку ...... 5
1.2 Доходи і ризики в інвестиційній діяльності комерційних банків 9
1.3 Інвестиційна політика комерційного банку .................................. 17
Глава 2. Аналіз фінансової діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" 32
2.1. Характеристика ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт "................................. 32
2.2. Порядок складання та подання фінансової звітності банку ЗАТ АКБ «Центрокредіт »...................................... .................................................. ..... 34
2.3.Пріорітетние напрямки діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" 36
2.4. Аналіз діяльності та фінансової звітності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт "....................................... .................................................. ............................... 42
2.5. Підвищення економічної ефективності напрямів діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт "....................................... .............................................. 49
Глава 3. Практична реалізація основних положень інвестиційної політики ЗАТ АКБ Банк «Центрокредіт »...................................... ......................................... 57
3.1 Методика визначення вартості пакета акцій .................................... 57
3.2 Практичні підходи до придбання пакета акцій підприємства ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт ".................................... .................................................. ........ 66
Висновок ................................................. .................................................. ..... 72
Список використаної літератури ............................................... ................ 75


Вступ

На сьогоднішній день головною функцією банків є надання кредитів. У країнах з розвиненими ринковими відносинами органами влади спеціально контролюється можливість доступу до фінансових послуг банків широких верств населення. Однією з найбільш життєво важливих послуг такого роду є видача позик, які використовуються приватним бізнесом для здійснення інвестицій і споживчих цілей.
Однак не всі банківські кошти можуть бути розміщені у вигляді позик. Велика частина позик неліквідні, тобто вони не можуть бути швидко продали тоді, коли банку терміново потрібні готівкові грошові кошти. Інша проблема полягає в тому, що позики з-за досить високу ймовірність їх не повернення з боку позичальника серед усіх форм банківського кредиту належать до найбільш ризикових банківських активів, а для дрібних і середніх банків більша частина видаваних позик пов'язана з певним регіоном. Отже, будь-яке значне зниження економічної активності в цьому регіоні погіршить якість кредитного портфеля банку.
З усіх перерахованих причин банки стали направляти значну частину свого портфеля активів у вкладення в інший важливий вид дохідних активів - у цінні папери. За оцінками фахівців обсяг направляються в цінні папери коштів становить від 1 / 5 до 1 / 3 загального обсягу портфеля. Цінні папери банків включають в себе державні цінні папери і регламентовані законом категорії акцій. Ці складові банківських портфелів активів виконують ряд найважливіших функцій, забезпечуючи банкам прибутковість, ліквідність та диверсифікованість з метою зниження ризику, а також виводячи частину доходів банку з-під оподаткування. Такі вкладення стабілізують доходи банку, забезпечуючи додаткові надходження в той час, коли інші їх джерела майже виснажені. Таким чином, актуальність дослідження особливостей банківського інвестування на сьогодні важко переоцінити.
Основна мета даної дипломної роботи - вивчити особливості організації інвестиційного процесу вітчизняними комерційними банками.
Поставлена ​​мета визначила необхідність вирішення взаємопов'язаних завдань:
· Вивчити теоретичні передумови організації інвестиційного процесу комерційними банками;
· Дослідити особливості напрацювання інвестиційної політики комерційного банку;
· Проаналізувати практичні особливості організації інвестиційного процесу чинним вітчизняним комерційним банком.
Предметом дипломної роботи є економічні процеси виникають у процесі проведення комерційним банком інвестиційного процесу.
В якості об'єкта дипломної роботи виступає інвестиційна діяльність ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт".
Дипломна робота складається з вступу, основної частини і висновку. У вступі обгрунтовується актуальність теми дипломної роботи, визначаються мета, завдання, предмет і об'єкт дослідження. У основою частині аналізується поставлена ​​проблема. У висновках сформульовано основні результати дипломного дослідження.


Глава 1. Теоретичні аспекти формування інвестиційної політики комерційного банку

1.1 Поняття і склад інвестиційного портфеля комерційного банку

У колишні часи банкіри тримали фінансові документи в шкіряних сумках, які отримали назву "портфелів". У наші дні фінансова облікова документація приймає форму невидимих ​​електронних бухгалтерських проводок (записів в електронні "банківські книги"), проте сам термін "портфель" зберігся. Тепер він означає просто всю сукупність банківських активів і пасивів. Основним завданням банківських службовців є таке управління портфелями банку, яке найбільшою мірою відповідає цілям банку, виходячи з діючих інструкцій, що регулюють банківські операції [12, c.271].
Комерційні банки здійснюють свої операції в умовах постійно зростаючої конкуренції. Банки конкурують між собою, з іншими контрагентами ринків, включаючи іноземні банки. У жорстких умовах конкуренції, однією з найважливіших функцій у діяльності комерційних банків є їх інвестиційна діяльність, пов'язана з операціями з цінних паперів.
У банківській справі інвестиції позначають засоби, вкладені в цінні папери підприємств і державних установ на відносно тривалий період часу.
Інвестиції комерційних банків відрізняються від кредитних позичок по ряду положень [1, c.75]:
1. Кредитні позики передбачають використання коштів протягом порівняно невеликого періоду часу за умови їх повернення у встановлений термін з оплатою позичкового відсотка. Інвестиції ж припускають приплив коштів протягом відносно тривалого часу до того, як вкладені кошти банку повернуться до свого власника.
2. При банківському кредитуванні ініціатором позичкової угоди виступає позичальник. При інвестуванні ж ініціатива належить комерційному банку, який прагне купити активи на ринку цінних паперів.
3. У кредитних угодах банк - один із головних кредиторів, а при інвестуванні - інвестор коштів у цінні папери
4. Банківське кредитування прямо пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником. Інвестування ж являє собою знеособлену через різні види цінних паперів багатьох підприємств і установ діяльність комерційного банку.
Очевидно, що однією з головних цілей управління портфелем є збільшення банківського прибутку. Природно, що з плином часу прибутку банку збільшують власний капітал банку, що сприяє збагаченню його власників. Однак банки повинні співвідносити прибутковість з міркуваннями безпеки і ліквідності. Банк, який представляє занадто багато ризикованих позик або не опиняється в стані забезпечити ліквідність, необхідну в деяких непередбачених ситуаціях, може виявитися неплатоспроможним.
До основних функцій банківського портфеля відносяться [17, 18]:
1. Стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли доходи за позиками знижуються, доходи з цінних паперів можуть зрости.
2. Компенсація кредитного ризику по портфелю банківських позик. Цінні папери високої якості можуть купуватися і зберігатися з метою врівноважити ризик по банківських кредитах.
3. Забезпечення географічної диверсифікації. Цінні папери найчастіше пов'язані з іншими регіонами більше, ніж об'єкти банківського кредитування, що сприяє більш ефективній диверсифікації банківських доходів.
4. Підтримка ліквідності, так як цінні папери можуть бути продані для отримання необхідних грошових коштів або використані в якості застави при запозиченні банком додаткових фондів.
5. Зниження податкового тягаря банку, зокрема за рахунок компенсації оподатковуваних надходжень, що генеруються позиками.
6. Використання в якості застави для забезпечення зберігаються в банку депозитів уряду, влади та місцевих органів влади.
7. Страхування банку від втрат, які можуть відбутися в результаті зміни ринкових процентних ставок.
8. Забезпечення гнучкості банківського портфеля активів, тому що інвестиційні цінні папери на відміну від більшості кредитів можуть бути швидко придбані або продані для реструктуризації активів банку відповідно до поточної ринкової кон'юнктури.
9. Поліпшення фінансових показників банківського балансу завдяки високій якості більшості цінних паперів, які зберігаються банками.
Одним з методів зменшення ризику, пов'язаного з інвестиціями, є диверсифікація, тобто наявність у портфелі банку багатьох видів цінних паперів.
При проведенні диверсифікації в інвестиційній політиці банку необхідно враховувати наступні вихідні параметри цінних паперів: термін погашення, географічне (територіальне) розподіл, тип зобов'язань та емітента.
Практично для комерційних банків найбільш важливі параметри якості і термінів погашення певних видів цінних паперів. Залежно від рівня забезпечення даних параметрів цінних паперів визначаються і цілі диверсифікації інвестиційної політики банку.
Мета диверсифікації у відношенні якості цінних паперів - мінімізувати ризик, який полягає в можливості невиконання боржником (емітентом) взятих на себе зобов'язань. У цьому зв'язку, наприклад, диверсифікація щодо забезпечення якості акцій, на думку аналітиків, вимагає попереднього вивчення ряду факторів, що відносяться до емітента, серед яких найбільш суттєвим є отримання інформації з наступних питань:
1. Чим займається компанія?
2. Який дохід на акції та інші цінні папери компанії?
3. Який дивіденд або дохід виплачує компанія?
4. Яка поточна ціна на цінні папери і як вона виглядає в порівнянні з максимальними верхніми і нижніми рівнями цін минулого циклу?
5. Які резерви компанії?
6. Як виглядають справжній і майбутній ринки компанії?
7. Хто управляє компанією, наскільки велике довіру до її керівництва?
8. Які плани розвитку і розширення компанії?
Відповідь на частину зазначених питань можна отримати з емісійного проспекту і з біржових зведень [17, c.93].
Мета диверсифікації щодо географічного розподілу цінних паперів - убезпечити себе на випадок економічних труднощів у районі діяльності тих компаній і органів державної влади, в чиї види цінних паперів інвестовані кошти банку.
Структура інвестицій великих банків у регіональних та загальнонаціональних фінансових центрах відрізняється від структури портфеля дрібних банків в провінційних містах. Великі банки, що мають закордонні відділення, тримають у своїх портфелях менше цінних паперів уряду. Значну частку їх банківських портфелів становлять іноземні цінні папери та облігації приватних компаній. Дрібні ж банки практично не купують іноземних облігацій і близько 90% коштів інвестують в облігації уряду і місцевих органів влади.
Мета диверсифікації щодо строків погашення цінних паперів - утримати ризик портфеля інвестицій, пов'язаних з коливаннями процентних ставок, у межах, що відповідають меті банку в області передбачених інвестиційною політикою доходів і ліквідності.
Для зниження загрози можливих збитків від даного чинника банки включають у портфель інвестицій цінні папери з різними термінами погашення. У міру закінчення різних видів цінних паперів кошти, якщо вони не потрібні для інших цілей, можуть бути реінвестовані в нові цінні папери, кращі за своїми якостями і відповідають цілям інвестиційної політики комерційного банку.

1.2 Доходи і ризики в інвестиційній діяльності комерційних банків

Прибутковість інвестиційної діяльності комерційних банків залежить від ряду економічних чинників та організаційних умов, серед яких визначальна роль належить таким, як: стабільно розвивається економіка держави, наявність різних форма власності в сфері виробництва і послуг, включаючи сферу банківської діяльності з переважанням приватної та акціонерної форм власності; налагоджена і чітко функціонуюча структура фінансово-кредитної системи; наявність розвиненого та цивілізованого ринку цінних паперів; наявність ринкових інститутів цінних паперів (інвестиційні компанії, фонди тощо); налагоджена система законодавчих актів і положень, що регулюють порядок випуску та обігу цінних паперів і діяльність самих учасників ринку цінних паперів, що використовуються в практиці міжнародної інвестиційної діяльності комерційних банків; наявність і підготовка висококваліфікованих фахівців і підприємців інвестиційної сфери діяльності і ринку цінних паперів і ін [24, c.72].
Прибутковість цінних паперів окремих класів і видів залежить від ринкової вартості портфеля інвестицій, яка, у свою чергу, коливається в залежності від зміни процентних ставок по облігаціях і сертифікатів, облікових відсотків, відсотків за векселями, дивідендів по акціях і відповідно попиту і пропозиції на ці папери на ринку цінних паперів.
Основна мета управління інвестиціями полягає в отриманні максимуму доходу при даному рівні ризику або мінімізація ризику при даному рівні доходу. Дохід від інвестиційного портфеля складається з наступних компонентів [27, c.374]:
· Надходження у формі процентних платежів;
· Дохід від підвищення капітальної вартості паперів, що знаходяться в портфелі банку;
· Комісія за надання інвестиційних послуг - спред (різниця між курсами купівлі і продажу при дилерських операціях).
Існують такі основні види ризику з інвестицій:
· Кредитний ризик;
· Ризик зміни курсу;
· Ризик незбалансованої ліквідності;
· Ризик дострокового відкликання;
· Діловий ризик.
Розглянемо їх докладніше. Кредитний ризик полягає в тому, що погашення основного боргу і відсотків за цінним папером не буде здійснено в належний час. Оцінку кредитного ризику з різних видів і окремим випусків цінних паперів дають спеціалізовані агентства. Вони привласнюють паперам рейтинг, що дозволяє судити про ймовірність своєчасного погашення зобов'язань.
Кредитний пов'язаний зі зменшенням фінансових можливостей емітента цінних паперів, коли він виявляється не в змозі виконати свої фінансові зобов'язання, а також із зобов'язаннями і здібностями уряду держави або його установ погашати борги по зроблених їм у населення позиками, зокрема, за що випускається урядом облігаціями загального характеру .
Цінні папери держави вважаються вільними від кредитного ризику завдяки стійкості економіки, звідки уряд черпає кошти для погашення своїх боргів і зобов'язань перед кредиторами в особі населення та фінансово-кредитних комерційних організацій [8, c.55].
Здатність держави не лише отримувати позики, але й погашати свої зобов'язання - суттєвий фактор і умова забезпечення високої кредитної репутації при випуску державних цінних паперів, становлення самого ринку цінних паперів та чіткого функціонування всієї фінансово-кредитної системи держави.
У деяких державах банківські інвестиції в цінні папери ретельно регулюються через кредитного ризику, притаманного більшої частини цінних паперів, особливо тим, які емітуються приватними корпораціями та окремими органами місцевого самоврядування. Ризик того, що емітент цінного паперу може відмовитися від виконання своїх зобов'язань з виплати основних сум боргу або відсотків по цінних паперах, привів до появи регулюючих нормативів, які забороняють придбання спекулятивних цінних паперів. Зокрема, в США законодавчо встановлений рейтинг, який є мінімальним рейтингом цінних паперів, дозволених до покупок банками.
Банки, як правило, обмежуються покупкою цінних паперів інвестиційного рівня. Тому кредитний ризик не є головною проблемою при купівлі цінних паперів, оскільки вкладення в державні та муніципальні папери практично вільні від ризику.
Необхідно також відзначити, що папери нижчої якості приносять більш високий дохід. Тому в періоди економічного спаду, коли можливості видачі кредитів значно скорочуються і доходи банків падають, вони починають вкладати гроші в менш солідні випуски, які приносять найвищий дохід.
Ризик зміни курсу цінних паперів. Цей ризик пов'язаний з зворотною залежністю між нормою відсотка і курсом твердовідсоткових цінних паперів: при зростанні процентних ставок курсова вартість паперів знижується і навпаки. Це породжує великі проблеми для інвестиційних відділів банків, тому що при зміні економічної кон'юнктури часто виникає необхідність у мобілізації ліквідності і доводиться продавати цінні папери на збиток. Зростання процентних ставок знижує ринкову ціну раніше емітованих цінних паперів, причому випуски з максимальними термінами погашення зазвичай зазнають найбільше падіння ціни. Більше того, періоди зростання процентних ставок звичайно відзначені наростанням попиту на кредити. А оскільки головним пріоритетом банку є видача кредиту, багато цінні папери повинні бути розпродані з метою отримання готівки для надання позик.
Банк, що купив цінні папери в умовах падіння попиту на кредит і відносно низьких процентних ставок, тобто за високою курсової вартості, змушений продати їх при зрослих процентних ставках і падінні курсової вартості паперів. На балансі банку виникають негативні курсові різниці, які зменшують прибуток. Такі продажу часто приносять чимало капітальні збитки, які банк розраховує компенсувати за рахунок відносно більш високої прибутковості за виданими позиками [8, c.56-57].
Як правило, ринкова вартість цінних паперів та доходи комерційного банку від них знаходяться у зворотній залежності: коли ціни на папери низькі - доходи від них високі і навпаки. Тому інвестори, купуючи цінні папери в період низьких відсоткових та інших ставок, ризикують зіткнутися з фактом зменшення ринкової вартості цінних паперів у разі підвищення з ним ставок. Однак при зниженні процентних ставок відбудеться приріст ринкової вартості цінних паперів.
Отже, підвищення процентних ставок на цінні папери має як позитивну, так і негативну сторони. Нові інвестиції коштів можуть принести комерційному банку більш високий дохід, але більш високі ставки на цінні папери означають знецінення портфеля інвестицій того ж банки. Коли таке явище відбувається на ринку цінних паперів, то практики говорять, що інвестиційні кошти банку "пов'язані" або "замкнені".
Прибутковість окремих видів цінних паперів, зумовлена ​​коливаннями процентних ставок, як правило, залежить і від терміну їх погашення. Чим коротше термін погашення цінного паперу, тим стабільніше її ринкова вартість, чим триваліший термін, тим більшим коливанням схильна ціна цінного паперу.
Негативна різниця в цінах залежно від строків погашення цінних паперів дозволяє зрозуміти, чому короткострокові цінні папери більш привабливі для комерційних банків, ніж довгострокові, наприклад, облігації.
Банки дотримуються особливої ​​стратегії, щоб нейтралізувати несприятливі наслідки зміни процентних ставок. Для цього, наприклад, купуються цінні папери, термін викупу яких ук-закладати в прогнозовані фази ділового циклу. Якщо ставки відсотка відносно високі і настає фаза економічного підйому, банк може почати купувати довгострокові облігації, розраховуючи на підвищення курсу і отримання позитивних курсових різниць у разі падіння норми відсотка.
В останні роки з'явилася більша кількість інструментів для хеджування процентного ризику. До них відносяться фінансові ф'ючерсні контракти, опціонні контракти, процентні свопи та ін
Ризик незбалансованої ліквідності пов'язаний з неможливістю швидкої конверсії деяких видів цінних паперів у платіжні засоби без певних втрат. Банки мають у своєму розпорядженні двома джерелами забезпечення ліквідності - внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні джерела ліквідності втілені в певних видах бистрореалізуемих активів, у тому числі і цінних паперах, для яких є стійкий ринок і які є надійним об'єктом приміщення грошей. Ліквідними цінними паперами, за визначенням, є ті інвестиційні інструменти, які характеризуються готовим ринком, відносно стабільною в часі ціною та високою ймовірністю повернення спочатку інвестованого капіталу банку. Прикладом високоліквідних цінних паперів можуть служити короткострокові державні папери, які легко реалізуються на грошовому ринку [8, c.59].
Ліквідність як одна з найважливіших функцій управління активами через їх інвестування визначає здатність банку в кінцевому рахунку своєчасно виплачувати готівку за своїми зобов'язаннями. Ось чому мета приміщення коштів комерційного банку в цінні папери і формування на цій основі портфеля інвестицій не тільки приносити банку доходи і бути джерелом поповнення резерву першої черги, а й забезпечувати практичну можливість перетворювати цінні папери в готівкові кошти з мінімальною затримкою за часом незначним ризиком втрат.
Таким чином, інвестиційні кошти в ліквідній формі цінних паперів - це такі активи банку, які можуть бути легко перетворені в готівкові гроші з невеликим ризиком втрат або без них.
Гарантуючи високий рівень платоспроможності, ліквідності і стійкості роботи в системі ринкових відносин, комерційний банк повинен повсякденно вирішувати одну з центральних проблем своєї інвестиційної діяльності - забезпечувати несумісні інтереси вкладників банку і власників його акцій. Дана несумісність інтересів знаходить своє відображення у неминучому протиріччі між вимогами ліквідності і бажаної прибутковістю банківських операцій комерційного банку.
З одного боку, банк відчуває тиск власників акцій, зацікавлених в більш високі доходи, які можуть бути отримані за рахунок вкладення коштів у довгострокові цінні папери. Але, з іншого боку, ці дії серйозно погіршують ліквідність банку, необхідну при вилученні вкладів клієнтами банку.
Протиріччя між ліквідністю та прибутковістю і визначає інвестиційний ризик, який розглядається в інвестиційній діяльності банку як дисперсія ймовірних варіантів отримання доходів з мінімальним збитком, забезпечуючи ліквідність банку в цілому.
Банки завжди повинні враховувати можливість того, що їм буде потрібно продавати інвестиційні цінні папери до їх погашення. У зв'язку з цим виникає питання про ширину і глибину відповідного вторинного ринку даного виду цінних паперів.
Готовність керівників комерційного банку жертвувати ліквідністю заради прибутку і навпаки означає усвідомлено йти на більший або менший інвестиційний ризик, з урахуванням всіх його чинників. Звідси інвестиційна діяльність комерційного банку, прямим чином пов'язана з ризиком активних операцій з цінними паперами, вимагає від керівництва банку вироблення певної тактики, стратегії та конкретних дій в даній сфері банківської діяльності, визначаючи тим самим інвестиційну політику.
Ризик дострокового відкликання цінних паперів. Багато корпорацій і деякі органи влади, що емітують інвестиційні цінні папери, залишають за собою право дострокового відкликання цих інструментів та їх погашення. Таке погашення дозволяється, якщо пройшов мінімально допустимий термін і якщо ринкова ціна облігації не нижче початкової її курсової вартості.
Тому що подібні "відгуки" зазвичай відбуваються після зниження ринкових процентних ставок (коли позичальник може випустити нові цінні папери, пов'язані з меншими процентними витратами), банк стикається з ризиком втрат доходу, оскільки він повинен реінвестувати повернуті кошти за більш низькими відсотковими ставками, які склалися на поточний момент. Банки зазвичай намагаються мінімізувати цей ризик відкликання, набуваючи облігації, відгук яких не може бути проведений протягом декількох років, або просто уникаючи покупки цінних паперів з можливістю відкликання [8, 19].
Оскільки банк, який зберігає в портфелі "відкличні" облігації, втрачає частину надходжень після відкликання, він отримує відшкодування у вигляді відкличний премії, яка тим вище, ніж раніше оголошується дострокове погашення. Крім того, оскільки можливість дострокового погашення облігації вносить елемент невизначеності в політику банку, за цим випусків сплачується більш високий відсоток.
Діловий ризик. Усі банки стикаються із значним ризиком того, що ринкова економіка, яку вони обслуговують, може прийти в занепад зі зниженням обсягів продажів, а також зростанням банкрутства і безробіття. Ці несприятливі явища іменуються діловим ризиком. Вони дуже швидко відображаються на кредитному портфелі банку, де в міру зростання фінансових труднощів позичальників збільшується обсяг неповернених позик. Оскільки ймовірність ділового ризику досить висока, багато банків щоб компенсувати вплив ризику кредитного портфеля, в значній мірі спираються на свої профілі цінних паперів. Це пов'язано з тим, що багато цінних папери, що купуються банками, емітовані позичальниками, які знаходяться за межами їхнього кредитного ринку. Таким чином, банк буде намагатися купити більшу кількість цінних паперів інших регіонів [19, c.32].
Ринковий ризик обумовлений тим, що у зв'язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів або в економіці цінність окремих видів паперів як об'єкта інвестиційних вкладень банку може бути частково втрачена, так що їх продаж станемо можливою лише з великою знижкою в ціні.

1.3 Інвестиційна політика комерційного банку

Інвестиційна політика - це діяльність комерційного банку, співмірна зі ступенем ризику, заснована на активних операціях з цінними паперами і спрямована на забезпечення прибутковості і ліквідності банківських коштів в цілому.
Світова практика проведення інвестиційної політики комерційних банків як похідна від інвестиційної діяльності з її основними цілями, завданнями, факторами, стратегією і тактикою виробила так зване "золоте правило інвестицій", яке свідчить: дохід від вкладень в цінні папери завжди прямопропорціонален ризику, на який готовий йти інвестор заради одержання бажаного доходу [38, c.115].
Виходячи з принципових положень інвестиційної діяльності і реально існуючою на практиці взаємозалежності між основними факторами вкладення коштів у цінні папери - прибутковістю, ліквідністю і ризиком - будь комерційних банк незалежно від того, усвідомлює він дії зазначених факторів чи ні, здійснює ту чи іншу інвестиційну політику. У свою чергу, основні чинники, що визначають цілі інвестиційної політики банку, - отримання доходу, забезпечення ліквідності і готовність жертвувати ліквідністю заради прибутку і навпаки, означають прийняття банком рішення йти на більший або менший інвестиційний ризик. Це і визначає реалізацію конкретної інвестиційної політики конкретного комерційного банку.
Вище керівництво банку і рада директорів несуть відповідальність за формулювання інвестиційної політики. Як правило, повинен бути підготовлений письмовий документ. У цьому документи визначаються наступні позиції:
· Основні цілі політики
· Відповідальні за проведення політики
· Склад інвестиційного портфеля
· Прийнятні види цінних паперів
· Терміни придбаних і збережених у портфелі випусків
· Якість паперів та диверсифікація портфеля
· Порядок використання паперів в якості забезпечення
· Умови зберігання у сейфі
· Порядок поставки цінних паперів у разі купівлі або продажу
· Комп'ютерні програми
· Облік курсових виграшів і втрат
· Особливості операцій "своп" з цінними паперами
· Порядок торгівлі цінними паперами
· Ведення архіву з матеріалами про платоспроможність емітента
Коли банк вибирає тип цінних паперів, грунтуючись на їх очікуваної прибутковості і ризику, заставних вимогах і податкових характеристиках, залишається питання про те, як розподілити цей портфель цінних паперів у часі. Іншими словами, цінні папери з якими термінами погашення має тримати банк? За останні роки вироблено низку альтернативних стратегій щодо розподілу термінів інвестування, кожна з яких має своїм винятковим набором переваг і недоліків [44, c.217].
У світовій практиці розрізняють два види інвестиційної стратегії банку - пасивна (вичікувальна) і агресивна (спрямована на максимальне використання сприятливих можливостей ринку).
Пасивна стратегія. У реалізації раціональної інвестиційної політики комерційні банки найчастіше використовують певну структуру термінів погашення цінних паперів, звану підтриманням ступінчастою структури цінних паперів.
Політика сходів або рівномірного розподілу. Один з популярних підходів до проблеми інвестиційного горизонту, особливо серед невеликих фінансових інститутів полягає у виборі деякого максимально прийнятного терміну і наступному інвестуванні в цінні папери в рівній пропорції на кожному з кількох інтервалів у межах цього терміну. Ця стратегія не максимізує дохід від інвестицій, але має перевагу зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а її здійснення не потребує значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість. Так як якісь цінні папери весь час погашаються готівковими коштами, банк може скористатися будь-якими багатообіцяючими можливостями, які можуть несподівано виникнути.
Інвестиційні кошти банки вкладають у цінні папери таким чином, щоб протягом найближчих декількох років щорічно закінчувався термін погашення певної частини портфеля інвестицій. У результаті такої ступінчастості у термінах погашення цінних паперів інвестиційного портфеля кошти, що вивільняються після закінчення терміну погашення, зможуть реінвестуватися в нові види цінних паперів з самими тривалими термінами погашення і відповідно з найбільшою нормою прибутковості.
При цьому підході проведення інвестиційної політики забезпечується простота контролю та регулювання, а також певною мірою - стабільність отримання комерційним банком інвестиційного доходу при забезпеченні необхідного рівня ліквідності.
Ступінчастий підхід у реалізації інвестиційної діяльності перешкоджає змінам у структурі термінів погашення, які приносять прибуток у результаті зрушень у структурі процентних ставок на різні види цінних паперів.
На практиці в більшості випадків комерційні банки видозмінюють зазначений підхід і вносять корективи в терміни погашення, якщо їх прогнози відносно процентних ставок вказують на отримання вигоди - або можливість отримати прибуток, або уникнути втрат [48, c.134].
Прикладом такої політики може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками різною терміновості (метод "драбини"). Метод "сходів" заснований на покупці паперів різної терміновості у межах банківського інвестиційного горизонту. При цьому портфель рівномірно розподіляється у всьому часовому інтервалі (обрії) по терміновості цінних паперів. Подібна стратегія легко організовуються на практиці, тому що після закінчення терміну одних цінних паперів вивільняються кошти автоматично вкладаються в інші цінні папери з більш пізніми термінами погашення. При використанні даного методу активності по інвестиційному рахунку зводиться до мінімуму і банк отримує середню норму доходу від свого портфеля.
Політика короткострокового акценту. Інша поширена, особливо серед комерційних банків, стратегія - покупка тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій у межах короткого часового проміжку. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все як джерело ліквідності, а не доходу.
Політика довгострокового акценту. Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерела доходу. Банк, який дотримується так званої стратегії довгострокового акценту, може прийняти рішення інвестувати в облігації з діапазоном термінів погашення на кілька років. Для задоволення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мете спиратися на запозичення на грошовому ринку.
Об'єднання короткострокових і довгострокових підходів до інвестування є стратегія "штанги" - інший методом пасивної стратегії. Цей метод полягає в концентрації інвестицій в паперах полярної строковості ("штанга"). Банк інвестує основну частину коштів в папери з дуже коротким і дуже тривалим терміном і лише невелику частину портфеля тримає у середньострокових цінних паперах. Таким чином вкладення концентруються на двох кінцях тимчасового спектру. При цьому довгострокові папери забезпечують банку більш високий дохід, а короткострокові цінні папери забезпечують ліквідність банку [48, c.135].
Агресивна стратегія. Політиці цього типу дотримуються великі банки, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнучі до одержання максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних коштів, тому що він пов'язаний з великою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати експертні оцінки і прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому.
До числа методів активної політики ставляться методи, засновані на маніпулюванні кривою дохідності та операції "своп" з цінними паперами.
Підхід процентних очікувань. Найбільш агресивною з усіх стратегій визначення інвестиційного горизонту є та, згідно з якою спектр термінів погашення збережених цінних паперів постійно оновлюється відповідно до печуть прогнозами процентних ставок та економічної кон'юнктури. Цей підхід сукупного якості портфеля, або процентних очікувань, передбачає скорочення строків погашення цінних паперів, коли очікується зростання процентних ставок, і, навпаки, збільшення термінів, коли очікується падіння процентних ставок. Подібних підхід збільшує можливість значних капітальних приростів, але також можливість суттєвих капітальних збитків. Він вимагає глибокого знання ринкових факторів, пов'язаний з великим ризиком, якщо очікування виявляються помилковими, і пов'язаний з великими трансакційними витратами, тому що може зажадати частого виходу на ринок цінних паперів [48, c.139].
Підхід процентних очікувань безпосередньо пов'язаний з поняттям кривої прибутковості цінних паперів.
Крива прибутковості цінних паперів - це графік руху доходів від моменту покупки до моменту погашення банком певного класу і виду цінних паперів, що розрізняються між собою тільки по термінах погашення.
Тобто крива прибутковості є графічним зображенням того, як варіюють процентні ставки в залежності від строків погашення цінних паперів на певний момент часу. Криві прибутковості по різних цінних паперів постійно змінюються, тому що прибутковості цінних бумах варіюють щодня. Показники прибутковості до моменту погашення показують різну швидкість зміни, причому короткострокові процентні ставки тяжіють до більш швидкого зростання, ніж довгострокові, але і падають звичайно швидше, коли всі ринкові процентні ставки спрямовуються вниз.
Криві графіка описую прогнозована поведінка ринку цін і доходів певного класу цінних паперів на певний момент часу. На основі окремих кривих доходів за відповідними класами цінних паперів комерційний банк підбирає підсумовує криву, найкращим чином відповідає планованої інвестиційній політиці, і на цій основі формує свій портфель цінних паперів.
На базі даних прогнозу про динаміку змін прибутковості окремих класів цінних паперів, що лежить в основі графіків кривих прибутковості, банк здійснює вкладення своїх коштів у цінні папери відповідно до тому, який портфель краще всього відповідає його інвестиційній політиці.
Маніпуляції з кривої прибутковості спрямовані на те, щоб використати в інтересах банку майбутні зміни ринкових ставок відсотка. Банківські фахівці прогнозують стан грошового ринку та відповідно до цього коректують портфель цінних паперів. Так, якщо крива прибутковості знаходиться в даний момент на відносно низькому рівні і буде згідно з прогнозом підвищуватися, то це обіцяє зниження курсів твердовідсоткових цінних паперів. Тому банк буде купувати короткострокові облігації, що у міру росту процентних ставок будуть пред'являтися до викупу і реінвестуватися в більш дохідні активи (наприклад, позики). Вони служать додатковим запасом ліквідності.
Коли ж крива прибутковості висока і буде мати тенденцію до зниження, банк переключається на купівлю довгострокових облігацій, які забезпечать більш високий дохід. При цьому банк буде менш зацікавлений у ліквідності, так як очікувана млявість ринку призведе до зниження попиту на позики. У міру зниження процентних ставок банк буде одержувати виграш від переоцінки портфеля внаслідок зростання курсової вартості паперів. До моменту, коли ставки відсотка досягнуто нижчої точки, банку розпродає довгострокові цінні папери, реалізує прибутку від курсів і вкладає гроші в короткострокові облігації [48, 24].
Криві доходності мають позитивний нахил (зростають), якщо довгострокові процентні ставки перевищують короткострокові. Позитивний нахил кривих прибутковості відображає середній ринкове очікування того, що рівень майбутніх короткострокових процентних ставок буде вище їх поточних значень. У цьому випадку інвестори будуть зміщувати свої пріоритети від довгострокових цінних паперів (які зазнають найбільші капітальні збитки, коли процентні ставки на саме справі зростуть) до цінних паперів більш коротких термінів дії. Банки, які застосовують по відношенню до управління портфелем цінних паперів підхід процентних очікувань, будуть прагнути уникати покупки довгострокових цінних паперів, тому що очікується падіння їх ринкових курсів, що приносить в майбутньому збитки, і зроблять більший акцент на цінні папери більш коротких термінів. Це часто відбувається, коли всі відсоткові ставки зростають, але короткострокові беруть старт з більш низького рівня, ніж довгострокові.
Криві прибутковості можуть мати також негативний нахил (убувати), коли короткострокові процентні ставки вище довгострокових. Спадна крива прибутковості вказує на те, що інвестори очікують у майбутньому падіння короткострокових процентних ставок. Банки будуть при цьому розглядати можливість подовження термінів дії частини портфеля цінних паперів, тому що падіння процентних ставок обіцяє перспективу значних капітальних приростів з цінних паперів порівняно тривалих строків дії.
Негативний нахил кривих прибутковості часто спостерігається в період циклічного підйому економіки, а також на ранніх стадіях спаду, коли всі відсоткові ставки знижуються, але короткострокові процентні ставки знижуються набагато швидше довгострокових. Нарешті, горизонтальна форма кривих прибутковості переважає, коли довгострокові і короткострокові ставки відсотка знаходяться приблизно на одному рівні, так що інвестор одержує одну і ту ж прибутковість до моменту погашення вен залежно від строків погашення цінних паперів, які він купує.
Крива прибутковості дає можливість скласти прогноз майбутніх змін процентних ставок. Форма кривої процентного доходу в короткостроковому аспекті дає банку ключ для виявлення заниженою або завищеної оцінки цінних паперів. Так як крива прибутковості відображає, якою має бути дохідність до моменту погашення цінних паперів будь-яких термінів дії, той папір, дохідність якої лежить вище кривої у будь-якій її точці, являє собою "привабливий об'єкт покупки". Її прибутковість тимчасово є завищеною (і, отже, ціна занадто низька). Цінний папір, дохідність якої лежить нижче кривої, являє собою можливий об'єкт продажу або відмови від покупки, так як її дохідність у даний момент дуже низька для строку її погашення (а отже, ціна занадто висока). У довгостроковому аспекті криві прибутковості сигналізують про те, в якій стадії ділового циклу перебуває в даний час економіка. Вони зазвичай мають тенденцію до підвищення у періоди економічного підйому і знижувальний тренд у періоди спаду [24].
Крива прибутковості може допомогти банку у вирішенні відомої дилеми між прагнення до більшої прибутковості та прийняттям на себе більшого ризику. Кут нахилу кривої прибутковості показує, який додатковий дохід можна отримати для банку, замінюючи цінні папери більш коротких термінів дії довгостроковими і навпаки. Облігації більш тривалих термінів дії зазвичай менш ліквідні, їх ринок більш вузький у разі, коли банку повинен швидко реалізувати їх, щоб отримати готівку. Банківські працівники можуть оцінити по кривої прибутковості, який приріст доходу буде отриманий в результаті подовження інвестиційного горизонту, і зіставити цей виграш з імовірністю того, що банк зіткнеться з кризою ліквідності або понесе капітальні збитки, якщо процентні ставки зміняться непередбачуваним чином.
Якщо криві прибутковості характеризуються значним позитивним нахилом, банк може отримати істотну портфельну прибуток за допомогою прийому, відомого як "оседланіе кривої прибутковості". Інвестиційний менеджер відслідковує ситуацію, при якій наближаються терміни погашення належать банку цінних паперів та їх ціни значно зросли, тоді як прибутковість до моменту погашення впала. Якщо нахил кривої прибутковості досить крутий, щоб покрити трансакційні витрати, банк може продати ці цінні папери, отримуючи капітальний виграш завдяки зростанню їх курсів, і реінвестувати надходження від цієї операції в цінні папери більш тривалих термінів дії з більш високими нормами доходу. Якщо цей прийом працює (тобто форма кривої прибутковості не зазнає серйозних змін у несприятливому для банку напрямку), банк пожинає плоди як більш високого поточного доходу, так і більш значних доходів від портфеля в перспективі.
Прогнози динаміки процентних ставок цінних паперів на практиці далекі від реальної точності. Тому з метою підвищення ступеня довіри до результатів прогнозування динаміки змін процентних ставок на цінні папери банки починають свою роботу з аналізу існуючої структури ставок і побудови на цій основі кривої прибутковості.
Звичайно ж, стратегія "переключення" може не виправдати себе і банк зазнає збитків. Наприклад, банк починає скуповувати довгострокові цінні папери в очікуванні зниження процентних ставок, а вони продовжують рости. Банк буде змушений задовольняти потребу в ліквідних засобах, купуючи їх на ринку за підвищеними ставками і продаючи довгострокові папери зі збитками на курсовій вартості. Такі помилки можуть завдати банку великих втрат. Тому частина портфеля треба зберігати в короткострокових зобов'язаннях, щоб забезпечити резерв ліквідності [28, c.315-318].
Метод операцій "своп" полягає в обміні одних облігацій на інші в очікуванні зміни процентних ставок або просто для забезпечення миттєвого більш високого доходу. Для проведення таких операцій потрібно мати спеціальний рахунок з торгівлі цінними паперами. Доходи або збитки від цих операцій показуються окремою статтею у звіті банку. Одна з різновидів "свопу" - обмін облігацій з малоприбутковими купонами на високоприбуткові. При цьому враховується як виграш від процентних платежів, так і різниця курсів продавців і покупців. Ще один різновид "свопу" - обмін облігацій з неоднаковим ризиком. Для проведення таких операцій потрібно, щоб на ринку переважали ненормально низькі або ненормально високі ставки. Банк буде продавати папери, які переоцінені з-за низьких процентних ставок, або купувати цінні папери, які недооцінені через високі ставки, а потім буде купувати (продавати) паперу, правильно оцінені ринком. Коли ж на ринку наступить рівновага, банк здійснить зворотні купівлі (продажу) і отримає прибуток.
Якщо є перспектива істотного виграшу на очікуваній віддачі або є можливість зниження ризику без значних втрат очікуваної прибутковості, банки без коливань торгують своїми незакладених цінними паперами. Вони особливо агресивно налаштовані, коли надходження за кредитами малі, і продаж цінних паперів, ринкова ціна яких зросла збільшить чистих дохід і прибуток акціонерів. Але оскільки втрати в результаті торгівлі цінними паперами знижують чистий дохід до сплати податків, портфельні менеджери не люблять йти на подібні втрати, якщо не можуть довести раді директорів, що збитки будуть компенсовані високим очікуваним доходом з яких-небудь новими активами, придбаним за рахунок надходжень від продажу цінних паперів. Загалом, банки схильні торгувати цінними паперами, якщо:
а) очікуваний дохід після сплати податків може бути підвищений з допомогою ефективних стратегій податкового управління
б) можна зафіксувати більш високу норму прибутку на віддаленому кінці кривої прибутковості, коли планується падіння процентних ставок
в) ці операції будуть сприяти загальному поліпшенню якості активів, яке дозволить банку краще переносити економічний спад
г) інвестиційний портфель може бути оновлений на користь цінних паперів більш високої якості без відчутних втрат очікуваного доходу, особливо якщо загострюються пов'язані з кредитним портфелем проблеми.
При виборі між придбанням короткострокових і довгострокових цінних паперів з різними термінами погашення банк повинен уважно поставитися до використання двох ключових інструментів управління протяжністю інвестиційного горизонту - кривої прибутковості і середньозваженого терміну погашення. Ці два інструменти допомагають більш повно усвідомити наслідки і можливий вплив на дохід і ризик при виборі будь-якого конкретного поєднання строків погашення цінних паперів.
Використання кривої прибутковості було розглянуто вище. Розглянемо чинник, який називається середньозваженими строком погашення [28].
Крива прибутковості дає банку цінну інформацію і можливість отримання істотного приросту доходу. Вона ж ставить ряд обмежень, таких, як невизначеність щодо того, яким чином в точності ця крива формується і чому вона на кожен момент часу виглядає так чи інакше, а також можливість зміни форми кривої у будь-який час. Більш того, поняття кривої прибутковості базується на грубому, але традиційному вимірнику - терміні, що залишається до погашення цінного паперу, тобто кількості календарного часу в днях, тижнях, місяцях або роках до того моменту, коли всі зобов'язання щодо будь-якої цінної папері будуть виконані і вона вийде з обігу. Цей традиційний вимірювач терміну погашення враховує тільки час в чистому вигляді, а не потік доходу або надходжень, очікуваних від цінного паперу.
Ключова інформація для банку - це звичайно не те, як довго кожна папір буде перебувати в обігу, а скоріше те, коли вона буде приносити банку потік надходжень або доходу і скільки грошей буде доставлений нею кожен місяць, квартал або рік протягом періоду зберігання цінного паперу банком. Необхідність такої інформації викликала до життя поняттям срендневзвешенного терміну погашення, тобто заходи наведеної вартості окремої паперу або портфеля цінних паперів. Цей показник вимірює середню кількість часу, за яке всі потоки доходу за цінним папером надходять до банку, який її бережи. У результаті банк одержує знання того, як довго окупається для банку ціна придбання цінного паперу в термінах приведеної вартості:

Один з найважливіших способів застосування середньозваженого терміну погашення заснований на лінійній залежності між змінами ринкових ставок відсотка і ціни папери в процентному вираженні:

Де:
D I - зміна ціни цінного паперу у процентному вираженні
D - середньозважений термін погашення
D r - зміна процентної ставки
У загальному випадку подвоєння середньозваженого терміну погашення D призводить до подвоєння змін ціни цінного паперу в результаті аналогічного відносної зміни ставок відсотка [28, c.412].
Показник середньозваженого терміну погашення також пропонує спосіб мінімізації шкоди для доходів банку, який може бути нанесений зміною процентної ставки. Таким чином, середньозважений термін погашення надає банку інструмент для зниження процентного ризику. Для розрахунків приймається, що середньозважений термін погашення окремого цінного паперу або портфеля цінних паперів дорівнює тривалості планованого періоду зберігання цінного паперу або всього портфеля.
Показник середньозваженого терміну погашення усуває схильність доходу від цінного паперу або портфеля ризику змін процентних ставок, тому що два ключових виду ризику - відсотковий ризик (чи небезпека падіння курсів цінних паперів) і реінвестиційні ризик (або можливість, що потоки доходу, отримані з цінних паперів, будуть інвестуватися під все більш низький відсоток) - взаємно погашаються, коли середньозважений термін погашення встановлюється рівним планованому терміну зберігання банком цінних паперів.
Якщо процентні ставки зростають після придбання цінних паперів, ринкова ціна останніх знижується, але банк може реінвестувати одержаний по ним потік доходу під більш високий ринковий відсоток.
Якщо процентні ставки знижуються і банк змушений реінвестувати отриманий по них дохід під більш низькі процентні ставки, ціни цих цінних паперів підвищуються. У кінцевому підсумку сукупна віддача портфеля цінних паперів фіксується і залишається незмінною. Коли середньозважений термін погашення дорівнює планованому періоду зберігання банком цінних паперів, капітальні прирости або збитки погашаються знижується або зростаючої прибутковістю реінвестування [28, c. 413].
Поняття середньозваженого терміну погашення може застосовуватися до загального портфеля активів і пасивів банку для хеджування змін процентних ставок. Проте, слід пам'ятати, що практичне застосування цього показника пов'язано з рядом обмежень. Так, воно передбачає, що зміни процентних ставок за короткостроковими та довгостроковими цінних паперів відбувається паралельно один одному так, що нахил кривої прибутковості не змінюється. Найчастіше - це помилкова передумова, хоча останні дослідження показують, що хороші результати з хеджування змін процентних ставок можуть бути досягнуті при помірних відхиленнях від цієї умови.
Банки функціонують в умовах мінливої ​​обстановки, але при відносно стабільній економіці зміни на ринку цінних паперів відбуваються все-таки не настільки швидко, щоб вони не змогли сформувати свою чітко виражену інвестиційну політику.
Для вироблення інвестиційної політики та її проведення великі комерційні банки створюють у структурі управління спеціальні інвестиційні відділи, які повинні мати у своєму розпорядженні працівників, які добре розуміються у різних питаннях інвестиційної програми. Такі фахівці повинні, у свою чергу, вміти самостійно здійснювати аналіз ринку закуповуваних цінних паперів, визначати, чи відповідає даний клас і випуск цінних паперів цілей банку, будувати криві прибутковості, забезпечуючи тим самим ретельне регулювання інвестиційної діяльності комерційного банку.
У структурі управління комерційним банком діяльність відділу інвестицій носить підлеглий характер. Пріоритет, як правило, належить відділам кредитування та первинного резерву. Однак, управління комерційним банком - це групова діяльність, в якій всі операції повинні виконуватися узгоджено і відповідно до інвестиційної політики, яка встановлюється радою директорів.
У міру зміни економічних умов інвестиційна політика комерційного банку переглядається і оновлюється на основі періодичних звітів і прогнозованих даних інвестиційних відділів.
Як було вже сказано, державою законодавчим чином частково регулюється інвестиційна політика банків. Звідси випливає необхідність в державному контролі за інвестиційною діяльністю банків банківської сфери.
Регулюючі органи наказують банкам формулювати свою інвестиційну політику в письмовому документі, виділяючи в ньому наступні аспекти [35, c.72]:
· Ступінь ризику несвоєчасного погашення цінного паперу, яку банк має намір вжити, при цьому всі цінні папери повинні бути інвестиційними, неспекулятивний.
· Плановані терміни обігу цінних паперів до погашення, а також ступінь ліквідності всіх придбаних цінних паперів.
· Цілі, які банк бажає досягти за допомогою свого інвестиційного портфеля.
· Ступінь диверсифікації інвестиційного портфеля, за допомогою якого банк має намір знизити ризик.
Перевіряючі інстанції ретельно аналізують інвестиційний портфель банку для того, щоб в інвестиційній політиці банку спекулятивні цілі не витіснили більш важливі інвестиційні завдання.

Глава 2. Аналіз фінансової діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт"

2.1. Характеристика ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт"

Акціонерний комерційний банк "ЦентроКредіт" (закрите акціонерне товариство) був заснований в 1989 році.
В даний час банк "ЦентроКредіт" здійснює банківські операції на підставі Генеральної ліцензії № 121, виданої Банком Росії 15.10.1996 р.
ЗАТ АКБ «ЦентроКредіт» функціонує і активно розвивається як універсальний клієнтський банк з інвестиційною спрямованістю, тому велика увага приділяється розширенню спектру послуг, що надаються, створення сучасної інфраструктури, необхідної для успішного ведення бізнесу.
Основними акціонерами в даний час є 56 юридичних осіб та одна фізична, кожне з яких володіє менше ніж п'ятьма відсотками акцій Банку. У числі акціонерів ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт" відсутні особи (групи осіб), які прямо чи опосередковано (через третіх осіб), можуть чинити істотний вплив на рішення, прийняте органами управління Банку.
ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" має наступні ліцензії на здійснення діяльності:
· Генеральна ліцензія.
· Ліцензія професійного учасника фондового ринку на здійснення брокерської, дилерської та депозитарної діяльності, діяльності з управління цінними паперами
· Ліцензія біржового посередника на здійснення ф'ючерсних і опціонних угод у біржовій торгівлі
· Ліцензію Міністерства Економіки РФ на здійснення лізингової діяльності на території РФ, на здійснення банківських операцій з дорогоцінними металами.
Принципи системи управління, що успішно реалізовані протягом останніх років, залишаються незмінними. Головною метою вдосконалення системи управління Банком у 2004 році продовжувало залишатися досягнення конкурентних переваг за рахунок якості, оперативності та ефективної реалізації управлінських рішень.
У Додатку 1 представлена ​​організаційна структура управління ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт".
Стратегічне управління здійснювалося Радою директорів і полягало у визначенні основних принципів діяльності Банку, виборі стратегічних партнерів і розробці низки базових програм, таких, як вдосконалення банківських технологій, реалізація системи довгострокового планування і подальше збільшення капіталу Банку.
Оперативне управління знаходиться в компетенції Правління Банку і здійснюється через постійно діючі колегіальні робочі органи - Фінансовий та Кредитний комітети при Правлінні Банку.
На регулярних засіданнях Фінансового комітету обговорюються вузлові питання вироблення та реалізації стратегії і фінансової політики, здійснюється моніторинг поточного фінансового стану та ліквідності Банку, дається оцінка виконання планових показників, лімітів, а також економічних нормативів, встановлених Центральним банком РФ.
Головним завданням Кредитного комітету є досягнення оптимального поєднання жорсткої централізованої політики управління ризиками, яка реалізується через механізми лімітів і процентних ставок, з наданням функціональним органам Банку максимальної самостійності.
Рішення Фінансового і Кредитного комітетів обов'язкові до виконання всіма підрозділами, діяльність яких вони зачіпають.
Інформаційно-аналітичні матеріали, розробки й оперативні рішення, що приймаються Фінансовим і Кредитним комітетами, є важливим елементом забезпечення діяльності Правління і Ради директорів Банку.
Управління персоналом будується на розумінні того, що кадровий потенціал є головна умова виконання поставлених стратегічних завдань. У Банку постійно йде процес атестації співробітників, удосконалюються механізми матеріального і морального заохочення.
Корпоративне управління грунтується на розумінні важливості дотримання балансу інтересів акціонерів, топ-менеджерів і персоналу.
Управління іміджем спирається на максимально можливу прозорість інформації і доброзичливість по відношенню до клієнтів, партнерів, працівникам та громадськості.
Управління матеріально-технічною базою, розвиток автоматизованих систем Банку, телекомунікаційної інфраструктури та систем зв'язку здійснюється з урахуванням максимального комфорту для клієнтів і переважно на основі технологій віддаленого доступу.

2.2. Порядок складання та подання фінансової звітності банку ЗАТ АКБ «Центрокредіт»

Фінансова звітність ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт", відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності, включає в себе:
· Баланс на звітну дату;
· Звіт про прибутки та збитки за звітний період;
· Звіт про рух грошових коштів за звітний період;
· Звіт про зміни власних коштів (капіталу) за звітний період;
· Примітки до фінансової звітності, в тому числі принципи облікової політики щодо складання фінансової звітності.
В примітки до фінансової звітності включається істотна, повна і найбільш корисна інформація для користувачів фінансової звітності кредитної організації.
Для складання фінансової звітності відповідно до МСФЗ на базі російської бухгалтерської звітності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" використовує метод трансформації (далі - метод трансформації), тобто перегруповують статті бухгалтерського балансу і звіту про прибутки та збитки, вносить необхідні корективи і застосовує професійні судження.
Для складання фінансової звітності відповідно до МСФЗ ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" затвердив регламент складання фінансової звітності, що містить порядок підготовки, затвердження фінансової звітності відповідно до МСФЗ.
Річна фінансова звітність ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" за звітний період, який починається 1 січня 2004 року і закінчується 31 грудня 2004 року, підтверджується аудиторською організацією відповідно до статті 7 Федерального закону "Про аудиторську діяльність"
Аудиторський висновок, що виражає у встановленій формі думку про достовірність фінансової звітності, представляється разом з фінансовою звітністю.
Згідно з рекомендаціями Банку Росії, ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" публікує фінансову звітність, підготовлену відповідно МСФЗ, підтверджену аудиторською організацією в засобах масової інформації, в глобальній мережі Інтернет на своєму електронному сайті.
Протягом 2004 і 2005 років фінансова звітність кредитних організацій, підготовлена ​​відповідно до МСФЗ, буде використовуватися: Банком Росії - для здійснення аналізу діяльності кредитних організацій при виконанні наглядових функцій і керівництвом кредитних організацій - для цілей аналізу результатів діяльності кредитних організацій.

2.3.Пріорітетние напрямки діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт"

Перерахуємо пріоритетні напрямки діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" за спаданням:
1.Кредітованіе.
Юридичним особам Банк надає кредити в межах власного капіталу і залучених коштів. Забезпечує збалансоване розміщення залучених ресурсів за термінами і обсягами, суворо дотримуючись встановлені Центральним банком Російської Федерації економічні нормативи діяльності комерційних банків.
При розгляді кредитних заявок Банк проводить комплексний аналіз кредитоспроможності позичальника, оцінює його фінансову стійкість з метою визначення ступеня ризику неповернення кредиту, що надається.
Проведений аналіз враховує цілий ряд факторів:
· Бажання позичальника виконати фінансові зобов'язання за наданим кредитом, досвід керівництва, успіхи фірми, положення серед компаній галузі, рівень менеджменту, кредитну історію, благонадійність позичальника;
· Здатність позичальника виконувати фінансові зобов'язання за наданим кредитом, виходячи з фінансового потенціалу фірми;
· Достатність власних коштів, які забезпечують платоспроможність позичальника (можливість покриття заборгованості);
· Прийнятність і достатність для Банку пропонованого Позичальником забезпечення за кредитом;
· Галузеву приналежність позичальника, регіональний, політичний і економічний ризик, прогнози та перспективи розвитку галузі.
2.Расчетно-касове обслуговування в російських рублях.
ЗАТ АКБ «ЦентроКредіт» пропонує юридичним особам послуги з відкриття та ведення рахунків у рублях. Банк проводить всі клієнтські платежі день в день. При цьому, можливо термінове проведення платежів після закінчення операційного дня Банку, зустрічні платежі в Московському регіоні. Зарахування грошових коштів Клієнтів також здійснюється день в день, не чекаючи отримання підтверджуючих документів на паперових носіях з РКЦ. Клієнтам можуть бути запропоновані електронні системи віддаленого доступу "Клієнт-Банк" та "Інтернет-Банк, що дозволяють управляти розрахунковим рахунком, не виходячи з офісу.
Будучи акціонером і членом Московської Міжбанківської Валютної Біржі з моменту її створення, учасником Московської Фондової Біржі, ЗАТ АКБ «ЦентроКредіт» пропонує Клієнтам послуги з проведення конверсійних операцій без посередників і з мінімальною банківською комісією. Розвинута мережа зарубіжних банків-кореспондентів, застосування акредитивних форм оплати при експортно-імпортних операціях, можливість прискореного проведення міжнародних платежів роблять роботу з Банком особливо зручною для підприємств, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю.
Розрахункове обслуговування в іноземній валюті юридичних осіб здійснюється основним офісом і додатковим офісом "Саввінскій".
3. Операції з іншими банками.
Поряд з обслуговуванням приватних і корпоративних клієнтів, ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт" співпрацює на фінансових ринках з іншими банками. "ЦентроКредіт" активно розширює свої позиції в цьому напрямку.
Вироблена стратегія розвитку міжбанківських відносин побудована на якісній базі діючих стандартних послуг, що надаються банкам-кореспондентам і контрагентам. Обслуговування партнерів представляє поєднання індивідуального підходу та широких можливостей використання фінансових інструментів.
На сьогоднішній день основними цільовими клієнтами є середні і малі російські банки, а також найбільші банки країн ділових інтересів клієнтів.
Основні послуги, що надаються банкам-кореспондентам ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт":
· Відкриття кореспондентських рахунків, включаючи рахунки типу К і Н для нерезидентів РФ;
· Проведення міжбанківських розрахунків, включаючи проведення платежів в іноземній валюті;
· Робота в системі віддаленого доступу "Клієнт-Банк" та "Інтернет-Банк";
· Угоди купівлі-продажу іноземної валюти;
· Банківські операції;
· Міжбанківське кредитування;
· Операції з цінними паперами.
ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" пропонує автоматизовані електронні системи для віддаленого управління.
· Клієнт-банк для юридичних осіб
· Інтернет-банк для юридичних осіб, приватних підприємців
· Інтернет-банк для фізичних осіб.
"Інтернет-Банк" рекомендується фізичним та юридичним особам і дозволяє управляти рахунками через інтернет.
Електронні системи використовують стандартні форми платіжних документів:
· Платіжні доручення;
· Заяву на переказ в іноземній валюті;
· Заяву на купівлю-продаж валюти;
· Заяву на обов'язковий продаж валюти;
· Запит руху по рахунку;
· Операції з цінними паперами;
І дозволяють здійснювати наступні операції:
· Ведення рублевих і валютних рахунків;
· Автоматичне отримання виписок;
· Ведення архіву платіжних документів;
· Можливість обміну даними з бухгалтерськими системами;
· Ведення системи довідників рахунків, банків, кореспондентів, і т.п.
· Можливість роботи з декількох робочих місць з одним встановленим комплектом програми (мережева версія);
· Цілодобовий доступ до свого рахунку з будь-якої точки;
· Можливість обслуговування декількох юридичних осіб на одному встановленому комплекті системи.
Всі клієнти ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт" отримують безкоштовну поставку нових версій систем і гарячу лінію консультаційної підтримки.
4. Операції з цінними паперами.
ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт" є універсальним фінансовим інститутом, займає гідне місце серед професійних учасників ринку цінних паперів та стабільно входить до числа 50 найбільших операторів російського фондового ринку.
Банк пропонує клієнтам і партнерам повний спектр послуг на ринку цінних паперів з найрізноманітнішими фінансовими інструментами.
Обслуговування клієнтів здійснюється окремими структурними підрозділами Управління цінних паперів ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт":
· Відділ фондових операцій;
· Відділ довірчого управління;
· Відділ вексельного обігу.
5. Операції з приватними особами.
З самого початку розвиток напрямку приватного банківського обслуговування в ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт" замислювалося як можливість пропозиції приватним клієнтам повного спектру банківських продуктів і послуг - від традиційного розрахунково-касового обслуговування до управління активами та фінансові консультацій.
6. Інші операції (лізинг, факторинг, довірче управління).
Протягом всієї своєї діяльності Банк постійно розширює перелік послуг, що надаються клієнтам. Основним орієнтиром введення нових банківських продуктів є максимальний розвиток і оптимізація бізнесу наших клієнтів. З цією метою банк впровадив таку фінансову послугу, як лізинг.
Лізинг дозволяє клієнту створити універсальну і гнучку систему реалізації своїх довгострокових інвестиційних проектів.
Банк пропонує як традиційні форми лізингових кампаній, побудовані на автотранспорті, так і більш складні, засновані на лізингу виробничого обладнання.
Факторинг - один з нових напрямків в розвитку Банку. Критерієм вибору на користь даної послуги як альтернативи традиційному кредитуванню стало більш комплексне фінансове обслуговування клієнта, засноване на гнучкому кредитуванні поставок покупцям на умовах відстрочення платежу. Ця системи підвищує конкурентоспроможність клієнта на ринку.
7.Інвестірованіе.
Основні напрями інвестиційної діяльності ЗАТ АКБ "Центрокредіт":
1. Відбір, структурування та управління прямими інвестиціями в компанії з великим потенціалом зростання вартості бізнесу.
В даний час департамент корпоративних фінансів управляє проектами прямих інвестицій в області електроенергетики, телекомунікаціях, ринку зовнішньої реклами. Засоби для кампаній надали акціонери банку і приватні інвестори.
2. Консультаційні та фінансові послуги по операціях злиття-поглинання та операціях з великими пакетами акцій.
3. Послуги з залучення інвестицій та інвестицій з ринку капіталу.
Консультаційні послуги (спільно з управлінням корпоративного обслуговування).
4. Операції з дорогоцінними металами.
Володіючи ліцензією Банку Росії на проведення операцій з дорогоцінними металами, а також сертифікованим сховищем і ліцензією на експорт дорогоцінних металів, ЗАТ АКБ "ЦентроКредіт" надає своїм клієнтам повний спектр послуг: з готівкою дорогоцінними металами, металевими рахунками і знеособленими дорогоцінними металами.
Банк здійснює:
· Купівлю і продаж золота, срібла, платини і паладію, гнучко підходячи до формування цін і умов здійснення операцій;
· Послуги на строкових ринках;
· Міжбанківські операції;
· Кредитування виробничих підприємств дорогоцінними металами під заставу;
· Відкриття і обслуговування металевих рахунків клієнтів;
· Залучення у внески золота і срібла і надання позик по металевих рахунках;
· Продаж монет із дорогоцінних металів, що емітуються Банком Росії;
· Авансування золотовидобутку і кредитування підприємств по вторинній переробці які отримають дорогоцінні метали;
· Надання консультативних послуг та допомогу в організації інвестування в золотодобувний сектор;
· Експортні операцій за дорученням клієнтів;
· Зберігання і транспортування дорогоцінних металів.

2.4. Аналіз діяльності та фінансової звітності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт"

C 1999 року ЗАТ АКБ «ЦентроКредіт» здійснює підготовку фінансової звітності за російськими та міжнародним стандартам. У 1999-2002 роках аудитором ЗАТ АКБ «ЦентроКредіт» була компанія KPMG, що входить в «велику п'ятірку» найбільших і найбільш авторитетних аудиторських компаній світу. З 2003 року аудитором Банку по МСФО є компанія «Deloitte & Touche».
У 2004 році банк «ЦентроКредіт» показав в цілому позитивну динаміку за основними фінансовими показниками своєї діяльності.
За даними газети «Ведомости», банк «ЦентроКредіт» посів перше місце серед російських банків по рентабельності - 17,8% (Чистий прибуток / активи = 1492045/8382275 * 100%)
За даними рейтингу російських банків, опублікованих в журналі «Експерт», за підсумками 2004 року банк «ЦентроКредіт» увійшов до першої групи фінансової стійкості серед великих банків Москви та Московської області (активи від 5 до 16 млрд. руб.). При аналізі фінансової стійкості банку розглядаються і аналізуються наступні групи показників:
· Група показників оцінки капіталу;
· Група показників оцінки активів;
· Група показників оцінки якості управління банком, його операціями та ризиками;
· Група показників оцінки прибутковості;
· Група показників оцінки ліквідності.
Потім по кожній групі показників визначається узагальнюючий результат.
У ренкінгу журналу «Компанія» «Найбільші російські банки за розміром власного капіталу на 01.01.2004 року» банк «ЦентроКредіт» зайняв 48-е місце, піднявшись до показника на 1 січня 2003 року на 12 позицій.
Балансовий прибуток Банку зросла в 2,5 рази і до кінця 2004 року досягла значення в 1492 млн. руб. За підсумками 2004 року Банк залишається в двадцятці російських банків, що лідирують за обсягом отриманого прибутку.
До основних статтях доходів, що вплинув на величину фінансового результату банку «ЦентроКредіт» на 1 січня 2005 року, слід віднести:
· Доходи, отримані від операцій з цінними паперами, -1 431 млн. руб., Або 67% від суми всіх доходів;
· Відсотки, отримані за надані кредити, - 482 млн. руб., Або 23%;
· Доходи від розрахунково-касового обслуговування - 92 млн. крб., Або 4%;
· Доходи, отримані від операцій з іноземною валютою і дорогоцінними металами, - 83 млн. крб., Або 4%;
· Доходи від обслуговування на ринку цінних паперів -31 млн. руб., Або 1%;
· Інші доходи - 1%.
За 2004 рік відбулося істотне нарощування обсягів операцій з дорогоцінними металами, здійснюваних Банком (їх обсяг в 2004 році за звітами Ради директорів склав близько 23000000 рублів), лізингових операцій (обсяги таких операцій за звітний період збільшилися на 166% в порівнянні з 2002 роком). Банк залишається в числі лідерів за факторинговими операціями (в порівнянні з даними на 01 січня 2003 року їх обсяг збільшився більш ніж удвічі і на 01 грудня 2004 року склав 172 000 000 рублів).
За результатами 2004 року прийнято рішення про виплату акціонерам банку «ЦентроКредіт» дивідендів у розмірі 16 рублів 16 копійок на кожну іменну звичайну акцію і в розмірі 4 рублів 04 копійок на кожну іменну привілейовану акцію.
У Додатку 3 представимо показники і рейтинг ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт". Сума активів банку «ЦентроКредіт» склала на 1 січня 2005 року 10,1 млрд. руб., Що на 7% нижче торішнього значення. Дане зменшення відбулося в результаті навмисного скорочення Банком свого портфеля цінних паперів. Керуючись бажанням знизити ризик втрат у разі можливого падіння цін на фінансових ринках і збалансувати структуру активів і пасивів, в IV кварталі 2004 року Банк знизив рівень фінансового важеля і справив реструктуризацію портфеля, реалізувавши частину паперів.
Фінансовий важіль служить оцінкою ефективності використання позикового капіталу. Він показує, на скільки відсотків збільшується сума власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів. Тобто, банк Центрокредіт, реалізувавши частину цінних паперів зі свого портфеля, знизив суму позикових коштів, тим самим знизилося значення фінансового важеля.
Завдяки зростанню активів і капіталу «ЦентроКредіт» за останні три роки піднявся з 300-го на 40-е місце в рейтингу російських банків.
Структура активів банку «ЦентроКредіт», представлена ​​в Додатку 4, на 1.01.2005 року показує, що питома вага основних груп активів - «Портфеля цінних паперів» і «Кредитної портфеля» - зрівнявся і на 1 січня 2005 року склав по 37% від загальної величини активів. Портфель цінних паперів, в силу зазначених вище причин, скоротився на 2,1 млрд. руб. (31%) і на 1 січня 2005 року склав 4,7 млрд. руб. Кредитний портфель Банку збільшився на 648 млн. руб. (25%), його величина на 1 січня 2005 досягла 3,2 млрд. руб.
Третє місце за питомою вагою в структурі активів банку «ЦентроКредіт» займають «Активи, що не приносять доходу» - 1 7%, або 1,5 млрд. руб., Величина яких за 2004 рік зросла до 305 млн. руб. (26%) завдяки придбанню Банком нової будівлі, а також збільшенню більш ніж у два рази коштів на рахунку в Банку Росії.
Четверте місце - «Розміщені МБК і кор. Рахунки »- 8%, або 705 млн. руб., Що на 441 млн. руб. (168%) більше аналогічного значення за минулий рік. Дане збільшення пов'язане, перш за все, з кардинальним переглядом стратегії банку «ЦентроКредіт» на ринку МБК - на зміну активному залученню протягом 2001-2002 років у другому півріччі 2003 року приходить посилене розміщення.
Значення статті «Дорогоцінні метали» збільшилася в порівнянні з минулим роком у три рази, склавши на 1 січня 2005 року 74 млн. крб., А її питома вага досягла 1% від загальної величини активів (0,2% на 01.01.2004 року) .
Сума зобов'язань банку «ЦентроКредіт» скоротилася в порівнянні з минулим роком на 23%. Їх величина на 1 січня 2005 року склала 6,9 млрд. руб. Зменшення зобов'язань також пов'язано зі згаданим вище зниженням Банком рівня фінансового важеля.
Величина зобов'язань з операцій РЕПО істотно скоротилася - на 2,5 млрд. руб. в абсолютному і 67% у відносному вираженні, - станом на 01 січня 2005 року вона склала 1,2 млрд. руб., або 1 8% від загальної величини зобов'язань.
Операція РЕПО - це термінова операція, при якій власник цінних паперів або валюти продає їх банку або на біржі з зобов'язанням їх подальшого викупу через певний строк за новою, вищою ціною.
Перше місце по питомій вазі в структурі зобов'язань банку «ЦентроКредіт» (структура зобов'язань представлена ​​в Додатку 5) - 75% від загальної суми зобов'язань - займають «Залучені кошти клієнтів». Станом на 1 січня 2005 року їх величина склала 5,2 млрд. руб., Що на 1,5 млрд. руб. більше, ніж за результатами 2002 року.
Загальна сума залучених коштів клієнтів склалася із сум залучених коштів юридичних осіб (2,2 млрд. руб.; Зростання за 2004 рік - 9%), залучених коштів фізичних осіб (444 млн. руб.; Зростання за 2004 рік - 86%), власних векселів Банку (2,5 млрд. руб.; зростання за 2004 рік - 75%).
Значення статті «Залучені МБК та кор. Рахунки »зменшилася на 69%, або 976 млн. руб., Склавши на 1 січня 2005 443 млн. руб., Або 6% від загальної величини зобов'язань Банку. Найбільш значно скоротилися міжбанківські кредити, залучені головним чином під заставу цінних паперів, - 79%, або 892 млн. руб.
Обсяг статутного капіталу банку «ЦентроКредіт» зріс у 2004 році на 492 млн. руб., Або 60%, і досяг величини 1 312 млн. руб. Це сталося тому, що банк збільшив суму статутного капіталу, шляхом випуску додаткових акцій. При цьому сума власних коштів, збільшившись у відносному вираженні також на 60%, в абсолютному вираженні зросла більш ніж на 1 млрд. руб. і на 1 січня 2005 року склала 2 708 млн. руб.
Основні показники діяльності банку «ЦентроКредіт» за 2004 рік свідчать про його фінансової стабільності, стійкого ліквідності і прибутковості, а також про динамічний розвиток в минулому році.
Коефіцієнт поточної ліквідності банку у 2004 р.:
= 1048127/2055151 * 100% = 51%. Значення розрахованого коефіцієнта більше нормативного, отже, банк має ліквідністю, тобто, реалізувавши свої ліквідні активи, банк зможе розрахуватися за зобов'язаннями.
Цілями і завданнями Банку в 2004 році були:
· Включення Банку в систему гарантування вкладів фізичних осіб.
· Збільшення кількості клієнтів - юридичних осіб на 35%, а їх коштів на 50%, і збільшення числа клієнтів - фізичних осіб на 40%, а їх коштів на 50%.
· Збільшення кредитного портфеля на 50% - шляхом збільшення видів видаваних кредитів, і залучення великих підприємств-позичальників.
· Збільшення власного капіталу на 30%, шляхом розміщення додаткової емісії акцій у розмірі 20% від КК (випуск додаткових акцій).
Банк «Центрокредіт» ставив собі за мету досягти значення ROE - 15% (ROE - це співвідношення чистого прибутку і акціонерного капіталу, абревіатура ROE використовується в зарубіжній практиці). Тобто, банком планувалося збільшити здатність власного капіталу банку приносити прибуток шляхом вкладення коштів у найбільш ефективні проекти.
Фактичне значення ROE = 1492045/9081368 * 100% = 16,4%, тобто фактично прибутковість банку виявилася більшою від запланованої.
Отримання міжнародних кредитних рейтингів, порівнянних з найбільшими російськими банками.
Вступ до членів міжнародної платіжної системи MasterCard International.
З точки зору внутрішньої інфраструктури:
· Реструктуризація підрозділів Банку з метою підвищення його ефективності та розвитку нових напрямків
бізнесу;
· Запровадження системи бюджетування і планування як в цілому по Банку, так і по підрозділах; впровадження системи внутрішнього електронного документообігу. Введення системи бюджетування на увазі введення системи планування діяльності банку та оперативного контролю за нею.
У додатку 6 представимо галузеву структуру клієнтів ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт".
З малюнка, представленого в Додатку 6 можна побачити, що основними клієнтами банку ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" є галузі: «Інвестиції, фінанси, аудит» (20,10%), «Будівництво» (27,76%), «Автомобільна» (6,24%).
У додатку 7 представимо динаміку зростання клієнтів банку. Сумарний залишок коштів на рахунках клієнтів «ЦентроКредіта» до кінця 2004 року досяг 2,002 млрд. рублів, збільшившись на 24 відсотка.
У Додатку 8 представимо дані про середньорічної прибутковості "Агресивного" портфелю ЗАТ «АКБ« ЦентроКредіт ». Середньорічна прибутковість склала більше 50% річних.
У додатку 9 представлена ​​інформація про відкриті рахунки депо, тобто рахунків відповідального зберігання цінних паперів. Станом на 01.01.2005 р. їх кількість перевищила 400 шт.
У додатку 10 представлена ​​інформація про найважливіші коефіцієнти діяльності банку, у тому числі норматив достатності капіталу.
З таблиці, представленої в додатку 10 видно, що розмір фактичного резерву на можливі втрати з позик відповідає розрахунковим, що є гарантом того, що то банк застрахований від ризику неповернення кредитів.
Розрахунок коефіцієнта достатності власних коштів (капіталу):

де К - власні кошти (капітал) банку,
Ар - активи, зважені з урахуванням ризику.
Мінімально допустимий числове значення нормативу Н1 встановлюється в залежності від розміру власних коштів (капіталу) банку:
· Для банків з розміром власних коштів (капіталу) не менше суми, еквівалентної 5 млн. євро, - 10 відсотків;
· Для банків з розміром власних коштів (капіталу) менше суми, еквівалентної 5 млн. євро, - 11 відсотків.
Таким чином, виходячи з проведеного аналізу діяльності банку ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" можна сказати, що банк є найбільшим банком країни, стійким і надійним, про що свідчать рейтинги банку. Банк оперує достатнім рівнем капіталу, про що говорить розраховане значення коефіцієнта достатності капіталу, це є гарантом його надійності. Коефіцієнт достатності капіталу дорівнює 26%, а нормативне значення для банків, чий власний капітал не менше суми, еквівалентної 5 млн. євро, - 10%. Це говорить про те, що капітал банку достатній для його діяльності.

2.5. Підвищення економічної ефективності напрямів діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт"

У ролі напрямків підвищення ефективності проведених операцій, підвищення фінансової стійкості, ліквідності, прибутковості, ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" можна порекомендувати використання в роботі наступних рекомендацій:
1. ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" можна порекомендувати поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б вести чіткий контроль і облік з метою відповідності норм і коефіцієнтів нормативних внутрішнім значенням.
2. ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями.
Наприклад, норматив миттєвої ліквідності банку Н2 повинен бути , Норматив поточної ліквідності банку (Н3) , Норматив довгострокової ліквідності банку (Н4) , Норматив загальної ліквідності банку (Н5) .
Це можливо за рахунок скорочення, насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте слід мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення акціонерів.
У даному випадку для ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт", як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його акціонерами, з точки зору невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У зв'язку з цим слід зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Аналіз прибутковості є важливим з точки зору того, що максимізація прибутку, прибутковості банку є основною метою діяльності банку. При аналізі прибутковості розраховуються такі основні показники: чиста процентна маржа, операційна маржа, коефіцієнт достатньої процентної маржі, коефіцієнт непроцентний маржі, коефіцієнт чистої маржі, коефіцієнт прибутковості активів, прибутковість капіталу, прибутковість комісійних операцій, процентний спред, різні показники рентабельності (активів, капіталу) .
Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто повністю використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.
У той же час особливості роботи банку як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність дотримання показників ліквідності.
Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але саме в цьому разі прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.
Отже, банківське управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
3. Банк повинен визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.
У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Під трастовими операціями розуміються банківські послуги для клієнтів, що прагнуть розпорядитися своїми вільними коштами з найбільшою вигодою, тобто банк на довірчій основі управляє грошовими коштами клієнтів.
При здійсненні операцій, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.
Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинен спиратися на свій досвід.
Виходячи з спрогнозованої розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.
4. Підтримання фінансової стійкості банку та прибутковості роботи на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.
При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:
1. Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів.
2. Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.
3. Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Нормативів рентабельності не існує, при цьому банк може орієнтуватися на показники рентабельності іншого банку, проаналізувавши його опубліковану звітність.
Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:
Контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності і прибутковості й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;
Проводити аналіз розміщення кредитів за термінами їх погашення, здійснюване шляхом угруповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс.; Від 1 до 3 міс.; Від 3 до 6 міс.; Від б до 12 міс.; від 1 до 3 років: понад 3 років), що служить основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політиці;
а) Проводити аналіз розміщення кредитів за термінами на основі бази даних. Зокрема, розробити метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії опрацювання. Результати аналізу можуть використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, які при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення коректив у політику банку.
б) Ретельніше вивчати кредитоспроможність позичальників;
в) Обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;
г) Видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;
д) Підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;
е) Вжити заходів щодо стягнення простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами;
4. Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку.
5. Змінити структуру активів, тобто збільшити частку ризикових активів за рахунок достатньої видачі кредитів; розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності; зменшити частку власних коштів і т.п.
6. Працювати над контролем ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їх зміну. Для цього доцільно створення бази даних, яка дозволяє оперативно отримувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних нами розглядаються як укладені і що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не настав, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.
В управлінні пасивами банку можна порекомендувати:
1. Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів. Зважена політика в області акумуляції ресурсів означає, що залучення ресурсів має відповідати кредитної політики банку. Іншими словами, встановлюючи для клієнтів привабливі умови для певного виду депозитів (підвищення процентної ставки), банк зможе збільшити кредитування з відповідними термінами.
2. Розробити політику управління капіталом і резервами.
3. Стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.
4. Проаналізувати депозитну базу банку:
· Звернути увагу на структуру депозитів: строкові і ощадні депозити більш ліквідні, але менш прибуткові, ніж депозити до запитання;
· Визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якість обслуговування клієнтів, з тим щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз.
· Враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, ніж депозити юридичних осіб, у силу розходжень у розмірах внесків.
· Привести у відповідність облік кредитних ресурсів;
· Оцінювати надійність депозитів і позик, отриманих від інших кредитних установ.
· Скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів за їх термінами.

Глава 3. Практична реалізація основних положень інвестиційної політики ЗАТ АКБ Банк «Центрокредіт»

3.1 Методика визначення вартості пакета акцій

У даному параграфі дипломної роботи нами буде детально розглянута методика визначення вартості акцій, яка застосовується в ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт".
Як і в багатьох інших галузях людського життя в інвестиційному процесі дуже рідко можна зустріти чисті інвестиції певного виду. Одним з найбільш характерних прикладів може служити інвестування комерційним банком ресурсів на придбання контрольного пакета акцій певної компанії.
У зв'язку з цим стратегічний підхід до питання банківського інвестування з метою придбання контрольного пакету акцій компанії може бути заснований на п'яти основних положеннях [35, 38]:
· Культура діяльності, спрямована на всемірне підтримку довгострокових партнерських відносин з контрагентами банку;
· Концентрація зусиль на найбільш ефективних секторах економіки та інвестиційних цінностях, з якими є досвід роботи;
· Потужне розподіл активів і пасивів;
· Ефективна інтеграція різних елементів інвестиційного портфеля;
· Фінансові можливості, що поєднують новаторські методи структуризації зі стійким балансом;
· Глобальний охоплення.
Дані стратегічні посилки дозволяють з великою часткою впевненості говорити про наявність у комерційного банку ефективних інструментів інвестування, особливо в сфері придбання пакетів акцій. У рамках стратегії поглинання необхідна чітка методологічна основа прийнятих рішень.
У зв'язку з цим, для визначення вартості пакета акцій комерційний банк, як правило, використовує такі методи:
· Аналіз дисконтних потоків коштів;
· Порівняльний аналіз компаній;
· Порівняльний аналіз операцій;
· Аналіз замінної вартості.
У випадку з аналізом дисконтних потоків коштів, зокрема, найважливішу роль зазвичай відіграє якість інформації про компанії, що поглинається, як джерело вихідної інформації для забезпечення якості оцінки кінцевої вартості.
Крім формальних на ринкову ціну впливають і інші фактори:
· Рівень конкурентної напруги між групами учасників торгів при проведенні тендера;
· Структура процесу продажу, зокрема, обсяг купуються акцій, а також можливість реструктуризації компанії, що купується після придбання;
· Проблема забезпечення фінансових умов придбання.
Оцінка компанії, що купується зазвичай розглядається з двох позицій:
· Вартість як єдиної організації (сукупна вартість);
· Вартість основних складових частин (пооб'єктна вартість).
Метод оцінки дисконтного потоку коштів ("ДПС"). Дана оціночна процедура є загальною методологією, що використовується при оцінці компаній. За наявності відповідної якості інформації розглянутий метод зазвичай є пріоритетним для використання корпорацією як потенційним покупцем.
Для проведення оцінки ДПС нам буде потрібно, як мінімум, така інформація:
1. Загальна інформація про компанії, що купується:
· Наявність і характеристика пакетів акцій в основних дочірніх підприємствах - з правом голосу і загального капіталу;
· Соціальні витрати - поточні та майбутні зобов'язання;
· Рівень заборгованості - дочірні підприємства.
2. Обсяг виробництва (визначається по кожному виду виробленої продукції):
Витрати - структура витрат, інформація за якою надається у форматі обліку нарахування (російський стандарт бухобліку).
Програма капітальних витрат:
· Понесені витрати на введення в експлуатацію основних засобів;
· Понесені витрати на маркетинг і просування продукції.
3. Прогнози / плани збуту
Розрахунки, пропорції та тенденції по внутрішньому ринку, колишнього СРСР та експортного ринку:
· Неплатежі;
· Прострочені платежі;
· Бартерні розрахунки.
Дані по структурних підрозділах:
· Обсяг виробництва;
· Програма з модернізації виробництва;
· Програма освоєння нових видів продукції.
4. Переробка і транспортування (визначається по кожному дочірньому підприємству):
· Потужності з переробки сировини і напівфабрикатів;
· Обсяги давальницької сировини;
· Інвестиційна програма, зміни в рентабельності виробництва;
· Джерела сировини, програма логістики;
· Збут продукції, частка оптової, роздрібної. Дані за минулі періоди;
· Активи матеріально-технічного забезпечення;
· Торгові представництва - кількість, місце розташування, тенденції.
5. Розрахунки, пропорції та тенденції:
· Неплатежі;
· Прострочені платежі;
· Бартерні розрахунки
Алгоритм розрахунку вартості компанії при використанні методу ДПС включає:
· Прогнозування вільних операційних потоків коштів, які компанія має намір накопичити за певний період часу ("прогнозований період");
· Оцінку вартості компанії по закінченні прогнозованого періоду ("кінцева вартість");
· Визначення відповідного ступеня доходу, що відбиває ризиковий профіль компанії та країни в цілому ("дисконтна ставка").
Основні кроки алгоритму представлені на рис. 3.1.
КРОК 1
Оцінка минулих потоків коштів
КРОК 2
Прогноз потоку коштів
КРОК 3
Визначення дисконтної ставки
КРОК 4
Оцінка кінцевої вартості
КРОК 5
Визначення загальної вартості
КРОК 6
Визначення вартості акцій


Рис. 3.1 Етапи оцінки вартості пакета акцій компанії
Обчислення вільного потоку коштів. Вільний операційний потік коштів являє собою кошти, накопичені компанією до вартості боргових зобов'язань (виплачених відсотків та амортизації) акцій (дивідендів). Вільний потік коштів потім прогнозується на майбутнє, зазвичай на період до 10 років.
Обчислення дисконтної ставки. Прибуток, що отримується власниками акцій і боргових зобов'язань, являє собою вартість боргового зобов'язання, що залежить від ринкової вартості цього зобов'язання, а також вартість акції, яка залежить від ринкової вартості цих акцій. Середнє значення, визначене згідно з ринковою вартістю, називається середньозваженої вартості капіталу (СРК). Прогнозовані вільні потоки коштів дисконтуються відповідно до ССК.
Основна формула для визначення ССК виглядає наступним чином [34, c.45]:
,
де
Rd - вартість боргового зобов'язання до сплати податків;
Tc - маргінальні податкові ставки для компанії;
D - ринкова вартість боргового зобов'язання;
E - ринкова вартість акцій;
Re - вартість акцій до податків.
Вартість акцій може визначатися за допомогою Моделі Оцінки Капітальних Активів ("МОКА"). Дана модель будується на тій підставі, що різниця в прибутку являє собою необхідну ступінь ризику, проте винагороді підлягає лише та частина цієї різниці, яка не схильна до диверсифікації. Модель визначає різницю, не піддану диверсифікації, і пов'язує очікувану прибуток з цією ступенем ризику. Основну формулу моделі МОКА можна представити так [34, c.46]:
.
У даному випадку Rf представляє ставку, вільну від ризику (зазвичай це державні облігації або інші види урядових боргових інструментів на ринках, що розвиваються); β - ступінь ризику, який не піддається диверсифікації; а Rm - ринковий ризик. Премія з ринкового ризику представлена ​​різницею між значеннями Rf і Rm. Ризик, не схильний до диверсифікації, тобто β, може бути визначений шляхом ділення коваріанта компанії з ринком на загальну варіацію самого ринку [34, c.46].
,
де
Cov im - коваріація компанії, що купується з ринком;
σ 2 m - загальна варіація ринку.
Обчислення кінцевої вартості. Кінцева вартість (КС) зазвичай визначається з використанням формули зростання до нескінченності або термінальної кратності.
Формула зростання до нескінченності є наступною [44, c.262]:
,
FcFn представляє потоки коштів після закінчення прогнозованого періоду, а g - очікувану ступінь зростання цих потоків. Дана формула повинна бути нормалізована для використання в повних циклах діяльності в тих галузях промисловості, які мають циклічну структуру. Основний недолік оцінки кінцевої вартості полягає в припущенні того, що компанія досягла стадії сталого функціонування.
Метод порівняльного аналізу компаній. Оцінку компанії також необхідно проводити шляхом аналізу деяких показників компаній, які можуть зрівнятися з аналізованої. Наприклад, при аналізі пакета нафтової компанії можна скористатися даними з кількох гіпотетичним компаніям: Компанія 1, Компанія 2, Компанія 3, Компанія 4, Компанія 5.
Показники, які будуть розглядатися:
1. Вартість компанії до запасів.
2. Ринкова капіталізація до запасів.
3. Ціна до потоку коштів.
Знову-таки, аналіз показника ціни до потоку коштів буде залежати в основному від якості отриманої інформації.
Співвідношення вартості до запасів і ринкової капіталізації до запасів компанії будуть розраховуватися щодо загальних запасів і тих, на які у неї є права (тобто, після поправки на дрібні пакети акцій у виробничих об'єднаннях). Запаси, на які у компанії є права, розраховуються на підставі комерційного (без права голосу) пакета акцій.
Порівняльний аналіз операції поглинання. У ході подальших досліджень також є доцільним аналіз схожих випадків придбання акцій на російському ринку. Підставою до використання даного методу є те, що він забезпечує належну ступінь реалізму щодо випадків придбання акцій російських компаній російськими банками. Інші методики оцінки можуть призвести до отримання певних показників вартості акцій. Однак, ці показники можуть виявитися нереальними в контексті:
а) поточної ситуації на російському ринку;
б) цін, які потенційні покупці (серед яких, напевно, виявиться багато російських) можуть або хочуть запропонувати в звичайних умовах.
Аналіз замінної вартості. Найбільш кращим методом оцінки переробних активів є метод ДПС, який для розрахунку точної вартості повністю приймає до уваги ціну за сиру нафту, яку платить НПЗ, асортимент продукції та операційні витрати. Інший метод належить до порівнянних операціями. Однак, даний метод не повністю враховує різницю в рентабельності продукції з-за географічного положення НПЗ (наприклад, далеко чи близько від узбережжя), різницю в технологічній оснащеності НПЗ, операційних витратах і економічних показниках заводу.
Третім методом є метод оцінки замінної вартості заводу. Він враховує вартість будівництва заводу заново за нинішньої вартості грошей і з застосуванням знижки з такою вартістю для розрахунку вартості такого нафтопереробного активу.
Зазвичай знижка відносно замінної вартості західноєвропейського НПЗ становить 30-40% або вище з поправкою на місце розташування заводу (якщо далеко від узбережжя - вище, і нижче, якщо близько до узбережжя).
У російських умовах звичайно використовується 10-20% замінна вартість у зв'язку з низькою задіяність заводів, необхідністю значної модернізації через низьку технологічної оснащеності і низького платоспроможного попиту.
Російська специфіка оцінки пакетів акцій. Також, враховуючи специфіку російського ринку, можна запропонувати ще два методи, що дозволяють істотно наблизити початкову ціну пакету акцій до ринкових котирувань:
1. Метод розрахункової капіталізації.
2. Метод угруповань.
Суть методів наступна:
Якщо акції компанії, що поглинається не котируються на фондовому ринку, то визначення ринкової вартості можна проводити з використанням наступних вихідних даних:
· Бухгалтерська звітність аналізованої компанії;
· Бухгалтерська звітність компаній галузі, акції яких мають ринкову вартість (котируються на ринку);
· Значення ринкових котирувань з акцій цих компаній.
Тоді прогнозована вартість акцій аналізованої компанії може бути розрахована за наступним алгоритмом:
1. Розраховується сукупна балансова вартість (S) компаній, акції яких котируються [45, c.72]:
,
де
n - загальна кількість компаній, акції яких котируються.
2. Для кожної компанії розраховується питома вага (q) її валюти балансу в загальному кошику [45, c.72]:
.
3. Для кожної компанії розраховується коефіцієнт перевищення (k) розрахункової капіталізації над ринковою:
,
де
Кап Рин - ринкова капіталізація компанії;
Кап РАС - розрахункова капіталізація компанії, що дорівнює вартості її власних коштів.
4. Розраховується генеральний коефіцієнт перевищення (К):
.
5. Розраховується прогнозна ринкова капіталізація (s) аналізованої компанії:
.
За допомогою цих методів з'являється можливість придбання пакету акцій компанії, в якій зацікавлена ​​корпорація за ціною, максимально близькою до ринкової і з найменшими витратами, тобто з максимальною ефективністю.

3.2 Практичні підходи до придбання пакета акцій підприємства ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт"

Розглянемо оцінку вартості пакета акцій підприємства при його придбання ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт". Підприємство функціонує в нафтовидобувній галузі. Всі цифри щодо вартості є гіпотетичними.
Розглянемо техніку попереднього порівняльного аналізу компаній. Так, перед проведенням аналізу вартості пакета акцій необхідно встановити вихідні дані щодо досліджуваної компанії. Для аналізу можна припустити таке:
а) загальні запаси підприємства, що поглинається (тобто, 100% всіх дочірніх підприємств) - 274 620 тис. барелів;
б) запаси, на які у нього є права - 165 500 тис. барелів.
Порівняння робляться на підставі запасів АВС1 (табл. 3.4).
Нижня межа (Підприємство 3 - $ 0,24 / барель);
Припущене вартість досліджуваної компанії -
0,24 * 329,5 = $ 79,8 млн.
Таблиця 3.1
Вартість підприємства / запаси загальні
Підприємства
Загальні запаси, тис. барелів
Вартість компанії, тис. $
Ставлення, $ / барель
Підприємство 1
678 677
542 942
0,80
Підприємство 2
158 796
50 815
0,32
Підприємство 3
112 519
27 005
0,24
Підприємство 4
134 611
74 036
0,55
Підприємство 5
617 515
191 430
0,31
Середнє
х
х
0,44
Верхня межа (середнє всіх підприємств - $ 0,44 / барель);
Припущене вартість досліджуваного підприємства - 0,44 * 274,6 = $ 121 млн.

Таблиця 3.2
Вартість підприємства / надані запаси
Підприємства
Надані запаси, тис. барелів
Вартість компанії, тис. $
Ставлення, $ / барель
Підприємство 1
678 677
542 942
0,80
Підприємство 2
158 796
50 815
0,32
Підприємство 3
101 146
53 607
0,53
Підприємство 4
212 306
233 537
1,10
Підприємство 5
716 092
637 322
0,89
Середнє
0,73
При розрахунку нижньої межі виключаються Підприємство 1 і Підприємство 2, так як надані їм запаси рівні їх загальним запасам. В якості нижньої межі використовуються параметри Підприємства 3.
Використовуючи ту саму методику, що і в попередньому обчисленні (по 100% запасів) мається на увазі вартість досліджуваної корпорації є такою:
· Нижня межа - $ 87,7 млн.
· Верхня межа - $ 121 млн.
Природно, є певні обмеження щодо таких показників як "вартість підприємства / запаси". Наприклад, вони не розрізняють якісну різницю за активами, а також не розрізняють різницю між компаніями з різними етапами розробки активів. Однак, вона повинна розглядатися як супутня методом ДПС.
Попередній порівняльний аналіз операцій. Для аналізу операцій використовується остання за часом операція з придбання пакета акцій аналогічної компанії. У розглянутому прикладі, припустимо, що пакет купується на наступних умовах (табл. 3.3).

Таблиця 3.3
Основні умови угоди
Показник
Значення
Сума, виплачена за пакет, тис. $
72 573
Придбаний пакет акцій
45%
Припущене вартість придбаного підприємства, тис. $
161 273
Запаси придбання, тис. барелів
293 225
Припущене вартість / запаси
0,55
У цьому випадку купується підприємство в розглянутому прикладі буде оцінюватися таким чином:
Запаси підприємства, тис. барелів
274 620
Припущене вартість / запаси
0,55
Припущене вартість підприємства, млн. $
151
Крім розрахункової вартості підприємства, що поглинається необхідно враховувати й інші фактори, які можуть змінити вартість придбаного пакета:
· Рівень конкурентної напруги між групами учасників торгів;
· Структура процесу продажу, зокрема, можливість встановлення і ступінь контролю на підприємством, що поглинається в результаті придбання пакета;
· Фінансове забезпечення операції придбання.
Попередня оцінка підприємства проводиться з використанням порівняльного аналізу підприємств, а також порівняльного аналізу операцій. Межі попередньої оцінки для підприємств, розглянутих раніше представлені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4
Попередня оцінка
Активи
Метод оцінки
Попередня вартість, млн. $
Від
До
Видобувні активи
50,3
73,7
Порівнянна компанія
50,3
62,9
Порівнянна операція
53,6
73,7
Активи з переробки і транспортування
29,5
47,3
Переробка
Замінна вартість
25,3
26,5
Маркетинг
Замінна вартість
4,2
20,8
Попередня вартість
79,8
121
Передбачувана премія за контрольний пакет
20%
16
24
ЗАГАЛЬНА ПОПЕРЕДНЯ ВАРТІСТЬ
96
145
Структура процесу продажу. Як показав досвід проведення торгів по нафтових компаніям існує декілька категорій учасників, які, ймовірно, об'єднаються в два типи консорціумів:
· Консорціум, ведений найбільшими російськими банками, ймовірно, у партнерстві із західними нафтовими компаніями і з західною фінансовою підтримкою, який побажає включити купується підприємство у свою нинішню діяльність;
· Консорціум, ведений найбільшими західними компаніями з західною фінансовою підтримкою, який прагне завоювати місце на російському ринку за допомогою партнерської стратегічного придбання;
Для банку-інвестора необхідно мати на увазі, що інтереси всіх категорій учасників такі:
1. Російські нафтові та газові компанії, такі як: Газпром, ЛУКОЙЛ, ЮКСІ, Сиданко:
· Віддадуть перевагу отримати повний контроль (75% + 1 акція) над об'єктом придбання, а потім включити її у свою операційну діяльність;
· Компанії, більш орієнтовані на фінансову діяльність (ЮКСІ), можуть бути готові придбати менше акцій, ніж потрібно для контрольного пакету;
· Потрібно західне фінансування.
2. Іноземні нафтові компанії, такі як: Shell, BP, Total, Elf, ARCO, Texaco, Mobil, Exxon, ENI / AGIP:
· Основна мета - забезпечення доступу до російських запасів нафти;
· Американські нафтові компанії, зокрема, сконцентрують свої зусилля на тому, щоб не дозволити європейським колегам обійти їх на російському ринку;
· Основна заклопотаність - управління російськими операціями без надійного російського партнера;
· Напевно виступлять у партнерстві з російськими нафтовими компаніями;
· Основний упор буде зроблений на забезпеченні, в комбінації з російським партнером, принаймні керуючого контролю (50% + 1 акція);
· Ймовірно побажають залишити купується підприємство як операційну одиницю, але чи захочуть провести реструктуризацію, і продати деякі її активи, наприклад НПЗ;
· Можуть фінансувати свою участь у торгах самостійно, але принаймні, їм потрібно рефінансування на західних ринках капіталу.
3. Іноземні фінансові інвестори такі як: хеджованих фонди (напр. Сороса, Ермітаж, Тайгер, Картайл, ККР) і банки (напр. Свіс Кредит, Креді Ліоне, Сіті Банк):
· Скуповують акції зі зниженою вартістю і продають їх тоді, коли вони досягають повної вартості, що зазвичай відбувається після активної участі в реорганізації компанії;
· Можливо укладуть партнерські угоди з західними нафтовими компаніями або російськими фінансовими структурами;
· Віддадуть перевагу отримати, разом з партнером, контрольний пакет акцій, але будуть готові прийняти і меншість при відповідних дисконтних умовах.
4. Російські фінансові інвестори, такі як: Альфабанк, Мостбанк, Національний Резервний Банк:
· Основний інтерес у купівлі дешевих акцій, тому навряд чи будуть прагнути до отримання контрольного пакету;
· Деякі можуть бути зацікавлені в одержанні контролю над російською нафтовою компанією, але за дуже низьку вартість;
· Більшість російських фінансових установ відчувають нестачу ліквідності для надання відповідних гарантій (за можливим винятком Ощадбанку), тому ймовірно будуть прагнути до партнерства із західними фінансовими інвесторами або західними нафтовими компаніями.
З урахуванням усього вищевикладеного можна припустити, що найбільш імовірною вартістю підприємства буде яке-небудь середнє значення з усіх можливих вартостей. У розглянутому прикладі - це близько 151 млн. $. Тобто вартість пакету в 75% з урахуванням премії може бути дорівнює 145 млн. $.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
Перед проведенням аналізу вартості пакета акцій необхідно встановити вихідні дані щодо досліджуваної компанії.
Крім розрахункової вартості підприємства, що купується необхідно враховувати й інші фактори, які можуть змінити вартість придбаного пакета:
· Рівень конкурентної напруги між групами учасників торгів;
· Структура процесу продажу, зокрема, можливість встановлення і ступінь контролю на підприємством, що поглинається в результаті придбання пакета;
· Фінансове забезпечення операції придбання.

Висновок

У процесі підготовки дипломної роботи нами було проаналізовано як теоретичні аспекти організації інвестиційного процесу вітчизняними комерційними банками, так і розглянуті особливості фінансової та інвестиційної діяльності ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт". Так, нами було виявлено, що банківські інвестиції в ліквідні цінні папери грають ряд важливих функцій у питаннях внутрішньобанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додатковий, відмінний від кредитів, джерело доходу, який особливо значущий для керівництва та акціонерів банку, коли доходи за наданими позиками знижуються. Вкладення банку в цінні папери також представляють собою джерело ліквідності для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у разі виникнення потреби в коштах при вилученні депозитів або для задоволення інших нагальних потреб у фінансах.
Банки купують безліч різних видів інвестиційних цінних паперів. При розгляді того, які цінні папери купувати і тримати, керівництво банку повинно враховувати ряд істотних факторів: очікувані норми прибутковості, податкові зобов'язання банку, процентний ризик, кредитний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, інфляційний ризик і заставні вимоги.
Середньозважений строк погашення і крива прибутковості можуть допомогти банку у здійсненні таких вкладень, які сприяють досягненню цілей банку. Крива прибутковості, що ілюструє розподіл рівнів довгострокових і короткострокових процентних ставок, допомагає банку робити прогнози динаміки процентних ставок і оцінювати вибір між ризиком і прибутковістю. Зважена за наведеною вартості міра терміну погашення цінного паперу або портфеля дозволяє знижувати схильність банку і процентного ризику.
Вивчення організаційної структури ЗАТ АКБ Банк "Центрокредіт" показало, що структура банку лінійно-функціональна, на чолі банку знаходиться Правління, яке очолює Голова, який координує роботу всіх відділів банку.
Пріоритетні напрями діяльності банку такі: кредитування, розрахунково-касове обслуговування, широко розвинені міжбанківські операції, операції з цінними паперами, з дорогоцінними металами, інвестування, електронні банківські послуги, пропонуються банківські послуги і для приватних осіб.
Аналіз фінансової звітності банку показав, що банк є одним з найбільших банків країни, стійким і надійним, про що свідчать рейтинги банку. Банк оперує достатнім рівнем капіталу, про що говорить рівень коефіцієнта достатності капіталу, що є гарантом його надійності.
У ролі напрямків підвищення ефективності проведених операцій, підвищення фінансової стійкості, ліквідності і прибутковості, ЗАТ АКБ "Центрокредіт" пропонується використання в роботі таких рекомендацій:
· Створення служби внутрішнього аудиту,
· Підтримання фінансової стійкості банку та прибутковості роботи на необхідному рівні за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій,
· При управлінні пасивами - проводити аналіз залучення пасивів за термінами, підтримка оптимального співвідношення залучених і власних коштів, проведення аналізу депозитної бази банку з метою оптимізації її структури. Це можна зробити наступним чином: проаналізувати, наскільки терміни залучених депозитів відповідають цілям банку. Адже банку вигідніше залучення депозитів на довгостроковій основі. Якщо таких депозитів у банку недостатньо, то необхідно вироблення політики збільшення даних джерел, наприклад, підвищення процентної ставки по них.
Сучасний процес інвестування представляє собою придбання інвестором різних активів. Відповідно до прийнятих у світовій практиці положень будь-яка сукупність інвестиційних цінностей, що знаходяться у власності одного інвестора називається інвестиційним портфелем. Його складовими є так звані елементи інвестиційного портфеля, що представляють собою інвестиційні цінності різних видів. Кожен вид інвестицій має власні відмінні риси.
Головна мета інвестиційної політики комерційного банку полягає у формуванні інвестиційного портфеля, який представляє собою диверсифіковану сукупність вкладень у різні види активів. Портфель - зібрані воєдино різні інвестиційні цінності, службовці інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети інвестора.
Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість портфеля, тобто вкладення коштів у проекти і цінні папери з різними рівнями надійності та прибутковості. Ризик знижується, коли вкладені кошти розподіляються між безліччю різних видів вкладень. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одному елементу портфеля будуть компенсуватися високими доходами по іншому. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель безлічі різних елементів, не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності.
Враховуючи специфіку російського ринку, можна запропонувати ще два методи, що дозволяють істотно наблизити початкову ціну пакету акцій до ринкових котирувань: метод розрахункової капіталізації і метод угруповань.

Список використаної літератури

1. Александрова Н.Г., Александров Н.А. Банки та банківська діяльність для клієнтів. Санкт-Петербург: Питер, 2002, 224 с.
2. Андрейчик А.В., Андрійчикове О.М. Аналіз, синтез, планування рішень в економіці. Москва: Фінанси і статистика, 2002, 368 с.
3. Балабанов І. Т. Основи фінансового менеджменту. Як управляти капіталом? - М.: Фінанси і статистика, 2004. - 384 с.: Іл.
4. Балабанов І.Т. Банківська справа. Санкт-Петербург: Питер, 2001, 304 с.
5. Борисевич В.І., Кандаурова Г.А., Кандауров М.М. Прогнозування і планування економіки. Мінськ: Інтерпрессервіс, Екоперспектіва, 2001, 380 с.
6. Ван Хорн Дж. К. Основи управління фінансами. Москва: Фінанси і статистика, 2003, 800 с.
7. Вознесенська М.М. Іноземні інвестиції: Росія і світовий досвід (порівняльно-правовий коментар). Москва: Юридична фірма "Контракт", ИНФРА-М, 2001, 220 с.
8. Волошин І.В. Оцінка банківських ризиків: нові підходи. Київ: Ельга, Ніка-Центр, 2004, 216 с.
9. Галанова В.А., Басова А.І. Ринок цінних паперів. Москва: Фінанси і статистика, 2002, 448 с.
10. Герасименко С.С. Статистика. Таганрог: ТНТІ, 1998, 468 с.
11. Гіляровський Л.Т., Вехорева А.А. Аналіз та оцінка фінансової стійкості комерційного банку. Санкт-Петербург: Питер, 2003, 256 с.
12. Гітман Л.Дж., джонки М.Д. Основи інвестування. Москва: Справа, 1999, 1008 с.
13. Грязнова А.Г., Федотова М.А. Оцінка бізнесу. Москва: Фінанси і статистика, 2003, 512 с.
14. Дубров А.М., Лагоша Б.А., Хрустальов Є.Ю., Баріновская Т.П. Моделювання ризикових ситуацій в економіці та бізнесі. Москва: Фінанси і статистика, 2001, 224 с.
15. Єфімова М.Р., Петрова О.В., Румянцев В.М. Загальна теорія статистики: Підручник. - М.: ИНФРА-М, 1996 - 416с.
16. Єфремов В. С. Стратегія бізнесу. Концепції та методи планування. - М.: Финпресс, 2002, 192 с.
17. Ігоніна Л.Л. Інвестиції. Москва, МАУП, 2002, 480 с.
18. Кочетков В.М. Аналіз банківської діяльності: теоретико-прикладний аспект. М: ИНФРА-М, 1999, 192 с.
19. Кочетков В.М., Шипова Н.А. Економічний ризик і методи його вимірювання. М: ИНФРА-М, 2000, 68 с.
20. Крушвіца Л. Інвестиційні розрахунки. Санкт-Петербург: Питер, 2001, 432 с.
21. Крушвіца Л. Фінансові інвестиції. Неокласичні засади теорії фінансів. Санкт-Петербург: Питер, 2000, 400 с.
22. Лаврушин О.І. Банківська справа. Москва: Фінанси і статистика, 2003, 672 с.
23. Мазур І.І., Шапіро В.Д. та ін Управління проектами. Москва: Вища школа, 2001, 875 с.
24. Маркова Л.Г., Старченко Л.І. Інвестування. Н.-Новгород: ДГФЕІ, 1999, 108 с.
25. Мартинов А. С. та ін Росія: Стратегія інвестування і кризовий період. - М.: ПАІМС, 2001.
26. Мелкумов Я.С. Організація і фінанасірованіе інвестицій. Москва: ИНФРА-М, 2000, 248 с.
27. Мертенс О.В. Інвестиції. М: ИНФРА-М, 1997, 416 с.
28. Моран К. Оцінка інвестицій для нефінансових менеджерів. М.: Баланс-Клуб, 2003, 256 с.
29. Промислів Б.Д., Жученко І.А. Логістичні основи управління матеріальними та грошовими потоками. (Проблеми, пошуки, рішення). - М.: Нафта і газ, 1999. - 103 с.
30. Резго Г.Я., Кетова І.А. Біржова справа. Москва: Фінанси і статистика, 2003, 272 с.
31. Рейтлян Я.Р. Аналітична основа ухвалення управлінських рішень. М., Фінанси і статистика, 1989.
32. Сааті Т. Прийняття рішень. Метод аналізу ієрархій. М., Радіо і зв'язок, 1999.
33. Савчук В.П., Прилипко С.І., Величко О.Г. Аналіз і розробка інвестиційних проектів. М: Абсолют-В, Ельга, 1999, 304 с.
34. Садвакасов К., Сагдієв А. Довгострокові інвестиції банків. Аналіз. Структура. Практика. - М.: "Ось-89", 2002. 112 с.
35. Самойлов Г.О., Баталов А.Г. Банківська конкуренція. Москва: Іспит, 2002, 256 с.
36. Теплова Т. В. Фінансові рішення: стратегія і тактика. Навчальний посібник. - М.: Магістр, 1999, 264 с.
37. Управління за результатами: Пер. з фін. / Заг. ред. і предисл. Я.А. Леймана. - М.: Видавнича група "Прогрес", 2000. - 320 с.
38. Усоскин В.М. Сучасний комерційний банк. Управління та операції. М.: Все для вас, 1999 р.
39. Фабоцці Ф. Управління інвестиціями. Москва: ИНФРА-М, 2000, 932 с.
40. Фішер Ф.А. Звичайні акції і незвичайні прибутки та інші роботи. Москва: Альпіна Паблішер, 2003, 384 с.
41. Хеннінер Е., Крюгер Т.М. Керівництво з вивчення підручника "Основи інвестування" Л.Дж. Гітман, М.Д. Джонка. Москва: Дело, 1999, 192 с.
42. Хомініч І. П. Фінансова стратегія компаній: Наукове видання. - М.: Изд-во Росс. екон. академії, 2003, 156 с.
43. Ченг Ф. Лі, Джозеф І. Фіннерті. Фінанси корпорацій: теорія, методи і практика. Москва: ИНФРА-М, 2000, 686 с.
44. Черкасов В.Є. Плотіцина П.А. Банківські операції: матеріали, аналіз, розрахунки. М., Метаінформ, 2003.
45. Четиркін Є.М. Методи фінансових і комерційних розрахунків. - М.: "Дело", 2002. - 320 с.
46. Шарп У. Інвестиції. - М.: Инфра-М, 1999, 1024 с.
47. Юдіної А. Ю. Конкуренція: теорія і практика. Навчально-практичний посібник. - М.: АКаЛіС, 2000
48. Яковець Ю.В. Інвестиційний бізнес. Москва: РАГС, 2002, 342 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Банк | Диплом
285.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних бу
Інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів проблеми і перспективи
Інвестиційна діяльність банку
Інвестиційна діяльність банку на ринку цінних паперів
Маркетингова діяльність комерційного банку
Маркетингова діяльність комерційного банку
Діяльність комерційного банку ЗАТ КБ Відкриття
Депозитарна діяльність комерційного банку сучасне состоян
Депозитарна діяльність комерційного банку сучасний стан і перспективи
© Усі права захищені
написати до нас