Ім'я файлу: Практична робота..docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 14.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
new_year.doc
rizdvo_hrystove_-_radist_dlya_vsih_lyudey._dary_volhviv._vygotov
діагностична робота з математики 3 клас Письмове додавання і від
Діагностична №4 ЯДС 3 клас Тварини і бланки.docx
діагностична робота списування.docx
МЗСС ЛР3.docx
Фінанси.odt

Кредит 1. Інклюзивна освіта як модель соціального устрою. Міжнародне та національне законодавство.

Тема 1. Визначення понять «інклюзія», «інтеграція», «порушення психофізичного розвитку», «особливі потреби» та ін.

Тема 2. Міжнародна політика і законодавча база інклюзивної освіти. Саламанкська декларація та документи ООН і ЮНЕСКО

Тема 3. Національне законодавство в сфері інклюзивної освіти.

Відповіді:

Тема 1. Визначення понять «інклюзія», «інтеграція», «порушення психофізичного розвитку», «особливі потреби» та ін.

Інклюзія – це процесс постійний пошук ефективніших шляхівзадоволення індивідуальних потреб усіхдітей.

  • це збільшення участі громадян з труднощами у фізичному чи розумовому розвитку в активне життя соціуму.

  • це політика і процес, який дає змогу всім дітям брати участь в усіх програмах.

  • це політика та процес, який передбачає отримання більших можливостей у навчанні та соціальному житті для всіх дітей, включаючи дітей з особливими потребами.

Інтеграція -це одна з форм навчання, при якій учні з особливими освітніми потребами основний час проводять у звичайних класах разом з іншими дітьми і якийсь час – окремо, в умовах особливим чином організованого освітнього процесу, де їм надаються встановлені освітні послуги, медична, психолого-педагогічна та соціальна індивідуалізована допомога.

Діти з особливостями психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами.

Залежно від типу порушення виділяють такі категорії дітей:

  • з порушеннями слуху (нечуючі, зі зниженим слухом);

  • з порушеннями зору (незрячі зі зниженим зором);

  • порушеннями інтелекту;

  • із затримкою психічного розвитку;

  • з мовленнєвими порушеннями;

  • з порушеннями опорно-рухового апарату;

  • зі складною структурою порушень (розумово

  • відсталі, незрячі чи нечуючі; сліпоглухонімі та ін.);

  • емоційно-вольовими порушеннями та діти заутизмом.

Особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка має порушення фізичного чи психічного розвитку, у тому числі особа з інвалідністю або інша особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою розвитку, навчання, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті суспільства.

Закон України «Про освіту»

Тема 2. Міжнародна політика і законодавча база інклюзивної освіти. Саламанкська декларація та документи ООН і ЮНЕСКО

Міжнародна політика і законодавча база інклюзивної освіти

Організація Об'єднаних Націй (ООН) понад півстоліття є визнаним міжнародним законотворцем. Найбільш фундаментальне втілення прав людини на міжнародному рівні - Загальна Декларація ООН про Права людини, ухвалена у 1948 р. Хоча вона і не мала прямого відношення до осіб з обмеженими можливостями здоров'я, проте проголосила рівність прав «всіх людей без винятку».

Значним та дієвим кроком у визначенні прав осіб з обмеженою життєдіяльністю було прийняття 20 грудня 1971 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про права розумово відсталих осіб. Згідно з цією Декларацією розумово відсталі мають ті ж самі права, що й усі інші члени суспільства.

9 грудня 1975р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію про права інвалідів. У ній зазначено, що: «Інваліди, незважаючи на причину, характер і складність їхніх каліцтв або порушень, мають ті ж основні права, що й їхні співгромадяни того ж віку». У цьому нормативно?правовому документі заявлено, що інваліди мають отримувати необхідну підтримку, яка б дала змогу максимально виявити свої можливості й здібності та прискорила процес їхньої інтеграції у суспільство.

Питання міжнародного регулювання прав дітей-інвалідів окреслено в ухваленій у 1989 році Конвенції ООН про права дитини. У 1991 р. Україна приєдналася до країн, що ратифікували цю Конвенцію. Вона ґрунтується на визнанні прав усіх дітей, на пріоритеті загальнолюдських цінностей та гармонійному розвитку особистості, недискримінації дитини-інваліда за будь-якими ознаками.

Шляхи реалізації права рівних можливостей на здобуття освіти неповносправними особами та визнання інтегрованого навчального середовища, тобто звичайних масових шкіл, як пріоритетного, окреслено в «Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів», затверджених 20 грудня 1993 року на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Інноваційна освітня «концепція» щодо навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я була представлена на Всесвітній Конференції з освіти осіб з особливими потребами: доступ та якість, яка проведена за підтримки ЮНЕСКО в Іспанії, в Саламанці 7-10 червня 1994 року. Концептуальні засади щодо здобуття освіти неповносправними викладено в Саламанкській декларації та Рамках дій щодо освіти осіб з особливими потребами, і мали слугувати основою освітньої політики і практичної діяльності 92-х держав-учасниць конференції Саламанська декларація та Рамки дій (1994).

Декларація засвідчила, що упродовж тривалого часу проблеми людей з розумовими та фізичними вадами ускладнювалися обмеженими можливостями суспільства, яке концентрувало основну увагу на недоліках, а не на потенційних можливостях цих осіб.

Інклюзивні школи, як зазначається у документі, мають не лише забезпечити високоякісною освітою всіх дітей, а й сприяти усуненню дискримінаційних установок і настроїв, створювати сприятливу атмосферу у громадах для розвитку інклюзивного суспільства, змінюючи перспективи соціального облаштування.

«Рамки дій щодо освіти осіб з особливими потребами» окреслили інноваційні підходи до здобуття освіти неповносправними, які прийняті світовою спільнотою. Саме ці інноваційні підходи лягли в основу освітнього реформування у більшості розвинених країн світу. Аналітичні матеріали, що були надані багатьма країнами при підготовці Саламанкської декларації та Рамок дій засвідчили, що інтеграція дітей і молоді з особливостями розвитку найкраще відбувається через навчання в інклюзивних школах у місцевих громадах.

В основі інклюзії лежить право людини на освіту, проголошене у Всесвітній декларації прав людини у 1948 році, де зазначається:

  • «Кожен має право на освіту…освіта має бути спрямована на розвиток людської особистості та посилення поваги до прав людини та основних свобод…».

Однаково важливими є положення «Конвенції про права дитини» (ООН, 1989), такі як право дитини не зазнавати дискримінації, зазначене у статті 2 та статті 23. Зокрема, у статті 23 йдеться, що дитина з особливими освітніми потребами повинна мати:

  • «доступ до освіти, виховання, медичного обслуговування, реабілітаційних послуг, професійної підготовки, максимально можливої соціальної інтеграції та індивідуального розвитку, включаючи його чи її культурний та духовний розвиток».

Стаття 29 «Цілі освіти» зазначає, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи,  талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі, освіта повинна сприяти розвитку потенціалу дитини в усіх сферах.

Логічним наслідком цих документів є  те, що всі діти мають право на освіту, яка не дискримінує їх у жодних сферах, таких як етнічні, релігійні, статеві, мовні відмінності, економічне становище, особливі потреби.

Підхід до освіти на основі прав ґрунтується на трьох принципах:

  • Доступнатаобов’язковаосвіти 

  • Рівність, інклюзія та відсутність дискримінації

  • Право на якісну освіту


Рух назустріч інклюзії включає в себе ряд змін на рівні цілого суспільства та малої громади, які супроводжуються розробкою правових норм на міжнародному рівні.

Вперше інклюзія була підтримана Всесвітньою декларацією прав людини  у 1948 р. і знаходить відображення у всіх міжнародних документах у сфері освіти.

Основні міжнародні документи в галузі інклюзивної освіти

Саламанська Декларація, 1994 р.

Містить заклик до урядів всіх країн затвердити на законодавчому рівні принцип інклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо не має виняткових випадків, які унеможливлюють це.

Організація Об`єднаних Націй (ООН)

Ряд керівних документів ООН спрямовано на розгортання та підтримку інклюзивної освіти. Основні заклики ООН :

  • зауважують, що для того, аби втілювати інклюзивну освіту, держави мають застосовувати гнучкі навчальні програми, які можна адаптувати до різних потреб дітей;

  • зосереджують увагу на тому, що необхідно впроваджувати безперервне навчання вчителів та надавати їм всебічну підтримку; 

  • відзначають, що місцеві громади мають формувати ресурси длязабезпечення такої освіти. 



ЮНЕСКО

Зусиллями ЮНЕСКО було організовано кілька Всесвітніх конференцій з питань освіти для людей з особливими освітніми потребами.

Серед найвизначніших – конференція в місті Саламанка (Іспанія), у якій взяли участь 92 уряди та 25 міжнародних організацій (1994 р.). Саламанська декларація містить Заклик до урядів усіх країн затвердити на законодавчому рівні інклюзивну модель освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо немає виняткових випадків, які унеможливлюють це.

Таким чином, було запропоновано, щоб інклюзія стала загальною формою освіти, а спецшколи або спецкласи існували для виняткових ситуацій.

Положення Декларації спонукають уряди до розвитку інклюзивної освіти, а саме: до докладання більших зусиль для розвитку дошкільних стратегій та професійної освіти, забезпечення організації та реалізації програм підготовки педагогів і підвищення їхньої кваліфікації з огляду на принципи інклюзивної освіти. Остання конференція відбулася в Дакарі у 2000 р. 

Тема 3. Національне законодавство в сфері інклюзивної освіти.

Нині питання працевлаштування та зайнятості інвалідів в Україні та світі набувають особливої актуальності у зв'язку із загальною тенденцією проведення політики інтеграції цієї категорії населення у суспільне життя та сферу трудових відносин. Крім того, через високу вартість життя, медичного обслуговування, невеликі розміри пенсій та інших матеріальних виплат вказаній категорії населення доводиться бути соціально активними-шукати роботу та працювати, щоби підвищити рівень і якість свого життя.

В Україні вже створена законодавчо-нормативна база щодо зайнятості та працевлаштування інвалідів, зокрема прийнято Закони України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», діяла «Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 рр.», розроблено проект Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями та психічними захворюваннями на 2007-2011 рр., у рамках якої через п'ять років планується повернення до професійної та суспільної діяльності понад 170 тис. громадян із особливими потребами.

Разом з вибором Україною незалежного та демократичного напряму розвитку суспільства значно посилилася увага до якості й доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами в т.ч. дітей з інвалідністю. Далеко не завжди «права людини з інвалідністю» розглядаються як категорія прав людини. Зазвичай вони ототожнюються з особливими потребами, які є наслідком стану здоров'я. Організація Об'єднаних Націй визначила, що питання інвалідності стосуються сфери прав людини, а не лише питання реабілітації та соціального забезпечення, що і стало вирішальним фактором у міжнародному регулюванні проблем осіб з обмеженими можливостями здоров'я. інклюзивний освіта навчання правовий

Діти-інваліди (такий офіційний термін) згідно з Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» мають загальні права як і інші неповносправні (заборона дискримінації на підставі інвалідності, право на освіту, на реабілітацію, право на Індивідуальну реабілітаційну програму, а також на здобуття професії). Зокрема, в Статті 21. «Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям.

Інклюзія -- процес реалізації права на освіту дітей з особливими потребами, інвалідністю та різнобічного сприяння цьому процесу на рівні класу, школи, родини, громади, держави в цілому.

Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

Законодавче та правове забезпечення інклюзивної освіти в Україні

Основним документом, що гарантує права людини в Україні, є Конституція України. У Конституції ж закріплені і основні механізми захисту прав людини на національному рівні. У статті 53 гарантується право на освіту всім громадянам. В Основному Законі не передбачено жодних винятків чи подвійних тлумачень стосовно дітей з особливими потребами. Разом з положенням про охорону державою сім'ї, материнства й дитинства це дає певні підстави говорити про пріоритет інклюзивної форми навчання порівняно з навчанням у школі-інтернаті.

Діти-інваліди (такий офіційний термін) згідно з Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» мають загальні права як і інші неповносправні (заборона дискримінації на підставі інвалідності, право на освіту, на реабілітацію, право на Індивідуальну реабілітаційну програму, а також на здобуття професії). Зокрема, в Статті 21. «Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.

Закон України «Про освіту» згадує про можливість навчатись екстерном і вдома, але ніяк не згадує про інтегроване навчання. У законі України «Про загальну середню освіту» є згадка про існування дітей з особливими потребами в освітньому полі як «дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах)» без згадки про можливість їх інтеграції. Закон України «Про загальну середню освіту» містить доволі контраверсійне твердження про дітей з особливими потребами. За цим законом зарахування та добір дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах), їх переведення з одного типу таких навчальних закладів до іншого проводиться за висновком відповідних психолого-медико-педагогічних консультацій у порядку, встановленому Міністерством освіти України. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.»

Тобто, з одного боку, держава нібито штовхає дітей в інтернати, бо так правильно з точки зору комісії, а з другого дозволяє вчитись за місцем проживання. Саме положення про індивідуальну форму навчання дозволяє дитині вчитись вдома, але й не забороняє відвідувати окремі або навіть всі заняття в школі за місцем проживання.

Закон України «Про охорону дитинства» у статті 26 «Захист прав дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку» стверджує, що «дискримінація дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям- інвалідам і дітям з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку…». З іншого боку, стаття 27 передбачає, що існують «діти-інваліди та діти з вадами розумового або фізичного розвитку, які не можуть навчатись у загальних навчальних закладах» і тим самим заперечує рівність прав дітей з особливими освітніми потребами на доступ до освіти.

Починаючи з 2000 року, активізація законотворчої діяльності в Україні, стосовно регламентації надання освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров'я, сприяла ухваленню низки законів («Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» 2000 р., «Про охорону дитинства» 2001 р., «Про соціальні послуги» 2003 р., «Про реабілітацію інвалідів в Україні» 2005 р..

Вперше законодавчо визнано (Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні») психолого-педагогічний супровід як необхідну умову успішного інтегрування в соціум дитини з обмеженими можливостями здоров'я, а також необхідність соціального, педагогічного й психологічного патронажу за місцем проживання.

Натомість, Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схвалена Постановою Кабміну України № 1545 від 12.10.2000 p., серед загальних положень містить фразу, що «на зміну ізольованому інтернатному вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання й виховання», а в «напрямках реабілітації» передбачає «перебування дитини- інваліда в дитячому колективі без ізоляції від суспільства (як це відбувається в закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища» та про «поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів і загальноосвітніх шкіл». Тут також задекларовані збереження сім'ї на противагу влаштуванню дитини в інтернат і перевага «інтеграції до учнівського колективу» над домашньою формою навчання.

Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку (Постанова Кабміну України від 5.07.2004 № 848), однією зі своїх цілей бачить «створення передумов для запровадження інтегрованого навчання дітей».

Активна робота проводиться над доопрацюванням основних освітніх законів, зокрема в закон «Про освіту», введено поняття інклюзивного навчального закладу, Кабінетом Міністрів України затверджено «Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах про інклюзивне навчання».

Висновки

В українському законодавстві не передбачені або практично ігноруються більшість рекомендацій Стандартних правил ООН, зокрема:

  • замість поглиблення усвідомлення - явне ігнорування,

  • в охороні здоров'я - явно недостатня профілактика неповносправності,

  • реабілітаційні послуги за місцем проживання - велика рідкість, звичайно треба кудись їхати,

  • щодо освіти - не передбачена освіта дітей з середніми і важкими вадами,

  • не узаконена освіта в загальноосвітній системі,

  • слабе або відсутнє професійне навчання дітей з особливими потребами,

  • доступність середовища передбачена законом, але практично ігнорується,

  • участь громадських організацій у виробленні політики недостатня.

Так само ігнорує міжнародні рекомендації щодо інклюзивної освіти і Доктрина розвитку освіти. В розділі про рівний доступ для дітей з особливими потребами в якості перспектив розвитку на 25 років вперед декларується безкоштовність, рання діагностика, корекція і реабілітація, допомога батькам, а також розвиток закладів спеціальної освіти. [3, С. 3]

Список використаної літератури

1. Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання. Видання доповнене та перероблене: наук.-метод. посіб. / А.А. Колупаєва, Л.О. Савчук, К.: Видавнича група «АТОПОЛ», 2011. - 274 с.

2. І. Луценко, В. Крижанівський, Е. Добин. Відстоювання інтересів дітей з особливими потребами, дітей з інвалідністю на інклюзивну освіту: Тренінговий модуль / За заг. ред. О. Красюкової-Енз, О. Софій, М. Сварника. -- Українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» -- К., 2010. -- 46 с.

3. М. Сварник. Інклюзивна освіта в Україні: попередній аналіз ситуації / Інклюзивна освіта. Збірник матеріалів проекту. - К.: 2013.

4. Інвалідність та суспільство:навчально-методичний посібник. За заг. редакцією Байди Л.Ю., Красюкової - Еннс О.В. / Кол. авторів: Байда Л.Ю., Красюкова - Еннс О.В., Буров С Ю., Азін В.О., Грибальський Я.В., Найда Ю.М. - К., 2012. - 216 с.

5. Основи інклюзивної освіти. Навчально-методичний посібник:/ за заг. ред.. Колупаєвої А.А. - К: «А. С. К.», 2012. - 308 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас