Ім'я файлу: Курсова Собівартість продукції і методи її планування 15_05_2020
Розширення: docx
Розмір: 115кб.
Дата: 31.10.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 115кб.
Дата: 31.10.2021
скачати
1.3.2 Групування витрат виробничої собівартості продукції
(робіт, послуг) за статтями калькуляції.
Калькуляційною статтею прийнято називати певний вид витрат, що становлять собівартість як окремих видів, так і всієї продукції в цілому. На основі групування витрат за статтями калькуляції розраховують собівартості готових виробів, напівфабрикатів, окремих технологічних вузлів і деталей, а також обчислюють витрати за місцями їх виникнення (цехами, дільницями тощо).
Підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням своєї галузевої приналежності, продукції, що випускається, технологічного процесу та методу планування витрат на підприємстві. Свій вибір підприємство відображає в наказі про облікову політику.
Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:
сировина та матеріали;
купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
паливо й енергія на технологічні цілі;
зворотні відходи (вираховуються);
основна заробітна плата;
додаткова заробітна плата;
відрахування на соціальне страхування;
витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
загальновиробничі витрати;
втрати від браку;
інші виробничі витрати;
попутна продукція (вираховується).
До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.
Оцінка використаних у виробництві матеріальних цінностей здійснюється у відповідності з П(С)БО 9 "Запаси" за одним з таких методів:
ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;
середньозваженої собівартості;
собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);
нормативних затрат;
ціни продажу.
До статті калькуляції "Сировина та матеріали" включається вартість:
сировини та основних та допоміжних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при виготовленні продукції (робіт, послуг);
малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції.
До статті калькуляції "Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включається вартість купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;- робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами.
До статті калькуляції "Паливо й енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.
Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до вартості (статті) зазначених матеріальних цінностей.
У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.
До статті калькуляції "Основна заробітна плата" відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.
До статті калькуляції "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До статті калькуляції "Відрахування на соціальне страхування" включаються:
відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування працівників;
До статті калькуляції "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" належать:
амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;
витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомнотранспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);
витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані;
До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" належать:
витрати на управління виробництвом: на утримання працівників апарату управління виробництвом (цехами, дільницями тощо); на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць у межах норм, передбачених законодавством (без готельного збору); на придбання спеціалізованої літератури для інформаційного забезпечення виробничої діяльності цеху, дільниці тощо; на сплату послуг за участь у семінарах, що провадяться з метою підвищення професійного рівня робітників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг), які перебувають у трудових відносинах з підприємством;
амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами та нематеріальними активами загальновиробничого призначення;
витрати на обслуговування виробничого процесу: на забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами праці; на транспортне обслуговуванняна утримання та експлуатацію, технічний огляд і технічне обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; на проведення ремонтів; на утримання загальновиробничого персоналу, зайнятого обслуговуванням виробничого процесу;
витрати на охорону праці.
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Змінні загальновиробничі витрати прямо і повністю відносяться на виробничу собівартість виробленої продукції (на рахунок виробництва).
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення, тобто ця частина витрат зразу списується на рахунок собівартості реалізації. Розподілена частина постійних загальновиробничих витрат відноситься на виробничу собівартість продукції.
Перелік і склад постійних і змінних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.
Якщо випуск продукції за звітний період нижчий нормальної потужності підприємства, то загальновиробничі витрати розподіляються відповідно до нормальної потужності (витрати у межах нормальної потужності списуються на виробничу собівартість продукції, а понаднормальні витрати на собівартість реалізованої продукції).
Якщо випуск продукції у звітному періоді вищий від нормальної потужності підприємства, то вся сума постійних витрат розподіляється і всі загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість.
До статті калькуляції "Втрати від браку" належать:
вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з технологічних причин;
вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування;
вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих у технологічному потоці при їх виробленні, обробленні, пакуванні; розбитих під час транспортування на виробництві (бій);
витрати на усунення браку;
До статті калькуляції "Інші виробничі витрати" належать витрати, пов'язані з епізодичними та періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів щодо перевірки їх на відповідність до вимог встановлених стандартів або технічних умов; витрати періодичних випробувань (коротких контрольних) щодо оцінки зібраного, готового до реалізації виробу, або його складових частин на відповідність вимогам нормативної документації.
Класифікація витрат на виробництво
Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.
Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. До непрямих – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.
Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).
Для ефективної організації обліку та правильного визначення собівартості виробництва продукції (робіт, послуг) раціонально застосовувати класифікацію витрат за такими ознаками (табл.1)
Таблиця 1. Класифікація витрат на виробництво
| № з/п | Ознаки | Витрати |
| 1 | За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) | Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби тощо |
| 2 | За видами продукції, робіт, послуг | Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів,деталі, вузли, замовлення, процеси тощо |
| 3 | За відношенням витрат до процесу виробництва | Основні, накладні |
| 4 | За способами віднесення на собівартість продукції (робіт, послуг) | Прямі, непрямі |
| 5 | За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат | Змінні, постійні |
| 6 | За єдністю складу (однорідністю) витрат | Одноелементні, комплексні |
| 7 | За доцільністю витрачання | Ефективні (продуктивні), неефективні (непродуктивні) |
| 8 | За відношенням до собівартості продукції (робіт, послуг) | Витрати на продукцію, витрати періоду |
| 9 | За періодами визнання (часом виникнення) | Витрати поточні, майбутніх періодів та майбутні витрати |
| 10 | За можливістю здійснення контролю за витратами | Контрольовані, неконтрольовані |
| 11 | За видами витрат (економічним змістом) | Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції |
Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.
Методи планування собівартості продукції.
Метою планування витрат є їх оптимізація для забезпечення раціонального використання ресурсів підприємства, необхідних величин прибутку і рентабельності. У процесі планування собівартості вирішують низку завдань, серед яких основними є:
розрахунок вартості необхідних ресурсів;
обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;
визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.
Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження. До однорідних видів витрат (економічних елементів) належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу нематеріальних активів, інші витрати.
Вихідними даними для планування витрат є:
планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;
норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;
ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;
економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов'язкових платежів, передбачених законодавством;
плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.
При плануванні собівартості продукції застосовуються наступні методи:
метод планування витрат за техніко-економічними чинниками;
кошторисний метод;
метод калькуляцій;
нормативний метод;
позамовний метод;
попередільний метод.
Метод планування витрат за техніко-економічними чинниками. За цим методом собівартість продукції визначається з урахуванням впливу техніко-економічних чинників на витрати підприємства в планованому році порівняно з попереднім.
Такими чинниками можуть бути: підвищення технічного рівня виробництва;поліпшення організації виробництва і праці;зміна структури й обсягу виготовленої продукції; підвищення ефективності використання ресурсів підприємства; використання матеріальних ресурсів з кращими властивостями; галузеві та інші чинники.
Кошторисний метод передбачає визначення собівартості за допомогою кошторису витрат, який може складатися як на окремі комплексні статті витрат, так і на весь обсяг продукції. Кошторисний метод дозволяє пов'язати окремі розділи тактичного плану між собою та узгодити їх з планами окремих підрозділів. На основі кошторисів витрат визначається загальна сума витрат на виробництво продукції та її реалізацію.
Метод калькуляцій. За його допомогою визначається величина витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг. Планові калькуляції використовуються для планування собівартості всього обсягу продукції, розробки планових кошторисів витрат, визначення загальної суми витрат підприємства.
Нормативний метод. За даним методом витрати на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) розраховується на основі норм і нормативів. Цей метод застосовується на тих виробництвах, де виробничі операції постійно повторюються інакше норми визначити буде неможливо. Нормативи витрат встановлюються або за фактичними даними минулих років, або на основі технічного аналізу. Нормативний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції дозволяє, не чекаючи кінця місяця, мати фактичну собівартість виробів, а також регулярно (один раз на 10 днів або частіше) аналізувати причини відхилень і виявляти їх винуватців. Системне документування відхилень від норм дозволяє встановлювати причини відхилень у момент їх виникнення, тоді як за інших методів причини та винуватці відхилень якщо і виявляють, то після складання звітної калькуляції собівартості.
Нормативний метод передбачає дотримання таких основних принципів:
установлення техніко-економічними методами нормування обґрунтованих норм витрат сировини та матеріалів, палива, енергії, заробітної плати та інших витрат на всі види продукції, що випускається, попереднє (до початку виробничого процесу) складання на їх основі калькуляції (розрахунку) нормативної собівартості за кожним виробом;
ведення протягом місяця обліку змін чинних норм для коригування нормативної собівартості, визначення впливу цих змін на собівартість продукції та ефективності заходів, змін норм, що стали причиною;
облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати по нормах і відхиленнях від норм, а витрат з браку виробництва — тільки в межах норм;
установлення та аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення;
визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної собівартості, відхилень від норм і змін норм.
Дотримання такого алгоритму обліку та розрахунків, хоча і є вельми трудомістким процесом, але при цьому дозволяє отримати достовірну інформацію про витрати, придатну для подальшого аналізу і контролю. Варто зазначити, що допускається неповний облік нормативних витрат — метод менш трудомісткий, але і менш точний. При цьому варіанті обліку під нормування потрапляють тількипрямівитрати і нормативну калькуляцію складають тільки за ними
Позамовний метод. Метод отримав свою назву у зв’язку з тим, що об’єктом калькуляції виступає виробниче замовлення, що відкривається на виріб (невелику групу виробів) або частину виробу, окрему роботу чи послугу. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями.
Цей метод застосовують:
при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції або при виконанні робіт (наданні послуг), особливо за умови, що продукція, яка виробляється за кожним замовленням, якщо не унікальна, то хоча б істотно відрізняється від продукції інших замовлень;
при виробництві складної та великої продукції (виробів);
при виробництві з тривалим технологічним циклом.
Таким чином позамовний метод використовують на підприємствах, які виготовляють примірники, що не повторюються, одиничні, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні
Суть цього методу полягає в тому, що усі прямі витрати (витрати основних матеріалів і заробітну плату основних виробничих робітників з нарахуваннями на неї) обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Інші витрати обліковують за місцями їх виникнення і включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу.
При позамовному методі обліку собівартості витрати на виробничі матеріали, оплату праці робочих і загальновиробничі витрати відносять на кожне індивідуальне замовлення або на вироблену партію продукції. При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що є закінченими конструкціями. Як правило, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача.
Цей метод може застосовуватися тільки за тієї умови, що основні матеріали (матеріали на технологічні цілі), основна заробітна плата виробничих робітників та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).
До основних характеристик методу відносять:
концентрацію даних про всі понесені витрати та віднесення їх на окремі види робіт або серії готової продукції;
вимірювання витрат за кожною завершеною партією, а не за проміжок часу;
ведення у Головній книзі тільки одного рахунка «Виробництво».
Цей рахунок розшифровують у картах аналітичного обліку витрат, які ведуть за кожним замовленням, що перебуває у виробництві на кінець звітного періоду.
Фактичну собівартість замовлення визначають після закінчення виготовлення виробів або робіт, що належать до цього замовлення, шляхом підсумовування всіх витрат за цим замовленням. Собівартість одиниці продукції обчислюють як результат ділення накопиченої за окремим замовленням суми витрат на кількість одиниць продукції, виготовленої за цим замовленням.
При позамовному методі всі прямі витрати обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Інші витрати обліковують за місцями їх виникнення та включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу.
Фактичну собівартість замовлення визначають після його виконання. До моменту передачі замовлення всі витрати, що належать до нього, вважають незавершеним виробництвом. Але і в такого методу є недоліки. Це відсутність оперативного контролю за рівнем витрат, складність і громіздкість інвентаризації незавершеного виробництва.
Попередільний метод. Метод отримав назву попередільного у зв’язку з тим, що об’єктом калькуляції виступає переділ або деякий процес.
Переділ це закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, у результаті яких із сировини та матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) або з напівфабрикату готовий виріб. Виділення цього проміжного продукту здійснюють за умови, що він має власний напрям використання, а отже, може бути реалізований на сторону.
Суть попередільного методу полягає в такому. У таких виробництвах процес випуску готової продукції складається в основному з декількох послідовних технологічно закінчених переділів. У них, як правило, обчислюють собівартість продукції кожного переділу, тобто не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, оскільки вони можуть бути частково (деколи у значних розмірах) реалізовані на сторону як готова продукція.
Крім того, у багатьох випадках необхідно складати калькуляції собівартості окремих видів або груп продукції, особливо якщо вони отримані з одної чи однорідної вихідної сировини.
Отже, об’єктом калькуляції є вид чи група продукції кожного переділу. Таким чином, попередільний метод обліку переважно застосовують на підприємствах та у виробництвах з повторюваною, однорідною за вихідною сировиною, матеріалами та характером випуску масовою продукцією.
При цьому продукцію виготовляють в умовах однорідного, безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу або низки послідовних процесів, кожен з яких або їх група становлять окремі самостійні переділи.
Прямі витрати відображають у поточному обліку не за видами продукції, а за переділами або стадіями виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Усередині кожного переділу прямі витрати (матеріали та заробітну плату виробничих робітників) обліковують за видами напівфабрикатів або готових виробів або за групами однорідної продукції. Об’єднання продукції в єдині калькуляційні групи здійснюють за ознакою однорідності сировини та основних матеріалів, а також складністю обробки. Витрати з утримання та експлуатації обладнання обліковують за переділами, а всередині переділу розподіляють за видами (групами) продукції в порядку, установленому на підприємстві. Загальновиробничі витрати обліковують відповідно за цехами та підприємством у цілому,розподіляють також умовно між напівфабрикатами та готовими виробами за обраним на підприємстві методом розподілу. Фактичну собівартість продукції визначають щомісячно шляхом ділення загальної суми витрат на кількість випущеної продукції за переділом.
Відповідно до отриманих даних за переділами і складають калькуляції собівартості продукції (напівфабрикатів). Калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції. На кожному переділі можуть бути витрати в незавершеному виробництві. Це вимагає розмежування витрат за переділом між продукцією, закінченою обробкою, і незавершеним виробництвом.
Якщо ж залишки незавершеного виробництва незначні та нестабільні, то всі витрати слід відносити тільки на собівартість продукції, що випускається.
Попередільний метод обліку виробничих витрат має супроводжуватися використанням найважливіших елементів нормативного методу, що передбачає систематичне виявлення яквідхилень фактичних витрат від поточних норм, так і змін цих норм.
У первинній документації та в оперативній звітності при цьому відображають (за зміну, добу, декаду тощо) не тільки фактичну витрату сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива та енергії, але й витрата їх за нормами або укрупненими нормативами (рецептурами тощо).
Собівартість одиниці продукції переділу визначають як результат ділення накопиченою за період часу або за час виконання процесу (переділу) суми витрат на кількість одиниць продукції, виготовленої за даний період часу або на цьому процесі (переділі). Собівартість одиниці готової продукції буде сумою собівартості одиниць продукції всіх тих переділів, на яких оброблявся цей готовий виріб.
Облік витрат попередільним методом ведуть за кожним відокремленим переділом. Кожен виробничий підрозділ здійснює будь-яку частину загального процесу виробництва і передає виріб після цієї операції до наступного підрозділу, де воно обробляється на наступній операції. Після завершення виробництва в останньому підрозділі виріб відправляють на склад готової продукції.У багатьох випадках об’єктом обчислення витрат є не вся продукція переділу, а окремі її види чи групи.
При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, у комплексі, доповнюють один одного і роблять процес планування витрат наскрізним.
Розробленню плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період. Особливу увагу звертають на: наднормативні витрати сировини та матеріалів, палива, енергії, доплат робітникам за відхилення від нормативних умов праці; витрати від простою машин і агрегатів, аварій, браку; зміни витрат щодо постачання комплектуючих виробів; порушення технології. На цій підставі виявляють внутрішньовиробничі резерви та розробляють організаційно-технічні заходи щодо підвищення економічної ефективності виробництва.
Результата планових розрахунків виражають показниками абсолютної величини, відносного рівня й динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.
Абсолютну величину витрат на виробництво продукції визначають її сумою на плановий або звітний період. Відносний рівень витрат – відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на 1 грн товарної продукції. Розраховують його діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному вираженні.
Собівартість продукції є комплексним показником, у якому відображено велику кількість факторів, що впливають на її рівень. Усі фактори можна поділити на зовнішні, тобто ті, які перебувають поза контролем підприємства та внутрішні.
До зовнішніх належать:
зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, паливо, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств;
зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов'язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);
зміна тарифів на перевезення вантажів та ін.
Основними внутрішніми факторами є:
підвищення продуктивності праці;
зниження трудомісткості продукції;
зниження матеріаломісткості продукції;
ліквідація втрат від браку та ін.
У сучасних умовах до початку розроблення плану собівартості потрібно провести такі роботи:
Аналіз структури витрат основного та допоміжного виробництва підприємства з метою визначення складу й переліку статей калькулювання.
Затвердження переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).
Прийняття рішення про базу розподілу постійних загально виробничих витрат за нормальної потужності.
Затвердження переліку та складу змінних і постійних загально виробничих витрат.
Планування витрат підприємства передбачає розробку наступних документів:розрахунок зниження собівартості продукції за техніко- економічними чинниками; планові калькуляції на окремі види продукції (робіт і послуг); кошториси витрат; зведений план витрат підприємства.
При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової, (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат.
Планова калькуляція – це розрахунок витрат на виробництво одиниці продукції у планованому періоді за калькуляційними статями. В річному плані калькуляції складаються на всі види готової продукції.
При складанні планових калькуляцій непрямі витрати (загально виробничі, загальногосподарські, інші виробничі витрати) розподіляються на окремі види продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників або пропорційно витрат на утримання та експлуатацію обладнання.
Планові калькуляції складаються для всіх видів продукції, але при достатньо широкій номенклатурі вони можуть розроблятися для окремих груп однорідних виробів або окремих типових представників цих груп.
Собівартість виробів, що виготовляються вперше, визначається на основі калькуляцій, які складені за проектними розрахунками, за даними конструкторсько-технологічної документації, на базі діючих на початок звітного періоду норм.
Одним із способів калькулювання витрат є директ-костінг, що передбачає розподіл всіх витрат на змінні та постійні. При цьому вся сума постійних витрат відноситься на фінансовий результат, а не розподіляється на окремі види продукції. Прихильники цього методу роблять висновки на основі того, що постійні витрати пов'язані не з випуском конкретної продукції, а зі сприянням виробництву.
На основі планових калькуляцій окремих виробів розробляється план собівартості виготовленої продукції. Обгрунтованість планової калькуляції залежить від об'єкту калькулювання, який фактично відповідає одиницям виміру видів продукції, що прийнятий на підприємстві. Об'єктами калькулювання можуть бути готові вироби, окремі деталі, вузли, замовлення.
Плановий кошторис витрат на виробництво продукції складається з метою визначення загальної суми всіх планових витрат підприємства.
Плановий кошторис витрат складається за наступною структурою.
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
амортизація основних фондів;
відрахування на соціальні потреби;
інші витрати.
Розробка кошторису витрат для підприємства на основі цехових кошторисів витрат (кошторисів окремих підрозділів) дозволяє збалансувати витрати підприємства та цехів (підрозділів), що сприяє здійсненню контролю за правильністю розрахунків.
За умови застосування методу калькуляцій за основу беруться розрахунки собівартості калькуляцій на готову продукцію. Вона корегується на собівартість зміни залишків незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та на витрати, які пов'язані з роботами та послугами, що не включаються до складу валової і готової продукції.
Розрахунок планової виробничої собівартості продукції за цим методом здійснюється за наступною послідовністю:
Із загальної суми планових витрат виключаються витрати на роботи (послуги), що не входять до складу валової продукції.
Враховується зміна залишків витрат майбутніх періодів: при збільшенні залишку цих витрат сума приросту віднімається із загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні – додається.
Сума витрат на випуск продукції зменшується (збільшується) на величину собівартості приросту (зменшення) залишків незавершеного виробництва.
Для визначення повної собівартості готової продукції необхідно до її виробничої собівартості додати суму поза виробничих витрат, а результат скоригувати на зміну залишків напівфабрикатів власного виробництва та зміну обсягу незавершеного виробництва.
При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює (1.1):
Ск = Сз + Сн1 - Сн2 (1.1)
де Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;
Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;
Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.
Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства [8, с. 74].
Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.
Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо. Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:
весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);
продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу, або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).
У першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції (1.2):
(1.2)де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;
N — обсяг готової продукції за плановий період у натуральному виразі.
Це за одностадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів формули (1.3). У загальному випадку:
(1.3)де т — кількість стадій виробничого процесу
Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;
Nj — випуск продукції на j-й стадії.
У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо [13, c. 98].
Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати. Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.
Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об'єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом.
На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі (1.4):
(1.4)де Со.в— загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.;
Со.з — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.;
Рв — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати,%.
Величина Рв обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису зазначених витрат до фонду основної зарплати за цей же період.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по — друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю й прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості зробленої товарної продукції в діючих цінах. На його рівень впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори (рис.)[16, c.170]:
Рисунок 1.2 - Взаємозв'язок факторів, котрі визначають рівень витрат на гривню товарної продукції
Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на гривню товарної продукції розраховується способом ланцюгових підстановок. Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємкості й зміни вартості матеріальних ресурсів у зв'язку з інфляцією. Щоб встановити, як фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактору помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах.
Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину й матеріали. Загальна сума витрат (рис. нижче) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури й зміни питомих витрат на окремі вироби [16, c.171].
На рисунку 1.3 зображений склад прямих матеріальних витрат на виробництво продукції:
Рисунок 1.3 - Блок-схема факторної системи прямих матеріальних витрат
Витрати на заробітну плату виробничих робітників відображаютьсябезпосередньо в статтях витрат. Заробітна плата допоміжних робітниківв основному відбивається на статтях витрат по утриманню та експлуатаціїобладнання, заробітна плата службовців і ІТП входить до складу цехових ізагальнозаводських витрат. Заробітна плата робітників, зайнятих удопоміжному виробництві, входить в собівартість пара, води,електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції не прямо, апобічно, через ті комплексні статті, на які віднесено витрата пари, водита електроенергії.
Тому аналіз заробітної плати, перш за все, проводиться за загальнимїї фондом і фондами окремих категорій промислового-виробничогоперсоналу підприємства, незалежно від того, в яких статтях відображена цязаробітна плата. Після виявлення причин, які викликали зміна
(відхилення) фонду заробітної плати окремих категорій працівників, можнавизначити, якою мірою ці відхилення вплинули на різні статтісобівартості продукції. Відхилення від плану фонду заробітної платинеобхідно скорегувати на процент виконання плану випуску продукції,обчислити відносне відхилення від планового фонду заробітної плати. Прицьому треба враховувати, що підвищення випуску продукції впливає назаробітну плату не всіх категорій працівників. Якщо ж враховувати й тіобставини, що фонд заробітної плати промислово–виробничогоперсоналу змінюється пропорційно обсягу продукції, що випускається тільки поробочим-відрядникам, то відносна економія не може бути обчислена зафондом заробітної плати ІТП, службовців, МОП, учнів та персоналу, охорони.
Великий вплив на ефективність роботи підприємства і на витрачання фонду заробітної плати надає використання коштів на преміювання робітників. Аналіз ефективності положень про преміювання проводиться шляхом зіставлення додатково отриманого прибутку від реалізації продукції або економії від зниження її собівартості з витратами на преміювання.
Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, які, в свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці за 1 люд. – год.
Зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильнимспіввідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітноїплати. Зростання продуктивності праці повинно випереджати ріст заробітноїплати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.
При аналізі факторів зміни зарплати можна використовувати дані
«Актавпровадження науково-технічних заходів», де показується економіязарплати за рахунок впровадження кожного заходу.
Непрямі витрати собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати [16,c.172].
Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню товарної продукції в динаміці за 5-10 років, а так само з плановимрівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їх частка у вартості товарної продукції в динаміці та в порівнянні з планом,і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження. У процесі подальшогоаналізу з'ясовують причини, що викликали абсолютні і відносні змінивитрат. За своїм складом це комплексні статті і складаються вони, якправило, з кількох елементів витрат.
Витрати з утримання та експлуатації машин і обладнання включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати за їх змістом, витрати з експлуатації, витрати з виробничого переміщення вантажів, знос МШП та ін. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції і є умовно - постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно - змінними.
Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукціївикористовується така формула (1.5):
ВСК = ВПЛ * (100 + ТТП% * Кз)/100 (1.5)
де ВСК - витрати, скориговані на фактичний випуск продукції;
ВПЛ - планова сума витрат за статтею;
ТТП% - перевиконання (недовиконання) плану з випуску товарної продукції,%;
Кз - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.
Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і устаткування,їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання можезмінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язкуз інфляцією. Середня норма амортизації може змінитися за рахунок структурнихзрушень у складі фондів.
Чим більше продукції випущено на даних виробничих потужностях,тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницюпродукції.
Експлуатаційні витрати залежать від кількості експлуатованих об'єктів, часу їх роботи і питомих витрат на 1 машино-годину роботи.
Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт залежать від обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання [16, c. 173].
Витрати на внутрішнє переміщення вантажів залежать від виду транспортнихкоштів, повноти їх використання, ступеня виконання виробничоїпрограми, економного використання коштів на утримання та експлуатаціюрухомого складу.
На суму зносу впливають обсяг виробництва продукції і рівень витрат на один виріб, який у свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, малоцінний інвентар, налагоджений чи дієвий контроль за їх збереженням і справністю.
Аналіз цехових та загальногосподарських витрат має велике значення.
Так як вони займають велику питому вагу в собівартості продукції.
Для аналізу цехових і загальнозаводських витрат за статтями витратвикористовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. По кожній статтівиявляють абсолютне і відносне відхилення від плану та їх причини.
В процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності і надмірностей, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. Непродуктивними витратами слід вважати втрати від псування і нестачі сировини (матеріалів) та готової продукції, оплату простоїв з вини підприємства, доплати за цей час і у зв'язку з використанням робітників на роботі, що вимагають менш кваліфікованої праці, вартість спожитих енергій і палива за час простою підприємства та ін.
Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат усобівартості одиниці виробу проводиться з урахуванням результатів, отриманихпри аналізі їх у цілому по підприємству. Ці витрати розподіляються міжокремими видами виготовленої продукції пропорційно прямим витратамза винятком покупних матеріалів.
Сума цих витрат, що припадає на одиницю продукції, залежить відзміни:
загальної суми цехових і загальнозаводських витрат;
суми прямих витрат, які є базою розподілу накладних;
обсягу виробництва продукції.
Для розрахунку впливу цих факторів використовується спосіб ланцюговоїпідстановки.
Комерційні витрати включають витрати з відвантаження продукції покупцям (вантажно - розвантажувальні витрати, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.
Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, вагиперевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, видутранспортних засобів.
Витрати з навантаження і вивантаження можуть змінюватися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції. На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резервиможливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їхосвоєнню [16, c. 174].
1 2 3