Річковий стік
Стік – це рух води на поверхні землі, а також в товщі грунту і гірських породах в процесі кругообігу її в природі. Показником стоку є витрата води.
Поверхневий стік – стік, який спостерігається на поверхні землі.
Підземний стік – стік, який спостерігається в товщі грунту.
Схиловий стік – стік, який спостерігається на схилах.
Русловий стік– це стік, що спостерігається на річковій мережі.
Місцевий стік – це стік, який сформувався в межах однорідного фізико-географічного району.
Дощовий стік – стік, який виникає внаслідок випадіння дощу.
Витрата води – це кількість води, що протікає через живий переріз в одиницю часу і може бути визначена за формулою:
Q = Vсер., м• 3/с,
де Vсер. – середня швидкість течії для всього живого перерізу, м/с;
– площа живого перерізу в м3, яка визначається промірами глибин русла по поперечному створу.
Основними характеристиками стоку є:
Об’єм стоку– це кількість води, яка стікає з будь-якої площі і протікає в руслі річки через даний створ за якийсь час (рік, місяць, добу); м3:
W = Q T,
де Т – кількість секунд за добу 86400, за рік 31,54 х 106 с.
Модуль стоку– це кількість води, яка стікає з одиниці площі водозбору (1км2) за одиницю часу (1 с) і визначається за формулою:
М = Q 103 / F, л /с км2,
де F - площа басейну, км2;
Q - середня витрата води, м3/с;
103 – перевід м3/с в літри.
Висота шару стоку– це кількість води, що стікає з водозбору за проміжок часу і дорівнює товщі шару рівномірно розподіленого по площі басейну річки. Визначається за формулою:
у = W 103 / F 106 = W / F 103, мм,
де 103 – перевід м в мм;
106 – перевід км2 в м2.
Коефіцієнт стоку ) – це відношення величини шару стоку (у) з даної площі за якийсь час до величини шару атмосферних опадів (х), які випадають на цю площу за той самий час:(
= у/х
Це безрозмірна величина і дорівнює нулю або більша за нього, але менша одиниці.
Внутрішньорічний розподіл стоку – це розподіл величини стоку за календарним періодом чи сезонами року.
Мінливість стоку – це коливання величин стоку за часом.
Максимальний стік – це стік річок, який формується або в результаті надходження талих снігових і льодовикових вод або за рахунок дощу.
Мінімальний стік – це стік, який формується під впливом особливостей підземного живлення річок і спостерігається в межень.
Крива виснаження стоку – це крива, яка характеризує закономірність зменшення величини стоку у зв’язку з виснаженням запасів води в річковому басейні.
Багаторічні циклічні коливання стоку – це зміна величини стоку, яка характеризується чергуванням маловодних і багатоводних років різної тривалості та з різним відхиленням від їх середнього багаторічного значення.
Крива об’єму води в річці – крива зв’язку між об’ємами та середніми витратами води на ділянці річки.
Гідрограф – це хронологічний графік зміни витрат води в даному створі водотоку.
Типовий гідрограф – гідрограф, який відображає загальні риси внутрішньорічного розподілу витрат води в річці (рис. 2.6)
Рис. 2.6. Типовий гідрограф річки :
зимова межень ; 2. весняна повінь; 3. літня межень; 4. літньо-осінній паводок.
Розчленування гідрографа – це графічне виділення на гідрографі об’ємів води, які сформувалися за рахунок різних джерел живлення (рис. 2.7).
Рис. 2.7. Схема розчленування гідрографа річки за видами живлення:
при відсутності гідрологічного зв’язку річкових і поверхневих вод; 2. на малих і середніх річках; 3. при наявності постійного зв’язку; 4. якщо немає гідрологічного зв’язку; 5. при тривалому стоянні високих рівнів; 6. льодостав; 7. льодохід; І – снігове, ІІ – дощове, ІІІ – підземне; А, Б та В – початок, кінець і пік повені; 1-5 – лінії, що розділяють снігове та підземне живлення в період повені при різному характері взаємодії річкових і грунтових вод.
Поняття про генезис рельєфу, генетичний тип рельєфу.
Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного-рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений) і вулканічний (вибуховий і акумулятивний).
Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений) і вулканічний (вибуховий і акумулятивний):
Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, морський та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний та техногенний.
Самі форми поверхні кожного з цих типів рельєфу бувають або денудаційними (виробленими) або акумулятивними. Переважно під впливом денудаційних процесів сформувались комплекси форм рельєфу у горах та на височинах.
Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Велику постійну руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах виконують річки. У горах вони утворюють глибокі вузькі річкові долини з крутими схилами, на яких розвиваються різні схилові процеси, що знижують гори.
Схиловий тип рельєфу формується під впливом таких гравітаційних процесів, як зсуви, обвали, селі, лавини. Велику руйнівну силу мають тимчасові грязекам'яні потоки (селі). Вони переносять до підніжжя гір величезну кількість уламкового матеріалу, часто спричинюючи катастрофічні руйнування селищ, доріг, гребель.
Води морів та озер руйнують береги, утворюють пляжі, спричинюють заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.
Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов'язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків, талих льодовикових вод. Льодовики на сьогодні займають близько 11 % суходолу. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Ґренландії, полярних островів і тільки близько 2 % — на гірські льодовики. Потужність, покривних льодовиків сягає 2—3 км і більше. У горах льодовики займають плоскі вершини, зниження на схилах і міжгірні долини. Матеріал, що переноситься льодовиком у вигляді несортованого суглинку, піску з валунами, називають мореною. Він відкладається на краях льодовика, а потім водними потоками, що починаються від краю льодовиків, виноситься до підніжжя гір.
Під час епохи максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більшою, ніж зараз, а гірські льодовики в субполярних і помірних широтах опускалися до підніжжя гір.
Центрами й областями льодовикового зносу під час четвертинних зледенінь були Скандинавські гори, височини Кольського півострова, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також півострів Лабрадор тощо. Тут зустрічаються відполіровані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у вигляді пагорбів, що називають баранячими робами та кучерявими скелями. Південніше, на відстані 1000—2000 км від центрів зледенінь, розташовуються області льодовикових наносів у вигляді хаотичних пасм, що збереглися дотепер. Талі води, розмиваючи моренні відклади, винесли дрібні піщані і мулисті частинки, сформувавши зандрові рівнини.
Руйнівна і творча робота вітру найбільше виражена в пустелях. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими. У кам'янистих пустелях вітер не тільки видуває дрібні частки, а ще й обточує ними скелі, надаючи їм екзотичних форм, а в кінцевому результаті руйнує їх і вирівнює поверхню. У піщаних пустелях вітер утворює бархани — пагорби серпоподібно! форми. На узбережжях морів і річок денний бриз утворює піщані пагорби — дюни, які часто заростають сосновими лісами і вересом.
Значні зміни земної поверхні спричинює робота підземних вод, які розчиняють деякі гірські породи і формують карстовий тип рельєфу (печери, провалля та ін.).
До форм біогенного походження належать болота та купини
Прикладом антропогенних форм рельєфу є кар'єри, терикони шахт, дамби тощо.
Геоморфологічна роль річок.
1 2