Ім'я файлу: Зимовий цикл свят.docx
Розширення: docx
Розмір: 175кб.
Дата: 17.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Методичні рекомендації Крок 2 2014 в РЕПОЗитарий.doc
Розширення: docx
Розмір: 175кб.
Дата: 17.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Методичні рекомендації Крок 2 2014 в РЕПОЗитарий.doc
Зимовий цикл свят
В народі говорять: "Зима прийшла і празничків привела". І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.
У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям
Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.
4 грудня - Введення, або "Третя Пречиста"
VvedennyaЧетвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - "Введення", або Третю Пречисту.
У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва (Друга Пречиста) й Успіння Божої Матері (Перша Пречиста), засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» - тим, хто приносить добро чи якесь лихо - на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка - "то вже добра не жди". Недобре також, якщо хтось із із сторонніх приходить в цей день щось позичати.
Початок нового господарського року у введенських повір'ях виступає виразно: до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає: жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев'ятого четверга (після Різдва Христового) не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. З цих самих мотивів, а ще через зневагу від людей, треба й коноплі потерти до Введення.
Вночі проти Введення подекуди дівчата святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум'я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.
Як із іншими великими річними святами, і це свято пов'язувалося з культом померлих: "На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння — «видіння»), що душа бачить своє тіло".
В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: "Третя Пречиста снігом покриває".
Народні прикмети:
Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави.
Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.
Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
Як є на Введення вода, то буде в мисці / вліті молоко.
Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.
Введенські морози ще зими не роблять.
Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.
7 грудня
Сьомого грудня - день великомучениці Катерини, у народі "Катерини", свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.
Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.
Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником і йдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!"
Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина і проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.
Розповідають, що під час такого ворожіння уже в наш час до горщика підбіг щур і почав їсти кашу, аж за вухами лящало. Дівчина як побачила, то зомліла. А весною приїхали в село іноземці з Франції по обміну досвідом господарювання і вирощування цукрового буряка. Дівчина познайомилася з одним із них і незабаром вийшла заміж . Поїхала жити на батьківщину чоловіка і писала батькам, що він дуже добрий. З тих пір у селі знають, що щур – то чоловік-іноземець.
Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.
В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано.
Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягти сорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину.
Народні прикмети:
Катерина по воді, то Різдво по льоді.
Як на Катерини холодно, то буде голодно.
14 грудня - "Наума"
Чотирнадцятого грудня відзначаємо День пророка Наума.
Історія свідчить, що пророк Наум - один з дванадцяти малих пророків, жив у VII столітті до Різдва Христового і родом був з міста Єлкоша, що на півночі Ізраїлю. Він передбачив трагедію міста Ніневії, столиці Ассирійської держави, що була знищена нападами халдеїв, персів і арабів. Існує також версія, що батьківщина пророка – місто, що згадується у Новому Завіті – Капернаум («місто Наума»). Про життя пророка не збереглося жодних достовірних даних, відомо лише те, що він помер у сорокап’ятирічному віці і похований у місті свого народження.
Пророцтво святого пророка Наума сповнилося майже через століття (за іншими даними, приблизно через сімдесят років). Ніневія впала, а люди на загарбаних нею землях отримали свободу та велику радість. У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» - звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери.
Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. З цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали "партачами", звідси і приказка: "Партача й Наум не наведе на ум".
17 грудня - "Варвари"
VarvaryСімнадцятого грудня - день Варвари Великомучениці, або в народі Варвари.
Свята Варвара народилася у місті Іліополі, що у Малій Азії. Мати Варвари рано померла, і мала дитина залишилася на вихованні у батька-язичника. Та дитина замислювалася над християнськими істинами. Дізнавшись про відступницькі нахили своєї доньки, батько віддає свою дитину на розсуд місцевої влади. Зрозумівши непохитність дівчини у її поглядах, влада піддає дівчину жорстоким тортурам. Наступного дня вранці після тривалих катувань Варвара прокинулася без жодної рани на тілі. Розгнівавшись, імператор Максиміліан наказав її батькові вбити дочку мечем. Таким чином, великомучениця Варвара, не зрікшись своїх переконань, загинула від руки колись люблячого батька. Через кілька століть нетлінні останки св. Варвари були перенесені до Візантійського Константинополя.
До України мощі святої Варвари потрапили з доброї руки дружини київського князя Святополка Ізяславовича Варвари. Князь Святополк-Михайло побудував Михайлівський Золотоверхий собор, де і зберігалися мощі св. Варвари більш ніж 800 років. Сьогодні їхнім постійним місцем спочинку є собор св. Володимира у Києві. Для поклоніння мощі святої Варвари з певною періодичністю встановлюються у храмах багатьох міст України.
Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була дуже здібною до вишивання, так що вишила ризи самому Ісусові Христові.
Святкують тільки жінки. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила".
У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й "пірхуни" - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили "пірхуном". Дівчата в цей день заготовляли галузки з вишень і ставили у воду; якщо гілочки зацвітали на Різдво, то це віщувало про швидкий шлюб.
"Варвари" - день повороту на весну. Приповідка каже, що "Варвара ночі урвала, а дня приточила".
На другий день - преподобного Сави, а на третій - Миколая. В Україні в цей час зазвичай випадають великі сніги, починаються люті морози, замерзають ріки. З цього приводу в народних приповідках говориться: "Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!", "Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!", "Варвара заварить, а Микола поставить кола!"
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар - "щоб хліб родив та садовина рясніла!"
За повір'ям, на Варвари починають збиратися в тічки вовки.
18 грудня - "Сави"
Вісімнадцятого грудня - День Преподобного Сави, в народі - Сави, батька зимового Миколи.
Віруючі за християнською традицією вшановували преподобного Саву Освяченого, який у 8 років таємно від батьків пішов у Капподокійський монастир. Там прийняв чернецтво і згодом ніс чернечий подвиг у Палестинській пустелі. Преподобний Сава зцілював молитвами і творив чудеса.
Варвари і Сави називали «миколаїними» святами. На відміну від свята Варвари, наступний день, Сави, вважався здебільшого чоловічим. На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Хто ж не працював, то казали: “Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали”...
Цього дня зазвичай випадають великі сніги, настають морози.
Народна мудрість і спостережливість відтворена в таких приповідках:
Варвара мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить.
Варвара снігом стелить, Сава завірюхою загладжує, а Микола морозом давить.
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.
Сава приїхав на білих санках.
Варвари ночі увірвали, а Сава став день доточувати.
Сави дні прибавили.
Сава мостить, а Микола гвоздить.
Савка бідний, Микола багатий.
Варка, Савка та Миколи до добра не доведуть ніколи.
22 грудня - День святої Анни
Його встановлення пов'язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії - Матері Ісуса Христа. Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Якова, Пресвята Діва Марія народилася в Назареті. Батьками Її були праведні Ганна та її чоловік Йоаким, які прожили разом понад 50 років, але не мали дітей. У розпачі Йоаким подався у пустелю і там 40 днів постився, плакав і молився, щоб Бог подарував йому на щастя дитину. Молилася й Ганна. І незабаром явився їй Архангел Гавриїл і сказав, що зачне вона преблагословенну дочку Марію, через Котру буде дароване спасіння усьому світу.
У давнину в народі свято називали «народинами сонця»: це найкоротший день року.Така назва пов’язана з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно «повертає на літо, а зима на мороз». Існує така приповідка: "У день Анни світловий день додається на горобиний крок".В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці.
За народним віруванням літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни.
За давнини це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу. У день святої Ганни на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли
Цього дня дівчата збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі збори і керувала громадськими справами. На дівочих сходках не існував обряд посвяти, але діяло неписане правило: могла приходити сюди та дівчина, яка вміла вишивати, шити, прясти. Правда, екзамен їй не влаштовували, проте спостерігали, чи не лінується вона, чи володіє секретами рукодільництва. Якщо так, то можна йти на досвітки та вечорниці*.
На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.
З цього дня починали готуватися до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.
На Буковині вважали, що з цього дня починається рік. У цей час, як правило, вже встановлювалась зимова дорога, тому говорили: «На Ганьки сідай в санки», "Анна зиму зрушила".
Дня Ганни стосується ряд спостережень, пов'язаних із бджільництвом: «Починають бджоли мед їсти», «Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись». Пасічники заходили до омшаника, де зберігалися вулики, і зверталися з молитвою до Господа, щоб зачинався білий і жовтий віск і, звичайно, густий мед.
Народні прикмети:
Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз.
Казала Ганна, що надія марна.
Ясне сонце — на Новий рік буде сильний мороз, якщо хмарно, на деревах іній — під Новий рік буде відлига.
Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.
Коли іній вкриває дерева, то це передвісник хорошого врожаю.
Коли йде дощ - вся весна буде дощовою.
Тихий і безвітряний день - на врожай садовини.
_____________________
* Вечорниці — це не тільки форма дозвілля, а й колективна праця, коли дівчата в одній з осель вишивали. Якщо вони залишалися ночувати, а рано — після третіх півнів — прокидалися і знову бралися за роботу, то це вже були досвітки.
25 грудня - "Спиридона Сонцеворота"
Цк свято установлено на честь святого єпископа Триміфунтського Спиридона, який помер близько 348 року. Про його життя відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Всі свої прибутки віддавав на потреби ближніх та чужинців, за що отримав від Бога дар чудотворення: зціляв невиліковно хворих та виганяв бісів. Після смерті дружини його обрали єпископом. В сані святитель так само ревно допомагав людям. За його молитвою засуха змінювалась дощем, а безперервні дощі - вітром, зцілювались хворі, виганялися демони. Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках. По своїй молитві він вернув дитя до життя.
На Спиридона сонце, за народними уявленнями, повертає із зими на літо. День ставав довшим, а ніч коротшою. Про це мовиться в прислів’ях: «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, але таки прибуде дня» або «На Спиридона дня прибуде на макове зерня», бо «Спиридон Сонцеворот небо плечима підтримує — дня добавляє». Похолодання, що звичайно наступало в цей час, виражало прислів’я: «Сонце на літо, зима на мороз»
Від Спиридона до Різдва залишалось 12 днів.
Після цього дня люди визначали річний цикл: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік.
За довголітніми прогнозуваннями 25 грудня найхолодніший день грудня. Пояснюють так: «Сонце переходить на другий бік», «Спиридон перевертає ведмедя в барлозі на другий бік». За легендою, небесне світило в цей день зодягається у святковий червоний жупан і від’їздить до теплих країв, а зима, зрадівши цьому, натягує ведмежу шкуру і волочиться цілу ніч попід вікнами. У ніч на Спиридона можна було почути стукіт у стіни будинку: вважалося, що це стукає зима, піднімаючи господинь топити печі. Мабуть, тому в давнину на честь Сонцеворота дайбожичі цілу ніч палили вогнища, а вдосвіта виходили на околиці сіл і кричали, аби перелякалась “люта зима”. Пізніше молодь на околиці міста «проводила сонце», запалювала солому з вигуками «Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!»
За звичаєм, на Спиридона діти просили сонечко повернутися, і якщо в цей день сонце показувалося і "грало", то на Святки очікувалася хороша погода.
На Спиридона намагалися не працювати, «щоб миші не точили соломи», “бо миші все поїдять, навіть солому”, обкурювали димом оселі: «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». А ще вірили, ніби “будуть нападати на врожай черв’яки”. Ставили також гілки вишень у відро з землею: якщо розів’ються на Різдво, то вродить гарно городина.
Садівники струшували яблуні і промовляли: «День, піднімися догори!» Господині сипали курям зерно правою рукою, щоб раніш починали нестись. Цього дня, за численними спостереженнями, визначали строки весняної сівби.
Починаючи з цього дня, селяни колись різали птицю та кололи кабанів, готуючись до Різдвяних свят.
Народні прикмети:
Якщо на Спиридона зранку буде сонечко, то не поспішай із ранньою сівбою.
Якщо на Спиридона сонячно, то Новий рік буде морозним, ясним, а коли похмуро і на деревах буде іній - похмурим і теплим.
Якщо ніч ясна, то зима буде холодна, а літо жарке; як темна - зима тепла, а літо похмуре.
Новоріччя буде морозним, якщо 25 грудня сонце ясне, променисте; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній - під Новий рік буде хмарно і відлига.
2 січня - День святого Гната
Ц
икл передріздвяних свят в Україні завершує день Ігната, в народі Гната — другого січня.Гнат був учнем апостола і євангеліста Іоанна Богослова, єпископом Антіохії — давньої столиці Сирії. За переказами, його носив малюком сам Господь, але й Ігнатій носив у серці Бога, тому й одержав ім'я Богоносця. Страчений у Римі в 107 р. за проповідь християнської віри. Похований Ігнатій у Дальніх печерах Києво-Печерського монастиря. Був наділений даром зцілення хворих.
Головна ознака цього дня — забій свиней, призначених до різдвяного столу. На Закарпатті існувало прислів'я: «Браття, завтра Ігнаття. Хто має свині, най ріже нині». Тут вірили, що, якщо зарізати свиню в інший час, м'ясо зіпсується.
В українців, як і в інших європейських народів, поодиноко побутували ворожіння за нутрощами свині. Головна мета цих ворожінь — передбачення погоди та врожаю в наступному році. Слід зазначити, що гаруспіція — ворожіння за нутрощами тварин — належить до найдавніших прикмет релігійно-магічного походження.
Цього дня заборонялося прясти та прати. Жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, прибирали і мастили у хаті, чоловіки заготовляли дрова, лагодили сани. Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали зірку та костюми, вчили тексти і пісні.
А дівчата на вечорницях виготовляли хатні прикраси, адже їм належала особлива роль. Виготовляли «голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори та просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась у наших давніх предків із небесним світилом — сонцем.
Робили також «павуків»: нарізали з житніх стебел соломинки, протягуючи через них нитку, і формували з них квадратики і ромби. У центрі «павука» розміщали найбільшу фігурку. З боків до неї долучали менші «павучки». Бокові стебла обмотували різнокольоровим папером. Напередодні Різдва «павуків» підвішували на довгі та міцній волосині з конячого хвоста до центрального сволока хати. Завдяки циркуляції повітря – холодного знадвору та гарячого з печі – великий «павук» разом з підвішеними до нього маленькими «павучками» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори. Однак ця зовнішня схожість не випадкова. Вона відбиває вірування народу про довколишній світ, а від так і символіку про павуків, котрі “приносять вість”. Тобто у такий спосіб ніби оповіщалось про Різдво Христове.
Поряд з «павуками» виготовляли «їжачків». Їх виготовляли з тіста та глини, надаючи їм форму справжнього їжачка. За колючки слугували невеличкі колоски. Фігурки сушили на комині.
На Бойківщині до нашого часу зберігся також звичай прикрашати застільні вікна (що виходять на вулицю). Для цього тонші стебла соломи пронизували у товстіші, так щоб сформувалися різноманітні ромбики, які вставляли між подвійні рами. Такі прикраси створювали особливий святковий настрій передусім увечері, коли через вікно пробивалось із хати світло.
На Покутті робили із соломи різьблені хрестики. Їх чіпляли біля вікон, обіч віконих рам і дверей. Вони використовували роль зберігачів од нечистої сили.
Однак найпопулярнішою традицією українською символікою на різдвяно-новорічні свята був Дідух. Виготовляли його з першого зажинкового снопа. Верхівка вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки обвивали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами. Свою обрядову роль Дідух виконував упродовж різдвяних свят. Основна його роль – символізувати спільного предка – Діда. Одночасно з Дідом покутяни готували й Бабу – на різдвяний вечір вносили до хати оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це був своєрідний атрибут, що засвідчував існування культу предків. Адже вважалося, що добрі душі предків оберігають врожаї від усіляких бід, повеней, граду, бурі, вогню тощо. На їх честь коло Дідуха обов’язково ставили кутю та узвар - коло, яке вважалося поминальною стравою.
Ці високомистецькі витвори створювали у хаті затишок, підносили святковий настрій і були нічим не гіршими за сучасні ялинки.
Як бачимо, клопотів для дівчат на передодні свят було достатньо. Томуй казали з цього приводу: «Гнат покваплює дівчат», нагадуючи, що от-от настане Різдво.