ЗМІСТ
ВСТУП
Актуальність теми. Серед основних завдань, які стоять перед Україною на початковому етапі функціонування цивілізованого ринку, важливе значення займає створення і впровадження такого механізму правового регулювання господарської діяльності, який забезпечив би фінансово-економічну стабільність господарюючих суб’єктів України і детінізацію її економіки. Ціновому регулюванню у свою чергу відводиться одне з провідних місць.
Ціна є економічною формою, в якій сфокусовані економічні відносини ринкової економіки виробництва (пропозиції) та споживання (попиту) будь-якого товару. Вона є «нервом» економіки, найважливішою ланкою ринкового механізму. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування господарюючих суб'єктів і цілих галузей та забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.
На різних етапах розвитку суспільства та в міру розвитку наукової думки сутність поняття ціни та процесу ціноутворення змінювалося. Проте дослідження цієї проблеми завжди займало одне із центральних місць в юридичній та економічній, а також інших споріднених галузях науки. Протягом останніх років спостерігається підвищення наукового інтересу до питань ціноутворення. В першу чергу, слід зазначити праці таких учених, юристів і економістів, як: Барахтян Н.В., Богацька Н.М., Подцерковний О.П., Квасницька О.О., Смітюх А.В., Мартемьянов В. С., Марцин В. С., Ребізант Р.С., Туган-Барановський М. І. та інші.
Разом з тим окремі теоретичні і науково-прикладні проблеми, що стосуються правового аспекту залишаються актуальними, особливо стосовно системного підходу. Зокрема потребують вирішення та удосконалення питання правового регулювання господарського права, можливостей впливу на процес ціноутворення з боку держави, посилення державного контролю за цінами, аналізу правової природи відповідальності за правопорушення у сфері ціноутворення.
Метою даного роботи є комплексне дослідження цін та ціноутворення у процесі господарювання.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
‒ визначити поняття та функції ціни у сфері господарювання;
‒ дослідити правове регулювання цін та ціноутворення;
‒ з’ясувати види цін;
‒ проаналізувати порядок визначення цін у господарських договорах;
‒ дослідити державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення та відповідальність за порушення у сфері ціноутворення.
Об’єктом дослідження є суспільно-правові відносини, які виникають при встановленні цін у сфері господарювання.
Предметом дослідження є правове регулювання ціноутворення і цін у сфері господарювання.
Методологічним підґрунтям дослідження є сукупність методів наукового пізнання, застосування яких обумовлене комплексним дослідженням цін та ціноутворення у процесі господарювання. А для вирішення завдань даної роботи використовувалися загальнотеоретичні та спеціально-наукові методи пізнання правових явищ: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші.
Курсова робота складається з вступу, 3 розділів, 4 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 25 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦІНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
1.1. Поняття ціни та її функції у сфері господарювання
Одну з надзвичайно важливих ролей у мотивації дій виробників (продавців) і споживачів (покупців) в сфері господарювання відіграють ціни. Питання стосовно ціни, цінності товарів, робіт і послуг, є тими проблеми, які залишаються актуальними протягом століть.
Проблеми законодавчого визначення «ціни» поглиблюються відсутністю єдиного наукового підходу до характеристики даної дефініції. Так, В. С. Мартем’янов зазначає, що ціна як економічна категорія виражає погоджений між покупцем та продавцем грошовий або інший майновий еквівалент, який покупець згоден платити за переданий йому товар (роботу, послугу) [16, c. 77]
В свою чергу, М. І. Туган-Барановський підкреслює, що ціна вільно виготовленого товару визначається такими витратами на його виробництво, які дають можливість виготовити товару стільки, скільки його потребує ринок. У межах ринкового підходу ціна визначається так: це форма виразу цінності благ, яка виявляється у процесі обміну [26, c. 61].
В українській державі, основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначаються Законом України «Про ціни і ціноутворення» [5].
У вказаному Законі, термін «ціна» вживається в значенні, що це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.
Поряд з цим, Законом визначаються такі поняття, як гранична та фіксована ціна.
Так, гранична ціна ‒ це максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб’єктом господарювання.
А фіксована ціна ‒ це обов’язкова для застосування суб’єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та державними колегіальними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та компетенції.
Поряд з цим, поняття ціни у господарських зобов’язаннях, міститься у главі 21 Господарського кодексу України (далі ‒ ГКУ). Так, ст. 189 вказаного Кодексу, визначено, що ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування [2].
Разом з тим, ГКУ визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. При цьому, ціна зазначається в договорі у національній валюті ‒ гривнях. Чинним законодавством передбачено, що ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін, у випадку укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Економічна сутність ціни проявляється насамперед, через виконання нею окремих функцій, до яких, зокрема, належать:
‒ інформаційна, яка полягає в тому, що ціна інформує про пропозицію товару, його величину і про те, скільки продавець хоче отримати за свій товар. Така ж інформація формує позицію покупця, визначаючи розмір його попиту;
‒ стимулююча ‒ виявляється у здатності заохочувати підприємців, які раціонально використовують виробничі можливості для отримання кращих остаточних результатів, застосовують постіндустріальну технологію і техніку;
‒ орієнтуюча, суть якої полягає в орієнтуванні продавця і покупця на формування пропозиції та вибору товару;
‒ розподільча, специфіка якої виявляється в перерозподілі капіталів, спрямуванні їх в ефективніші й прибутковіші галузі [13, c. 341].
Беззаперечно, ціна відіграє важливу роль у господарюванні, оскільки саме з нею пов’язані такі аспекти діяльності суб’єктів господарювання, як планування господарської діяльності, виконання ними податкових зобов’язань, здійснення банківського контролю за законністю руху коштів.
Отже, варто відзначити, що ціна вважається однією з найскладніших економічних категорій, оскільки з її допомогою виражають вартість роботи, товару чи послуги. У ринковій економіці ціна виступає загальним та основним регулятором суспільного виробництва. Поняття ціни наведене, зокрема у Законі України «Про ціни і ціноутворення» та ГКУ. Так, ціна визначається, як грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару. Ціна впливає на ефективність і є інструментом, за допомогою якого оцінюють результати діяльності господарюючих суб'єктів та їх матеріальне винагородження. Вона є стимулом праці й економії витрат за одночасного підвищення якості створюваних благ і послуг. Усі функції ціни є взаємопов’язаними між собою та показують її економічну сутність.
1.2. Правове регулювання цін та ціноутворення
Необхідність правового регулювання процесу ціноутворення в державі, зокрема, зумовлюється тим, що воно, як і будь-який суспільно значимий процес, що має наслідки та питому вагу для всієї країни в цілому, повинно здійснюватись з дотриманням принципу законності, що є важливою гарантією проголошених ст. 3 Конституцією України прав, свобод та законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності, оскільки у процесі такого правового регулювання здійснюється вплив на комплекс організаційно-правових, адміністративних та економічних заходів, які спрямовані на забезпечення стабілізації ринку, а також попередження, пом’якшення та нівелювання факторів економічного та фінансового ризику, що гарантуються державою шляхом реалізації виваженої цінової політики [22, c. 153].
Порядок визначення цін на товари, роботи та послуги, незалежно від сфери господарської діяльності, визначено законодавством про ціноутворення. Це законодавство складається з численної кількості різноманітних за юридичною силою нормативно-правових актів, що дозволяє окремим науковцям роботи висновок про формування окремого інституту господарського законодавства.
Хоча законодавчий масив у сфері ціноутворення є досить об’ємним, проте сьогодні говорити про наявність системного врегулювання питань ціноутворення в Україні зарано, оскільки більшість нормативно-правових актів регулюють окремі питання ціноутворення відособлено один від одного, дублюють положення один одного, містять колізійні норми тощо.
Правове регулювання ціноутворення здійснюється передусім, Законами України «Про ціни і ціноутворення» [5], «Про захист економічної конкуренції» [8], «Про природні монополії» [6] та іншими, а також нормами Цивільного кодексу України (далі ‒ ЦКУ) [3] та ГКУ [2] та численною кількістю підзаконних нормативно-правових актів, виданих виконавчими органами влади, проте положення цих законодавчо-нормативних актів не завжди узгоджені.
Стаття 10 ГКУ визначає основні напрями економічної політики держави, до яких відносяться: структурно-галузева політика, інвестиційна політика, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова політика, антимонопольно-конкурентна політика, бюджетна політика, податкова політика, грошово-кредитна політика, валютна політика, зовнішньоекономічна політика і т.д.
Відповідно до ст. 192 ГКУ політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами [2].
Основним нормативно-правовим актом України, який визначає засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін є Закон України «Про ціни і ціноутворення». Вказаний Закон був прийнятий Верховною Радою України у 2012 році і він був розроблено на виконання вимог Указу Президента України від 27.09.2007
№ 921 «Про Концепцію удосконалення державного регулювання природних монополій». Прийняття вказаного Закону було обумовлено необхідністю поширення положень законодавства у сфері ціноутворення на фізичних осіб – підприємців, які займають значний сегмент економіки країни.
Положення вказаного Закону спрямовані на забезпечення реалізації цінової політики в країні, запровадження єдиного порядку ціноутворення, ефективного подолання кризових ситуацій на товарних та споживчому ринках, удосконалення регулювання діяльності суб’єктів господарювання на ринках природних монополій, чіткого визначення компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення цінової політики, усунення правових колізій щодо компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в частині запровадження державного регулювання цін та контролю за цінами [23, c. 13].
Закон України «Про ціни і ціноутворення» також визначає підстави для запровадження державного регулювання цін (тарифів, плати, ставок або зборів, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування), види державного регулювання цін, порядок їх застосування, диференціюючи адміністративні та ринкові методи. Закон чітко розмежовує компетенцію Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження державного регулювання цін та здійснення контролю за дотриманням його вимог.
Для оперативного реагування на зміни рівнів цін на відповідних товарних ринках та запобігання їх різкому зростанню Законом визначені засади і порядок здійснення державних цінових спостережень у вигляді моніторингу цін, складові його проведення, зокрема збір інформації.
В свою чергу, для забезпечення неухильного виконання вимог законодавства про ціни і ціноутворення Законом України «Про ціни і ціноутворення» встановлено диференційовану адміністративно-господарську відповідальність за його порушення та чітко визначений перелік видів порушень [10, c. 2].
Так, відповідальність за порушення порядку формування та застосування цін і тарифів, а також за неправомірні угоди між підприємцями, які виникають при укладені угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення [4].
Отже, політика ціноутворення, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначається найбільш детально ГКУ та Закон України «Про ціни і ціноутворення». Варто відзначити, що українське законодавство про ціни та ціноутворення є цілісною системою взаємодоповнюючих нормативно-правових актів. Предметом регулювання таких нормативно-правових актів є господарські відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при встановленні ними ціни. При цьому, неузгодженість законодавства, яке на сьогодні регулює питання ціноутворення в окремих галузях економіки, призводить до правових колізій і унеможливлює проведення єдиної узгодженої цінової політики в країні.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕИСТИКА ЦІН ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ
2.1. Види цін
У ринковій економіці можуть діяти різні види цін, що обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного і світового ринків.
Так, відповідно до ст. 189 ГКУ суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни [2]. Аналогічна за змістом норма наведена в ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» [5].
Положенням ГКУ визначено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.
При цьому, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах ‒ також за рішенням суб'єкта господарювання (ст. 190 ГКУ).
Натомість державні регульовані ціни, запроваджуються лише Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Зазвичай, державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Поряд з цим. державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції [15, c. 211].
Державні регульовані ціни встановлюються на бланки документів, у тому числі суворого обліку, які використовуються органами виконавчої влади, іншими державними органами для оформлення результатів надання адміністративних послуг (крім власних бланків цих органів), відповідно до закону.
Статтею 191 ГКУ визначено, що державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» [2].
Так, відповідно до ст. 12 вказаного Закону, державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).
Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.
Підставою для зміни рівня державних регульованих цін може здійснюватися є, насамперед зміна умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб’єкта господарювання.
Як вільні, так і регульовані ціни можуть бути оптовими (відпускними), закупівельними і роздрібними.
Оптова ціна ‒ це ціна, за якою одні виробники реалізують свій продукт (товар) іншим господарським суб'єктам, тобто ціна, за якою товари реалізуються у великій кількості всім категоріям споживачів, окрім населення.
Оптова ціна відпускна складає оптову ціну виробника, акцизний збір (підакцизні товари) і податок на додану вартість. За цією ціною продукція реалізується іншим підприємствам, а також підприємствам, які займаються оптовою торгівлею [19, c. 187].
Оптові ціни служать базою для формування роздрібних цін.
Роздрібні ціни ‒ це ціни, за якими товари реалізовуються безпосередньо індивідуальним споживачам (покупцям). Вони містять оптову відпускну ціну виробника і торговельну надбавку (витрати, прибуток і податок на додану вартість торговельної організації).
Поряд з законодавчо закріпленими видами цін, в юридичній літературі існує їх класифікація за територіальним критерієм. Зокрема, це такі види цін:
‒ регіональні (поясні);
‒ національні;
‒ світові.
Регіональні ціни ‒ встановлюються на певних територіях країни.
Національні ціни ‒ це ціни, за якими здійснюється реалізація продукції на національному ринку. Вони формуються структурою національного виробника, витрат на реалізацію продукції та ін. [20, c. 93].
При цьому, особливе місце серед цін посідають світові ціни. їх формування принципово відрізняється від визначення національних цін. Вони поділяються на експортні ціни світових постачальників товарів і послуг та імпортні ціни в країнах їх ввезення. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на базі митної вартості імпортних товарів, валютного курсу, витрат на реалізацію певних товарів усередині країни їх ввезення.
Отже, в умовах ринкової економіки існує багато видів цін. Суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні та державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Кожний вид цін має свою структуру і свої особливості формування. Всі види цін складають єдину систему цін, тісно взаємопов'язаних між собою. Вони обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного і світового ринків.
2.2. Визначення цін у господарських договорах
Укладання господарського договору ‒ це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГКУ господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів [2].
Так, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору [3].
Частиною 2 ст. 180 ГКУ закріплено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода [2].
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму слід застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму грошових коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина третя ст. 180 ГКУ в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов'язків сторін.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними [11].
У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ст. 180 ГКУ).
В свою чергу, відповідно до ст. 632 ЦКУ ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін [3].
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Слід відмітити, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
У випадку коли ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
В умовах суттєвої зміни курсу гривні до основних іноземних валют актуальним є питання чіткого врегулювання порядку коригування ціни договору, якщо договором передбачено еквівалент ціни в іноземній валюті. Згідно із ч. 2 ст. 524 ЦКУ сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, ціна є істотною умовою господарського договору, а відтак, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Важливим є те, що при визначенні еквіваленту в іноземній валюті розрахунки між сторонами мають здійснюватись у національній валюті – гривнях.
РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ (НАГЛЯД) ТА СПОСТЕРЕЖЕННЯ У СФЕРІ ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЦІНОУТВОРЕННЯ
Важливу роль при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання відіграє запобігання порушень у сфері ціноутворення, шляхом здійснення уповноваженими державними органами контролю та нагляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) ‒ це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища [7].
Органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, відповідно до ст. 16 Закону України «Про ціни і ціноутворення» є:
‒ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами;
‒ інші органи, визначені законом [5].
Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.
Функціями уповноважених органів є:
‒ виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
‒ здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;
‒ запобігання порушенням у сфері ціноутворення.
При цьому, вказані уповноважені органи при здійсненні державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, наділені низькою прав, які закріплені у ст. 18 Закону України «Про ціни і ціноутворення». Так, основними повноваженнями уповноважених органів є:
‒ проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов’язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;
‒ одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;
‒ одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб’єктами господарювання на їх вимогу;
‒ робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;
‒ вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
‒ приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
‒ надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
‒ звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін [27, c. 314].
Що стосується державного спостереження у сфері ціноутворення, то воно здійснюється шляхом проведення моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та державних регульованих цін.
Перелік товарів, ціни на які підлягають державному спостереженню у сфері ціноутворення, та порядок його проведення визначаються Кабінетом Міністрів України.
За результатами державного спостереження у сфері ціноутворення визначаються методи впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на товарних ринках.
Статтею 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачені адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету [5].
Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами, яке затверджене Указом Президента України від 30.03.2012
№ 236/2012 центральним орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами є Державна інспекція України з контролю за цінами (Держцінінспекція України) [9].
Держцінінспекція України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Відповідно до вказаного Положення, Держцінінспекція України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами, організаціями, всеукраїнськими об'єднаннями профспілок і всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців.
Держцінінспекція України в межах повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а також доручень Президента України та Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держцінінспекції України [14, c. 374].
Держцінінспекція України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України [25, c. 80].
Отже, державне регулювання цін – невід’ємний компонент господарської системи, оскільки за його рахунок досягається низка надзвичайно важливих цілей, а саме: забезпечується спрямованість форм і методів державного регулювання цін на реалізацію стратегії економічного та соціального розвитку країни; здійснюється запобігання руйнівного впливу цін на економіку; створюються рівні, економічні умови розвитку в ринковому середовищі суб’єктам різних форм власності та організаційно-правових форм функціонування; забезпечується ефективна протидія монопольним тенденціям ціноутворення виробників продукції на окремих ринках; здійснюється збалансування розвитку окремих видів товарних ринків за елементами попиту і пропозиції у процесі зростання їхньої ємності тощо
ВИСНОВКИ
Головною метою цінової політики держави на сучасному етапі є відновлення і розвиток вітчизняного виробництва та його функціонування як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Повернення відтворювальної функції ціни дасть змогу товаровиробникам утворювати додаткові резервні фонди для майбутнього розвитку. Для захисту вітчизняного споживача необхідно буде побудувати таку цінову базу, яка б не враховувала орієнтацію
внутрішнього ринку на світові ціни.
В ході написання роботи було з’ясовано, що правове регулювання ціноутворення здійснюється Законами України «Про ціни і ціноутворення» [5], «Про захист економічної конкуренції» [8], «Про природні монополії» [6] та іншими, а також нормами ЦКУ [3] та ГКУ [2].
Суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
При цьому, ціна є істотною умовою господарського договору, а відтак, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, серед іншого, його ціну .
При написанні роботи було встановлено, що органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами та інші органи, визначені законом
Державне регулювання цін – це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави.
Метою державного регулювання цін в Україні в сучасних умовах господарювання є :
‒ співвідношення між монополією та конкуренцією, яка б не призводила до руйнівних наслідків для економіки;
‒ захист окремих верств населення;
‒ стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення;
‒ запобігання споживання соціально шкідливих товарів.
Для вирішення соціально-економічних проблем країни необхідно розробити цілісну концепцію державної цінової політики та закріпити її на законодавчому рівні – наприклад у вигляді окремого розділу Закону України «Про ціни і ціноутворення». Також доцільним було б до основних напрямів державної цінової політики України додати забезпечення входження до міжнародного ринку товарів, робіт і послуг, що сьогодні досить важливим в контексті розвитку національної економічної системи.
Отже, для нашої держави є вкрай важливим визначення шляхів досягнення стабільної грошової одиниці, оптимального режиму монетарного устрою, які б сприяли ціновій стабільності, економічному зростанню і зайнятості. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу держави з економічної кризи. Особлива роль відводиться саме державному регулюванню цін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. ‒ №30.
Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України, 2003, № 18, № 19-20, № 21-22. ‒ Ст.144.
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV// Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44. ‒ Ст.356.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X// Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до № 51. ‒ Ст.1122.
Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI// Відомості Верховної Ради, 2013, № 19-20. ‒ Ст.190.
Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2000 № 1682-III// Відомості Верховної Ради України, 2000, № 30. ‒ Ст.238.
Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V// ( Відомості Верховної Ради України, 2007, № 29. ‒ Ст.389.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III//Відомості Верховної Ради України, 2001, № 12. ‒ Ст.64.
Питання реалізації державної політики з контролю за цінами: Указ Президента України від 30.03.2012 № 236/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/236/2012.
Барахтян Н.В. Проблеми правового регулювання ціноутворення в Україні/ Часопис Академії адвокатури України – №19. ‒ № 2. ‒2013. – С. 2-7.
Богацька Н.М. Механізм ціноутворення в ринкових умовах / Н.М. Богацька, І.С. Дубовенко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rusnauka.com/15_DNI_2008/Economics/32855.doc.htm.
Борисова В.І. Цивільне право : підручник : у 2 т. Т. 1 / В.І. Борисова, Л.М. Баранова, М.В. Домашенко, І.П. Жигалкін, І.В. Жилінкова. - Х.: Право, 2014. ‒ 655 c.
Господарське право: підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасницька, А.В.Смітюх та ін. ; за ред. О. П. Подцерковного. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Х. : Одісей, 2012. – 640 с.
Господарське право України. Підручник 3-є видання. Вид. «Юрінком Інтер», 2010. – 656 с.
Задихайло Д.В. Господарсько-правове забезпечення економічної політики держави [Текст] : монографія / Д.В. Задихайло. – Х. : Юрайт, 2012. – 456 с.
Мартемьянов В. С. Хозяйственное право : учебник для вузов / Мартемьянов В. С. – М. : БЕК, 1994. –Т. 2. – 388 с.
Марцин В. С. Трансформація функцій ціни в умовах ринкових перетворень [Текст] / В. С. Марцин // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 5 (107). – С. 9-21.
Мілаш В.С. Господарське право. Курс лекцій: У 2 ч. – Ч. 1. – Х.: Право, 2010. – 333 с.
Несинова С.В. Господарське право України. К.: Центр учбової літератури, 2012. – 564 с.
Підприємницьке право: Навчальний посібник/ О.С. Яра, Д.К. Черкашин, Ю.С. Канарик/ За заг ред ..Д.К. Черкашина. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – 334 с.
Подцерковний О.П. (ред.) та ін. Господарське право// X.: Одіссей, 2010. — 640 с.
Подцерковний О.П. Господарське процесуальне право. Підручник. – X.: Одіссей, 2012. ‒ 400 с.
Ребізант Р.С. Аналіз Закону «Про ціни та ціноутворення»// Податкове планування. – 2013. – № 2, 3 лютого. – С.13-15.
Смолин Г.В. Господарське право України: Особлива частина. Навчальний посібник. – Львів. ‒ 2010. – 504 с.
Тетарчук І.В. Цивільне право України. Для підготовки до іспитів. Вид. «Право», – 2012. – 160 с.
Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний / Туган-Барановський М. І. – К. :Наук. думка, 1994. – 262 с.
Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 4-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 600 c.