1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

Інтерпретаційний акт – офіційний акт-документ уповноваженого державного органу посадової особи міжнародної установи головною метою ухвалення якого є тлумачення правових норм, що містить формально-обовязкові роз’яснення їх змісту.

Ознаки:

  1. Розкривають дійсний зміст норм права, виражених у відповідному юр акті, та містять вказівки стосовно належного розуміння правових норм.

  2. Не встановлюють нових норм права, не скасовують та не вносять зміни до чинних правових норм.

  3. Офіційний, формально-обовязковий характер, що зумовлено наявністю у суб’єкта їх прийняття державно владних повноважень чи визнаної державою юрисдикціх.

  4. юридична сила право тлумачних актів пов’язана із чинністю актів, норми яких стали об’єктом тлумачення.

  5. Сфера дії правотлумачних актів збігається зі сферою дії витлумачених норм та не можу бути ширшою за неї.

Інтерпретаційні акти мають зворотну силу, межі якох визначаються моментом набрання чинності юр актом, що підлягає тлумаченю.

Види інтерпретаційних актів. Залежно від обсягу і характеру правотворчих повноважень органу виділяють акти автентичного тлумачення (видані «автором» юридичного акта, що тлумачиться) і легальні, або так звані акти делегованого тлумачення (акти, видані суб’єктом, який має передбачене законодавством спеціальне повноваження на надання офіційного тлумачення правових норм, що видані іншими органами). Залежно від наявності нормативних властивостей та характеру обов’язковості інтерпретаційних актів виділяють. Акти нормативного тлумачення мають абстрактний загальнообов’язковий характер та володіють всіма ознаками нормативності. Ці акти містять норми-розяснення, які логічно випливають з правових норм, що інтерпретуються. Провідне місце серед актів нормативного тлумачення Конституції та законів України + постанови Пленуму Верховного Суду України, а також роз’яснення пленумів вищих спеціалізованих судів України.

Акти казуального тлумачення слід відрізняти від актів інших видів, які містять казуальне тлумачення (судових рішень, інших право застосовних актів). Акти казуального тлумачення ухвалюються з метою надання роз’яснень щодо змісту норми права у контексті конкретної справи, мають обов’язкове значення лише у межах окремої справи та поширюються на осіб, яких вона стосується. Можуть ухвал уповноваженими органами, до яких звертаються особи за роз’ясненням тих чи інших положень законодавства, що підляг застосуванню у конкретному випадку (будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування, тобто податкові розяснення).

За формою вираження (усні та письмові).

За суб’єктами тлумачення (акти різних державних органів і посадових осіб – акти законодавчих, виконавчих чи судових органів, акти органів прокуратури, акти міжнародних установ);

За назвою та внутрішньою побудовою (структурою) документа (постанови, рішення ухвали, роз’яснення, висновки тощо);

За галузями права (конституц-правові, кримінально-правові).
96. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
Тлумачення норм права за обсягом – це логічне продовження і завершення процесу з’ясування значення і змісту норм права. Виступає як закономірний результат застосування всіх знайомих способів тлумачення (граматичного, логічного…). Тільки дякуючи їх застосуванню можна відповісти на запитання, чи повністю збагається в даній нормі буква закону з його духом, чи потрібно розуміти словесний вираз норми, або нормативно-правового акта в цілому в буквальному розуміння або ж необхідно звузити чи розширити їх зміст. Три види тлумачення:

Адекватне (буквальне) тлумачення ( такий вид тлумачення, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збігається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми)).

Поширювальне (розповсюджувальне) тлумачення (такий вид тлумачення відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж буквальний текст, зовнішній мовний вираз). Якщо текст н/п припису не повною мірою відображає зміст і обсяг волі законодавця, то необхідним стає саме такий вид тлумачення. При такому тлумаченні часто розширювально інтерпретуються незавершені переліки обставин, умов тощо. Такі переліки звичайно закінчуються словами « і т.ін.», «та інші», «та в аналогічних випадках», « і в інших випадках передбачених законодавством»

Обмежувальне тлумачення – це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта.

97. Поняття прав і свобод людини і громадянина. Їх загальна характеристика.

Права і свободи людини і громадянина – це правові можливості (надбання) необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід’ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпеч і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів

Ознаки:

  1. права людини – це її правові можливості (надбання). Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування (можливостей) індивіда у взаємовідносинах з іншими людьми, суспільством та державою, а тому є невід’ємною складовою його життєдіяльності як члена суспільства.

  2. Права і свободи людини і громадянина визнаються як «природні». Права і свободи людини і громадянина визнаються природними тому, що організоване на цивілізованих засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності існування формальної рівності людей, їх рівних можливостей як правових суб’єктів, які не повинні залежати від не правових чинників і їх рівних можливостей як правових суб’єктів, які не повинні залежати від не правових чинників і тому пов’язуються лише з фактом народження та існування людини. «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» - ст.. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 р.

  3. Права і свободи людини і громадянина є невід’ємними. Передусім вони невід’ємні, оскільки становлять складову частину особистості, є правовим надбанням людини. Права і свободи є невідємними в екзістенціональному сенсі як елемент соціального буття людини, без чого вона не може існувати як суб’єкт суспільних відносин, бути соціально і юридично дієздатною. Держава не дарує права людині, а то й не може їх відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, не се за це відповідальність.

  4. Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку. Людина як соціальна істота, що позбавлена права є, не лише безправною у вузькому юридичному розумінні, а й не має можливостей для задоволення своїх потреб та інтересів. Тому перелік конкретних прав людини охоплює створення умов для задовільного існування і розвитку особи.

  5. Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного. Права людини є загальними, оскільки вносять у суспільне життя єдиний (формальний) вимір, який охоплює значну кількість, а в ідеалі – всіх людей, як суб’єктів права. Права людини повинні бути не тільки загальними, а й рівними для кожного, тобто без урахування належності до раси, статі, національності, релігії, політичних переконань тощо.

  6. права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися і гарантуватися державою в обсязі міжнародних стандартів. Визнання державою прав і свобод людини і громадянина шляхом закріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах є першим кроком до їх утвердження і реалізації. Держава має докладати всіх можливих зусиль для гарантування, охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави. Її основні цивілізаційні характеристики.


98. Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996р.

Між «правами» і «свободами» як юридичними категоріями нема різких відмінностей, але між ними можна встановити відмінність на основі ступеня визначеності можливої поведінки і механізму державного гарантування. Термін «право» застосовується тоді, коли йдеться про конкретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, освіту тощо). Термін «свобода» застосовується тоді, коли треба підкреслити більший простір вибору варіанту поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність. Саме тому Конституція України визначає правові можливості через «свободу» лише тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей.

За критерієм належності до громадянства слід розрізняти права і свободи людини і права і свободи громадянина. Згідно конституції У іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конст. У., законами чи міжнародними договорами. Однак, частина прав і свобод розглядається в Конституції У як правові можливості тільки громадян У, це зокрема, права і свободи, що охоплюють сферу взаємовідносин особи і держави, насамперед публічних інтересів ( право на громадянство і на зміну громадянства, на свободу об’єднання в політичні партії, на участь у референдумах, право збиратися мирно без зброї, право збиратися мирно, без зброї, право рівного доступу до державної служби тощо), а також деякі неполітичні права: право на участь у професійних спілках, на соціальний захист, на захист інтелектуальної власності.

Залежно від характеру свободи відображеної в правах або юридичних свободах розрізняють негативні та позитивні права і свободи людини і громадянина.

Якщо свободу розуміють як відсутність примусу та обмежень для її реалізації з боку будь-кого і передусім держави, такі права і свободи вважаються негативними (право на життя, на повагу гідності, на свободу та особисту недоторканність, на житло, на судовий захист тощо.

Якщо реалізація свободи, вираженої в праві, є неможливою без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі правові можливості відносять до категорії позитивних прав і свобод.( право на працю, на соціальний захист, відпочинок, охорону здоров’я тощо)

Залежно від спрямованості потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особисті, політичні, економічні, гуманітарні та соціальний захист.

Фізичні права і свободи:

  • Право на життя;

  • Право на свободу та особисту недоторканність;

  • Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

  • Право на охорону здоров’я і медичну допомогу;

  • Право на достатній життєвий рівень.

Особисті права і свободи:

  • Право на вільний розвиток своєї особистості;

  • Право на повагу гідності;

  • Право на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання;

  • Право на свободу пересування і вибору місця проживання.

Політичні права і свободи:

  • Право на громадянство;

  • Право на свободу обєднань у політичні партії;

  • Право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, демонстрації;

  • Право брати участь в управлінні державними справами, у референдумах;

  • Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

  • Право рівного доступу до державної служби.

Економічні права:

  • Право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю;

  • Право на працю, підприємницьку діяльність;

  • Право на заробітну плату, страйк

Гуманітарні права і свободи:

  • Право на освіту;

  • Право на користування досягненнями культури і мистецтва;

  • Свобода творчості, авторські права.

Соціальний захист:

  • Право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соц.. виплат і допомоги;

  • Право на житло.


99. Юридичні обов’язки людини і громадянина. Їх види.
Людина має не тільки права і свободи, які надають їй можливості для досягнення щастя і благополуччя, реалізації її всебічних інтересів, а й обов’язки, додержання яких є неодмінною умовою досягнення таких цілей.

Юридичні обв’язки – це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки людини і громадянина, яка гарантується державою.

З погляду структурної побудови юридичні обов’язки складаються з 4 елементів: 1) необхідності здійснити певні дії; 2) необхідності утриматися від здійснення певних дій; 3) необхідності вимагати здійснення чи нездійснення певних дій з боку інших осіб; 4) необхідності відповідати за невиконання приписаних дій.

юридичні обов’язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями:
1.За характером зв’язку особи і держави:

  • Обов’язки людини (не посягати на права і свободи інших людей);

  • Обов’язки громадянина (відбувати військову службу).

2.За основними сферами життєдіяльності особи (особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні);

3.За способом закріплення:

  • Прямо закріплені в Конституції У, законодавстві ( військовий обов’язок);

  • Ті, що випливають із тлумачення Конституції, законодавства (поважати права і свободи, честь і гідність інших громадян)

4.За функціональною спрямованістю:

  • Дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу У та його основ;

  • Спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі;

  • Спрямовані на розвиток економічної системи, забезпечення екологічної безпеки країни;

5.За їх адресатами – обов’язки щодо:

  • Держави (сплата податків);

  • Суспільства, інших людей, своїх близьких (додержання Конституції, законів У, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині);

6.За характером здійснення:

  • Ті, що реалізуються в конкретних правових відносинах (оплата за куплену річ)

  • Ті, що здійснюються в загальних в загальних правовідносинах (додержання конституції і законів У);

7.За формою здійснення:

  • Індивідуальні (сплата податків)

  • Колективні (військова служба)

8.За часом реалізації:

  • Постійні (додержання Конституції і законів У)

  • Тимчасові (військова служба)

9.За характером забезпечення – обов’язки для здійснення яких з боку держави:

  • Вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовна діяльність ( обов’язок здобути повну загальну середню освіту)

  • Не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку і законності ( не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей)

З сукупності обов’язків особливо вирізняються Конституційні, особливістю яких є те, що людина в них виступає членом суспільства, звільненим від демографічних і індивідуальних характеристик. Вони опосередковують найбільш важливі, корінні, принципові взаємовідносини, що виникають між суспільством і особою, громадянином і державою.

100. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина – система загальних (політичних, економічних, духовних та ін.) і спеціально юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень.

Політичною гарантією прав і свобод людини і громадянина виступає демократія – політичний плюралізм і багатопартійність, орієнтація різних соціальних сил на цінності полічтиного дискусу і злагоди, сформована на демократ засадах виборча система.

Економічними гарантіями є соціально-ринкова економіка, рівність форм власності, свобода зайняття підприємницькою діяльністю, високий рівень продуктивності праці та економічного розвитку суспільства, що дає змогу забезпечити добробут, гідний рівень життя і соціальний захист членів суспільства, подолати такі негативні явища, як бідність, безробіття, кизька оплата праці.

Духовна – панування у свідомості людей і суспільства уявлень відносно того, що саме людина є в цивілізованому суспільстві найвищою цінністю, первинним носієм юридичних потреб та інтересів, головним суб’єктом права, навколо прав і свобод якого формується сучасна правова система.

До юридичних гарантій належать правові процедури їх реалізації, право знати свої права і обов’язки, право на юридичну допомогу, в тому числі безкоштовну, на судовий захист, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади. Юридичними гарантіями прав і свобод людини і громадянина виступає система таких специфічних конструкцій, як презумція не винуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, не можливість бути двічі притягнутим до відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Міжнародно-правовою гарантією прав і свобод людини і громадянина є право кожного пісдя використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій – Європейський суд з прав людини, Комітет ООН з прав людини, Комітет ООН проти катувань, Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.

В умовах форм засад правової, демократичної державності на перший план серед гарантій прав і свобод людини і громадянина виступ правова активність суб’єктів права, їх намагання практично реалізувати свої правові можливості – права і свободи, захистити х у разі порушення.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас