Ім'я файлу: Судова відповіді.docx
Розширення: docx
Розмір: 532кб.
Дата: 04.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
09231844_gostrij_zhivit_pri_krovotechi_v_cher_por_kalij.ppt
Приводи проведення експертизи для осіб чоловічої статі:Розширення: docx
Розмір: 532кб.
Дата: 04.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
09231844_gostrij_zhivit_pri_krovotechi_v_cher_por_kalij.ppt
1) визначення здатності до статевих зносин;
2) визначення здатності до запліднення;
3) визначення статевої зрілості;
4) визначення венеричного захворювання;
5) визначення ознак акту мужолозтва;
6) визначення ознак факту зґвалтування;
7) визначення статевої приналежності.
Особливості проведення експертизи статевої приналежності:
1. Експертиза проводиться судово-медичним експертом за участю ендокринолога, невропатолога, уролога, психіатра.
2. Особливості опитування:
- психічний стан (ким особа сама себе вважає – чоловіком чи жінкою);
- чи є статевий потяг і до якої статі;
- наявність полюцій чи менструацій.
3. Особливості огляду і обстеження:
- загальний розвиток (будова скелета, статура, форма і розміри таза);
- вираженість і ступінь розвитку вторинних статевих ознак (характер росту волосся на голові, обличчі та лобку);
- характер розвитку гортані та тембр голосу;
- можливість отримання сім'яної рідини.
4. Для визначення істинної статі проводять визначення 17-кортикостероїдів в сечі, дослідження статевого хроматину крові.
26. При проведенні експертизи експерт чи лікарська комісія можуть зіткнутися
з різними видами обману з боку особи, яку оглядають щодо стану її
здоров'я. Розрізняють такі види обману: симуляція хвороби, агравація,
дисимуляція, штучні хвороби і калічення членів.
Симуляція хвороб. Симуляція - це показ, видання неіснуючої хвороби.
Симулянти - це здорові люди, які без шкоди для організму різними
способами і прийомами прагнуть відтворити хворобу, її суб'єктивні і
об'єктивні симптоми чи частину і тих, і інших.
Агравація - перебільшення проявів хвороби чи травми, яка є в дійсності.
Агравант завжди хворий чоловік, але переслідує конкретні корисливі цілі.
Дисимуляція - приховування наявної хвороби. Здійснюється з корисливою
метою: при вступі до навчального закладу, при влаштуванні на роботу з
підвищеними вимогами.
Штучні хвороби - різного роду самоушкодження (фізичні і хімічні), які
заподіюються з метою отримання яких-небудь вигод і привілеїв чи
відхилення від несення цивільної чи військової служби. Нерідко вони
набувають тяжкого, тривалого характеру і вимагають лікування.
Калічення членів - навмисне заподіювання самому собі чи за домовленістю
з іншою особою якого-небудь ушкодження з корисливою метою (інсценування
пограбування, при симуляціях замаху на убивство чи самогубство,
симуляція квартирних і сімейних сварок, у застрахованих осіб - для
отримання допомоги, у засуджених і військовозобов'язаних).
При каліченні членів найчастіше страждають верхні і нижні кінцівки від
дії гострої, тупої чи вогнестрільної зброї, низької чи високої
температури.
27. Травма – це порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин, органів, систем органів, що виникають внаслідок дії чинників навколишнього середовища. Класифікація ушкоджень: І. За характером чинників навколишнього середовища: 1) фізичні; 2) біологічні; 3) психічні. 1. Ушкодження фізичними чинниками: а) механічна травма від дії тупих, гострих предметів, знаряддя, вогнепальної зброї, а також усі види механічної асфіксії; б) термічна травма від дії високих і низьких температур; в) електрична травма від дії атмосферної і технічної електрики; г) променева травма від дії іонізуючого випромінювання; д) барометрична травма від змін атмосферного тиску. 2. Ушкодження біологічними чинниками (інфекційними, бактеріальними токсинами) за умов введення їх штучним шляхом, або насильним позбавленням людини їжі та води, внаслідок чого настає розлад здоров’я або смерть 3. Ушкодження психічними чинниками (психічна травма внаслідок страху, переляку, сильного душевного хвилювання). Види механізму дії тупих предметів: 1. Удар – це поштовх, який виникає внаслідок короткочасної дії предмета на тіло людини під прямим або близьким до прямого кутом. Залежно від сили удару виникають: синці, садна, рани, переломи, розриви внутрішніх органів. Від удару з великою силою тупим предметом з переважаючою поверхнею виникають: струс тіла, або його частин, розриви внутрішніх органів, масивні крововиливи в порожнини. 2. Стискання - це коли впродовж деякого часу сили тупих предметів спрямовані назустріч одна одній. Тяжкість травми залежить від маси і площі предмета, яким заподіяна травма. Стискання може спричиняти деформацію частин тіла, ушкодження внутрішніх органів. 3. Розтягування – це вид механізму дії предметів при якому їх сили, що діють на тіло людини, спрямовані в протилежних напрямках. При цьому утворюються: тріщини, надриви шкіри, рвані рани, відриви частин тіла, кінцівок. 4. Тертя виникає в разі ковзання тіла по предмету або під час руху предмета під кутом до ділянки тіла. Під час тертя утворюються садна, неглибокі рани. При тривалому волочінні тіла можуть утворюватись ділянки стирання шкіри. Ушкодження пов'язані із порушенням анатомічної будови: 1. Садно. 2. Синець. 3. Рана. 4. Вивих. 5. Перелом. 6. Розрив. 7. Розчавлення. 8. Розчленування. Ушкодження пов'язані із порушенням фізіологічної функції: 1. Струс головного мозку. 2. Парези. 3. Паралічі. 4. Акустична травма. 5. Акцелеротравма. 6. Реактивні психози.
28. Садно – це поверхневе ушкодження шкіри, яке не проникає через всю її товщу, а порушує тільки цілість епідермісу або епітелію слизової оболонки, іноді сосочковий шар дерми. При загоєнні садна не виникає рубець. Воно має невизначену, неправильну форму, при вимірюванні визначається площа. Термін загоєння саден залежить від їх глибини, розмірів, локалізації, віку і стану здоров’я. Періоди загоєння садна: 1. Гострий період загоєння садна триває приблизно до 12 годин від моменту виникнення. В цей час садно має вид блискучої рожевої вологої поверхні, що злегка западає в порівнянні з навколишньою неушкодженою шкірою. До кінця гострого періоду на поверхні садна починає формуватися тонка кірка з лімфи, а при ушкодженні поверхневих ділянок сосочкового шару з домішками крові. 2. Стаціонарний період загоєння садна триває до 4 діб. У цей період з садном істотних змін не відбувається. Основні зміни пов'язані з відновленням порушеної, унаслідок травматичної дії і набряку, мікроциркуляції в шкірі і належних тканинах. 3. Епітелізація садна триває до 12 діб після травми. Під час епітелізації відбувається регенерація епітелію або епідермісу. Поступово від периферії до центру садна відшаровується кірка і після її відпадання садно переходить до останньої стадії регенерації. 4. Депігментація садна. На місці колишнього садна залишається ділянка депигментированной шкіри, яка у такому вигляді може зберігатися досить тривалий час, іноді до півроку.
29. Синець – це скупчення крові в підшкірножировій клітковині, в порожнинах тіла або між шарами тканин, що виникає в результаті розриву судин і внутрішньої кровотечі. Групи синців: 1. Власне синці, тобто скупчення крові в підшкірножировій клітковині. 2. Гематоми - скупчення крові в порожнинах тіла або між шарами тканин. Гематоми, що формуються в результаті скупчення крові в порожнинах тіла мають специфічні назви, наприклад: субдуральна або епідуральна гематома, гемоперикардіум, гемоперитонеум, гемоторакс. Гематоми можуть формуватися в результаті розшарування тканин з утворенням порожнин, що містять рідку кров і її згортки, а також частинки зруйнованих м'яких тканин. 3. Петехії - крапкові внутрішньошкірні або внутрішньоепітеліальні крововиливи, обумовлені розривами дрібних судин. Петехії спостерігаються як при механічних діях, так і в результаті микроциркуляторних розладів - при механічній асфіксії, при гостро наступаючій смерті. Давність утворення синця можна визначити за зміною його кольору («цвітіння»), що зумовлено перетворенням гемоглобіну: Перші години після виникнення синці мають червоно-багрове забарвлення; Впродовж 1-2 днів синець має синьо-червоне забарвлення внаслідок відновлення гемоглобіну з оксигемоглобіну; На 3-4 день синець має бурувато-зеленуватий колір внаслідок переходу відновленого гемоглобіну у метгемоглобін, який поступово перетворюється в вердогемохромоген; На 5-6 день синець стає жовтого кольору, що зумовлено розпадом вердогемохромогену і заміною його білівердином, який окислюється і переходить у білірубін. Через тиждень синець стає триколірним: жовтий на периферії, зелений у середині і синій в центрі, що зумовлене нерівномірною його товщиною. Як правило, синці зникають через 2 тижні. Крововиливи під кон’юнктиву очей, під слизову оболонку губ, у власне дерму не змінюють кольору внаслідок проникнення через вологі оболонки в кров кисню з навколишнього повітря.
30. Групи ран залежно від виду діючого предмета: 1) рани, які спричинені гострими предметами; 2) рани, які спричинені тупими предметами; 3) вогнепальні рани. Структурні компоненти рани: 1) краї; 2) кінці; 3) стінки; 4) дно; 5) рановий канал. Від дії тупих твердих предметів виникають: 1) забиті; 2) рвані; 3) клаптеві; 4) вкушені. Рани дозволяють визначити давність їх утворення по вираженості процесів регенерації. Регенерація ран відбувається первинним і вторинним натягненням. Більшість ран, заподіяних гострими предметами регенерують первинним натягненням, від дії тупих знарядь і вогнепальної зброї загоюються переважно вторинним натягненням. Забиті рани, після первинної хірургічної обробки можуть регенерувати первинним натягненням, а інфікована різана рана - вторинним. Середні терміни загоєння ран голови складають 7 діб, спини - 8, живота - 10, а кінцівок - до 12 діб. В результаті загоєння ран формується рубець, зовнішній вигляд якого несе інформацію про час, що пройшов після загоєння. Макроскопічно протягом перших 1-2 місяців рубець має рожевий колір, м'який, ніжний. Поступово рубець блідне і грубішає. Надалі встановити давність утворення рубця важко. Мікроскопічне дослідження рубця в початковому періоді дозволяє виявити стоншування епідермісу, відсутність нормальної будови сосочкового шару, сальних і потових залоз. Через 3-6 місяців з'являються ознаки огрубіння - гіаліноз. Через достатньо тривалий час відбувається атрофія рубця, зменшення його розмірів і вираженості, але повністю рубець ніколи не зникає.
31. Переломом називається повне або часткове порушення цілості кістки чи хряща, викликане швидкодіючою значною силою1. Як правило, утворюються при дії на кістку тупого предмета і виникненні внаслідок цього таких видів деформації: згину, здвигу (зрізу), розтягнення, стиснення чи кручення. Будь-яку деформацію можна звести до двох найбільш простих: розтягнення (або стиснення) та зсуву. В більшості випадків переломи кісток формуються при одночасному поєднанні кількох видів деформації. Довгі кістки кінцівок найчастіше ушкоджуються від деформації згину чи крутіння. За законами механіки будь-яке тверде тіло (в тому числі і кістка) починає руйнуватися в тому місці, де відбувається її розтягнення.
Переломи кісток черепа. Місцеві переломи черепа формуються в місці безпосереднього контакту тупого предмета з черепом. Їх властивості багато в чому залежать від виду тупого предмета та його особливостей. За певними ознаками місцевих переломів черепа, їх сукупністю можна нерідко визначити вид травмуючої поверхні тупого предмета.
Переломи довгих кісток кінцівок. Діафізи цих кісток під дією травмуючої сили деформуються відповідно до законів, що характеризують тверді тіла з крихкими властивостями. Найчастіше переломи довгих трубчастих кісток виникають від деформації згину та кручення, рідше – від деформації зсуву (зрізу).
Механізм перелому довгої кістки кінцівки від згину такий. При ударі тупим предметом довга кістка кінцівки (стегнова, гомілкові, плечова, передпліччя) в місці прикладання сили прогинається – виникає локальна деформація (“ударний згин”). При згинанні кістка утворює дугу. На вігнутій її поверхні, яка відповідає місцю прикладання сили, відбувається стиснення кісткових частин, а на протилежній, випуклій поверхні – розтягнення елементів кістки. Оскільки опір твердих тіл, в тому числі трубчастої кістки, відносно до розтягнення менший, ніж відносно до стиснення, то розрив кістки при її згинанні відбувається спочатку на випуклій поверхні дуги. Утворюється своєрідна “біжуча” тріщина, початком якої є розрив кортикального шару кістки на випуклій стороні (на стороні, протилежній місцю удару). Лінія перелому в початковій її частині, як правило, має поперечний або косо-поперечний (відносно до осі діафіза) напрямок. Краї цієї тріщини чіткі, трохи звивисті, майже рівні, поверхня злому дрібнозерниста, прямовисна. Перелом нерідко зяє. Це перша ознака перелому від згину. Переломи ребер бувають місцеві та віддалені.
Місцеві переломи утворюються в місці зовнішньої дії на груди (при ударі тупим предметом). При цьому ребро чи група суміжних ребер у місці прикладання сили прогинається всередину порожнини грудної клітки. Внутрішня пластинка ребра піддається розтягненню, а зовнішня – стисненню. Коли величина розтяжності кістки перевершена, на місці найбільшого прогину ребра відбувається розрив внутрішньої пластинки, виникає перелом. На внутрішній поверхні ребра перелом нерідко зяє, лінія його і краї чіткі, дещо хвилясті, прямовисні. Перелом розташовується поперечно чи косо-поперечно, часто має Y-,Y -, X-, Ж-подібну форму за рахунок того, що від основної лінії перелому біля краю чи країв ребра беруть початок тріщини, які віялоподібно розходяться під кутом, відкритим до зовнішньої пластинки, тобто до місця прикладання сили. Особливо добре помітне гіллясте розгалуження тріщин при розгляданні ребра зверху. Ці тріщини інколи закінчуються в середній частині ребра або поблизу зовнішньої пластинки. Коли сила удару значна, вони доходять до зовнішньої пластинки, утворюючи вільно лежачий кістковий фрагмент у вигляді трикутника, основа якого вказує на місце прикладання сили, а верхівка – на її напрямок.
Віддалені переломи ребер утворюються на значній відстані від місця прикладання до грудей зовнішнього зусилля, що характерно для здавлення грудної клітки. При цьому природний вигин ребра збільшується, зовнішня пластинка його розтягується і ламається першою, внутрішня зазнає стиснення. Особливості перелому зовнішньої пластинки будуть такі самі, як руйнування внутрішньої пластинки при місцевому переломі, а внутрішньої, як при місцевому переломі зовнішньої пластинки. По краях ребра, особливо верхнього, тріщини з основною лінією перелому складають кути, відкриті всередину грудної порожнини.
32. Падіння з висоти або кататравма (від грец. kata – зверху донизу + trauma – поранення). Властивості і тяжкість пошкоджень залежать від висоти падіння, маси тіла, особливостей поверхні, об яку вдаряється тіло, від ділянок тіла, на які прийшовся удар, від того, чи було падіння прямим чи послідовним (ступінчастим) й інших факторів.
Пошкодження, які виникають при падінні з висоти, мають свої особливості, морфологію і характерний механізм їх утворення. Виділяють три варіанти падіння людини:
•падіння на площині або з висоти власного зросту, під час руху людини кроком, при швидкій ходьбі, бігу;
•падіння з кількох метрів і кількох десятків метрів: з вікон будинків, у просвіт сходів, з балконів, багатоповерхових будівель, мостів, з дерев тощо;
•падіння з дуже великої висоти (багатьох десятків і сотень метрів).
Відмінності у пошкодженнях при падінні з різних висот пояснюються прискоренням, якого при цьому набуває тіло людини. При падінні пішохода прискорення досягає 20 км/год, при падінні з висоти 10 м – 40 км/год, з висоти 15-20 м – 60км/год, з висоти близько 30 м – 80 км/ год, з висоти 40 і більше метрів – 100 км/год. Іноді за характерними особливостями ушкоджень на трупі можна визначити приблизну висоту падіння.
Таким чином, характерними загальними ознаками падіння з великої висоти є: невідповідність зовнішніх ушкоджень внутрішнім при значному переважанні останніх (“мішок з кістками”), численні ознаки загального струсу тіла (вогнищеві, плямисті крововиливи у фіксуючий апарат внутрішніх органів, їх зв’язки, ворота, корені; паралельне розташування тріщин, надривів чи розривів паренхіматозних органів), як правило, однобічна локалізація ушкоджень.
33.
1 2 3 4 5 6