До стажу роботи, який дає право на відпустку, включаються:
- фактично відпрацьований працівником на даному підприємстві час протягом періоду, за який надається відпустка;
- час, коли працівник не працював, але за ним зберігалась посада і виплачувалась заробітна плата або допомога по тимчасовій непрацездатності;
- інші періоди часу, передбачені законодавством, наприклад, час навчання на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти, освоєння нових професій після звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці і т.д.
Щорічна оплачувана відпустка наступних років роботи може бути надана працівникові в будь-який час без дотримання вимог про відпрацювання певного періоду відповідного робочого року.
На підприємстві, в установі, організації щорічні відпустки працівникам надаються відповідно до графіка черговості відпусток, затвердженого власником або уповноваженим ним органом і погодженого з профспілковим комітетом.
Працівник повинен бути ознайомлений з рішенням про надання йому відпустки не пізніше ніж за два тижні до її початку, крім того, йому повинна бути виплачена оплата за час відпустки за три дні до її початку, в іншому випадку працівник має право на перенесення строку відпустки на інший період.
За бажанням працівника тривалість щорічної відпустки може бути поділена на частини, з яких хоча б одна буде тривати не менше 14 календарних днів. На цій підставі додаткова щорічна оплачувана відпустка може надаватись разом або окремо від основної.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена її грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої йому відпустки повинна бути не меншою 24 календарних днів.
Повна заміна відпустки грошовою компенсацією не дозволяється, крім випадків звільнення працівника.
Відкликання працівника із відпустки власником або уповноваженим ним органом допускається лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасного випадку, простою, загибелі або псування майна підприємства та в інших, передбачених законодавством випадках.
Додаткові оплачувані відпустки у зв'язку з навчанням надаються працівникам, які навчаються у середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формою навчання, на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формою навчання для складання екзаменів, відвідування настановних сесій, виконання лабораторних робіт, підготовки і захисту дипломного проекту та складання державних екзаменів, вступних екзаменів в аспірантуру.
Творчі відпуски надаються працівникам підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності для закінчення дисертації, написання підручника, монографії, якщо вони успішно поєднують основну і творчу роботу.
Порядок надання творчої відпустки регламентується Умовами тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45.
Соціальні відпустки передбачені законодавством на гарантування і для забезпечення жінкам можливості поєднання їх природної, соціальної ролі, пов'язаної з материнством, і виробничої діяльності.
Саме з цією метою жінкам на підставі медичного висновку надається додаткова оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами загальною тривалістю 126 (70 до пологів і 56 після) календарних днів (140 за наявності ускладнень чи патології при пологах). Право на оплачувану відпустку тривалістю 56 календарних днів мають жінки після усиновлення новонародженої дитини (70 календарних днів — двох і більше дітей).
Після закінчення цієї відпустки жінці за її бажанням гарантована оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємствам, установам, організаціям надане право за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку цього виду і відпустку без збереження заробітної плати більшої тривалості. Така відпустка може бути надана, відповідно до законодавства, замість матері іншому родичеві дитини, який здійснює догляд за нею.
Крім того, жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, щорічно мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю п'ять календарних днів без урахування вихідних. Таке ж право надане будь-кому з батьків, що самостійно, за відсутності другого з батьків виховує, дитину, особі, яка усиновила дитину або здійснює опіку над нею.
Відпустки без збереження заробітної плати — останні з видів відпусток, передбачених Законом «Про відпустки». Ст. 25 Закону визначає випадки, коли такі відпустки надаються працівникові в обов'язковому порядку.
До них відносяться:
надання щорічної відпустки строком до 14 календарних днів матері або батькові, що виховують дитину без іншого з батьків; батькам, які виховують двох і більше дітей або дитину-інваліда; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці;
надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати у випадку смерті його рідних тривалістю залежно від ступеня спорідненості з померлим від 3 до 7 днів;
завершення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку;
здавання вступних екзаменів у вищі учбові заклади та інші випадки, передбачені вказаною статтею закону.
Відпустка без збереження заробітної плати працівникові на його прохання може бути надана за угодою сторін в зв'язку з сімейними обставинами та з інших поважних причин. Тривалість такої відпустки не може перевищувати 15 календарних днів на рік
Ініціатором надання відпустки без збереження заробітної плати може виступати також власник або уповноважений ним орган у випадку простою працівника не з його вини. Порядок надання такої відпустки в цьому випадку визначається умовами колективного договору.
Надання працівникові відпустки будь-якого виду оформляється наказом власника або уповноваженого ним органу.
ВИСНОВОК
Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав і свобод і відповідних обов'язків — закономірність і наслідок проголошення незалежності України. При цьому з необхідністю зростає значення права як регулятора суспільних відносин, учасниками яких виступають громадяни. Розвиток юридичних гарантій реалізації прав людини та громадянина поєднується з аналогічним процесом у галузі юридичних гарантій охорони їх прав та свобод. Державні органи, громадські організації, посадові особи у межах, встановлених законом, мають займатися виявленням фактів порушень прав та свобод людини, вживати заходів до захисту порушених прав та свобод, усунення цих порушень, застосовувати в межах своєї компетенції засоби впливу до винних або притягати їх до відповідальності. Причому нині дуже актуальним є питання попередження зловживань службовим положенням посадовими особами, обмеження свавілля чиновників. Існуючий порядок розгляду скарг на незаконні дії посадових осіб не завжди забезпечує об'єктивне вирішення звернень громадян.
Норми та положення Конституції про основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина з моменту вступу її в законну силу являють собою норми прямої дії як безпосередньо діюче право вищої юридичної сили. На практичну реалізацію всіх цих та інших конституційних приписів і має бути спрямована діяльність державних органів та політичних організацій.
Закони, що приймаються з метою конкретизації конституційних прав і свобод не можуть обмежувати останні у їх змісті, а мають перебувати у повній відповідності зі змістом конституційних прав та свобод, відповідати міжнародно-правовим стандартам та інтересам суверенної України як держави правової і демократичної. Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване. Людина і кожний громадянин мають бути впевнені у тому, що будь-яка конституційна норма, яка гарантує його права та свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми. “Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Це означає, що нові закони не мають обмежувати права людини та громадянина, погіршувати її становище.”[42]
Дуже складне питання юридичного забезпечення права на працю, освіту, відпочинок, житло, соціальний захист. Один із шляхів вирішення даної проблеми полягає не тільки у прийнятті відповідних законів, але й у розбудові економіки, у підвищенні життєвого рівня людей.
Конституція України піднесла на якісно новий рівень систему юридичних гарантій охорони прав і свобод громадян. На сторожі конституційних прав та свобод громадян України стоїть суд. "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту — аж до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; звертатися за захистом до суду та інших державних органів.”[43]
Головне полягає у тому, щоб Конституція стала основним законом прямої дії, щоб створені нею юридичні передумови справді відбулися, а гарантований нею демократичний порядок захисту прав та свобод не зазнав вихолощення у повсякденному житті.
Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент України. В межах своєї компетенції організаційну діяльність по забезпеченню прав і свобод людини, громадянина, відповідно до Конституції, здійснюють Кабінет Міністрів; місцеві державні адміністрації; прокуратура; Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції: органи місцевого самоврядування. В Україні діє близько 20 неурядових організацій, діяльність яких пов'язана з правами людини. Діяльність цих організацій надзвичайно важлива для забезпечення гарантій прав людини: вони здійснюють і захищають правову просвіту, здійснюють експертизу чинного законодавства України на предмет його відповідності міжнародним стандартам з прав людини, готують освітні програми з прав людини для різних спеціальних і професійних груп.
Україна має серйозні наміри включитись у процес забезпечення прав людини за міжнародними стандартами і я вважаю, що це є проявом високої правової культури держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України. К.: Велес, 2006 – 46 с.
Кодекс Законів про працю України (Затверджується Законом № 322 – VIII (322а – 08) від 10. 12. 1971 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375) (Із змінами, внесеними згідно з Указами Президії ВР Української РСР).
Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Вікар, 2004. – 725 с.
Гончаренко В.Г. Основи правознавства: Навчальний посібник - К., 2002. – 382 с.
Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми: затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22. 03. 1996 р. № 59 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч. II. // Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юринком, 2004. – С. 359-361.
Кодекс законів про працю // Право і практика. – 2001. - № 1.
Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.; За заг.ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 386 с.
Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с.
Кравченко В.В. Конституційне право України: Видання 4, виправлене та доповнене. – К.: Атака, 2006 – 375 с.
Кравченко В.В., Сербан Ф.І. Конституційне право України (тематичний словник термінів та визначень). Навчальний посібник. – К., 1996. – 267 с.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.01.1994 р. № 46 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч. II. // Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юринком, 2004. – С. 280-351.
Погорілко В.Ф. Конституційне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. – 4-те вид. – К.: Наук. Думка. 2003. – 732 с.
Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. – К.: Наукова думка – Прецедент, 2006. – 344 с
Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. – Т. 1 / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 544 с.
Усенко І.Б. Основи правознавства: Навчальний посібник – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 1997. – 416 с.
Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Хрінком Інтер, 2002. – 536 с.
Шебанова А.И. Трудове льготы молодежи, совмещающей работу с обучением. – М.: Знание, 1971. – 32с. - С. 181.
1 2 3