Специфіка виховного процесу полягає у своєрідності акцентів у формуванні особистості. У змісті виховання на перший план виступають завдання формування переконань, норм, соціально-значущих відносин, ціннісних установок, мотивів, способів і правил суспільного схвалення поведінки , тобто переважають ціннісно-орієнтаційний, мотиваційний, емоційний і поведінковий акценти. Виховання спирається на реальні міжособистісні соціальні відносини, процеси, явища. Виховання впливає, насамперед, на область почуттів, емоцій і переживань. Величезну роль у виховному процесі відіграє також і особистість вихователя.
Результатом виховання повинна стати вихованість особистості. Вихованість передбачає не просто знання норм поведінки, не дотримання цих норм з метою нагороди чи уникнення покарання, а неможливість порушення норм, що стали внутрішніми регуляторами дій і вчинків.
Функції виховного процесу:
• охорона фізичного і психічного здоров'я вихованців;
• організація різноманітної і різнобічної діяльності учнів;
• використання спілкування з однолітками і дорослими в цілях формування системи ціннісних відносин до навколишнього світу і людям та соціалізації вихованців;
• спеціально організоване формування суспільно цінних моральних, вольових, естетичних і фізичних якостей;
• здійснення превентивного (попереджувального) дії для корекції і подолання девіантної
(відхиляючої) поведінки.
Етапи засвоєння вихованцем певних форм поведінки:
• передача знань про норми і правила поведінки;
• формування переконань і відносин;
• формування почуттів;
• формування поведінки і загальної спрямованості особистості.
34. Особливості виховного процесу, діалектика процесу виховання.
Для виховного процесу характерні:
• цілеспрямованість (чим зрозуміліше мета, тим ефективніше результат);
• єдність мети (показник співпраці між вихователями і виховуваними);
• тривалість (результати не відчуваються відразу, як в процесі навчання);
• багатофакторность (особистість піддається величезній кількості впливів, як позитивних, так і негативних. В процесі виховання повинна відбуватися їх коригування. Якщо впливу сторін на особистість збігаються, то результат виховання більш ефективний.);
• рухливість (вихованець піддається цілеспрямованим і стихійним впливам);
• безперервність (ніякі одноразові, навіть яскраві заходи не замінять ретельної, копіткої, систематичної виховної роботи);
• комплексність (єдність цілей, завдань, змісту, форм і методів виховання);
• варіативність (виховувані відрізняються індивідуальними особливостями, соціальним досвідом. Це слід враховувати в процесі виховання, так як навіть при однаковому впливі можливий різний виховний ефект);
• двосторонність (співпраця вихователів і виховуваних);
• суперечливість (протиріччя розглядають як рушійну силу виховання).
Процес виховання є діалектичним. Це виражається в його безперервному розвитку, динамічності, рухливості, мінливості. Діалектика виховного процесу розкривається в його протиріччях: внутрішніх
і зовнішніх.
Зовнішні суперечності:
1. Суперечність між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня (розходження між суспільними нормами і вчинками).
2. Суперечність між реальними даними особистості і вимогами суспільства до його поведінки і діяльності (немає певних даних – а суспільство вимагає).
3. Суперечність між позицією вихованця в колективі і його прагненням до самостійності
(самоутвердження повинно бути у праці, самоосвіті, спорті, а не у негативних справах).
4. - між впливами сім’ї, школи, громадськості, вулиці, ЗМІ.
5. - між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення.
6. - між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі.
Внутрішні суперечності.
1. – між бажанням учня і його можливостями (пообіцяв – не виконав, взявся за справу – не закінчив).
2. – між потребами і способами їх задоволення (якщо потреба задовольняється, то суперечність зникає, а якщо потреба задовольняється не зразу і не повністю, виникають нові суперечності, які викликають напругу).
3. – між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.
Суперечності повинні розв’язуватись, тоді особа піднімається у своєму розвитку, набуває нових якостей, готова вирішувати нові, складніші завдання.
35. Система і структура виховних завдань на різних вікових етапах
розвитку особистості.
Дошкільний вік
Завдання виховання дитини в сім'ї, дошкільних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція безперервної системи національного виховання, яка передбачає:
1. Забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує корекції здоров'я; здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини;
2. Розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; оволодіння рідною мовою, прищеплення навичок культури спілкування;
3. Започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків,
Батьківщини, людей праці;
4. Прилучення дітей до культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;
5. Соціалізацію особистості дитини, яка полягає в організації спілкування як особливого виду діяльності, що дає дитині змогу пізнавати дійсність, світ людських взаємин і саму себе не лише вербально, а й у процесі обміну емоціями й почуттями;
6. Інтеграцію родинного і суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду;
7. Психологічну підготовку дітей до навчання у школі, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.
8. Створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального);
9. Опанування дошкільником навичками практичного життя;
Молодший шкільний вік
У цілому молодші школярі відзначаються позитивною спрямованістю інтересів і настановлень і є дуже сприятливим об'єктом формування позитивних установок і звичок поведінки, але їх моральні погляди ще не стали переконаннями, не мають достатньо узагальненого характеру. В одних конкретних випадках вони прокладають собі шлях у свідомості дитини, а у інших не отримують свідомого застосування. Молодший школяр не завжди чітко розуміє моральний принцип, згідно з яким треба діяти, проте сформовані у попередні роки моральні уявлення підказують йому, що є добрим, а що поганим, і тому, роблячи щось недозволене, він часто переживає сором, каяття або страх.
Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, можна сформулювати основні завдання виховної роботи з ними.
1. Виховувати в учнів гуманні риси особистості шляхом формування миролюбних уявлень, поглядів і особливо звичок поведінки.
2. Розвивати у дітей всебічні пізнавальні інтереси і таким шляхом сприяти збагаченню їхніх духовних потреб.
3. Формувати риси дисциплінованості, зібраності і ретельності, що допоможе учням надбати навички ефективної навчальної праці.
4. Допомагати кожному учневі знайти власну сферу самоствердження в учнівській групі.
Підлітковий вік
Психологія підлітків являє собою досить складне і суперечливе утворення. З одного боку, зростають
інтелектуальні можливості, життєвий досвід, формується моральний світогляд, що ґрунтується на позитивних переконаннях. З іншого боку, суперечності зростання, недоліки педагогічної культури батьків і педагогів зумовлюють появу «афекту неадекватності», який, використовуючи «товариський кодекс», призводить до хибної орієнтації на позицію сили. Це стосується не всіх, але досить значної частини підлітків, здебільшого — хлопців. Звичайно, вікова дратівливість і неврівноваженість з часом проходить, але агресивні переконання і настановлення є тими цеглинами, з яких будується моральний світогляд навіть багатьох дорослих людей.
Отже, завдання виховної роботи з підлітками можна сформулювати таким чином.
1. Формування гуманного морального світогляду, тобто переконань у цінності миролюбності, доброзичливості, поступливості, ввічливості, подолання орієнтації на позицію сили.
2. Розвиток сучасного політичного і наукового світогляду вихованців, потреби в знаннях, уяви про сучасні професії, потреб в естетичному розвитку і фізичному вдосконаленні.
3. Згуртування колективу навколо цікавої і корисної діяльності, можливо ширший розвиток у цій діяльності стосунків відповідальної залежності і попередження укорінювання хибного варіанту
«товариського кодексу».
4. Попередження «афекту неадекватності» шляхом допомоги у корисному самоствердженні кожного учня.
Юнацький вік
Попередження педагогічних конфліктів стає однією з найважливіших умов плідної виховної ситуації в старших класах. Досвід показує, що не всі педагоги здатні успішно працювати з старшокласниками. Педагоги інтелектуального типу, в принципі, мають найбільші шанси на успіх, бо інтелект і ерудиція викликають безумовну повагу учнів. Педагоги інших типів також можуть користуватись авторитетом у старшокласників, якщо вони добре володіють предметом, мають високий рівень загальної культури і враховують специфіку юнацького віку.
Виходячи з вікових особливостей старшокласників, можна висунути такі основні завдання виховної роботи з ними:
1. Допомога у формуванні світогляду і життєвої позиції, орієнтованої на чесність, працьовитість, самостійність, миролюбність, поступливість.
2. Підготовка до майбутнього вибору професії і сімейного життя, виконання громадських обов'язків.
3. Продовження формування орієнтації на гуманну поведінку через усвідомлення мотивів власних вчинків і уникнення неконструктивного психологічного захисту.
36. Принципи виховання. Характеристика принципів виховання.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах:
1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.
2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності.
Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі.
3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії.
Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь -яких негативних впливів, готовність боротися з ними.
4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна риса.
5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової
інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.
6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.
Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі.
7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. А, як відомо, виховання творчої особистості можливе за існування умов для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи та самодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх участь у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів.
8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Саме у цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Повага до учня втілюється у шануванні його особистої гідності
(педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують), врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання і способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок.
9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не зачіпають внутрішніх сторін особистості вихованця, а тому є малоефективними. Результати виховного процесу залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів.
10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності.
11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.
37. Поняття про методи виховання та їх класифікація. Вибір виховних
методів.
Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.
А) Методи формування свідомості (методи преконань). Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.
Бесіда - це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо.
Лекція - виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований навколо фундаментальних засад науки.
Диспут - це усний публічний спір при обговоренні наукових, політичних, моральних та інших проблем з метою пошуків істини.
Метод прикладу - це метод впливу на споглядання, почуття і поведінку вихованців вражаючим чином, здатним надати допомогу в досягненні педагогічних цілей.
Б) Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки (методи вправ).
Передбачають організацію діяльності студентів та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення.
Педагогічна вимога - це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його негативні дії або вчинки. Вимога впливає на свідомість студента, активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.
Вправляння полягає у створенні умов для формування і закріплення позитивних форм поведінки особистості.
Привчання грунтується на вимозі виконати певні дії. Йдеться насамперед про режим життя і діяльності молодої людини.
Доручення - вправляння людини в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи колектив дає учню завдання, виконання якого потребує дій або вчинків.
В) Методи стимулювання діяльності й поведінки (методи оцінки і самооцінки). У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них — гра, змагання, заохочення і покарання.
Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.
Покарання — осуд недостойних дій та вчинків (без приниження гідності) з метою їх припинення, запобігання у майбутньому.
Г) Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу. Їхнє завдання — з'ясувати результативність конкретних виховних заходів, виховної роботи в колективі загалом. До них належать педагогічне спостереження, етична бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів діяльності учнів/студентів тощо.
Під
1 2 3 4 5 6 7 8