Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc
Напрям темпоральної дії – показник, що визначає дію нормативного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності.
Рішення КСУ «про зворотну дію в часі законів та інших Н/П А» зазначає, що перехід від однієї форми правового регулювання суспільних відносин до іншиї може здійснюватися, зокрема, негайно ( безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма), шляхом зворотної дії ( ретроактивна форма).
Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів є негайна дія (це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовідносин новими)
Переживаюча дія (ультра активна форма) застосовується зазвичай тоді, коли необхідно врахувати інтереси осіб, які вступили у правовідносини до видання нового нормативного акта.
Українське законодавство найбільш суворо регламентує можливість зворотної дії нормативних актів. За загальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії. Конституція України передбачає виняток тих актів, що пом’якшують або скасовують відповідальність фізичної особи, у цьому разі вони мають зворотну силу. На відміну від фізичних осіб правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли акт пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи.
Зупинення дії нормативного акта ( тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Зупинити дію акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, що має такі повноваження).
Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення його дії ( календарної дати, з якої нормативний акт остаточно втрачає чинність).
Підстави припинення дії нормативного акта:
Закінчення строку, на який вони були прийняті;
Зміна обставин, на які вони були розраховані;
Визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими що не відповідають правовому акту вищою юридичної сили;
Скасування нормативного акта іншим актом, яке можна класифікувати на: пряме скасування( зазвичай право скасовувати нормативний акт має орган, який прийняв цей акт, та у випадках зазначених законом це право може бути надано іншому органу) та фактичне скасування ( внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин)
65. Дія нормативно-правових актів в просторі і за колом осіб.
Дія нормативно-правових актів у просторі визначається територіальними межами його обов’язковості. Теориорія держави – це обмежена кордонами держави прості суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водн територією, нац і те ритор води (до 12 морських миль) + те ритор посольств, морські, річні, повітряні і косм кораблі під прапором чи знаком держави, технічні споруди на континент шельфі або в надрах відкритого моря . Територіальний принцип – це дія нормативних актів у межах території держави.
Нормативні акти можуть поширюватися:
а) На всю територію України
б) На територія Ар Крим
в) на територію відповідних амін-територ одиниць або певну їх частину.
Екстериторіальний принцип - це дія норм актів поза межами держави, будинки іноземних посольств, консульств вваж такими, що не знаходяться на території цієї держави, де вони фактично існують, а юр визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку.
Дія н-п актів за колом осіб – це їх поширення на певні категорії суб’єктів права.Коло осіб, які підмападають під дію норм акта , визначаються обсягом і специфікою правового статусу суб’єктів. За характером політико-правового зв’язку суб’єкта з державою розрізняються:
А) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебуваються на території держави.
Б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної держави
В) норм акти, які поширюються на іноземних громадян та апатридів.
За професійним і соціальним статусом суб’єктів права виокремл нормативні акти спеціальної дії, що пошир тільки на коло спеціальних суб’єктів , тобто осіб які володіють певною професією і займають певні посади (судді, прокурори) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інваліди).
Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування суб’єктів права) виділяють нормативні акти , що діють відносно осіб , що постійно проживають на території держави, і нормативні акти, що поширються за осіб, які тимчасово перебувають на даній території (біженці, переселенці та ін.).
Дія імунітету. Юр імунітет – повне або часткове звільнення його носія від поширення на нього дії загальних правових норм. Дипломатичний імунітет. Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломат представництв в Україні, члени дипломат персоналу, якиим присвоєні дипломатичні ранги. Обмежений дипломатичний імунітет мають дипломатичні кур’єри, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, консульські посадові особи і консульськ службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в інших країнах, які прямують через територію України та інші особи.
66. Юридична техніка та її види.
Юридична техніка є важливим елементом професійної юридичної діяльності, застосовується в усіх сферах практичної юриспруденції.
Юридична техніка – сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів певного правового змісту.
Предметом юридичної техніки виступають юридичні акти-документи та акти їх систематизації. Різновиди актів-документів: нормативні, інтерпретаційні, нормореалізаційні правові акти. З огляду на це можна вирізнити такі види юридичної техніки: нормотворча, нормо застосовна, інтерпретаційна, техніка систематизації Н/П А.
Нормотворча техніка є видом юридичної техніки. По-перше, тільки право є такою нормативною системою, яка формується за обов’язкової участі спеціальних (передусім державних) інстанцій, і якій притаманні офіційно визнані обов’язкові форми виразу і закріплення. Таким чином, саме в правовій сфері нормотворчість існує як свідома діяльність уповноважених суб’єктів, яка має чіткі процедурно-процесуальні форми і спрямована саме на «створення норми», її адекватне формулювання та вираз. Нормотворчість в інших галузях суспільного життя на відміну від юридичної не має такого системного, впорядкованого, стабільного та цілеспрямованого характеру, вона має факультативне, допоміжне значення
По-друге, інші соціальні норми здебільшого володіють таким ступенем формальної визначеності, як право. Натомість формальна визначеність правового змісту є однією з необхідних передумов існування права як ефективного і справедливого регулятора. Так, змістовні вимоги до нормативного правового акта нарівні з процедурними вимогами утворюють зміст принципу правової визначеності. Цей принцип є однією з головних складових верховенства права, його необхідним наслідком й умовою реалізації. Через зазначені обставини саме юридична нормотворча діяльність потребує досконалого юри дико-технічного інструментарію, який охоплюється поняттям нормотворчої техніки.
67. Законодавча техніка та її елементи.
Законодавча техніка – розроблення проектів законів у звуженому (формальному) розумінні цього поняття.
Засоби і правила законодавчої техніки:
Юридична конструкція – це засіб нормотворчої техніки, який забезпечує побудову норм-пр матеріалу. Юр конструкції прижаються зміст НПА, логічної стрункості, зумовлюють послідовність його викладу. Визначають зв'язок між нормами права, сприяють повному, чуткому врегулюваню його викладу, визначають зв'язок між нормами права, сприяють повному, чіткому врегулюванню тих чи інших суспіль відносин (або їх елементів).
юридична презумпція – це припущення про те, що ймовірний факт має мічце в усіх випадках. За логікою свого утворення презумпція – явище, що має індуктивний характер. Іншими словами, це абстрактне положення, в якому на підставі окремих приватних ознак, ситуацій, положень шляхом умовиводу робиться заг висновок, формул презумпція.
Юридична фікція – це техніко-юридичний прийом, за допомогою якого а) неіснуюче становище (відношення) оголошується існуючим і набуває загальнообов’язкового характеру внаслідок його закріплення у правовому приписі; б) штучно прирівнюється одна до другої такі речі, які в дійсності є різними або навіть протилежними.
галузева типізація – сутність цього засобу полягає в тому, що за допомогою інших прийомів нормотворчої техніки (поміщ даного припису в галузевій термінології) нормативні приписи викладаються таким чином, або вони не тільки утворюють логічні норми і юридичні конструкції, а й включались у відповідну галузь права.
Залежно від ступеня узагальнення фактичних обставин і дій, про які йдеться в нормі права, вирізняють два способи формулювання правових приписів.
Абстрактний спосіб формулювання приписів, полягає у визначенні фактичних обставин, дій, явищ через родові ознаки. Прикладам використання абстрактного способу формулювання н-р припису є визначення поняття злочину в ч.1 КК України, викладення змісту закону з використанням оціночних термінів, які не мають чіткого значення та ін.
Сутність казуїстичного способу полягає у визнач фактичн обставин чи дій через вказівку на індивідуальні ознаки, в тому числі шлях переліку конкретн, індивід фактів, обставин, суб’єктів тощо.
Казуїстичний засіб викладення пов'язаний передусім з використанням прийому перерахування. За допомогою переліку нормативний припис оформлюється у випадках, коли необхідно надати нормативно-правовому змісту особливої конкретності , усунути чи обмежити будь-яку можливість вільного тлумачення, забезпечити водночас конкретність і гнучкість правового регулювання тощо.
Переліки можна поділити за:
А) ознакою їх розміщення в тексті: переліки, які розміщуються в основній частині НПА, слугують невід’ємною частиною його приписів, і переліки, які розміщуються в додатках та слугують як би доповненням до НПА.
Б) за функціональною ознакою переліки, за допомогою яких розкривається обсяг поняття (наприклад «адміністративно-територіальна одиниця – область, район, місто, район у місті, селище, село»); переліки, за допомогою яких формулюються складні гіпотези, альтернативні санкції.
В) за обсягом повноти: вичерпні (повні) переліки. Які не припускають розширювального тлумачення ,та приблизні (неповні), які передбачають можливість доповнення явищ, об’єктів, ознак, зазначених у переліку.
Терміни. Термінологія, поділяється на три основні види:
А) загальновживані терміни
Б) спеціально-технічні терміни
В) спеціально-юридичні терміни
До використання термінів ставляться такі вимоги:
Терміни повинні мати чітке значення.
Терміни мають бути простими і зрозумілими.
Стабільність правової термінології
Єдність, однаковість застосування правової термінології.
Вимоги щодо структурування закону:
Логічна послідовність викладу змісту закону.
2.Приписи, що включаються в закон, мають бути тісно пов’язані за предметом свого регулювання.
68. Поняття систематизації нормативно-правових актів.
Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність зі зведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.
Завдання:
1)Забезпечення уніфікації національного законодавства - його приведення до єдиної системи шляхом усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких видів суспільних відносин.
2)Випливає з того, що сучасна цивілізована держава гарантує кожній людині право знати свої права і обов’язки. Систематизаціє є насамперед ефективним засобом реалізації цього права шляхом забезпечення вільного і оперативного доступу громадян до всього масиву національного законодавства.
Об’єктами систематизації виступають як система законодавства в цілому, так і її окремі частини (Н/ПА, їх статті тощо)
Суб’єкти поділяються на 2 групи:
Спеціально вповноважені компетентні органи держаної влади та органи місцевого самоврядування. Систематизація здійснюється ними на підставі повноважень, наданих правовими актами. Така систематизація називається офіційною.
Приватні особи – громадяни та організації. Систематизація здійснються ними за власною ініціативою, зазвичай з метою методологічного забезпечення їх господарської, наукової, освітньої та іншої діяльності. До цієї групи також входять суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють систематизацію Н/ПА з метою одержання прибутку від платного розповсюдження її результату. Така систематизація називається неофіційною.
Принципи систематизації Н/ПА : повнота, доцільність, оперативність, безперервність, професіоналізм здійснення тощо. Мета систематизації – приведення Н/ПА у впорядковану систему. 4 способи досягнення цієї мети:
Збирання, фіксування в логічній послідовності, зберігання та підтримання Н/ПА в актуальному стані;
Обєднання Н/ПА у збірники і зібрання за спільними ознаками;
Обєднання декількох Н/ПА, що регулюють певний вид однакових суспільних відносин, в єдиний Н/ПА без перероблення їх змісту;
Створення нового кодифікованого Н/ПА внаслідок суттєвого перероблення змісту чинних Н/ПА однієї галузі (підгалузі, інституту) законодавства.
Відповідно до зазначних способів в юридичній науці виділяють 4 види систематизації Н/ПА : 1) облік; 2) інкорпорація; 3) консолідація; 4) кодифікація.
Від систематизації слід відрізняти видання науково-практичних коментарів – до Конституції, кодексів, інших актів законодавства. Вони не мають офіційного характеру, є джерелами наукового тлумачення, у практичній юр. діяльності можуть використовуватися тільки разом з першоджерелами – текстами Н/ПА.
69. Облік, інкорпорація та консолідація як форми систематизації НПА.
Облік НПА – це діяльність зі збирання. Фіксування в логічній послідовності та зберігання НПА, підтримання їх у контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх нагромадження і пошуку.
Головне завдання обліку є підтримання НПА у стані, що дозволяє оперативно одержувати необхідну правову інформацію. Ретельний облік законодавства є необхідним для забезпечення готовності до застосування правових норм органами держ влади та органами місцевого самоврядування, приватними юр і фіз особами.
Види обліку НПА:
Журнальний облік НПА, ураховуючи його обмежені технічні можливості, доцільно використовувати лише за умов невеликого інформац масиву.
Картковий обіг використ в органах держ влади та великих організаціях. Нові можливості електронного обліку НПА пов’язані з розширенням мережі Інтернет і спрощенням доступу до неї. Перевагам електронних баз правових даних є простота та швидкість пошуку і одержання необхідної правової інформації, оперативність її оновлення та актуалізації НПА у разу внесення до них змін.
Спеціальним офіційним видом обліку, що здійснюється уповноваженими органами державної влади, є створення державних реєстрів нормативно-правових актів. Введення реєстру покладено на Міністерство юстиції України.
Інкорпорація – впорядкування НПА без зміни їхнього змісту шляхом їх зведення в єдині друковані видання (збірники, зібрання, довідники, періодичні видання) за хронологією та\або предметом регулювання. Нові НПА або норми права в результаті інкорпорації не з’являються ; втручання в тексти актів можливе лише на рівні редакційної правки. Виконуватися вона може як органами держ влади та органами місцевого самоврядування (офіційна інкорпорація). Так і юр особами в межах їх підприємницької діяльності, в наукових або навчальних цілях (неофіційна інкорпорація). В Україні найпоширенішими результатами інкорпорації є збірники і зібрання законодавства. Збірники законодавства – це збірники НПА, об’єднаних за тематичною ознакою. Тексти актів у них наводяться в актуалізованому вигляді – із змінами та доповненнями в момент закінчення підготовки до друку (на першій сторінці або у вихідних даних має міститися інформація про те, станом на яку дату наводяться тексти документів). Зібрання законодавства – це систематизовані за хронологічною ознакою збірники НПА вищих (центральних) органів державної влади. Такі зібрання зазвичай мають офіційний характер. Можливе видання й неофіційних зібрань за власною ініціативою видавництва або іншого суб’єкта видавничої справи.
Консолідація – зведення у єдиний НПА декількох актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни змісту. Така форма систематизації майже не застосовується у вітчизняному праві є поширена в англо – амер країнах.
Ознаки консолідації:
Вона завжди є результатом офіційної нормотворчості.
Консолідація можлива якщо існує декілька н-п актів виданих з одного питання в різний час.
Результатом консолідації є зажди прийняття нового акту та скачування дії попередніх.
70.Кодифікація як особлива форма систематизації нормативно-правових актів.
Кодифікація являє собою особливу форму систематизації. Вона здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, котрий системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні.
Ознаки:
Як і консолідація, вона завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;
Результатом кодифікації є видання нового нормативно-правового акта;
У процесі кодифікації з’являються нові елементи системи права – правові норми і навіть інститути, що принципово відрізняє кодифікацію від інших форм систематизації;
З набранням чинності кодифікаційним актом попередні акти, що регулюють аналогічні суспільні відносини, втрачають чинність повністю або в частині, що суперечить цьому акту.
На відміну від результатів інших видів систематизації кодифікаційний акт не тільки впорядковує чинне законодавство, а й якісно його вдосконалює.
За рівнем переробки та оновлення правових норм історично склалися 2 основні методи кодифікації:
Кодифікація-компіляція( передбачає зібрання чинних правових норм та їх проведення в певну кодифіковану форму без істотних змін і доповнень. Цей метод використовується в разі, якщо метою кодифікації є виключно спрощення та уніфікація законодавства);
Кодифікація-реформа (передбачає зібрання правових норм та їх приведення в певну кодифіковану форму із більш-менш значимими змінами і доповненнями.)
Головні види кодифікаційних актів:
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 18