Варіант 7 Третяк Владислав 26
1.
Ікс-промені, або рентгенівські промені, являють собою невидиме оку електромагнітне випромінювання, яке може проникати через деякі непрозорі для видимого світла матеріали і предмети. Відкриті в 1895 році німецьким фізиком Рентгеном, ікс-промені знайшли найрізноманітніше застосування в житті. Наприклад, у медицині для виявлення захворювань внутрішніх органів людини. Однак застосовувати рентгенівські промені потрібно надзвичайно обережно, в певних дозах. Сильне опромінення може зруйнувати живі тканини. Втім, це ж властивість ікс-променів дозволяє їм вбивати хворі клітини в організмі. З їх допомогою можна визначати справжність дорогоцінного каміння та картин, виявляти приховані дефекти в металах і конструкціях, а також робити масу інших корисних речей.
Рентгенівське (Rö) проміння виникає при бомбардуванні швидкими електронами пластинки анода в електронно-променевій трубці. Розрізняють суцільний та характеристичний спектри випромінювання.
Якщо енергія електронів, які падають на анод, менша за певну властиву матеріалу анода величину, то спостерігається тільки гальмівне випромінювання. Спектр цього випромінювання суцільний, починається на певній частоті, яка залежить лише від прикладеної напруги, й не залежить від матеріалу анода, спочатку його інтенсивність росте за частотою, досягає максимуму й потім зменшується.
2. Рентгенографія (англ. projection radiography, plain film radiography, X-ray imaging, roentgenography, X-ray study, X-ray filming) — дослідження внутрішньої структури об'єктів, які відображаються за допомогою рентгенівських променів. Найчастіше термін використовують у контексті медичної візуалізації. Методика Rö (рентгенівського) дослідження ґрунтується на утворенні тіньового забарвлення на ренгенівській плівці під дією Rö-променів.
При рентгенографії прагнуть максимально наблизити досліджувану частину тіла до касети з плівкою. Тоді зображення є найбільш чітким і за розмірами мало відрізняється від справжньої величини досліджуваного органа. Але існує методика рентгенографії, при якій об'єкт, що досліджується, навпаки, поміщають порівняно далеко від плівки. У цих умовах через розбіжний характер пучка рентгенівського випромінювання виходить збільшене зображення органа. Такий спосіб зйомки одержав назву рентгенографії з прямим збільшенням зображення. Він здійсненний тільки при наявності особливих «гострофокусних» рентгенівських трубок і застосовується для вивчення дрібних деталей (маленьких вогнищ і судин невеликого калібру в легенях, окремих кісткових балок і трабекул тощо).
3. Радіонуклі́д — атом з нестійким ядром, що характеризується додатковою енергією, яка доступна для передачі до створеної радіаційної частинки, або до одного з електронів атома в процесі внутрішньої конверсії. При вивільненні енергії радіонуклід проходить через процес радіоактивного розпаду, і зазвичай випускає один або більше фотонів, гамма-променів, або субатомні частинки. Ці частинки складають іонізуюче випромінювання. Радіонукліди утворюються в природних умовах, але також можуть бути отримані штучно при бомбардуванні стабільного елемента нейтронами в ядерному реакторі.
Радіонукліди часто також називаються радіоактивними ізотопами або радіоізотопами. Вони використовуються в атомній енергетиці, промисловості, медицині, сільському господарстві і грають важливу роль в дослідженнях з фізики, хімії, біології та геології. Проте, вони можуть являти собою значну небезпеку через руйнівний вплив іонізуючого випромінювання на живі організми.
Оскільки бета-розпад будь-якого типу не змінює масове число A ізотопу, серед ізотопів з однаковим значенням масового числа (ізобар) існує як мінімум один бета-стабільний ізотоп, що відповідає мінімуму на залежності надлишку маси атома від заряду ядра Z при даному A; бета-розпади відбуваються у напрямку до цього мінімуму. Зазвичай для ізотопів з непарним A такий мінімум один, тоді як для парних значень A бета-стабільних ізотопів може бути 2 і навіть 3. Легкі бета-стабільні ізотопи стабільні також і по відношенню до інших видів радіоактивного розпаду і, таким чином, є абсолютно стабільними (якщо не брати до уваги досі ніким не виявлений розпад протона, який пророкували численні сучасні теорії Стандартної Моделі). Починаючи з А = 36 на парних ізобаричних ланцюжках з'являється другий мінімум. Бета-стабільні ядра в локальних мінімумах ізобаричних ланцюжків здатні відчувати подвійний бета-розпад в глобальних мінімумах ланцюжка, хоча періоди напіврозпаду по цьому каналу дуже великі (1019 років і більше). Важкі бета-стабільні ядра можуть відчувати альфа-розпад (починаючи з A ≈ 140), кластерний розпад і спонтанне ділення.
4. A- режим (англ. amplitude) - Назва режиму "А" походить від англійського слова Amplitude, т.к. основне його завдання фіксувати амплітуду або піки ехосигналів, що відбиваються тканинами. Чим вони вищі, тим вища сила зворотного сигналу. Зображення у вигляді кривих фіксується на екрані, утворюючи осцилограму. Також А-режим дозволяє визначати відстань до досліджуваних об'єктів та їх межі, але не здатний фіксувати рух. Зараз застаріло в медичній візуалізації. Зубці хвилі представлені, коли один промінь проходить через об’єкти різної консистенції та твердості. Відстань між цими зубцями можна точно виміряти, поділивши швидкість звуку в тканині (1540 м/с) на половину часу поширення звуку.
M-режим (англ. motion) - Один промінь в ультразвуковому скануванні можна використовувати для отримання зображення в М-режимі, де рух структури, наприклад серцевого клапана, може бути зображено хвилеподібно. Завдяки високій частоті дискретизації (до 1000 імпульсів на секунду) це корисно для оцінки частоти та рухів і все ще широко використовується для візуалізації серця та серця плода.
B - режим (англ. brightness) - Методика дає інформацію як двомірних сіркошкальних томографічних зображень анатомічних структур у масштабі реального часу, що дозволяє оцінювати їх морфологічний стан.
5. Променева терапія, також радіотерапія — використання іонізуючих випромінювань з лікувальною метою. Променева терапія — один з основних методів лікування онкологічних хворих. В ряді випадків вона застосовується і при деяких непухлинних захворюваннях — остеоартрозах, спондильозах, панариціях, гідраденітах, гострих і хронічних запальних процесах тощо.
Лікувальний ефект іонізівного випромінювання зумовлений більшою чутливістю пухлини до дії випромінювань (порівняно зі здоровими тканинами, що її оточують). Існують високо-, помірно- і малочутливі до променевої терапії пухлини. Променеву терапію застосовують самостійно або в комбінації з хірургічним втручанням (перед- і післяопераційне опромінення), з одночасним або наступним введенням протипухлинних хімічних препаратів та інших лікарських речовин, які посилюють її ефективність.