Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc
101. Поняття та ознаки громадянського суспільства.
Громадянське суспільство – це сукупність сформованих на добровільних засадах громадських об’єднань (інституцій), які діють на засадах самоврядування і за посередництвом яких індивіди реалізують належні їм невід’ємні права і свободи.
Ознаки:
Є однією з характеристик суспільства та відображає певну стадію його розвитку. Не будь-яке суспільство можна охарактеризувати як громадянське, а тільки те, що має певні якісні риси, які відрізняють його від інших типів суспільств.
громадянським стає лише суспільство , в якому особа визнається вищою соціальною цінністю, а її права і свободи – рівними та невід’ємними з позиції пріоритету громадянського суспільства. Ніякі інші цінності (політичні, релігійні, ідеологічні тощо) не можуть переважати над такими базовими загальнолюдськими цінностями, як життя, здоров’я, честь, гість, свобода, права людини і громадянина.
Існування громадянського суспільства, його інститутів обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей. Ці потреби можуть бути поділені на декілька груп: фізичні потреби, що забезпечують існування людини як біологічної істоти. До них належать потреби особи в чистому повітрі, їжі та воді, житлі та одязі. Економічні потреби, що забезпечують одержання благ, яких особа не має. До них входять потреби у праці, власності, обміні економічними благами тощо. Соціальні потреби - що забезпечують соціокультурний розвиток індивіда. До них належать потреби в інформації, спілкуванні, духовному та культурному розвитку тощо. Політичні потреби, що забезпечують реалізацію політичних поглядів та ідей у загальносоціальну практику. До них входять потреби у певних політичних змінах і реформах, захисті своїх прав і свобод, владі і управлінні суспільними процесами тощо.
Громадянське суспільство є сферою реалізації потреб і інтересів, утілених у правах і свободах людини, поза безпосереднього впливу з боку держави. Обмеження втручання державного апарату у відносини громадянського суспільства. Держава бере участь у встановлені загальних правових меж функціонування громадянського суспільства, здійснює відносно нього функцію контролю за додержанням норм права і не може в інший спосіб вмішуватися у діяльність інститутів громадянського суспільства.
Громадянське суспільство виступає соціальним підґрунтям формування правової держави. Громадянське суспільство є чинником, а реформування держави та набуття нею ознак правової – наслідком певних змін.
Громадянське суспільство та його інститути функціонують на основі принципів самоорганізації і самоврядування. Це означає, що громадяни самостійно і добровільно, на основі власних потреб та інтересів визначають необхідність об’єднання в певну організацію, встановлюють мету, способи та напрямки її діяльності, керують її справами. Приймають рішення про її розпуск.
Громадянське суспільство як соціальне явище складається із інститутів – громадянських (недержавних) об’єднань.
Діяльність громадянського суспільства регулюється за допомогою різноманітних соціальних, передусім правових норм.
102. Інститути громадянського суспільства
До інститутів громадянського суспільства належать тільки недержавні обєднання, тобто ті що утворені приватними особами або їх організаціями. До структури громадянського суспільства належать: громадські організації (спортивні, культурні, національні та ін.) релігійні організації, благодійні організації, професійні спілки, комерційні організації ( підприємства, господарські товариства, банки та ін.), політичні партії.
За метою створення всі об’єднання класифікуються:
Прибуткові ( ставлять за мету заробляння коштів, н-д, одержання прибутку від комерційної діяльності);
Неприбуткові ( ставлять за мету досягнення інших суспільних цілей, до них належать громадські організації, профспілки, благодійні та релігійні організації тощо. Вони в свою чергу поділяються на політичні організації. Що ставлять за мету участь у політичній діяльності, одержання та реалізацію державної влади, та неполітичні, які не мають такої політичної мети)
Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Офіційне визнання об’єднань громадян з боку держави є обов’язковим і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи та можуть вступати у цивільно-правові відносини. Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих обєднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:
Зміна шляхом насильства – конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;
Підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на корсить іноземних держав;
Пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;
Розпалювання національної та релігійної ворожнечі;
Створення незаконних воєнізованих формувань;
Обмеження загальновизнаних прав людини.
Обєднання громадян повинні створюватися і діяти на основі певних принципів: добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності.
Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.
Релігійні організації в Україні – релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Створ. За ознакою ставлення до релігії. Релігійні організації не виконують державних функцій, не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають їм фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади не ведуть агітації або фінансування виборчих компаній кандидатів до цих органів.
103. Політична система суспільства. Держава в політичній системі суспільства.
Політична система (у широкому розумінні) – цілісна, впорядкована сукупність політ інститутів, політ ролей, відносно, процесів, принципів політ організацій суспільства, підпорядк і настановам політ режиму конкретного суспільства.
Елементами політичної системи ( у широкому значенні) є:
Суб’єкти політики (людина та соціальні групи)
Політичні інститути (держава, політ партії)
Політична діяльність та відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи.
Політичні норми, за допомогою яких регул політик відносини в суспільстві.
Політична культура та свідомість, які відображають ідеологічні та психологічні ставлення до політики. Однак інституційна складова політичної системи – політичні організації становлять для юристів і державознавців найбільший науковий інтерес і являють собою головний предмет дослідження.
Політична система (у вузькому) (політична організація) – взяті разом держава як інститут управління та інші політичні організації, що беруть участь у формуванні та здійснені політичної влади.
Елементи ( у вузькому значенні)
Державу у її інституціональному аспекті як систему органів здійснення державної влади та управління в загальнонаціональному вимірі.
Політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах та діяльності представницьких органів влади.
Головною ознакою партії, за якою вона відрізняється від усіх інших громадянських організацій, є її політична мета. Саме вона виступає критерієм відбору елементів політичної системи суспільства. Так, історія констатує, що часто різні неполітичні за цілями утворення організації втягуються в політичну боротьбу, але це свідчить про політичну неструктурованість суспільства, його нерозвинутість, оскільки соціальна спеціалізація є загальним законом розвитку людства. Чим вищий розвиток соціальної системи, тим більше в ньому розвинута спеціалізація всіх його складників. У деяких країнах на конституційному рівні закріплено заборону всім суб’єктам, крім партій, здійснювати політичну діяльність. У правові. Демократичній державі політичні інтереси, які, безперечно, є в кожного суб’єкта громадянського суспільства, мають відбивати спеціально створені з цією метою інститути – політичні партії. Держава виступає єдиною організацією, яка спроможна реалізувати певні загальнонаціональні перетворення та підтримувати суспільний правопорядок.
104. Політичні партії і держава: правові засади взаємодії.
Головними елементами політичної системи громадянського суспільства є держава і політичні партії. Саме на основі взаємодії цих інститутів формується той чи іншій конкретно-історичний тип політичної системи. Держава виступає єдиною організацією, яка спроможна реалізувати певні загальнонаціональні перетворення та підтримку суспільства, правопорядок «етатизм» - всебічна опіка суспільства з боку держави. У розвинутому громадянському суспільстві напрямки та цілі загальнонаціональних перетворень має визначати само суспільство через систему власних політичних інститутів. Вплив демократичної правової держави обмежується: встановленням законодавчих меж їх діяльності та контролем за їх додержанням. Політичні партії – інший основний інститут політичної системи – формувалися та доводили свою необхідність для суспільства значно складніше. З одного боку, є організацією політичною і входить до класифікаційної групи політичної системи разом із державою, а з другого – є організацією громадською і входить до класифікаційної групи недержавних об’єднань (громадянського суспільства). Політичні партії як політичні організації відрізняються від держави: якщо держава завжди – єдина, то політичних партій може існувати невизначена множинність; - політична партія на відміну від держави не може бути суб’єктом державної влади; - політична партія не може виступати представником усього суспільства, політична партія об’єднує громадян на засадах членства, а не громадянства (підданства); влада політичної партії – не має права застосовувати примус – політична партія приймає корпоративні норми, які не можуть суперечити законодавству.
Функції:
Представництво інтересів певних соціальних груп населення;
Розробка напрямків політичного курсу розвитку країни;
Підготовка кадрів для політичної діяльності;
Виборча функція.
Для реалізації політичної програми партії потрібна державна влада, яку вона може одержати тільки перемігши на виборах. Якщо партія перемогла на виборах, вона формує відповідні органи державної влади зі своїх прибічників, - ідеологічна та виховна функції включають формування громадської думки, забезпечення інформацією громадян про можливі варіанти розвитку країни, певні партії, їх програми та кандидатів. Комунікативна функція та розв’язання конфліктів політичним шляхом. Політичні партії виступають невід’ємним елементом сучасної демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав і свобод людини і громадянина, насамперед гарантій політичної свободи. У громадянському внаслідок взаємодії держави і політичних партій формується система політичного правління.
Політична партія – інститут громадянського суспільства, покликаний визначати політичні шляхи та напрямки його розвитку, реалізовувати їх через вибори до представницьких органів влади та діяльність в їх складі або контролювати їх у разі перебування в опозиції.
105. Демократична держава. Демократія як форма реалізації народовладдя.
Демократія – це форма такої держави, яка застосована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю.
Системотворчою, сутнісною ознакою та визначальним принципом демократії виступає влада народу (народовладдя). Всі інші принципи демократії щодо влади народу являють собою обслуговуючу формалізуючи роль.
Риси:
1. Визнання народу верховним суверенним носієм і джерелом державної влади.
2. Визнання політичної свободи громадян
3. Політична рівноправність участі громадян у формуванні органів держави і організації контролю за їх діяльністю.
4. Державний характер демократії
5. Реальна можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів
6. Правозаконність
7. Взаємна відповідальність держави і громадянина.
Державний характер демократії зумовлений самою природою політичної влади і процесом її реалізації. Державна влада реально вимагає свого здіснення на постійній, безперервній і професійній основі.
Основними ж засобами контролю та передоручення виступають строковість обійняття посад, можливість проведення позачергових виборів, відкритість та доступність інформації про діяльність органів держави.
Правозаконість розкриває внутрішній зміст державної організації та здійснення влади народу. З внутрішнього боку право законність характеризує наявність саме правових законів. Сучасне праворозуміння розглядає право як сіру свободи і рівності, що відображає панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основи яких складаються в процесі повторювальних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються та охороняються державою. Зовнішній бік право законності являє собою вимогу неухильного додержання правових законів усіма суб’єктами, що означає не що інше, як додержання і здійснення юридичної оформленої волі народу.
Взаємна відповідальність держави і громадянина полягає в такому: з одного боку, держава відповідальна за свою представницьку діяльність перед верховним суб’єктом влади, а разом з тим і кожним його членом, а з другого – кожен громадянин як підвладний суб’єкт влади має відповідати за свою неналежною діяльністю є недодержання та невиконання правових законів. Наведені характеристики дозволяють тлумачити демократію як суспільну цінність, вага якої визначається її роллю в житті суспільства. Загально історична цінність демократії полягає в тому, що вона є втіленням багатовікової мрії людства про забезпечення в суспільстві для кожної людини справжньої свободи і рівних прав у економічній, соціальній, політичній сферах.
106. Принципи демократії
Принципи демократії– безумовна вимога, яка випливає з самої сутності демократії і належить до всіх її суб’єктів та інститутів. До фундаментальних принципів належать: закріплення та гарантованість прав і свобод людини, політична багатопартійність (плюралізм), поділ влади, гласність, залучення населення до вирішення питань державного значення. Вони є запорукою успішного застування багатьох інших принципів – урахування громадської думки , співробітництва різних політичних сил, узгодження їх інтересів, урахування і охорони прав меншості, взаємоконтролю органів, що належать до різних гілок державної влади, підзвітності і підконтрольності посадових осіб та управлінських органів перед представницькими органами і населенням.
1)Конституційне закріплення прав і свобод і обов’язків людини та їх реальна, а не декларативна гарантованість. Права і обов’язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом. Рівність прав і свобод особи пов’язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного; 2)принцип плюралізму. В конституції закріплено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Політичний плюралізм має бути заснований на рівному ставленні держави до всіх політичних груп створенні для них однакових умов функціонування. Принцип плюралізму передбачає однакове ставлення держави до проявів волі як більшості так і меншості. Він виключає будь-яку дискримінацію етнічних, релігійних, політичних меншин. Принцип урахування прав меншості є важливим засобом посилення відповідальності більшості при підготовці, прийнятті і реалізації тих чи інших владних актів. Принцип побудови влади в державі на засадах її поділу на різні гілки ( законодавчу, виконавчу та судову), який здійснюється спеціально уповноваженими державними органами за умови невтручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої. За цієї умови, враховуючи існування системи стримувань і противаг між різними гілками влади, виключається можливість узурпації влади якимось органом чи особою. Таким чином, створюються сприятливі умови для забезпечення реальних прав людини, в тому числі її залучення до вирішення державних справ. 4) Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості державного і суспільного життя, усіх джерел інформації, можливості її вільного пошуку, одержання і поширення всіма суб’єктами суспільних відносин відповідно до їх потреб. 5) Залучення населення до участі в роботі державних органів може відбуватися в різні способи. Це може мати місце в рамках як безпосередньої так і представницької форм здійснення народовладдя ( через депутатів, участь у зборах виборців, громадських обговореннях, через радіо, пресу, телебачення, у роботі робочих груп при вищих державних органах, постійних комітетів парламенту тощо).
107. Форми та інститути демократії.
Демократія із зовн боку вираж у відповідних формах, із внутрішнього – склад із інститутів.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18