Державна влада — це влада, яка здійснюється тільки державою та її органами і характеризується суверенністю, універсальністю та здатністю владно-примусового впливу на поведінку всіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.
Як структурні елементи державної влади виділяють:
• суб'єкт влади, тобто державу та її органи;
• об'єкт влади — людей, на підкорення поведінки яких спрямована ця функція;
• владні відносини, через які здійснюється нав'язування волі носія влади підлеглим;
• наявність у суб'єкта влади певного арсеналу засобів, методів та способів, що дають йому можливість реально здійснювати свою волю в суспільному житті;
• нормативну систему, що регламентує владну діяльність.
7.Внутрішні та зовнішні ф-її держави ,їх класифікація:
Внутрішні функції дають уявлення про напрямки діяльності держави усередині країни. Вони виразно проявляються в таких сферах : життя суспільства, як економічна, екологічна, соціальна та ін.
Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрямки діяльності на міжнародній арені у сфері встановлення і підтримання відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку тощо).
Внутрішні і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні їх відмінності залежать від типу держави і характеру політичного режиму, етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру відносин співіснуючих між собою держав.
Між внутрішніми і зовнішніми функціями є тісний зв'язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сферах економіки, політики, культури, розбудови збройних сил. За їх допомогою, держава може швидше і ефективніше розв'язувати ті проблеми, які вона з тієї чи іншої причини не може розв'язати самостійно, особливо тоді, коли для цього немає необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Наслідком цього є те, що значна частина зовнішніх функцій виступає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо в державах з однотипною соціальною базою. У сучасних демократичних державах процеси взаємозалежності діяльності держави зі здійсненням внутрішніх та зовнішніх функцій привели до формування таких міжнародних утворень, як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав.
Внутрішні функції – це функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика. До них належать:
1. Політична. Створення та забезпечення функціонування правових механізмів демократичного суспільства (виборча система, забезпечення діяльності політичних партій та недержавних структур, залучення народу до прийняття найважливіших рішень);
2. Охорони прав і свобод людини і громадянина. Закріплення, забезпечення та охорона прав і свобод людини;
3. Екологічна. Охорона навколишнього середовища (планування і державне нормування якості довкілля, вживає заходів для припинення екологічно шкідливої діяльності, контроль за додержанням природоохоронного законодавства);
4. Економічна. Виконуючи дану функцію держава виступає, як організатор виробництва, координатор господарської діяльності та економічних процесів, забезпечує підтримку і розвиток наукових і прогресивних технологій;
5. Культурна. виховна, освітня, наукова, спортивна;
6. Соціальна. Держава виступає організатором соціального забезпечення, тобто страхування, опіки, піклування, компенсації, охорони здоров'я тощо;
7. Підтримки порядку. Внутрішня функція підтримки порядку має два аспекти. Перший полягає в гарантуванні елементарного порядку (переслідування за звичайні злочини, правосуддя, утримання тюрем і апарату охорони громадського порядку тощо). Другий – у захисті суспільного ладу від дестабілізації або деструкції, тобто фактично це функція правоохоронно-політична.
Зовнішні функції - це діяльність держави поза її межами, характеризують її напрямки діяльності на міжнародній арені у сфері встановлення і підтримання відносин з іншими державами
Політична, економічна, соціальна, екологічна та інші функції держави мають як внутрішній, так і зовнішній аспекти.
1. Оборонна функція. Головне її призначення – забезпечувати воєнну безпеку держави. Проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань, застосування у разі необхідності для розв'язання міжнародних конфліктів збройних сил.
Здійснення оборонної функції виступає гарантом самого існування держави, а відтак, ефективного виконання всіх інших її функцій. Робота з оборони країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; застосування останніх у разі необхідності; охорона державних кордонів.
2. Забезпечення миру і підтримки світового порядку. Вона полягає у проведенні дипломатичної роботи з припинення існуючих і недопущення нових конфліктів. В основі міжнародної політики, спрямованої на реалізацію зазначеної функції, лежать принципи незастосування сили, мирного вирішення спорів, рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Найголовнішими напрямками цієї функції є ведення за домовленістю між державами діяльності з роззброєння, нерозповсюдження зброї масового знищення, додержання зобов'язань з заборони ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї. Останнім часом посилилося співробітництво держав щодо організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.
Світовий порядок підтримується шляхом участі світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. Збройні сили деяких держав можуть брати участь у військових операціях, спрямованих на припинення збройних конфліктів, установлення та підтримку миру в проблемних регіонах планети.
У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них – організація Об'єднаних Націй, створена в 1945 р. за ініціативою глав держав-переможниць у Другій світовій війні.
3. Співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувався б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з країн.
Роль цієї функції особливо важлива для розв'язання проблем міжнародного характеру: запобігання і ліквідації наслідків природних та антропогенних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорони природних ресурсів і довкілля; боротьби з епідеміями і епізоотіями; захисту Світового Океану; раціонального використання сировинних, енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. Ладного розвитку набуло співробітництво держав у вирішенні питань, пов’язаних із освоєнням космічного простору, зокрема збереженням його чистоти. На основі взаємних домовленостей держави узгоджують і відповідну національну політику.
4. Функція європейської та світової інтеграції. Важливою її складовою для України є інтеграція в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав у різноманітних сферах відносин – виробничій, науково-технічній валютно-фінансовій, транспортній, в яких деякі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку та ін.
Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв'язків; рівності, взаємовигідної співпраці, незастосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.
8.Поняття таи ф-її держави, їх класифікація:
В ЗОШИТІ ТДП
9.-
10.Види монархії ,їх характеристика:
Монархія –це така форма правління, за якою верховну владу в державі повністю або часткова здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (король, фараон, цар, імператор).
Ознаки монархії:
главою держави є монарх;
влада глави держави існує історично та не делегується йому народом;
влада монарха здійснюється безстроково та передається, як правило, у спадщину (Малайзія – монарх обирається на 5 років з числа правителів штатів-султанатів по черзі, Ватикан);
монарх є непідлеглим будь-яким іншим суб’єктам влади;
монарх не відповідальний за прийняті ним політичні рішення.
Монархія буває необмеженою та обмеженою.
Необмежена монархія – форма правління, при якій влада монарха не обмежується іншими органами. Монарх володіє усією повнотою вищої державної влади. Її різновидами є деспотична і абсолютна монархії.
Абсолютна монархія – це форма правління, за якою верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Всі органи влади формуються монархом та діють під його керівництвом (Оман, Саудівська Аравія, ОАЕ).
Деспотична монархія – влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат, монарх обожнюється, наділяється особливими надлюдськими якостями (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія ті ін.)
Різновидом необмеженої монархії є теократична монархія, коли світська влада монарха поєднується з духовною владою (Ватикан).
Обмежена (конституційна, парламентська) монархія – монарх юридично є главою держави, але участь в управлінні країною фактично не бере. Уряд формується парламентом та відповідальний перед ним (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія). До них належать станово-представницькі, дуалістичні, конституційні та парламентські монархії.
Станово-представницька монархія – це форма правління, при якій влада монарха обмежена станово-представницькими органами (Земський собор в Росії).
Дуалістична монархія – влада розподіляється між монархом та парламентом. Парламент приймає закони, проте у монарха є право абсолютного вето. Уряд призначається монархом, підпорядкований і підзвітний лише монарху (Бутан, Бруней, Тонга).
Конституційна монархія – влада монарха обмежена конституцією (Бельгія, Швеція, Іспанія)
Парламентська монархія – влада монарха обмежена повноваженнями парламенту (Великобританія).
У конституційній та парламентській монархії монарх є главою держави і здійснює виключно представницькі функції. Усі акти, що видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єр-міністр, який обирається парламентом і формально затверджується монархом. В сучасних умовах ці держави є демократичними, монарх виступає своєрідним історичним атрибутом.
11.Характеристика різновидів республіки :
Республіка– (від лат. res publika – загальна справа) форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.
Ознаки республіки:
виборність вищих органів держави;
змінюваність вищих посадових осіб і державних органів у результаті виборів
влада глави держави та вищих державних органів делегується їм народом;
повноваження глави держави і державних органів обмежені певним строком;
відповідальність вищих посадових осіб за неналежне виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом;
верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
В залежності від характеру взаємовідносин між президентом, парламентом та урядом, республіки діляться на:
Президентська – президент обирається прямими загальними виборами (виключення США – колегія виборців). Очолює не тільки державу, а й уряд, який призначається президентом і відповідальний перед ним (Аргентина, Бразилія, Іран, Грузія, Мексика, США, Швейцарія).
Ознаки:
президент одночасно є главою держави і уряду;
президент обирається безпосередньо народом або обраним народом виборцями;
уряд формується президентом і відповідальний перед ним;
наявність відповідальності президента у вигляді процедури відсторонення від влади (імпічмент);
члени парламенту не можуть бути членами уряду;
президент не має повноважень щодо розпуску парламенту;
відсутній інститут парламентської відповідальності уряду;
чітке розмежування між органами законодавчої і виконавчої влади.
\12.Механізм держави і його структура:
Механізм держави — це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції.
Механізм складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які, в цілому, називаються державними організаціями.
Частина державних організацій наділяється владними повноваженнями, тобто правом видавати загальнообов'язкові рішення і вимагати та контролювати процес їхнього виконання, що використовуються для здійснення управління у суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина механізму держави називається апаратом держави.
До складу державного механізму входять різні за своєю конкретною характеристикою види державних організацій: органи, установи, підприємства та специфічні державні інститути.
Загальними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:
- вони за своєю природою є державними інститутами на відміну від громадських або приватних організацій;
- за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;
- вони утворюються за рішенням уповноважених органів державної влади;
- вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;
- їх працівники мають правовий статус державного службовця у широкому розумінні, передусім особливі гарантії зайнятості та соціального захисту
13. Державні органи та їх види:
Державний орган — це структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, які посідають визначені законодавством посади, наділені відповідною компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.
Державний орган є первинним структурним елементом державного апарату, оскільки саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища.
Види державних органів:
1. Залежно від соціальної природи:
- первинні - створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ.
- вторинні – утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні. Наприклад, згідно з Конституцією України Верховна Рада України призначає Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, інших членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України, Голову Служби безпеки України, інших керівників центральних органів державної виконавчої влади та посадових осіб.
2. Залежно від функціонального спрямування:
- органи законодавчої влади -парламент, який може бути однопалатним або двопалатним;
- органи виконавчої влади – здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очолює прем'єр-міністр, а за умов президентського – президент;
- органи судової влади - їм належить виключне право на здійснення правосуддя.
Функції глави держави в республіці здійснює президент, а в монархіях – монарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президента як главу держави конституційно покладаються арбітражні повноваження щодо узгодження діяльності відповідних гілок влади.
3. За територією:
- центральні – в Україні, наприклад, до центральних державних органів слід віднести ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо;
- місцеві - місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.
За умов федеративного устрою:
1 2 3