1   2   3
Ім'я файлу: Шпори ЗЕД.docx
Розширення: docx
Розмір: 286кб.
Дата: 22.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Відповіді.docx

Система та принципи оподаткування ЗЕД

Система оподаткування ЗЕД – сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, що справляються в установленому порядку при здійсненні суб'єктами ЗЕД своєї діяльності

Основні законодавчі акти, що регулюють оподаткування ЗЕД

  • Митний кодекс України

  • Податковий кодекс України

  • Закон України «Про митний тариф»

Акцизний податок

  • непрямий податок на споживання окремих видів товарів, який включається до ціни даних товарів

Податок на додану вартість – загальнодержавний непрямий внутрішній податок на товари, що імпортуються на митну територію України, який нараховується та сплачується відповідно до норм ПКУ і не може регулюватись нормами міжнародних договорів

Єдиний збір

- це збір, який установлюється щодо транспортних засобів, які пере­тинають митний кордон України, і справляється за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів;

- справляється у пунктах пропуску через митний кордон України одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом в залежності від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів

14. Нетарифне регулювання ЗЕД: сутність, класифікація методів, причини застосування

Нетарифне регулюванняце комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешко­джають проникненню іноземних товарів на внут­рішній ринок країн або обмежують вивезення вітчизняних товарів за кордон

  1. різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від’ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов’язань країни

  2. як джерело поповнення державного бюджету країни

  3. досягнення максимального рівня, встановленого урядом країни, зовнішньої заборгованості (понад 50% ВВП)

  4. значного порушення рівноваги з певних груп товарів на нац. ринку.

  5. Заходи

  6. Заходи нетарифного регулювання за класифікацією ЮНКТАД

паратарифні засоби і заходи (додаткові податки та збори: податок на угоди з інвалютою, гербовий збір, плата за імпортну ліцензію, податок на тз, акцизні податки);

заходи контролю за цінами (мінімальні ціни на імпортні товари, антидемпінгові та компенсаційні розслідування, антидемпінгові та компенсаційні мита)

фінансові засоби і заходи (авансовий імпортний депозит, вимоги відносно маржі, яка вноситься готівкою, авансова оплата митних зборів, банківський дозвіл);

заходи автоматичного ліцензування;

заходи кількісного обмеження імпорту (ліцензія для окремих покупців, ліценція для спеціального використання, глобальні квоти);

монополістичні заходи (єдина установа з питань імпорту, обов’язкове національне страхування);

технічні заходи (вимоги до характеристики товару, маркування, етикетування, упаковки).

15. Кількісні обмеження як засоби нетарифного регулювання діяльності суб’єкта ЗЕД

Види кількісних обмежень:

  • Ембарго

  • Квотування

  • Ліцензування

  • Добровільні обмеження

Ембарго– урядова заборона на торгівлю певними товарами з певною країною чи групою країн. Ембарго може служити підставою для призупинення / припинення виконання всіх або деяких конкретних зобов'язань держав, їх організацій та громадян.

Форми: відкрита і завуальована

Квотування (контингентування) – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період.

«Добровільне» обмеження експорту (імпорту) – це кількісне обмеження експорту (імпорту), що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту (імпорту) товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Ліцензування– регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання ліцензій на експорт / імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу.

16. Приховані методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

До методів прихованого протекціонізму належать декілька сотень різноманітних бар´єрів немитного характеру, які створюються на шляху експорту та імпорту товарів органами державної центральної та місцевої влади.

Основними з цих методів є такі:

—технічні бар´єри;

—внутрішні податки та збори;

—державні закупки;

—вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар´єри — усі державні заходи контролю та обмежень, пов´язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.

Технічні бар´єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

—стандартів;

—технічних норм і правил;

—вимог до безпеки товарів;

—вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

Внутрішні податки та збори — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регулювання, а знаходяться цілком у компетенції національних органів влади, як центральних, так і місцевих.

Внутрішні податки та збори виконують фіскальну функцію — поповнення державного бюджету з метою наступного фінансування, зокрема, державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньоторговою діяльністю.

Вимоги про вміст місцевих компонентів — прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару. Зазвичай вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, що розвиваються, у рамках політики імпортозаміщення, яке передбачає створення та нарощування національної бази виробництва імпортних товарів, з метою наступної відмови від їх імпорту. Уряди розвинених країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів з метою запобігання переміщення виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості. Наприклад, США зобов´язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.

17. Інструменти торговельного захисту: антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи

Антидемпінгові заходи

Статтею VI ГАТТ допускається застосування антидемпінгових заходів у відповідь на імпорт товарів за ціною, нижчою за нормальну ціну, якщо шляхом розслідування встановлено, що такий імпорт завдає шкоду національному виробнику. Нормальною ціною вважається ціна товару, за якою він продається на внутрішньому ринку. Метою встановлення застосування таких заходів є доведення ціни товарів до нормальної ціни для компенсації шкоди, нанесеної демпінгом.

егламент встановлює принципи застосування антидемпінгових заходів, правила визначення демпінгу та шкоди, порядок ініціювання та проведення розслідування.

Як загальне правило, антидемпінгові заходи можуть застосовуватись за таких умов:

• 1) наявність факту демпінгу;

• 2) наявність матеріальної шкоди, завданої промисловості Співтовариства;

• 3) причинно-наслідковий зв'язок між демпінгом та шкодою;

• 4) застосування таких заходів не суперечитиме цілям Співтовариства.

Компенсаційні заходи

Основним міжнародно-правовим документом, який є обов'язковим і для ЄС, є Угода щодо субсидій та компенсаційних заходів COT або Кодекс про субсидії.

Товар вважається субсидованим у випадку надання субсидії, яка підлягає компенсації, або країною походження товару, або країною посередником (країною експорту). Розмір такої компенсації повинен бути рівним вигоді, яку отримав експортер, внаслідок надання такої субсидії

Прикладами субсидування вважається:

• 1) Пряма передача грошових коштів чи майна (наприклад, у формі грантів, позик, майна), або потенційна пряма передача майна, грошових коштів чи зобов'язань (наприклад, кредитні гарантії);

• 2) Звільнення від сплати державних податків чи зборів;

• 3) Надання товарів чи послуг або закупівля товарів на пільгових умовах;

• 4) Здійснення зазначених вище дій приватною структурою або фондом, які управляються, фінансуються державою або діють за її дорученням.

18.Валютне регулювання ЗЕД
Валютне регулювання в Україні ґрунтується на Законі України «Про валюту і валютні операції» (введення в дію 07.02.2019 року)

Мета валютного регулювання- «забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України»

Під валютним регулюванням розуміють:

- діяльність Національного банку України та в установлених Законом України «Про валюту і валютні операції» випадках Кабінету Міністрів України, спрямовану на регламентацію здійснення валютних операцій суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами ;

- комплекс заходів, що застосовується державою в особі Національного банку України на базі нормативно-правового забезпечення ;

- специфічну економічну форму регулювання валютних відносин, котру здійснює держава на підґрунті суворої регламентації процесів руху внутрішніх валютних потоків відповідно до встановлених цілей;

- один з методів державного управління зовнішньою торгівлею, як пріоритетного виду зовнішньоекономічної діяльності.

Принципи валютного регулювання в Україні:

1) свобода здійснення валютних операцій, що передбачає:

- право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

- право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;

2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання, що реалізується шляхом:

- спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і соціального розвитку;

- відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов’язаних з ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують фінансовій стабільності;

- обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту;

3) самостійність та ринковість валютного регулювання, що передбачає:

- гнучкість валютного курсу;

- незалежність НБУ у формуванні та реалізації валютної і монетарної політики у межах, визначених законом.

основні функції валютного регулювання:

- регуляторна передбачає використання методів та форм валютного регулювання;

- алокаційна виявляється у впливі на валютні відносини через досягнення компромісу;

- цільова - виявлення напрямів розвитку валютної системи та її складових;

- стимулююча - проведення заходів щодо сприяння діяльності суб’єктів валютного ринку, в тому числі, суб’єктів ЗЕД;

- регламентуюча уособлює розробку та впровадження в практику законодавчих актів щодо порядку проведення валютних операцій.

19.Валютний нагляд: поняття, терміни, штрафні санкції

Валютний нагляд – це система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства.

Валютний нагляд полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванні у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Валютний нагляд за експортно-імпортними операціями суб’єктів ЗЕД передбачає:

  • нагляд за термінами здійснення зовнішньоторговельних операцій;

  • нагляд за отриманням експортером доходу у іноземній валюті;

  • нагляд за дотриманням правил купівлі валюти імпортером.

20.Міжнародні розрахунки та банківське обслуговування ЗЕД

Міжнародні розрахунки- це система організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між юридичними і фізичними особами різних країн у сфері міжнародних економічних відносин.

Міжнародні розрахунки поділяються на торговельні і неторговельні.

Торговельні розрахунки:

платежі та надходження з:

    • операцій;

    • міжнародного кредиту;

    • міжнародних перевезень вантажів морським, залізничним та іншими видами транспорту

Неторговельні розрахунки:

    • платежі з утримання дипломатичних, торгових, консульських й інших представництв та міжнародних організацій

    • витрати щодо перебування різних делегацій, груп спеціалістів та інших

    • грошові перекази за кордон за дорученням громадських та інших організацій

Особливості міжнародних розрахунків:

супроводжуються рухом товаророзпорядчих та платіжних документів

регулюються національними та міжнародними нормативними актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями

пов’язані з обміном національних валют через валютні операції

мають, як правило, документарний характер

здійснюються за допомогою банківських і кредитних платіжних засобів

Фактори, що впливають на стан міжнародних розрахунків:

  • Економічні та політичні взаємовідносини між країнами;

  • Валютне законодавство;

  • Міжнародні торговельні правила та звичаї;

  • Банківська практика;

  • Умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод

Банківські послуги у сфері ЗЕД: види та умови надання:



21.Форми розрахунків за зовнішньоторговельними операціями

Механізм розрахунків за зовнішньоторговельними операціями – зустрічний рух товарного і платіжного потоків між експортерами (продавцями) та імпортерами (покупцями).



Схема акредитивної форми розрахунків:

1 – Експортер повідомляє імпортера про готовність товару до відвантаження та просить виставити на його користь акредитив.

2 – Імпортер дає доручення своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи в закордонному банку.

3 – Банк імпортера повідомляє банк експортера про відкриття акредитива та відправляє акредитив­ний лист, в якому зазначаються умови акредитива.

4 – Банк експортера повідомляє бенефіціара про відкриття на його користь акредитива та про умови акредитива.

5 – Експортер відвантажує на адресу покупця товари відповідно до умов договору.

6 – Продавець передає банку-виконавцю товаро-супровідні документи.

7 – Банк-виконавець перевіряє відповідність товаророзпорядчих документів умовам акредитива і відсилає їх банку-емітенту для оплати чи акцепту.

8 – Банк імпортера перевіряє документи і пере­раховує відповідну суму коштів на кореспондент­ський рахунок банку-виконавця.

9 – Банк-виконавець зараховує валюту на рахунок бенефіціара.

10 – Банк імпортера відправляє товаророзпо­рядчі документи разом з акредитивним листом імпортеру.

11 – Імпортер перевіряє відповідність доку­ментів умовам акредитива та приймає для акцепту.

22. Кредитування ЗЕД підприємств

Кредитування зовнішньоекономічної діяльності – одна із форм фінансового забезпечення підприємницької діяльності, сутність якої полягає у встановленні фінансових взаємовідносин між підприємством і кредитною організацією шляхом укладення відповідних угод.

Принципи кредитування:

  1. Строковості.

  2. Платності.

  3. Повернення.

  4. Забезпеченості.

Форми кредитування зовнішньоекономічної діяльності :

1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас