1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: Питання-відповіді заг.пед.(1).pdf
Розширення: pdf
Розмір: 884кб.
Дата: 02.12.2021
скачати
22. Зміст навчального процесу.
Навчальний процес як організаційна форма існування суспільних явищ має власну структуру і складається з певних елементів.
Модель навчального процесу — це еталонне уявлення про навчання учнів, його конструювання в умовах конкретних освітньо-виховних закладів. Вона визначає цілі, основи організації та проведення навчального процесу.
Основними її складовими мають бути:
-цільовий;
-стимулювально-мотиваційний;

-змістовий;
-процесуальний;
-контрольно-регулювальний;
-оцінково-результативний;
-суб'єкт-суб'єктний компоненти.
Особистісну спрямованість цій моделі надають гуманізація, гуманітаризація і демократизація названих складових, а щодо процесуального компонента — формування суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогом і учнем.
Структура навчального процесу, по-перше, вказує на те, що навчання має двосторонній характер і зумовлює необхідність тісної взаємодії суб'єкта викладання і суб'єкта учіння на всіх етапах навчальної роботи, починаючи з постановки її мети та завдань і завершуючи перевіркою та оцінкою її результатів. «Вилучення» учнів на будь-якому етапі навчання призводить до припинення процесу їх навчально-пізнавальної діяльності. По-друге, дає педагогам чітке уявлення про його основні ланки. По-третє, дає педагогові чітке уявлення про динамізм і перманентність навчального процесу.
Учіння вимагає повного "розпредмечування знань" або компактного "відтворення" тих мисленнєвих і практичних операцій і дій, які колись здійснювалися в процесі наукового дослідження (пізнання) явищ або предметів. Процес цей має три взаємопов'язані стадії (етапи):
- На першій стадії відбувається сприймання, осмислення і запам'ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань.
- На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ.
- На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок.
23. Сучасні погляди щодо процесу навчання.
Основні вимоги до сучасного процесу навчання:
Дидактичні вимоги:
 Раціональне використання кожної хвилини уроку;
 Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;
 Використання активних методів навчання;
 Зв’язок з раніше вивченим матеріалом, набутим учнем;
 Формування умінь учнів самостійно здобувати знання й застосовувати їх практично;
 Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу;
 Створення умов для успішного навчання учнів;
 Чітке формулювання освітніх завдань загалом і складових елементів, їх зв’язок з розвиваючими і виховними завданнями;
 Вибір форм організації, які забезпечують максимальну самостійність учнів у навчанні;
 Реалізація на уроках всіх дидактичних принципів;
 Організоване закінчення уроку;
 Здійснення міжпредметних зв’язків.
Психологічні вимоги:
 Урахування психологічних особливостей кожного учня;
 Нормальний психологічний стан і позитивний емоційний настрій учителя та учнів;
 Вимогливість і доброзичливість учителя до учнів;
 Педагогічна етика і психологічний такт.

Гігієнічні вимоги:
 Дотримання температурного режиму;
 Нормативність освітлення класного приміщення;
 Провітрювання;
 Відповідність шкільних меблів вимогам нормативів;
 Чергування видів навчальної роботи;
 Запобігання перевантаженню, стомлюваності учнів, для чого на уроці проводиться релаксація.
Реорганізація змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ:
1. Українознавча спрямованість. Передбачає забезпечення вивчення української мови, літератури, історії та географії України тощо, використання українознавчого аспекту в інших навчальних дисциплінах;
2. Осучасненість змісту освіти. Така особливість змісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, цілеспрямованому використанню її потенціалу як для самореалізації в професійному й особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;
3. Спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації. Це знизить питому вагу готової інформації, змінить співвідношення між структурними елементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистого досвіду творчої діяльності;
4. Підвищена увага до вивчення математики. Забезпечується як екстенсивним шляхом
(збільшення навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним (структурна перебудова програм курсу з використанням нових наукових досягнень, гнучкість, відкритість, варіативність програм);
5. Поглиблене вивчення іноземних мов. Вивчення іноземної мови вважається засобом підвищення конкурентної здатності особистості на ринку праці, засобом активізації міжкультурного спілкування та співробітництва;
6. Підвищення уваги до екологічної освіти. Передбачає формування в учнів навичок осмислення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище як у локальному, так і в глобальному вимірах, застосування їх у повсякденному житті;
7. Включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем. Сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи;
8. Поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій.
Передбачає залучення до освітнього процесу знань з галузі інформатики, використання комп'ютерно- орієнтованих засобів і методів навчання.
24. Принципи навчання. Співвідношення принципів і правил навчання.
Принципи навчання – система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учіння і розвитку особистості. Принципи визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей.
Основне в принципах – це вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів. Результативне навчання є наслідком творчої реалізації вчителем вимог, які органічно витікають із самої сутності дидактичних принципів.
Принцип цілеспрямованості навчання. Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу
Принцип науковості. Передбачає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій.
Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.
Принцип систематичності. Передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому об’ємі і забезпечує економію часу.
Принцип послідовності. Передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.
Принцип доступності. Передбачає підбір методів і засобів навчання, відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів без інтелектуальних та фізичних перевантажень учнів. Але цей принцип не означає, що зміст навчального матеріалу повинен бути спрощеним, елементарним. Навчальні завдання повинні перевищувати рівень пізнавальних можливостей учнів,
спонукати їх до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. За цієї умови навчання буде «вести за собою розвиток».
Принцип свідомості. Принцип, що передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання.
Принцип активності. Вимагає діяльного ставлення учнів до об’єктів, які вивчаються.
Принцип міцності. Вимагає запам’ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченим раніше.
Принцип ґрунтовності. Передбачає точність, доказовість і повноту знань.
Принцип наочності. Принцип, суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.
Принцип емоційності. Передбачає формування в учнів інтересу до знань.
Принцип індивідуального підходу у навчанні вимагає:
– ураховувати рівень розумового розвитку учня;
– здійснювати аналіз досвіду учнів;
– вивчати мотиви учіння школярів;
– надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;
– ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;
– ураховувати рівень вольового розвитку учня;
– об’єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості.
Принцип зв’язку теорії з практикою передбачає:
– показувати зв’язок розвитку науки і практичних потреб особистості;
– використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;
– використовувати зв’язок школи і виробництва;
– доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;
– поєднувати розумову діяльність з практичною;
– розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;
– використовувати зв’язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.
Співвідношення принципів та правил
1. Принципи навчання - це вихідні правила і закономірності, які вказують на шляху організації пізнавальної діяльності учнів.
2. Під принципами дидактики слід розуміти вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи у відповідності з метою виховання і навчання.
3. Принципи навчання висловлюють загальні закономірності та методи викладацької роботи вчителя відповідно до потреб суспільно-економічної формації.
1. Правила конкретизують принцип. Принцип носить характер загальної закономірності; правило, витікаючи з принципу навчання, відображає дії, використовувані в певної педагогічної ситуації. Правило вказує вчителю, як слід у практичній роботі реалізувати дидактичний принцип.
2. Правило є вираженням загальної закономірності. Дидактичний принцип підпорядкований правилу і випливає з правила.
3. Правило, на відміну від принципу, має суб'єктивний характер. Учитель в кожному окремому випадку формулює правило, виходячи зі своїх суб'єктивних суджень. Принцип всього-навсього є продовженням правила.
25. Сутність понять «метод» і «прийом».
Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.
Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.
В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів. Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів.

Окрім основного визначення в літературі зустрічаються й інші визначення методів навчання:
• Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу.
• Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій, за допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес засвоєння знань.
• Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться.
• Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів.
• Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій.
• Метод – це спосіб співробітництва вчителя й учнів.
• Метод – спосіб роботи вчителя й учнів, за допомогою якого досягається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їх пізнавальних здібностей.
У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом – це елемент методу. Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об’єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод є способом діяльності, що охоплює весь шлях її протікання, то прийом – це окремий крок, дія в реалізації методу. Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) – виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін., а також прийоми навчальної роботи – розв’язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми є однаковими в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важливою є послідовність їх застосування. Одні
і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навчання, але в поєднанні з іншими прийомами вони утворюють зовсім інший метод навчання.
Наприклад, прийом запам’ятовування має місце як в репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання. Але, якщо в першій групі методів він домінує, то в другій – є допоміжним, бо сприяє запам’ятовуванню основних результатів проблемних міркувань. Окрім цього слід пам’ятати, що метод може стати прийомом, а прийом – методом. Коли прийом починає виконувати основне навчальне навантаження (допомагає розкрити суть того чи іншого питання), він стає методом. Наприклад, корегування відповідей учнів (як прийом) під час проведення бесіди може трансформуватися у дискусійну площину. За такої умови цей прийом може стати самостійним методом навчання (дискусія). Важливо підкреслити, що діалектика переходу методу в прийом чи навпаки обумовлена логікою процесу навчання, наявністю суперечливих аспектів між метою і засобами її досягнення, різними елементами пізнавальної діяльності.
26. Методи
організації
навчально-пізнавальної
діяльності
та
їх
класифікація.
Метод навчання - спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Складовим елементом методу навчання є прийом навчання.
Прийом навчання - деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття "метод".
Сучасний дослідник педагогіки Ю. Бабанський виокремлює три великі групи методів навчання (кожна
передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:
а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;
в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.
Ця класифікація недосконала, оскільки в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.
Словесні методи навчання: головними елементами цих методів є слово, усна розповідь учителя. До них належать пояснення, інструктаж, розповідь, лекція, бесіда, самостійна робота з підручником.
Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення. їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує небезпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними. Наочні методи навчання: особливість цих методів навчання полягає у використанні зображень об'єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
Практичні методи навчання: передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. До них належать вправи, а також лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи.
У дидактиці існують такі класифікації методів навчання:
а) за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С.
Петровський, Е. Талант);
б) за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); в) за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер); г) на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань: індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний, синтетичний, порівняння, узагальнення, конкретизації і виділення головного.
27. Вибір методів навчання.
Методи навчання необхідні, щоб той, хто навчається, опанував зміст, навчився виконувати предметні дії, активно оперувати способами пізнання і творчо працювати.
У педагогіці існують певні підходи до вибору методів навчання залежно від різного поєднання конкретних обставин і умов перебігу навчального процесу. Вибір методів залежить від: загальних цілей освіти і розвитку особистості; цілей, завдань і змісту навчального матеріалу кожного уроку; особливостей змісту і методів відповідної науки, того предмета і тієї теми, що вивчається; особливостей методики викладання конкретної навчальної дисципліни; часу, відведеного на вивчення того чи того матеріалу; вікових особливостей суб’єктів навчання; рівня підготовленості
(освіта, розвиток); матеріального оснащення навчального закладу, зокрема навчального обладнання, наочних посібників, технічних засобів; можливостей і особливостей педагога, рівня його теоретичної й практичної підготовки, особистісних якостей, педагогічної майстерності1. Ефективність методів, безперечно, залежить не лише від самих методів. Вирішальне значення має педагогічна майстерність учителя.
Відомо, що використання методів навчання є творчим процесом. Водночас творчість полягає не в тому, щоб кожен педагог зміг придумати нові методи. Це важко і проблематично. Нові методи виникають не так часто. Творчість і педагогічна майстерність полягають насамперед у майстерному вмінні педагога застосовувати наявні методи. Скажімо такий метод, як лекція може бути застосований у десятках варіантів, адже кожен педагог може внести і вносить у лекцію ті елементи, які властиві лише його стилю викладання.

1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас