1   2
Ім'я файлу: Головка.docx
Розширення: docx
Розмір: 71кб.
Дата: 25.11.2020
скачати
Країни Південно-Західної Азії

Південно-Західна Азія охоплює 19 країн (Азербайджан, Афганістан, Бахрейн, Вірменію, Грузію, Ємен, Ізраїль, Ірак, Іран, Йорданію, Катар, Кіпр, Кувейт, Ліван, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію, Сирію, Туреччину), які займають понад 17% її території. Це майже половина азійських держав. У межах регіону розташовані півострови Аравійський та Мала Азія, Вірменське та Іранське нагір’я, частково Великий і Малий Кавказ, Месопотамія, Палестина і о. Кіпр. їх омивають Середземне, Чорне, Червоне й Аравійське моря, а також Перська затока. У Південно-Західній Азії відбувається найбільше у світі національно-релігійних та інших збройних конфліктів. Країни регіону різняться за напрямами і рівнями соціально-економічного розвитку. Тут розташовані розвинуті країни «переселенського капіталізму» (Ізраїль), країни групи НІК 3-ої хвилі (Туреччина), багаті нафтоекспорті країни («золоті князівства» Перської затоки — ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, Оман), країни-«середняки» (Іран, Ірак і країни Закавказзя) та найбідніші країни регіону (Йорданія, Ємен, Сирія та Афганістан). Ізраїль Загальні відомості про країну Ізраїль — держава на Близькому Сході, що розташована на узбережжі Середземного моря. Країна була заснована як незалежна єврейська держава 14 травня 1948 року на дільниці британської підмандатної території Палестини. Площа Ізраїлю, згідно з рішенням ООН від 1947 р., — 14 тис. км2, Країни Південно-Західної Азії 289 фактично уряд країни контролює територію в 20,7 тис. км2. Із 1967 р. Ізраїль окупував частину території сусідніх арабських держав площею 7,4 тис. км2, з населенням понад 1,5 млн. осіб. Офіційна назва країни — Держава Ізраїль. Столиця — Єрусалим (Рада безпеки ООН оголосила це ріш ення недійсним, тому всі посольства розташовані у Тель-Авіві). Населення Єрусалима налічує 657 тис. осіб. Місто виникло на заході від Мертвого моря на напівпустельному плоскогір’ї, у місцевості з субтропічним середземноморським кліматом. Єрусалим — священне місто християн, іудеїв та мусульман. Перші згадки про Єрусалим належать до середини II ст. до н. е. Він перебував під владою різних держав: Іудейського царства, Давнього Риму, Візантії, Арабського халіфату тощо; з початку XVI ст. — Османської імперії. У 1920—1948 рр. став адміністративним центром англійської підмандатної території Палестина. За рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1947 р. Єрусалим повинний був стати самостійною адміністративною одиницею під керуванням ООН. Після арабо-ізраїльської війни 1948—1949 рр. місто поділили на дві частини: східна відійшла до Йорданії, західна — до Ізраїлю. У 1950 р. уряд країни, всупереч рішенню ООН, проголосив його західну частину столицею (нині тут перебувають парламент та уряд). У липні 1980 р. увесь Єрусалим проголошено «вічною та неподільною столицею» Ізраїлю. У місті працюють підприємства харчової, текстильної, шкіряно-взуттєвої, металообробної, фармацевтичної, скляної, поліграфічної промисловості, завод радіоапаратури. Розвинуті ремесла. Єрусалим має безліч визначних пам’яток, серед яких ранньохристиянські будівлі (у тому числі ротонда Гробу Господнього), базиліки на М асличній горі, пам’ятки арабської культури: мечеті Куббат ас-Сахра (687—91), аль Акса (VIII ст.), єврейська Стіна плачу; вирізняються сучасні громадські будівлі: новий комплекс університету (1954), Національний музей Ізраїлю, медичний центр «Хадасса» (1960) тощо.. Основним джерелом енергії в країні є імпортна нафта, за рахунок якої задоволь­ Країни Південно-Західної Азії 295 няються майже 80% усіх енергетичних потреб країни, а решту забезпечує закупівля вугілля за кордоном. Загальне виробництво електроенергії сягає 42,6 млрд. к В тто д . Основою енергетичної бази є ТЕС (99%), що працюють на рідкому паливі. Широко використовується сонячна енергія. Ізраїль посідає перше місце в світі за експлуатацією у будівлях сонячних бойлерів (покривають майже 40% побутових енергетичних потреб). В Ізраїлі успішно розвиваються технології з атомної енергетики. Металургія. Найбільший металургійний комбінат (сталеварний завод «Кур») у м. Акко випускає до 130 тис. т сталі на рік. Частина його продукції експортується. Також функціонують трубопрокатні заводи в Хайфі і Тель-Авіві. Ізраїль має давні торгово-економічні зв’язки з Україною (товарообіг у 2004 р. сягнув 371,9 млн. дол.).

Рекреація і т уризм . Щ ороку Ізраїль відвідують приблизно 2,5 млн. туристів (у 1950 р. — 33 тис.). Майже 90% туристів приїжджають з Європи, Південної і Північної Америки. Прибутки від туризму сягають понад 3,5 млрд. дол., що становить 3,5% ВНП і 10,6% загального обсягу експорту. В Ізраїлі створено відповідну туристичну інфраструктуру. На середземноморському узбережжі Ізраїлю зосереджена велика кількість курортів. Всесвітньо відоме місто-курорт Ейлат на Червоному морі, де сонце сяє 359 днів на рік, а температура води не знижується нижче +21 Є навіть взимку. Високо цінуються курорти Мертвого моря та єдиний на Близькому Сході гірськолижний курорт Рамат Шалом.

Туреччина Загальні відомості про країну Туреччина розміщена на Близькому Сході на стику Азії, Європи та Африки. Більш а частина її території знаходиться в Азії (Анатолія на п-ові Мала Азія), а менша — в Європі (Східна Ф ракія). У межах країни розташовані протоки Дарданелли (довжина 64 км) й Босфор (32 км) та найменше море на Землі — Мармурове (площею 12 тис. км 2), що мають важливе стратегічне значення і з ’єднують Чорне та Середземне моря. Протяжність території країни із заходу на схід становить 1450 км, з півночі на південь — до 480 км. Довжина берегової смуги сягає 7200 км. Площа країни становить 779,4 тис. км 2 (європейська частина — 23,7 тис. км2). Офіційна назва країни — Турецька Республіка. Столиця — Анкара (Ankara).

Туреччина — одна з небагатьох держав, яка розташована одразу в двох частинах світу — Європі та Азії. Тому природно-ресурсний потенціал країни відзначається різноманіттям.

Країна славиться надзвичайною природою. Протока Босфор красою захоплювала ще античних аргонавтів. Анатолія є ізольованим світом плато, котловин та височин. На узбережжі Західної Анатолії розташовані чудові галькові та піщані пляжі. Унікальними є ландшафти Егейського моря. У Памуккале знаходиться ставок, вода якого (+35°С) містить велику кількість вапна та вуглекислот. У Східній Туреччині височіє гора Великий Арарат, згаслі вулкани Сюпхан, Аладаг й Немруд. Перед вулканами розкинулося безстічне озеро Ван.

Економіка Туреччини взаємопов’язана із зовнішнім ринком. Країна експортує (69,4 млрд. дол.) продукцію сільського господарства (бавовну, горіхи, тютюн, сушені фрукти, продукцію тваринництва та мохер), корисні копалини (рафіновану мідь, хромову руду), а також текстиль, імпортує (94,5 млрд. дол.) машини та устаткування, сировину (переважно нафту й газ), залізо і сталь, споживчі товари. Головними торговельними партнерами Туреччини є країни ЄС, Росія, СІЛА. Туреччина — один із найважливіших торговельних партнерів України (товарообіг у 2000 р. — 2237,5 млн. дол.). З України до Туреччини експортується переважно сільськогосподарська продукція і товари неглибокої переробки (22% українського експорту соняшникового насіння, до 53% загального експорту мінеральних добрив, понад 90% експорту металобрухту). До України ввозяться здебільшого товари легкої промисловості.

Туреччина належить до найбільш відвідуваних країн Азії (понад 6 млн. туристів, які щороку приносять до бюджету 3,9 млрд. дол. прибутків). Останнім часом Туреччина стала потужним туристичним центром світу. Країна приваблює туристів природними рекреаційними ресурсами, приморські райони (уздовж Середземного, Егейського, Мармурового, Чорного морів) відомі своїми курортами (Анталья, Аланья та ін.). У внутрішніх районах країни діють курорти, засновані на використанні мінеральних джерел (Бурса). Туреччина відома і численними історико-культурними пам’ятками. Незвичайні змагання з боротьби верблюдів і півнячі бої проводяться в Егейському регіоні. В Едірні проходять змагання з турецької боротьби, учасники яких змащені олією. Останнім часом почав розвиватися гірськолижний туризм, центр якого — Паландокен — розташований на схилах однойменної гори поблизу Ерзерума.

Найбільший у світі Аравійський півострів розташований на південному заході території Азії. Аденська затока й Аравійське море омивають його на півдні, Оманська і Перська затоки Індійського океану — на сході, Червоне море — на заході. Площа Аравії становить 2,73 млн. км2. Береги переважно прямолінійні, слабо розчленовані. У рельєфі переважають рівнини та плато, які на заході, півдні та сході переходять у гори (висотою до 3600 м). Переважає тропічний сухий клімат, на півночі — субтропічний. Постійних рік майже немає, характерні сухі річища (ваді). Повсюдно розташовані піщані та кам’янисті пустелі (Великий та Малий Нефуд, Руб-ель-Халі тощо), іноді напівпустелі. У місцях неглибокого залягання підземних вод зустрічаються оазиси. На півострові знаходяться країни Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Бахрейн, Оман та Ємен. Аравія — батьківщина ісламу. У 622 р. пророк Мухаммед переселився з Мекки до Медіни, започаткувавши нову світову релігію на Аравійському півострові. В усіх країнах півострова державною релігією є іслам, а офіційною мовою проголошено арабську. У другій половині XX ст. країни Аравії наблизилися за економічними параметрами до країн Заходу. Тут були виявлені великі поклади енергоносіїв (оцінні запаси — до 60 млрд. т) й газу — понад 300 нафтових і газових родовищ. Завдяки добуванню і продажу нафтопродуктів рівень життя в країнах різко зріс.

Саудівська Аравія Загальні відомості про країну Саудівська Аравія — держава, що займає більшу частину Аравійського п-ова. На заході омивається водами Червоного моря, на сході — Перської затоки. Площа країни становить 2,24 млн. км2. Офіційна назва країни — Королівство Саудівська Аравія. Столиця — Ер-Ріяд.Ер-Ріяд у перекладі означає «Сади». Місто відоме з XVIII ст. як столиця одного з дрібних еміратів — Неджда. У 1773 р. воно було захоплене вахабітами. З 1821 р. до другої половини XIX ст. було столицею емірату Саудидів, потім потрапило під владу емірів Шаммара. У 1902 р. Ер-Ріяд захопили загони Ібн Сауда, який зробив його столицею емірату Неджд, а з 1932 р. місто стало столицею Саудівської Аравії. Столиця є великим промисловим (тут знаходиться до чверті промислових підприємств країни), кустарноремісничим і торговим центром (фрукти, головним чином фініки, зернові). Функціонують нафтопереробні, цементні, харчові підприємства. Діє аеропорт міжнародного значення.Країна є абсолютною теократичною монархією. Глава держави — король, який одночасно є релігійним лідером країни (імамом), головою правлячої династії Саудидів і має давній почесний титул «зберігана священних мечетей». Король керує державою за допомогою указів. При ньому діє Консультативна рада у складі 90 осіб (учені, письменники, бізнесмени і члени королівської родини), які обираються на 4 роки. Раду міністрів призначає король, який її і очолює. Певною мірою влада короля спирається на родину Аль Сауд, що налічує більше ніж 5 тис. осіб і є основою монархічного устрою в країні. Діяльність політичних партій та профспілок офіційно заборонена. Держава поділена на 13 провінцій, що сформовані із 103 округів, довжина берегової смуги — 2640 км.У 2004 р. ВНП країни становив 310,2 млрд. дол., або 12 600 дол. на душу населення. Частка галузей економіки, що не пов’язана з видобутком та переробкою нафти, у ВНП збільшилася з 46% у 1970 р. до 68% у 2003 р. За обсягами іноземних інвестицій в економіку Саудівської Аравії (43% від загальної суми інвестицій), які було вкладено у 236 об’єкти (до 12 млрд. дол.), переважає американський капітал.Щороку в Саудівську Аравію напередодні свята Курбан-Байрам приїжджають 2 млн. прочан з різних країн світу в найсвятіші для мусульман міста Мекку та Медину. Популярним курортом є Аль-Таїф, однак доступ до цього міста немусульманам заборонений. Великою популярністю користуються змагання арабських скакунів, що постійно проводяться в Ер-Ріяді та інших містах.

Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) — держава, що розташована у східній частині Аравійського п-ова, на узбережжі Перської та Оманської заток. Довжина берегової смуги Перської затоки становить майже 650 км, Оманської затоки — понад 80 км. Площа країни сягає 83,6 тис. км 2. Офіційна назва — Об’єднані Арабські Емірати. Столиця — Абу-Дабі. Кількість населення міста становить понад 950 тис. мешканців. Воно розташоване на прибережному острові у бухті Перської затоки. Клімат сухий, тропічний, се- 314 Країни Азії редньомісячнатемператрура становить +25°С...+35°С (максимум +50°С), опадів 100—400 мм на рік. Історія міста розпочинається з 1761 p., коли тут оселилися представники кочового племені Бані-йас. Першим правителем, що заклав Абу-Дабі, був Зійяд ібн Іса з роду Нахайянів (засновник династії). З XIX ст. місто стало центром британського протекторату, з 1971 р. — столицею незалежної держави ОАЕ. Абу-Дабі є важливим торговим центром з продажу перлів. Тут ведеться видобуток і переробка нафти, поширене рибальство, діє міжнародний аеропорт. Давніх пам’яток збереглося небагато. На березі затоки стоїть старий палац, поруч височіють вежі палацу нинішнього шейха, мечеть правителів Абу-Дабі, мечеть Нахайянів (правляча династія шейхів ОАЕ). Нині АбуДабі — це сучасне багатоповерхове місто (готельний комплекс «Хілтон», Міжнародний виставочний центр Абу-Дабі, Інститут культури тощо). У місті налічується більше 20 парків і скверів. Абу-Дабі — визнаний центр туризму.Інтенсивний розвиток країни почався з 60—70-х років, коли розпочали видобувати нафту й газ. У 1973 р. стан економіки різко змінився із підвищенням світових цін на нафту: з регіону маленьких пустельних князівств ОАЕ перетворилися на державу з високим рівнем життя. У 2004 р. ВНП становив 63,6 млрд. дол., або 25 200 дол. на душу населення. З метою залучення іноземного капіталу у 1985 р. в еміраті Дубай (в районі порту Джебель-Алі) створено вільну індустріальну зону, в якій відкрили свої представництва понад 60 іноземних компаній. Загальний обсяг інвестицій у 2001 р. становив до 14 млрд. дол. Нині ОАЕ — це великий фінансовий центр Близького Сходу. Загальні депозити більш ніж 60 діючих в країні банків сягають 40 млрд. дол. (у т. ч. іноземні внески — 10 млрд., валютні резерви — 8 млрд.). Через ОАЕ, насамперед князівство Дубай, щороку проходять до 170 т золота, з яких до 40 т залишається в країні.

Кувейт розташований на північному сході Аравійського п-ова, на узбережжі Перської затоки. До території країни належать також 9 прилеглих островів (Бубіян, Уарба, Файлака та ін.). Площа країни становить 17,8 тис. км2. Офіційна назва країни — Держава Кувейт. Столиця —- Ель-Кувейт. У місті проживає 1,6 млн. мешканців. Воно розташоване у північно-східній частині Аравійського півострова, на південному березі Переської затоки. Клімат сухий тропічний, середня температура січня —• +11°С, л и п н я І-34°С. За рік випадає менше 100 мм опадів. Ель-Кувейт у перекладі з арабської означає «Маленький форт». У 1756 р. Ель-Кувейт був центром шейхства Кувейт, що входило з XVI ст. до Османської імперії, а з 1899 р. став британським протекторатом. З 1961 р. місто є незалежною столицею держави Кувейт. Ель-Кувейт — головний торгово-транспортно-промисловий центр країни. Працюють харчові, автоскладальні, електротехнічні підприємства, є водоопріснювальний завод. Автодорогами він поєднаний з Іраком, Саудівською Аравією та іншими країнами, функціонують міжнародний аеропорт і морський порт. Столиця — головний культурний центр країни, тут знаходяться більше 600 мечетей, зокрема шедевр культового зодчества Ель-Джамі ель-Кубра (Велика мечеть, 80-ті роки XX ст.). У центрі міста розкинувся великий базар. Нині столиця забудована високими сучасними спорудами, вулиці розплановані на європейський лад і озеленені. У 1984 р. тут відкритий парк на зразок відомого Діснейленда.Кувейт — багата нафтоекспортна країна Перської затоки з високим рівнем життя, яка приваблює значні потоки іноземної робочої сили. Сучасний стан економіки. Приблизно 50% ВНП, 90% експортних валютних надходжень та 75% бюджету форму1 1 5 -2 8 7 322 Країни Азії ється за рахунок нафтової галузі. У 2004 р. ВНП країни становив 48 млрд. дол., або 21 300 дол. на душу населення. У структурі ВНП частка промислового сектору сягає 60%, сфери послуг — 39% . Країна посідає одне з провідних місць у світі за витратами на закупівлю озброєння на душу населення (військовий бюджет становить 8,7% ВНП). Активно діє банківський сектор, розширюється сфера послуг.Країну щороку відвідують понад 1,1 млн. туристів, які приносять до 100 млн. дол. прибутків. Туристів приваблюють теплі води Перської затоки, культурна спадщина міст, а також вироби прикладного мистецтва — ювелірні вироби з бірюзою, жіночі прикраси з кольорового скла, а також славнозвісні червоні візерункові хустки (куайти).

Іран належить до найбільших держав регіону. Країна розташована між Каспійським морем та Перською затокою. Географічне положення сприяє зв’язкам Східної Азії з кра­ 324 Країни Азії їнами Середземноморського басейну. Площа країни становить 1,64 млн. км2. Офіційна назва країни — Ісламська Республіка Іран. Столиця — Тегеран. Населення Тегерану налічує понад 12 млн. осіб. Площа міста — 250 км . Воно розташоване на південних передгір’ях Ельбрусу, біля підніжжя г. Демавенд (5604 м) на висотах 1100—1300 м. Клімат субтропічний, континентальний, середня температура січн я----І-2°С, липня — +29°С. Опадів випадає до 250 мм на рік. Тегеран заснований у IX ст. як невелике поселення поблизу м. Рей. Перші згадки про нього як про місто датовані XII ст. Наприкінці XVIII ст. став столицею Ірану. Місто є головним політичним, економічним, торговельно-фінансовим і культурним центром країни. Тут розташовані підприємства машинобудування й металообробки (виробництво автомобілів, літаків, радіоапаратури, телевізорів, побутової техніки тощо), хімічної, нафтохімічної, металургійної промисловості, будівельних матеріалів, скляних і порцеляно-фаянсових виробів, текстильної, харчової (у т. ч. тютюнової), шкіряно-взуттєвої промисловості. Збереглося кустарне виробництво.

Іран є теократичною ісламською республікою (всі складові життя країни підпорядковані принципам ісламу). Країною керує довічно Керівник (Рахбар), який наділений релігійною та світською владою. Вища виконавча влада належить президенту, обраному прямими виборами на 4 роки. Законодавчий орган — Збори ісламської ради (меджліс) у складі 290 депутатів, які обираються на 4 роки. Країну поділено на 28 останів (провінцій), які, в свою чергу, сформовані з шахрестанів (адміністративних одиниць, що охоплюють міста з навколишньою сільською місцевістю).

Іран має потужний природно-ресурсний потенціал, основою якого є паливні енергоресурси.Іран має своєрідні природні умови, спекотливі пустельні ландшафти чергуються з мальовничими високогір’ями. В країні створено потужну мережу територій, що охороняються (67 національних парків, заповідників, резерватів тощо). 9 біосферних заповідників займають до 5% площі країни. Великими національними парками є Кевір, Гулістан, Урмія, Центрально-Ельбруський та ін.Економіка Ірану тісно пов’язана з пануючою політичною системою. Зміни, що відбуваються в іранському суспільстві наприкінці XX — на початку XXI ст., торкнулися й економічної сфери. Сучасний стан економіки. Духівництво у межах ісламського режиму намагається знайти свій, «іранський», тип економіки, який відповідав би національним інтересам і менталітету суспільства. Основою «ісламської економіки» проголошена ідея «змішаної економіки» з елементами автаркії і орієнтацією на держсектор. Унікальною складовою 328 Країни Азії іранського господарювання є ісламські фонди, які очолює вище духівництво. Вони контролюють найприбутковіші підприємства, мають велику реальну економічну та політичну силу. В країні діє безвідсоткова банківська система (Іран — єдина країна в світі, де вона практикується). Із початку 90-х років XX ст. керівництво держави взяло курс на ринково орієнтовану економіку. Духівництво, розуміючи необхідність підвищ ення життєвого рівня населення, боєздатності армії, а отже, ефективності економ іки, поступається деякими колись непоруш ними принципами: можливими стали залучення іноземного к апіталу, приватизація державної власності, відмова від втручання в ціноутворення, розширення контактів з розвинутими державами. Запровадження нового економічного курсу дало змогу домогтися помітних результатів: збільш илися валовий продукт, життєвий рівень населення, приріст капіталовкладень у виробництво, активізувався іноземний капітал.

Іран — країна з різноманітною природою і давньою історією. Туристів приваблюють моря й ріки, рівнини (низовинні та височинні), високі гори Ельбрус та велике Іранське нагір’я, ліси, сухі степи, напівпустелі й пустелі, цілющі мінеральні джерела та лікувальні грязі. 332 Країни Азії Нині, у зв’язку із складним міжнародним становищем Ірану (що пов’язано з його ізоляцією), потік туристів до країни значно обмежений, чому сприяють як зовнішні сили, так і активність ісламських фундаменталістів всередині країни.

Ірак розташований на Середньому Сході, навколо басейну рік Тигр та Євфрат. На крайньому південному сході країна має вихід до Перської затоки. Площа країни становить 438,3 тис. км2. У 2003 р. настав новий етап в історії Іраку. Уряд СІЛА з метою усунення від керівництва країною президента Саддама Хусейна звинуватив державу в розробленні хімічної, біологічної та ядерної зброї (що не було підтверджено інспекторами ООН). Відтак розпочалася агресія СІЛА проти Іраку. Америку підтримали 45 країн світу (зокрема, Велика Британія та Іспанія), негативну позицію щодо її дій зайняли Росія, Франція, Німеччина та Китай. Внаслідок воєнних дій тоталітарний режим Хусейна було скинуто, економіку паралізовано, більшість підприємств зруйновано, війська СІЛА взяли під контроль більшу частину нафтових родовищ країни. Літати поділили територію Іраку на чотири сектори: найбільший сектор контролюють самі, а три інші — британці, поляки (з українцями), іспанці. Під час перехідного періоду до формування демократичних інститутів призначена цивільна адміністрація на чолі з американськими генералами. Розробляється проект нової конституції країни. Офіційна назва країни — Іракська Республіка. Столиця — Багдад. Населення Багдада налічує понад 3 млн. осіб. Розташований він на обох берегах р. Тигр, поблизу гирла р. Діяла. Клімат столиці середземноморський, середня температура січня становІрак займає територію між ріками Тигр та Євфрат, для якої характерний потужний природно-ресурсний потенціал.ить до + 10°С, л и п н я ---- І-34°С, опадів випадає до 160 мм на рік. Ірак має обмежені природні рекреаційні ресурси внаслідок домінування напівпустельних і степових ландшафтів. Тільки на півночі і північному сході знаходяться складчасті хребти Вірменського й Франського нагір’їв із зубчастими гребнями та печерами. Території, що охороняються, в Іраку відсутні.

Ірак має великий економічний потенціал, основою якого є значні запаси нафти. Сучасний стан економіки. До військових дій рівень ВНП оцінювався у 57 млрд. дол., або 2500 дол. на душу населення. Іракська економіка традиційно залежала від нафтовидобувної галузі, яка приносила 95% валютних надходжень. Унаслідок військових конфліктів 1980—1988 рр., 1991 р., 2003 р. та економічної блокади Ірак опинився у скрутному соціально-економічному становищі. Матеріальні збитки від економічних санкцій за 1991—1999 рр. оцінюються у 120 млрд. дол., а збитки від війни 2003—2005 рр. становлять кілька сотень мільярдів доларів. Різко впав життєвий рівень населення, гостро відчувається нестача продовольства, медикаментів.

В Іраку проживають різні етнічні та релігійні групи населення, традиції яких вплинули на культуру країни. Мусульманське світовідчуття і філософія становлять основу життєдіяльності іракського суспільства.

Рекреаційна діяльність нині неможлива внаслідок бойових дій між американською армією та іракськими повстанцями.

До країн Закавказзя належать Азербайджан, Вірменія (вірм. Айастан) та Грузія (груз. Сакартвело), що знаходяться між Чорним та Каспійським морями і мають вигідне географічне положення. Вихід до морів сприяє розвитку економічних взаємозв’язків. Порти Чорного моря традиційно поєднують країни Закавказзя з Україною і Туреччиною, а порти Каспійського моря — з країнами Центральної Азії та Російським Поволжям. Для країн Закавказзя характерне складне політикогеографічне положення, адже вони межують з країнами, в яких постійно відбуваються збройні конфлікти або сутички (Афганістан, Ірак, Чечня). Та і в самих країнах Закавказзя наявні невирішені політичні (або військові) суперечки, зокрема в Абхазії, Панкійській ущелині (Грузія), Нагірному Карабаху (Азербайджан) тощо.

Природа Закавказзя надзвичайно різноманітна й контрастна, понад 2/3 території займають складні гірські ландшафти.Гірське повітря регіону у поєднанні із субтропічним кліматом, морським узбережжям, гірськими мальовничими озерами та ріками створюють привабливі природні умови для рекреаційних потреб, особливо для оздоровлення. У Грузії з метою охорони природних об’єктів створено Тбіліський національний парк, 17 заповідників і 6 заказників, у яких особливе місце посідає охорона природних насаджень реліктових порід. В Азербайджані знаходяться 7 заповідників, у Вірменії — Севанський національний парк і 6 заповідників.

Тисячолітня історія заселення й освоєння Закавказького краю, складні природні умови спричинили його етнічну, лінгвістичну та конфесійну різноманітність. Грузія та Вірменія є християнськими, а Азербайджан ісламською державами. Більшість віруючих ГПУ'ІИНІ в у* (65%) належить до Грузинської а в т о к е ф а л ь н о ї православної церкви. Вважається, що Вірменія була першою країною в світі, яка у 301 р. прийняла християнство як державну релігію.

Нині країни переживають складний етап переходу до ринкової економіки, основою якого є стабілізація фінансової сфери, масова приватизація, залучення іноземних інвестицій та кредитів МВФ. У Грузії швидко збільшується кількість малих та середніх приватних підприємств, що активно функціонують у сферах послуг, транспорту, будівництва та харчової промисловості. Приватний сектор забезпечує понад 50% ВНП. Прискорилися темпи приватизації (нині у приватному секторі виробляється 70% товарів). В Азербайджані з другої половини 90-х років збільшилися капіталовкладення у різні галузі економіки. За період з 1996 по 2000 рік іноземні інвестиції становили понад 5 млрд. дол., з яких до 50% коштів надходять на розвиток машинобудування, засобів зв’язку, у харчову промисловість, сферу послуг. Важливим для азербайджанських економічних перетворень стало прийняття закону про земельну реформу, який запровадив приватну власність на землю для грома-дян країни. Наприкінці 90-х років було ліквідовано понад 1300 колгоспів і радгоспів, створено майже 35 тис. фермерських господарств. Нині відбувається приватизація середніх і великих промислових підприємств та важливих об’єктів стратегічного значення (у галузях металургії, машинобудування, паливній, нафтохімічній промисловості). У Вірменії порівняно з піком економічної кризи в 1994 р. нині дещо зросли обсяги промислової продукції, швидкими темпами розпочато приватизацію сільськогосподарських угідь; більшість малих та середніх промислових підприємств приватизовано. У країнах Закавказзя значною є частка тіньової економіки — до 25% ВНП.

Відомі країни своїми культурно-історичними пам’ятками, зокрема в Азербайджані знаходяться давня фортеця Ічері-Шехер, мінарет Єиник-Кала (XI ст.), Дівоча вежа, Баїловськікамені (XIII ст., Баку), в Гянджі — культовий комплекс Гей-Імам (XIV—XVII ст.), Джума-мечеть (XVII ст.); у Вірменії — Гарні (давньовірменська фортеця, резиденція царів II ст. до н. е.), античний храм І ст. н. е., монастирський комплекс Мармашен (X—XIII ст.), церкви Катогіке (XIII ст.) та Зоравар (XVII—XVIII ст.), в Ечміадзіні — храми Ріпсиме (618) та Гаяне (630); у Грузії — Єіонський собор (V ст.), монастир св. Давида (VI ст.), руїни цитаделі Нарікала, храм Метехі (1278—1293 рр.), замок-фортеця Анаурі, Гелатський монастир (Тбілісі, XII ст.). Рекреація і т уризм . Країни Закавказзя приваблюють туристів теплими морями з їх пляжами, вертикальною природною поясністю (від вологих субтропіків до вічних снігів та льодовиків), цілющими мінеральними водами, етноконфесійним різноманіттям, давньою історією народів.

Країни Східної Азії

Країни Східної Азії (Китай, КНДР, Монголія, Південна Корея, Тайвань, Японія) розташовані на сході Євразії і мають вихід до морів Тихого океану (Японського, Жовтого, СхідноКитайського, Південно-Китайського).Ці країни є неоднаковими за соціально-економічним становищем. Особливо вирізняється Японія, яка входить до країн «великої сімки» і є економічним лідером всієї Азії. Південна Корея, Тайвань та Сянган (колишній Гонконг) стали країнами НІК «першої хвилі» з високими показниками економічного розвитку. Унікальною державою, соціалістичною за ідеологією, є Китай, який поєднує в економіці адміністративно-командний (плановий) та ринковий уклади, і став однією з наймогутніших держав світу. Країни Середньої Азії та Казахстан є пострадянськими, намагаються реалізувати ринкові перетворення, тут переважають видобувна галузь та сільське господарство. КНДР залишається соціалістичною державою з адміністративно-командною економікою, яка переживає гостру економічну кризу, посилену жорстким політичним, ідеологічним і військовим протистоянням з Південною Кореєю.

Японія — острівна держава у північно-західній частині Тихого океану, яка розташована на чотирьох великих островах — Хонсю (230,4 тис. км2), Хоккайдо (77,7 тис. км2), Кюсю (42 тис. км2) і Сікоку (17,8 тис. км2) і охоплює безліч дрібних островів (понад 3900 одиниць), що простягнулися на 3500 км від Хоккайдо на північному сході до островів Рюкю на південному заході. Площа країни — 372,2 тис. км2. З південного сходу її омиває Тихий океан, із заходу — Східно-Китайське, з північного заходу — Японське, з півночі — Охотське моря. Офіційна назва — Японія. Столиця — Токіо.Це місто є головним фінансовим і промисловим центром країни (дає 1/5 усього прибутку). Тут сконцентровано великі фінансово-промислові компанії («Міцубісі», «Сумімото», «Міцуї» тощо), головні банки країни і представництва іноземних монополій. У столичній префектурі розташовані основні підприємства машинобудування (електротехнічне, електронне, оптико-механічне, приладобудування, авто- і авіабудування, суднобудування), металургії, хімічної промисловості (тонка хімія, нафтопереробка і нафтохімія). У Токіо створено найпотужнішу в країні поліграфічну промисловість, різноманітну харчову галузь (пивоваріння, борошномельне, рибоконсервне виробництва), численні галузі легкої промисловості (текстильна, швейна, ш кіряна, керамічна, меблева, виготовлення ювелірних виробів, сувенірів тощо). Місто є важливим транспортним вузлом країни, центром морських і повітряних сполучень міжнародного значення. Працюють міжнародні аеропорти «Ханеда» та «Наріта»; діє метрополітен. Історичний центр Токіо — район Ніхонбасі, де збереглися оточений парком комплекс імператорського палацу (до 1869 р. — замок Едо, XV—XVII ст.), новий імператорський палац (1960), пейзажний парк Рікушен (кінець XVII — початок XVIII ст.), парк Узно з дерев’яною дзвіницею (XVII ст.), сінтоїстські храми Тосегу (XVII ст.) і Мейдзі (кінець XIX ст.), святилище Ясукіні (1919), буддійський храм Каннон (засн. у XVII ст., відн. у XX ст.) та сучасні будівлі (Олімпійський комплекс Йойогі, Метрополітен фестівалхолл у парку Уено, собор св. Марії, Токійська вежа) тощо. Японія є конституційною монархією. Глава держави — імператор, який, згідно з конституцією 1947 р., є «символом держави та єдності нації» і здійснює церемоніальні функції. Державні справи вершить імператор за схваленням Кабінету міністрів, який несе за них відповідальність. Юридично імператор безвладний і позбавлений права голосу у питаннях державного управління. Законодавчу владу здійснює двопалатний парламент у складі Палати представників (500 депутатів) і Палати радників (252 депутати). Па­ 360 Країни Азії лату представників (нижню) обирають на 4 роки, Палату радників (верхню) — на 6 років (з переобранням половини складу кожні 3 роки). За формування і втілення національної та зовнішньої політики, конституційних положень та законів відповідає уряд на чолі з прем’єр-міністром.

Останнім часом в Японії розвивається рекреаційна сфера. Здавна японці опікувалися питаннями культури та естетики ландшафту, декоративного садівництва, створення парків і заповідників, охорони пам’я­ток давнини. Неповторна краса і різноманітність природи Японії (водоспади, ущелини, унікальна флора, гарячі джерела, сніжні гірські вершини, мальовничі вулкани) гармонійно поєднуються з хмарочосами, численними швидкісними магістралями і з найдавнішими сінтоїстськими та буддійськими храмами, середньовічними палацами. У Японії створено 27 національних парків, природа яких є загальнояпонським надбанням, найвідоміші — Сікоцу-Тоя, Дайсецудзан, Фудзі-Хаконе-Ідзу, Нікко тощо. Національним парком проголошено частину Внутрішнього Японського моря з прилеглими островами.

Японія — високорозвинута країна, що посідає 2-е місце (після США) у світі за економічною потужністю. Після перевороту 1867—1868 рр. («революція Мейдзі») Японія подолала шлях від традиційної феодальної соціально-економічної системи до країни з розвинутою ринковою економікою. Сучасний стан економіки. ВНП Японії у 2004 р. становив 3,74 трлн. дол. (понад 14% світового). Обсяги ВНП на душу населення сягають 29 400 дол. У повоєнні роки економічне зростання охопило усі галузі господарства, насамперед промисловість і сферу послуг. Відтак кардинально змінилася структура національного прибутку. Якщо у сільському і лісовому господарствах та рибальстві у 1955 р. було створено 23% національного прибутку, то в 2004 р. — тільки 1,3% . Гірничовидобувна і об­ Країни Східної і Центральної Азії 365 робна промисловість та будівництво у 1955 р. забезпечували 29% національного прибутку, а в 2004 р. — уже 24,7% . Частка сфери послуг, що охоплює транспорт, торгівлю, фінанси та адміністративну діяльність, становила 48% у 1955 р. та 74% у 2004 р. Економіка Японії ґрунтується на приватному підприємництві. До державної власності належать переважно місцеві комунальні підприємства і тютюнова промисловість. До кінця Другої світової війни найбільші корпорації були об’єднані у великі фінансово-промислові групи — «дзайбацу» — холдингові компанії, яка контролювали всі дочірні фірми. Більшість корпорацій перебуває у сімейній власності. Тепер Центральному уряду належать лише п’ять казенних (унітарних) підприємств (у тому числі Монетний двір і Державне лісове господарство), 13 банків, мережа ВНЗ і пайова участь у 73 організаціях, здебільшого некомерційних. Більшість державних підприємств було приватизовано у другій половині 80-х років XX ст., зокрема Корпорацію державних залізничних доріг, національну телефонно-телеграфну систему, тютюнову та алкогольну монополії, авіамережу тощо. Загалом в Японії державний сектор незначний, і, на відміну від країн ЄС, він поширюється не на промисловість, а на галузі інфраструктури. Водночас Японія — країна з потужною державною економічною політикою, яка здійснюється без прямого втручання держави у господарську діяльність, але вона використовує такі важелі, як податково-бюджетне, грошово-кредитне та митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі, підтримує конкуренцію на ринках і регламентує діяльність природних монополістів.насамперед збільшення витрат на НДДКР (з 1975 р. — більше ніж у 3 рази). Основною галуззю економіки країни за масштабами використання досягнень НТП є обробна промисловість. У ній було здійснено інтенсифікацію використання виробничих ресурсів. Інтенсивно використовуються досягнення НТП у електронній галузі з метою модернізації й оновлення обладнання. За масштабами використання передового промислового устаткування (наприклад, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ)) Японія значно випереджає СІЛА.Ця країна є найбільшим світовим інвестором. Вкладення японських компаній у закордонні підприємства щороку оцінюються у 500 млрд. дол., з яких четверта частина капіталовкладень припадає на виробництво сировини, третина — на обробні галузі промисловості і більше третини — на забезпечення потреб зовнішньої торгівлі. Основні інвестиції спрямовуються до країн Північної та Південної Америки, Східної і Південно-Східної Азії. Найбільшим торговим партнером Японії є США, а також країни ЄС і Китай. Товарообіг з Україною зростає, хоча ні його кількість, ні структура не відповідають об’єктивним потребам, і становив 522,1 млн. дол. у 2004 р. З України до Японії експортують феросплави та первинний алюміній. Перспективним є співробітництво між двома країнами в аерокосмічній сфеТуризм в Японії набув загальнонаціональних масштабів. До країни щороку приїжджають 3,6 млн. туристів (приносять 3,8 млрд. дол. прибутків). Більшість туристів Японія приваблює своєю неповторною природою, етноконфесійною своєрідністю, історико-культурними пам’ятками. Архітектурними і культурними визначними пам’ятками є: у Кіото — храм Тодзі (VIII—XVII ст.), монастирі Сайходзі та Тенрюдзі (XIV ст.) тощо, храми Кінкакудзи («Золотий павільйон», XIV ст.) і Гінкакудзи («Срібний павільйон», XV ст.), палацовий ансамбль Кацура (XVII ст.); у Нагої — синтоїстське святилище Ацута (початок н. е.), храм Тофукудзи (VIII ст.); в Осаці — давні пам’ятки — буддійський монастир Сіттенодзі (VI ст.), синтоїстське святилище Суміесітайся (IV ст., рекон. у IX ст.), храм Теммангу (X ст.); у Нагасакі — синтоїстське святилище Сува (XVI ст.), буддійські храмові ансамблі Софукудзі, Кофукудзі і міст Меганебасі (усі XVII ст.). Однак найбільша кількість пам’яток зосереджена Країни Східної і Центральної Азії 373 у Токіо: імператорський палац (замок Едо, XV ст.), палацовий комплекс (1600), новий імператорський палац (1960 р.), пейзажний парк Рікушен (кінець XVII ст.), парк Уено з дерев’яною дзвіницею (XVII ст.), синтоїстські храми Тосьогу (XVII ст.) і Мейдзі (XIX ст.), буддійський храм вежі Каннон (XVII ст.) тощо. Сучасна архітектура представлена чудовими спортивними спорудами, побудованими до Олімпійських ігор, у Токіо (комплекс Йойогі), Саппоро і Нагано.рі, в якій Японія ще не досягла ні кількісних, ні якісних показників.

Китай — держава у Східній Азії, що має вихід до Тихого океану (Жовте, Східно-Китайське та Південно-Китайське моря, затоки Бохайвань і Бакбо). Територія Китаю простягнулася на 5700 км у широтному напрямку і майже на 3700 км у меридіональному. Крім материкової частини, до Китаю належить багато островів, найбільші з яких — Тайвань (36 тис. км2) і Хайнань (34 тис. км2). Площа країни — 9,56 млн. км2 (6,4% від площі суходолу Землі). Офіційна назва — Китайська Народна Республіка (КНР). Столиця — Пекін (Бейцзін).Китай, згідно з діючою конституцією, — соціалістична держава демократичної диктатури народу, що керується робочим класом і заснована на союзі робочих і селян. Вищим законодавчим органом є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП), депутати яких (2979 осіб) обираються від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування та озброєних сил на 5 років. ВЗНП обирають главу держави (Голову КНР) і його заступників. Вищим виконавчим органом є Державна рада (народний уряд). Провідна політична партія країни — Комуністична партія Китаю (КПК), яка, відповідно до статуту, є авангардом китайських робітників і виразником інтересів багатонаціонального народу, керівним ядром побудови соціалізму.Великі розміри території, складна геологічна будова, розташування країни у кількох кліматичних поясах і природних зонах, вихід до трьох різних за температурним режимом морів — усе це визначає різноманітність природних умов і ресурсів Китаю.

Китай має чудові природні рекреаційні ресурси для відпочинку та оздоровлення: унікальні гірські масиви (Тибет, Гімалаї, Каракорум, Тянь-Шань), ландшафти рік Янцзи та Хуанхе («Три ущелини» Янцзи), водоспад Хукоу на р. Хуанхе. Карстові ландшафти у долині р. Лі в околицях Гуйліня (Південний Китай) — надзвичайне видовище (тисячолітня ерозія вапняку-черепашнику породила вигадливі скелі, гроти, численні печери). Острів Хайнань, що знаходиться у Південнокитайському морі, називають «перлиною Китаю» завдяки піщаним пляжам під тінню пальм і прекрасним тропічним ландшафтом. У країні створено чимало садово-паркових комплексів і понад 400 заповідників (їх площа становить 58 млн. га або 6% території країни). Серед найвідоміших природоохоронних об’єктів — Дінхушанський гірський заповідник у провінції Гуандун і мальовничий Сішуанський в провінції Юньнань, в якому мешкають великі панди, заповідник Цінхайського озера у провінції Цінхай та ін.

Китай є своєрідною державою, в економіці якої поєднуються командно-адміністративний (плановий) і ринковий уклади. Сучасний стан економіки. Завдяки вдало проведеним реформам (з кінця 70-х років) країна стала однією із світових лідерів за темпами економічного росту. Середньорічні темпи приросту ВВП у 1978—2004 рр. становили 9—9,6% . У 2004 р. обсяги ВНП сягнули 7,26 трлн. дол., або 5600 дол. на душу населення. Специфіка китайського варіанта системних реформ полягає в тому, що керівництво держави, дотримуючись офіційно проголошеного ідеологічного курсу на будівництво соціалізму з монополією комуністичної партії на владу, рішуче впроваджує ринкові відносини. При цьому уряду вдалося не тільки уникнути трансформаційного спаду, що є загальною закономірністю початкового етапу реформ у постсоціалістичних державах, а й забезпечити динаміку еконо­ Країни Східної і Центральної Азії 381 мічного розвитку, стабільне поліпшення показників рівня життя китайців. Особливістю китайських системних економічних реформ є те, що вони проводяться поступово, а не методами «шокової терапії». Зміни в інституціональній структурі економіки, механізмі ціноутворення, системі зовнішньоекономічного регулювання тощо відбуваються еволюційним шляхом і протягом тривалого часу. Специфікою сучасного китайського соціалізму є багатоукладність економіки. В країні співіснують п’ять форм власності: державна, колективна, індивідуальна, приватна і державно-капіталістична. Частка державних підприємств поступово зменшується (з 80% у 1978 р. до 32% у 2002 р.), а частка приватних підприємств, у свою чергу, постійно збільшується. У державній власності залишається приблизно 350 тис. промислових підприємств, у т. ч. понад 15 тис. великих і середніх у таких стратегічних і капіталомістких галузях, як нафтогазова, чорна і кольорова металургія, хімія та нафтохімія, машинобудування тощо. Велику роль у підйомі економіки відіграла і зовнішньоекономічна політика уряду. Для стимулювання надходжень іноземного капіталу у КНР з 1979 р. створюються так звані спеціальні економічні зони (СЕЗ) — компактні, замкнуті ареали у приморській смузі. Іноземні і спільні підприємства СЕЗ користуються певними пільгами, зокрема безмитним ввозом сировини та продукції, низькими податками на прибуток. В країні існує 5 великих СЕЗ: Шеньчжень, Чжухай, Шаньтоу, Сямінь і о. Хайнань. Поруч із СЕЗ і на інших територіях діють різні ступені відкритості: деякі міста (14 портів), зони техніко-економічного розвитку у приморських містах, приморські райони у дельтах рік Янцзи і Чжуцзян, на півдні провінції Фуцзянь. У КНР створено до 20 тис. спільних підприємств з іноземним капіталом у ЗО млрд.дол.

В країні існує безліч екзотичних природних об’єктів (р. Хуанхе, іригаційні споруди, мусонні ліси, природні заповідники тощо). Однак велику атрактивність мають історичні та культурні рекреаційні об’єкти. Під охороною держави перебувають понад 240 пам’яток світового значення. Унікальна пам’ятка архітектури — Великий Китайський мур (початок будівництва IV — початок V ст. до н. е.), довжиною більше 4000 км уздовж Північного Ки­ 388 Країни Азії таю, що являє собою земляний вал до 10 м висотою, на значній протяжності облицьований каменем. У Пекіні знаходиться найбільший у КНР державний музей — Гугун — колишній імператорський палац, резиденція 24 імператорів династій Мін і Цін. Сучасний Гугун — великий архітектурний комплекс, в якому нараховується більше 100 будівель різної величини. Територія палацу — 720 тис. км2, у його павільйонах зберігаються понад 800 тис. експонатів. У Ш анхаї розташовані 5-ярусна пагода Лунхуа, сад Пурпурних Осінніх Хмар, храми Чегуанмяо та Юйфеси з нефритовою статуєю Будди. У Гуанчжоу знаходиться один з найбільших зоопарків країни, найдавніша в Китаї мечеть Хуайсенг (627). Поблизу м. Сіань (провінція Шеньсі), розташована усипальня одного з правителів династії Цінь, який помер у 2 1 0 д о н .е .У релігійному центрі ламаїзму — Лхасі — знаходиться чимало буддійських монастирів і храмів, у тому числі палац-монастир Потала — колишня резиденція далай-лами (відомий з VII ст., перебудований у XVI—XVII ст.) і монастир Джоканг (VII ст.). У КНР збереглися пагоди, збудовані ще 1500 років тому. Щороку Китай відвідують приблизно 20 млн. туристів, які приносять до 5 млрд. дол. прибутку.

Тайвань — самопроголошена країна на однойменному острові біля південно-східного узбережжя Азії, що відокремлена від континенту Тайванською протокою. Площа — 36,9 тис. км2. Відстань між крайніми точками острова з півночі на південь становить 380 км, максимальна ширина — 150 км. На півночі Тайвань омивається Східнокитайським морем, на сході — Тихим океаном. Адміністративно-територіальний поділ — 16 графств (повітів) і 5 муніципалітетів. Адміністративний центр — Тайбей. Місто розташоване на півночі о. Тайвань на судохідній р. Даньшуйхе. З 1956 р. Тайбей став адміністративним центром Тайваню. Зараз місто є основним адміністративним і фінансовим центром країни. Тут працюють підприємства металургійної, машинобудівної, зокрема радіоелектронної (виробництво магнітофонів, телевізорів тощо), цементної, хімічної, деревообробної, харчової (виробниц­ Країни Східної і Центральної Азії 389 тво чаю, цукру, різноманітних консервів) галузей промисловості. На околицях Тайбею видобувають вугілля. Є морський порт «Цзілун», два міжнародних аеропорти — «Таоюань», «Суншань». Країною керує президент, який обирається на 4 роки. Вищий представницький орган — Національні збори (164 депутати). Загалом Тайвань перебуває у дипломатичній ізоляції від світової спільноти. Однак, незважаючи на специфіку свого становища в світі, Тайваню вдалося зберегти деякі міжнародні позиції. Його визнають ЗО країн (невеликі держави Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Африки). Основною опорою Тайваню є США (тут розквартирований 7-й флот США і підписаний Договір про спільну оборону). Продовжується продаж Тайваню американської зброї.

раїн) першої хвилі, з високим динамічним розвитком. Сучасний стан економіки. ВНП країни в 2004 р. дорівнював 576,2 млрд. дол. За розмірами ВНП на душу населення (25 300 дол.) Тайвань входить у десятку провідних країн Азії. Від­ Країни Східної і Центральної Азії 391 значається острів і за рівнем золотовалютних накопичень (третє місце у світі після Японії та США). Економічна політика уряду спрямована на розвиток нових напрямів науковотехнічного прогресу, пріоритетними є високотехнологічні та иаукомісткі галузі промисловості та комп’ютерні технології. Тайванська модель розвитку базується на іноземних інвестиціях (переважно американських і японських), експортній орієнтації та порівняно дешевій кваліфікованій робочій силі, залученні передових технологій з розвинутих країн. Подальші успіхи пов’язані з вдало проведеними економічними реформами, у процесі яких створено сучасну організаційно-управлінську та функціонально-галузеву структуру господарства. У січні 1997 р. було затверджено 10-річну програму розвитку Тайваню, що націлена на підтримку високих темпів розвитку економіки, основою якої є низка великих проектів, зокрема будівництво високошвидкісної залізниці. Велика увага приділяється реалізації плану з перетворення Тайваню на Азійсько-Тихоокеанський центр регіональних операцій (АПРОК).ь

Південна Корея розташована у південній частині Корейського п-ова (південніше 38-ої паралелі), до неї належать також кілька островів, найбільший з яких — о. Чеджудо. На Країни Східної і Центральної Азії 393 заході країна омивається водами Жовтого моря, на сході — Японського, на півдні — Корейської протоки. Площа країни — 98,4 тис. км2. Офіційна назва — Республіка Корея. Столиця — Сеул. Південна Корея — парламентська республіка з президентською формою правління. Президент є главою держави та головнокомандуючим збройними силами країни, обирається на загальних виборах на 5 років, без права переобрання. При ньому функціонує Державна рада, до якої входять члени уряду та парламенту. Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Національним зборам (273 депу­ 394 Країни Азії тати, які обираються на 4 роки). Уряд очолює прем’єр-міністр (призначається президентом за згодою депутатів).

З метою охорони рідкісних видів тварин і птахів статус «природних пам’яток» отримали 23 представники тваринного світу, зокрема амурський горал, мускусний олень, дика собака чіндоке, кілька видів чапель, сов, яструбів тощо. Створена система охоронних зон і заповідників, які в поєднанні з пам’ятками культури є важливим рекреаційним ресурсом.

Республіка Корея — індустріально-аграрна країна, яка посідає одне з провідних місць серед так званих нових індустріальних країн. Сучасний стан економіки. У 2004 р. ВНП країни становив 925,1 млрд. дол., відповідно — 19 200 дол. на душу населення. Протягом останніх десятиліть економіка Південної Кореї розвивалася дуже швидкими темпами. Країни Східної і Центральної Азії 397 Економічна допомога та позичковий капітал сприяли створенню основних виробничих галузей, підтримці соціальної стабільності. Основними фінансовими донорами були СІЛА та Японія. Частка інвестицій стосовно сукупної продукції збільшилася з 15% на початку 60-х років до 40% наприкінці 90-х років XX ст., внаслідок зростання накопичень у країні і притоку коштів із-за кордону. У розвитку південнокорейської економіки і залученні до країни досягнень НТП помітну роль відіграло запозичення іноземних технологій, що сприяло створенню нових виробництв (особливо у машинобудуванні та атомній енергетиці), зменшенню собівартості і підвищенню якості виробленої продукції. Частка витрат на НДДКР сягає 2,7% ВНП, більшість асигнувань спрямовані на розробки прикладного характеру. Сприяє прогресивному розвитку економіки значна кількість і якість кваліфікованої робочої сили. Південнокорейська економіка базується на принципах приватного підприємництва. У власності держави знаходяться залізниці, зв’язок, будівництво шосейних доріг, виробництво чорних металів, значною мірою енергетика, вуглевидобуток, використання гідроенергоресурсів, морський промисел, меліоративні роботи у сільському господарстві. Спільні підприємства, що створені за участю держави та іноземного капіталу, зайняті виробництвом мінеральних добрив і нафтопродуктів. Державі належала більшість банків, доки не відбулася їх масова приватизація у 80-ті роки. Велику роль в економіці Південної Кореї відіграють національні фінансово-промислові групи (чеболі), які є сімейно-клановими конгломератами, що мають значні привілеї, і контролюють від 10 до ЗО великих компаній, що працюють в різних галузях промисловості, володіють торговими фірмами, банківсько-страховими закладами. Нині в країні діють більше 50 фінансово-промислових груп, частка яких становить понад 1/4 національного прибутку, 3/4 продукції і послуг, що виробляються, 1/2 банківського кредиту. Генеральні торгові компанії, які входять до складу чеболі, забезпечують до 50% усіх зовнішньоторговельних постачань. Незважаючи на значні успіхи, економіка Південної Кореї переживає нині кризу. Жорстке економічне планування, урядовий контроль над усіма сферами підприємницької діяльності, зовнішньоторговельний протекціонізм, підтримка державою великих фінансово-промислових груп на шкоду малому і середньому бізнесу стали гальмом на шляху розвитку виробничих відносин. Країна зіткнулася з необхідністю структурної перебудови економіки. Передбачається створення економічної моделі, що орієнтована переважно на задоволення інтересів малого і середнього бізнесу, проведення суттєвих структурних реформ у промисловості, фінансовій сфері, сільському господарстві.

Туристів Південна Корея приваблює теплим морем і пляжами, пам’ятками буддійської старовини, розвинутою туристською інфраструктурою. Основні історико-культурні пам’ятки зосереджені в Сеулі, який здавна був столицею Кореї. Відомі пам’ятки належать до XI—XVI ст.: ансамбль палацу Кьонбоккун (XIV, XIX ст.), ансамбль Соккурам, католицький собор, пагода Хьонмьотхан храму Пончхонса тощо. Пусан відомий як великий морський курорт.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. В.В. Безуглий .

  2. Економіка зарубіжних країн / А. С. Фїліпенко, В. А. Вергун, I. В. Бураківський та ін. — К.: Либідь, 2016

  3. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського. — К.: ЦУЛ, 2003.

  4. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні. — Львів: Світ, 2017



Висновок



В перше чергу потрібно зазначити, що економічний розвиток і природно-ресурсний потенціал – це дуже важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови, а також відіграє важливу роль в економічному розвитку країни та регіону.

Необхідно відмітити, що геологічна вивченість Азії є незначною. Азія є строкатою у всіх сенсах частиною світу, де вигадливо переплелися вчорашнє, сьогоднішнє і майбутнє. Тут виділяється найбільша кількість регіонів (6). У кожному з них є один або кілька регіональних лідерів. Регіональні лідери Китай, Японія та Індія за обсягами ВВП зараз послідовно є другою, третьою і четвертою країнами світу. У Південно-Східній Азії швидкими темпами змінюється найісламская країна нашої планети - Індонезія.

Країни регіону за три останніх десятиліття зробили справжній стрибок від відсталості до високого рівня розвитку. Цьому сприяло:

по-перше, країни АСЕАН мають виключно вигідне географічне положення. Вони розташовані на перетині найважливіших морських, повітряних шляхів, що ведуть з Тихого океану в Індійський;

по-друге, країни Південно-Східної Азії мають багатющий мінерально-сировинний потенціал. У цьому регіоні знаходяться запаси олова, вольфраму, хрому, деревини. Є великі родовища нафти, газу, нікелевої, кобальтової, мідної руд, золота, дорогоцінних каменів, кам'яного вугілля, а також великі запаси гідроенергетичних і агрокліматичних ресурсів;

по-третє, країни Південно-Східної Азії в даний час знаходяться на першому місці в світі за припливом інвестицій, вони склали 39500000000. дол. У міру накопичення власних капіталів в ряді країн Південно-Східної Азії утворилися інвестиційні потоки усередині регіону . Країни АСЕАН реалізують численні проекти у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі;

по-четверте, трудові ресурси цих країн величезні, і для них характерні високі темпи відтворення, що дозволяє підприємцям дешево оцінювати їх;

по-п'яте, за модель розвитку країни Південно-Східної Азії взяли японський капіталізм з його підвищеною увагою до останніх досягнень НТР і їх прискореного впровадження у практичну діяльність;

по-шосте, розвиток експортоорієнтованого виробництва, що забезпечує цим країнам швидке вростання в світову економіку (електронно-обчислювальна техніка, побутова та промислова, текстиль, взуття, одяг, годинники, супертанкери, балкери, контейнеровози, автомобілі і т. д.); виробляються засоби інформатики, біотехнології, волоконної оптики; в країнах Південно-Східної Азії відбувається поступовий перехід від трудомістких до капіталомістким виробництвам;

по-сьоме, ростуть витрати на НДДКР, які становлять 1-2% від ВВП, і обсяг ВВП на 1 чол. в Гонконгу, Сінгапурі - 14-15 тис. ам. дол .;

по-восьме, зростає невиробнича сфера - транзитні міжнародні фінансові угоди, туризм (5 млн. чол. на рік), тропічний курорт і т. д.

Підводячи підсумок, можна сказати, що, незважаючи на історичні, культурні та мовні відмінності, держави однаково зосереджені на економічному розвитку. В недалекому майбутньому регіон може стати одним з лідерів світової економіки. Щоб це сталося, країнам необхідно вкладати кошти в розвиток інфраструктури та освіти. Крім цього, важливо зосередитися на подальшій інтеграції в рамках Південно-Східної Азії. Якщо всі перераховані завдання будуть вирішуватися успішно, то регіон буде залучати все більшу увагу інвесторів.






1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас